Торсид - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ТОРСИД^®

(TORSID)

Склад:

діюча речовина: torasemide;

1 мл розчину містить торасеміду у перерахуванні на 100 % суху речовину 5 мг;

допоміжні речовини: поліетиленгліколь 400, трометамін, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина практично без механічних включень.

Фармакотерапевтична група. Сечогінні препарати. Високоактивні діуретики. Прості препарати сульфаніламідів. Код АТХ С03С А04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Торасемід діє як салуретик, дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2-3 годин після внутрішньовенного застосування і залишається постійним впродовж майже 12 годин. У здорових пробандів у діапазоні доз 5-100 мг спостерігалось пропорційне до логарифму дози збільшення діурезу. Збільшення діурезу спостерігалось навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад, дистально діючі ефективні діуретики тіазидового ряду вже не чинили потрібного ефекту, зокрема, при нирковій недостатності. Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення набряків. У випадку серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарду за рахунок зменшення пре- та постнавантаження. Торасемід знижує артеріальний тиск за рахунок зниження загального периферичного опору судин. Цей вплив пояснюється нормалізацією порушеного електролітного балансу, головним чином, за рахунок зменшення підвищеної активності вільних іонів кальцію у клітинах м’язів артеріальних судин, що було виявлено у хворих, які страждають на артеріальну гіпертензію. Імовірно, цей вплив знижує підвищену сприйнятливість судин до ендогенних вазопресорних речовин, наприклад, катехоламінів.

Фармакокінетика.

Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99 %, метаболітів М₁, М₃ і М₅ – 86 %, 95 % і 97 % відповідно. Кінцевий час напіввиведення (t_1/2) торасеміду і його метаболітів у здорових осіб становить 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс – близько 10 мл/хв. Основний метаболіт М₅ діуретичного ефекту не має, а на рахунок діючих метаболітів М₁ і М₃, узятих разом, припадає близько 10 % фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і період напіввиведення торасеміду не змінюються, а період напіввиведення М₃ і М₅ подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незмінними, а ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. У хворих із порушенням функцій печінки або із серцевою недостатністю періоди напіввиведення торасеміду і метаболіту М₅ незначно подовжуються, а кількість речовини, що виводиться із сечею відповідає кількості, що виводиться у здорових людей, тому кумуляції торасеміду і його метаболітів очікувати не слід.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування набряків та випотів, спричинених серцевою недостатністю, якщо необхідне внутрішньовенне застосування лікарського засобу, наприклад, у випадку набряку легенів унаслідок гострої серцевої недостатності.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини, препаратів сульфонілсечовини та до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Ниркова недостатність з анурією. Печінкова кома або прекома. Артеріальна гіпотензія. Гіповолемія. Гіпонатріємія. Гіпокаліємія. Значне порушення сечовипускання, наприклад, внаслідок гіпертрофії передміхурової залози.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема, інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, що може спричинити надмірне зниження артеріального тиску під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу, дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретика, може призвести до підвищення або посилення побічної дії обох препаратів. Торасемід може знижувати ефективність протидіабетичних засобів. Пробенецид та нестероїдні протизапальні засоби можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їх токсичну дію на центральну нервову систему. Торасемід, особливо у високих дозах,  може підсилити ототоксичну та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад, канаміцину, гентаміцину, тобраміцину та цитостатичних засобів – похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові, що може спричинити посилення впливу та підсилення побічних дій літію. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад, епінефрину та норепінефрину.

Особливості застосування.

Перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію. При тривалому застосуванні торасеміду потрібен регулярний контроль електролітного балансу, зокрема, калію у сироватці крові (особливо у тих хворих, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби). Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз.

Крім цього, необхідний регулярний контроль вмісту глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові.

Застосування торасеміду може бути причиною отримання позитивного результату при здійсненні тесту на допінг.

Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на захворювання печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати з препаратами-антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі.

При призначенні сечогінних засобів необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження об’єму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії кровоносних судин, особливо у пацієнтів літнього віку.

Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися збільшення вмісту глюкози в крові, у хворих з латентним та наявним цукровим діабетом необхідна ретельна перевірка метаболізму вуглеводів. Також необхідний регулярний контроль картини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Особливо на початку лікування хворих літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів втрати електролітів та згущення крові.

При відсутності достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід при нижченаведених захворюваннях та станах. Подагра. Аритмії, наприклад при синоатріальній блокаді, атріовентрикулярній блокаді ІІ та ІІІ ступенів. Патологічні зміни кислотно-лужного метаболізму. Супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів. Патологічні зміни картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності. Порушення функцій нирок, спричинені нефротоксичними речовинами.

Мінімальна доза препарату становить 2 мл та містить 20,0092 ммоль натрію.

1 ампула (4 мл) цього лікарського засобу містить 40,0184 ммоль натрію. Слід бути обережним при призначенні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Достовірні  дані стосовно  впливу  торасеміду  на  ембріон  та  плід людини відсутні.  

В експериментах на тваринах була показана репродуктивна токсичність торасеміду. Торасемід проникає через плацентарний бар’єр. У зв’язку з вищенаведеним торасемід застосовують у період вагітності лише за життєвими показаннями та у мінімально можливій ефективній  дозі. Діуретики непридатні для стандартної схеми лікування артеріальної гіпертензії або набряків у вагітних, оскільки вони здатні знижувати перфузію плацентарного бар’єру і спричиняти токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток плоду. Якщо торасемід застосовують для лікування вагітних із серцевою недостатністю або нирковою недостатністю, необхідно проводити ретельний моніторинг за електролітами та гематокритом, а також за розвитком плоду.

Період годування груддю. Застосування препарату Торсид^® у період годування груддю протипоказано. Якщо необхідне застосування торасеміду в цей період, годування груддю припиняють.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Навіть при належному застосуванні торасемід може вплинути на реакцію хворого до такого ступеня, що це спричинить значний негативний вплив на здатність керувати автотранспортом або виконувати роботу з іншими механізмами чи виконувати роботу без підстраховки. Це значною мірою стосується таких випадків як початок лікування, збільшення дози препарату, заміна лікарського засобу або при призначенні супутньої терапії. Тому під час застосування торасеміду треба бути дуже обережним при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

Лікування розпочинати із застосування разової дози 2 мл препарату Торсид^®, що еквівалентно 10 мг торасеміду на добу. Якщо ефект недостатній, разову дозу можна збільшити до 4 мл препарату Торсид^®, що еквівалентно 20 мг торасеміду. Якщо ефект і в цьому випадку буде недостатній, можна протягом 3 діб застосувати короткочасну терапію із введенням добової дози 8 мл препарату Торсид^®, що еквівалентно 40 мг торасеміду.

Гострий набряк легень. Лікування треба розпочинати із внутрішньовенного введення разової дози 4 мл препарату Торсид^®, що еквівалентно 20 мг торасеміду. Залежно від ефекту цю дозу можна повторити з інтервалом у 30 хвилин. Не можна перевищувати дозу 20 мл препарату Торсид^®, що еквівалентно 100 мг торасеміду, впродовж 24 годин.  

Розчин для ін’єкцій вводити внутрішньовенно повільно. Забороняється вводити розчин внутрішньоартеріально! При тривалому застосуванні внутрішньовенне введення треба незабаром замінити на пероральне застосування, оскільки внутрішньовенне застосування торасеміду не рекомендується проводити більше 7 діб.

Хворі з печінковою недостатністю. Лікування цієї категорії хворих треба проводити з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрації торасеміду у плазмі крові.

Хворі літнього віку. Лікування цієї категорії хворих не вимагає спеціального підбору дози. Адекватні дослідження стосовно порівняння лікування хворих літнього віку та молодих хворих відсутні.

Діти.

Препарат не застосовувати дітям у зв’язку з відсутністю даних.

Передозування.

Типова симптоматика невідома. Передозування може спричинити сильний діурез, у тому числі ризик надмірної втрати води та електролітів, сонливість, аментивний синдром (одна з форм затьмарення свідомості), симптоматичну артеріальну гіпотензію, серцево-судинну недостатність і розлади з боку травного тракту.

Лікування. Специфічний антидот невідомий. Симптоми інтоксикації зникають, як правило, при зменшенні дозування та відміні лікарського засобу, та при відповідному заміщенні рідини та електролітів (треба проводити контроль!). Торасемід не виводиться із крові за допомогою гемодіалізу. Лікування у випадку гіповолемії: заміщення об’єму рідини. Лікування у випадку гіпокаліємії: призначення препаратів калію. Лікування серцево-судинної недостатності: сидяче положення хворого та, за необхідності, призначення симптоматичної терапії.

Анафілактичний шок (негайні заходи). При першій появі шкірних реакцій (таких як, наприклад, кропив’янка або почервоніння шкіри), збудженого стану хворого, головного болю, пітливості, нудоти, ціанозу проводять катетеризацію вени; хворого кладуть у горизонтальне положення, забезпечують вільне надходження повітря, призначають кисень. За необхідності застосовують введення епінефрину, розчинів, що заміщують об’єм рідини, глюкокортикоїдних гормонів.

Побічні реакції.

Метаболізм/електроліти. Інтенсифікація метаболічного алкалозу. Спазми м’язів (особливо на початку лікування). Підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози  в крові, а також холестерину та тригліцеридів. Гіпокаліємія при супутній низькокалорійній дієті, при блюванні, проносі, після надмірного застосування проносних засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можливі порушення водного та електролітного балансу, наприклад, гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія. Коли відбувається значна втрата води та електролітів, спричинена надлишковим утворенням сечі, на початку лікування та у хворих похилого віку може спостерігатися зниження артеріального тиску, головний біль, астенія і сонливість.

З боку серцево-судинної системи. Через можливе згущення крові можуть спостерігатися тромбоемболічні ускладнення, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу та серцевої діяльності, у тому числі ішемія серця та мозку, що може призвести, наприклад, до аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.

З боку травного тракту. Різноманітні розлади травного тракту (особливо на початку лікування), наприклад, відсутність апетиту, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор; панкреатит, метеоризм.

З боку нирок та сечовивідних шляхів. Підвищення концентрації креатиніну та сечовини крові. У хворих із розладами сечовипускання підвищене утворення сечі може призвести до її затримки та надмірного розтягнення сечового міхура. Потяг до сечовиділення.

З боку печінки. Підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гамаглутамілтранспептидази) у крові.

З боку шкіри та алергічні реакції. Алергічні реакції, наприклад, свербіж, екзантема, фотосенсибілізація, тяжкі шкірні реакції. Після внутрішньовенного застосування можуть спостерігатися гострі потенційно небезпечні для життя реакції гіперчутливості (анафілактичний шок).

З боку крові та кровотворної системи. Зниження числа тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.

Загальні прояви. Головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування), сухість у роті, неприємні відчуття у кінцівках (парестезії), розлади зору, дзвін у вухах, втрата слуху, реакції у місці введення.

Термін придатності. 2 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.   

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС. Не заморожувати.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 2 мл або 4 мл  в ампулі; по 5 ампул в пачці.  По 5 ампул у блістері; по 1 блістеру в пачці з картону.

Категорія відпуску. За  рецептом.

Виробник.

ПАТ «Фармак».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 74.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 5 мг, № 10

№ UA/9173/01/01 от 27.11.2008 до 27.11.2013

табл. 10 мг, № 30, № 90

№ UA/9173/01/02 от 27.11.2008 до 27.11.2013

р-р д/ин. 5 мг/мл амп. 4 мл, № 5

№ UA/9173/02/01 от 05.03.2010 до 05.03.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Основной механизм диуретического действия обусловлен обратным связыванием с котранспортером Na⁺/2Cl^–/K⁺ в апикальной части петли Генле, вследствие чего снижается или полностью подавляется ренальная реабсорбция ионов натрия и хлора в восходящей части петли Генле, снижается осмотическое давление внутриклеточной жидкости и реабсорбция воды. В диапазоне доз 5–100 мг увеличение диуреза пропорционально логарифму дозы. Увеличение диуреза возникает и в тех случаях, когда другие мочегонные препараты (например тиазиды) уже не выявляют достаточного эффекта, например, при сниженной функции почек. Устраняет отеки, оказывает антигипертензивное действие, которое обусловлено уменьшением ОПСС за счет снижения содержания свободного кальция в клетках мышечного слоя артерий и нормализации нарушенного электролитного баланса. Вследствие этого снижается контрактильность и реакция сосудов на собственные прессорные вещества организма, в частности катехоламины. Улучшает условия работы сердца за счет снижения пред- и постнагрузки. После перорального применения максимальное диуретическое действие длится 1–3 ч, а диуретический эффект сохраняется на протяжении почти 12 ч. Гипотензивное действие торасемида развивается постепенно в течение первой недели и достигает максимума не позже 12 нед.
Фармакокинетика. После перорального приема быстро и практически полностью всасывается в ЖКТ. С_max в плазме крови наблюдается через 1–2 ч.
После в/в введения диуретический эффект начинается быстро, при этом максимальное действие развивается в первые 1–3 ч и сохраняется на протяжении почти 12 ч. Диурез на фоне применения торасемида имеет дозозависимый характер. Увеличение диуреза возникает и при снижении функции почек. Благодаря этим качествам торасемид устраняет отеки.
Связывание торасемида с белками плазмы крови составляет более 99%, метаболитов М₁, М₃ и М₅ — 86, 95 и 97% соответственно. Биодоступность составляет около 80% с незначительными индивидуальными вариациями и не зависит от приема пищи. Метаболизируется в печени системой цитохрома Р450 с образованием метаболитов (М₁, М₃ и М₅). Основной метаболит М₅ диуретического эффекта не выявляет, действующие метаболиты М₁ и М₃ вместе определяют около 10% фармакодинамического действия. Т_½ торасемида и его метаболитов у здоровых добровольцев составляет 3–4 ч. Около 83% принятой дозы выводится через почечные канальцы: в неизмененном виде (24%) и в виде метаболитов (М₁ — 12%, М₃ — 3%, М₅ — 41%). Общий клиренс составляет 40 мл/мин, ренальный клиренс — около 10 мл/мин.
При почечной недостаточности общий клиренс и Т_½ торасемида не меняется, а Т_½ М₃ и М₅ удлиняется. Однако фармакодинамические характеристики остаются неизменными, на продолжительность действия степень тяжести почечной недостаточности не влияет. У больных с нарушением функции печени или с сердечной недостаточностью Т_½ торасемида и метаболита М₅ незначительно удлиняются, кумуляции торасемида и его метаболитов не выявлено.

ПОКАЗАНИЯ:

Таблетки: эсенциальна гипертензия. Лечение и профилактика рецидивов отеков и/или выпотов.
Р-р для инъекций: лечение и профилактика отеков и/или выпотов, вызванных сердечной недостаточностью при необходимости в/в терапии.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Таблетки: назначают взрослым и детям в возрасте старше 12 лет. Принимают внутрь 1 раз в сутки утром после еды, не разжевывая, запивая небольшим количеством жидкости. Дозу и продолжительность курса лечения устанавливают индивидуально с учетом показаний, эффективности и переносимости терапии.
При эссенциальной гипертензии. Обычно доза составляет 2,5 мг препарата Торсид. Если после 12-недельной терапии препаратом в дозе 2,5 мг в сутки нормализации АД не достигается, дозу можно повысить до 5 мг. Дальнейшее повышение дозы нецелесообразно, поскольку это не приведет к дальнейшему снижению АД.
При отеках или выпоте: начальная доза составляет 5 мг Торсида в сутки, при недостаточно выраженном эффекте дозу можно повысить, в зависимости от тяжести заболевания, до 20 мг препарата в сутки.
Р-р для инъекций: препарат вводят в/в, медленно. Начальная разовая доза составляет 10 мг в сутки (2 мл препарата Торсид). При недостаточном клиническом эффекте дозу можно повысить до 20 мг (4 мл препарата Торсид). Если желаемый клинический эффект не достигнут, дозу повышают до 40 мг/сут (8 мл препарата Торсид), но применяют ее не дольше 3 сут.
Острый отек легких. Начальная доза составляет 20 мг. В зависимости от клинической картины такую дозу можно вводить каждые 30 мин, но не больше 100 мг торасемида в сутки.
Для дальнейшего лечения рекомендуется ранний переход на пероральный прием. Не следует применять препарат в/в дольше 7 сут.
Максимальная суточная доза не должна превышать 100 мг.
Больные с печеночной недостаточностью. Лечение этой категории больных следует проводить с осторожностью, поскольку возможно повышение концентрации торасемида в плазме крови.
Больные пожилого возраста. Лечение этой категории больных не требует специального подбора дозы. Адекватные исследования по сравнению эффективности лечения больных пожилого и молодого возраста отсутствуют.
Р-р для инъекций вводится в/в, медленно.
Не вводить внутриартериально!

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

• повышенная чувствительность к действующему веществу, дополнительным веществам препарата и другим препаратам сульфонилмочевины;
• артериальная гипотензия (АД <90 мм рт. ст.);
• почечная недостаточность, которая сопровождается анурией;
• тяжелые нарушения функции печени (прекома, кома);
• нарушение водно-электролитного баланса (гиповолемия, гипонатриемия, гипокалиемия);
• выраженные нарушения мочеиспускания (например в результате гипертрофии предстательной железы);
• подагра;
• нарушение проводящей системы сердца высокой степени: синоаурикулярная блокада, атриовентрикулярная блокада II или III степени;
• патологические изменения кислотно-щелочного равновесия;
• патологические изменения картины крови (тромбоцитопения или анемия у пациентов без почечной недостаточности);
• нарушение функции почек вследствие поражения нефротоксическими веществами;
• период беременности и кормления грудью.

Кроме того, для таблеток: одновременная терапия препаратами лития, аминогликозидами или цефалоспоринами; детский возраст до 12 лет.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны сердечно-сосудистой системы: нарушение водного и электролитного баланса (гиповолемия, гипокалиемия, гипонатриемия); в единичных случаях — усиление метаболического алкалоза. При значительных потерях жидкости и электролитов вследствие сильного мочевыделения могут отмечаются артериальная гипотензия, спутанность сознания; в единичных случаях — тромбоз, кардиальная и церебральная ишемия с возможным развитием нарушений сердечного ритма, стенокардии, острого инфаркта миокарда, синкопе.
Со стороны ЦНС: головная боль, головокружение, повышенная утомляемость, судороги мышц.
Со стороны ЖКТ: запор, анорексия, тошнота, рвота, боль в желудке, диарея, повышение печеночных ферментов (в частности гамма-глутамилтранспептидазы).
Со стороны мочевыделительной системы: у пациентов с нарушением мочеиспускания (например при гипертрофии предстательной железы) интенсивное мочевыделение может приводить к задержке мочи и чрезмерному растяжению мочевого пузыря; редко — повышение креатинина и мочевины в сыворотке крови.
Со стороны обмена веществ: редко — повышение уровня в крови мочевой кислоты, глюкозы, липидов (ТГ, ХС).
Со стороны системы крови: редко — снижение числа тромбоцитов, эритроцитов и/или лейкоцитов.
Со стороны иммунной системы: редко — зуд, экзантема, фоточувствительность; в отдельных случаях после в/в введения могут развиться острые реакции повышенной чувствительности, иногда требующие экстренной помощи; иногда возможны тяжелые кожные реакции.
Прочие: редко — сухость во рту, парестезии; в отдельных случаях — нарушение зрения; в единичных случаях — шум в ушах, снижение слуха.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

не следует применять препарат в форме р-ра для инъекций дольше одной недели. Для дальнейшего лечения рекомендуется таблетированная форма препарата Торсид.
При продолжительной терапии Торсидом необходим регулярный контроль электролитного баланса (в частности калия в сыворотке крови), уровня глюкозы, мочевой кислоты, креатинина и липидов в сыворотке крови, показателей гемограммы.
Необходимо учитывать, что повышение уровня глюкозы в крови больного может быть связано с возможным латентным или манифестным сахарным диабетом, поэтому таким больным нужно проводить тщательный контроль глюкозы в крови.
Данных о применении препарата у больных системной красной волчанкой нет. При необходимости проведения оперативного вмешательства следует предупредить анестезиолога о применении Торсида.
После приема торасемида отмечали явления ототоксичности (шум в ушах и потеря слуха), которые имели обратимый характер, но прямой связи с применением препарата не установлено.
Применение в период беременности и кормления грудью. Прием препарата в период беременности противопоказан. В период лечения Торсидом кормление грудью необходимо прекратить.
Дети. Клинические данные относительно эффективности и безопасности применения препарата для лечения детей отсутствуют, поэтому не рекомендуется назначать препарат пациентам этой возрастной категории, препарат противопоказан детям в возрасте до 12 лет.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Не следует применять препарат во время управления транспортными средствами или работы, которая связана с повышенной концентрацией внимания.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Торсид усиливает действие других лекарственных антигипертензивных средств, в частности ингибиторов АПФ, поэтому соответствующая комбинированная терапия может привести к чрезмерному снижению АД.
При одновременном применении с Торсидом препаратов наперстянки дефицит калия, обусловленный торасемидом, может привести к расширению диапазона побочных действий обоих препаратов.
Торсид уменьшает выраженность действия противодиабетических средств. Пробенецид и НПВП снижают диуретическое и гипотензивное действие Торсида. При терапии салицилатами в высоких дозах торасемид может усиливать их токсическое действие на ЦНС. Торсид, особенно в высоких дозах, может усиливать ото- и нефротоксическое действие аминогликозидных антибиотиков и производных платины. Торсид усиливает действие теофиллина и курареподобных миорелаксантов. Слабительные средства, а также минерало- и глюкокортикоиды могут усилить потерю калия, обусловленную Торсидом. При одновременном применении Торсида и препаратов лития может повышаться концентрация лития в крови и тем самым усиливаться действие лития и его побочные эффекты. Торсид уменьшает выраженность сосудосуживающего действия катехоламинов. При одновременном применении с колестирамином всасывание торасемида может снижаться и тем самым ослаблять его действие.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

при передозировке могут отмечать усиление диуреза с опасностью потери жидкости и электролитов, сонливость, спутанность сознания, артериальную гипотензию, коллапс и расстройства со стороны ЖКТ.
Лечение: отмена препарата, лечебные мероприятия по нормализации водно-электролитного баланса: при гипокалиемии назначают 7,4% р-р калия хлорида (при алкалозе) или 10% р-р калия гидрокарбоната (при ацидозе), в обоих случаях — как дополнение к р-ру носителю; при гипонатриемии — 5,8% р-р натрия хлорида или 8,4% р-р натрия бикарбоната (сопровождающейся ацидозом), в обоих случаях — как дополнение к р-ру носителю. Специфического антидота нет. Дальнейшая терапия — симптоматическая.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

хранить в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С. Не замораживать.