Верогалид - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВЕРОГАЛІД ER 240 мг

(VEROGALID ER 240 mg)

Склад:

діюча речовина: verapamil;

1 таблетка мiстить 240 мг верапамілу гідро хлориду;

допомiжнi речовини: натрію альгінат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, магнію стеарат, opadry  light yellow Y-5-12577, opadry clear YS-1-7006.

Лікарська форма.   Таблетки пролонгованої дії, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична   група. Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Код АТС C08D A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування ішемічної хвороби серця:

• стабільна стенокардія напруження;

• нестабільна стенокардія;

• вазоспастична стенокардія (стенокардія Принц метала);

• стенокардія після інфаркту міокарда у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо бета-блокатори не показані.

Лікування аритмій:

• пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, мерехтіння/тріпотіння передсердь з прискореною атріовентрикулярною (АV) провідністю (крім синдрому передчасного збудження шлуночків (синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW-синдром))).

Лікування артеріальної гіпертензії.

Протипоказання.

• Відома   гіпер чутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату;

• синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів, яким імплантований штучний водій ритму) і синдром преекситації з проведенням імпульсу антероградно;

• II-III ступінь атріовентрикулярної (АV) блокади (крім пацієнтів, яким імплантований штучний водій ритму) та синоатріальної блокади;

• виражена брадикардія (< 50 уд./хв);

• артеріальна гіпотензія;

• кардіогенний шок;

• нещодавно перенесений інфаркт міокарда;

• декомпенсована серцева недостатність;

• мерехтіння/тріпотіння передсердь за наявності додаткових провідних шляхів – наприклад, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта (через підвищений ризик розвитку шлуночкової тахікардії).

Препарат Верогалід ER 240 мг не можна застосовувати під час вагітності (особливо в I та II триместрах) та під час годування груддю.

Ін’єкції верапамілу не слід призначати пацієнтам, які нещодавно пройшли курс лікування бета-блокаторами, через ризик артеріальної гіпотензії та асистолії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами та інші види взаємодій»).

Спосiб застосування та дози.

Дози необхідно визначати індивідуально для кожного пацієнта.

Досвід застосування препарату показує, що середня добова доза повинна становити

240 - 360 мг для всіх показань. У випадку довго тривалого застосування препарату середня добова доза не повинна перевищувати 480  мг, можливе лише короткочасне підвищення дози.

Ішемічна хвороба серця:

Рекомендована добова доза становить 240 - 480 мг верапамілу гідро хлориду, розділених на

2 разові дози: ¹/₂ -1 таблетка Верогаліду ER 240 мг двічі на день (що відповідає 240 - 480 мг верапамілу гідро хлориду на день).

Артеріальна гіпертензія:

Рекомендована добова доза становить 240 - 480 мг верапамілу гідро хлориду, розділених на 1 або 2 разові дози: зазвичай призначається 1 таблетка Верогаліду ER 240 мг один раз на день вранці або ¹/₂   таблетки 2 рази на день (що відповідає 240 мг верапамілу гідро хлориду на день). У пацієнтів з потребою у повільному зниженні артеріального тиску можна розпочинати терапію з ¹/₂   таблетки  (тобто 120 мг 1 раз на день) вранці.

При зазначених дозах терапевтичний ефект зазвичай має місце через один тиждень застосування препарату. У випадку відсутності бажаного ефекту в межах цього періоду дозу необхідно підвищити. У разі недостатньої терапевтичної відповіді можна додати

¹/₂ -1 таблетку Верогаліду ER 240 мг увечері (що відповідає 360 – 480 мг верапамілу гідро хлориду на день).

Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, мерехтіння/тріпотіння передсердь:

Рекомендована добова доза становить 240 - 480 мг верапамілу гідро хлориду, розділених на

2 разові дози: ¹/₂  -1 таблетка Верогаліду ER 240 мг двічі на день (що відповідає 240 – 480 мг верапамілу гідро хлориду на день).

Порушення функції печінки:

У хворих з обмеженою функцією печінки, залежно від ступеня тяжкості, дія верапамілу гідро хлориду посилюється та подовжується через сповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для хворих з обмеженою функцією печінки спочатку

2 - 3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80 - 120 мг на добу).

Спосіб прийому.

Бажано приймати препарат вранці з їжею або відразу після прийняття їжі. Таблетки не можна розкушувати, розколювати або роздавлювати. Таблетки необхідно ковтати цілими, запиваючи пів склянкою води.

Верапаміл гідро хлорид не слід призначати пацієнтам з інфарктом міокарда або пацієнтам з ішемічною хворобою серця, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда в анамнезі (до 7 днів).

Препарат можна застосовувати протягом тривалого часу. У разі довго тривалого застосування Верогаліду ER 240 мг терапію не можна припиняти одразу, треба поступово зменшувати дозу.

Побiчнi реакцiї.

Більшість небажаних побічних ефектів є наслідком фармакодинамічних ефектів Верогаліду ER 240 мг, особливо в високих дозах. Препарат зазвичай добре переноситься.

Побічні ефекти, як правило, мають слабкий і транзиторний характер, рідко виникає потреба у перериванні терапії.

Оцінка зареєстрованих побічних явищ ґрунтується на класифікації за системами органів та з урахуванням частоти їх виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1,000, <1/100); рідко (>1/10,000, <1/1,000), дуже рідко (<1/10,000).

З боку нервової системи.

Рідко: головний біль, запаморочення, тремор, екстра пірамідні розлади.

Дуже рідко: парестезія.

З боку серцево-судинної системи.

AV-блокада I, II або III ступеня, синусова брадикардія, зупинка синусового вузла, асистолія,   периферичні набряки, відчуття серцебиття, збільшення частоти серцевих скорочень (тахікардія), артеріальна гіпотензія, припливи крові, може розвинутися або загостритися серцева недостатність.

Дуже рідко: еритромелалгія.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Нечасто: запор.

Рідко: нудота, блювання, біль, дискомфорт у животі, кишкова непрохідність.

Дуже рідко: гіперплазія ясен (гінгівіт та кровотеча) може виникнути при довготривалій терапії та зникає після відміни препарату.

Шкірні та підшкірні реакції.

Рідко: алергічні шкірні реакції (мультиформна еритема, свербіж, кропив’янка, макулопапульозні висипання).

Дуже рідко: ангіо невротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, алопеція, крововиливи у шкіру або слизові оболонки (пурпура).

З боку органа слуху та вестибулярного апарату.

Рідко: запаморочення, дзенькіт у вухах.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини.

Дуже рідко: міалгія, артралгія, м’язова слабкість.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Дуже рідко: гінекомастія (оборотна), галакторея, еректильна дисфункція.

З боку імунної системи.

Нечасто: гіпер чутливість.

Системні порушення та місцеві реакції.

Рідко: втома.

Показники лабораторних аналiзiв.

Дуже рідко: підвищення значень трансаміназ, підвищення значень лужної фосфатази (оборотне), підвищення рівня пролактину в сироватці крові.

Інше: одноразово повідомлялося з пост маркетингових спостережень про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлене проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення CYP3A4 та P-gp. Тому комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендоване.

Передозування. Симптоми отруєння при передозуванні верапамілом залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикацій ні заходи, та віку пацієнта.

Гостра інтоксикація верапамілом зазвичай виявляється симптомами з боку серцево-судинної системи: тяжка брадикардія, AV-блокада високого ступеня, тяжка артеріальна гіпотензія, які можуть спричинити шок та зупинку серця, запаморочення свідомості до коматозного стану, ступор, гіперглікемію, гіпокаліємію, гіпоксію, метаболічний ацидоз, асистолію і відмову синусного вузла, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок та конвульсії.

Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини із організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується навіть у разі, якщо минуло 12 годин з моменту прийому препарату і моторика шлунково-кишкового тракту не визначається (відсутність кишкових шумів).

Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібріляцію, кардіостимуляцію. Верапаміл не можна видалити з організму за допомогою гемодіалізу. Можливе застосування гемофільтрації та плазмоферезу (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками плазми).

Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, артеріальної гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньо венно вводять 10-20 мл 10% розчину глюконату кальцію (2,25 - 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову краплинну інфузію (наприклад, 5 ммоль/год). Додаткові заходи: при AV-блокаді II і III ступеня, синусовій брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопреналін, орципреналін або кардіостимуляцію.

У випадку артеріальної гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилатації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв), добутамін (до 15 мкг/кг за хв) або норадреналін. У зв’язку з вазодилатацією на ранніх етапах здійснюється введення замісної рідини (розчин Рінгера або фізіологічний розчин).

Через більш тривалий період всмоктування таблеток пролонгованої дії необхідно спостерігати за пацієнтом до 48 годин.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітність. Верапаміл проникає через плаценту та виявляється у пуповинні й крові. Хоча відсутні дані, що підтверджують тератогенну дію у людей, верапаміл гідро хлорид не слід застосовувати у I та II триместрах вагітності. Призначення верапамілу протягом III триместру вагітності рекомендоване лише у випадках, коли перевага значно переважає ризик.

Період годування груддю. Біологічно активна речовина потрапляє в грудне молоко. Обмежені дані перорального прийому за участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1% від дози, прийнятою матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю. Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл під час годування груддю повинен застосовуватися тільки у разі крайньої потреби для матері.

Діти. Безпека та ефективність у дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

При застосуванні верапамілу та при визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам:

• з артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм. рт. ст.);

• з брадикардією (частота серцевих скорочень менше 50 уд/хв);

• з порушенням нервово-м’язової провідності (міастенія Myastenia gravis), синдром Ітона-Ламберта, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена);

• з тяжким ступенем порушення функції печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Верапаміл може впливати на проведення імпульсу, що вимагає особливої уваги до пацієнтів з AV-блокадою I ступеня.

Хоча дані підтверджених порівняльних досліджень показали, що ниркова недостатність не впливає на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, було декілька повідомлень, які свідчать про те, що верапаміл у пацієнтів із нирковою недостатністю повинен застосовуватися з обережністю та під ретельним наглядом. Верапаміл не може бути виведений за допомогою гемодіалізу.

Вплив верапамілу гідро хлориду та бета-блокаторів або інших препаратів з кардіодепресивною дією може бути адитивним як по відношенню до проведення, так і скорочення, відповідно слід з обережністю призначати одночасний прийом таких препаратів або прийом з невеликими інтервалами між ними. На це особливо слід звернути увагу, якщо хоча б один препарат вводиться внутрішньо венно (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами та інші види взаємодій»).

Під час застосування препарату слід уникати вживання страв та напоїв з грейпфрутом. Грейпфрут може підвищити рівень верапамілу гідро хлориду в плазмі крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими   механізмами. На початку застосування, при підвищенні дози чи при зміні гіпотензивного препарату іноді спостерігаються ознаки порушення координації, що може негативно впливати на здатність пацієнтів керувати транспортними засобами чи механізмами, особливо при вживанні алкоголю.

Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види   взаємодій.

Верапамілу гідро хлорид метаболізується цитохромом P450, CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2C18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (P-gp).

Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу в плазмі крові, в той час як індуктори CYP3A4 спричинювали зниження плазмових рівнів верапамілу гідро хлориду, тому необхідний ретельний моніторинг на предмет взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Під час застосування верапамілу гідро хлориду з іншими ліками може мати місце така лікарська взаємодія:

Етанол.

Було виявлено, що верапаміл гідро хлорид підвищує рівні етанолу в плазмі крові й уповільнює його виведення.

Анти аритмічні препарати, бета-блокатори та анестезуючі засоби загальної дії.

Комбінація верапамілу гідро хлориду з бета-блокаторами, анти аритмічними препаратами, анестезуючими засобами загальної дії з кардіодепресивною дією може мати адитивний ефект як по відношенню до проведення, так і скорочення, і може також призводити до артеріальної гіпотензії, зниження частоти серцевих скорочень, AV-блокади та серцевої недостатності.

• Комбінація внутрішньо венного верапамілу гідро хлориду з бета-блокатором протипоказана (див. розділ «Протипоказання»).

• У пацієнтів, які приймають верапаміл гідро хлорид, внутрішньо венна терапія із застосуванням анти аритмічних препаратів і бета-блокаторів є особливо небезпечною.

Хінідин: можливе зменшення орального кліренсу хінідину (~35%). Може розвинутися артеріальна гіпотензія у разі внутрішньо венного введення верапамілу гідро хлориду, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією ─ набряк легенів.

Флекаїнідин: мінімальна дія на кліренс флекаїнідину в плазмі крові (<~10%); не впливає на кліренс верапамілу в плазмі крові.

Метопролол: збільшення AUC метопрололу (~32,5%) та C_max (~41%) у пацієнтів зі стенокардією.

Пропранолол: збільшення AUC пропранололу (~65%) та C_max (~94%) у пацієнтів зі стенокардією.

Гіпотензивні препарати, діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту.

При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами може спостерігатися посилений антигіпертензивний ефект. Внутрішньо венний верапаміл гідро хлорид може мати адитивний ефект при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами, у цьому випадку може виникнути потреба у зниженні дозування таких препаратів.

Празозин, теразозин: додатковий гіпотензивний ефект (празозин: підвищення C_max празозину (~40%) без впливу на період напів виведення; теразозин: підвищення AUC теразозину (~24%) та C_max (~25%)).

Противірусні (ВІЛ) засоби: плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначають з обережністю або може бути необхідним зниження дози верапамілу.

Ліки, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4 системи цитохрому P450.

Верапаміл гідро хлорид екстенсивно метаболізується в печінці ізоферментом CYP3A4 системи цитохрому P450 і може пригнічувати метаболізм ліків з однаковим метаболічним шляхом.

Верапаміл гідро хлорид може підвищувати плазмові рівні препаратів:

Дигоксин: у здорових людей підвищується C_max дигоксину на 45-53%, C_SS – на 42%, AUC – на 52%. Дигітоксин: зменшення кліренсу дигітоксину (~27%) та екстраренального кліренсу (~29%). Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20%, у курців –на 11%. Мідазолам: збільшення AUC у 3 рази та C_max – у 2 рази. Буспірон: збільшення AUC та C_max у 3-4 рази. Алмотріптан: збільшення AUC на 20%, C_max – на 24 %. Іміпрамін: збільшення AUC (~15%) без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

Антагоністи Н₂-гіста мінових рецепторів.

Циметидин може підвищувати рівні верапамілу у сироватці: збільшується AUC R- (~25%) та S-верапамілу (~40%) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.

Літій.

Існує ризик нейротоксичності у разі одночасного застосування літію з верапамілом гідро хлоридом. Також повідомлялось, що верапаміл гідро хлорид знижує рівні літію в сироватці.

Проти епілептичні препарати (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін).  

Ефект верапамілу гідро хлориду може знижуватися у разі одночасного застосування з фенітоїном, фенобарбіталом через підвищення його метаболізму. Фенобарбітал: підвищує оральний кліренс верапамілу в 5 разів.

Карбамазепін: підвищення рівня карбамазепіну, підвищення нейротоксичних побічних ефектів карбамазепіну – диплопія, головний біль, атаксія, запаморочення. Підвищення AUC карбамазепіну (~46%) у хворих з рефрактерною парціальною епілепсією.

Протимікробні препарати.

Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин підвищують рівні верапамілу гідро хлориду в плазмі. Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC верапамілу (~97%), C_max (~94%), біодоступності після перорального застосування (~92%).

Колхіцин: комбіноване призначення з верапамілом не рекомендоване через збільшену експозицію колхіцину.

Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапамілу в 3 рази, біодоступності – на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.

Нейром’язові блокатори: можливе посилення дії через верапамілу гідро хлорид.

Ацетил саліцилова кислота: верапаміл може підвищувати можливість кровотечі.

Інгібітори ГМГ-КоА редуктази.

Лікування інгібіторами ГМГ-КоА редуктази (симвастатин, аторвастатин, лов астатин) у пацієнтів, які приймають верапаміл, повинно розпочинатись з найнижчих можливих доз та поступово знижуватися. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід враховувати необхідне зниження статинів і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину в плазмі крові.

Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 42,8 %.

Лов астатин: можливе підвищення рівня лов астатину.

Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 разів, C_max симвастатину- у 4,6 разів.

Флувастатин, прав астатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та не взаємодіють з верапамілом.

Доксорубіцин.

При одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~89%) та C_max доксорубіцину в плазмі крові (~61%) у хворих з дрібноклітинним раком легенів. У хворих у стадії прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіцину при   одночасному внутрішньо венному застосуванні верапамілу не спостерігається.

Антидіабетичні препарати (глібурид): підвищується C_max глібуриду приблизно на 28%, AUC – на 26%.

Імуносупресанти.

Циклоспорин: збільшення AUC, C_max, C_SS приблизно на 45%.  

Еверолімус, сіролімус, такролімус: можливе збільшення рівнів цих препаратів.

Сік грейпфрута: збільшується AUC R- (~49%) та S-верапамілу (~37%), збільшується C_max

R-(~75%) та S-верапамілу (~51%) без зміни періоду напів виведення та ниркового кліренсу.

Звіробій продірявлений: зменшується AUC R- (~78%) та S-верапамілу (~80%) з відповідним зниженням C_max.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Верапаміл, що належить до блокаторів кальцієвих каналів, обмежує доступ кальцію в клітини м’язів кровоносних судин, серця, а також провідної системи серця.  

Верапаміл зменшує потребу серця в кисні, безпосередньо впливаючи на метаболічні процеси в клітинах м’язів серця і опосередковано знижуючи пост навантаження.

Препарат викликає вазодилатацію коронарного ложе, що також ефективно в постстенотичних ділянках та для усунення спазмів коронарних судин.

Антигіпертензивний ефект верапамілу гідро хлориду полягає в зниженні периферичного судинного опору без індукції рефлекторної тахікардії. Вплив на нормальні показники артеріального тиску не здійснюється.

Верапаміл гідро хлорид чинить анти аритмічну дію, особливо щодо надшлуночкових аритмій. Він скорочує імпульс проведення в серці. Препарат знижує швидкість спонтанної деполяризації і тривалість кальцій залежних потенціалів дії, особливо в клітинах синусового вузла та AV-вузла. Він подовжує інтервал PQ на ЕКГ без зміни інших інтервалів. Залежно від типу аритмії препарат допомагає нормалізувати або синусовий ритм, або шлуночковий ритм. Нормальний рівень частоти серцевих скорочень не змінюється або незначно знижується.

Фармакокінетика.

Більше 90% перорально прийнятої дози верапамілу всмоктується у травному тракті. Середня абсолютна біодоступність препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 2 рази після багаторазового прийому. Максимальні плазмові концентрації досягаються протягом 1-2 годин після перорального прийому. Зв’язок з білками плазми становить близько 90%, біологічний період напів виведення – 3-7 годин, тривалість ефекту з високою варіабельністю – від 1,5 до 10 годин. Препарат інтенсивно метаболізується в печінці. Було виявлено дванадцять метаболітів у плазмі. З цих метаболітів тільки норверапаміл має фармакологічний ефект (приблизно 20 % активної речовини).

Верапаміл гідро хлорид та його метаболіти виводяться переважно нирками, з яких тільки 3-4% – в незміненому вигляді. Протягом 24 годин виводиться 50% і протягом 5 днів 70% застосованої дози. До 16% виводиться з випорожненнями. Клінічні дослідження, що порівнювали пацієнтів з кінцевою стадією ниркової недостатності і пацієнтів зі здоровими нирками, не виявили жодних відмінностей у фармакокінетиці верапамілу гідро хлориду.

Біологічний на півперіод подовжується у пацієнтів з ураженою печінкою внаслідок низького перорального кліренсу і більш високого об’єму розподілу.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: овальні, вкриті плівковою оболонкою таблетки, білого злегка жовтуватого кольору, з розподілю вальною рискою та вибитою позначкою 73/00 з одного боку та символом “wv” – з іншого боку.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Для блістерів: Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.

Для флаконів:  Зберігати в щільно закритому флаконі для захисту від вологи при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 1 або по 3 блістери в картонній коробці;

по 30 або по 100 таблеток у флаконі, по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Тева Чех Індастріз с. р. о.

Місцезнаходження. Вул. Остравска 29,  747 70 Опава-Комаров.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. пролонг. дейст., п/о 240 мг блистер, № 10, № 30

табл. пролонг. дейст., п/о 240 мг фл. пластм., № 30, № 100

Прочие ингредиенты: натрия алгинат, целлюлоза микрокристаллическая, повидон, магния стеарат, красители.

№ UA/4227/01/01 от 09.03.2006 до 09.03.2011

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Верапамил — блокатор кальциевых каналов, тормозит трансмембранное поступление ионов кальция в гладкомышечные клетки сосудов и кардиомиоциты, оказывает антиаритмическое, антиангинальное, антигипертензивное действие. Антиангинальный эффект связан как с прямым действием на миокард, так и влиянием на периферическую гемодинамику за счет снижения тонуса периферических артерий и ОПСС. Блокада поступления ионов кальция в клетку ведет к снижению сократимости миокарда, уменьшению потребности миокарда в кислороде. Верапамил оказывает спазмолитическое, гипотензивное действие, отрицательное ино- и хромотропное действие, существенно снижает проводимость через AV-узел, подавляет автоматизм синусного узла.
Фармакокинетика. Около 90% перорально принятой дозы верапамила всасывается в ЖКТ. Однако его биодоступность ниже вследствие эффекта первичного прохождения через печень и составляет около 20–35%
Препарат метаболизируется в печени путем N-дезалкилирования и О-диметилирования. Происходит накопление препарата и его метаболитов в организме. Наиболее значимый метаболит — норверапамил (содержит 20% гипотензивно активного верапамила).
Максимальная концентрация верапамила в плазме крови составляет 80–400 нг/мл и отмечается через 5–9 ч после перорального приема. Связь с белками плазмы крови составляет около 90%, биологический период полувыведения — 7–11 ч, продолжительность эффекта — до 24 ч. Выводится верапамил преимущественно с мочой — 70%; 3–5% — в неизмененном виде, 25% — с желчью. Проникает через плацентарный барьер, экскретируется с грудным молоком.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ, ИБС (стабильная стенокардия напряжения), пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, синусовая тахикардия, предсердная экстрасистолия, мерцательная аритмия, трепетание предсердий.

ПРИМЕНЕНИЕ:

учитывая лекарственную форму и дозу препарата, назначают 1 таблетку Верогалида ER 240 мг в сутки, при недостаточной эффективности — 2 раза в сутки. Максимальная доза — 480 мг/сут, которая может быть разделена на 2 приема с интервалом 12 ч.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к компонентам препарата; выраженная брадикардия (ЧСС <60 уд./мин), артериальная гипотензия (систолическое АД <90 мм рт. ст.), кардиогенный шок, острая фаза осложненного инфаркта миокарда (с брадикардией, AV-блокадой, выраженной артериальной гипотензией, хронической сердечной левожелудочковой недостаточностью), тяжелый стеноз устья аорты, синдром Морганьи — Адамса — Стокса, AV-блокада I и II степени, синоатриальная блокада, синдром слабости синусного узла, WPW- синдром, дигиталисная интоксикация, в/в введение блокаторов β-адренорецепторов на протяжении предыдущих 2 ч, период беременности и кормления грудью, возраст до 18 лет (эффективность и безопасность не установлены).
С осторожностью применяют при нарушении функции печени и AV-блокаде I степени.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Сердечно-сосудистая система: синусовая брадикардия, синоатриальная блокада, асистолия, AV-блокада II и III степени, брадиаритмическая форма мерцательной аритмии, артериальная гипотензия, развитие сердечной недостаточности.
Нервная система: редко — головокружение, заторможенность, головная боль, повышенная утомляемость, нервное возбуждение, парестезии.
ЖКТ: запор, тошнота, рвота, редко — диарея, гиперплазия десен, повышение аппетита.
Прочие: аллергические реакции, приливы, периферические отеки, миалгия, артралгия, крапивница, мультиформная экссудативная эритема. Описаны также отдельные случаи возникновения ангионевротического отека и синдрома Стивенса — Джонсона.
При продолжительной терапии редко могут наблюдаться гинекомастия, гиперплазия десен, увеличение массы тела, исчезающие после отмены препарата.
Лабораторные показатели: повышение уровня печеночных трансаминаз и ЩФ.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

при терапии верапамилом врач должен тщательно наблюдать за состоянием пациентов с AV-блокадой I степени. У больных пожилого возраста может отмечаться повышенная чувствительность к фармакологическим эффектам препарата. При приеме препарата возможен риск развития сердечной недостаточности.
С осторожностью назначают препарат больным с гипертрофической кардиомиопатией, осложненной обструкцией левого желудочка, высоким АД, пароксизмальной одышкой, нарушением функции синусно-предсердного узла.
При лечении пациентов с выраженным нарушением функции печени и нервно-мышечной передачи (миопатия Дюшена) необходим постоянный контроль врача, снижение дозы верапамила.
С осторожностью применяют препарат перед оперативным вмешательством.
Поскольку у пациентов, принимающих терапевтические дозы верапамила, возможно удлинение интервала P–Q и другие побочные явления со стороны сердечно-сосудистой системы, рекомендуется проводить регулярные ЭКГ-исследования. С осторожностью применяют препарат при нарушении функции почек. Не доказана безопасность применения препарата у детей и подростков в возрасте до 18 лет.
В начале приема или при повышении дозы иногда наблюдаются незначительные признаки нарушения координации, которая может отрицательно влиять на способность пациентов управлять транспортными средствами или работать с механизмами, особенно при употреблении алкоголя.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

пациентам, принимающим Верогалид ER 240 мг, не следует назначать в/в антиаритмические препараты и блокаторы β-адренорецепторов в связи с риском остановки сердца. При одновременном применении дигоксина наблюдается повышение концентрации дигоксина в плазме крови. В случае появления симптомов интоксикации сердечными гликозидами следует снизить дозу последних. Верапамил может способствовать повышению содержания в сыворотке крови таких препаратов, как празозин, хинидин, циклоспорин и теофиллин, карбамазепин, вальпроевая кислота. При одновременном применении Верогалида ER 240 мг с карбамазепином происходит усиление специфического и нейротоксического действия последнего; с литием — повышается нейротоксичность лития.
Сульфапиразон, соли кальция, витамин D ослабляют действие Верогалида ER 240 мг. Циметидин и ранитидин повышают уровень верапамила в плазме крови. Рифампицин, фенитоин и фенобарбитал — наоборот, его уровень в плазме крови и терапевтическое действие снижают. При параллельном применении с миорелаксантами происходит усиление действия миорелаксантов.
Препарат снижает клиренс пропранолола, метопролола.
Препараты, характеризующиеся высокой степенью связывания с белками, такие как производные кумарина, индандиона, НПВП, могут уменьшать гипотензивное действие Верогалида ER 240 мг.
Гипотензивный эффект Верогалида ER 240 мг усиливают антигипертензивные препараты (диуретики, вазодилататоры), трициклические и тетрациклические антидепрессанты и нейролептики; антиангинальный эффект — нитраты.
Блокаторы β-адренорецепторов, антиаритмические препараты IA класса, сердечные гликозиды, ингаляционные анестетики, рентгеноконтрастные средства потенцируют угнетающее влияние на автоматизм синусного узла, AV-проводимость и сократимость миокарда.
При одновременном применении с ацетилсалициловой кислотой возможно усиление кровотечения при его наличии.
Симпатомиметики, эстрагены снижают антигипертензивное действие Верогалида ER 240 мг.
Флекаинид усиливает отрицательный инотропный эффект верапамила, его не следует применять на протяжении 48 ч до или 24 ч после приема Верогалида ЕR 240. Верапамил может снизить клиренс клонидина, флекаинида, хинидина, празозина.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

острая интоксикация верапамилом обычно проявляется симптомами со стороны сердечно-сосудистой системы — брадикардией, AV-блокадой, сердечной недостаточностью, артериальной гипотензией и снижением периферического кровообращения с одновременным исчезновением пульса на периферических артериях, цианозом и похолодением конечностей (симптомом холодных конечностей).
Терапия передозировки верапамила преимущественно симптоматическая. При AV-блокаде вводят атропина сульфат, изопреналин или орципреналин, при гипотензии — плазмозамещающий р-р, допамин, норэпинефрин, при возникновении признаков сердечной недостаточности — добутамин.
Верапамил не выводится из организма с помощью гемодиализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре до 25 °С.