Сентор - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

СЕНТОР

(SENTOR)

Склад.

Діюча речовина: лозартан;

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 50 мг або 100 мг лозартану калію;

допоміжні речовини:

ядро: кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, крохмаль преже латинізований, целюлоза мікрокристалічна;

оболонка: опадрі ІІ. 33G28523 білий (гліцерол триацетат, макрогол, лактози моногідрат, титану діоксид, Е 171, С. І. 77891, гіпромелоза).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ.

Код АТС C09C A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Артеріальна гіпертензія;

- артеріальна гіпертензія і гіпертрофія лівого шлуночка з метою зменшення ризику ускладнень і смертності внаслідок серцево-судинних порушень;

- цукровий діабет II типу з нефропатією, для уповільнення прогресу вання захворювання нирок, а також для зменшення протеїнурії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого з компонентів препарату, вагітність, період лактації.

Спосіб застосування та дози. Таблетки при всіх показаннях застосовуються раз на добу, у той же період дня. Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі, оскільки це не впливає на всмоктування діючої речовини.

Артеріальна гіпертензія.

У більшості випадків загальноприйнята початкова і підтримувальна доза становить 50  мг раз на добу. Максимальний гіпотензивний ефект досягається після 3 - 6-тижневого прийому препарату. Для деяких хворих дозу   препарату можна збільшити до 100  мг на добу.

Артеріальна гіпертензія, у тому числі у хворих з гіпертрофією лівого шлуночка.

Для   зменшення ризику ускладнень і смертності через серцево-судинні причини у хворих на артеріальну гіпертензію і гіпертрофію лівого шлуночка загальноприйнята початкова доза становить 50 мг Сентора один раз на добу. Залежно від змін показників артеріального тиску, додають низьку дозу гідрохлортіазиду і/або збільшують дозу Сентора до 100 мг один раз на добу.

Захист нирок у хворих з цукровим діабетом 2 типу з нефропатією.

Загальноприйнята початкова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу. Залежно від рівня артеріального тиску можна підвищити одноразову добову дозу до 100  мг. Сентор можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, з діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, альфа-, бета-адрено блокаторами або з препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими засобами, які застосовуются для лікування цукрового діабету (похідні сульфонілсечовини, глітазони,   інгібітори альфа-глюкозид ази).

Стани, що супроводжуються гіповолемією.

Хворим зі зниженим внутрішньо судинним об’ємом, наприклад, внаслідок уведення великих доз сечогінних засобів, рекомендується початкова доза Сентора 25  мг 1 раз на добу.

Ниркова недостатність.

Немає необхідності у визначенні індивідуальної дози препарату при наявності ниркової недостатності легкого ступеня (кліренс креатині ну в межах 20-50  мг/мл). При нирковій недостатності середнього або тяжкого ступенів (кліренс креатині ну <20  мг/мл) або хворим, що перебувають на гемодіалізі, пропонується початкова доза препарату 25  мг 1 раз на добу.

Печінкова недостатність.

Початкову дозу необхідно знизити до 25 мг на добу. Початкова добова доза може бути розподілена на 2 прийоми. За необхідності дозу можна підвищувати щотижнево залежно від величини артеріального тиску. Максимальний гіпотензивний ефект слід очікувати на 3-6 тижні застосування препарату. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 100 мг.

Літній вік

Пацієнтам віком до 75 років не слід призначати спеціальне дозування препарату. Щодо застосування препарату серед осіб старше 75 років немає достатнього досвіду, у разі крайньої необхідності доза не повинна перевищувати 25 мг на добу.

Побічні реакції.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, ортостатична дія, носова кровотеча, гіпотензія, васкуліт, включаючи пурпуру Шенлейна-Геноха.

З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, запор або пронос, диспепсія, нудота, гепатит (рідко), порушення функції печінки.

З боку опорно-рухового апарату: біль в спині, м’язові судоми, міалгія, артралгія.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, безсоння, шум у вухах, мігрень.

З боку дихальної системи: кашель, закладеність носа, фарингіт, синусопатія, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку органів кровотворення: анемія, тромбоцит опенія, еозинофілі я.

З боку шкіри: висипання, свербіж, кропив’янка.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, ангіо невротичний набряк (набряк   гортані, язика, обличчя, губ), васкуліт.

Інші симптоми: астенія (втома), біль у грудній клітці, набряк, нездужання.

Зміни лабораторних показників: гіперкаліємія, підвищення рівня аспартатамінотрансфер ази  (АСАТ) та аланін амінотрансфер ази (АЛАТ), підвищення рівня сечовини, залишкового азоту, креатині ну в сироватці крові.

Передозування. Існують обмежені дані щодо передозування лозартану у людей. Найімовірнішими проявами передозування є гіпотензія та тахікардія; брадікардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. Терапія симптоматична та підтримувальна. Гемодіаліз неефективний.

Застосування в період вагітності або годування   груддю. Протипоказаний при вагітності та в період годування груддю.

Діти. Безпека та ефективність застосування лозартану для лікування дітей не доведені.

Особливості застосування.

Гіпер чутливість

При застосуванні препарату можливий розвиток ангіо невротичного набряку, включаючи набряк гортані та язика, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ. Такий ефект рідко можливий при лікуванні лозартаном. Ускладнення терапії найвірогідніше можливе у пацієнтів, у яких раніше спостерігався ангіо невротичний набряк при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворювального фермента)

Гіпотензія і порушення водно-сольового балансу.

У пацієнтів зі зниженим внутрішньо судинним об’ємом (наприклад, внаслідок лікування високими дозами діуретиків) може виникнути симптоматична гіпотензія. Цей стан потребує корекції перед початком лікування Сентором або зниження початкової дози препарату.

Електролітний дисбаланс можливий у пацієнтів з ураженням нирок з наявністю або відсутністю захворювання на цукровий діабет. При застосуванні Сентора для цих категорій хворих можливість електролітного дисбалансу обов’язково необхідно враховувати. Особливо необхідно брати до уваги можливість виникнення гіперкаліємії.

Порушення функції печінки.

При цирозі печінки концентрація лозартану в плазмі крові значно збільшується, тому хворим з патологією печінки необхідно знизити дозу препарату.

Порушення функції нирок.

Повідомляли про зміни функції нирок у пацієнтів, здебільшого тих, яким раніше діагностували порушення функції нирок або серцеву недостатність тяжкого перебігу. У таких пацієнтів можливий розвиток ниркової недостатності. Це пов’язують з пригніченням ренін-ангіотензинової системи. Зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричинювати підвищення рівнів сечовини крові та креатині ну сироватки у хворих з двостороннім звуженням ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Після припинення терапії Сентором ці показники можуть бути оборотними.

У хворих зі значною нирковою недостатністю або після трансплантації нирок на фоні застосування лозартану можливий розвиток анемії.

Непереносимість лактози.

Необхідно врахувати, що таблетка Сентора 50 мг містить 1,05 мг лактози, таблетка Сентора 100 мг–2,1 мг лактози. При наявності непереносимості лактози, дефіциті лактази саамі (Lapp lactase deficiency) або при малабсорбції глюкози-галактози не можна застосовувати препарат Сентор.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами.

Не існує підтверджених даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

У клінічних фармакокінетичних дослідженнях не виявили клінічно вагомих взаємодій препарату з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. Повідомляли, що рифампіцин та флуконазол зменшують рівень активного метаболіту в плазмі крові, але клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювались. Одночасне застосування лозартану та калій зберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, амілориду), калієвих додатків або сольових замінників, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці. Не стероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі специфічні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетил саліцилова кислота в дозі більш ніж 3 г на добу можуть знижувати ефективність антагоністів рецептора ангіотензину ІІ. При одночасному призначені антагоністів рецептора ангіотензину ІІ з НПЗП, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок, можливе подальше погіршення функції нирок до гострої ниркової недостатності включно та підвищення рівня калію у крові. Ці ефекти зазвичай є оборотними. При одночасному застосуванні лозартану та солей літію можливе оборотне підвищення його концентрації в плазмі крові та збільшення токсичності.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан є конкурентним антагоністом ангіотензину II (тип АТ₁). Ангіотензин II зв’язується з рецептором АТ_1, який знаходиться у багатьох  тканинах ( наприклад, у гладеньких мязах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком’язових клітин. Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ₁,   в умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (Е-3174) блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину ІІ, незалежно від джерела або шляху його синтезу.

Введення лозартану збільшує рівень реніну в плазмі крові, що призводить до збільшення рівня ангіотензину ІІ в плазмі крові (це явище пов’язане з вимиканням негативного зворотного зв’язку, що викликаний ангіотензином ІІ). Не зважаючи на такі явища, зберігається дія препарату у вигляді зниження артеріального тиску та зменшення рівня альдостерону. Це свідчить про ефективну блокаду рецептора ангіотензину II.

Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ₁ і не зв’язується та не блокує інші гормональні рецептори або іонні канали, які є важливими з точки зору регуляції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не блокує АПФ (кініназу ІІ), яка розщеплює брадикінін, тому лозартан не викликає такі ефекти, котрі не пов’язані безпосередньо з блокадою рецептора АТ₁ (тобто підсилення ефектів, які обумовлені брадикіном, наприклад, тенденції до появи набряків).

Лозартан блокує реакції, стимульовані ангіотензином І та ангіотензином ІІ, без пливу на реакції брадикініну. Це відповідає специфічній дії лозартану. В той же час інгібітори АПФ блокують реакцію, спричинену ангіотензином І, та підсилюють відповіді на брадикінін, без впливу на відповідні реакції ангіотензину ІІ. Це є основою фармакодинамічної різниці між лозартаном та інгібіторами АПФ.

У хворих з гіпертензією без наявності цукрового діабету, у яких є протеїнурія, застосування лозартану калію значно знижує протеїнурію, періодичне виділення білків та імуноглобуліну G. Лозартан підтримує швидкість гломерулярної фільтрації і знижує фільтраційну фракцію. Лозартан знижує рівень сечовини в плазмі крові (в середньому <24 мкмоль/л), рівень якої зберігається постійним при тривалій терапії.

Лозартан не впливає на автономні рефлекси, та тривало не впливає на рівень норадреналіну в плазмі крові.

Лозартан у дозі до 150 мг один раз на добу не впливав на рівень три гліцеридів, холестерину, ЛВЩ-холестерину в сироватці крові у хворих на гіпертонію. В тій же дозі лозартан не впливав на рівень глюкози в крові натще.

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Після застосування внутрішньо лозартан добре всмоктується і зазнає первинного метаболізму, з утворенням одного активного карбоксильного метаболіту та інших, фармакологічно неактивних метаболітів. Біологічна доступність лозартану складає приблизно 33%. Максимальна концентрація лозартану та його активного метаболіту визначається приблизно через годину і через 3-4 години після прийому, відповідно. Приймання їжі не спричиняє клінічно значущих відхілень фармакокінетичного профілю.

Розподіл

Більше 99 % лозартану та його активного метаболіту зв'язується з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Обсяг розподілу лозартану 34  л. У дослідженні на пацюках лозартан невеликою мірою або зовсім не проникав через гематоенцефалічний бар'єр.

Біо трансформація

Приблизно 14 % перорально введеної дози перетворюється на активний метаболіт. При пероральному введенні ¹⁴C міченого лозартану радіо активність плазми крові підвищується за рахунок активного лозартану та його метаболіту. У невеликої кількості людей (приблизно 1 %) з лозартану утворюється мінімальна кількість активного метаболіту.

Крім фармакологично активного метаболіту, утворюється низка неактивних метаболітів, з яких більш важливіший утворюється шляхом гідроксиляції бутилового бічного ланцюга, а менш важливий має назву N-2-тетразол-глюкуронід.

Елімінація

Кліренс лозартану становить 600  мл/хв, а активного метаболіту–50  мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 74  мл і 26  мл за хвилину відповідно. При пероральному введенні лозартану приблизно 4% введеної дози виділяється із сечею в незміненому стані і 6 % у формі активного метаболіту. Лозартан та його активний метаболіт мають лінеарну фармакокінетику.

Після перорального введення лозартану, концентрація лозартану та його активного метаболіту знижується поліекспонтенційно. Термінальний період напівіснування лозартану - приблизно 2 години, а активного метаболіту - 6-9 годин. При дозі 100  мг на добу ні лозартан, ні активний метаболіт значно не кумулюються в плазмі крові.

Лозартан та його метаболіти виділяються з організму через жовч і через сечовивідні шляхи.

У людини після перорального введення ¹⁴C лозартану, міченого ізотопом, приблизно 35 % радіо активності знаходять у сечі і 58 % в калі.

Особливі групи пацієнтів

Після перорального введення лозартану хворим з цирозом печінки легкого або середнього ступенів спостерігали 5-кратну та 1,7-кратну концентрацію лозартану та активного метаболіту, відповідно, у порівнянні з результатами, отриманими у здорових добровольців-чоловіків.

Концентрація лозартану в плазмі крові не змінилася у тих хворих з нирковою патологією, в яких кліренс креатині ну був більше 10  мл/хв. У хворих, які мають потребу в гемодіалізі, значення AUC було приблизно у два рази вищим, ніж в осіб з нормальною нирковою функцією.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості.

Таблетки 50 мг.

Круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, на одному боці–риска, на другому – гравірування  «50».

Таблетки 100 мг.

Овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, на одному боці–гравірування  «100», другий бік – гладкий.

Термін придатності.

Таблетки 50 мг–5 років.

Таблетки 100 мг–2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі 15−30 °С.

Упаковка. 10 таблеток, вкритих оболонкою, в блістері; один блістер у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Заявник. ВАТ „Гедеон Ріхтер”.

Адреса. Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.

Виробник.

лозартан является конкурентным антагонистом ангиотензина II (тип AT₁). Ангиотензин II связывается с рецептором AT, присутствующим во многих тканях (например в гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце), вызывая важные биологические эффекты, в том числе вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует пролиферацию гладких мышц. Лозартан селективно связывается с рецептором AT₁ в условиях и in vitrо, и in vivo. Лозартан и его фармакологически активный карбоксильный метаболит (Е-3174) блокируют все жизненно важные функции ангиотензина II независимо от источника или пути его синтеза.
Введение лозартана повышает уровень ренина в плазме крови, что соответственно приводит к повышению уровня ангиотензина II в плазме крови, это обусловлено отсутствием негативной обратной связи, вызванной ангиотензином II. Указанные явления не уменьшают выраженности действия препарата, снижение АД и уровня альдостерона свидетельствует об эффективной блокаде рецептора ангиотензина II. Лозартан селективно связывается с рецептором AT₁, не связываясь и не блокируя другие гормональные рецепторы или ионные каналы, важные с точки зрения регуляции деятельности сердечно-сосудистой системы. Лозартан блокирует реакции, вызванные стимулированием ангиотензина I и ангиотензина II, без влияния на реакции брадикинина. Лозартан не блокирует АПФ (кининазу II), расщепляющую брадикинин, не усиливает эффекты, обусловленные брадикинином (например тенденция к появлению отеков), несвязанные непосредственно с блокированием рецептора AT₁. Это соответствует специфическому действию лозартана. В то же время выявлено, что ингибиторы АПФ блокируют реакцию, вызванную ангиотензином I и усиливают ответ на брадикинин, без влияния на ответные реакции ангиотензина II. Это является основой фармакодинамической разницы между лозартаном и ингибиторами АПФ.
У больных с АГ без наличия сахарного диабета, у которых имеется протеинурия, применение лозартана значительно снижает протеинурию. Лозартан поддерживает скорость гломерулярной фильтрации и снижает фильтрационную фракцию; снижает уровень мочевины в плазме крови (в среднем ≤24 мкмоль/л), его уровень сохраняется постоянным при длительной терапии препаратом. Лозартан не влияет на автономные рефлексы и уровень норадреналина в плазме крови.
В дозе до 150 мг 1 раз в сутки не выявлено влияния лозартана на уровень ТГ, общего ХС и ХС ЛПВП в сыворотке крови у больных АГ. В этой же дозе лозартан не влиял на уровень глюкозы крови натощак.
Фармакокинетика
Всасывание. После приема внутрь лозартан хорошо всасывается, в результате первичного метаболизма образуется один активный карбоксильный метаболит и другие фармакологически неактивные метаболиты. Биологическая доступность — около 33%. Максимальная концентрация лозартана и его активного метаболита определяется соответственно через 1 ч и 3–4 ч после его применения. Прием пищи не вызывает клинически значимых отклонений фармакокинетического профиля.
Распределение. Более 99% лозартана и его активного метаболита связывается с белками плазмы крови, в основном с альбуминами. Объем распределения — 34 л. В исследовании на крысах лозартан в небольшой степени проникал или совсем не проникал через ГЭБ.
Биотрансформация. Около 14% перорально введенной дозы превращается в активный метаболит. При пероральном введении ¹⁴С-меченного лозартана радиоактивность плазмы крови повышается из-за лозартана и его активного метаболита. У небольшого количества людей (около 1%) из лозартана образуется минимальное количество активного метаболита.
Кроме фармакологически активного, выявлен ряд неактивных метаболитов, из которых наиболее важный образуется путем гидроксилирования бутиловой боковой цепи, а менее важный имеет название Н-2-тетразол-глюкуронид.
Элиминация. Клиренс лозартана составляет 600 мл/мин, а активного метаболита — 50 мл/мин. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет 74 и 26 мл/мин соответственно. При пероральном введении лозартана около 4% введенной дозы выводится с мочой в неизменном виде и 6% — в форме активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику.
После перорального введения концентрация лозартана и его активного метаболита снижается полиэкспоненциально. Терминальный период полувыведения лозартана — около 2 ч, а активного метаболита — 6–9 ч. В дозе 100 мг/сут ни лозартан, ни активный метаболит значительно не кумулируются в плазме крови.
Лозартан и его метаболиты выделяются из организма через желчь и мочевыводящие пути. У человека после перорального введения ¹⁴С лозартана, меченного изотопом, около 35% радиоактивности выявлено в моче и 58% — в кале.
Особые группы пациентов
После перорального введения лозартана больным с циррозом печени легкой или средней степени тяжести отмечали 5-кратную и 1,7-кратную концентрацию лозартана и активного метаболита соответственно, по сравнению с результатами, полученными у здоровых добровольцев-мужчин. Концентрация лозартана в плазме крови не изменялась у больных с почечной патологией при клиренсе креатинина 10 мл/мин. У пациентам, которым необходимо проведение гемодиализа, значение AUC было приблизительно в 2 раза выше, чем у лиц с нормальной почечной функцией.

• АГ;
АГ и гипертрофия левого желудочка с целью снижения риска осложнений и смертности вследствие сердечно-сосудистых нарушений;
сахарный диабет II типа с нефропатией, для замедления прогрессирования заболевания почек, а также для уменьшения выраженности протеинурии.

таблетки при всех показаниях применяют 1 раз в сутки в одно и тоже время. Препарат можно принимать независимо от приема пищи, поскольку пища не влияет на всасывание действующего вещества.
АГ
В большинстве случаев общепринятая начальная и поддерживающая доза составляет 50 мг/сут. Максимальный гипотензивный эффект достигается после 3–6-недельного приема препарата. Для некоторых больных дозу препарата можно повысить до 100 мг/сут.
АГ, в том числе у больных с гипертрофией левого желудочка
Для снижения риска осложнений и смертности по сердечно-сосудистым причинам у больных с АГ и гипертрофией левого желудочка общепринятая начальная доза составляет 50 мг Сентора 1 раз в сутки. В зависимости от показателей АД добавляют незначительную дозу гидрохлоротиазида и/или повышают дозу Сентора до 100 мг 1 раз/сут.
Защита почек у больных сахарным диабетом 2-го типа с нефропатией
Общепринятая начальная доза препарата составляет 50 мг Сентора 1 раз в сутки.
В зависимости от уровня АД можно повышать одноразовую суточную дозу до 100 мг. Сентор можно применять сочетанно с другими антигипертензивными препаратами (например диуретиками, блокаторами кальциевых каналов, блокаторами α-, β-адренергических рецепторов или препаратами центрального действия), а также с инсулином и другими средствами, применяемыми для лечения сахарного диабета (производные сульфонилмочевины, глитазоны, ингибиторы альфа-глюкозидазы).
Состояния, сопровождающиеся гиповолемией
Больным с пониженным внутрисосудистым объемом, например вследствие введения мочегонных средств в высоких дозах, рекомендуется начальная доза Сентора 25 мг 1 раз в сутки.
Почечная недостаточность
Нет необходимости в определении индивидуальной дозы препарата при наличии почечной недостаточности легкой степени (клиренс креатинина в пределах 50 мг/мл). При почечной недостаточности средней или тяжелой степени (клиренс креатинина ≤30 мг/мл) или больным, находящимся на гемодиализе, предлагается начальная доза препарата в 25 мг 1 раз в сутки.
Печеночная недостаточность
Начальную дозу необходимо снизить до 25 мг/сут, эта доза может быть разделена на 2 приема. Дозу при необходимости можно повышать еженедельно в зависимости от величины АД. Максимальный гипотензивный эффект следует ожидать на 3–6-й неделе применения препарата. Максимальная суточная доза не должна превышать 100 мг.
Пациенты пожилого возраста
Пациентам в возрасте до 75 лет нет необходимости в специальной дозировке препарата. Нет достаточного опыта по применению препарата у лиц в возрасте старше 75 лет, поэтому назначать его можно в случае крайней необходимости, при этом доза не должна превышать 25 мг/сут.

повышенная чувствительность к действующему веществу или к какому-либо из компонентов препарата, период беременности и кормления грудью.

со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение сердцебиения, тахикардия, ортостатический эффект, носовое кровотечение, гипотензия, васкулит, включая пурпуру Шенлейна — Геноха;
со стороны пищеварительной системы: боль в животе, запор, диспепсия, тошнота, гепатит (редко), нарушение функции печени;
со стороны опорно-двигательного аппарата: боль в спине, мышечные судороги, миалгия, артралгия;
со стороны ЦНС: головокружение, головная боль, бессонница, шум в ушах, мигрень;
со стороны дыхательной системы: кашель, заложенность носа, фарингит, синусопатия, инфекции верхних дыхательных путей;
со стороны системы крови: анемия, тромбоцитопения, эозинофилия.
со стороны кожи: высыпания, зуд, крапивница.
со стороны иммунной системы: анафилактические реакции, ангионевротический отек (отек гортани, языка, лица, губ);
другие симптомы: астения (утомляемость), боль в грудной клетке, отеки, недомогание;
изменения лабораторных показателей: гиперкалиемия, повышение уровней АлАТ и АсАТ, повышение уровня мочевины, остаточного азота, креатинина в сыворотке крови.

Гиперчувствительность
При применении препарата возможно развитие ангионевротического отека, включая отек гортани и языка, что приводит к обструкции дыхательных путей и/или отеку лица, губ. Такой эффект редко возможен при лечении лозартаном. Осложнение терапии наиболее вероятно у пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, в том числе и при применении ингибиторов АПФ.
Гипотензия и нарушение водно-солевого баланса
У пациентов с пониженным внутрисосудистым объемом (например вследствие лечения диуретиками в высоких дозах) может возникнуть симптоматическая гипотензия. Это состояние требует коррекции до начала применения Сентора или снижения начальной дозы препарата.
Электролитный дисбаланс возможен у пациентов с заболеванием почек при наличии или отсутствии сахарного диабета. При применении Сентора у этой категории больных необходимо учитывать возможный электролитный дисбаланс. Особенно следует обратить внимание на возможность появления гиперкалиемии.
Нарушение функции печени
При циррозе печени концентрация лозартана в плазме крови значительно повышается, поэтому больным с патологией печени необходимо снизить дозу препарата.
Нарушение функции почек
Сообщали о возникновении изменений функции почек у пациентов, особенно у тех, у которых ранее диагностировалось нарушение функции почек или тяжелая сердечная недостаточность. У таких пациентов возможно развитие почечной недостаточности. Это связано с угнетением ренин-ангиотензиновой системы. Изменения функции почек, как правило, обратимы после окончания терапии. Препараты, действующие на ренин-ангиотензиновую систему, могут обратимо повышать уровень остаточного азота и креатинина в плазме крови у больных с двусторонним сужением почечных артерий или со стенозом артерии единственной почки.
У больных с выраженной печеночной недостаточностью или после трансплантации почек на фоне применения лозартана возможно развитие анемии.
Непереносимость лактозы
Следует учесть, что 1 таблетка Сентора 50 мг содержит 1,05 мг лактозы, 1 таблетка Сентора 100 мг — 2,10 мг лактозы. При наличии непереносимости лактозы, дефиците лактазы или мальабсорбции глюкозы-галактозы не следует применять препарат Сентор.
Применение в период беременности и кормления грудью. Противопоказано применение препарата в период беременности и кормления грудью.
Дети. Безопасность и эффективность применения лозартана для лечения детей не доказаны.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и другими механизмами. Нет подтвержденных данных о влиянии препарата на способность управлять транспортными средствами и другими механизмами.

в клинических фармакокинетических исследованиях не выявлено клинически значимых взаимодействий препарата с гидрохлоротиазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбиталом, кетоконазолом и эритромицином. Сообщали, что рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита в плазме крови, но клиническое значение этих взаимодействий не оценивали. Одновременное применение лозартана и калийсберегающих диуретиков (например спиронолактона, триамтерена, амилорида), калиевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, может привести к повышению уровня калия в плазме крови. НПВП, в том числе специфические ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловая кислота в дозе выше 3 г/сут могут снижать эффективность антагонистов рецептора ангиотензина II. При одновременном применении антагонистов рецептора ангиотензина II с НПВП, особенно при наличии сниженной функции почек, возможно дальнейшее нарушение функции почек вплоть до развития ОПН и повышение уровня калия в сыворотке крови. Эти эффекты обычно обратимы. При одновременном применении лозартана с солями лития возможно обратимое повышение концентрации последнего в плазме крови и повышение его токсичности.

данных о передозировке лозартана у людей мало. Наиболее возможными проявлениями передозировки являются гипотензия и тахикардия; брадикардия может быть следствием парасимпатической (вагусной) стимуляции. Терапия симптоматическая и поддерживающая. Гемодиализ неэффективен.

при температуре 15–30 °С.