Виолон - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВІОЛОН

(VIOLON)

Склад.

Діючі речовини: 1 таблетка містить небівололу гідро хлориду у перерахунку на небіволол 5 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини:   лактоза, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, полісорбат-80, гідроксипропіл целюлоза, целюлоза мікрокристалічна (Санкел pH 120), тальк, діоксид кремнію колоїдний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Селективний блокатор бета-адренорецепторів з тіазидним діуретиком. Код АТС C07.

Клінічні характеристики.

Показання. Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання. Гіпер чутливість до небівололу та гідрохлортіазиду, печінкова недостатність, тяжка ниркова недостатність, тяжкі форми цукрового діабету і подагри, вагітність та період годування груддю, кардіогенний шок, декомпенсована серцева недостатність, синдром слабкості синусового вузла,   сино-атріальна блокада будь-якого ступеня,   включаючи синдром Морганьї-Адама-Стокса, другий та третій ступені атріо-вентрикулярної блокади, бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі, нелікована феохроцитома, метаболічний ацидоз, брадикардія (<50 ударів за хвилину), артеріальна гіпотезія, тяжкі порушення периферичного кровообігу.

Спосіб застосування та дози. Дорослим звичайно призначають 1 таблетку 1 раз на добу, краще приймати її завжди в один і той же час. Оптимальний гіпотензивний ефект розвивається через 1–2 тижні лікування, у деяких випадках – через 4 тижні.

Хворим з нирковою недостатністю, пацієнтам віком 65 років і старше дози підбирають індивідуально (рекомендовано застосовувати моно препарати небівололу).

Побічні реакції. Най поширеніші побічні реакції, що спостерігалися під час застосування небівололу: головний біль, стомлюваність, парестезії та запаморочення.

Про наступні побічні ефекти повідомляється у межах кожної категорії, вони перераховані в порядку зниження тяжкості.

В цілому: слабкість.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну (може бути посилена прийомом алкоголю, барбітуратів, наркотиків або антигіпертензивних препаратів).

Шлунково-кишкова система: панкреатит, жовтяниця (внутрішньо печінкова холестатична жовтяниця), діарея, блювання, сіаладеніти, запор, подразнення шлунка, нудота, втрата апетиту.

Гематологічні: а пластична анемія, агранулоцит оз, лейкопенія, гемолітична анемія, тромбоцит опенія.

Алергічні: анафілактична реакція, нектротичний ангіїніт (васкуліт та шкірний васкуліт), розлади зовнішнього дихання, включаючи пневмонії та набряк легень, світлочутливість, гарячка, уртикарний висип, висип, пурпура.

Мязовоскелетна: спазм м’язів.

Нервова система/Психічні розлади: вертиго, парестезія, запаморочення, головний біль, занепокоєння.

Шкіра: ексудативна багато формна еритема, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, включаючи епідермічний некроліз, алопеція.

Сечостатева система: імпотенція.

Гідрохлортіазид, як правило, добре переноситься, однак при тривалому застосуванні можуть розвинутися гіпокаліємія (в основному помірна) і гіпохлоремічний алкалоз. Гіпокаліємія найчастіше виникає у хворих на цироз печінки і нефроз, гіпохлоремічний алкалоз – при безсольовій дієті або втраті хлоридів через блювання або діарею. Лікування гідрохлортіазидом рекомендується проводити на фоні дієти, багатої солями калію. Гіпокаліємію попереджають одночасним застосуванням калійвмістних діуретиків.

Най поширеніші побічні реакції, що спостерігалися під час застосування гідрохлортіазиду: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, нудота, блювання, втрата апетиту, діарея або запор, спрага, запаморочення, головний біль, слабість, парестезія, ортостатична гіпотензія, тахікардія, холестаз, панкреатит, гемоліз, гіпопластична анемія, агранулоцит оз, алергічні реакції.

Передозування. Симптоми передозування бета-блокаторами: брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазми, гостра серцева недостатність.

Симптоми передозування гідрохлортіазидом: сухість у роті, слабкість, сонливість, тахікардія, гіпотензія, олігурія.

Лікування: потрібно уважно наглядати за пацієнтом та проводити лікування в палаті інтенсивної терапії. Перевірити рівень глюкози в крові. Всмоктування будь-яких препаратів з шлунково-кишкового тракту можна попередити промиванням шлунка та призначенням активованого вугілля і послаблюючого. Може бути потрібним штучне дихання. Брадикардія або розповсюджені загальні реакції потрібно лікувати призначенням атропіну або метил атропіну.

При гіпотензії та шоці потрібно призначати плазму або плазмозамінники і, в разі необхідності, катехоламіни.

Бета-блокуючий ефект може бути нейтралізований повільним внутрішньо венним введенням ізопреналіну гідро хлориду, починаючи з приблизної дози 5 г/хвилину або добута міну, починаючи з дози 2,5 г/хвилину, до досягнення бажаного ефекту. У крайніх випадках для лікування резистентної брадикардії можна застосувати електрокардіостимулятор.  

Електролітний дисбаланс та зменшення об’єму (гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз) є основними ознаками передозування гідрохлортіазиду. У дітей передозування гідрохлортіазидом може спричинити летаргію та кому (без електролітного розладу). Рідко ауто імунна   гемолітична анемія або інші алергічні реакції (шкіряний висип, світлочутливість, тромбоцит опенія, жовтуха, панкреатит, та некардіогенний набряк легень) можуть ускладнити картину. Лікування складається з контролю вання ознак життя та корегування рідинного та електролітного дисбалансу. Якщо після застосування препарату пройшло не більше 30 хвилин і пацієнт повністю притомний, необхідно викликати блювання та призначити активне вугілля або проносні засоби (наприклад, магнію сульфат або сорбітол). Для лікування гострої інтоксикації застосовується гемодіаліз.  

Застосування під час вагітності або в період годування груддю. Побічні ефекти (гіпоглікемія та олігокардія) можуть зустрічатися у плода та у новонароджених. Існує ризик серцевих та легеневих ускладнень у немовлят у післяпологовий період. Тому Небінорт не можна застосовувати протягом вагітності.

Більшість бета-блокаторів, особливо ліпофільні компоненти, такі як небіволол та його активний метаболіт, проходять у грудне молоко, хоча і у зміненому вигляді. Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється у грудне молоко. Низькі рівні гідрохлортіазиду знаходяться у грудному молоці. Використання Небінорту при годуванні груддю протипоказане.

Діти. Клінічні дані про ефективність і безпеку застосування Небінорту у дітей відсутні, тому не рекомендується призначати препарат цій категорії пацієнтів.

Особливості застосування. У випадку появи алергічної реакції слід припинити застосування Небінорту.

Не можна раптово припиняти прийом препарату. Потрібно поступово зменшити дозу, тому що може бути небезпечне підвищення кров’яного тиску: протягом 10 днів (до 2 тижнів у пацієнтів з ІШС).

З обережністю призначають препарат пацієнтам з нирковою недостатністю, гіперфункцією щитоподібної залози, алергічними захворюваннями, псоріазом, особам віком старше 65 років і хворим на цукровий діабет.

Контроль АТ і ЧСС на початку прийому препарату повинен бути щоденним.

При стенокардії напруження доза препарату повинна забезпечити ЧСС у спокої в межах 55–60 ударів/хв., при навантаженні – не більше 110 ударів/хв.

Ефективність бета-адреноблокаторів у курців нижча, ніж у некурців.

При вирішенні питання про призначення Небінорту пацієнтам із псоріазом варто ретельно співвіднести передбачувану користь від застосування препарату і можливий ризик загострення псоріазу.

Пацієнти, що носять контактні лінзи, повинні враховувати, що на фоні застосування бета-адреноблокаторів можливе зниження продукції слізної рідини.

При проведенні хірургічних втручань слід попередити анестезіолога про те, що пацієнт приймає бета-адреноблокатори.

Небінорт не виявляє впливу на рівень глюкози в пацієнтів, хворих на цукровий діабет, однак під дією препарату можуть виявитися замаскованими визначені ознаки гіпоглікемії (тахікардія, прискорене серцебиття), спричинені застосуванням гіпоглікемічних препаратів.

Контроль вмісту глюкози в плазмі крові слід проводити 1 раз у 4–5 місяців (у хворих на цукровий діабет).

Контроль лабораторних показників функції нирок варто проводити 1 раз у 4–5 міс (у пацієнтів літнього віку).

У процесі тривалої терапії необхідний моніторинг концентрації електролітів у плазмі крові.

При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду можуть розвинутися гіпокаліємія (в основному помірна) і гіпохлоремічний алкалоз. При гіпокаліємії призначають панангін, розчин калію хлориду (2 г на добу). У випадку гіпохлоремічного алкалозу приймають натрію хлорид.

Препарат може зменшити виділення сечової кислоти з організму і загострити латентну подагру (у таких випадках призначають алопуринол).

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні авто транспортом або роботі іншими механізмами. Препарат може зменшити здатність безпечно керувати автомобілем та механізмами. Не можна керувати автомобілем та механізмами доти, доки не буде повністю з’ясовано як препарат діє на пацієнта і що препарат не впливає на швидкість психомоторних реакцій.

Пацієнти, у яких спостерігається   запаморочення та інші порушення нервової системи, повинні утримуватися   від керування автомобілем та роботи з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії. Небіволол. При одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів із блокаторами кальцієвих каналів (верапаміл і дилтіазем) підсилюється негативна дія на скоротність міокарда і AV-провідність. Протипоказане внутрішньо венне введення верапамілу на фоні прийому небівололу.

При одночасному застосуванні з анти аритмічними препаратами класу І і з аміодароном можливе посилення негативної інотропної дії і подовження часу проведення збудження по передсердях.

При одночасному застосуванні небівололу із серцевими глікозидами не виявлено посилення впливу на уповільнення AV-провідності.

Одночасне застосування небівололу і засобів для наркозу може спричинити пригнічення рефлекторної тахікардії і збільшити ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Клінічно значимої взаємодії небівололу і не стероїдних протизапальних засобів не встановлено.

Одночасне застосування трициклічних антидепресантів, барбітуратів і похідних фенотіазину може підсилювати гіпотензивну дію небівололу.

Фармакокінетична взаємодія

При застосуванні одночасно з препаратами, які інгібують зворотне захоплення серотоніну, або іншими препаратами, які біотрансформуються за участю ізоферменту CYP2D6, метаболізм небівололу сповільнюється.

При одночасному застосуванні небіволол не спричинював впливу на фармакокінетичні параметри дигоксину.

При одночасному застосуванні небівололу з циметидином концентрація небівололу в плазмі крові збільшується (дані про вплив на фармакологічні ефекти препарату відсутні). Одночасне застосування ранітидину не спричиняло впливу на фармакокінетичні параметри небівололу.

При одночасному застосуванні небівололу з нікардипіном концентрації активних речовин у плазмі крові трохи збільшувалися (що не має клінічного значення).

При одночасному застосуванні небівололу і етанолу, фуросеміду або гідрохлоротіазиду не відбувається змін фармакокінетичних параметрів небівололу.

Не встановлено клінічно значимої взаємодії небівололу і варфарину.

При одночасному застосуванні симпатоміметичні засоби пригнічують активність небівололу.

Гідрохлортіазид. При одночасному застосуванні гідрохлортіазид може взаємодіяти з ті азидними діуретиками.

Алкоголь, барбітурати або наркотики: може спостерігатися потенціювання ортостатичної   гіпотензії.

Антидіабетичні препарати (пероральні та інсулін): може знадобитися корегування дози антидіабетичних   препаратів.

Холестираміновий і колестиполовий камедь: всмоктування гідрохлортіазиду послаблюється при наявності аніонного змінного камеді. Одинична доза камеді холестераміну або колестиполу зв’язує гідрохлортіазид та зменшує його всмоктування з шлунково-кишкового тракту до 85% та 43%.

Кортикостероїди, адренокортикотропні гормони: посилюється електролітне виснаження, особливо гіпокаліємія.  

Пресорні аміни (наприклад, норепінефрин): можливе зменшення дії пресорних амінів, але недостатні для того, щоб припинити їх використання.

Скелетно-м’язові релаксанти, недеполяризуючі засоби (наприклад, тубо курарин): можливе збільшення реакції на м’язові релаксанти.

Літіум: взагалі не треба призначати гідрохлортіазид разом з іншими діуретиками. Діуретичні засоби знижують нирковий кліренс літію та збільшують ризик токсичності літію.

Не стероїдні протизапальні препарати: у деяких пацієнтів прийом не стероїдних протизапальних препаратів може послабити діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію   калій зберігаючих та тіазидних діуретиків. Тому при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду   та не стероїдних протизапальних засобів потрібно уважно стежити, щоб був досягнутий бажаний ефект діуретиків.

Фармакологічні властивості. Небінорт – комбінований антигіпертензивний препарат, що містить кардіоселективний бета-адреноблокатор з вазодилатуючими властивостями (небіволол) і тіазидний діуретик (гідрохлоротіазид).

Фармакодинаміка. Небіволол виявляє гіпотензивну й антиангінальну дію. Активна речовина являє собою рацемат, що складається з двох енантіомерів: D-небівололу і L-небівололу, кожний з яких має особливі властивості. D-небіволол є конкурентним і високо селективним блокатором β1-адренорецепторів (спорідненість з β1-адренорецепторами у 293 рази вища, ніж з b2-адренорецепторами). L-небіволол має м’яку вазодилатуючу дію за рахунок модуляції вивільнення релаксуючого фактора (NO) з ендотелію судин. В даний час доведено, що оксид азоту (NO) регулює судинний гомеостаз і підтримує нормальний базальний тонус судин, нормалізуючи реактивність судин і рівень артеріального тиску. Має антиоксидантні властивості, виявляє ангіопротекторний і антиатеросклеротичний ефект.

Небіволол знижує частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск в стані спокою і при навантаженні, зменшує кінцевий діастолічний тиск лівого шлуночка, знижує загальний периферичний опір судин, поліпшує діастолічну функцію серця (знижує тиск наповнення), збільшує фракцію викиду.

Гіпотензивна дія препарату виявляється в перші дні лікування.

Небіволол не впливає на α-адренорецептори.

Препарат не має симпатоміметичної активності.

Препарат практично не впливає на ліпідний спектр і рівень глюкози в плазмі крові.

При тривалій (протягом 3 років) терапії звикання до небівололу не розвивалося

Гідрохлоротіазид має діуретичну і натрійуричну дію і потенціює антигіпертензивну дію небівололу. Тривалість антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду становить 36 год. після однократного прийому.

Фармакокінетика. Небіволол.

Всмоктування.

Після прийому внутрішньо обидва енантіомери небівололу швидко абсорбуються з шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на абсорбцію.

Біодоступність становить в середньому 12% в осіб зі швидким метаболізмом і є майже повною в осіб з повільним метаболізмом.

Розподіл.

Рівноважна концентрація у плазмі крові в більшості пацієнтів (осіб зі швидким метаболізмом) досягається протягом 24 год., а для гідроксиметаболітів – через кілька діб. Концентрації в плазмі 1–30 мкг/л пропорційні дозі.

Зв’язування з білками плазми (переважно з альбуміном) для D-небівололу становить 98,1%, а для L-небівололу – 97,9%.

Метаболізм.

Небіволол активно метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів. Метаболізм небівололу відбувається шляхом аліциклічного й ароматичного гідроксилювання, N-де алкілування і глюкуронювання, крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Швидкість метаболізму небівололу шляхом ароматичного гідроксилювання генетично визначена окисним поліморфізмом і залежить від CYP2D6.

Виведення.

Через тиждень після введення 38% (кількість незміненої активної речовини становить менше 0,5%) дози виводиться нирками і 48% – через кишечник.

В осіб зі швидким метаболізмом значення період напів виведення енантіомерів небівололу з плазми становлять 10 год. В осіб з повільним метаболізмом ці значення в 3–5 разів збільшуються.

В осіб зі швидким метаболізмом значення T½ гідроксиметаболітів обох енантіомерів із плазми становлять у середньому 24 год., в осіб з повільним метаболізмом ці значення приблизно в 2 рази збільшуються.

Фармакокінетичні параметри не мають вікових і статевих розходжень.

Гідрохлортіазид.

Гідрохлоротіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60–80%. Максимальна концентрація в плазмі крові відзначається через 1,5–3 год. Гідрохлоротіазид мало метаболізується. Проникає через гематоплацентарний бар’єр і в грудне молоко. Діуретична дія розвивається через 30–60 хв. T½ гідрохлортіазиду з плазми становить 5,6–14,8 години.

Виведення гідрохлоротіазиду у пацієнтів з незміненою функцією нирок здійснюється майже винятково із сечею. Мінімум 61% введеної внутрішньо дози виділяється із сечею в незмінному стані через 24 год. У пацієнтів літнього віку й у хворих з порушенням функції нирок кліренс гідрохлоротіазиду істотно знижується, що приводить до значного підвищення його концентрації в плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду не відзначається.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:  таблетки білого кольору, круглі, пласкі, без оболонки, гладенькі з одного боку та з розподільчою рискою - з другого.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.   Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі 15 - 25º С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.  За рецептом.

Виробники. Неон Антибіотикс ПВТ ЛТД,   Мепро Фармасьютикалс ПВТ ЛТД, для

Заявник. Мілі Хелскере Лімітед, Великобританія.

Хай Пойнт

Томас Стріт

Тонтон

Сомерсет ТА 2 6НВ.

Инструкция отсутствует