Аккупро - інструкція для медичного застосування

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

АККУПРО^®

(ACCUPRO^®)

Склад.

Діюча речовина: квінаприл, 1 таблетка містить квінаприлу гідро хлориду еквівалентно 5 мг,  10 мг, 20 мг або 40 мг квінаприлу;

допоміжні речовини:  

для таблеток по 5 мг, 10 мг і 20 мг: магнію карбонат, желатин, лактоза (моногідрат), кросповідон, магнію стеарат, Opadry білий OY-S-7331: гідроксипропілм етилцелюлоза, титану діоксид (E171), гідроксипропіл целюлоза, макрогол 400, віск канделільський; для таблеток по 40 мг: магнію карбонат, желатин, лактоза (моногідрат), кросповідон, магнію стеарат; Opadry коричневий Y-5-9020G: гідроксипропілм етилцелюлоза, гідроксипропіл целюлоза, титану діоксин (E171), заліза оксид, макрогол 400, віск канделільський.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С 09А А 06.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія

Аккупро^® показаний для лікування артеріальної гіпертензії у вигляді моно терапії або у поєднанні з ті азидними діуретиками і бета-блокаторами.

Застійна серцева недостатність.

Аккупро^®є ефективним у лікуванні застійної серцевої недостатності (в комбінації з діуретиками та/або серцевими глікозидами).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-яких компонентів препарату; наявність в анамнезі ангіо невротичного набряку, пов’язаного з попередньою терапією інгібітором АПФ; період вагітності та годування груддю; дитячий вік. Перехресна чутливість до інших інгібіторів АПФ не була оцінена.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія

Моно терапія: рекомендована початкова доза квінаприлу для пацієнтів, які не приймають діуретики, становить 10 – 20 мг один раз на добу. Залежно від клінічної реакції доза може бути збільшена до 20 або 40 мг/добу. Рекомендовану дозу застосовують один раз на добу або ділять на два прийоми.   При потребі корекція дози має проводитися з інтервалами у 4 тижні. Довготривалий контроль підтримується у більшості пацієнтів з режимом дозування один раз на добу. Максимальна доза квінаприлу становить до 80 мг на добу.

Супутнє введення діуретиків: у пацієнтів, які повинні продовжувати лікування діуретиками, початкова рекомендована доза Аккупро^® становить 5 мг і пізніше має бути титрована до оптимальної відповіді (див. “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).

Застійна серцева недостатність.

Аккупро^® застосовують як доповнення до терапії діуретиками та/або серцевими глікозидами. Рекомендована початкова доза у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю становить     5 мг один або два рази на добу. Якщо початкова доза препарату переноситься добре, у пацієнтів можна проводити титрування до ефективної дози, звичайно від 10 до 40 мг/добу, яку приймають, розподіливши її на дві однакові дози.

Зниження функції нирок: кінетичні дані показують, що виведення квінаприлу залежить від рівня функціонування нирок. Рекомендована початкова доза Аккупро^® у пацієнтів із кліренсом креатині ну вище 30 мл/хв. становить 5 мг і у пацієнтів із кліренсом креатині ну менше 30 мл/хв. – 2,5 мг. Якщо початкова доза переноситься добре, квінаприл можна приймати наступного дня при режимі дозування двічі на добу. За відсутності надмірної гіпотензії або суттєвого погіршення функції нирок доза може бути збільшена через щотижневі проміжки часу, ґрунтуючись на клінічній та гемодинамічній відповіді.

Побічні реакції.

Побічні реакції були звичайно незначними і транзиторними. Найчастіше в контрольованих випробуваннях спостерігалися такі клінічні побічні реакції: головний біль (7,2 %), запаморочення (5,5 %), кашель (3,9 %), відчуття втоми (3,5 %), риніт (3,2 %), нудота і/або блювання (2,8 %) і міальгія (2,2 %). Слід зазначити, що кашель типово є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Припинення терапії в зв’язку з побічними реакціями потребували 5,3% пацієнтів у дослідженнях. Клінічно побічні реакції ймовірно, можливо або визначено пов’язані або невизначено пов’язані з терапією квінаприлом (з або без супутньої терапії діуретиками) у контрольованих та неконтрольованих   дослідженнях та з меншою частотою виявлені у клінічних дослідженнях   або після реєстраційного досвіду (позначений *) включають.

Поодинокі побічні прояви. Ангіоедема* спостерігалася в 0,1% хворих, які застосовували квінаприл. Інколи, як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, при застосуванні квінаприлу спостерігалися еозинофільний пневмоніт* і гепатит.

Результати клінічних лабораторних досліджень

Рідко повідомлялося про агранулоцит оз і нейтропенію, але їх причинний зв’язок із застосуванням квінаприлу неясний (див. “Особливості застосування”).

Гіперкаліємія. (див. “Особливості застосування”).

Креатинін і азот сечовини крові. Підвищення (більш ніж у 1,25 разу від верхньої межі норми) креатині ну сироватки крові і азоту сечовини крові спостерігалося у 2 % і 2 %, відповідно, пацієнтів, які отримували лише квінаприл. Підвищення імовірніше може спостерігатися у пацієнтів, які отримують супутню терапію з діуретиками, ніж у тих, які отримують виключно квінаприл. Така зміна показників часто нормалізувалася при продовженні терапії квінаприлом.

Ангіо невротичний набряк. Про ангіо невротичний набряк повідомлялося у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи 0,1 % пацієнтів, які отримували квінаприл. Якщо мають місце ларингеальний стридор або ангіо невротичний набряк обличчя, язика або голосової щілини, застосування квінаприлу слід негайно припинити; пацієнту слід провести належну терапію, відповідно до загальноприйнятих правил медичної допомоги, і уважно спостерігати за ним до зникнення набряку. У випадках, коли набряк обмежується обличчям і губами, специфічне лікування у більшості випадків непотрібне; для усунення симптоматики застосовують антигістамінні препарати. Ангіо невротичний набряк, пов’язаний з ураженням гортані, може бути смертельним. Там, де має місце ураження язика, голосової щілини або гортані, яке, ймовірно, може спричинити обструкцію дихальних шляхів, відразу ж повинна бути призначена відповідна невідкладна терапія, включаючи, але не обмежуючись цим, підшкірне введення розчину адреналіну (епінефрину) 1:1000 (від 0,3 до 0,5 мл). У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіо невротичного набряку, не пов’язаного з терапією інгібітором АПФ, може мати місце підвищений ризик ангіо невротичного набряку під час лікування інгібітором АПФ.

У хворих негроїдної раси, у яких застосовували інгібітори АПФ, випадки розвитку ангіо невротичного набряку зустрічалися частіше, ніж у хворих інших рас. У хворих чорної раси відзначали також дещо менший вплив інгібіторів АПФ на артеріальний тиск у порівнянні з іншими хворими.

Інтестинальна ангіоедема.   У хворих, у яких застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися прояви інтестинального ангіо невротичного набряку. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з або без проявів нудоти чи блювання); у деяких випадках не було жодних анмне стичних даних про розвиток ангіо невротичного набряку обличчя і реєстрували нормальний рівень С-1 естерази. Діагноз ангіо невротичний набряк встановлювався за допомогою комп’ютерної томографії органів черевної порожнини чи ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання, такі прояви зникали після припинення застосування. Інтестинальний ангіо невротичний набряк повинен бути включений в диференціальну діагностику   у пацієнтів з болем у животі, у яких застосовуються   інгібітори АПФ. У пацієнтів із наявністю в анамнезі ангіо невротичного набряку, не пов’язаного із терапією інгібітором АПФ, може мати місце підвищений ризик ангіо невротичного набряку під час лікування інгібітором АПФ.

Анафілактоїдні реакції

Десенсибілізація

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії з отрутою перетинчастокрилих, спостерігалися тривалі небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. У деяких пацієнтів не виникали ці реакції при тимчасовому утриманні від приймання інгібіторів АПФ, але вони виникали знову при ненавмисній повторній провокації.

Аферез ліпопротеїнів низької щільності

У пацієнтів, які піддавалися аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстран-сульфатною абсорбцією при супутній терапії з інгібітором АПФ, спостерігалися анафілактоїдні реакції.

Гемодіаліз

Клінічні дані показали, що пацієнти, які проходили гемодіаліз з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (таких, як полі акрилонітрильні мембрани) можуть, імовірно, зазнавати анафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібітором АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани для гемодіалізу.

Артеріальна гіпотензія

У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які отримували квінаприл, гіпотензія спостерігалася рідко, але вона була можливим наслідком терапії з інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженим водно-сольовим балансом, таких, які раніше приймали діуретики, дотримувалися низько сольової дієти, перебували на діалізі (див.  “Взаємодія з іншими лікарськими засобами” і “Побічна дія”).

У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, для яких існує ризик надмірної гіпотензії, лікування квінаприлом має розпочинатися при рекомендованій дозі під ретельним медичним наглядом; за цими пацієнтами слід уважно спостерігати протягом перших двох тижнів лікування і щоразу, коли дозування квінаприлу збільшується.

Якщо має місце симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину і, якщо це необхідно, провести внутрішньо венну інфузію фізіологічним розчином. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого лікування; однак, якщо така реакція виникла, слід розглянути питання про застосування нижчих доз квінаприлу або будь-якого супутнього лікування діуретиками.

У пацієнтів, які вже отримували діуретик на початку лікування квінаприлом, може розвинутися симптоматична гіпотензія. Для пацієнтів, які отримують діуретик, важливим є, якщо це можливо, припинення прийому діуретика за два-три дні до початку лікування квінаприлом. Якщо артеріальний тиск не контролюється винятково   квінаприлом, приймання діуретиків слід відновити. Якщо від використання діуретиків неможливо відмовитися, введення квінаприлу слід починати з низької початкової дози.

Нейтропенія / Агранулоцит оз

Нейтропенія / Агранулоцит оз – АПФ інколи може супроводжуватися агранулоцит озом і депресією кісткового мозку і у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів з нирковою недостатністю, а також із колагеновими захворюваннями. Як і для інших інгібіторів АПФ, для пацієнтів з колагеновими захворюваннями і/або нирковою недостатністю потрібен регулярний контроль кількості лейкоцитів.

Кашель. У хворих, у яких застосовували інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, інколи виникав кашель. Звичайно кашель був непродуктивний, постійний і зникав після припинення терапії. Кашель, індукований застосуванням інгібіторів АПФ, повинен розглядатися при проведенні диференціального діагнозу кашлю.

Передозування.

Спеціальна інформація про лікування передозування відсутня. Най вірогіднішим клінічним проявом передозування може бути тяжка артеріальна гіпотензія, що вимагає внутрішньо венного введення плазмозамінних розчинів. Проводять симптоматичну і підтримуючу терапію відповідно до загальноприйнятих принципів медичної допомоги. Гемодіаліз та перитонеальний діаліз не мають істотного впливу на виведення квінаприлу та квінаприлату.

Особливості застосування. Зниження функції нирок: період напів виведення квінаприлату збільшується при зменшенні кліренсу креатині ну. Рекомендовані початкові дози для пацієнтів з порушеною функцією нирок такі:

*на сьогодні немає досвіду, щоб дозволити дати специфічні рекомендації щодо дозування цим пацієнтам.

У чутливих осіб, як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, можуть очікуватися зміни в функціонуванні нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, у яких функція нирок може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, терапія з інгібіторами АПФ, включаючи квінаприл, може бути пов’язана з олігурією та/або прогресуючою азотемією і рідко - з гострою нирковою недостатністю та/або смертю.

Період виведення квінаприлату є подовженим через зниження кліренсу креатитніну. Пацієнти з кліренсом креатині ну <60 мл/хв. потребують нижчої дози квінаприлу (див. «Спосіб застосування та дози»). Дозу для таких пацієнтів слід титрувати від нижчої до вищої, грунтуючись на терапевтичному ефекті, і необхідно ретельно контролю вати функцію нирок, хоча початкові дослідження не показали, що квінаприл викликає подальше погіршення ниркової функції.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією або серцевою недостатністю без явних ознак ураження судин нирок при лікуванні квінаприлом, особливо у поєднанні з діуретиком, спостерігалося підвищення рівнів азоту сечовини і креатині ну сироватки крові, яке звичайно було незначним і оборотним. Ризик таких змін вищий у хворих з порушеннями функції нирок. У таких випадках може знадобитися зниження дози і відміна діуретика та/або квінаприлу.

У клінічних дослідженнях гіпертензивних пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії, після терапії з інгібітором АПФ спостерігалося підвищення азоту сечовини крові і креатині ну сироватки крові. Це підвищення було майже завжди оборотним при відміні терапії з інгібітором АПФ та/або діуретиками. У таких випадках слід спостерігати за функціонуванням нирок пацієнтів протягом перших кількох тижнів терапії.

Порушення функції печінки.

Квінаприл в комбінації з діуретиком слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки невеликі зміни водно-електролітного балансу можуть зумовити розвиток печінкової коми.

Метаболізм квінаприлу до квінаприлату в нормі відбувається за рахунок печінкової естерази. Концентрації квінаприлату знижуються у хворих на алкогольний цироз печінки внаслідок порушення де етерифікації квінаприлу.

Гіперкаліємія і калійзберігаючі діуретики. Як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, так і при застосуванні квінаприлу може зростати рівень іонів калію в сироватці. При одночасному застосуванні квінаприл може зменшувати гіпокаліємію, спричинену ті азидними діуретиками. Дослідження сумісного застосування квінаприлу і калій зберігаючих діуретиків не проводили.   Оскільки існує ризик зростання концентрації калію в сироватці, важливо, щоб комбінована терапія у таких хворих з калій зберігаючи ми діуретиками починалася обережно під ретельним контролем рівня калію в сироватці.

Гіпоглікемія і діабет. Застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися гіпоглікемією у хворих на діабет, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Тому слід ретельно спостерігати за станом таких хворих.

Хірургія/анестезія.

У випадку хірургічного втручання необхідно повідомити анестезіолога про прийом квінаприлу, оскільки можливий розвиток вираженої гіпотензії/колапсу.

Застосування у людей літнього   віку.

Вік не впливає на ефективність або профіль безпеки препарату. Рекомендована початкова доза квінаприлу у пацієнтів літнього віку становить 10 мг один раз на добу, при необхідності вона може бути коригована відповідно до реакції АТ.

Інформація для пацієнтів

Вагітність. Жінки дітородного віку повинні бути попереджені про наслідки впливу АПФ-інгібіторів у другому та третьому триместрах вагітності. Ці пацієнти повинні повідомити про вагітність лікаря негайно.

Ангіо невротичний набряк. Ангіо невротичний набряк, включаючи набряк гортані, може відбутися при першому прийомі квінаприлу. Пацієнти повинні бути попереджені про те, що коли виникнуть ознаки чи симптоми, характерні для ангіо невротичного набряку (наприклад набряк обличчя, кінцівок, очей, губ, язика, утруднення ковтання чи дихання), вони повинні негайно припинити застосування квінаприлу та проконсультуватися з їхнім лікарем.  

Гіпотензія: Пацієнти повинні бути попереджені про появу запаморочення, особливо протягом перших днів терапії квінаприлом. Якщо у пацієнта виникла втрата свідомості, він не повинен приймати препарат, доки не проконсультується з лікарем.

Всі пацієнти повинні бути попереджені, що недостатній прийом рідини, надмірне потовиділення або дегідратація може призводити до надмірного падіння кров’яного тиску в зв’язку зі зниженням об’єму рідини. Інші причини зниження об’єму такі, як блювання або діарея, також можуть призводити до падіння кров’яного тиску. З цього приводу пацієнту треба порадити проконсультуватися з лікарем

Гіперкаліємія. Пацієнти повинні бути попереджені про те, що не можна застосовувати супутньо препарати калію або замісну терапію сіллю, що містить калій, без консультації з лікарем.

Нейтропенія. Пацієнти повинні повідомити негайно про будь-які прояви інфекції (запалення глотки, лихоманку), оскільки це можуть бути ознаки нейтропенії.

Хірургія/Анестезія: Пацієнти, що планують хірургічне втручання і/або анестезію, повинні попередити лікаря, що вони застосовують АПФ - інгібітори.

Примітка: Як для багатьох інших препаратів, так і стосовно квінаприлу, надані поради пацієнтам є виправданими. Ця інформація спрямована для забезпечення безпечного та ефективного використання препарату. Ця інформація не вичерпує всі можливі побічні ефекти.

Застосування у період вагітності та годування груддю.

У вагітних жінок інгібітори АПФ можуть спричиняти фетальну і неонатальну захворюваність і смертність при застосуванні. Перед застосуванням квінаприлу у період вагітності слід розглянути його можливий несприятливий вплив на плід. Якщо жінка завагітніла у період прийому квінаприлу, препарат слід відмінити.

При застосуванні інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності були повідомлення про гіпотензію, ниркову недостатність, гіпоплазію черепа та/або смерть новонароджених. Також повідомлялося про олігогідроамніон, що, імовірно, представляє знижену ниркову функцію у плоду; у зв’язку з олігогідроамніоном відзначалися контрактури кінцівок, черепно-лицьові деформації, гіпопластичний розвиток легень і затримка внутрішньо утробного росту. Ще протягом першого триместру слід поінформувати матерів, у яких ембріон і плід протягом першого триместру зазнали впливу препарату, навіть якщо не діагностовано виникнення побічних проявів.   Якщо вагітність виникла під час лікування квінаприлом, слід якнайшвидше припинити застосування препарату.

Хворих, у яких протягом другого і третього періоду вагітності застосовували інгібітори АПФ, слід повідомити про потенційний ризик для плоду; для діагностики олігоамніону слід виконувати часте ультразвукове дослідження. Хворі і лікарі повинні розуміти, що олігогідроамніон може не виникнути навіть після тривалого необоротного ушкодження. Якщо олігогідроамніон діагностовано, застосування квінаприлу слід припинити, застосування винятково може бути продовжено лише за умови, що він застосовується для збереження життя матері.

Інший потенційний ризик для плоду і новонародженого при застосуванні інгібіторів АПФ становить затримка внутрішньо утробного росту, недоношеність і незарощення артеріальної

протоки; можливо також настання смерті плоду. Однак залишається невідомим, що спричиняє розвиток таких побічних проявів – застосування препарату чи супутні захворювання матері. Невідомо також, який фактор в першому триместрі може спричинити пошкодження плоду.

Немовлят, що зазнали внутрішньо утробного впливу інгібіторів АПФ, слід ретельно спостерігати на наявність гіпотензії, олігогурії і гіперкаліємії. Якщо має місце олігурія, слід звернути увагу на підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії.

Інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, в обмеженій кількості виділяються з жіночим молоком. Тому у період лікування Аккупро^® рекомендовано припинити грудне вигодовування.

Діти. Безпеку й ефективність застосування Аккупро^® у пацієнтів дитячого віку не досліджували.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Швидкість реакцій при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами на початку лікування Аккупро^® може бути порушена.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Тетрациклін і інші препарати, що взаємодіють з магнезією. Введення тетрацикліну разом з квінаприлом зменшує абсорбцію тетрацикліну у пацієнтів приблизно на 28-37 %. Зменшена абсорбція обумовлена присутністю карбонату магнію як наповнювача у препараті квінаприлу. Слід мати на увазі можливість такої взаємодії при одночасному призначенні квінаприлу і тетрацикліну.

Літій. Підвищені рівні літію в сироватці крові і симптоми літієвої токсичності спостерігалися у пацієнтів, які одночасно отримували літієву терапію та інгібітори АПФ, через натрійвтрачаю чий ефект цих речовин. Одночасне призначення цих препаратів має проводитися з обережністю; рекомендовано частий контроль рівнів літію у сироватці крові. Використання також діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності.

Інші препарати. При призначенні квінаприлу з пропранололом, гідрохлоротіазидом, дигоксином або циметидином не спостерігалося ніяких клінічно важливих фармакокінетичних взаємодій. Антикоагулянт ний ефект однократної дози варфарину (оцінений за протромбіновим часом) суттєво не змінився при одночасному введенні квінаприлу двічі на день.

Одночасне застосування багаторазових доз аторвастатину по 10 мг разом з квінаприлом

80 мг не призводило до значних змін в рівноважних фармакокінетичних параметрах аторвастатину.

Супутня діуретична терапія. Супутня терапія діуретиками ті азидного типу і/або приєднанням бета-блокаторів посилює антигіпертензивні ефекти квінаприлу, даючи більший ефект зниження артеріального тиску, ніж при застосуванні будь-якого з препаратів окремо. Як і для інших інгібіторів АПФ, пацієнти, які приймають діуретики, особливо ті, які нещодавно розпочали діуретичну терапію, можуть іноді відчувати надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування   квінаприлом. Гіпотензивні ефекти після першої дози квінаприлу можна мінімізувати, відмінивши діуретик за кілька днів перед початком терапії. Якщо відмінити діуретик неможливо, початкова доза квінаприлу має бути зменшена. Для пацієнтів, які продовжують приймати діуретики, має бути забезпечений медичний нагляд протягом двох годин після прийому початкової дози квінаприлу.

Препарати, які підвищують калій у сироватці крові. Якщо призначена супутня терапія квінаприлу з калієзберігаючи ми діуретиками (наприклад, спіронолактоном, триамтереном або амілоридом), калієвими додатками або калієвмісними солями-замінниками, їх слід використовувати з обережністю і з відповідним контролем калію у сироватці крові. Як і для інших інгібіторів АПФ, у пацієнтів, що приймають винятково квінаприл, можуть підвищуватися рівні калію в сироватці крові. При супутньому введенні квінаприл може зменшувати гіпокаліємію, викликану ті азидними діуретиками. Квінаприл не вивчали в якості супутньої терапії з калієзберігаючи ми діуретиками. Через ризик подальшого потенціювання зростання калію в сироватці крові радять, щоб поєднана терапія з калієзберігаючи ми діуретиками була розпочата з обережністю і рівні калію в сироватці крові пацієнта ретельно контролю валися.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Квінаприлу гідро хлорид являє собою сіль квінаприлу – етилового ефіру інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) квінаприлату, який не містить сульфідну групу. При прийомі препарату внутрішньо відбувається швидка де етерифікація квінаприлу до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту), який у дослідженнях на людях і тваринах виявився ефективним інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту. Ангіотензинперетворюючий фермент являє собою пептидилдипептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину І у вазоконстриктор ангіотензин ІІ, який бере участь у регулюванні судинного тонусу і реалізує свій вплив різними шляхами, у тому числі шляхом стимуляції секреції альдостерону корою наднирників. Механізм дії квінаприлу   полягає в інгібуванні циркуляції і тканинної активності АПФ, тим самим зменшуючи вазопресорну активність і секрецію альдостерону. Зниження рівня ангіотензину II за механізмом зворотного зв’язку призводить до підвищеної секреції реніну та його активності в плазмі крові.

Проте, коли вважають, що основний механізм антигіпертензивного ефекту проявляється через ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, квінаприл проявляє антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з низькою реніновою гіпертензією.

Моно терапія квінаприлом була ефективною при дослідженні у пацієнтів різних рас, хоча вона була дещо менш ефективною у чорної раси (група зазвичай з переважно низьким рівнем реніну), ніж в інших хворих. АПФ подібний до кінази ІІ, ензиму, що спричиняє деградацію брадикініну, потужного вазодилататорного пептида; який, підвищуючи рівень брадикініну, відіграє роль в реалізації терапевтичного ефекту квінаприлу, що потребує подальшого дослідження.

Інгібітори АПФ, в тому числі квінаприл, можуть збільшувати чутливість до інсуліну.

Введення пацієнтам з гіпертензією, від помірної до тяжкої, від 10 до 40 мг квінаприлу призводить до зниження артеріального тиску як у положенні сидячи, так і стоячи, з мінімальним впливом на серцевий ритм. Антигіпертензивна активність починається в межах однієї години з максимальними ефектами, які звичайно реєструються через 2 – 4 години після прийому препарату. Деяким пацієнтам для досягнення стабільного ефекту   зниження артеріального тиску може бути потрібно два тижні лікування. При застосуванні рекомендованих доз антигіпертензивна дія препарату підтримується у більшості пацієнтів протягом 24-годинного інтервалу між дозами і зберігається протягом тривалого часу лікування.

Гемодинамічна оцінка в пацієнтів з гіпертензією показала, що зниження артеріального тиску, викликане квінаприлом, супроводжується зменшенням загального периферичного опору і ниркового судинного опору з незначними змінами або відсутністю змін у серцевому ритмі, серцевому індексі, нирковому кровотоці, швидкості клуб очкової фільтрації або фільтраційної фракції.

Супутня терапія діуретиками ті азидного типу та/або додаткове застосування бета блокаторів посилювало антигіпертензивний ефект квінаприлу, забезпечуючи   виражені ший гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні кожного з препаратів окремо.

При застосуванні однакових добових доз препарат має схожу вираженість терапевтичного ефекту у літніх   хворих (65 років і більше) із відсутністю збільшення частоти побічних проявів у порівнянні з хворими дорослої вікової групи.

Застосування квінаприлу у хворих із застійною серцевою недостатністю зменшує периферичний судинний опір, середній, систолічний та діастолічний тиск, тиск “заклинювання” у легеневих капілярах і збільшує серцевий викид.

У 149 хворих, яким виконувалося шунтування коронарних судин, застосування добової дози 40 мг зменшило кількість нападів ішемії у після операційному періоді в порівнянні із плацебо протягом року спостереження.

У хворих із діагностованим ураженням коронарних артерій, але без проявів гіпертензії чи серцевої недостатності застосування квінаприлу покращило порушену ендотеліальну функцію, яка визначалась в коронарних та брахіальних артеріях.

Квінаприл покращує функцію ендотелію за рахунок механізмів, що покращують доступність окису азоту. Дисфункція ендотелію вважається провідним патофізіологічним механізмом у розвитку ураження коронарних артерій.

Фармакокінетика. Після внутрішнього застосування препарату максимальні концентрації квінаприлу в плазмі досягаються в межах однієї години. Ґрунтуючись на виявленні квінаприлу та його метаболітів у сечі, обсяг абсорбції становить приблизно 60 %. Приблизно

38 %   перорально введеного квінаприлу є системно доступним у вигляді квінаприлату. Квінаприл має очевидний період напів виведення в плазмі – приблизно одну годину. Максимальні концентрації квінаприлату в плазмі спостерігаються приблизно через дві години після пероральної дози квінаприлу. Квінаприлат видаляється, головним чином, шляхом ниркової екскреції і має на півперіод   ефективної акумуляції приблизно три години. Приблизно 97 % квінаприлу або квінаприлату, що циркулюють у плазмі, зв’язані з білками. У пацієнтів з нирковою недостатністю очевидний період напів виведення квінаприлату збільшується зі зменшенням кліренсу креатині ну. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на постійному гемодіалізі або на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі, вказують на те, що діаліз має незначний вплив на видалення квінаприлу та квінаприлату. Існує лінійна кореляція між кліренсом квінаприлату в плазмі і кліренсом креатині ну. Виділення квінаприлату також знижене у пацієнтів похилого віку (65 років). Концентрації квінаприлату знижені у пацієнтів з алкогольним цирозом через порушену де етерифікацію квінаприлу. Дослідження на щурах показали, що квінаприл та його метаболіти не проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Фармакокінетика у літніх. У літніх хворих AUC і максимальна концентрація квінаприлату більші, ніж у інших пацієнтів; що пов’язано зі зниженням функції нирок. У контрольованих і неконтрольованих дослідженнях у хворих, 21% яких був старше 65 років, не знайдено жодної різниці в ефективності та безпечності застосування препарату у літніх та інших хворих. Однак не можна виключити більшу чутливість до препарату у деяких літніх хворих.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг – білого кольору, овальні, вкриті оболонкою, двоопуклі, з лінією розлому з обох боків та позначкою “5”, що розміщена з обох боків у протилежному напрямку; таблетки 10 мг – білого кольору, трикутні, вкриті оболонкою, двоопуклі, з лінією розлому з обох боків та позначкою “10” на одному боці; таблетки 20 мг – білого кольору, круглі, вкриті оболонкою, двоопуклі, з лінією розлому з обох боків та позначкою “20” на одному боці; таблетки 40 мг  – червоно-коричневого кольору, овальні, двоопуклі, з позначками «40» на одному боці і «PD 535» – на іншому.

Термін придатності -  3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у темному, сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 С.

Упаковка. По 10 таблеток у блістер ній упаковці, по 3 блістери у коробці для 5 мг, 10 мг та 20 мг; по 7 таблеток у блістер ній упаковці, по 4 блістери у коробці для 40 мг.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Гедеке ГмбХ, Німеччина.

Місцезнаходження. Moswaldalle 1. D-79090 Freiburg, Germany.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 5 мг, № 30

Прочие ингредиенты: магния карбонат, желатин, лактоза, кросповидон, магния стеарат, оpadry белый OY-S-7331, гидроксипропилметилцеллюлоза, титана диоксид, макрогол 400, воск канделильский, гидроксипропилцеллюлоза.

№  UA/1570/01/01 от 13.05.2009 до 13.05.2014

табл. п/о 10 мг, № 30

Прочие ингредиенты: магния карбонат, желатин, лактоза, кросповидон, магния стеарат, оpadry белый OY-S-7331, гидроксипропилметилцеллюлоза, титана диоксид, макрогол 400, воск канделильский, гидроксипропилцеллюлоза.

№  UA/1570/01/02 от 13.05.2009 до 13.05.2014

табл. п/о 20 мг, № 30

Прочие ингредиенты: магния карбонат, желатин, лактоза, кросповидон, магния стеарат, оpadry белый OY-S-7331, гидроксипропилметилцеллюлоза, титана диоксид, макрогол 400, воск канделильский, гидроксипропилцеллюлоза.

№  UA/1570/01/03 от 13.05.2009 до 13.05.2014

табл. п/о 40 мг, № 28

Прочие ингредиенты: магния карбонат, желатин, лактоза, кросповидон, магния стеарат, оpadry белый OY-S-7331, гидроксипропилметилцеллюлоза, титана диоксид, макрогол 400, воск канделильский, гидроксипропилцеллюлоза.

№  UA/1570/01/04 от 13.05.2009 до 13.05.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

квинаприла гидрохлорид (INN — quinaprilum) представляет собой этиловый эфир ингибитора АПФ квинаприлата, не содержащий сульфидную группу. При приеме препарата внутрь происходит быстрая деэтерификация квинаприла до квинаприлата (дикислоты квинаприла, основного метаболита), который является эффективным ингибитором АПФ. Механизм действия квинаприла заключается в ингибировании циркулирующего в крови и тканевого АПФ, что уменьшает вазопрессорную активность и секрецию альдостерона. Снижение уровня ангиотензина II по механизму обратной связи приводит к повышению секреции ренина и его активности в плазме крови. Хотя считают, что основной механизм антигипертензивного эффекта проявляется через ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, квинаприл проявляет антигипертензивное действие даже у пациентов с низкорениновой АГ.
Назначение квинаприла пациентам, начиная с умеренно выраженной до тяжелой АГ, в дозе 10–40 мг, приводит к снижению АД как в положении сидя, так и стоя, с минимальным влиянием на сердечный ритм. Антигипертензивный эффект развивается в течение 1 ч, максимальный — через 2–4 ч после приема препарата. У некоторых пациентов стабильный гипотензивный эффект отмечают через 2 нед лечения. При применении в рекомендуемых дозах антигипертензивное действие препарата поддерживается у большинства пациентов в течение 24 ч и сохраняется при продолжительном применении препарата. Снижение АД, вызванное квинаприлом, сопровождается снижением ОПСС и сопротивлением сосудов почек при незначительном изменении или отсутствии изменений ЧСС, сердечного индекса, почечного кровотока, скорости клубочковой фильтрации и фильтрационной фракции.
После приема внутрь С_max квинаприла в плазме крови достигается в течение 1 ч. Абсорбируется около 60% препарата, системная биодоступность в форме квинаприлата — 38%. С_max квинаприлата в плазме крови достигается приблизительно через 2 ч после приема квинаприла внутрь. Т_½ из плазмы крови — около 1 ч. Квинаприлат выводится главным образом путем почечной экскреции и имеет полупериод эффективной кумуляции (около 3 ч). Около 97% квинаприла или квинаприлата, циркулирующих в плазме крови, связаны с белками. У пациентов с почечной недостаточностью Т_½ квинаприлата увеличивается со снижением клиренса креатинина. Фармакокинетические исследования, проводившиеся у пациентов с выраженной почечной недостаточностью, находящихся на постоянном гемодиализе или постоянном амбулаторном перитонеальном диализе, указывают на то, что диализ не оказывает существенного влияния на клиренс квинаприла и квиналаприлата. Существует линейная корреляция между клиренсом квинаприлата из плазмы крови и клиренсом креатинина. Элиминация квинаприлата также снижена у пациентов пожилого возраста (старше 65 лет). Концентрация квинаприлата снижена у пациентов с алкогольным циррозом печени в связи с нарушением деэтерификации квинаприла. Квинаприл и его метаболиты не проникают через ГЭБ.

ПОКАЗАНИЯ:

АГ (эффективен как в виде монотерапии, так и в сочетании с тиазидными диуретиками и блокаторами β-адренорецепторов); застойная сердечная недостаточность (при необходимости применяют в комбинации с диуретиками и/или сердечными гликозидами).

ПРИМЕНЕНИЕ:

АГ
Монотерапия: рекомендуемая начальная доза Аккупро для пациентов, которые не принимают диуретики, составляет 10–20 мг 1 раз в сутки. В зависимости от клинического эффекта доза может быть повышена до 20–40 мг/сут в 1–2 приема. При необходимости коррекция дозы может проводиться с интервалами в 4 нед. Эффективный контроль АД у большинства пациентов достигается при приеме препарата 1 раз в сутки. Максимальная доза квинаприла составляет 80 мг/сут.
Одновременное назначение диуретиков: у пациентов, которые должны продолжать лечение диуретиками, начальная рекомендуемая доза Аккупро составляет 5 мг; позднее она может быть постепенно повышена до достижения оптимального эффекта.
Застойная сердечная недостаточность
Рекомендуемая начальная доза составляет 5 мг в 1–2 приема. Если начальная доза квинаприла переносится хорошо, ее можно постепенно повысить до эффективной дозы, обычно 10–40 мг/сут в 2 приема равными частями.
Элиминация квинаприла зависит от функционального состояния почек. Рекомендуемая начальная доза Аккупро у пациентов с клиренсом креатинина >30 мл/мин составляет 5 мг, а у пациентов с клиренсом креатинина <30 мл/мин — 2,5 мг. Если начальная доза переносится хорошо, препарат можно со следующего дня принимать 2 раза в сутки. Из-за отсутствия чрезмерной гипотензии или существенного ухудшения функции почек доза может быть повышена с интервалом 1 нед с учетом клинического и гемодинамического эффекта.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к квинаприлу или другим компонентам препарата, наличие в анамнезе ангионевротического отека, связанного с предыдущей терапией ингибитором АПФ, период беременности и кормления грудью, детский возраст.
Перекрестная чувствительность к другим ингибиторам АПФ не была оценена.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

обычно незначительно выражены и кратковременны. Чаще всего в контролируемых испытаниях отмечали такие побочные эффекты: головная боль (7,2%), головокружение (5,5%), кашель (3,9%), повышенная утомляемость (3,5%), ринит (3,2%), тошнота и/или рвота (2,8%), миалгия (2,2%). Следует отметить, что кашель обычно непродуктивный, устойчивый и исчезает после прекращения терапии.
Клинические побочные реакции, вероятно, возможно или определено связанные или неопределенно связанные с терапией квинаприлом (с или без сопутствующей терапии диуретиками) в контролируемых и неконтролируемых исследованиях и с меньшей частотой выявленные в клинических исследованиях или после регистрационного наблюдения*, включают:
Нарушения со стороны органов кроветворения и лимфатической системы: гемолитическая анемия*, тромбоцитопения*.
Со стороны иммунной системы: анафилактоидные реакции*.
Со стороны ЦНС: вертиго, нервозность, депрессия, сонливость.
Со стороны органа зрения: амблиопия.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: стенокардия, ощущение сердцебиения, тахикардия, постуральная гипотензия*, синкопе*, вазодилатация.
Со стороны пищеварительной системы: сухость во рту или горле, метеоризм, панкреатит*.
Со стороны кожных покровов: алопеция*, эксфолиативный дерматит*, зуд, повышенная потливость, пузырчатка*, реакции фотосенсибилизации*, кожная сыпь.
Со стороны опорно-двигательной системы: артралгия.
Со стороны мочеполовой системы: инфекции мочевых путей, импотенция.
Общие расстройства и реакции в месте введения: отеки (периферические и генерализованные).
Отдельные побочные проявления: ангиоэдему* отмечали у 0,1% пациентов, применяющих квинаприл. Иногда, как и при применении других ингибиторов АПФ, при применении квинаприла выявляли эозинофильный пневмонит* и гепатит.
Результаты клинических лабораторных исследований: редко — агранулоцитоз и нейтропения (их причинно-следственная связь с применением квинаприла недостоверна), гиперкалиемия.
Креатинин и азот мочевины в крови. Повышение (более чем в 1,25 раза выше верхней границы нормы) уровня креатинина и азота мочевины в сыворотке крови отмечали в 2 и 2% случаев соответственно при терапии квинаприлом. Повышение более вероятно у пациентов, получающих препарат в комбинации с диуретиками, чем у получающих монотерапию квинаприлом.
Ангионевротический отек. Сообщалось о развитии ангионевротического отека у пациентов, которые принимали ингибиторы АПФ (включая 0,1% пациентов, получавших квинаприл). Если у пациента развивается ангионевротический отек гортани, лица, языка, применение квинаприла следует немедленно прекратить; пациенту следует провести адекватную терапию и наблюдать до полного исчезновения отека. Если отек проявляется только на лице и губах, специфического лечения в большинстве случаев не требуется; для устранения симптомов целесообразно применение антигистаминных препаратов. Ангионевротический отек языка, гортани и голосовой щели может представлять угрозу для жизни. При его развитии сразу же должна быть назначена соответствующая неотложная терапия, обязательно включающая п/к введение 0,3–0,5 мл р-ра адреналина (эпинефрина) (1:1000). У пациентов с наличием в анамнезе ангионевротического отека, не связанного с терапией ингибитором АПФ, также повышен риск ангионевротического отека во время лечения ингибитором АПФ.
У больных негроидной расы, которые применяли ингибиторы АПФ, случаи развития ангионевротического отека отмечали чаще, чем у больных других рас. У больных негроидной расы отмечали также несколько меньшее влияние ингибиторов АПФ на АД по сравнению с других расами.
Интестинальная ангиоэдема. У больных, применяющих ингибиторы АПФ, отмечали проявления интестинального ангионевротического отека. Такие больные жаловались на боль в животе (с/без тошноты или рвоты); в некоторых случаях не было никаких указаний в анамнезе о развитии ангионевротического отека лица и определялся нормальный уровень С-1 эстеразы. Диагноз ангионевротического отека устанавливали с помощью компьютерной томографии органов брюшной полости или ультразвукового исследования, или во время хирургического вмешательства. Данные проявления исчезали после прекращения приема препарата. Интестинальный ангионевротический отек должен быть включен в дифференциальную диагностику у пациентов с болью в животе, которые получают терапию ингибиторами АПФ. У пациентов с наличием в анамнезе ангионевротического отека, не связанного с терапией ингибитором АПФ, могут отмечать повышенный риск ангионевротического отека во время лечения ингибитором АПФ.
Анафилактоидные реакции
Десенсибилизация. У пациентов, получавших ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии к яду перепончатокрылых, выявляли угрожающие жизни анафилактоидные реакции. У некоторых пациентов данные реакции не возникали при временном перерыве приема ингибиторов АПФ, но возникали вновь при случайной повторной провокации.
Аферез ЛПНП. У пациентов, которым проводили процедуру афереза ЛПНП с декстран-сульфатной абсорбцией, при сопутствующей терапии ингибитором АПФ отмечали анафилактоидные реакции.
Гемодиализ. Клинические данные показали, что у пациентов, находящихся на гемодиализе с использованием определенных типов мембран с высокой интенсивностью потока (полиакрилонитрильные мембраны), могут развиваться анафилактоидные реакции при одновременном применении ингибитора АПФ. Следует избегать подобного сочетания, применяя альтернативные антигипертензивные препараты или альтернативные мембраны для гемодиализа.
Артериальная гипотензия. У пациентов с неосложненной АГ, получавших Аккупро, гипотензия развивалась редко, но она была вероятным следствием терапии ингибиторами АПФ у пациентов с нарушенным водно-электролитным балансом вследствие приема диуретиков, соблюдения низкосолевой диеты, проведения диализа.
У пациентов с застойной сердечной недостаточностью, у которых риск развития выраженной артериальной гипотензии особенно высок, лечение квинаприлом следует начинать в рекомендуемой дозе под медицинским контролем; этих пациентов следует наблюдать на протяжении первых 2 нед лечения и каждый раз при повышении дозы квинаприла.
При развитии симптоматической гипотензии пациента следует уложить на спину и при необходимости провести в/в инфузию изотонического р-ра натрия хлорида. Кратковременная гипотензивная реакция не является противопоказанием для дальнейшего применения препарата; однако при развитии подобной реакции следует рассмотреть вопрос о применении более низких доз препарата или отмене диуретиков.
У пациентов, которые получали терапию диуретиком в начале лечения квинаприлом, может развиваться симптоматическая гипотензия. Целесообразно отменить диуретик за 2–3 дня до начала лечения квинаприлом. Если АД не контролируется монотерапией квинаприлом, прием диуретиков следует возобновить. Если от использования диуретиков отказаться нельзя, применение Аккупро следует начинать с низкой начальной дозы.
Нейтропения и агранулоцитоз. Прием ингибиторов АПФ иногда может сопровождаться агранулоцитозом и депрессией костного мозга и у больных с неосложненной АГ, но чаще возникает, как правило, у пациентов с почечной недостаточностью, а также с коллагенозами. При применении ингибиторов АПФ у пациентов с коллагенозами и/или почечной недостаточностью необходим регулярный контроль количества лейкоцитов.
Кашель. У больных, применяющих ингибиторы АПФ, включая квинаприл, иногда возникал кашель. Обычно кашель был непродуктивным, постоянным и исчезал после прекращения терапии. Кашель, индуцированный применением ингибиторов АПФ, следует рассматривать при проведении дифференциальной диагностики кашля.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

снижение функции почек: Т_½ квинаприлата увеличивается при снижении клиренса креатинина. Рекомендованные начальные дозы для пациентов с нарушенной функцией почек, такие:

*На сегодня нет опыта, позволяющего дать специфические рекомендации относительно дозирования этим пациентам.
У лиц с повышенной чувствительностью вследствие угнетения активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы возможно нарушение функции почек. У пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых функция почек зависит от активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, терапия ингибиторами АПФ, включая квинаприл, может привести к развитию олигурии и/или прогрессирующей азотемии и редко — ОПН, в том числе с летальным исходом.
Период выведения квинаприлата увеличен из-за снижения клиренса креатинина. Пациентам с клиренсом креатинина <60 мл/мин квинаприл следует назначать в более низкой дозе (см. ПРИМЕНЕНИЕ). Дозу препарата таким пациентам следует титровать от низкой до более высокой, учитывая терапевтический эффект, а также регулярно контролировать функции почек (хотя в начальных исследованиях не выявлено ее дальнейшего ухудшения при использовании квинаприла).
У некоторых пациентов с АГ или сердечной недостаточностью без явных признаков поражения сосудов почек при лечении квинаприлом, особенно в сочетании с диуретиком, отмечали повышение уровня азота мочевины и креатинина в сыворотке крови. Это повышение обычно было незначительным и обратимым при отмене ингибитора АПФ и/или диуретика. Риск таких изменений выше у пациентов с нарушением функции почек. В таких случаях могут понадобиться снижение дозы и отмена диуретика и/или квинаприла.
В клинических исследованиях пациентов с АГ и односторонним или двусторонним стенозом почечной артерии, после терапии ингибитором АПФ отмечали повышение уровня азота мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови. Это повышение было почти всегда обратимым при отмене терапии ингибитором АПФ и/или диуретиком. В таких случаях необходим контроль функции почек пациентов на протяжении первых нескольких недель терапии.
Нарушение функции печени. Квинаприл в комбинации с диуретиком следует применять с осторожностью у пациентов с нарушением функции или прогрессирующим заболеванием печени, поскольку небольшие изменения водно-электролитного баланса могут обусловить развитие печеночной комы. Метаболизм квинаприла до квинаприлата в норме происходит под действием печеночной эстеразы. Концентрация квинаприлата снижается у больных с алкогольным циррозом печени вследствие нарушения деэтерификации квинаприла.
Гиперкалиемия и калийсберегающие диуретики. Как при применении других ингибиторов АПФ, так и при применении квинаприла может возрастать уровень ионов калия в сыворотке крови. При одновременном применении квинаприл может уменьшать гипокалиемию, вызванную тиазидными диуретиками. Исследования одновременного применения квинаприла и калийсберегающих диуретиков не проводили. Поскольку существует риск повышения концентрации калия в сыворотке крови, важно, чтобы комбинированная терапия у больных, получающих терапию калийсберегающими диуретиками начиналась осторожно под тщательным контролем уровня калия в сыворотке крови.
Гипогликемия и сахарный диабет. Применение ингибиторов АПФ может сопровождаться гипогликемией у больных сахарным диабетом, которые принимают инсулин или пероральные гипогликемизирующие средства. Поэтому следует тщательно наблюдать состояние таких больных.
Хирургия/анестезиология. При необходимости хирургического вмешательства следует проинформировать анестезиолога о том, что пациент принимает квинаприл, поскольку возможно развитие выраженной артериальной гипотензии/коллапса.
Применение у людей пожилого возраста. Возраст не оказывает существенного влияния на эффективность и безопасность препарата, поэтому рекомендуемая начальная доза Аккупро у пациентов пожилого возраста составляет 10 мг 1 раз в сутки; при необходимости она может быть скорригирована с учетом уровня АД.
Применение в период беременности и кормления грудью. При применении в период беременности ингибиторы АПФ могут вызывать фетальную и неонатальную заболеваемость и смертность. Перед применением квинаприла в период беременности следует рассмотреть его возможное неблагоприятное влияние на плод. Если беременнность наступила в период приема квинаприла, препарат необходимо отменить.
При приеме ингибиторов АПФ на протяжении II и III триместра беременности были сообщения о гипотензии, почечной недостаточности, гипоплазии черепа и/или смерти новорожденных. Также сообщалось о развитии олигогидроамниона, что, вероятно, является следствием сниженния функции почек плода; в связи с этим отмечали контрактуры конечностей, черепно-лицевые деформации, гипоплазию легких и задержку внутриутробного роста. Если в течение I триместра эмбрион или плод испытал влияние препарата, следует как можно раньше информировать мать о степени риска, даже если не было диагностировано возникновение побочных проявлений.
Женщинам, которые на протяжении II и III триместра беременности применяли ингибиторы АПФ, следует сообщить о потенциальном риске для плода; для диагностики олигогидроамниона необходимо проводить частое ультразвуковое исследование. В случае диагностики олигогидроамниона, применение квинаприла необходимо прекратить, применение исключительно может быть продлено лишь при условии, что он является жизненно необходимым для матери.
Другим потенциальным риском для плода и новорожденного при применении ингибиторов АПФ является задержка внутриутробного роста, недоношенность и незакрытие артериального протока; возможно также наступление смерти плода. Однако остается неизвестным, что служит причиной развития таких побочных проявлений — применение препарата или сопутствующие заболевания матери. Неизвестно также, какой неблагоприятный фактор, действующий в I триместр беременности, может вызвать повреждение плода.
Детям грудного возраста, матери которых в период беременности получали ингибитор АПФ, а следовательно, дети были подвержены внутриутробному влиянию ингибиторов АПФ, необходимо наблюдение — контроль гипотензии, олигоурии и гиперкалиемии. Если выявляют олигурию, необходимо обратить внимание на поддержание АД и почечной перфузии.
Ингибиторы АПФ, включая квинаприл, в ограниченном количестве выделяются с грудным молоком. Поэтому в период лечения препаратом Аккупро рекомендовано прекратить кормление грудью.
Дети. Безопасность и эффективность применения Аккупро у пациентов детского возраста не исследовали.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с потенциально опасными механизмами. Скорость реакций при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами в начале лечения препаратом Аккупро может быть нарушена.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

прием тетрациклина вместе с квинаприлом уменьшает абсорбцию тетрациклина приблизительно на 28–37%. Уменьшение абсорбции обусловлено присутствием карбоната магния как наполнителя в препарате Аккупро.
У пациентов, которые одновременно принимали препараты лития и ингибиторы АПФ, отмечали повышенный уровень лития в сыворотке крови и симптомы токсичности лития. Назначать комбинацию этих препаратов следует с осторожностью; рекомендуется частый контроль уровня лития в сыворотке крови. Дополнительное использование диуретика повышает риск развития литиевой интоксикации.
При назначении квинаприла с пропранололом, гидрохлоротиазидом, дигоксином или циметидином не выявлено никаких клинически значимых фармакокинетических взаимодействий. Антикоагулянтный эффект при однократном приеме варфарина (по показателю протромбинового времени) существенно не изменяется при одновременном приеме квинаприла 2 раза в сутки.
Одновременная терапия тиазидными диуретиками и/или блокаторами β-адренорецепторов усиливает антигипертензивный эффект квинаприла.
При одновременном назначении квинаприла с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен или амилорид), калиевыми добавками или калийсодержащими солезаменителями их следует применять с осторожностью и при соответствующем контроле уровня калия в сыворотке крови. У пациентов, принимающих квинаприл (как и другие ингибиторы АПФ), уровень калия в сыворотке крови может повышаться. При одновременном применении квинаприл может уменьшать гипокалиемию, вызванную тиазидными диуретиками. В связи с риском дальнейшего повышения уровня калия в сыворотке крови, сочетанную терапию с калийсберегающими диуретиками следует начинать с осторожностью, регулярно контролируя уровень калия в сыворотке крови.
У некоторых пациентов с нарушенной функцией почек, которые принимают НПВП, после начала приема ингибиторов АПФ вероятно дальнейшее ухудшение функции почек. Обычно это состояние обратимо. Возможно снижение терапевтического эффекта квинаприла при одновременном назначении с НПВП.
Ингибиторы АПФ, включая квинаприл, могут повышать чувствительность к инсулину или пероральным гипогликемизирующим препаратам, что может приводить к развитию гипогликемии у пациентов с сахарным диабетом. В этом случае необходимы дополнительные наблюдения.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

наиболее вероятным клиническим проявлением передозировки может быть тяжелая артериальная гипотензия, требующая в/в введения плазмозамещающих р-ров. Проводят симптоматическую и поддерживающую терапию. Гемодиализ и перитонеальный диализ не оказывают существенного влияния на выведение квинаприла и квинаприлата.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом, защищенном от света месте при температуре до 25 °С.