Корзина резервированияРезервирование
Каталог лекарств
  • Телзир

    Телзир
    • Fosamprenavir
      Международное название
    • Противовирусные препараты прямого действия
      Фарм. группа
    • J05AE07
      ATС-код
    • по рецепту
      Условие продажи
    • 10 предложений от 7 500,00 до 10 000,00 грн.
      Наличие в аптеках

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ТЕЛЗІР

(TELZIR)





Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: fosamprenavir; (3S)-тетрагідрофуран-3-іл (1S,2R)-3-[[(4-аміно феніл) сульфаніл](ізобутил) аміно]-1-бензил-2-(фосфоноокси) пропілкарбамат монокальций;

основні фізико-хімічні властивості: біла або з відтінком суспензія з характерним запахом винограду;

склад: 1 мл розчину містить фосампренавіру 50 мг (у формі фосампренавіру кальцію);

допоміжні речовини: гіпромелоза, сукралоза, пропіленгліколь, метилпарагідроксибензоат, пропіл парагідроксибензоат, полісорбат-80, кальцію хлориду дігідрат, коригент виноградний штучний, коригент м’ятний природний, вода очищена.

Форма випуску. Суспензія для перорального застосування.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати для системного застосування. Інгібітори протеаз. Код АТС JO5A Е 0Х.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Фосампренавір є про лікарською речовиною ампренавіру. Це моно кальцієва сіль ефіру фосфату ампренавіру, який гідролізу ється до неорганічного фосфату та активного метаболіту ампренавіру, як тільки він абсорбується через епітелій кишечнику. Ампренавір – це небілковий конкурентний інгібітор протеази ВІЛ. Він блокує здатність протеази вірусу приєднувати прекурсор полі протеїнів, необхідний для реплікації вірусу. Доведено, що фосампренавір має невелику антивірусну активність або не має її зовсім, або він може пригнічувати ферменти в умовах in vitro.

Ампренавір – це сильний і селективний інгібітор реплікації ВІЛ-1 і ВІЛ-2 в умовах in vitro. В дослідженнях in vitro був показаний синергізм ампренавіру у комбінації з аналогами нуклеозидів, у тому числі з диданозином, зидовудином, абакавіром і інгібітором протеаз, саквінавіром. У комбінації з індинавіром, ританавіром і нелфінавіром препарат має адитивну дію.

При сумісному застосуванні фосампренавіру з ритонавіром (у дозах фосапренавір/ритонавір 700/100 мг двічі на добу або 1 400/200 мг 1 раз на добу) плоші під кривою „концентрація/час” (AUC) ампренавіру   в плазмі збільшується приблизно у 2 рази та плазмова концентрація збільшується у 4-6 разів порівняно з величинами, отриманими при прийомі одного фосампренавіру (у дозі   1 400 мг 2 рази на добу). Обидві комбінації фосампренавіру/ритона віру (у дозах фосапренавір/ритонавір 700/100 мг двічі на добу та 1 400/200 мг 1 раз на добу) підтримують концентрації ампренавіру у плазмі вище середнього значення ІС50 проти ВІЛ для великої кількості хворих, від вперше отримуючих лікування інгібіторами протеази (середня ІС50 зв‘язування білком = 0,146 мкг/мл) до вже отримувавших лікування інгібіторами протеази (середня ІС50 зв‘язування білком = 0,90 мкг/мл).

Фосампренавір не рекомендується як моно терапія через швидку появу резистентних вірусів.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому фосампренавір швидко та майже повністю гідролізу ється до ампренавіру та неорганічного фосфату, після чого він потрапляє у системний кровообіг. Вважається, що перетворення фосампренавіру в ампренавір головним чином відбувається в епітелії кишечнику.

Ритонавір гальмує метаболізм ампренавіру шляхом інгібіції CYP3A4, що приводить до збільшення концентрації ампренавіру у плазмі.

Абсорбція

Після багаторазового перорального прийому фосапренавіру у дозі 1 400 мг 2 рази на добу ампренавір швидко всмоктувався і сягав максимальної концентрації у плазмі при стаціонарному стані ампренавіру (Сmax) 4,82 мкг/мл. Така концентрація визначається приблизно через 1,3 години після прийому (Tmax).

Після прийому натще фосампренавіру у таблетках та у формі пероральної суспензії показники плоші під кривою „концентрація/час” (AUC) були однаковими. Після прийому пероральної суспензії рівень Cmax був на 14% вищим, ніж при прийомі таблеток.

Абсолютна біодоступність фосампренавіру у людини не встановлена.

Прийом фосампренавіру у формі пероральної суспензії разом з дуже жирною їжею зменшує плазмовий AUC приблизно на 28% і Сmax приблизно на 46% при порівнянні цих показників при прийомі препарату натщесерце. Пероральна суспензія фосампренавіру повинна прийматись без їжі і на пустий шлунок.

Розподіл

Видимий об‘єм розподілення ампренавіру після прийому фосапренавіру становить приблизно 430 літрів (6 л/кг для людини з масою тіла 70 кг), що припускає великий об‘єм розподілення з вільним   проникненням ампренавіру у тканини із системного кровообігу.

Приблизно 90% ампренавіру зв‘язується з білками плазми: альфа1-кислим глікопротеїном і альбуміном, з більшим афінітетом до глікопротеїну.

Метаболізм

Після перорального прийому фосампренавір швидко та майже повністю гідролізу ється до ампренавіру та неорганічного фосфату, оскільки він всмоктується через епітелій кишечнику. Метаболізується головним чином у печінці, менше 1% препарату виділяється із сечею у незміненому вигляді. Головний шлях метаболізму здійснюється через фермент CYP3A4 системи цитохрому Р450. Тому препарати-індуктори, інгібітори або субстрати CYP 3A4 у комбінації з ампренавіром слід призначати з обережністю.

Виведення

Період напів виведення ампренавіру становить 7,7 години. Головний шлях елімінації ампренавіру через печінковий метаболізм із виведенням менше 1% препарату у незміненому вигляді із сечею. Метаболіти становлять приблизно 14% прийнятої дози ампренавіру у сечі і приблизно 75% - у фекаліях.

Діти

Фармакокінетика фосампренавіру у дітей (віком від 2 років ) і підлітків є подібною до такої у дорослих.

Хворі літнього віку

У хворих старше 65 років фармакокінетика фосампренавіру не вивчалась. При лікуванні хворих літнього віку слід брати до уваги потенційну можливість появи у них печінкової, ниркової, серцево-судинної недостатності, супутніх захворювань або прийому інших препаратів.

Ниркова недостатність

Спеціальних досліджень у хворих з нирковою недостатністю не проводилось. Менше  1% терапевтичної дози препарату виводиться у незміненому вигляді із сечею. Вплив ниркової недостатності на виведення ампренавіру повинний бути мінімальним, тому змінювати дозу фосампренавіру не треба.

Печінкова недостатність

За даними фармакокінетичних досліджень для лікування пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (індекс Child-Pugh 5-6) фосампренавір слід застосовувати з обережністю та у зменшеній дозі: 700 мг фосампренавіру 2 рази на добу з 100 мг ритона віру один раз на добу, оскільки у таких хворих злегка збільшується концентрація Сmax ампренавіру у плазмі (17 %), злегка збільшується площа під кривою „концентрація/час” для ампренавіру AUC у плазмі (22 %) при аналогічному значенні Сτ порівняно з хворими з нормальною функцією нирок, які отримують стандартну дозу фосапренавіру/ритона віру 700 мг/100 мг 2 рази на добу.

Для лікування дорослих з помірним ступенем печінкової недостатності (індекс  Child-Pugh   7-9) фосампренавір слід застосовувати з обережністю та у зменшеній дозі: 450 мг фосапренавіру 2 рази на добу з 100 мг ритона віру 1 раз на добу. Хоча застосування фосампренавіру у дозі 450 мг 2 рази на добу разом з 100 мг ритона віру 1 раз на добу призведе до зменшеного рівня (приблизно на 35%)   Сτ загального ампренавіру у плазмі, значення Сτ незв‘язаного ампренавіру буде приблизно на 67 % вищим, ніж у хворих х нормальною функцією печінки, які лікуються стандартною дозою фосампренавіру/ритона віру 700 мг/100 мг 2 рази на добу.

При застосуванні фосампренавіру/ритона віру у дозі 700 мг/100мг 1 раз на добу для лікування хворих з помірною печінковою недостатністю досягається нижчий (на 24 %) рівень Сavg ампренавіру у плазмі, нижчий (на 65 %) рівень Сτ и приблизно на 42 % нижчий рівень незв‘язаного Сτ порівняно з хворими з нормальною функцією печінки, які лікуються стандартними дозами фосампренавіру/ритона віру. Тому фосампренавір у формі таблеток при його застосуванні для лікування хворих з помірним ступенем недостатності печінки не досягне порівняних фармакокінетичних параметрів ампренавіру, які одержуються при лікуванні стандартними дозами фосампренавіру/ритона віру хворих з нормальною функцією печінки.

При застосуванні зменшеної дози фосампренавіру 300 мг 2 рази на день зі зменшеною дозою ритона віру 100 мг 1 раз на день для лікування хворих з тяжким ступенем печінкової недостатності (індекс Child-Pugh 10-13) досягається нижчий (на 19 %) рівень Cmax ампренавіру у плазмі, нижчий (на 38 %) рівень Сτ, але аналогічний рівень незв’язаного ампренавіру у плазмі крові порівняно з хворими з нормальною функцією печінки, які лікуються стандартними дозами фосампренавіру/ритона віру (700 мг/100 мг 2 рази на день). Не зважаючи на зменшення частоти дозування ритона віру, у хворих з тяжким ступенем печінкової недостатності   рівень Cmax ритона віру на 64 % вищий, рівень Сavg ритона віру на 40 % вищий, рівень Сτ ритона віру на 38 % вищий порівняно з хворими з нормальною функцією печінки, які лікуються стандартними дозами фосампренавіру/ритона віру (700 мг/100 мг 2 рази на день).

Канцерогенність, мутагенність

У ході довготривалих досліджень із вивчення канцерогенності фосампренавір застосовувався перорально протягом  104 тижнів у дозах 250 мг, 400 мг або 600 мг/кг/добу для мишей та у дозах 300, 825 або 2250 мг/кг/добу для щурів. Вплив цих доз складав від 0,2 до 0,3 (миші) та від 0,3 до 0,7 (щури) від впливу на людину дози фосампренавіру 1400 мг 1 раз на день + ритонавір 200 мг 1 раз на день.   Вплив цих доз складав від 0,1 до 0,3 (миші) та від 0,3 до 0,6 (щури) від впливу на людину дози фосампренавіру 700 мг + ритонавір 100 мг 2 раз на день. Спостерігалось збільшення випадків розвитку гепатоцелюлярних аденом та гепатоцелюлярних карцином при застосуванні всіх доз у мишей-самців та гепатоцелюлярних аденом та фолікулярних аденом щитовидної залози при застосуванні всіх доз у мишей-самців та при застосуванні доз 835 та 2250 мг/кг/добу у мишей-самок. Значимість досліджень щодо виникнення гепатоцелюлярних утворень у гризунів для людини не відома, однак за результатами клінічних досліджень та після ліцензійного застосування препарату немає підтвердження, що ці дані мають клінічне значення для людини. У результаті досліджень із застосування повторних доз фосампренавіру у щурів було виявлено ефект, що погоджується з індукцією ферментів, що є фактором ризику виникнення неоплазми щитовидної залози у щурів, але не у людей. Лише у щурів було відмічено збільшення випадків гіперплазії інтерстиціальних клітин при застосуванні доз 825 та 2250 мг/кг/добу та збільшення випадків ендометріальної аденокарциноми матки при застосуванні дози  2250 мг/кг/добу. Частота випадків ендометріальних утворень була злегка збільшена порівняно з супутньою контрольною групою, але у межах вихідного рівня для щурів-самок.   Значимість дослідженнь щодо виникнення ендометріальної аденокарциноми матки   у щурів для людини не відома, однак за результатами клінічних досліджень та після ліцензійного застосування препарату, немає підтвердження, що ці дані мають клінічне значення для людини.  

Мутагенних або генотоксичних властивостей фосампренавіру у результаті in vitro та in vivo тестів не виявлено. Ці тести включали в себе вивчення зворотної бактеріальної мутації (Ames), лімфоми у мишей, мікроядра у щурів та хромосомні аберації в лімфоцитах людей.  

Показання для застосування.

Лікування ВІЛ-інфекції (разом з низькими дозами ритона віру у складі комбінованої терапії).

Спосіб застосування та дози.

Лікування повинен починати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфікованих хворих.

Препарат також випускається у формі таблеток.

Дорослі (18 років і старше)

Препарат застосовується перорально, для лікування дорослих пацієнтів розчин слід приймати без їжі та на пустий шлунок. Збовтувати перед застосуванням.

Хворі, які отримують лікування вперше

Телзір 1 400 мг 1 раз на день плюс ритонавір 200 мг 1 раз на день.

Телзір 700 мг 2 рази на добу плюс ритонавір 100 мг 2 рази на добу.

Хворі, які вже лікувались інгібіторами протеаз

Телзір 700 мг 2 рази на добу плюс ритонавір 100 мг 2 рази на добу.

Застосування Телзіру 1 раз на добу плюс ритонавір не рекомендується для лікування хворих, які вже лікувались інгібіторами протеаз.

Всі зазначені режими лікування повинні застосовуватись у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Не рекомендується застосовувати більші, ніж затверджені, дози комбінації фосампренавіру та ритона віру.

Діти та підлітки (віком від 2 до 17 років)

Препарат у формі пероральної суспензії рекомендується для більш точного дозування при застосуванні препарату у дітей, коли доза розраховується на основі маси тіла дитини.

При застосуванні у дітей і підлітків пероральну суспензію слід   приймати разом з їжею. Перед застосуванням в збовтувати.

Рекомендовані дози для дітей і підлітків наведені в таблиці нижче:



Група пацієнтів

Вік
Режим дозування – 2 рази на день
Телзір/Ритонавір*
Хворі, які отримують лікування антиретровірусними препаратами вперше 2-5 років Телзір 20 мг/кг
Ритонавір 3 мг/кг
≥ 6 років Телзір 18 мг/кг
Ритонавір 3 мг/кг
Хворі, які отримують лікування інгібіторами протеаз вперше 2-5 років Телзір 20 мг/кг
Ритонавір 3 мг/кг
≥ 6 років Телзір 18 мг/кг
Ритонавір 3 мг/кг
Хворі, які вже лікувались інгібіторами протеаз 2-5 років Телзір 20 мг/кг
Ритонавір 3 мг/кг
≥ 6 років Телзір 18 мг/кг
Ритонавір 3 мг/кг

*Максимальні дози не перевищують рекомендовані дози для лікування дорослих пацієнтів. Дози таблеток рекомендовані для дорослих у режимі Телзір з ритонавіром         2 рази на день можуть бути застосовані при лікування дітей і підлітків, якщо їх маса тіла становить не менше 39 кг і вони здатні до ковтання цілих таблеток. Ритона віру капсули у дозі 100 мг можуть бути застосовані для лікування дітей і підлітків разом з пероральним розчином Телзіру, якщо маса тіла дітей становить принаймі 33 кг і вони здатні проковтнути цілу капсулу.

Діти віком до 2 років

Безпека та ефективність застосування Телзіру у комбінації з ритонавіром у цій віковій категорії на встановлена.

Ниркова недостаність

Змінювати дозування немає потреби.

Печінкова недостатність

В організмі людини фосампренавір перетворюється на ампренавір. Головним шляхом виведення ампренавіру і ритона віру є печінковий метаболізм.

Для лікування дорослих з легким ступенем печінкової недостатності (індекс Child-Pugh   5-6) Телзір слід застосовувати з обережністю та у зменшеній дозі: 700 мг Телзіру 2 рази на добу з 100 мг ритона віру один раз на добу.

Для лікування дорослих з помірним ступенем печінкової недостатності (індекс  Child-Pugh   7-9) Телзір слід застосовувати з обережністю та у зменшеній дозі: 450 мг Телзіру 2 рази на добу з 100 мг ритона віру 1 раз на добу.

Для лікування хворих з тяжким ступенем печінкової недостатності (індекс Child-Pugh    10-15) Телзір слід застосовувати з обережністю та у зменшених дозах – 300 мг Телзіру 2 рази на добу з 100 мг ритона віру 1 раз на добу.

У деяких хворих навіть при такому зменшенні дози при лікуванні печінкової недостатності можуть спостерігатись вищі за очікувані рівні плазмових концентрацій ампренавіру та ритона віру у зв’язку з індивідуальною варіабельністю. Тому перед початком лікування та періодично під час лікування слід проводити відповідне лабораторне визначення функціональних печінкових тестів (див. розділ „Особливості застосування”).  

Рекомендацій щодо дозування препарату для лікування дітей (віком від 2 до 12 років) та підлітків (віком від 12 до 17 років) з порушенням функції печінки немає.

Побічна дія

Найчастіше (більше, ніж у 5% дорослих пацієнтів) можливі побічні дії з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, діарея, біль у животі і блювання) і головний біль. Більшість побічних реакцій, асоційованих з лікуванням фосампренавіром/ритонавіром, були легкої або помірної тяжкості, виникали рано і рідко обмежували лікування. Для багатьох з цих реакцій залишається нез‘ясованим, чи дійсно вони спричинені застосуванням фосампренавіру або спричинені застосуванням супутніх препаратів для лікувіання ВІЛ, або є наслідком самої хвороби.

Найчастіші побічні дії не менше помірного ступеня тяжкості (2-го ступеня і вище), спричинені препаратом дослідження у двох великих клінічних дослідженнях,   наведені нижче. Сумовані всі побічні дії, які виникали у не менше, ніж 2% пацієнтів.

Побічна дія згрупована за органами і системами організму і частотою виникнення. Частота визначена як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 – 1/100),   рідко (> 1/10 000 та < 1/1 000).

Метаболічні розлади та розлади травлення: дуже часто – гіперхолестеринемія, часто – гіпертри гліцеридемія.

Травний тракт: часто – діарея, нудота, блювання, біль у животі, метеоризм.

Нервова система: часто – головний біль, ротова парестезія.

Серцево-судинна система: нечасто – інфаркт міокарда.

Шкіра та підшкірні тканини: часто – висип; рідко – синдром Стівенса Джонсона, ангіо невротичний набряк.

Еритематозні або макулопапульозні шкірні висипання з або без свербежу можуть виникати під час лікування. Звичайно такі висипання минають без лікування і не потребують припинення лікування фосампренавіром/ритонавіром.

У випадку появи тяжких висипань або якщо висип легкої або помірної інтенсивності супроводжується системними проявами чи симптомами з боку слизових оболонок, терапію фосампренавіром/ритонавіром треба припинити.

Сечо-видільна система: нечасто – ниркові конкременти.

Загальні та розлади у місці введення: часто – стомлюваність.

Діти і підлітки.

Профіль побічних дій у дітей та підлітків базується на інтегрованих даних з безпеки застосування препарату, отриманих у 2 дослідженнях. Загалом профіль безпеки препарату у дітей і підлітків був порівняний з таким у дорослих.

У деяких пацієнтів, які знаходились на комбінованому лікуванні антиретровірусними препаратами, що включають інгібітори протеаз, спостерігався перерозподіл жирових відкладень, включаючи зменшення периферичних підшкірних жирових відкладень, збільшення інтраабдомінальних відкладень, гіпертрофію молочних залоз і накопичення жиру у ретроцерві кальній ділянці. При комбінованих режимах лікування із застосуванням   інгібіторів протеаз спостерігалися випадки метаболічних порушень, включаючи гіпертри гліцеридемію, гіперхолестеринемію, резистентність до інсуліну або гіперглікемію.

У хворих, які лікувались антиретровірусними інгібіторами протеаз, спостерігалися випадки захворювання на цукровий діабет, виникнення гіперглікемії або загострення існуючого діабету.

Повідомлялось про випадки збільшення креатинінфосфокінази, міалгії, міозиту і дуже рідко – рабдоміолізу у хворих, які лікувались інгібіторами протеаз, але більш специфічними ці випадки були для комбінованої терапії з нуклеозидними аналогами.

Є повідомлення про збільшення випадків спонтанних кровотеч у хворих на гемофілію, які лікувались антиретровірусними інгібіторами протеаз.

Загалом, клінічно значущими лабораторними порушеннями (3-го або 4-го ступеня), що потенційно можуть виникати при лікуванні фосампренавіром у комбінації з ритонавіром і про виникнення яких повідомлялось у 2% або більше пацієнтів, є збільшення рівня АЛТ, АСТ, сироваткової ліпази і три гліцеридів.

Протипоказання.

Гіпер чутливість до фосампренавіру, ампренавіру або до будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату.

Фосампренавір у комбінації з ритонавіром не можна застосовувати одночасно з препаратами з вузьким терапевтичним індексом, що є субстратами для цитохрому Р450 3А 4 (CYP 3A4). Сумісне застосування цих препаратів може спричинити до конкурентної інгібіції метаболізму цих препаратів і створити потенційну можливість виникнення серйозних та життєво небезпечних побічних реакцій, таких як серцева аритмія (при застосуванні, наприклад, астемізолу, терфенадину, цисаприду, пімозиду), тривала седативна дія або пригнічення дихання (тіазолам, мідазолам), периферичний вазоспазм або ішемія (ерготамін, дигідроерготамін, ергоновін, метилергоновін).

Ритонавір також гальмує CYP2D6 in vitro та in vivo, але меншою мірою, ніж  CYP3A4.   Фосампренавір у комбінації з ритонавіром не повинен призначатись разом з препаратами, що великою мірою залежать від CYP2D6 метаболізму і для яких збільшений рівень концентрації у плазмі асоціюється із серйозними та/або життєво небезпечними результатами. Ці препарати включають у себе флекаїнід і пропафенон (за інформацією про інші потенційні взаємодії ритона віру зверніться до інструкції для його медичного застосування).

Фосампренавір у комбінації з ритонавіром не можна застосовувати разом з рифампіцином у зв‘язку з очікуваним значним зниженням концентрації ампренавіру у плазмі.

Передозування.

Антидот проти ампренавіру не відомий. Невідомо, чи може бути ампренавір видалений   із організму перитонеальним або гемодіалізом. Симптоми передозування не вивчені. У випадку передозування пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним наглядом для виявлення ознак токсичності та проведення стандартної підтримуючої терапії у разі необхідності.

Особливості застосування.

Пацієнти повинні бути попереджені, що фосампренавір у комбінації з ритонавіром, як і будь-який інший антиретровірусний препарат, не виліковує ВІЛ, у них можуть розвинутись опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції. Пацієнтам необхідно пояснити, що сучасна антиретровірусна терапія, включаючи фосампренавір/ритонавір-комбінацію, не забезпечує попередження передачі ВІЛ іншим особам статевим шляхом або при контакті з кров’ю. Тому потрібно продовжувати застосування адекватних заходів безпеки.

Фосампренавір містить сульфанамідний компонент. Потенційна перехресна чутливість між сульфанамідами і фосампренавіром не відома. За даними базових клінічних досліджень, збільшення ризику появи висипу у хворих з алергією на сульфанаміди, які отримували фосампренавір, порівняно із групою хворих, що лікувались фосампренавіром, але не мали алергії на сульфанаміди в анамнезі, не було. Однак фосампренавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю при лікуванні хворих з відомою алергією на сульфанаміди.

Безпека і ефективність фосампренавіру для лікування дітей віком до 2 років ще не повністю встановлені.

Застосування фосампренавіру з ритонавіром у більших, ніж затверджені, дозах призводить до збільшення рівня трансаміназ у деяких хворих і не рекомендується для застосування.

Порушення функції печінки/нирок: Головним шляхом метаболізму та виведення ампренавіру і ритона віру є печінковий. Фосампренавір/ритонавір слід з обережністю та у зменшених дозах призначати дорослим хворим з легкою, помірною та тяжкою стадією печінкової недостатності. Хворі на гепатит В або С або із значним збільшенням рівня трансаміназ перед лікуванням мають збільшений ризик розвитку підвищення рівня трансаміназ. Необхідні лабораторні аналізи слід проводити як перед початком терапії, так і періодично під час проведення лікування.

Оскільки нирковий кліренс ампренавіру і ритона віру є дуже незначним, у хворих з нирковою недостатністю не очікується збільшення рівня концентрації препарату в плазмі. Ампренавір і ритонавір мають високий рівень зв‘язування з білками крові, тому малоймовірно, що гемодіаліз або перитонеальний діаліз може ефективно видалити їх із організму.

Лікарські засоби – потенційна взаємодія.

Ампренавір і ритонавір є інгібіторами ферменту CYP3А 4 цитохрому Р450. Отже, фосампренавір у комбінації з ритонавіром може збільшувати рівень у плазмі препаратів з вузьким терапевтичним індексом, які є субстратом для цитохрому CYP3A4, тому не рекомендується їх сумісне застосування. Існує ще ряд препаратів, які є індукторами, інгібіторами або субстратом CYP3A4, що можуть спричинювати до серйозних та/або життєво небезпечних лікарських взаємодій, тому з обережністю фосампренавір у комбінації з ритонавіром слід призначати разом з цими препаратами.

Не рекомендується сумісне застосування фосампренавіру і ритона віру з галофантрином, оскільки збільшується концентрація галофантрину, що потенційно збільшує ризик виникнення такого серйозного ефекту, як серцева аритмія.

Метаболізм інгібіторів гідрокси-3-метилглютарил-коензиму А (ГМГ-КоA)-редуктази лов астатину і симвастатину великою мірою залежить від CYP3A4, тому сумісне застосування фосампренавіру і ритона віру з лов астатином або симв астатином не рекомендується з огляду на збільшений ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміолоз. Також з обережністю фосампренавір і ритонавір призначається разом аторвастином, який метаболізується  CYP3A4. У цьому разі слід зменшувати дозу аторвастину. У ситуації, коли показано лікування інгібіторами ГМГ-КoA-редуктази, рекомендується застосовувати прав астатин або флювастатин.

Сумісне застосування фосампренавіру з ритонавіром і флютиказоном пропіонатом або іншими глюкокортикоїдами, що метаболізуються за допомогою CYP3A4, не рекомендується, якщо тільки потенціальна користь від лікування не буде перевищувати ризик системного кортикостероїдного ефекту, включаючи синдром Кушинга і пригнічення функції надниркових залоз (див. розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Оскільки ампренавір і ритонавір є інгібіторами ізоферменту CYP3A4, що великою мірою бере участь у метаболізмі препарату, та у зв‘зку із збільшеним рівнем бепридилу у плазмі, збільшується ризик розвитку життєво небезпечної аритмії. Тому фосампренавір з обережністю застосовується разом з бепридилом.

Серйозна та/або життєво небезпечна взаємодія може виникнути між ампренавіром і аміодароном, лідокаїном (системним), трициклічними антидепресантами, хінідином і варфарином. Рекомендується контроль концентрації (варфарин – міжнародне нормалізоване співвідношення) цих препаратів, оскільки це може мінімізувати ризик потенційних проблем з безпеки при сумісному застосуванні цих препаратів.

Сумісне застосування фосампренавіру з інгібіторами фосфодіестерази-5 (ФДЕ-5) (наприклад із силденафілом) не рекомендується. Сумісне застосування фосампренавіру, ритона віру з інгібіторами ФДЕ-5 може значно підвищити концентрацію інгібіторів ФДЕ-5 і спричинити небажані побічні дії, включаючи гіпотензію, непритомність, розлади зору і пріапізм.

Сумісне застосування ампренавіру з рифабутином збільшує на 200% концентрацію рифабутину у плазмі. Якщо застосовується одночасно ще і ритонавір, концентрація рифабуцину збільшується ще більше, тому   зменшення дози рифабуцину не менше, ніж на 75% рекомендується при його сумісному застосуванні із фосампренавіром і ритонавіром. Пацієнти повинні бути на клінічному спостереженні.

Не рекомендується сумісне застосування комбінації фосампренавіру/ритона віру і препаратів, що містять Hypericum perforatumи (звіробій). Фармакокінетичне дослідження з індинавіром показало, що Hypericum perforatum (звіробій) може зменшувати концентрацію ампренавіру та/або ритона віру   у разі сумісного застосування.

З огляду на можливий збільшений ризик зростання рівня печінкових трансаміназ та зміну гормонального рівня при сумісному застосуванні фосампренавіру, ритона віру та пероральних контрацептивів, рекомендується застосовувати альтернативний метод контрацепції жінкам дітородного віку.

Наявних даних щодо сумісного застосування фосампренавіру та ритона віру з естрогенами та/або прогестогенами, що застосовуються   як гормональна замісна терапія, немає. Ефективність та безпека застосування такої терапії з фосампренавіром та ритонавіром не встановлена.

Ритонавір, що є інгібітором CYP3A4, також гальмує CYP2D6 і є індуктором CYP1A2, CYP2С 9 і глюкуронілтрансфер ази. Фосампренавір у комбінації з ритонавіром не повинен призначатись разом з препаратами, метаболізм яких залежать від CYP2D6 і відносно яких збільшений рівень концентрації у плазмі асоціюється із серйозними та/або життєво небезпечними результатами (флекаїнід і пропафенон).

Висип/шкірні реакції: більшість хворих з легким або помірним висипом можуть продовжувати лікування фосампренавіром. Відповідні антигістамінні засоби можуть зменшити свербіж і прискорити резолюцію висипу. Тяжкі або життєво небезпечні шкірні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, траплялись рідко, у менш, ніж 1 % пацієнтів, включених до клінічних досліджень. У випадку появи тяжких висипань або якщо висип легкої або помірної інтенсивності супроводжується системними проявами або симптомами з боку слизових оболонок, терапію фосампренавіром треба припинити.

Хворі на гемофілію:   існують повідомлення про збільшення випадків кровотеч, включаючи спонтанні шкірні гематоми та гемартрози у хворих на гемофілію А і В, які лікувались інгібіторами протеаз. Деякі хворі додатково отримували лікування фактором VIII.   Більше, ніж у половини відмічених випадків лікування інгібіторами протеаз було продовжено або поновлено після припинення лікування. Припускається наявність причинного взаємозв‘язку,   хоча механізм дії його не вивчений. Тому хворі на гемофілію повинні бути поінформовані про можливість посилення у них кровотеч.

Гіперглікемія: у хворих, які лікуються антиретровірусними препаратами, включаючи інгібітори протеаз, можливо виникнення цукрового діабету, гіперглікемії або загострення вже існуючого цукрового діабету. Деякі хворі для лікування цих ускладнень потребували призначення або коригування дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Є окремі повідомлення про виникнення діабетичного кето ацидозу. Причинний взаємозв‘язок між застосуванням інгібіторів протеаз і виникненням цих ускладеннь не встановлений.

Перерозподіл жирових відкладень: комбінована антиретровірусна терапія, включаючи режими лікування із зістосуванням інгібіторів протеаз, асоціюється із перерозподілом/акумуляцією жирових відкладень в організмі деяких хворих. Причинний взаємозв‘язок не встановлений.

Збільшення рівня ліпідів: лікування фосампренавіром разом з ритонавіром спричиняє збільшення концентрації три гліцеридів та холестерину. Перед початком лікування Телзіром та періодично під час лікування слід проводити визначення рівня три гліцеридів та холестерину. У разі порушення рівня ліпідів проводиться відповідна клінічно обгрунтована його корекція.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на а симптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити до тяжкого клінічного стану або загострення симптомів. Звичайно такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, що спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені   та розпочато їх лікування за необхідності.

Суспензія Телзіру містить пропіл- і метилпарагідроксибензоат. Ці інгредієнти можуть спричинювати до алергічних реакцій, у деяких пацієнтів ця реакція може бути уповільненою.

Вагітність

Фосампренавір у період вагітності застосовується лише тоді, коли потенційна користь для матері від застосування препарату буде більшою за можливий ризик для плоду.

Лактація

Враховуючи можливість переносу ВІЛ з материнським молоком, годування груддю протипоказано.

Вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами

Досліджень щодо вивчення впливу препарату на здатність керувати автомобілем і іншими механізмами не проводилось.

Взаємодія з лікарськими засобами.

При застосуванні комбінації фосампренавіру і ритона віру профіль метаболічної взаємодії ритона віру може бути домінуючим, оскільки ритонавір є більш потужним інгібітором CYP3A4. Якщо починається лікування фосампренавіром разом з ритонавіром, слід звернутись до повної інструкції для медичного застосування ритона віру.

Дослідження з медикаментозної взаємодії проводились на дорослих пацієнтах.

Ритонавір є сильним інгібітором цитохрому Р450 його ферменту CYP3A. Ритонавір також інгібує CYP2D6 та індикує CYP3A, CYP1A2, CYP2C9 та глюкуронілтрансфер азу. Ампренавір є менш сильним інгібітором CYP3A4, ніж ритонавір.

Були проведені спеціальні фармакокінетичні дослідження щодо вивчення взаємодії між комбінацією фосампренавір/ритонавір і іншими лікарськими засобами. Додатково були проведені широкі дослідження щодо вивчення взаємодії між ампренавіром, активним метаболітом фосампренавіру, і іншими лікарськими засобами. Оскільки фосампренавір швидко і інтенсивно перетворюється на ампренавір в епітелії кишечнику та забезпечує порівняну з ампренавіром фармакокінетику при застосуванні разом з ритонавіром, результати досліджень, проведених з ампренавіром, можуть бути екстрапольовані на фосампренавір.

Взаємодія із залученням  CYP3A4: застосування фосампренавіру у комбінації з ритонавіром може змінювати фармакокінетику інших лікарських засобів, які метаболізуються CYP3A4.

Взаємодія із залученням  CYP2D6: ритонавір є інгібітором CYP2D6. Тому фосампренавір у комбінації з ритонавіром може збільшувати плазмову концентрацію препаратів, що метаболізуються за допомогою CYP2D6 (флекаїнід, пропафен).

Протипоказані асоціації: фосампренавір у комбінації з ритонавіром не можна застосовувати одночасно з лікарськими засобами з вузьким терапевтичним індексом, що є субстратами цитохрому  P4503A4 (CYP3A4). Сумісне застосування цих препаратів може спричинити до конкурентної інгібіції метаболізму цих препаратів та створити потенційну можливість виникнення серйозних та життєво небезпечних побічних реакцій, таких як серцева аритмія (при застосуванні, наприклад, астемізолу, терфенадину, цисаприду, пімозиду), тривала седативна дія або пригнічення дихання (тіазолам, мідазолам), периферичний вазоспазм або ішемія (ерготамін, дигідроерготамін, ергоновін, метилергоновін).

Ритонавір є інгібітором CYP2D6. Фосампренавір у комбінації з ритонавіром не повинен призначатись разом з препаратами, що великою мірою залежать від метаболізму CYP2D6 і для яких збільшений рівень концентрації у плазмі асоціюється із серйозними та/або життєво небезпечними результатами. Ці препарати включають у себе флекаїнід і пропафенон.

Сумісне застосування фосампренавіру і ритона віру разом з рифампіционом може значно збільшувати концентрацію ампренавіру у плазмі.

Антиретровірусні препарати

Ненуклеозидні інгібітори протеази

Ефавіренц: сумісне застосування ефавіренцу (600 мг 1 раз на добу) разом із фосампренавіром і ритонавіром у режимі 1 раз на добу (фосампренавір 1 400 мг 1 раз на добу і ритонавір 200 мг  1 раз на добу)   зменшує AUC ампренавіру в плазмі на 13% і Cmin на 36%. При збільшенні дози ритона віру до 300 мг 1 раз на добу концентрація ампренавіру у плазмі підтримується. При застосуванні ефавіренцу (600 мг 1 раз на добу) разом з фосампренавіром і ритонавіром у режимі 2 рази на добу (фосампренавір 700 мг 2 рази на добу і ритонавір 100 мг 2 рази на добу) концентрація ампренавіру у плазмі істотно не змінювалась.

Ніверапін:  AUC і Cmin ампренавіру зменшуються на 11% і 19% відповідно, Cmax не змінюється при застосуванні фосампренавіру (700 мг 2 рази на добу) плюс ритонавір (100 мг 2 рази на добу) сумісно з невірапіном (200 мг 2 рази на добу).  AUC, Cmax і  Cmin ніверапіну   збільшуються на 14%, 13% і 22% відповідно. Тому при застосуванні ніверапіну у комбінації з фосампренавіром  (700 мг 2 рази на день) плюс ритонавір (100 мг 2 рази на добу) будь-яких змін дози не потрібно. Режим дозування фосампренавіру плюс ритона віру 1 раз на добу не вивчався.

Делавірдин: дозових рекомендацій щодо сумісного застосування фосампренавіру/ритона віру і делавірдину немає.

Нуклеозиди/нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази: немає необхідності коригувати дози при сумісному застосуванні фосампренавіру разом із зидовудином, диданозином, ставудином, ламівудином, абакові ром і тенофовіром.

Інгібітори протеази:   дозових рекомендацій щодо сумісного застосування фосампренавіру у комбінації з ритонавіром разом іншими інгібіторами протеази немає.

Лопінавір/ритонавір: Cmax, AUC і  Cmin лопінавіру зменшувалися на 30%, 37% і 52% відповідно при застосуванні комбінації лопінавіру/ритона віру (400 мг/100 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів) разом з фосампренавіром/ритонавіром (700 мг/100 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів). Cmaх, AUC і  Cmin ампренавіру зменшуються на 58%, 63% і 65% відповідно.

Cmax, AUC і  Cmin лопінавіру не змінювались (порівняно з тими величинами, що спостерігались при застосуванні лопінавіру/ритона віру 400 мг/100 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів) при застосуванні комбінації лопінавіру/ритона віру  (533 мг/133 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів) разом з фосампренавіром (1 400 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів). Cmax, AUC і  Cmin ампренавіру зменшуються на 13%, 26% і 42% відповідно порівняно з величинами, що спостерігались при застосуванні фосампренавіру/ритона віру 700/100 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів.

Відповідні дози комбінації стосовно безпеки та ефективності ще не встановлені.

Індинавір: пацієнти отримували лікування ампренавіром (750 або 800 мг 3 рази на добу) разом з індинавіром (800 мг 3 рази на добу) протягом 2 тижнів. Cmax, AUC і  Cmin ампренавіру збільшувався на 18%, 33% і 25% відповідно. Порівняно з історичними даними Cmax, AUC, і  Cmin індинавіру зменшувалися на 22%, 38% і 27% відповідно.

Саквінавір: пацієнти отримували лікування ампренавіром (750 або 800 мг 3 рази на добу) разом з саквінавіром (800 мг 3 рази на добу) протягом 2 тижнів. Cmax, AUC і  Cmin ампренавіру зменшувались на 37%, 32% і 14% відповідно. Порівняно з історичними даними Cmax, AUC, і  Cmin саквінавіру збільшувались на 22%, зменшувались на 19% і на  48% відповідно.

Нелфінавір: пацієнти отримували лікування ампренавіром (750 або 800 мг 3 рази на добу) разом з нелфінавіром (750 мг 3 рази на добу) протягом 2 тижнів. Cmax і  Cmin ампренавіру зменшувались на 14% і збільшувались на 189% відповідно. Порівняно з історичними даними Cmax, AUC і  Cmin нелфінавіру збільшувались на 12%, 15% і 14%   відповідно.

Атазанавір: сумісне застосування фосампренавіру (700 мг 2 рази на добу) з ритонавіром (100 мг 2 рази на добу) разом атазанавіром (300 мг раз на добу) протягом 10 днів не змінює фармакокінетику ампренавіру у плазмі крові. AUC атазанавіру   в плазмі зменшується на 22 %, Сmax на 24 % та Сτ залишається незміненим відносно значень, отриманих при застосуванні атазанавіру (300 мг 1 раз на день) з ритонавіром (100 мг 1 раз на день).

Антибіотики/протигрибкові препарати

Кларитроміцин: ритонавір збільшує плазмову концентрацію кларитроміцину. При сумісному застосуванні з фосампренавіром і ритонавіром для лікування хворих з нирковою недостатністю слід зменшувати дозу кларитроміцину.

Еритроміцин: фармакокінетичних досліджень щодо вивчення сумісного застосування фосампренавіру і еритроміцину не проводилось, однак рівень обох препаратів у плазмі може збільшуватись при сумісному застосуванні.

Кетоконазол/ітраконазол:   ампренавір і ритонавір збільшують концентрацію кетоконазолу у плазмі і, ймовірно, що збільшують концентрацію ітраконазолу. Високі дози кетоконазолу і ітраконазолу  (більші за 200 мг на добу) не рекомендовані при сумісному застосуванні разом з фосампренавіром і ритонавіром без оцінки співвідношення користь/ризик та ретельного контролю побічних дій кетоконазолу та ітраконазолу.

Рифампіцин: рифампіцин є сильним індуктором CYP3A4. Сумісне застосування з ампренавіром призводить до зменшення Cmax і AUC ампренавіру на 92% і 82% відповідно. Рифампіцин не можна застосовувати разом з комбінацією фосампренавір/ритонавір.

Рифабутин:   сумісне застосування ампренавіру з рифабутином призводить до 200% збільшення концентрації рифабутину у плазмі (AUC) і збільшує рифабутинасоційовані побічні дії. При сумісному застосуванні з ритонавіром очікується ще більше збільшення концентрації   рифабутину. При сумісному застосуванні фосампренавіру з ритонавіром дозу рифабутину слід зменшувати не меншу, ніж на 75%. Може виникнути необхідність у подальшому зменшенні дози.

Інші лікарські засоби

Антациди: AUC і Cmax   ампренавіру зменшувались на 18% і 35% відповідно, тоді як Cmin збільшувалось на 14% при застосуванні разової дози 1 400 мг фосампренавіру   разом з разовою 30 мл дозою антацидної суспензії (еквівалент 2,75 г алюмінію гідрооксиду і 1,8 г магнію гідрооксиду). При сумісному застосуванні цих препаратів корекція   дози не потрібна.

Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну: рівень ампренавіру у сироватці крові може бути зменшеним при сумісному застосуванні з антагоністами Н2-рецепторів гістаміну (наприклад з ранітидином і циметидином). Сумісне застосування ранітидину (300 мг/дозу) з фосампренавіром (1 400 мг/дозу) зменшує концентрацію ампренавіру у плазмі на 30%   і  Cmax на 51%, тоді як Cmin ампренавіру не змінювалось. При сумісному застосуванні цих препаратів корекція доз не потрібна.

Інгібітори протонного насосу: сумісне застосування езомепразолу (20 мг х 4 рази на день) з фосампренавіром (1 200 мг х 2 рази на день) протягом 14 днів не змінює AUC ампренавіру у плазмі, його максимальну та мінімальну концентрацію у плазмі, але збільшує AUC езомепразолу у плазмі на 55% та затримує час досягнення максимальної концентрації на 1 год, в той час як максимальна концентрація залишається не зміненою. Сумісне застосування   езомепразолу (20 мг х 4 рази на день) з фосампренавіром (700 мг х 2 рази на день) у комбінації з ритонавіром (100 мг х 2 рази на день) протягом 14 днів не змінює AUC ампренавіру у плазмі, його максимальну та мінімальну концентрацію у плазмі, не змінює AUC езомепразолу у плазмі і його максиамльну концентрацію, але затримує час досягнення максимальної концентрації на 1 год. При сумісному застосуванні цих препаратів корекція дози будь-якому з цих препаратів не потрібна.

Відносно деяких лікарських засобів, що можуть спричинювати до серйозних або життєво небезпечних побічних дій, таких як аміодарон, хінідин, лідокаїн (для системного застосування), трициклічні антидепресанти, фарфарин, слід моні торувати їх концентрацію у плазмі крові. При застосуванні цих препаратів моні торування концентрації їх у сироватці крові може зменшити потенційну небезпеку при їх спільному застосуванні з фосампренавіром.

Лікарські засоби, перелічені нижче, є прикладами препаратів, які є субстратами, інгібіторами або індукторами CYP3A4, що можуть взаємодіяти з фосампренавіром у комбінації з ритонавіром при їх сумісному застосуванні. Цей перелік не є вичерпним. Клінічна значущість цих потенційних взаємодій не відома і не вивчалась. Тому хворі, які лікуються комбінацією фосампренавіру/ритона віру з цими препаратами, повинні знаходитись під наглядом для виявлення ознак токсичності, пов‘язаних з цими препаратами.

Проти судомні препарати (фенітоїн): у разі сумісного застосування фосампренавіру плюс ритонавір з фенітоїном змінювати дозування фосампренавіру/ритона віру не потрібно. Однак рекомендується контролю вати концентрацію фенітоїну в плазмі крові та відповідно збільшувати дозу фенітоїну.

Інші проти судомні препарати: сумісне застосування з іншими проти судомними препаратами, що є, як відомо, індукторами ферментів (фенобарбітал, карбамазепін) не досліджувалось, але може спричиняти до зменшення концентрації ампренавіру у плазмі.

Бензодіазепіни: алпразолам, хлоразепат, мідазолам і триазолам – може збільшуватись концентрація їх у плазмі, що призведе до посилення їх дії.

Блокатори кальцієвих канальців: амлодипін, дилтіазем, фелодипін, ізрадипін, нікардипін, ніфедипін, нізолдипін і верапаміл - може збільшуватись концентрація їх у плазмі, що призведе до посилення їх дії і токсичності.

Дексаметазон: може індукувати CYP3A4 і зменшувати концентрації ампренавіру у плазмі.

Препарати для лікування еректильної дисфункції:   базуючись на даних для інших інгібіторів протеази, концентрації інгібіторів ФДЕ-5 (наприклад силденафілу) в плазмі істотно збільшуються при сумісному застосуванні з фосампренавіром і ритонавіром і можуть призводити до збільшення   ФДЕ-5 інігібіторів асоційованих побічних дій. Сумісне застосування не рекомендується.

Флютиказон пропіонат (взаємодія з ритонавіром) за даними клінічного досілдження, де ритонавір капсули 100 мг х 2 рази на день застосовувася разом з 200 мкг інтраназального флютиказону пропіонату (1 раз на день) протягом 7 днів у здорових добровольців, рівень флютиказону пропіонату у плазмі крові збільшувався суттєво, тоді як рівень кортизолу, що виробляється організмом, зменшувався приблизно на 86%. Більший системний ефект очікується, якщо застосовувати флютиказону пропіонату при інгаляційному застосуванні через рот.  

Системний кортикостероїд ний ефект, включаючи синдром Кушинга і пригнічення функції надниркових залоз спостерігався у пацієнтів, які лікувались ритонавіром і інгаляційним або інтраназальним флютиказоном пропіонатом. Така взаємодія очікується також при застосуванні інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою Р 450 3А (див. розділ „Особливості застосування”).

Тому сумісного застосування флютиказону пропіонату і ритона віру слід уникати, якщо тільки потенційна користь для пацієнта буде перевищувати ризик системних корикостероїдних побічних ефектів.

Галофантрин: при сумісному застосуванні з фосампренавіром і ритонавіром концентрація галофантрину у плазмі може збільшуватись і призводити до збільшення галофантринасоційованих побічних дій, таких як аритмія. Сумісне застосування не рекомендується.

Інгібітори ГМГ-КоA-редуктази: інгібітори ГМГ-КоA-редуктази великою мірою залежать від метаболізму CYP3A4. Очікується, що значно збільшиться концентрація у плазмі для таких препаратів, як лов астатин і симвастатин, при їх сумісному застосуванні з фосампренавіром іритонавіром. Оскільки підвищені концентрації інгібіторів ГМГ-КоA-редуктази можуть спричиняти до міопатії, включаючи рабдоміоліз, сумісне їх застосування з фосампренавіром і ритонавіром не рекомендується. Cmax, AUC Cmin аторвастину збільшуються на 184% і 153% і 73% відповідно при сумісному застосуванні аторвастину  (10 мг 1 раз на добу протягом 4 днів) і фосампренавіру/ритона віру            (700 мг/100 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів). Cmax,  AUC і Cmin ампренавіру не змінюються. При застосуванні разом з фосампренавіром і ритонавіром слід застосовувати аторвастин у дозах не більше 20 мг на добу і ретельно контролю вати стан хворого для виявлення ознак токсичності аторвастину. Метаболізм прав астатину і флувастатину не залежить від CYP3A4, і взаємодія з інгібіторами протеази не очікується. Якщо пацієнтам показано лікування інгібіторами ГМГ-КоA-редуктази, рекомендується застосування прав астатину і флувастатину.

Імуносупресанти: плазмові концентрації циклоспорину, рапаміцину і такролімусу можуть збільшуватись при сумісному застосуванні з фосампренавіром і ритонавіром. Тому до стаблізації рівнів необхідний моніторинг їх терапевтичних концентрацій.

Метадон: сумісне застосування фосампренавіру 700 мг і ритона віру 100 мг 2 рази на день з метадоном 1 раз на день (≤ 200 мг) протягом 14 днів зменшує AUC активного (R-) енантіомеру метадону та Cmax на 18 % і 21 % відповідно. Незв‘язана фракція R-метадону збільшується через 2 години (12,4 % порівняно з 8,5 %) і через 6 годин (11,5 % порівняно з 9,3 %), але концентрація у плазмі незв‘язаного R-метадону (активного) через 2 години і через 6 годин суттєво не змінюється. Базуючись на історичному порівнянні, метадон не змінює фармакокінетичні параметри ампренавіру у плазмі крові. Тому змінювати дозу препаратів при сумісному застосуванні фосампренавіру/ритона віру і метадону не потрібно.

Пароксетин: концентрація пароксетину у плазмі може суттєво зменшуватись при сумісному застосуванні з фосампренавіром і ритонавіром. Дозу пароксетину слід коригувати відповідно до клінічного ефекту (переносимість і ефективність).

Стероїди:   сумісне застосування фосампренавіру 700 мг 2 рази на добу + ритонавір 100 мг 2 рази на добу з Бревінором (етил естрадіол (ЕЕ) 0,035 мг/норетістерон (NE) 0,5 мг) 1 раз на добу зменшує AUC (0-τ) і Cmax EE   в плазмі   на 37 % і 28 % відповідно і зменшує AUC (0-τ), Cmax і Сτ NE в плазмі на 34 % і 38 % і 26 %. Фармакокінетичні параметри ампренавіру у плазмі суттєво не змінюються при сумісному застосуванні з Бревінором, однак AUC(0-τ) і Cmax ритона віру були відповідно на 45% і 63% вище у порівнянні з історичними даними самостійного застосування фосампренавіру/ритона віру у пацієнтів жіночої статі. Додатково до зменшеного рівня гормональних контрацептивів паралельне застосування фосампренавіру з ритонавіром і Бревінором спричиняє   клнінічно значуще збільшення рівня печінкових трансаміназ у деяких здорових осіб. Тому жінкам дітородного віку рекомендується застосовувати альтернативний метод контрацепції.

Трава звіробою: рівні ампренавіру можуть зменшуватись при сумісному застосуванні з рослинними препаратами звіоробою (Hypericum perforatum).

Умови та термін зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30°С в місцях, недоступних для дітей. Не заморожувати. Після розкриття флакона застосувати протягом 28 днів.

Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Флакон з поліетилену високої щільності місткістю 225 мл разом з дозуючим шприцом та адаптером вміщений у картонну упаковку.

Виробник. ГлаксоСмітКляйн Інк (Канада).

                   GlaxoSmithKline Ink (Canada).

Адреса. GlaxoSmithKline Ink, Mississauga, Canada.

Инструкция отсутствует



Реклама