Корзина резервированияРезервирование
Каталог лекарств
  • Тимонил

    Тимонил
    • Carbamazepine
      Международное название
    • Противоэпилептические средства
      Фарм. группа
    • N03AF01
      ATС-код
    • по рецепту
      Условие продажи
    • Нет в продаже
      Наличие в аптеках

І Н С Т Р У К Ц І Я
для медичного застосування препарату

ТИМОНІЛ 200

(TIMONIL 200)


Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: карбамазепін, 5H-Дибенз[b,f]азепін-5-карбоксамід;

основні фізико-хімічні властивості: білі, круглі, грановані таблетки, з карбуванням “Т” з одного боку і зарубкою для зламу з другого боку

склад:

1 таблетка містить 200  мг карбамазепіну;

допоміжні речовини:

целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид преципитований , желатина, тальк, магнію стеарат, натрій крохмаль гліколят, вода очищена.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Проти епілептичний засіб. Код АТС N03AF01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Карбамазепін є похідним іміностільбену. За хімічною структурою активна речовина близька до трициклічних антидепресантів, а за фармакологічними властивостями до фенітоїну. Механізм дії дотепер не відомий. Подібно фенітоїну карбамазепін гальмує синаптичну передачу і тим самим зменшує поширення судомних розрядів. У високих концентраціях карбамазепін викликає зниження пост тетанічного потенціювання. Полегшення болю при невралгії трійчастого нерва обумовлено, можливо, гальмуванням синаптичної передачі подразнення у спінальному ганглії трійчастого нерва.

Фармакокінетика.

Всмоктування, рівень у плазмі крові.

Після прийому внутрішньо карбамазепін всмоктується відносно повільно і майже повністю.

Період напів виведення становить у середньому 8,5 годин і має великі індивідуальні розходження (приблизно від 1,72 до 12 годин).

У дорослих максимальні концентрації в плазмі після одноразового прийому досягаються (залежно від лікарської форми) через 4–16 годин (дуже рідко через 35 годин), у дітей — приблизно через 4–6 годин. Рівні в плазмі залежать нелінійно від дози і при високих дозах мають плоску криву.

Після прийому таблеток не пролонгованої дії рівень карбамазепіну в плазмі вище, ніж після прийому пролонгованих форм препарату. Крім того, максимальний рівень карбамазепіну в плазмі досягається швидше при прийомі не пролонгованої форми, ніж після прийому пролонгованих форм препарату.

У 1990 р. проведене дослідження біоеквівалентності на 22 здорових добровольцях (у віці 20–35 років), що одержували разову дозу 200  мг Тимонілу® або стандартного препарату. Результати представлені нижче в таблиці.


  Тимоніл Стандартний препарат
Максимальна плазмоконцентрація (Cmax) мкг/мл / 2,62±0,42 2,32±0,28
Час досягнення максимальної плазмоконцентрації (tmax) год 10,36±5,94 8,50±5,67
Площа під кривою залежності плазмоконцентрації від часу (ППК) год× мкг/мл 169,32±36,99 163,01±30,31

Рівноважна концентрація досягається через 2–8 днів. Не існує тісної кореляції між дозою карбамазепіну та рівноважною концентрацією в плазмі крові. При рівноважній концентрації коливання рівня карбамазепіну і його метаболіту карбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі при інтервалах дозування 8 або, відповідно, 12 годин незначні.

Щодо терапевтичних і токсичних концентрацій карбамазепіну в плазмі крові, то зникнення нападів може відбутися при рівні його в плазмі крові 4–12 мкг/мл. Концентрації лікарської речовини в плазмі крові, що перевищують 20 мкг/мл, погіршують перебіг хвороби. При концентраціях активної речовини, що становлять 5–18 мкг/мл, настає полегшення болю при невралгії трійчастого нерва. Гранична концентрація, при якій виникають побічні явища, перебуває в межах приблизно від 8 до 9 мкг/мл.

Розподіл, зв’язування з білками плазми.

Об’єм розподілу в людей коливається в межах між 0,8 і 1,9 л/кг.

Зв’язування карбамазепіну з білками плазми становить від 70 до 80%. Частина незв’язаного з білками карбамазепіну при концентрації його до 50 мкг/мл залишається постійною. Фармакологічно активний метаболіт карбамазепін-10,11-епоксид зв’язується з білками плазми на 48–53% (приблизно 0,74 л/кг).

Слід враховувати фармакокінетичні взаємодії.

Концентрація карбамазепіну в спинномозковій рідині становить 33% відповідної концентрації в плазмі крові. Концентрація карбамазепіну в слині відповідає концентрації вільної вихідної речовини і перебуває в сприятливій кореляції з рівнем у плазмі крові (приблизно 20–30%). Збільшивши в 4 рази, цю концентрацію можна використовувати для визначення активної речовини в плазмі крові.

Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр, потрапляє в організм плода, а також у материнське молоко (концентрація становить приблизно 58% у плазмі крові). У грудних дітей можуть виявлятися концентрації в плазмі крові, рівні таким у материнському молоці.

Метаболізм.

У печінці карбамазепін окислюється, дезамінується, гідроксилюється, а потім етерифікується з глюкуроновою кислотою.

У сечі людини дотепер були виявлені сім метаболітів. З них за кількістю найвідомішим метаболітом є транс-10, 11-дигідрокси-10, 11-дигідро-карбамазепін; фармакологічної активності він, проте, не має. Метаболіт карбамазепін-10, 11-епоксид виявляється приблизно на 0,1–2%; він виявляє проти судомну дію.

Період напів виведення, виведення.

Після прийому одноразових доз карбамазепін виводиться з плазми крові з періодом напіврозпаду, що становить приблизно 36 (18–65) годин.

При тривалому лікуванні період напіврозпаду знижується приблизно на 50% (10–20 годин) у зв’язку з ферментативною індукцією. При проведенні комбінованого лікування з іншими проти епілептичними засобами періоди напіврозпаду є коротшими (у середньому 6–10 годин), ніж при моно терапії (11–13  годин); у дітей вони коротше ніж у дорослих; у новонароджених вони довше ніж у грудних дітей.

Плазмовий кліренс у здорових становить приблизно 19,8±2,7 мл/год/кг, у хворих, що проходять моно терапію, — приблизно 54,6±6,7 мл/год/кг і у хворих, що проходять комбіновану терапію, — приблизно 113,3±33,4 мл/год/кг.

Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72% дози виводиться з організму нирками у вигляді метаболітів. Інші 28% виводяться з організму разом із калом, при цьому частково у незміненому вигляді. Тільки 2–3% кількості, виведеної із сечею, являє собою карбамазепін у незміненому вигляді.

Показання для застосування.

Епілепсії: прості парціальні напади (фокальні напади);складні парціальні напади (психомоторні напади); великі напади, в основному фокального ґенезу (великі напади під час сну, дифузійні великі напади); змішані форми епілепсії.

Пароксизмальний лицевий біль (невралгія трійчастого нерва).

Нападоподібні болі невідомої етіології у глотці (вроджена глософарінгеальна невралгія).

Біль при ураженні нервів внаслідок цукрового діабету (діабетична нейропатія).

Не епілептичні напади при розсіяному склерозі, тонічні напади, пароксизмальні порушення мови і рухів, сенсорні порушення (пароксизмальна дизартрія й атаксія, пароксизмальні парестезії) і напади болю.

Запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції.

Профілактика маніакально-депресивних епізодів, особливо якщо терапія літієм була неефективною, якщо хворі при лікуванні літієм мали швидкі зміни фаз, або їх взагалі не можна лікувати літієм.

Психози (особливо при маніакально-депресивних станах, тривожно-ажитованих та іпохондричних депресіях, а також кат атонічному збудженні).

Спосіб застосування та дози.

Лікування препаратом Тимоніл 200 починають обережно, призначаючи препарат у низьких дозах індивідуально для кожного хворого, залежно від характеру і тяжкості пербігу захворювання. Потім дозу повільно підвищують до досягнення найефективнішої підтримуючої дози.

Загальноприйнята межа доз становить від 400 до 1 200  мг карбамазепіну на добу. Загальну добову дозу 1 600  мг, як правило, не можна перевищувати, оскільки при високому дозуванні частішають побічні ефекти.

Терапевтичну дозу, зокрема при комбінованій терапії, варто визначати шляхом вимірювання рівня карбамазепіну в плазмі. Його терапевтичний рівень, як показує практика, становить 4–12 мкг/мл.

В окремих випадках необхідна для лікування доза може значно відхилятися від рекомендованої початкової і підтримуючої дози (наприклад, через прискорений метаболізм внаслідок ферментативної індукції або через взаємодію лікарських засобів при комбінованій терапії).

Одна таблетка містить 200  мг карбамазепіну.

Добову дозу, як правило, приймають у декілька прийомів.

Рекомендуються нижченаведені дози:

Епілепсія.

Тимоніл 200 застосовують для лікування епілепсії переважно без комбінації з іншими засобами (моно терапія). За лікуванням повинен спостерігати лікар-спеціаліст (невролог, нейропедіатр).

При переході на лікування препаратом Тимоніл 200 дозу попереднього проти епілептичного засобу варто зменшувати поступово.

Звичайно дорослим призначають початкову дозу 200–400  мг на добу (1–2 таблетки), яку можна повільно довести до підтримуючої дози 800–1 200  мг на добу (4–6 таблеток).

Як правило, підтримуюча доза для дітей становить в середньому 10–20  мг/кг маси тіла на добу.

Рекомендується така схема дозування:

           Початкова доза       Підтримуюча доза
           щодня в 1 прийом     щодня в 1–2 прийоми

Дорослі   1 таблетка ввечері   по 1–2 таблетки 3 рази

          (200  мг 1 раз)      (по 200–400  мг 3 рази)

Діти*      див. вказівки

1–5 років  по ½ таблетки 1–2 рази         по 1 таблетці 1–2 рази

          (по 100  мг 1–2 рази)          (по 200  мг 1–2 рази)

6–10 років           по ½ таблетки 2 рази           по 1 таблетці 3 рази

          (по 100  мг 2 рази)  (по 200  мг 3 рази)

11–15 років          по ½ таблетки 2–3 рази         по 1–2 таблетки 3 рази

          (по 100  мг 2–3 рази)           або по 1 таблетці 3–5 разів

                    (по 200–400  мг 3 рази або по 200  мг 3–5 разів)

Вказівки:

Для дітей віком до 1 року особливо придатною є форма випуску з більш низьким дозуванням: суспензія (Тимоніл сироп).

* Лікування дітей віком до 4 років років на підставі клінічного досвіду рекомендується починати лікування добовою дозою 20–60  мг. Цю добову дозу можна збільшувати щодня 20–60  мг до досягнення терапевтично необхідної дози. Вищенаведені межі дозування, проте, не можна перевищувати.

У дітей старше 4 років початкова доза на підставі клінічного досвіду може становити 100  мг на добу. Цю добову дозу кожний другий день або щотижня можна збільшувати не більш, ніж на 100  мг до досягнення терапевтично необхідної дози. Вищенаведені межі дозування, проте, не можна перевищувати.

Хворим на серцево-судинні захворювання, із ураженнями печінки і нирок, а також особам літнього віку призначають більш низькі дози препарату.

Пароксизмальний лицевий біль (невралгія трійчастого нерва), нападоподібний біль невідомої етіології в глотці (вроджена глософарінгеальна невралгія).

Початкову добову дозу 200–400  мг (1–2 таблетки) у 1–2 прийоми збільшують до повного зникнення болю у середньому до 400–800  мг (по 1 таблетці Тимонілу 200 2–4 рази).

Після цього у визначеної частини хворих лікування можна продовжувати з більш низькою підтримуючою дозою, що становить 400  мг на добу (по 1 таблетці 2 рази на добу).

У літніх і чутливих хворих одноразова доза 200  мг (по ½ таблетки 2 рази на добу) є достатньою початковою добовою дозою.

Біль при ураженні периферичних нервів внаслідок цукрового діабету (діабетична нейропатія).

Середня добова доза становить 600  мг (по 1 таблетці 3 рази), у виняткових випадках—до 1 200  мг (по 2 таблетки Тимонілу 200 3 рази на добу).

Не епілептичні напади при розсіяному склерозі.

Середня добова доза у дорослих становить 400–800  мг (по 1 таблетці Тимонілу 200 2–4 рази на добу).

Запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції в стаціонарних умовах.

Середня добова доза становить 600  мг (по 1 таблетці Тимонілу 200 3 рази на добу).

У тяжких випадках у перші дні дозу можна збільшити до 1 200  мг (по 2 таблетки 3 рази).

Лікування препаратом Тимоніл 200 припиняють через 7–10 днів поступовим зниженням дози.

Профілактика маніакально-депресивних епізодів.

Початкова добова доза становить 200–400  мг (по 1 таблетці 1–2 рази на добу) і, як правило, є достатньою. При необхідності добову дозу можна підвищити до 800  мг (4 таблетки) на добу, розподіляючи її на 3–4 прийоми.

Психози.

На початку лікування призначають до 1 200  мг на добу (6 таблеток). Підтримуюча доза, як правило, становить 600  мг на добу (3 таблетки), яку розподіляють на 3–4 разові дози. При гострій шизофренії карбамазепін застосовують як допоміжний засіб при проведенні лікування нейролептиками. При дотриманні особливих запобіжних заходів карбамазепін можна призначати при маніакально-депресивних станах у сполученні з препаратами літію.

Вказівкa

Перед ухваленням рішення про початок терапії у пацієнтів ханьського (китайського) та тайського походження треба в міру можливості провести скринінґ на HLA-B*1502, оскільки цей алель виразно передбачає ризик тяжкого синдрому Стівенса-Джонсона (ССД), пов’язаного з карбамазепіном (див. розділ " Особливості застосування").

Спосіб і тривалість застосування.

Таблетки можна розподіляти. Їх приймають під час або після їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини (наприклад, 1 склянкою води), або випивають після розчинення (суспендування) у воді.

У деяких випадках особливо ефективним виявився розподіл добової дози на 4–5 разових доз.

Тривалість застосування залежить від показання й індивідуальної реакції хворого.

Проти епілептична терапія звичайно являє собою тривалу терапію. Питання дозування, тривалість лікування і відміну карбамазепіну в кожному окремому випадку вирішує досвідчений лікар-спеціаліст (невролог, нейропедіатр). Як правило, дозу медикаменту можна знизити або зовсім його відмінити не раніше ніж після 2–3-річної відсутності нападів.

Лікування припиняють поступовим зниженням дози препарату протягом 1–2 років. Оскільки діти можуть «переростати» вікові дозування, у них слід враховувати збільшення маси тіла. При цьому не повинні погіршуватися показники ЕЕГ.

При лікуванні невралгії виправдала себе терапія карбамазепіном, який призначається у підтримуючій дозі, достатній для купірування болю, протягом декількох тижнів. Обережним зниженням дози необхідно з’ясувати, чи не настала спонтанна ремісія. При повторній появі болючих атак лікування варто продовжити колишньою підтримуючою дозою.

Вищесказане дійсне також для лікування болю при діабетичній нейропатії і не епілептичних нападах при розсіяному склерозі.

Для запобігання нападам при лікуванні синдрому алкогольної абстиненції терапію препаратом Тимоніл 200 припиняють через 7–10 днів шляхом поступового зниження доз.

Побічна дія.

Побічні ефекти карбамазепіну при моно терапії спостерігалися рідше, ніж при комбінованому прийомі з іншими проти епілептичними засобами. Залежно від дози й особливо на початку терапії можуть виникати такі побічні ефекти:

Центральна нервова система/психіка.

Часто спостерігаються порушення свідомості, втома, сонливість, запаморочення, порушення рівноваги з невпевненою ходою (атаксія), іноді головний біль, у хворих літнього віку сплутаність свідомості і занепокоєння (ажитація). Спостерігалися випадки депресивної дисфорії, агресивної поведінки, загальмованості мислення, ослаблення спонукань, а також порушення сприйняття (галюцинації) і шум у вухах. При лікуванні карбамазепіном можуть активуватися латентні психози.

Рідко виникають мимовільні рухи (наприклад, миготливий тремор, посмикування м’язів або ністагм). Крім того, в осіб літнього віку і хворих із ураженням головного мозку спостерігаються розлади руху, наприклад, мимовільні рухи у ділянці рота/обличчя, такі як гримасування (орофаціальні дискінезії), атетоїдні рухи (хореоатетоз). В окремих випадках повідомлялося про розлади мови, помилкові відчуття, слабкість м’язів, запалення нервів (периферичний неврит), а також про парез нижніх кінцівок і порушення смакових відчуттів.

Більшість цих явищ звичайно зникають самі собою через 8–14 днів або після тимчасового зниження дози. Тому дозу препарату треба по змозі збільшувати поступово.

Очі.

В окремих випадках виникають кон’юнктивіти, іноді тимчасові розлади зору (розпливчастість бачення, двоїння в очах). Повідомлялося про помутніння кришталика очей.

Руховий апарат.

У поодиноких випадках повідомлялося про біль у суглобах, м’язовий біль (артралгії і міалгії), а також про судоми м’язів. Після відміни карбамазепіну ці явища зникали.

Шкіра, слизові оболонки, судинна система.

Повідомлялося про алергічні реакції шкіри з пропасницею і без неї, наприклад, кропивницю або свербіж, а також іноді про ексфоліативний дерматит, еритродермію, синдром Лайелла, фото сенсибілізацію, еритему ексудативну мультиформну і вузлувату, синдром Стівенса-Джонсона, дрібні шкірні геморагії і дисемінований червоний вовчак.

Іноді відзначалися випадки випадіння волосся, потіння (діафорез), васкуліт.

Кровотворна і лімфатична система.

Можуть виникати зміни картини крові, такі як лейкоцитоз, еозинофілі я або лейкопенія або тромбоцит опенія. Як повідомлялось, з перелічених явищ найчастіше спостерігається доброякісна лейкопенія, у 10% випадків минуща, а в 2% випадків тривала.

Зрідка повідомлялося про ураження крові, іноді небезпечні для життя, такі як агранулоцит оз, а пластична анемія разом з іншими формами анемії (гемолітична, мегалобластична), про збільшення лімфатичних вузлів і селезінки.

При появі вищезазначених змін картини крові (лейкоцитопеній, найчастіше нейтропеній, тромбоцит опенії) у поєднанні з алергічним шкірним висипом (екзантема) і пропасницею, лікування карбамазепіном варто припинити.

Шлунково-кишковий тракт.

Іноді можлива втрата апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, рідше — пронос або запор. Повідомлялося про окремі випадки болю у животі і запалень слизової оболонки у ділянці ротоглотки (стоматит, гінгівіт, глосит). Ці явища звичайно проходять самі через 8–14 днів або після тимчасового зниження дози препарату. Їх можна уникнути за рахунок поступового збільшення дози.

Повідомлялось про те, що карбамазепін може іноді викликати панкреатит.

Печінка і жовч.

Іноді спостерігаються зміни показників функції печінки, рідко жовтяниця, у поодиноких випадках гепатит (холестатичний, гепатоцелюлярний, гранульоматозний, змішаний).

Обмін речовин (водяний і сольовий баланс), гормональний статус.

Внаслідок дії карбамазепіну, що пригнічує виділення сечі (антидіуретичний ефект), рідко спостерігалося зниження вмісту натрію в сироватці крові (гіпонатріємія) з блюванням, головним болем, іноді зі сплутаністю свідомості. Повідомлялося про поодинокі випадки накопичення води (набряки) і збільшення ваги тіла.

Внаслідок прискореного метаболізму 25-ОН-холекальциферолу карбамазепін може знизити концентрацію кальцію у сироватці крові. В окремих випадках це призводить до остеомаляції.

Спостерігалися окремі випадки гінекомастії у чоловіків або галактореї.

Карбамазепін може впливати на параметри функції щитовидної залози T3, T4, TSH і FT4, особливо при комбінуванні його з іншими проти епілептичними засобами.

Спостерігали два випадки гострої інтермітуючої порфірії.

Органи дихання.

Були описані випадки реакцій гіпер чутливості до препарату, що супроводжувалися пропасницею, задишкою, запаленням легень і фіброзом легень.

Сечостатева система.

Рідко виникають порушення функції нирок, як, наприклад, протеїнурія, гематурія, олігурія, в окремих випадках аж до розвитку ниркової недостатності, а також ускладнення при сечовипусканні (дизурія, полакіурія, затримка сечі). Ці порушення часто пояснюються антидіуретичним ефектом карбамазепіну. Крім того, відомі випадки порушень сексуальних функцій, як, наприклад, імпотенція й ослаблення статевого потягу.

Серцево-судинна система.

Рідко, в основному у людей похилого віку або хворих з відомими порушеннями функції серця, можуть спостерігатися брадикардія, аритмії, а також погіршення перебігу ішемічної хвороби серця.

Рідко з’являються порушення серцевої провідності (атріовентрикулярна блокада), які в окремих випадках супроводжуються втратою свідомості, а також підвищений або знижений кров’яний тиск. Крім того, спостерігалися тромбофлебіт і тромбоемболія.

Алергічні реакції.

Рідко спостерігалися реакції гіпер чутливості уповільненого типу із залученням різних органів і систем, що супроводжувалися пропасницею, шкірним висипом, васкулітом, збільшенням лімфатичних вузлів, болем у суглобах, зміною кількості лейкоцитів, збільшенням печінки і селезінки, зміною параметрів функції печінки. Ці реакції можуть з’являтися в різних комбінаціях і поширюватися також на інші органи, такі як легені, нирки, підшлункова залоза, серцевий м’яз.

Відзначалися окремі випадки гострої загальної алергічної реакції й асептичного запалення мозкової оболонки, що супроводжувалися м’язовим клонусом і еозинофілією.

Протипоказання.

Карбамазепін протипоказаний при:

  1. наявності уражень кісткового мозку;

  2. порушеннях серцевої провідності (атріовентрикулярна блокада);

  3. відомій гіпер чутливості до карбамазепіну або інших компонентів лікарського засобу;

  4. відомій гіпер чутливості до трициклічних антидепресантів;

  5. гострій інтермітуючій порфірії.

Карбамазепін не можна застосовувати одночасно з інгібіторами МАО або у випадках, якщо минуло менше ніж 14 днів після терапії останніми.

Карбамазепін не можна застосовувати одночасно з препаратами літію.

Оскільки карбамазепін може викликати нові або посилювати існуючі абсанси, його не варто призначати хворим, що страждають на ці форми нападів.

Передозування.

При оцінці інтоксикації слід враховувати також можливість прийому декількох лікарських засобів, наприклад, із суїцидальним наміром.

Інтоксикація карбамазепіном настає звичайно при дуже високих дозах (4–20  г), причому рівень карбамазепіну в плазмі завжди перевищує 20 мкг/мл.

Про смертельні випадки дотепер не повідомлялось. Після випадкового прийому карбамазепіну або із суїцидальним наміром, що призводило до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі до 38 мкг/мл, постраждалі особи вижили.

Симптоми.

При передозуванні карбамазепіну можуть більшою мірою проявитися симптоми, описані в розділі «Побічна дія»: запаморочення, атаксія, затьмарення свідомості, ступор, нудота, блювання, занепокоєння, сплутаність свідомості, мимовільні рухи, мідріаз, ністагм, гіперемія обличчя, затримка сечі, ціаноз, опістотонус, аномалії рефлексів (ослаблені або підвищені рефлекси). Додатково можуть з’явитися такі симптоми: тремор, збудження, тоніко-клонічні судоми, а також порушення з боку дихального апарату і серцево-судинної системи, що супроводжуються звичайно зниженням кров’яного тиску (або також його підвищенням), тахікардією й атріовентрикулярною блокадою, розлади свідомості аж до апное і зупинки серця.

Можуть з’являтися порушення ритму ЕЕГ і зміни ЕКГ (аритмії, порушення серцевої провідності). В окремих випадках спостерігалися зміни лабораторних параметрів: лейкоцитоз, лейкопенія, нейтропенія, глюкозурія, ацетонурія.

Терапевтичні заходи при передозуванні.

Специфічного антидота при гострій інтоксикації карбамазепіном немає.

Передозування карбамазепіну лікують симптоматично, тобто якнайшвидше видаляють токсичну речовину з організму шляхом викликання блювання і/або промивання шлунка, а також затримкою всмоктування активної речовини, наприклад, своєчасним багаторазовим застосуванням активованого вугілля або проносного засобу.

Життєві функції хворого відновлюють у клінічних умовах: варто перевірити концентрацію карбамазепіну в плазмі і функцію серця, у разі потреби коригувати порушення в складі електролітів.

При судомних нападах можна застосовувати відповідні проти судомні засоби. За існуючими даними, не рекомендується призначати барбітурати у зв’язку з тим, що вони мають пригнічу вальний ефект на дихання, особливо у дітей.

Форсований діурез, а також гемодіаліз і перитонеальний діаліз у зв’язку з високим зв’язуванням з білками малоефективні.

Особливості застосування.

Карбамазепін можна призначати тільки після ретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком і при відповідних запобіжних заходах пацієнтам із:

  1. гематологічними захворюваннями (захворювання кровотворних органів);

  2. порушеннями метаболізму натрію;

  3. тяжкими порушеннями функції серця, печінки і нирок.

Якщо при лікуванні карбамазепіном з’являються пропасниця, біль у горлі, алергічні реакції шкіри, такі як шкірний висип зі збільшенням лімфатичних вузлів і/або грипоподібними симптомами, варто негайно перевірити картину крові. При тяжких алергічних реакціях лікування карбамазепіном слід негайно припинити.

При появі ознак ураження печінки або порушення її функції (млявість, відсутність апетиту, нудота, пожовтіння шкіри, збільшення печінки) варто негайно відмінити препарат.

Враховуючи можливість виникнення вищезгаданих побічних ефектів і реакцій гіпер чутливості, особливо при тривалій терапії, слід регулярно контролю вати картину крові, функцію нирок і печінки. При комбінованій терапії треба також регулярно перевіряти концентрацію карбамазепіну й інших проти епілептичних засобів у плазмі, у разі потреби добові дози варто знизити.

Загальний і біохімічний аналіз крові рекомендується проводити перший раз перед початком лікування карбамазепіном, потім у перший місяць терапії щотижня, а після цього щомісяця. Після шестимісячного лікування достатньо контролю вати кров 2–4 рази на рік.

У хворих на глаукому необхідно регулярно контролю вати внутрішньо очний тиск. Якщо потрібно перевести хворих на епілепсію, що проходять терапію карбамазепіном, на інший проти епілептичний засіб, то це варто робити не раптово, а шляхом поступового зниження його дози.

Слід враховувати те, що побічні ефекти карбамазепіну можуть бути схожі із явищами при синдромі алкогольної абстиненції і тому можуть бути прийняті за них.

Дітям молодше 6 років карбамазепін можна застосовувати тільки після ретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком.

Повідомлялося про суїцидальне мислення та поведінку у пацієнтів, що лікуються проти епілептичними засобами за декількома показаннями. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень проти епілептичних засобів також показав незначно підвищений ризик суїцидального мислення та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, а наявні дані не виключають можливості підвищеного ризику для карбамазепіну. Тому треба здійснювати нагляд за пацієнтами щодо ознак суїцидального мислення та поведінки. Пацієнти (та особи, що здійснюють догляд за пацієнтами) мають бути попереджені про необхідність звертатися за медичною допомогою, якщо ознаки суїцидального мислення та поведінки посилюються.

Було встановлено, що алель HLA-B*1502 в осіб ханьського (китайського) та тайського походження при їх лікуванні карбамазепіном може асоціюватися з ризиком розвитку тяжких шкірних реакцій, відомих як синдром Стівенса-Джонсона. У міру можливості в цих осіб перед початком терапії треба провести скринінґ на цей алель. Якщо тест у цих осіб буде позитивним, не слід починати лікування карбамазепіном за наявності іншого варіанту терапії. У тестованих пацієнтів з негативним результатом на HLA-B*1502 ризик ССД є малим, хоча ці реакції все ж таки можуть виникати в рідкісних випадках. Через відсутність даних детально невідомо, чи всі особи, що мають походження з Південно-Східної Азії, зазнають цього ризику. Встановлено, що алель HLA-B*1502 не асоціюється з ССД в осіб білої раси.

Запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції.

Для запобігання нападам при синдромі алкогольної абстиненції Тимоніл 200 можна застосовувати тільки в стаціонарних умовах.

Не рекомендується комбінувати Тимоніл 200 із седативно-гіпнотичними засобами. Проте у випадку клінічної необхідності Тимоніл 200 можна комбінувати з іншими препаратами, які застосовують для терапії алкогольної абстиненції.

Варто регулярно контролю вати рівень карбамазепіну в плазмі крові. Через побічні ефекти з боку ЦНС і вегетативні побічні дії екомендується проводити ретельне клінічне спостереження.

Застосування в період вагітності і лактації

У період вагітності карбамазепін призначається тільки після ретельної оцінки співвідношення користі лікування з ризиком.

Підчас вагітності, особливо між 20-м і 40-м днями вагітності, карбамазепін варто призначати в мінімально можливих дозах. Добову дозу, зокрема в період дошкульної фази, варто розподілити на декілька невеликих доз протягом дня (рекомендується спостереження за рівнем карбамазепіну в плазмі крові).

Повідомлялося про поодинокі випадки аномалій розвитку плода, що викликаються карбамазепіном, включаючи розщеплення хребта. По змозі варто уникати комбінованого застосування карбамазепіну з іншими проти епілептичними засобами й іншими медикаментами в період вагітності, тому що при комбінованій терапії з іншими проти епілептичними засобами збільшується ризик аномалій розвитку плода.

У зв’язку з цим, що карбамазепін має властивість індукувати ферменти, перед початком і в період вагітності доцільно приймати фолієву кислоту. Матерям в останні тижні вагітності рекомендується також приймати вітамін K1 або, відповідно, давати його новонародженим.

Якщо жінка, яка лікується карбамазепіном, бажає завагітніти, їй потрібно обов’язково порадитись з лікарем щодо подальшого прийому препарату.

Активна речовина карбамазепін проникає у материнське молоко, проте в таких незначних кількостях, що в терапевтичних дозах вони, як правило, не створюють небезпеки для дитини. Тільки якщо в немовлят спостерігається поганий приріст ваги або підвищення потреби в сні (седація), годування груддю варто припинити.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати механізми.                                                  

У зв’язку з виникненням побічних ефектів Тимоніл може настільки змінити швидкість психічних та фізичних реакцій, що обмежується здатність керувати транспортними засобами, обслуговувати механізми або виконувати роботи без надійної опори.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Не менше ніж за 2 тижні до початку терапії карбамазепіном варто припинити лікування інгібіторами МАО.

Вплив карбамазепіну на концентрацію інших медикаментів у плазмі.

Карбамазепін може підвищувати активність визначених ферментів печінки і за рахунок цього знижувати концентрацію інших медикаментів у плазмі.

Дія деяких інших, одночасно застосовуваних медикаментів, що розкладаються таким же чином, як і карбамазепін, може бути ослаблена або навіть припинена.

Нижче наводяться активні речовини, дози яких у разі потреби при одночасному прийомі карбамазепіну слід коригувати відповідно до клінічних вимог: клобазам, клоназепам, етосуксимід, примідон, вальпроєва кислота, альпразолам, кортикостероїди (напр., преднізолон, дексаметазон), циклоспорин, дигоксин, тетрацикліни (напр., доксициклін), фелодипін, нейролептики (напр., галоперидол), іміпрамін, ламотриджин, метадон, теофілін, антикоагулянти такі як варфарин, фенпрокумон, дикумарол, гормональні протизаплідні засоби. При прийомі пероральних контрацептивів, через послаблення дії гормональних протизаплідних засобів, можуть раптово з’явитися між менструальні кровотечі. Тому варто обміркувати застосування інших, негормональних протизаплідних методів.

Концентрацію фенітоїну в плазмі карбамазепін може як підвищувати, так і знижувати, внаслідок чого у виняткових випадках може настати сплутаність свідомості аж до коми.

Знижена концентрація карбамазепіну в плазмі.

Концентрацію карбамазепіну в плазмі можуть знижувати: фенобарбітал, фенітоїн, примідон, вальпроєва кислота, теофілін. З іншого боку, концентрацію фармакологічно активного метаболіту (продукту обміну речовин карбамазепіну) карбамазепін-10,11-епоксиду в плазмі можуть підвищувати вальпроєва кислота і примідон.

У зв’язку з взаємним   впливом, зокрема при одночасному застосуванні декількох проти епілептичних засобів, рекомендується контролю вати їх концентрацію в плазмі та у разі потреби коригувати дозування карбамазепіну.

Підвищена концентрація карбамазепіну в плазмі.

Перелічені нижче активні речовини можуть підвищувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: антибіотики групи макролідів (напр., еритроміцин, джозаміцин), ізоніазид, антагоністи кальцію (напр., верапаміл, дилтіазем), ацетазоламід, декстропропоксифен/пропоксифен, вілоксазин, даназол, нікотинамід (у високих дозах у дорослих), можливо, що також циметидин і дезіпрамін. Підвищена концентрація карбамазепіну в плазмі може викликати появу симптомів, наведених у розділі «Побічна дія» (напр., запаморочення, втома, невпевнена хода, подвоєння в очах). Тому при появі подібних симптомів варто перевірити концентрацію карбамазепіну в плазмі й у разі потреби знизити дозу.

Інші взаємодії.

Одночасне застосування карбамазепіну і нейролептиків або метоклопраміду може сприяти появі неврологічних побічних ефектів. Крім того, хворим, яких лікують нейролептиками, варто звернути увагу на те, що карбамазепін може знижувати рівень цих медикаментів у плазмі і цим погіршувати картину хвороби. Може виникнути потреба в корекції дози відповідного нейролептика.

Відзначається, що одночасне застосування літію і карбамазепіну може посилювати нейротоксичну дію обох активних речовин. Тому потрібне ретельне спостереження за їх рівнем у плазмі. Варто звертати увагу на такі ознаки нейротоксичних симптомів: невпевнена хода, атаксія, горизонтальний ністагм, посилення пропріоцептивних м’язових рефлексів, посмикування м’язів.

Карбамазепін може посилювати дію ізоніазиду, що вражає печінку.

Комбінований прийом карбамазепіну і деяких сечогінних засобів (гідрохлоротіазид, фуросемід) може зменшувати вміст натрію в сироватці крові.

Карбамазепін може знизити ефективність медикаментів для м’язової релаксації (напр., панкуроніум). Внаслідок цього можливе більш швидке припинення нейром’язової блокади. Тому варто спостерігати за хворими, що приймають міо релаксанти, і в разі потреби підвищити дозування цих медикаментів. При одночасному застосуванні ізотретиноїну (активна речовина для лікування вугрів, висипки) і карбамазепіну варто контролю вати рівень карбамазепіну в плазмі. Одночасний прийом антидепресантів типу інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (напр., флуоксетин) може призвести до виникнення токсичного синдрому серотоніну.

Карбамазепін може посилювати виділення (елімінацію) гормонів щитовидної залози і збільшувати потребу в них у хворих зі зниженою функцією щитовидної залози. Тому в хворих, що проходять замісну терапію, на початку і в кінці лікування карбамазепіном слід перевіряти параметри щитовидної залози. При необхідності варто коригувати дозування гормональних препаратів щитовидної залози.

Умови і термін зберігання.

Препарат не потребує особливих умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці! Термін придатності — 5 років.

Умови відпуску.

За рецептом.

Упаковка.

50 таблеток 100 таблеток

Виробник.

ДЕСИТИН Арцнейміттель ГмбХ.

Адреса.

ДЕСИТИН Арцнейміттель ГмбХ
Вег байм Ягер 214
22335 Гамбург
Німеччина

Desitin Arzneimittel GmbH
Weg beim Jäger 214
D-22335 Hamburg
Germany

Tel.: +49-40-59101-0
Fax: +49-40-59101-433



 

Торговое наименование:

Тимонил


Международное наименование:

Карбамазепин (Carbamazepine)


Групповая принадлежность:

Противосудорожное средство


Описание действующего вещества (МНН):

Карбамазепин


Лекарственная форма:

сироп, таблетки, таблетки пролонгированного действия, таблетки пролонгированного действия покрытые оболочкой


Фармакологическое действие:

Противоэпилептическое средство (производное дибензазепина), оказывающее также нормотимическое, антиманиакальное, антидиуретическое (у больных с несахарным диабетом) и анальгезирующее (у больных с невралгией) действие. Механизм действия связан с блокадой потенциалзависимых Na+-каналов, что приводит к стабилизации мембраны нейронов, ингибированию возникновения серийных разрядов нейронов и снижению синаптического проведения импульсов. Предотвращает повторное образование Na+-зависимых потенциалов действия в деполяризованных нейронах. Снижает высвобождение возбуждающей нейромедиаторной аминокислоты глутамата, повышает сниженный судорожный порог и т.о. уменьшает риск развития эпилептического приступа. Увеличивает проводимость для K+, модулирует потенциалзависимые Ca2+-каналы, что также может обусловить противосудорожное действие препарата. Корректирует эпилептические изменения личности и в конечном счете повышает коммуникабельность больных, способствует их социальной реабилитации. Может назначаться в качестве основного терапевтического ЛС и в сочетании с др. противосудорожными ЛС. Эффективен при фокальных (парциальных) эпилептических приступах (простых и комплексных), сопровождающихся или не сопровождающихся вторичной генерализацией, при генерализованных тонико-клонических эпилептических приступах, а также при комбинации указанных типов (обычно неэффективен при малых приступах - petit mal, абсансах и миоклонических приступах). У пациентов с эпилепсией (в особенности у детей и подростков) отмечено положительное влияние на симптомы тревожности и депрессии, а также снижение раздражительности и агрессивности. Влияние на когнитивную функцию и психомоторные показатели зависит от дозы и весьма вариабельно. Начало противосудорожного эффекта варьирует от нескольких часов до нескольких дней (иногда до 1 мес вследствие аутоиндукции метаболизма). При эссенциальной и вторичной невралгии тройничного нерва в большинстве случаев предупреждает появление болевых приступов. Эффктивен для облегчения нейрогенной боли при сухотке спинного мозга, посттравматических парестезиях и постгерпетической невралгии. Ослабление болей при невралгии тройничного нерва отмечается через 8-72 ч. При синдроме алкогольной абстиненции повышает порог судорожной готовности (который при данном состоянии обычно снижен) и уменьшает выраженность клинических проявлений синдрома (повышенная возбудимость, тремор, нарушения походки). У больных несахарным диабетом приводит к быстрой компенсации водного баланса, снижает диурез и чувство жажды. Антипсихотическое (антиманиакальное) действие развивается через 7-10 дней, может быть обусловлено угнетением метаболизма допамина и норадреналина. Пролонгированная лекарственная форма обеспечивает поддержание более стабильной концентрации карбамазепина в крови без "пиков" и "провалов", что позволяет снизить частоту и выраженность возможных осложнений терапии, повысить эффективность терапии даже при использовании относительно низких доз. Др. важным преимуществом пролонгированной формы является возможность приема 1-2 раза в день.


Показания:

Эпилепсия (исключая абсансы, миоклонические или вялые припадки) - парциальные приступы со сложной и простой симптоматикой, первично и вторично генерализованные формы приступов с тонико-клоническими судорогами, смешанные формы приступов (монотерапия или в сочетании с др. противосудорожными ЛС). Идиопатическая невралгия тройничного нерва, невралгия тройничного нерва при рассеянном склерозе (типичная и нетипичная), идиопатическая невралгия языкоглоточного нерва. Острые маниакальные состояния (монотерапия и в сочетании с препаратами Li+ и др. антипсихотическими ЛС). Фазнопротекающие аффективные расстройства (в т.ч. биполярные) профилактика обострений, ослабление клинических проявлений при обострении. Синдром алкогольной абстиненции (тревожность, судороги, гипервозбудимость, нарушения сна). Диабетическая невропатия с болевым синдромом. Несахарный диабет центрального генеза. Полиурия и полидипсия нейрогормональной природы. Также возможно применение (показания основаны на клиническом опыте, контролируемых исследований не проводилось): - при психотических расстройствах (при аффективных и шизоаффективных расстройствах, психозах, панических расстройствах, резистентной к терапии шизофрении, нарушении функции лимбической системы), - при агрессивном поведении пациентов с органическими поражениями головного мозга, депрессии, хорее; - при тревоге, дисфории, соматизации, шуме в ушах, сенильной деменции, синдроме Клювера-Бьюси (билатеральная деструкция миндалевидного комплекса), обсессивно-компульсивных расстройствах, отмене бензодиазепина, кокаина; - при болевом синдроме нейрогенного генеза: при спинной сухотке, рассеянном склерозе, остром идиопатическом неврите (синдром Гийена-Барре), диабетической полиневропатии, фантомных болях, синдроме "усталых ног" (синдром Экбома), гемифациальном спазме, посттравматической невропатии и невралгии, постгерпетической невралгии; - для профилактики мигрени.


Противопоказания:

Гиперчувствительность к карбамазепину или сходным в химическом отношении ЛС (например трициклическим антидепрессантам) или к любому др. компоненту препарата; нарушения костномозгового кроветворения (анемия, лейкопения), острая "перемежающаяся" порфирия (в т.ч. в анамнезе), AV блокада, одновременный прием ингибиторов МАО.C осторожностью. Декомпенсированная ХСН, гипонатриемия разведения (синдром гиперсекреции АДГ, гипопитуитаризм, гипотиреоз, недостаточность коры надпочечников), пожилой возраст, активный алкоголизм (усиливается угнетение ЦНС, усиливается метаболизм карбамазепина), угнетение костномозгового кроветворения на фоне приема ЛС (в анамнезе); печеночная недостаточность, ХПН; гиперплазия предстательной железы, повышение внутриглазного давления.


Побочные действия:

При оценке частоты встречаемости различных побочных реакций использованы следующие градации: очень часто - 10% и чаще; часто - 1-10%; иногда - 0.1-1%; редко - 0.01-0.1%; очень редко - реже 0.01%. Дозозависимые побочные реакции обычно проходят в течение нескольких дней, как спонтанно, так и после временного снижения дозы препарата. Развитие побочных реакций со стороны ЦНС может быть следствием относительной передозировки препарата или значительных колебаний концентраций активного вещества в плазме. В таких случаях рекомендуется мониторировать концентрацию ЛС в плазме. Со стороны ЦНС: очень часто - головокружение, атаксия, сонливость, астения; часто - головная боль, парез аккомодации; иногда - аномальные непроизвольные движения (например тремор, "порхающий" тремор - asterixis, дистония, тики); нистагм; редко - орофациальная дискинезия, глазодвигательные нарушения, нарушения речи (например дизартрия), хореоатетоидные расстройства, периферический неврит, парестезии, миастения и симптомы пареза. Роль карбамазепина как препарата, вызывающего или способствующего развитию злокачественного нейролептического синдрома, особенно когда он назначается совместно с нейролептиками, остается невыясненной. Со стороны психической сферы: редко - галлюцинации (зрительные или слуховые), депрессия, снижение аппетита, беспокойство, агрессивное поведение, возбуждение, дезориентация; очень редко - активация психоза. Аллергические реакции: часто - крапивница; иногда - эритродермия; редко - волчаночноподобный синдром, зуд кожи; очень редко - мультиформная экссудативная эритема (в т.ч. синдром Стивенса-Джонсона), токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), фоточувствительность. Редко - мультиорганные реакции гиперчувствительности замедленного типа с лихорадкой, кожными высыпаниями, васкулитом (в т.ч. узловатая эритема как проявление кожного васкулита), лимфаденопатией, признаками, напоминающими лимфому, артралгиями, лейкопенией, эозинофилией, гепатоспленомегалией и измененными показателями функции печени (указанные проявления встречаются в различных комбинациях). Могут также вовлекаться и др. органы (например легкие, почки, поджелудочная железа, миокард, толстая кишка). Очень редко - асептический менингит с миоклонусом и периферической эозинофилией, анафилактоидная реакция, ангионевротический отек, аллергический пневмонит или эозинофильная пневмония. При возникновении указанных выше аллергических реакций применение препарата должно быть прекращено. Со стороны органов кроветворения: очень часто - лейкопения; часто - тромбоцитопения, эозинофилия; редко - лейкоцитоз, лимфоаденопатия, дефицит фолиевой кислоты; очень редко - агранулоцитоз, апластическая анемия, истинная эритроцитарная аплазия, мегалобластная анемия, острая "перемежающаяся" порфирия, ретикулоцитоз, гемолитическая анемия. Со стороны пищеварительной системы: очень часто - тошнота, рвота; часто - сухость во рту; иногда - диарея или запоры, боль в животе; очень редко - глоссит, стоматит, панкреатит. Со стороны печени: очень часто - повышение активности ГГТ (вследствие индукции этого фермента в печени), что обычно не имеет значения; часто - повышение активности ЩФ; иногда - повышение активности "печеночных" трансаминаз; редко - гепатит холестатического, паренхиматозного (гепатоцеллюлярного) или смешанного типа, желтуха; очень редко - гранулематозный гепатит, печеночная недостаточность. Со стороны ССС: редко - нарушения внутрисердечной проводимости; снижение или повышение АД; очень редко - брадикардия, аритмии, AV блокада с обморочными состояниями, коллапс, усугубление или развитие ХСН, обострение ИБС (в т.ч. появление или учащение приступов стенокардии), тромбофлебит, тромбоэмболический синдром. Со стороны эндокринной системы и обмена веществ: часто - отеки, задержка жидкости, увеличение массы тела, гипонатриемия (снижение осмолярности плазмы вследствие эффекта, сходного с действием АДГ, что в редких случаях приводит к гипонатриемии разведения, сопровождающейся летаргией, рвотой, головной болью, дезориентацией и неврологическими нарушениями); очень редко - гиперпролактинемия (может сопровождаться галактореей и гинекомастией); снижение концентрации L-тироксина (свободного Т4, Т4, Т3) и повышение концентрации ТТГ (обычно не сопровождается клиническими проявлениями); нарушения кальциево-фосфорного обмена в костной ткани (снижение концентрации Ca2+ и 25-ОН-колекальциферола в плазме): остеомаляция; гиперхолестеринемия (включая холестерин ЛПВП) и гипертриглицеридемия. Со стороны мочеполовой системы: очень редко - интерстициальный нефрит, почечная недостаточность, нарушение функции почек (например альбуминурия, гематурия, олигурия, повышение мочевины/азотемия), учащенное мочеиспускание, задержка мочи, снижение потенции. Со стороны опорно-двигательного аппарата: очень редко - артралгия, миалгия или судороги. Со стороны органов чувств: очень редко - нарушения вкусовых ощущений, помутнение хрусталика, конъюнктивит; нарушения слуха, в т.ч. шум в ушах, гиперакузия, гипоакузия, изменения восприятия высоты звука. Прочие: нарушения пигментации кожи, пурпура, акне, повышенное потоотделение, алопеция. Сообщалось о редких случаях гирсутизма, однако причинная взаимосвязь этого осложнения с приемом карбамазепина остается неясной.Передозировка. Симптомы: обычно отражают нарушения со стороны ЦНС, ССС и дыхательной системы. Со стороны ЦНС и органов чувств - угнетение функций ЦНС, дезориентация, сонливость, возбуждение, галлюцинации, обморочные состояния, кома; зрительные нарушения ("туман" перед глазами), дизартрия, нистагм, атаксия, дискинезия, гиперрефлексия (вначале), гипорефлексия (позже); судороги, психомоторные расстройства, миоклонус, гипотермия, мидриаз). Со стороны ССС: тахикардия, снижение АД, иногда повышение АД, нарушения внутрижелудочковой проводимости с расширением комплекса QRS; остановка сердца. Со стороны органов дыхания: угнетение дыхания, отек легких. Со стороны пищеварительной системы: тошнота и рвота, задержка эвакуации пищи из желудка, снижение моторики толстой кишки. Со стороны мочевыделительной системы: задержка мочи, олигурия или анурия; задержка жидкости; гипонатриемия разведения. Лабораторные показатели: лейкоцитоз или лейкопения, гипонатриемия, метаболический ацидоз, гипергликемия и глюкозурия, повышение мышечной фракции КФК. Лечение: специфический антидот отсутствует. Лечение основывается на клиническом состоянии больного; показаны госпитализация, определение концентрации карбамазепина в плазме (для подтверждения отравления этим ЛС и оценки степени передозировки), промывание желудка, назначение активированного угля (поздняя эвакуация желудочного содержимого может привести к отсроченному всасыванию на 2 и 3 сут и повторному появлению симптомов интоксикации в период выздоровления). Неэффективны форсированный диурез, гемодиализ и перитонеальный диализ (диализ показан при сочетании тяжелого отравления и почечной недостаточности). У маленьких детей может возникнуть потребность в обменном переливании крови. Симптоматическое поддерживающее лечение в отделении интенсивной терапии, мониторирование функций сердца, температуры тела, корнеальных рефлексов, функции почек и мочевого пузыря, коррекция электролитных расстройств. При снижении АД: положение с опущенным головным концом, плазмозаменители, при неэффективности - в/в допамин или добутамин; при нарушениях ритма сердца - лечение подбирается индивидуально; при судорогах - введение бензодиазепинов (например диазепама), с осторожностью (из-за возможного увеличения угнетения дыхания) введение др. противосудорожных ЛС (например фенобарбитала). При развитии гипонатриемии разведения (водной интоксикации) - ограничение введения жидкостей и медленная в/в инфузия 0.9% раствора NaCl (может способствовать предотвращению развития отека мозга). Рекомендуется проведение гемосорбции на угольных сорбентах.


Способ применения и дозы:

Внутрь, вне зависимости от приема пищи вместе с небольшим количеством жидкости. Таблетки ретард (целую таблетку или половину) следует проглатывать целиком, не разжевывая, запивая небольшим количеством жидкости, 2 раза в день. У некоторых больных при использовании таблеток ретард может возникнуть необходимость в повышении дозы препарата. Эпилепсия. В тех случаях, когда это возможно, карбамазепин следует назначать в виде монотерапии. Лечение начинают с применения небольшой суточной дозы, которую в последующем медленно повышают до достижения оптимального эффекта. Присоединение карбамазепина к уже проводящейся противоэпилептической терапии следует проводить постепенно, при этом дозы применяемых ЛС не меняют или, при необходимости корректируют. Для взрослых начальная доза составляет 100-200 мг 1-2 раза в день. Затем дозу медленно повышают до достижения оптимального лечебного эффекта (обычно 400 мг 2-3 раза в день, максимально - 1.6-2 г/сут). Детям с 4 лет - в начальной дозе 20-60 мг/сут, постепенно повышая на 20-60 мг через день. У детей старше 4 лет - в начальной дозе 100 мг/сут, дозу повышают постепенно, каждую неделю на 100 мг. Поддерживающие дозы: 10-20 мг/кг в сутки (в несколько приемов): для 4-5 лет - 200-400 мг (в 1-2 приема), 6-10 лет - 400-600 мг (в 2-3 приема), для 11-15 лет - 600-1000 мг (в 2-3 приема). При невралгии тройничного нерва в первый день назначают 200-400 мг/сут, постепенно повышают не более чем на 200 мг/сут вплоть до прекращения болей (в среднем 400-800 мг/сут), а затем уменьшают до минимальной эффективной дозы. При болевом синдроме нейрогенного генеза начальная доза - 100 мг 2 раза в сутки в первый день, затем дозу увеличивают не более чем на 200 мг/сут, при необходимости повышая ее на 100 мг каждые 12 ч до ослабления болей. Поддерживающая доза - 200-1200 мг/сут в несколько приемов. При лечении больных пожилого возраста и больных с повышенной чувствительностью начальная доза - 100 мг 2 раза в день. Синдром алкогольной абстиненции: средняя доза - 200 мг 3 раза в день; в тяжелых случаях в течение первых нескольких дней дозу можно повысить до 400 мг 3 раза в день. В начале лечения при тяжелых явлениях абстиненции рекомендуется назначать в сочетании с седативно-снотворными ЛС (клометиазол, хлордиазепоксид). Несахарный диабет: средняя доза для взрослых - 200 мг 2-3 раза в день. У детей доза должна быть уменьшена в соответствии с возрастом и массой тела ребенка. Диабетическая невропатия, сопровождающаяся болями: средняя доза - 200 мг 2-4 раза в день. При профилактике рецидивов аффективных и шизоаффективных психозов - 600 мг/сут в 3-4 приема. При острых маниакальных состояниях и аффективных (биполярных) расстройствах суточные дозы - 400-1600 мг. Средняя суточная доза - 400-600 мг (в 2-3 приема). При остром маниакальном состоянии дозу повышают быстро, при поддерживающей терапии аффективных расстройствах - постепенно (для улучшения переносимости).


Особые указания:

Монотерапию эпилепсии начинают с назначения малых доз, индивидуально повышая их до достижения желаемого терапевтического эффекта. Целесообразно определять концентрацию в плазме с целью подбора оптимальной дозы, в особенности при комбинированной терапии. При переводе больного на карбамазепин следует постепенно снижать дозу ранее назначенного противоэпилептического ЛС вплоть до его полной отмены. Внезапное прекращение приема карбамазепина может спровоцировать эпилептические приступы. Если необходимо резко прервать лечение, следует перевести больного на др. противоэпилептическое ЛС под прикрытием показанного в таких случаях препарата (например диазепама, вводимого внутривенно или ректально, или фенитоина, вводимого в/в). Описано несколько случаев рвоты, диареи и/или пониженного питания, судорог и/или угнетения дыхания у новорожденных, матери которых принимали карбамазепин одновременно с др. противосудорожными ЛС (возможно, эти реакции представляют собой проявления у новорожденных синдрома "отмены"). Перед назначением карбамазепина и в процессе лечения необходимо исследование функции печени, особенно у пациентов, в анамнезе которых имеются сведения о заболеваниях печени, а также у пациентов пожилого возраста. В случае усиления уже имевшихся нарушений функции печени или при появлении активного заболевания печени препарат следует немедленно отменить. Перед началом лечения необходимо также провести исследование картины крови (включая подсчет тромбоцитов, ретикулоцитов), концентрации Fe сыворотке крови, общего анализа мочи, концентрации мочевины в крови, ЭЭГ, определение концентрации электролитов в сыворотке крови (и периодически во время лечения, т.к. возможно развитие гипонатриемии). Впоследствии эти показатели следует контролировать в течение первого месяца лечения еженедельно, а затем ежемесячно. Карбамазепин должен быть немедленно отменен при появлении аллергических реакций или симптомов, предположительно свидетельствующих о развитии синдрома Стивенса-Джонсона или синдрома Лайелла. Слабовыраженные кожные реакции (изолированная макулярная или макулопапулезная экзантема) обычно проходят в течение нескольких дней или недель даже при продолжении лечения или после снижения дозы препарата (пациент в это время должен находиться под пристальным наблюдением врача). Карбамазепин обладает слабой антихолинергической активностью, при назначении пациентам с повышенным внутриглазным давлением необходим его постоянный контроль. Следует принимать во внимание возможность активации латентно протекающих психозов, а у пациентов пожилого возраста - возможность развития дезориентации или возбуждения. К настоящему времени зарегистрированы отдельные сообщения о нарушениях мужской фертильности и/или нарушениях сперматогенеза (взаимосвязь этих нарушений с приемом карбамазепина пока не установлена). Известны сообщения о возникновении у женщин кровотечений в период между менструациями в случаях, когда одновременно применялись пероральные контрацептивы. Карбамазепин может отрицательно повлиять на надежность пероральных контрацептивных ЛС, поэтому женщинам репродуктивного возраста в период лечения следует применять альтернативные методы предохранения от беременности. Карбамазепин должен применяться только под врачебным наблюдением. Необходимо довести до сведения пациентов информацию о ранних признаках токсичности, свойственных вероятным гематологическим нарушениям, а также о симптомах со стороны кожных покровов и печени. Пациента информируют о необходимости немедленно обратиться к врачу в случае появления таких нежелательных реакций, как лихорадка, боли в горле, сыпь, изъязвлении слизистой оболочки полости рта, беспричинное возникновение "синяков", геморрагий в виде петехий или пурпуры. В большинстве случаев преходящее или стойкое снижение числа тромбоцитов и/или лейкоцитов не является предвестником начала апластической анемии или агранулоцитоза. Тем не менее перед началом лечения, а также периодически в процессе лечения следует проводить клинические анализы крови, включая подсчет числа тромбоцитов и, возможно, ретикулоцитов, а также определять концентрацию Fe в сыворотке крови. Непрогрессирующая асимптоматическая лейкопения не требует отмены, однако лечение следует прекратить при появлении прогрессирующей лейкопении или лейкопении, сопровождающейся клиническими симптомами инфекционного заболевания. Перед началом лечения рекомендуется провести офтальмологическое обследование, включая исследование глазного дна щелевой лампой и измерение при необходимости внутриглазного давления. В случае назначения препарата пациентам с повышенным внутриглазным давлением требуется постоянный контроль этого показателя. Рекомендуется отказаться от употребления этанола. Препарат в пролонгированной форме может приниматься однократно, на ночь. Необходимость повышения дозы при переходе на таблетки ретард возникает крайне редко. Хотя взаимосвязь между дозой карбамазепина, его концентрацией и клинической эффективностью или переносимостью весьма незначительна, тем не менее регулярное определение концентрации карбамазепина может оказаться полезным в следующих ситуациях: при резком повышении частоты приступов; для того, чтобы проверить, принимает ли пациент препарат должным образом; во время беременности; при лечении детей или подростков; при подозрении на нарушение всасывания препарата; при подозрении на развитие токсических реакций в случае, если пациент принимает несколько ЛС. У женщин репродуктивного возраста карбамазепин должен по возможности применяться в виде монотерапии (используя минимально эффективную дозу) - частота врожденных аномалий новорожденных, рожденных женщинами, которым проводилось комбинированное противоэпилептическое лечение, выше, чем у тех, кто получал каждое из этих ЛС в виде монотерапии. При наступлении беременности (при решении вопроса о назначении карбамазепина в период беременности) необходимо тщательно сопоставить ожидаемые преимущества терапии и возможные ее осложнения, особенно в первые 3 мес беременности. Известно, что дети, рождающиеся у матерей, страдающих эпилепсией, предрасположены к нарушениям внутриутробного развития, включая пороки развития. Карбамазепин, как и все др. противоэпилептические ЛС, способен повышать риск возникновения этих нарушений. Имеются единичные сообщения о случаях врожденных заболеваний и пороков развития, включая незаращение дужек позвонков (spina bifida). Пациенткам должна предоставляться информация о возможности повышения риска пороков развития и возможность пройти антенатальную диагностику. Противоэпилептические ЛС усиливают дефицит фолиевой кислоты, часто наблюдающийся во время беременности, что может способствовать увеличению частоты врожденных дефектов у детей (до и во время беременности рекомендуется дополнительный прием фолиевой кислоты). С целью профилактики повышенной кровоточивости у новорожденных женщинам в последние недели беременности, а также новорожденным рекомендуется назначать витамин K1. Карбамазепин проникает в грудное молоко, следует сопоставить преимущества и возможные нежелательные последствия грудного вскармливания в условиях продолжающейся терапии. Матери, принимающие карбамазепин, могут кормить своих детей грудью при условии, что за ребенком будет установлено наблюдение в отношении развития возможных побочных реакций (например выраженной сонливости, аллергических кожных реакций). В период лечения необходимо соблюдать осторожность при вождении автотранспорта и занятии др. потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций.


Взаимодействие:Цитохром CYP3A4 является основным ферментом, обеспечивающим метаболизм карбамазепина. Одновременное назначение карбамазепина с ингибиторами CYP3A4 может привести к повышению его концентрации в плазме и вызвать побочные реакции. Совместное применение индукторов CYP3A4 может привести к ускорению метаболизма карбамазепина, снижению концентрации карбамазепина в плазме и уменьшению терапевтического эффекта, наоборот, их отмена может снижать скорость метаболизма карбамазепина и приводить к повышению его концентрации. Повышают концентрацию карбамазепина в плазме: верапамил, дилтиазем, фелодипин, декстропропоксифен, вилоксазин, флуоксетин, флувоксамин, циметидин, ацетазоламид, даназол, дезипрамин, никотинамид (у взрослых, только в высоких дозах); макролиды (эритромицин, джозамицин, кларитромицин, тролеандомицин); азолы (итраконазол, кетоконазол, флуконазол), терфенадин, лоратадин, изониазид, пропоксифен, грейпфрутовый сок, ингибиторы вирусной протеазы, используемые при терапии ВИЧ-инфекции (например ритонавир) - требуется коррекция режима дозирования или мониторирование концентрации карбамазепина в плазме. Фелбамат снижает концентрацию карбамазепина в плазме и повышает концентрацию карбамазепин-10,11-эпоксида, при этом возможно одновременное снижение концентрации в сыворотке крови фелбамата. Концентрацию карбамазепина снижают фенобарбитал, фенитоин, примидон, метсуксимид, фенсуксимид, теофиллин, рифампицин, цисплатин, доксорубицин, возможно: клоназепам, вальпромид, вальпроевая кислота, окскарбазепин и растительные ЛС, содержащие зверобой продырявленный (Hypericum perforatum). Имеются сообщения о возможности вытеснения карбамазепина вальпроевой кислотой и примидоном из связи с белками плазмы и повышении концентрации фармакологически активного метаболита (карбамазепина-10,11-эпоксида). Изотретиноин изменяет биодоступность и/или клиренс карбамазепина и карбамазепина-10,11-эпоксида (необходим контроль концентрации карбамазепина в плазме). Карбамазепин может снизить концентрацию в плазме (уменьшить или даже полностью нивелировать эффекты) и потребовать коррекцию доз следующих ЛС: клобазама, клоназепама, этосуксимида, примидона, вальпроевой кислоты, алпразолама, ГКС (преднизолона, дексаметазона), циклоспорина, доксициклина, галоперидола, метадона, пероральных ЛС, содержащих эстрогены и/или прогестерон (необходим подбор альтернативных методов контрацепции), теофиллина, пероральных антикоагулянтов (варфарина, фенпрокумона, дикумарола), ламотриджина, топирамата, трициклических антидепрессантов (имипрамина, амитриптилина, нортриптилина, кломипрамина), клозапина, фелбамата, тиагабина, окскарбазепина, ингибиторов протеаз, применяемых при терапии ВИЧ-инфекции (индинавира, ритонавира, саквиновира), БМКК (группа дигидропиридонов, например фелодипин), итраконазола, левотироксина, мидазолама, олазапина, празиквантела, рисперидона, трамадола, ципразидона. Имеются сообщения о том, что на фоне приема карбамазепина уровень фенитоина в плазме может как повышаться, так и снижаться, а уровень мефенитоина повышаться (в редких случаях). Карбамазепин при совместном применении с парацетамолом повышает риск его токсического влияния на печень и снижает терапевтическую эффективность (ускорение метаболизма парацетамола). Одновременное назначение карбамазепина с фенотиазином, пимозидом, тиоксантенами, молиндоном, галоперидолом, мапротилином, клозапином и трициклическими антидепрессантами приводит к усилению угнетающего действия на ЦНС и ослаблению противосудорожного эффекта карбамазепина. Ингибиторы МАО увеличивают риск развития гиперпиретичеких кризов, гипертонических кризов, судорог, смертельного исхода (перед назначением карбамазепина ингибиторы МАО должны быть отменены как минимум за 2 нед или, если позволяет клиническая ситуация, даже за больший срок). Одновременное назначение с диуретиками (гидрохлоротиазид, фуросемид) может приводить к гипонатриемии, сопровождающейся клиническими проявлениями. Ослабляет эффекты недеполяризующих миорелаксантов (панкурония). В случае применения такой комбинации может возникнуть необходимость повышения дозы миорелаксантов, при этом необходимо осуществлять внимательное наблюдение за пациентами, поскольку возможно более быстрое прекращение их действия). Снижает переносимость этанола. Ускоряет метаболизм непрямых антикоагулянтов, гормональных контрацептивных ЛС, фолиевой кислоты; празиквантела, может усиливать элиминацию гормонов щитовидной железы. Ускоряет метаболизм ЛС для общей анестезии (энфлурана, галотана, фторотана) с повышением риска гепатотоксических эффектов; усиливает образование нефротоксичных метаболитов метоксифлурана. Усиливает гепатотоксическое действие изониазида. Миелотоксические ЛС усиливают проявления гематотоксичности препарата.



Реклама