Сульперазон - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

СУЛЬПЕРАЗОН^®

(SULPERAZONE^®)

Склад:

діючі речовини: сульбактам/цефоперазон;

1 флакон містить 623 мг сульбактаму натрію, що еквівалентно 500 мг сульбактаму, та 623 мг

цефоперазону натрію, що еквівалентно 500 мг цефоперазону;

1 флакон містить 1246 мг сульбактаму натрію, що еквівалентно 1000 мг сульбактаму, та 1246 мг цефоперазону натрію, що еквівалентно 1000 мг цефоперазону.

допоміжні речовини: відсутні.

Лікарська форма. Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до майже білого кольору, що не містить сторонніх часток.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини третього покоління. Код АТХ J01D D62.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Сульперазон^® є комбінацією сульбактаму натрію та цефоперазону натрію.

Сульбактам натрію є похідним основного пеніцилінового ядра. Він є необоротним інгібітором бета-лактамази та застосовується тільки парентерально. За хімічною структурою це сульфон натрію пеніцилінату. Містить 92 мг натрію (4 мЕкв) на 1 грам. Сульбактам – дуже легко розчинний у воді кристалічний порошок майже білого кольору. Молекулярна маса становить 255,22.

Цефоперазон натрію – це напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик ІІІ покоління широкого спектра дії, що застосовується тільки парентерально. Містить 34 мг натрію (1,5 мЕкв) на 1 грам. Цефоперазон – це легкорозчинний у воді кристалічний порошок білого кольору. Молекулярна маса становить 667,65.

Механізм дії. Антибактеріальним компонентом сульбактаму/цефоперазону є цефоперазон – цефалоспорин ІІІ покоління, що діє проти чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани. Сульбактам не має вираженої антибактеріальної активності, за винятком активності проти Neisseriaceae та Acinetobacter. Однак біохімічні дослідження на безклітинних бактеріальних системах показали, що сульбактам є необоротним інгібітором найважливіших бета-лактамаз, що продукуються мікроорганізмами, резистентними до бета-лактамних антибіотиків.

Потенціал сульбактаму щодо запобігання деструкції пеніцилінів та цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений у ході досліджень резистентних штамів на цілісних мікроорганізмах, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами та цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується з деякими пеніцилінзв’язуючими білками, чутливі штами стають вразливішими до дії препарату Сульперазон^®, ніж до дії одного цефоперазону.

Комбінація сульбактаму та цефоперазону є активною проти всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, спостерігається синергізм дії (зниження мінімальних концентрацій комбінації, що пригнічують мікроорганізми приблизно в 4 рази порівняно з такими концентраціями для кожного компонента окремо) проти різних мікроорганізмів з найбільш вираженою дією проти таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, видів Bacteroides, видів Staphylococcus, Acinetabacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Сульперазон^® проявляє активність in vitro щодо широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів.

Грампозитивні мікроорганізми:

• Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу);

• Staphylococcus epidermidis;

• Streptococcus pneumoniae (попередня назва Diplococcus pneumoniaе);

• Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний стрептокок групи А);

• Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний стрептокок групи В);

• більшість інших штамів бета-гемолітичних стрептококів;

• багато штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грамнегативні мікроорганізми:

• Escherichia coli;

• види Klebsiella;

• види Enterobacter;

• види Citrobacter;

• Haemophilus influenzae;

• Proteus mirabilis;

• Proteus vulgaris;

• Morganella morganii (попередня назва Proteus morganii);

• Providencia rettgeri (попередня назва Proteus rettgeri);

• види Providencia;

• види Serratia (включаючи S. marcescens);

• види Salmonella та Shigella;

• Pseudomonas aeruginosa та деякі види Pseudomonas;

• Acinetobacter calcoaceticus;

• Neisseria gonorrhoeae;

• Neisseria meningitidis;

• Bordetella pertussis;

• Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікроорганізми:

• грамнегативні бактерії (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides та види  Fusobacterium);

• грампозитивні та грамнегативні коки (включаючи види Peptococcus, Peptostreptococcus    та Veillonella);

• грампозитивні бактерії (включаючи види Clostridium, Eubacterium та Lactobacillus).

Для препарату Сульперазон^® встановлені нижчезазначені діапазони ефективних концентрацій.

Мінімальні інгібуючі концентрації (МІК) (мкг/мл, як концентрації цефоперазону):

Розміри диска зони чутливості (мм, Кірбі-Бауер):

Для визначення МІК слід застосовувати серійні розведення сульбактаму/цефоперазону за допомогою методу розведення агару або бульйону. Рекомендовано застосування тесту чутливості диска, що містить 30 мкг сульбактаму та 75 мкг цефоперазону. Лабораторна відповідь «чутливий» означає, що на мікроорганізм-збудник інфекції, імовірно, буде ефективно впливати терапія препаратом Сульперазон^®, а відповідь «резистентний» означає, що такий ефективний вплив є малоймовірним. Відповідь «проміжний» означає, що мікроорганізм може бути чутливим до препарату Сульперазон^® при застосуванні останнього у вищих дозах, або інфекція розвинулась у тих тканинах чи рідинах організму, де очікується досягнення високих концентрацій антибіотика.

Рекомендовані величини діапазону якості для чутливих до сульбактаму/цефоперазону
30 мкг/75 мкг дисків:

Фармакокінетика.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після разового внутрішньовенного введення протягом 5 хвилин 2 г (у співвідношенні 1 : 1) препарату Сульперазон^® (1 г сульбактаму + 1 г цефоперазону) у здорових добровольців становили
130 та 236,8 мкг/мл відповідно. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vd = 18,0-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vd = 10,2-11,3 л).

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму та цефоперазону після разового внутрішньовенного введення протягом 15 хвилин 4,5 г (у співвідношенні 1 : 2) препарату Сульперазон^® (1,5 г сульбактаму + 3 г цефоперазону) у здорових добровольців становили 88,3 мкг/мл та 416,1 мкг/мл відповідно.

Максимальні концентрації сульбактаму та цефоперазону у сироватці крові після першого внутрішньом’язового введення 1,5 г препарату Сульперазон^® (0,5 г сульбактаму + 1 г цефоперазону) у здорових добровольців становила 11 мкг/мл та 45,3 мкг/мл і 29,9 мкг/мл та 58,4 мкг/мл відповідно після введення сьомої дози при застосуванні препарату кожні
12 годин.

Приблизно 84 % дози сульбактаму та 25 % дози цефоперазону, отриманих при введенні препарату сульбактам/цефоперазон, виводиться нирками. Більшість дози цефоперазону, що залишилась, виводиться з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіврозпаду сульбактаму становить 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації у плазмі крові пропорційні до введеної дози. Ці дані відповідають раніше опублікованим результатам фармакокінетичного дослідження цих компонентів при їх окремому застосуванні.

Після внутрішньом’язового введення 1,5 г препарату Сульперазон^® (0,5 г сульбактаму і 1 г цефоперазону) максимальні концентрації сульбактаму і цефоперазону у плазмі крові досягалися у період часу від 15 хвилин до 2 годин після введення препарату. Середні значення максимальних концентрацій становили 19, і 64,2 мкг/мл для сульбактаму та цефоперазону відповідно.

Після багаторазового введення препарату не повідомлялося про будь-які суттєві зміни у фармакокінетиці компонентів препарату Сульперазон^® та не спостерігалася будь-яка їх кумуляція при застосуванні через кожні 8-12 годин.

Пацієнти з порушеннями функції печінки.

Див. розділ «Особливості застосування».

Пацієнти з  порушеннями функції нирок.

У пацієнтів з порушенням функції нирок різного ступеня тяжкості, яким вводили Сульперазон^®, загальний кліренс сульбактаму в організмі високо корелював з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з нефункціонуючою ниркою середній термін напіввиведення сульбактаму був значно довшим (у середньому 6,9 і 9,7 години за даними різних досліджень). Застосування гемодіалізу значно змінює термін напіввиведення, загальний кліренс організму та об’єм розподілу сульбактаму. Не спостерігалося значущих відмінностей у фармакокінетиці цефоперазону у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Пацієнти літнього віку.

Фармакокінетику препарату Сульперазон^® вивчали у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок та порушенням функції печінки. Обидва компоненти препарату, сульбактам і цефоперазон, виявили довший термін напіввиведення, нижчий кліренс та більший об’єм розподілу порівняно з відповідними показниками у добровольців. Фармакокінетичні дані для сульбактаму добре співвідносяться зі ступенем порушення функції нирок, тоді як дані для цефоперазону добре співвідносяться зі ступенем порушення функції печінки.

Діти.

Дослідження, що проводили з участю дітей, продемонстрували відсутність будь-яких істотних змін у фармакокінетиці компонентів препарату Сульперазон^® порівняно з даними для дорослих пацієнтів. У дітей середній період напіврозпаду сульбактаму коливався від
0,91 до 1,42 години, а цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години.

Сульбактам та цефоперазон добре розподіляються у тканинах та рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, фалопієві труби, яєчники, матку та ін.

Немає доказів будь-якої фармакокінетичної взаємодії між сульбактамом і цефоперазоном при їх сумісному застосуванні у формі препарату Сульперазон^®.

Цефоперазон не заміщає білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.

Клінічні характеристики.

Показання.

Препарат застосовують для лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами мікроорганізмів:

• інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

• інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

• перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини;

• септицемія;

• менінгіт;

• інфекції шкіри і м’яких тканин;

• інфекції кісток і суглобів;

• запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Протипоказання.

Сульперазон^® протипоказаний пацієнтам з відомою алергією на пеніциліни, сульбактам, цефоперазон або будь-який цефалоспорин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінована терапія. Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, для адекватного лікування більшості інфекцій можна застосовувати Сульперазон^® як монотерапію. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. При одночасному застосуванні аміноглікозидів необхідно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (також див. розділ «Несумісність»).

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після застосування цефоперазону відзначали такі реакції як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігалися і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв під час застосування препарату Сульперазон^®. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) не слід використовувати розчини, що містять етанол.

Взаємодія з речовинами, що використовують при проведенні лабораторних аналізів. При застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга може виникнути хибно-позитивна реакція на глюкозу в сечі.

Особливості застосування.

Гіперчутливість. Повідомлялося про розвиток тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками, включаючи цефоперазон/сульбактам. Розвиток таких реакцій частіше спостерігається в осіб з реакціями гіперчутливості до багатьох алергенів в анамнезі.

При розвитку алергічних реакцій застосування препарату слід припинити та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрину. За призначенням слід провести оксигенотерапію, застосувати стероїдні препарати, забезпечити прохідність дихальних шляхів, включаючи інтубацію.

Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові, як правило, подовжується, а виведення із сечею посилюється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі спостерігаються терапевтичні концентрації цефоперазону і тільки період напіввиведення збільшується у 2-4 рази.

Коригування дози може бути необхідним у разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, що пов’язані з будь-яким із таких станів.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок потрібно контролювати концентрацію цефоперазону у сироватці крові та у разі необхідності коригувати дозування. У таких випадках без ретельного контролю концентрацій у сироватці крові доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г/добу

Загальні попередження. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном/сульбактамом у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, імовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад при муковісцидозі) та пацієнтів, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів, а також у пацієнтів, які застосовують антикоагулянти, слід контролювати протромбіновий час (або Міжнародне нормалізоване співвідношення) та при наявності показань призначати прийом екзогенного вітаміну К.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування препарату Сульперазон^® може призвести до посиленого росту нечутливої мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і при застосуванні інших сильнодіючих системних засобів, рекомендовано періодично контролювати наявність проявів порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи, особливо у недоношених новонароджених та інших немовлят.

Про виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може бути від помірної діареї до коліту з летальним наслідком. Застосування антибактеріальних препаратів впливає на нормальну флору кишечнику та призводить до підвищеного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А та В, що, у свою чергу, сприяє розвитку діареї, пов’язаної з Clostridium difficile. Штами C. difficile, що продукують токсини, можуть підвищувати захворюваність та летальність, оскільки такі інфекції є резистентними до антибактеріальної терапії та можуть потребувати колектомії. Важливо розглядати можливість цього діагнозу у пацієнтів із діареєю, що є наслідком антибактеріальної терапії. Необхідний ретельний аналіз анамнезу, оскільки про розвиток діареї, пов’язаної з Clostridium difficile, повідомлялося після 2 місяців після завершення антибактеріальної терапії.

Лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатний для застосування пацієнтам, яким необхідно обмежити вживання натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію, що проводили на щурах у дозах, що у 10 разів перевищували дозу для людини, не виявили доказів погіршення фертильності, а також тератогенного впливу. Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр, але всебічних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводили. Зважаючи на те, що дослідження впливу препарату на репродуктивну функцію у тварин не завжди передбачають реакцію людини, Сульперазон^® можна застосовувати у період вагітності лише у разі крайньої необхідності.

Період годування груддю. У грудне молоко проникає тільки невелика частина введеної дози сульбактаму та цефоперазону. Сульперазон^®слід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю, незважаючи на те, що обидві складові препарату проникають у грудне молоко у незначній кількості.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Клінічний досвід застосування сульбактаму/цефоперазону дає підстави вважати, що вплив препарату на здатність пацієнта керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами малоймовірний.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі. Звичайна доза препарату Сульперазон^® для дорослих становить 2-4 г на добу (тобто від 1 до 2 г цефоперазону на добу) внутрішньовенно або внутрішньом’язово в рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добову дозу препарату Сульперазон^® можна підвищити до 8 г (тобто доза цефоперазону – 4 г) внутрішньовенно у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г (8 г препарату Сульперазон^®).

Діти. Звичайна доза препарату Сульперазон^® для дітей становить від 40 до 80 мг/кг маси тіла/добу (тобто 20-40 мг/кг маси тіла/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози.

При тяжких або рефрактерних інфекціях добову дозу можна підвищити до 160 мг/кг маси тіла (80 мг/кг маси тіла/добу цефоперазону), рівномірно розділивши її на 2-4 дози.

Новонароджені. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не повинна перевищувати 80 мг/кг/добу (160 мг/кг маси тіла/добу препарату Сульперазон^®). У випадку, якщо необхідна доза цефоперазону, що перевищує 80 мг/кг маси тіла/добу, додаткову дозу цефоперазону слід застосовувати окремо.

Сульперазон^® ефективно застосовують дітям, однак всебічних досліджень застосування препарату недоношеним або доношеним новонародженим не проводили. Тому перед початком лікування недоношених або доношених новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та ризик від застосування препарату.

У новонароджених із білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не заміщує білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.

Порушення функції печінки. Див. розділ «Особливості застосування».

Порушення функції нирок. Режим дозування при застосуванні препарату Сульперазон^® слід коригувати для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яку слід вводити кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 2 г), а пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яку вводять кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 1 г). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового застосування цефоперазону окремо.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.

Період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові при гемодіалізі дещо зменшується. Отже, режим дозування слід встановити відповідно до періоду діалізу.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Фармакокінетика».

Внутрішньовенне застосування.

Для краплинної інфузії вміст кожного флакона препарату Сульперазон^® слід розчинити у відповідній кількості 5 % розчину глюкози, 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або стерильної води для ін’єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл тим самим розчином з подальшим введенням протягом 15-60 хв.

Для внутрішньовенної ін’єкції вміст флакона слід розводити як описано вище та вводити протягом щонайменше 3 хвилин.

Розчин Рінгера лактату є прийнятним розчинником для проведення внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»).

Внутрішньом’язове застосування.

2 % розчин лідокаїну гідрохлориду є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом’язового введення, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»).

При застосуванні лідокаїну як розчинника слід зробити шкірну пробу на непереносимість та врахувати інформацію з безпеки лідокаїну.

Відновлення.

Сульперазон^® є сумісним з водою для ін’єкцій, 5 % розчином глюкози, 0,9 % розчином натрію хлориду, 5 % розчином глюкози в 0,225 % розчині натрію хлориду та 5 % глюкозою у 0,9 % розчині натрію хлориду в концентраціях від 10 мг цефоперазону та 5 мг сульбактаму на 1 мл і до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл.

Розчин Рінгера лактату. Для відновлення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»). Необхідним є двоетапне розведення з використанням води для ін’єкцій (див. таблицю вище); потім отриманий розчин слід розвести розчином Рінгера лактату для отримання концентрації сульбактаму 5 мг/мл (до 2 мл або 4 мл початково розбавленого розчину слід додати 50 мл або 100 мл розчину Рінгера лактату відповідно).

Лідокаїн. Для відновлення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій (див. розділ «Несумісність»).

Будь-який невикористаний продукт або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Діти. Препарат застосовують дітям (див. інформацію, наведену вище).

Передозування.

Інформації щодо гострої інтоксикації людей цефоперазоном натрію та сульбактамом натрію недостатньо. Очікується, що передозування препарату може спричиняти прояви, що, головним чином, є посиленням його побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон та сульбактам виділяються із циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати виведення препарату з організму у разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Побічні реакції.

Сульбактам/цефоперазон загалом добре переноситься. Більшість побічних реакцій легкі або помірні за тяжкістю та добре переносяться протягом лікування.

Наступні побічні реакції спостерігалися у ході клінічних досліджень (порівняльних та не порівняльних) та після виходу препарату на ринок. Усі побічні реакції зазначені відповідно до класифікації MedDRA. У кожній категорії побічні реакції зазначені у порядку клінічної значущості.

Частота зазначена відповідно згідно з класифікацією Ради міжнародних науково-медичних організацій (CIOMS III): дуже часто ≥ 1/10 (≥ 10 %), часто ≥ 1/100 – < 1/10 (≥ 1 % – < 10 %), нечасто ≥ 1/1000 – < 1/100 (≥ 0,1 % – < 1 %), частота невідома (неможливо оцінити, базуючись на наявній інформації).

* У розрахунки щодо порушень з боку результатів досліджень були включені всі доступні лабораторні значення, включаючи пацієнтів із порушеннями на базовому рівні. Такий консервативний підхід був взятий за основу, оскільки початкова інформація не диференціює підгрупи пацієнтів із порушеннями на базовому рівні, які мали значущі зміни у лабораторних показниках, що були пов’язані із лікуванням, та пацієнтів, які не мали таких змін.

Для таких показників як лейкоцити, нейтрофіли, тромбоцити, гемоглобін та гематокрит повідомлялося тільки про порушення. Підвищення чи зниження рівня не диференціювали.

** Надходили повідомлення про летальні наслідки.

Надходили повідомлення про розвиток такої побічної реакції, як кровотеча.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Після реєстрації лікарського засобу дуже важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Аміноглікозиди. Розчини препарату Сульперазон^® та аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо необхідна комбінована терапія препаратом Сульперазон^® та аміноглікозидами, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинна внутрішньовенна трубкова система повинна бути ретельно промита відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату Сульперазон^® та аміноглікозидів були по можливості максимальними.

Розчин Рінгера лактату. Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендоване, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лідокаїн. Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дає можливість уникнути несумісності при подальшому розведенні 2 % розчином лідокаїну хлориду (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).     

Упаковка. По 1 г (500 мг/500 мг) або по 2 г (1000 мг/1000 мг) порошку для розчину для ін’єкцій у флаконах, по 1 або по 5 або по 10 флаконів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Хаупт Фарма Латіна С.р.л./Haupt Pharma Latina S.r.l.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Борго Сан Мішель С.С. 156 КМ. 47, 600 - 04100  Латіна (ЛТ), Італія/

Borgo San Michele S.S. 156 KM. 47, 600 - 04100  Latina (LT), Italy.

СУЛЬПЕРАЗОН

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

пор. д/п ин. р-ра 500 мг + 500 мг фл., № 1, № 5, № 10

№  UA/3754/01/01 от 04.08.2010 до 04.08.2015

пор. д/п ин. р-ра 1000 мг + 1000 мг фл., № 1, № 5, № 10

№  UA/3754/01/02 от 04.08.2010 до 04.08.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Сульперазон является комбинацией сульбактама натрия/цефоперазона натрия. Сульбактам натрия — производное основного пенициллинового ядра. Он является необратимым ингибитором бета-лактамазы и применяется только парентерально. По химической структуре это сульфон натрия пенициллината. Содержит 92 мг натрия (4 мЭкв) на 1 г. Сульбактам — очень легкорастворимый в воде кристаллический порошок почти белого цвета. Молекулярная масса 255,22.
Цефоперазон натрия — это полусинтетический цефалоспориновый антибиотик третьего поколения широкого спектра действия, применяется только парентерально. Содержит 34 мг натрия (1,5 мЭкв) на 1 г. Цефоперазон — легкорастворимый в воде кристаллический порошок белого цвета. Молекулярная масса 667,65.
Антибактериальным компонентом сульбактама/цефоперазона является цефоперазон, действующий против чувствительных микроорганизмов в стадии активной мультипликации путем угнетения биосинтеза мукопептида клеточной мембраны. Сульбактам не обладает выраженной антибактериальной активностью, за исключением активности против Neisseriaceae и Acinetobacter. Однако биохимические исследования на бесклеточных бактериальных системах показали, что сульбактам является необратимым ингибитором важнейших бета-лактамаз, продуцируемых микроорганизмами, резистентными к бета-лактамным антибиотикам.
Потенциал сульбактама по предотвращению деструкции пенициллинов и цефалоспоринов резистентными микроорганизмами подтвержден в исследованиях резистентных штаммов на целостных микроорганизмах, в которых сульбактам продемонстрировал выраженный синергизм с пенициллинами и цефалоспоринами. Поскольку сульбактам также связывается с некоторыми пенициллинсвязывающими белками, чувствительные штаммы становятся более уязвимыми к действию Сульперазона, чем к действию одного цефоперазона.
Комбинация сульбактама и цефоперазона активна против всех микроорганизмов, чувствительных к цефоперазону. Кроме того, отмечают синергизм действия (снижение С_max комбинации, подавляющей микроорганизмы примерно в 4 раза по сравнению с такими концентрациями для каждого компонента отдельно) против различных микроорганизмов, с наиболее выраженным действием против следующих микроорганизмов: Haemophilus influenzae, видов Bacteroides, видов Staphylococcus, Acinetabacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.
Сульперазон проявляет активность in vitro в отношении широкого спектра клинически значимых микроорганизмов:
Грамположительные микроорганизмы:

• Staphylococcus aureus (штаммы, продуцирующие или непродуцирующие пенициллиназу);
• Staphylococcus epidermidis;
• Streptococcus pneumoniae (прежнее название Diplococcus pneumoniaе);
• Streptococcus pyogenes (β-гемолитический стрептококк группы А);
• Streptococcus agalactiae (β-гемолитический стрептококк группы В);
• большинство других штаммов β-гемолитических стрептококков;
• многие штаммы Streptococcus faecalis (энтерококки).

Грамотрицательные микроорганизмы:

• Escherichia coli;
• виды Klebsiella;
• виды Enterobacter;
• виды Citrobacter;
• Haemophilus influenzae;
• Proteus mirabilis;
• Proteus vulgaris;
• Morganella morganii (предыдущее название Proteus morganii);
• Providencia rettgeri (предыдущее название Proteus rettgeri);
• виды Providencia;
• виды Serratia (включая S. marcescens);
• виды Salmonella и Shigella;
• Pseudomonas aeruginosa и некоторые виды Pseudomonas;
• Acinetobacter calcoaceticus;
• Neisseria gonorrhoeae;
• Neisseria meningitidis;
• Bordetella pertussis;
• Yersinia enterocolitica.

Анаэробные микроорганизмы:

• Грамотрицательные бациллы (включая Bacteroides fragilis, другие виды Bacteroides и виды Fusobacterium).
• Грамположительные и грамотрицательные кокки (включая виды Peptococcus, Peptostreptococcus и Veillonella).
• Грамположительные бациллы (включая виды Clostridium, Eubacterium и Lactobacillus).

Для Сульперазона установлены такие диапазоны эффективных концентраций:

Для определения минимальной ингибирующей концентрации (МИК) следует применять серийные разведения сульбактама/цефоперазона с помощью метода разведения агара или бульона. Рекомендовано применение теста чувствительности диска, содержащего 30 мкг сульбактама и 75 мкг цефоперазона. Лабораторный ответ «чувствительный» означает, что на микроорганизм — возбудитель инфекции, вероятно, будет эффективно воздействовать терапия Сульперазоном, а ответ «резистентный» означает, что такое эффективное влияние маловероятно. Ответ «промежуточный» означает, что микроорганизм может быть чувствительным к Сульперазону при применении последнего в более высоких дозах или инфекция развилась в тех тканях или жидкостях организма, где ожидается достижение высоких концентраций антибиотика.
Рекомендуемые диапазоны качества для чувствительных к сульбактаму/цефоперазону 30 мкг/75 мкг дисков:

Фармакокинетика. Средние значения максимальных концентраций сульбактама и цефоперазона после однократного введения в течение 5 мин 2 г (в соотношении 1:1) Сульперазона (1 г сульбактама + 1 г цефоперазона) у здоровых добровольцев составляли 130 и 236,8 мкг/мл соответственно. Это свидетельствует о большем объеме распределения сульбактама (Vd=18,0–27,6 л) по сравнению с распределением цефоперазона (Vd=10,2–11,3 л).
Средние значения С_max сульбактама и цефоперазона после однократного введения в течение 15 мин 4,5 г (в соотношении 1:2) Сульперазона (1,5 г сульбактама + 3 г цефоперазона) у здоровых добровольцев составили 88,3 и 416,1 мкг/мл соответственно.
С_max сульбактама и цефоперазона в плазме крови после первого в/м введения 1,5 г Сульперазона (0,5 г сульбактама + 1 г цефоперазона) у здоровых добровольцев составляла 11,0 и 45,3 мкг/мл, и 29,9 и 58,4 мкг/мл соответственно, после введения 7-й дозы при применении препарата каждые 12 ч.
Около 84% дозы сульбактама и 25% дозы цефоперазона, полученной при введении препарата сульбактам/цефоперазон, выделяется почками. Большая часть дозы цефоперазона, которая осталась, выводится с желчью. После введения сульбактама/цефоперазона средний Т_½ сульбактама составляет 1 ч, а цефоперазона — 1,7 ч. Концентрации в плазме крови пропорциональны введенной дозе. Эти данные соответствуют ранее опубликованным результатам фармакокинетического исследования этих компонентов при их отдельном применении.
После в/м введения 1,5 г Сульперазона (0,5 г сульбактама и 1 г цефоперазона) С_max сульбактама и цефоперазона в плазме крови достигались в период от 15 мин до 2 ч после введения препарата. Средние значения С_max составляли 19,0 и 64,2 мкг/мл для сульбактама и цефоперазона соответственно.
После многократного введения препарата не сообщалось о каких-либо существенных изменениях в фармакокинетике компонентов Сульперазона и не выявлена их кумуляция при применении через каждые 8–12 ч.
Применение при нарушении функции печени. См. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ.
Применение при нарушении функции почек
У пациентов с нарушением функции почек различной степени, которым вводили сульперазон, общий клиренс сульбактама в организме высоко коррелировал с клиренсом креатинина. У пациентов с нефункционирующей почкой Т_½ сульбактама был значительно длиннее (в среднем 6,9 и 9,7 ч по данным разных исследований). Применение гемодиализа значительно изменяет Т_½, общий клиренс организма и объем распределения сульбактама. Не выявлено значимых различий в фармакокинетике цефоперазона у пациентов с почечной недостаточностью.
Применение у пациентов пожилого возраста
Фармакокинетику Сульперазона изучали у пожилых пациентов с нарушением функции почек и нарушением функции печени. Оба компонента препарата, сульбактам и цефоперазон, показали более длительный Т_½, ниже клиренс и больший объем распределения по сравнению с соответствующими показателями у добровольцев. Фармакокинетические данные для сульбактама хорошо соотносятся со степенью нарушения функции почек, тогда как данные для цефоперазона хорошо коррелируют со степенью нарушения функции печени.
Применение у детей.
Исследования, которые проводили у детей, показали отсутствие каких-либо существенных изменений фармакокинетики компонентов Сульперазона по сравнению с данными для взрослых пациентов. У детей средний Т_½ сульбактама колебался от 0,91 до 1,42 ч, цефоперазона — от 1,44 до 1,88 ч.
Сульбактам и цефоперазон хорошо распределяются в тканях и жидкостях организма, включая желчь, желчный пузырь, кожу, аппендикс, фаллопиевы трубы, яичники, матку и другие.
Нет доказательств какого-либо фармакокинетического взаимодействия между сульбактамом и цефоперазоном при их одновременном применении в форме препарата Сульперазон.
Цефоперазон не замещает билирубин в местах связывания с белками плазмы крови.

ПОКАЗАНИЯ:

монотерапия
Лечение нижеперечисленных инфекций, обусловленных чувствительными микроорганизмами:

• инфекции дыхательных путей (верхних и нижних отделов);
• инфекции мочевыводящих путей (верхних и нижних отделов);
• перитонит, холецистит, холангит и другие инфекции брюшной полости;
• септицемия;
• менингит;
• инфекции кожи и мягких тканей;
• инфекции костей и суставов;
• воспалительные заболевания органов малого таза, эндометрит, гонорея и другие инфекции половых органов.

ПРИМЕНЕНИЕ:

перед применением препарата следует проводить кожную пробу на переносимость.
Применение у взрослых. Стандартная доза Сульперазона для взрослых составляет 2–4 г/сут (то есть 1–2 г цефоперазона в сутки), в/в или в/м, в эквивалентно разделенных дозах каждые 12 ч.

При тяжелых или рефрактерных инфекциях суточная доза Сульперазона может быть повышена до 8 г (то есть доза цефоперазона — 4 г) в/в в равномерно распределенных дозах каждые 12 ч. Рекомендуемая максимальная суточная доза сульбактама составляет 4 г (8 г Сульперазона).
При нарушении функции печени
Коррекция дозы может быть необходима в случаях тяжелой обструкции желчевыводящих путей, тяжелых заболеваний печени или в случаях нарушения функции почек, которые связаны с любым из таких состояний. У пациентов с нарушениями функции печени и сопутствующим нарушением функции почек необходимо контролировать уровень концентрации цефоперазона в плазме крови и, при необходимости, корректировать дозировки. В таких случаях доза цефоперазона не должна превышать 2 г/сут.
При нарушении функции почек
Режим дозирования при применении Сульперазона следует корректировать у пациентов со значительным снижением функции почек (клиренс креатинина <30 мл/мин) с целью компенсации сниженного клиренса сульбактама. Пациентам с клиренсом креатинина 15–30 мл/мин сульбактам назначают в максимальной дозе 1 г, каждые 12 ч (максимальная суточная доза сульбактама — 2 г), а пациентам с клиренсом креатинина <15 мл/мин сульбактам назначают в максимальной дозе 500 мг каждые 12 ч (максимальная суточная доза сульбактама — 1 г). При тяжелых инфекциях может возникнуть необходимость дополнительного отдельного назначения цефоперазона.
Фармакокинетический профиль сульбактама существенно изменяется при гемодиализе.
Т_½ цефоперазона из плазмы крови при гемодиализе несколько уменьшается. Следовательно, режим дозирования следует установить в соответствии с периодом диализа.
Применение у лиц пожилого возраста (см. Фармакокинетика).
Применение у детей
Стандартная доза Сульперазона для детей составляет 40–80 мг/кг/сут (то есть 20–40 мг/кг/сут цефоперазона), равномерно распределенная на 2–4 дозы.

При тяжелых или рефрактерных инфекциях суточная доза может быть повышена до 160 мг/кг массы тела (80 мг/кг/сут цефоперазона), равномерно разделенная на 2–4 дозы.
Применение у новорожденных. Новорожденным 1-й недели жизни препарат следует вводить каждые 12 ч. Максимальная суточная доза сульбактама у детей не должна превышать 80 мг/кг/сут (160 мг/кг/сут Сульперазона). В случае, если необходима доза цефоперазона, превышающая 80 мг/кг/сут, дополнительную дозу цефоперазона назначают отдельно.
В/в применение. Для в/в капельной инфузии содержимое каждого флакона Сульперазона, необходимо растворить в соответствующем количестве 5% р-ра глюкозы, 0,9% р-ра хлорида натрия или стерильной воды для инъекций, а затем перед применением развести до 20 мл тем же р-ром с последующим введением в течение 15–60 мин.

Сульперазон совместим с водой для инъекций, 5% р-ром глюкозы, 0,9% р-ром натрия хлорида, 5% р-ром глюкозы в 0,225% р-ре натрия хлорида и 5% глюкозы в 0,9% р-ре натрия хлорида в концентрациях от 10 мг цефоперазона и 5 мг сульбактама на 1 мл и до 250 мг цефоперазона и 125 мг сульбактама на 1 мл.
Лактатный р-р Рингера является приемлемым растворителем для проведения инфузии, но не для первичного разведения (см. Несовместимость).
Для инъекции содержимое флакона разводится как описано выше и вводится в течение не менее 3 мин.
В/м применение. 2% р-р лидокаина гидрохлорида является приемлемым растворителем для приготовления р-ра для в/м введения, но не для первичного разведения (см. Несовместимость). В случае применения лидокаина следует провести кожную пробу на переносимость.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к пенициллину, сульбактаму, цефоперазону или другим цефалоспоринам.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Сульперазон в целом хорошо переносится. Большинство побочных эффектов легкой или умеренной тяжести и хорошо переносятся в ходе лечения. При объединении данных клинических сравнительных и несравнительных исследований примерно у 2500 пациентов отмечали следующие побочные эффекты с такой частотой: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100 и <1/10), нечасто (≥1/1000 и <1/100), редко (≥1/10 000 и <1/1000), очень редко (<1/10 000), неизвестно.

Со стороны ЖКТ. Как и при применении других антибиотиков, наиболее частыми побочными эффектами Сульперазона были проявления со стороны ЖКТ.
Со стороны кожи и подкожных тканей. Как и при применении всех пенициллинов и цефалоспоринов сообщалось о гиперчувствительности. Развитие указанных реакций наиболее вероятно у пациентов с аллергией в анамнезе, в частности на пенициллины.
Общее состояние и нарушения, связанные со способом применения препарата. Сульперазон хорошо переносится при в/м введении. Иногда при введении препарата таким путем может возникнуть временная боль.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность. Сообщалось о развитии тяжелых, а иногда и фатальных реакций повышенной чувствительности (анафилактических реакций) у пациентов, получавших терапию β-лактамными или цефалоспориновыми антибиотиками. Возникновение таких реакций чаще отмечали у лиц с реакциями повышенной чувствительности ко многим аллергенам в анамнезе. При развитии аллергических реакций необходимо немедленно отменить препарат и назначить соответствующее лечение. Тяжелые анафилактические реакции требуют немедленного применения эпинефрина. По показаниям возможно применение оксигенотерапии, введение стероидных препаратов, обеспечение проходимости дыхательных путей, включая интубацию.
При нарушении функции печени. Цефоперазон в значительной степени выделяется с желчью. У пациентов с заболеваниями печени и/или обструкцией желчевыводящих путей Т_½ цефоперазона из плазмы крови, как правило, увеличивается, а выведение с мочой усиливается. Даже при тяжелых нарушениях функции печени в желчи выявляют терапевтические концентрации цефоперазона, а Т_½ увеличивается только в 2–4 раза.
Коррекция дозы может быть необходима в случае тяжелой обструкции желчевыводящих путей, тяжелых заболеваний печени или при нарушениях функции почек, которые связаны с любым из таких состояний.
У пациентов с нарушениями функции печени и сопутствующим нарушением функции почек необходимо контролировать концентрацию цефоперазона в плазме крови и при необходимости корректировать дозу. В таких случаях доза цефоперазона не должна превышать 2 г/сут.
Общие предупреждения. Как и при применении других антибиотиков, лечение цефоперазоном у некоторых пациентов может приводить к развитию дефицита витамина К. Механизм этого явления, вероятно, связан с подавлением кишечной микрофлоры, которая в норме синтезирует данный витамин. Таким образом, группа риска включает пациентов с ограниченным питанием, мальабсорбцией (например при муковисцидозе) и пациентов, длительно находящихся на парентеральном питании. У таких пациентов, а также у больных, получающих антикоагулянты, следует постоянно контролировать протромбиновое время (или МНО) как в начале, так и в конце применения Сульперазона. В указанных случаях при наличии показаний следует назначать прием экзогенного витамина К.
Как и при применении других антибиотиков, длительное лечение Сульперазоном может привести к усиленному росту нечувствительной микрофлоры. На протяжении лечения следует тщательно наблюдать за состоянием пациента. Как и при применении других сильнодействующих системных средств, целесообразно периодически контролировать возникновение во время длительного лечения проявлений нарушений функций систем органов, включая нарушение функции почек, печени и кроветворной системы. Это особенно важно в отношении новорожденных, в частности недоношенных, а также детей грудного возраста.
О возникновении диареи, связанной с Clostridium difficile (CDAD), сообщалось при применении почти всех антибактериальных средств, включая сульбактам натрия/цефоперазон натрия. Тяжесть проявлений может колебаться от умеренной диареи до колита с летальным исходом. Лечение антибактериальными средствами подавляет нормальную флору кишечника, что приводит к усиленному росту С. difficile.
С. difficile продуцирует токсины А и В, имеющие значение в развитии CDAD. Гипертоксин, который продуцируют штаммы С. difficile, приводит к росту показателей заболеваемости и смертности, поскольку эти микроорганизмы могут быть рефрактерными к антимикробной терапии, что может привести к необходимости проведения колэктомии. CDAD следует рассматривать у всех пациентов, у которых после применения антибиотиков возникла диарея. Необходимо тщательно собрать анамнез болезни, поскольку о возникновении CDAD сообщалось через 2 мес после назначения антибактериальных средств.
При нарушении функции почек. У пациентов с нарушениями функции почек различной тяжести при применении Сульперазона общий клиренс сульбактама тесно коррелирует с клиренсом креатинина. У пациентов с нефункционирующими почками отмечают существенное увеличение Т_½ сульбактама. Гемодиализ существенно влияет на Т_½, общий клиренс и объем распределения сульбактама. Никаких изменений в фармакокинетике цефоперазона у больных с почечной недостаточностью не выявлено.
Цефоперазон не замещает билирубин в местах связывания с белками плазмы крови.
Этот лекарственный препарат содержит натрий: препарат может быть непригоден для применения у пациентов, находящихся на диете с контролем содержания натрия.
Применение в период беременности и кормления грудью
Период беременности. Изучение влияния препарата на репродуктивную функцию проводили на крысах в дозах, в 10 раз превышающих таковую для человека. Эти исследования не выявили доказательств снижения фертильности, а также тератогенного влияния. Сульбактам и цефоперазон проникают через плацентарный барьер. Однако всесторонних и хорошо контролируемых исследований у беременных не проводили. Учитывая, что изучение влияния препарата на репродуктивную функцию у животных не всегда предполагает реакцию у человека, Сульперазон можно применять при беременности только в случае крайней необходимости.
Период кормления грудью. В грудное молоко выделяется только небольшая часть введенной дозы сульбактама и цефоперазона. Хотя обе составляющие препарата проникают в незначительном количестве в грудное молоко, следует с осторожностью применять Сульперазон в период кормления грудью.
Дети. Сульперазон эффективно применяется у детей. Однако всесторонних исследований применения препарата у недоношенных детей или новорожденных не проводили. Поэтому перед началом лечения недоношенных детей или новорожденных следует тщательно оценить потенциальную пользу и возможный риск терапии.
Влияние на способность управлять транспортными средствами или другими механизмами. Влияние маловероятно.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

комбинированная терапия
Учитывая широкий спектр антибактериальной активности сульбактама/цефоперазона, большинство инфекций возможно адекватно лечить монотерапией этим препаратом. Однако при определенных показаниях сульбактам/цефоперазон можно применять вместе с другими антибиотиками. Если при этом применяются аминогликозиды, необходимо контролировать функцию почек в течение всего курса терапии (см. Несовместимость).
Алкоголь. При употреблении алкоголя во время курса лечения и в течение 5 дней после лечения цефоперазоном отмечали такие реакции, как покраснение лица, повышенное потоотделение, головная боль, тахикардия. Аналогичные реакции отмечали и при применении других цефалоспоринов. Пациентам следует соблюдать осторожность при употреблении алкогольных напитков во время применения Сульперазона. При использовании искусственного питания (перорального или парентального) р-ры, содержащие этанол, использовать не следует.
Взаимодействие с веществами, используемыми при лабораторных анализах. Ложноположительная реакция на глюкозу в моче может быть выявлена при применении р-ра Бенедикта или Феллинга.
Несовместимость
Аминогликозиды
Р-ры Сульперазона и аминогликозидов не следует смешивать, поскольку между ними существует физическая несовместимость. Если комбинированная терапия Сульперазоном и аминогликозидами необходима, следует применять их последовательную раздельную капельную инфузию с использованием отдельной вторичной в/в трубочной системы, при этом первичная в/в трубочная система должна быть тщательно промыта соответствующим р-ром в перерыве между инфузиями указанных препаратов. Также целесообразно, чтобы в течение суток интервалы между введениями Сульперазона и аминогликозидов были по возможности максимальными.
Р-р Рингера лактатный
Первичное разведение р-ром Рингера лактата не рекомендовано, поскольку эта смесь является несовместимой. Однако применение двухэтапного процесса разведения, при котором первичным растворителем является вода для инъекций, позволяет избежать несовместимости при дальнейшем разведении р-ром Рингера лактата. Для растворения следует использовать стерильную воду для инъекций. При дальнейшем разведении следует применять двухэтапный процесс, при котором стерильная вода для инъекций (см. ПРИМЕНЕНИЕ) в дальнейшем разводится р-ром Рингера лактата до концентрации сульбактама 5 мг/мл (используется разведение 2 мл первичного р-ра в 50 мл или 4 мл первичного р-ра в 100 мл р-ра Рингера лактата).
Лидокаин
Первичное разведение 2% р-ром лидокаина не рекомендуется, поскольку эта смесь является несовместимой. Однако применение двухэтапного процесса разведения, при котором первичным растворителем является вода для инъекций, позволяет избежать несовместимости при дальнейшем разведении 2% р-ром лидокаина хлорида. Для растворения необходимо применять стерильную воду для инъекций. Для достижения концентраций цефоперазона 250 мг/мл или выше при дальнейшем разведении следует применять двухэтапный процесс, при котором стерильная вода для инъекций в дальнейшем разводится 2% р-ром лидокаина для получения р-ра, содержащего до 125 мг цефоперазона и 125 мг сульбактама на 1 мл примерно в 0,5% р-ре лидокаина.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

информация об острой интоксикации цефоперазоном натрия и сульбактамом натрия у человека ограничена. Ожидается, что передозировка препаратом может вызвать проявления, характеризующиеся главным образом увеличением выраженности его побочных эффектов. Следует учитывать, что высокие концентрации β-лактамных антибиотиков в СМЖ могут вызывать неврологические реакции, в частности судороги. Поскольку цефоперазон и сульбактам выводятся из системы циркуляции при гемодиализе, эта процедура может усиливать выведение препарата из организма в случае передозировки у пациентов с нарушением функции почек.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 25 °С.