Зидовудин - инструкция по применению

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЗИДОВУДИН

(ZIDOVUDINE)

Склад:

діюча речовина: зидовудин;

5 мл розчину містить 50 мг зидовудину;  

допоміжні речовини: цукроза, натрію бензоат (Е 211), гліцерин, кислота лимонна безводна, ароматизатор полуничний, вода очищена.

Лікарcька форма. Розчин оральний.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвна або блідо-жовтого кольору рідина з полуничним запахом.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТХ J05A F01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Зидовудин є противірусним препаратом, активним відносно ретровірусів, включаючи вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Проникаючи у клітину, препарат зазнає деяких послідовних перетворень, які каталізуються ферментами клітини. На останньому етапі утворюється зидовудин-трифосфат, який блокує синтез вірусної ДНК внаслідок конкурентної взаємодії зі зворотною транскриптазою ВІЛ.

Дослідження in vitro показують, що потрійна комбінація аналогів нуклеозидів або двох аналогів нуклеозидів з інгібітором протеаз ефективніша для пригнічення ВІЛ-індукованих цитопатичних ефектів, ніж один препарат або поєднання двох препаратів.

Фармакокінетика.

Зидовудин добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, його біодоступність становить 60-70 %. Максимальна концентрація у плазмі крові при пероральному застосуванні Зидовудину у дозі 5 мг/кг кожні 4 годин становить 7,1 мікроМ (1,9 мкг/мл). При пероральному введенні середній період напіввиведення – 1 година. Метаболізується у печінці шляхом кон’югації до неактивного метаболіту – 5’-глюкуронід зидовудину. Кліренс зидовудину значно перевищує кліренс креатиніну, і це є свідченням того, що істотним механізмом виведення є тубулярна секреція. Зидовудин проникає крізь плаценту, виявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зв‘язування з білками плазми крові відносно низьке (34-38 %).

Клінічні характеристики.

Показання.

Застосування у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами для лікування ВІЛ-інфекції у дітей та дорослих.

Профілактика трансплацентарного інфікування плода та первинна профілактика ВІЛ інфекції у новонароджених.

Протипоказання.

Гіперчутливість до зидовудину або до інших компонентів препарату.

Зменшення кількості нейтрофілів у крові (менше 0,75 х 10⁹/л) або рівня гемоглобіну (менше 7,5 г/дл чи 4,65 ммоль/л) (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до  неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але представляють класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон. Інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквану немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван уповільнює метаболізм зидовидину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовудину збільшується на 33 %, а пік концентрації глюкуроніду у плазмі крові зменшується на 19 %). При дозуванні 500 або 600 мг/день протягом трьох тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, спричиненої Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитися частота побічних ефектів, пов’язаних з підвищеним вмістом зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин. Таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись двогодинного інтервалу між застосуванням цих засобів.

Ламівудин. Помірне збільшення Сmax (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн. Повідомлялося про низький вміст фенітоїну у крові деяких хворих, які застосовували Зидовудин, хоча в одного хворого був виявлений високий вміст. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Вальпроєва кислота, флюконазол або метадон. Було показано, що при сумісному застосуванні із зидовудином збільшується його AUC з відповідним зниженням кліренсу зидовудину. Оскільки дані обмежені, клінічна значущість його невідома. Пацієнт повинен знаходитись під пильним спостереженням для виявлення ознак токсичності зидовудину.  

Пробенецид. За обмеженими даними, пробеніцид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою концентрація/час для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (і власне зидовудину) зменшується у присутності пробенециду.

Рибавірин. Загострення анемії, пов’язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез’ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої анти-ретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудин індукованою анемією в анамнезі.

Рифампіцин. За обмеженими даними, сумісне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 % ± 34 %, проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин. Зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному призначенні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати з зидовудином.

Інші взаємодії. Інші активні речовини, серед яких  ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно враховувати можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, у комбінації з зидовудином.

Спільне застосування, здебільшого у гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад із системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії зидовудину. Коли спільне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролювати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Для деяких хворих з опортуністичними інфекціями, які отримують зидовудин, стає  доцільним профілактичне призначення їм антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні цих препаратів не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на зидовудин.

Особливості застосування.

Хворих необхідно застерігати щодо одночасного самостійного застосування інших препаратів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій»).

Хворих необхідно повідомити, що лікування не здатне попередити трансмісію ВІЛ іншим особам при статевому контакті або контакті з зараженою кров’ю, тому потрібно застосовувати відповідні заходи безпеки.

Зидовудин не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми в них такий же, як і у пацієнтів, які не лікувалися зидовудином. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-хвороби на тлі тривалого лікування зидовудином ризик розвитку лімфоми невідомий.

Вагітним, які вирішують питання про лікування зидовудином з метою запобігання ВІЛ-трансмісії до дитини, необхідно знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися.

Гематологічні побічні реакції. У хворих із розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на тлі лікування Зидовудином можна очікувати виникнення анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка виникає раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною щодо нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200-1500 мг/добу) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби.

Слід ретельно контролювати гематологічні параметри. При розвинутій стадії ВІЛ-хвороби рекомендується аналіз крові робити не менше 1 разу на 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і не менше 1 разу на місяць у подальшому. У пацієнтів з ранніми стадіями ВІЛ-хвороби (коли резерв кісткового мозку ще задовільний) гематологічні побічні ефекти виникають нечасто. Залежно від клінічного стану пацієнта аналіз крові проводиться рідше, наприклад кожні 1-3 місяці.

При зниженні рівня гемоглобіну у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л ) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількості нейтрофілів у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1 х 10⁹/л може бути необхідним зменшення дози до появи ознак відновлення кісткового мозку; інший спосіб прискорити одужання – коротка (2-4 тижні) перерва у лікуванні зидовудином. Відновлення кісткового мозку відбувається зазвичай протягом 2 тижнів, після чого можна знову розпочати терапію зидовудином у зменшених дозах.  У разі значної анемії зменшення дози зидовудину не виключає необхідності гемотрансфузій (див розділ «Протипоказання»).

Лактоацидоз. При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, зазвичай асоційованих із гепатомегалією та печінковим стеатозом. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатемія) належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та абдомінальний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси тіла, респіраторні симптоми (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабість).

Лактоацидоз має високу летальність та може асоціюватися з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю.

Лактоацидоз виникає зазвичай після кількох або більше місяців лікування.

У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного/лактоацидозу, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівня амінотрансфераз  лікування нуклеозидними аналогами слід припинити.

З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування будь-яких пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (включаючи деякі медичні препарати та алкоголь). Особливий ризик становлять пацієнти, ко-інфіковані гепатитом С та які лікуються альфа-інтерфероном та рибавірином.

За пацієнтами, у яких є підвищений ризик таких захворювань, необхідне подальше спостереження.

Мітохондріальні дисфункції. Було продемонстровано, шо нуклеотидні та нуклеозидні аналоги in vitro та in vivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив нуклеозидних аналогів внутрішньоутробно або у постнатальному періоді. Серед побічних дій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто носили транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом,  яка підпала під вплив нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, має знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом та повністю досліджена на можливість виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антриретровірусної терапії вагітним жінками для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Перерозподіл жирових відкладень. Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).

Водночас, як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть належати до явищ ліподистрофії. Існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій допоки невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити у клініці.

Хвороби печінки. Кліренс зидовудину у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності без цирозу (шкала Чайльд-П’ю 5-6) є подібним до такого, що спостерігається у здорових добровольців, тому змінювати дозу зидовудину не треба. Для пацієнтів з печінковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеня (шкала Чайльд-П’ю 7-15) специфічних дозових рекомендацій зробити не можна через широку різноманітність експозиції зидовудину, що спостерігається, тому застосовувати зидовудин цій групі хворих не рекомендується.

Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної Інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючим порушенням функції печінки, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак погіршення хвороби печінки у таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Синдром імунного відновлення. У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запалення у відповідь на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та при необхідності розпочати їх лікування. У становленні імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може виникати через багато місяців після  початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Остеонекроз. Хоча етіологія остенекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу повідомлялися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суставах або рухових порушень.

Пацієнти, ко-інфіковані вірусом гепатиту С. Загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез‘ясованим. Тому не рекомендується поєднувати рибавірин та зидовудин. Лікар повинен замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фертильність

Даних про вплив зидовудину на жіночу фертильність немає. Встановлено, що зидовудин не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Вагітність

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними щодо застосування зидовудину у період вагітності, приймати препарат до 14 тижнів вагітності слід лише тоді, коли потенційна користь для матері буде вищою за можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження у лоні матері або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом  інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження в лоні матері або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів  вагітним з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

Материнсько-ембріональна трансмісія

За даними клінічного дослідження ACTG 076 було показано, що  застосування зидовудину жінкам після 14 тижнів вагітності із супутнім лікуванням їхніх новонароджених немовлят значно зменшувало рівень материнсько-ембріональної трансмісії ВІЛ (23 % передачі інфекції у групі плацебо порівняно з 8 % у групі, що лікувалася зидовудином). Лікування пероральним зидовудином починалося між 14-м та 34-м тижнями вагітності та тривало до початку пологів. Під час пологів зидовудин застосовували внутрішньовенно. Новонароджене немовля отримувало зидовудин перорально до  віку у 6 тижнів. Дитину, яка не могла приймати перорально зидовудин, лікували препаратом внутрішньовенно.

За даними іншого клінічного дослідження застосування лише перорального зидовудину з  36-го тижня до пологів суттєво зменшувало рівень материнсько-ембріональної трансмісії ВІЛ (19 % передачі інфекції у групі плацебо порівняно з 9 % у групі, що лікувалася зидовудином). Жодна з матерів у цьому дослідженні не годувала груддю свою дитину.

Віддалених даних про вплив зидовудину на плід та немовля немає. Базуючись на даних досліджень канцерогенності та мутагенності на тваринах, ризик канцерогенезу в людини не може бути виключений. Важливість цих даних  відносно інфікованих і неінфікованих немовлят, які лікуються зидовудином, невідома. Однак вагітним, які вирішують лікуватися зидовудином, необхідно знати про це.

Період годування груддю.

Матерям, інфікованим ВІЛ, не рекомендується годувати груддю з метою уникнення передачі ВІЛ-інфекції дитині. Враховуючи, що зидовудин і вірус проникають у грудне молоко, жінкам, які приймають зидовудин, не рекомендується годувати дітей груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дослідження з вивчення впливу зидовудину на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводилось. Фармакологія зидовудину не дає підстав очікувати будь-який негативний вплив.  Але, незважаючи на це, слід завжди мати на увазі загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.

Спосіб застосування та дози.

Терапію зидовудином має починати лікар, який має досвід  лікування ВІЛ-інфекції.

Застосування дорослим і дітям, маса тіла яких становить не менше 30 кг: рекомендованою дозою зидовудину у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами є 250 або 300 мг 2 рази на добу.  

Діти

Діти, маса тіла яких становить від 9 кг до 30 кг: рекомендованою дозою Зидовудину є 9 мг/кг маси тіла 2 рази на добу у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами. Максимальна доза не має перевищувати 300 мг 2 рази на добу.

Діти, маса тіла яких становить від 4 кг до 9 кг: рекомендованою дозою Зидовудину є 12 мг/кг 2 рази на добу у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Діти, маса тіла яких менше 4 кг: наявні дані не дають можливості рекомендувати спеціальне дозування для цієї групи дітей.

Попередження  трансмісії від матері до плода

Було встановлено, що ефективними є такі режими дозування Зидовудину:

рекомендована доза препарату для вагітних жінок (вагітність понад 14 тижнів) – 500 мг на добу перорально (100 мг 5 разів на добу) до початку пологів. Під час пологів Зидовудин призначати внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла протягом  1 години з наступною внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год до моменту перерізання пуповини.

Новонародженим Зидовудин призначати у дозі 2 мг/кг маси тіла перорально, кожні 6 годин, починаючи з перших 12 годин після народження і до досягнення віку 6 тижнів. З метою точного дозування препарату для лікування немовлят слід застосвувати відповідного розміру шприц. Немовлятам, яким неможливо давати препарат перорально, слід призначати Зидовудин внутрішньовенно у дозі 1,5 мг/кг маси тіла протягом 30 хв кожні 6 годин.

Дослідження Таїландських центрів контролю захворюваності: рекомендованою дозою Зидовудину для вагітних жінок після 36 тижнів вагітності є 300 мг 2 рази на добу до початку пологів, потім 300 мг препарату кожні 3 годин від початку пологів до народження дитини.

Ниркова недостатність

Для хворих на тяжку ниркову недостатність (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) відповідною дозою буде 300-400 мг на добу. Подальша корекція дози може бути необхідною на підставі гематологічних показників та клінічної відповіді.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають істотного впливу на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих із термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі  або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Печінкова недостатність

У хворих на цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але з огляду на недостатність даних чітких рекомендацій зробити не можна. При відсутності контролю за рівнем зидовудину у плазмі крові слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дози для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями

Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів – у межах від 0,75 х 10⁹/л до 1 х 10⁹/л, може стати необхідним зменшення дози  або перерва  у лікуванні Зидовудином (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Хворі літнього віку

Фармакокінетика зидовудину у хворих віком від 65 років не вивчалась, тому спеціальних даних немає. Проте ця група пацієнтів потребує особливої уваги, оскільки з віком погіршується функція нирок і змінюються гематологічні показники. Рекомендується відповідний контроль перед і під час застосування Зидовудину.

Діти. Застосовувати з народження для запобігання материнсько-ембріональної трансмісії.

Передозування.

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім тих, що наведені у розділі «Побічні реакції»  (підвищена втомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За даними повідомлення, коли рівень зидовудину у крові пацієнта після прийому невизначеної кількості препарату перевищував терапевтичний рівень більш ніж у 16 разів, короткострокових клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків не було ідентифіковано.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта на виявлення ознак токсичності (див розділ «Побічні реакції») та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають обмежений ефект на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Побічні реакції.

Характер побічної дії у дітей та дорослих подібний.

З боку крові і лімфатичної системи.

Часто: анемія (що може потребувати гемотрансфузій), нейтропенія та лейкопенія. Частіше це зустрічається при застосуванні високих доз (1200-1500 мг на добу) та у пацієнтів з розвинутими стадіями ВІЛ (особливо при поганому резерві кісткового мозку до початку лікування), переважно у хворих з кількістю CD4+ клітин менше 100/мм³. У зв’язку з цими побічними ефектами може знадобитися зменшення дози або відміна терапії. Частота нейтропенії збільшується також у пацієнтів, у яких на початку лікування зидовудином були знижені кількість нейтрофілів, рівень гемоглобіну та вітаміну В₁₂ у сироватці крові.

Нечасто: тромбоцитопенія та панцитопенія з гіпоплазією кісткового мозку.

Рідко: істинна еритроцитарна аплазія, апластична анемія.

Метаболізм і розлади травлення.

Часто: гіперлактатемія.

Рідко: лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»), анорексія.

Перерозподіл/кумуляція жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»). Частота виникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретну антиретровірусну комбінацію препаратів.

З боку психіки.

Рідко: тривожність та депресія.

Неврологічні реакції.

Дуже часто: головний біль.

Часто: запаморочення.

Рідко: безсоння, парестезія, сонливість, зниження розумової діяльності, судоми.

З боку серцево-судинної системи.

Рідко: кардіоміопатія.

З боку системи дихання.

Нечасто: задишка.

Рідко:кашель.

З боку травної системи.

Дуже рідко: нудота.

Часто: блювання, біль у животі та діарея.

Нечасто: метеоризм.

Рідко: пігментація слизової оболонки рота, порушення смаку та диспепсія, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи.

Часто: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну.

Рідко: печінкові дисфункції, такі як тяжка гепатомегалія зі стеатозом.

З боку шкіри та підшкірної тканини.

Нечасто: висипання та свербіж.

Рідко: пігментація нігтів та шкіри, кропив’янка, підвищена пітливість.

З боку скелетно-м’язової системи.

Часто: міальгія.

Нечасто: міопатія.

З боку сечовидільної системи.

Рідко: часте сечовиділення.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні реакції  та реакції у місті введення препарату.

Часто: погане самопочуття.

Нечасто: пропасниця, генералізований біль та астенія.

Рідко: озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

За даними клінічних досліджень, частота виникнення нудоти та інших, частих побічних ефектів істотно зменшується після кількох тижнів терапії зидовудином.

Побічні ефекти при попередженні материнсько-ембріональної трансмісії.

У плацебо-контрольованому дослідженні (ACTG 076) Зидовудин у рекомендованих дозах добре переносився вагітними жінками. Частота побічних ефектів була такою ж самою, як і в групі, що одержувала плацебо.

За даними цього ж дослідження, рівень гемоглобіну у немовлят, які лікувалися Зидовудином, був трохи нижчий, ніж у плацебо-групі, але гемотрансфузія не була потрібна.  Анемія минала через 6 тижнів після завершення лікування Зидовудином. Інші побічні ефекти та зміни лабораторних даних були подібні у плацебо-групі і групі, що лікувалась Зидовудином. Віддалені результати впливу препарату на плід та немовля невідомі.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальні, асоційовані з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з перерозподілом (ліподистрофія) жирових відкладень на тілі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, включаючи зменшення периферичних та підшкірних жирових відкладень на обличчі, збільшення інтраабдомінальних та вісцеральних жирових відкладень, гіпертрофію молочних залоз та кумуляцію жиру у дорсоцервікальних ділянках (горб бізона).  

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеролемія, інсулінрезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої анти-ретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою анти-ретрорівусною терапією. Частота  виникнення цього побічного ефекту невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Термін придатності. 2 роки.

Розчин придатний до застосування протягом 2-х місяців після першого розкриття флакона.

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці, при температурі не вище 30 ºС в оригінальній упаковці.

Упаковка. Флакон із поліетилену високої щільності, що містить 240 мл розчину, з пластиковою кришкою з контролем першого розкриття і мірним стаканчиком на  20 мл, обтягнутий поліетиленовою плівкою, по одному флакону у картонній пачці.

На мірний стаканчик нанесені ділильні риски від 2 до 20 мл; та риски що відповідають   2,5 мл, 7,5 мл, 12,5 мл та 17,5 мл.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Ауробіндо Фарма Лімітед (Юніт ІІІ)/Aurobindo Pharma Limited (Unit III).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Сарвей № 313, 314, Блоки І, ІІ, ІІІ та ІV, Бачупалі Віладж, Кутубуллапур Мандал, Ранджа Реді Дістрікт (А.Р.), Індія/Survey No. 313, 314, Вlock І, ІІ, ІІІ and ІV, Bachupally Village, Qutubullapur Mandai, Ranga Reddy District (А.Р.), India.

Противовирусный препарат, ингибирующий репликацию ретровирусов (подавляющий процесс образования нуклеиновых кислот в процессе размножения вирусов), включая вирус иммунодефицита человека (СПИД).

Показания к применению:
Предложен для применения в комплексной терапии СПИДа.

Способ применения:
Дозы устанавливаются индивидуально и зависят от стадии заболевания, степени сохранности резервов костного мозга, массы тела больного, реакции на лечение. Начальная суточная доза для больных с массой тела около 70 кг составляет 1,2 г. Суточную дозу распределяют на 6 приемов. Максимальная суточная доза - 1,5 г. Поддерживающая доза составляет 1,0 г в сутки в 4-5 приемов. Корректировка поддерживающей дозы проводится в соответствии с реакцией периферической крови. Лечение следует прекратить, если уровень гемоглобина будет ниже 7,5 r/дл и/или число нейтрофилов будет менее 0,75х109/л. После восстановления этих показателей (обычно после 2-недельного перерыва) лечение можно возобновить. Детям назначают из расчета 0,15-0,18 г/м2 площади поверхности тела в сутки, распределив суточную дозу на 4 приема.

Побочные действия:
При применении препарата могут развиться выраженная лейкопения (снижение уровня лейкоцитов в крови) и/или гранулоцитопения (уменьшение содержания гранулоцитов в крови), анемия (снижение содержания гемоглобина в крови) и другие побочные явления. Необходимо индивидуально подобрать дозу препарата и тщательно следить за состоянием больного.

Противопоказания:
Противопоказан при беременности и кормлении грудью.
Нельзя назначать зидовудин одновременно с другими препаратами, вызывающими лейкопению и другие нарушения картины крови.

Форма выпуска:
Капсулы по 100 мг.

Условия хранения:
Список Б. В сухом, защищенном от света месте.

Синонимы:
Ретровир.

Внимание!
Перед применением препарата Зидовудин вы должны проконсультироваться с врачом. Данная инструкция приведена в свободном переводе и предназначена исключительно для ознакомления. Для получения более полной информации просим обращаться к аннотации производителя.