Бісопролол - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

БІСОПРОЛОЛ САНДОЗ^®

(BISOPROLOL SANDOZ^®)

Склад:

діюча речовина: бісопрололу фумарат;

1 таблетка містить 5 мг або 10 мг бісопрололу фумарату;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат безводний, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

плівкове покриття для таблеток по 5 мг: покриття без барвників (лактози моногідрат, гіпромелоза, титану діоксид  (Е 171), макрогол 4000), заліза оксид жовтий (Е 172);

плівкове покриття для таблеток по 10 мг: покриття без барвників (лактози моногідрат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол 4000), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг:  жовтого кольору круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з насічками для розділення на чотири частини, з тисненням «BIS5» з одного боку;

таблетки по 10 мг: абрикосового кольору круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з насічками за типом «snap tab» для розділення на чотири частини, з тисненням «BIS10» з одного боку.

Фармакотерапевтична група.

Селективні блокатори  β-адренорецепторів. Код АТХ С07А В07.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Бісопролол – високоселективний β₁-адреноблокатор. При застосуванні у терапевтичних дозах не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Чинить антиангінальну та гіпотензивну дію. При лікуванні пацієнтів з ІХС без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує потребу міокарда у кисні завдяки зменшенню частоти серцевих скорочень і зменшенню серцевого викиду та зниженню артеріального тиску, збільшує постачання міокарда киснем за рахунок зменшення кінцево-діастолічного тиску і подовження  діастоли. Препарат має дуже низьку спорідненість із β₂-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із β₂-рецепторами ендокринної системи. Препарат тільки у поодиноких випадках може впливати на гладку мускулатуру бронхів і периферичних артерій, а також на метаболізм глюкози.

Бісопролол не має вираженого негативного інотропного ефекту.

Максимальний ефект бісопрололу досягається через 3-4 години після перорального застосування. При одноразовому застосуванні дія бісопрололу зберігається протягом 24 годин. Максимальний антигіпертензивний ефект бісопрололу зазвичай досягається через 2 тижні.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після прийому внутрішньо бісопролол добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність становить приблизно 90 % і не залежить від прийому їжі. Фармакокінетика бісопрололу і концентрація у плазмі крові лінійні у діапазоні доз від 5 мг до 20 мг. Максимальна концентрація у плазмі крові (С_max) досягається через 2-3 години.

Розподіл. Зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 30 %, об’єм розподілу – 3,5 л/кг, а загальний кліренс – приблизно 15 л/кг.

Метаболізм та виведення. Період напіввиведення з плазми крові становить 10-12 годин. Бісопролол виводиться з організму двома рівноцінними шляхами – 50 % активної речовини перетворюється у неактивні метаболіти у печінці і виводиться нирками, 50 % виводиться нирками у незміненому стані. Дослідження in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що бісопролол метаболізується з участю CYP3A4 (~ 95 %), CYP2D6 відіграє лише незначну роль. Корекція дози для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок легкого та середнього ступеня тяжкості не потрібна. Фармакокінетика бісопрололу лінійна і не залежить від віку пацієнта.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця (ІХС) (стенокардія), хронічна серцева недостатність (ХСН) із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності – серцевими глікозидами.

Протипоказання.

– Підвищена чутливість до бісопрололу або до інших компонентів препарату;

– гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує  інотропної терапії;        

– кардіогенний шок;

– атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму);

– синдром слабкості синусового вузла;

– виражена синоатріальна блокада;

– симптоматична брадикардія (частота серцевих скорочень менше 60 уд/хв);

– симптоматична артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст.);

– тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;

– тяжка форма бронхіальної астми;

– пізні стадії порушення периферичного кровообігу, хвороба Рейно;

– феохромоцитома, що не лікувалася;

– метаболічний ацидоз;

– одночасне застосування з флоктафеніном і сультопридом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінації, що не рекомендується застосовувати.

Лікування хронічної серцевої недостатності.

– Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда.

Усі показання.

– Антагоністи кальцію типу верапамілу, меншою мірою –  дилтіазему:  негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади у пацієнтів, які приймають β-блокатори.

– Супутнє застосування гіпотензивних препаратів з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин) може призвести до зниження частоти серцевих скорочень, зменшення серцевого викиду та розширення судин. При комбінованій терапії раптова відміна цих засобів може підвищити ризик рефлекторної гіпертензії.

Комбінації, що слід застосовувати з обережністю.

Лікування артеріальної гіпертензії або ішемічної хвороби серця (стенокардії).

– Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можуть підвищувати негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда.

Усі показання.

– Антагоністи кальцію типу дигідропіридину (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін): можуть підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.

– Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад, аміодарон): можуть підвищувати негативний вплив на атріовентрикулярну провідність.

– β-блокатори місцевої дії (наприклад, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми):  дія бісопрололу може посилюватися.

– Парасимпатоміметики: може збільшуватися час атріовентрикулярної провідності та підвищується ризик брадикардії.

– Інсулін та пероральні гіпоглікемізуючі засоби: посилюється дія цих препаратів. Ознаки гіпоглікемії можуть бути замасковані. Подібна взаємодія більш вірогідна при застосуванні неселективних β-блокаторів.

– Засоби для анестезії: підвищується ризик пригнічення функції міокарда і виникнення артеріальної гіпотензії.

– Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): можуть знижувати частоту серцевих скорочень, збільшують час атріовентрикулярної провідності.

– Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): можуть послаблювати гіпотензивний ефект бісопрололу.

– β-симпатоміметики (наприклад, ізопреналін, добутамін): застосування у комбінації з бісопрололом може призвести до зниження терапевтичного ефекту обох засобів.

– Симпатоміметики, які активують α- і β-адренорецептори (наприклад, адреналін, норадреналін): підвищують артеріальний тиск. Подібна взаємодія більш вірогідна при застосуванні неселективних β-блокаторів.

– Антигіпертензивні засоби (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин): підвищують ризик артеріальної гіпотензії.

Можливі комбінації.

–  Мефлохін: може підвищуватися ризик розвитку брадикардії.

– Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищують гіпотензивний ефект β-блокаторів. Є ризик розвитку гіпертонічного кризу.

Особливості застосування.

Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом слід розпочинати з титрування дози. На початку лікування препаратом необхідно проводити регулярний моніторинг.

Лікування не можна переривати раптово, курс необхідно закінчувати повільно, з поступовим зниженням дози бісопрололу.

Необхідна обережність під час лікування бісопрололом пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією, що супроводжуються серцевою недостатністю.

З особливою обережністю слід приймати бісопролол  у таких випадках:

– атріовентрикулярна блокада І ступеня;

– цукровий діабет з різкими коливаннями показників рівня глюкози у крові; симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані (наприклад, тахікардія, відчуття серцебиття, підвищене потовиділення);

– сувора дієта;

– стенокардія Принцметала;

– бронхоспазм (бронхіальна астма та інші обструктивні захворювання легень помірного ступеня). Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функцій зовнішнього дихання у хворих на бронхіальну астму в анамнезі;

– проведення десенсибілізаційної терапії. Як і інші β-блокатори, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів  та збільшувати прояви анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;  

– порушення периферичного кровообігу (можливе посилення симптомів, особливо на початку терапії);

– загальна анестезія.

Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом β-адреноблокаторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування β-блокаторів знижує випадки аритмії та ішемії міокарда протягом наркозу, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування β-блокаторів під час інтраопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації зниження артеріального тиску. Якщо вважається за необхідне припинити лікування  бісопрололом перед оперативним втручанням, дозу слід знижувати поступово та припинити прийом препарату приблизно за 48 годин до загальної анестезії.

Початок та припинення лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом потребує регулярного моніторингу стану пацієнта.

На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування ХСН у пацієнтів з такими захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функції нирок та/або печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені пороки серця, гемодинамічно значущі набуті клапанні пороки серця, інфаркт міокарда за останні 3 місяці.

Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію типу верапаміл або дилтіазем, з антиаритмічними препаратами 1 класу та гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хворим на псоріаз (у т.ч. в сімейному анамнезі) β-адреноблокатори призначати після ретельної оцінки користь/ризик.

Пацієнтам із феохромоцитомою бісопролол призначати тільки на тлі попередньої терапії α-адреноблокаторами.

При лікуванні бісопрололом можуть маскуватися симптоми тиреотоксикозу.

При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень помірного ступеня показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з бронхіальною астмою через підвищення тонусу дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз β2-симпатоміметиків.

Застосування препарату може давати позитивні результати допінг-тесту.

Препарат містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фармакологічна дія бісопрололу може спричинити шкідливий вплив на вагітність та/або плід/ новонародженого. У період вагітності препарат застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Як правило, β-адреноблокатори зменшують кровотік у плаценті та можуть вплинути на розвиток плода, спричинити його внутрішньоматкову загибель, аборт або передчасні пологи. У плода/новонародженого можуть виникати побічні ефекти (наприклад, гіпоглікемія та брадикардія). Якщо лікування β-блокатором необхідне, бажано, щоб це був β₁-селективний блокатор. Необхідно  контролювати матково-плацентарний кровотік та ріст плода.

Після пологів новонароджений повинен знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 діб.

Дані щодо екскреції бісопрололу  у грудне молоко або безпеки впливу на грудних дітей відсутні.

Годування груддю не рекомендується під час лікування бісопрололом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

В індивідуальних випадках препарат може вплинути на  здатність  керувати автотранспортом або роботу зі складними механізмами, тому це слід враховувати, особливо на початку лікування та при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

Спосіб застосування та дози.

Препарат слід приймати не розжовуючи вранці, незалежно від прийому їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини. Таблетки по 5 мг та 10 мг можна ділити на чотири частини.

Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця (стенокардія).

Рекомендована доза становить 5 мг (1 таблетка) на добу. У випадку помірної артеріальної гіпертензії (діастолічний тиск до 105 мм рт. ст.) на початку лікування можна призначити дозу 2,5 мг 1 раз на добу (½ таблетки по 5 мг).

При необхідності добову дозу можна підвищити до 10 мг (1 таблетка) на добу. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг на добу.

Зміна та коригування дози встановлюються лікарем індивідуально, залежно від стану пацієнта.

Препарат застосовувати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця, що супроводжуються серцевою недостатністю.

Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, при необхідності – серцевими глікозидами.

Стандартна терапія ХСН: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики і, при необхідності, серцеві глікозиди.

Бісопролол призначати для лікування пацієнтів із ХСН без ознак загострення.

Лікування хронічної серцевої недостатності розпочинається відповідно до поданої нижче схеми титрування, його можна коригувати залежно від індивідуальних реакцій організму:

– 1,25 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тижня, підвищуючи до

– 2,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, підвищуючи до

– 3,75 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, підвищуючи до

– 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, підвищуючи до

– 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, підвищуючи до

– 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.

Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.

На початку лікування стійкої хронічної недостатності необхідно проводити регулярний моніторинг. Протягом фази титрування необхідний контроль за наступними показниками життєдіяльності (артеріальний тиск, частота серцевих скорочень) і симптомами прогресування серцевої недостатності.

Модифікація лікування.

Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може потребувати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта лікування препаратом слід продовжувати.

Курс лікування препаратом тривалий. Тривалість лікування залежить від характеру та перебігу захворювання.

Не слід припиняти лікування раптово та змінювати рекомендовану дозу без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності лікування препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.

Пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю.

Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця. Пацієнтам із порушенням функцій печінки або нирок легкого і середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай робити не потрібно. Пацієнтам із тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) і пацієнтам із тяжкою формою печінкової недостатності добова доза бісопрололу не має перевищувати 10 мг.

Хронічна серцева недостатність. Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки та/або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з обережністю.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти.

Не застосовувати. Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні.

Передозування.

Симптоми. При передозуванні (наприклад, добова доза 15 мг замість 7,5 мг) повідомлялося про  атріовентрикулярну блокаду ІІІ ступеня, запаморочення. Як правило, найчастішими проявами передозування можуть бути брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія. Повідомлялося про кілька випадків передозування (максимум    2000 мг бісопрололу), симптомами яких були брадикардія та/або артеріальна гіпотензія; усі пацієнти одужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти з серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату.

Лікування. Необхідно припинити прийом препарату та звернутися до лікаря. Залежно від ступеня передозування слід проводити підтримуючу і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол тяжко піддається діалізу.

При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. У випадку брадикардії, що не піддається лікуванню, з обережністю можна застосувати ізопреналін або інші засоби з позитивними хронотропними властивостями, при необхідності – кардіостимуляцію. За деяких обставин може знадобитися трансвенозна установка кардіостимулятора.

При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, внутрішньовенне введення глюкагону.

При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: необхідний ретельний моніторинг пацієнтів при інфузійному введенні ізопреналіну; у разі необхідності застосовувати кардіостимуляцію.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів,  вазодилататорів, інотропних засобів.

При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад, ізопреналін), β₂-адреноміметики та/або амінофілін.  

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Побічні реакції.

Небажані  ефекти класифіковані за частотою проявів: дуже поширені  (≥ 1/10),  поширені          (≥ 1/100, < 1/10), непоширені  (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені  (≥ 1/10000,  < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10000), невідомі (частота не може бути оцінена через відсутність даних).

З боку психіки: непоширені – депресія, порушення сну; рідко поширені – нічні жахи, галюцинації.

З боку центральної нервової системи: поширені – запаморочення, головний біль; рідко поширені – синкопе.

З боку органів зору: рідко поширені – зниження сльозовиділення (слід враховувати при носінні контактних лінз); дуже рідко поширені – кон’юнктивіт.

З боку органів слуху: рідко поширені – погіршення слуху.

З боку серцево-судинної системи: дуже поширені – брадикардія (у хворих із хронічною серцевою недостатністю); поширені – ознаки загострення вже існуючої серцевої недостатності (у хворих з ХСН), відчуття холоду або оніміння кінцівок, артеріальна гіпотензія; непоширені – порушення атріовентрикулярної провідності, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю, ортостатична гіпотензія, посилення серцевої недостатності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією); брадикардія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією).

З боку дихальної системи: непоширені – бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів; рідко поширені – алергічний риніт.

З боку травного тракту: поширені – нудота, блювання, діарея, запор.

З боку гепатобіліарної системи: рідко поширені – гепатит.

З боку шкіри: рідко поширені – алергічні реакції, включаючи свербіж, почервоніння, екзантему; дуже рідко поширені – при лікуванні β-блокаторами може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу, алопеція.

З боку кістково-м’язової системи: непоширені – міастенія, спазм м’язів, судоми.

З боку репродуктивної системи: рідко поширені – порушення потенції.

Загальні розлади: поширені – астенія (у пацієнтів з ХСН), підвищена втомлюваність (особливо на початку лікування) зазвичай слабковиражені і проходять протягом 1-2 тижнів; непоширені – астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця).

Лабораторні показники: рідко поширені – підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання.

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 (10 × 3) блістери в картонній коробці.

По 15 таблеток у блістері; по 2 (15 × 2), 4 (15 × 4), 6 (15 × 6) блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина/Salutas Pharma GmbH, Germany (виробництво за повним циклом).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Отто-вон-Гюріке-Аллеє 1, 39179 Барлебен, Німеччина/

Otto-von-Guericke-Allee 1, 39179 Barleben, Germany.

Виробник.

Лек С.А., Польща/Lek S.A., Poland (альтернативний виробник).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

95-010 Стриков, вул. Подліпіє, 16, Польща/16, Podlipie Str., 95-010 Strykow, Poland (виробництво за повним циклом).

Вул. Доманієвська 50 С, Варшава, 02-672, Польща/ul. Domaniewska, 50 C, Warszawa, 02-672, Poland (первинне і вторинне пакування, контроль та випуск серії).

бисопролол (INN-BISOPROLOLUM) — селективный блокатор β₁-адренорецепторов. В терапевтических дозах не обладает внутренней симпатомиметической активностью. Оказывает антигипертензивное и антиангинальное действие.
Антиангинальное действие связано с блокадой β₁-адренорецепторов, что приводит к уменьшению потребности миокарда в кислороде за счет снижения ЧСС, уменьшения сердечного выброса и снижения АД. Нормализует перфузию миокарда за счет снижения конечного диастолического давления и удлинения диастолы.
Механизм антигипертензивного действия осуществляется путем снижения МОК, симпатической стимуляции периферических сосудов и угнетения высвобождения ренина почками.
При хронической сердечной недостаточности бисопролол уменьшает выраженность проявлений активации симпатоадреналовой системы и предупреждает прогрессирование заболевания.
После приема бисопролол практически полностью всасывается в ЖКТ. Биодоступность составляет около 90%. Максимальные концентрации препарата в плазме крови достигаются через 1–3 ч. Связывание бисопролола с белками плазмы крови составляет 30%. Фармакокинетика препарата нечувствительна к патологическим изменениям белков плазмы крови, например в случае увеличения количества кислых альфа-1 гликопротеинов.
При первом прохождении через печень инактивируется за счет метаболизма до 10% принятой дозы. В печени биотрансформируется около 50% дозы с образованием неактивных метаболитов. Болеее 95% действующего вещества выводится почками, половина его — в неизмененном виде. Поэтому, как правило, нет необходимости корректировать дозу бисопролола больным с незначительными или умеренными нарушениями функции печени или почек.
Период полувыведения из плазмы крови составляет 10–12 ч, что обеспечивает терапевтический эффект на протяжении 24 ч после однократного приема дневной дозы.

АГ; ИБС (стенокардия); хроническая сердечная недостаточность.

дозу препарата подбирают индивидуально, с учетом эффективности лечения и ЧСС.
АГ
Рекомендованная суточная доза составляет 5 мг бисопролола 1 раз в сутки. В некоторых случаях начальная доза может составлять 2,5 мг 1 раз в сутки. При необходимости дозу можно повысить до 10 мг бисопролола 1 раз в сутки. Максимальная суточная доза —10 мг.
ИБС (стенокардия)
Рекомендованная суточная доза составляет 5 мг бисопролола 1 раз в сутки. При необходимости дозу можно повысить до 10 мг бисопролола 1 раз в сутки. Максимальная суточная доза — 10 мг.
Хроническая сердечная недостаточность. Назначают пациентам (с фракцией выброса ≤35% по данным эхоКГ), которые находятся в стабильном состоянии без обострения на протяжении последних 6 нед. Препарат назначают в комбинации с ингибиторами АПФ (или другим вазодилататорами), диуретиками и, если необходимо, сердечными гликозидами.

Период применения, нед	Режим дозирования
1–2	Начальная доза 1,25 мг/сут
4	Постепенное повышение дозы до 2,5 мг/сут
6	5 мг/сут
8	Целевая доза 10 мг/сут

При хронической сердечной недостаточности рекомендовано титрование/удвоение дозы, в среднем с интервалом в 2 нед, под контролем гемодинамических показателей (АД, ЧСС) и индивидуальных реакций пациента. Целевая доза — 10 мг/сут.
После приема первой дозы препарата (1,25 мг) необходимо на протяжении 4 ч провести обследование пациента, включая контроль АД, ЧСС, ЭКГ (нарушение проводимости). Возникновение побочных эффектов может мешать достижению максимальной рекомендованной дозы. При необходимости дозу можно снизить или отменить препарат, а потом возобновить лечение по приведенной выше схеме.
Лечение следует проводить под постоянным наблюдением врача.
Таблетки Бисопролол Гексал нужно принимать не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости, желательно натощак или во время завтрака.
Продолжительность терапии определяет врач.
Прекращать лечение препаратом следует постепенно, медленно снижая дозу (особенно больным со стенокардией), поскольку внезапная отмена бисопролола может приводить к резкому ухудшению клинической картины.

повышенная чувствительность к бисопрололу или другим компонентам препарата; сердечная недостаточность в фазе декомпенсации; кардиогенный шок; предсердно-желудочковая блокада II и III степени; синдром слабости синусного узла; синоатриальная блокада; брадикардия (пульс в покое менее 50 уд./мин до начала лечения); гипотензия (систолическое давление менее 90 мм рт. ст.); метаболический ацидоз; обструктивные заболевания легких, БА; поздние стадии нарушений периферического кровообращения; одновременное применение ингибиторов МАО (за исключением ингибиторов МАО-В); возраст до 12 лет; период кормления грудью.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: брадикардия (сопровождающаяся головокружением); артериальная гипотензия, включая ортостатические реакции; редко — замедление AV-проводимости или усиления имеющейся AV-блокады, аритмии, появление/усиление проявлений сердечной недостаточности, ухудшение периферического кровообращения (ощущение похолодения конечностей), усугубление течения болезни Рейно, имеющейся перемежающейся хромоты.
Со стороны ЦНС: повышенная утомляемость, немотивированная слабость, головокружение, головная боль, редко — ощущение тревоги, раздражительность, нарушение сна, депрессия, спутанность сознания (особенно у больных пожилого возраста).
Со стороны ЖКТ: тошнота, рвота, диарея, боль в животе, запор; в единичных случаях — гепатотоксическое действие.
Со стороны дыхательной системы: ринит, одышка, бронхоспазм (особенно у пациентов с БА или обструктивными заболеваниями бронхов).
Обмен веществ: в единичных случаях — снижение толерантности к глюкозе (при латентном сахарном диабете) и признаки гипогликемии (тахикардия и тремор), которые могут быть маскированы. В некоторых случаях — повышение уровня ТГ в крови; повышение активности трансаминаз сыворотки крови; гепатит.
Со стороны мочеполовой системы: в отдельных случаях — снижение половой функции, уменьшение либидо и потенции.
Другие: аллергические реакции, кожная сыпь, псориатические высыпания, мышечная слабость, судороги, боль в мышцах и суставах, очень редко — дизурия, нарушение вкуса, сухость слизистых оболочек и боль в глазах, что необходимо принимать во внимание пациентам, которые пользуются контактными линзами.

назначают с осторожностью больным с застойной сердечной недостаточностью (при условии компенсации их клинического состояния и возможности адекватного медицинского контроля; начальная доза — 1,25 мг/сут). С осторожностью, учитывая соотношение польза/риск, бисопролол назначают пациентам с AV-блокадой II степени, нарушениями периферического кровообращения, в том числе при болезни Рейно.
Блокаторы β-адренорецепторов могут провоцировать появление, увеличивать количество и удлинять приступы вазоспастической стенокардии/стенокардии Принцметала, что необходимо учитывать при назначении бисопролола.
Как правило, лица с хроническими обструктивными заболеваниями дыхательных путей не должны использовать блокаторы β-адренорецепторов или, если необходимо, применять их в минимальных дозах (начальная доза — 2,5 мг/сут) в комбинации с бронходилататорами.
С осторожностью применяют препарат у пациентов с сахарным диабетом с колебанием уровня сахара крови и у больных с метаболическим ацидозом.
Бисопролол может маскировать симптомы гипогликемии и симптомы заболевания при тиреотоксикозе. При феохромоцитоме бисопролол может быть использован только на фоне предыдущей терапии блокаторами α-адренорецепторов.
Бисопролол с осторожностью (только после тщательной оценки соотношения польза/риск) применяют у больных псориазом или с псориазом в анамнезе, пациентов с миастенией, при наличии депрессии (в том числе в анамнезе).
Препарат может повышать чувствительность к аллергенам и выраженность аллергических реакций.
Препарат содержит активную субстанцию, которая дает положительные результаты при антидопинговом контроле.
Больным пожилого возраста коррекции дозы препарата не требуется, тем не менее у этой категории пациентов возможна повышенная чувствительность даже к обычным дозам препарата.
Период беременности: применение бисопролола в период беременности возможно лишь при условии тщательной оценки соотношения пользы и риска для матери и плода. Применение блокаторов β-адренорецепторов в III триместр беременности является причиной брадикардии и гипотензии у плода.
Рекомендовано с осторожностью назначать препарат лицам, управляющим автотранспортным средством и работающим с потенциально опасными механизмами (возможность влияния на АД и сердечный ритм).

противопоказаны комбинации с флоктафенином, сультопридом, ингибиторами МАО (за исключением ингибиторов МАО-В).
Аллергены, которые используют для иммунотерапии/экстракты аллергенов для кожных проб в комбинации с блокаторами β-адренорецепторов, могут провоцировать тяжелые системные аллергические реакции.
Не рекомендуются/требуют особой осторожности комбинации бисопролола с антагонистами кальция (верапамил, дилтиазем, бепридил) в связи с ростом отрицательного влияния на инотропную функцию миокарда, АV-проводимость и АД.
Препараты, которые содержат клонидин, резерпин, гуанфацин, альфа-метилдопу, не следует использовать вместе с бисопрололом из-за возможного значительного замедления ЧСС. Клонидин, гуанфацин могут подавлять AV-проводимость.
Если отменяют комбинированную терапию с клонидином, то после прекращения приема блокатора β-адренорецепторов лечение клонидином необходимо продолжать еще несколько дней, обеспечивая адекватный медицинский контроль за состоянием пациента.
Комбинации, которые применяют с осторожностью: антиаритмические препараты класса I (например дизопирамид, хинидин, лидокаин, дифенин, пропафенон); антиаритмические препараты класса III (амиодарон, соталол); антагонисты кальция (производные дигидропиридина) — повышение риска гипотензии и риска развития сердечной недостаточности.
Действие инсулина и пероральных противодиабетических препаратов может изменяться при одновременном применении с бисопрололом.
Сердечные гликозиды: снижение ЧСС, удлинение AV-проводимости.
Баклофен: повышение антигипертензивной активности.
Контрастные вещества, содержащие йод: блокаторы β-адренорецепторов могут повышать риск развития анафилактических реакций, рефрактерных к лечению.
Препараты, блокирующие синтез простагландинов (в частности НПВП): снижение антигипертензивного эффекта.
Производные эрготамина: обострение нарушений периферического кровообращения.
Симпатомиметические средства, ксантины (аминофиллин, теофиллин): возможно взаимное ослабление терапевтических эффектов.
Трициклические антидепрессанты, барбитураты, фенотиазины, а также другие антигипертензивные средства: усиление эффекта снижения АД.
Антигипертензивные средства (диуретики, ингибиторы АПФ, блокаторы α-адренорецепторов) и нитраты потенцируют антигипертензивное действие бисопролола.
ГКС: возможно снижение антигипертензивного эффекта вследствие задержки воды и натрия.
Циметидин: возможно снижение клиренса блокаторов β-адренорецепторов, которые метаболизируются в печени, и соответственно повышение их биодоступности.
Рифампицин несколько ускоряет метаболизм бисопролола, но, как правило, корректирования дозы последнего не требуется.
Эффект Бисопролола Гексал может усиливаться при одновременном применении с гидралазином и алкоголем.
Перед хирургическим вмешательством необходимо предупредить анестезиолога о приеме бисопролола. Средства для ингаляционного наркоза, производные углеводородов (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран и др.) при одновременном применении с блокаторами β-адренорецепторов повышают риск угнетения функции миокарда и развития гипотензивных реакций. Действие недеполяризирующих блокаторов нервно-мышечной передачи под влиянием блокаторов β-адренорецепторов может усиливаться и удлиняться.

симптомы: брадикардия, артериальная гипотензия, сердечная недостаточность, аритмии, бронхоспазм, нарушение дыхания, судороги.
Лечение: промывание желудка, применение сорбентов, слабительные средства, такие как натрия сульфат.
Кроме наблюдения за показателями жизнедеятельности, необходимо проводить мониторинг ОЦП и электролитного баланса, концентрации глюкозы в крови и уровней веществ, экскретирующихся с мочой, а выявленные нарушения по возможности корректировать проведением неотложной медпомощи. Возможно проведение ИВЛ.
При брадикардии или гипотензии применяют такие антидоты: атропин — 0,5–2,0 мл в/в болюсно; глюкагон — сначала 1–10 мг в/в, затем 2–2,5 мг за час в виде беспрерывной инфузии; симпатомиметики в зависимости от массы тела и эффекта: дофамин, добутамин, изопреналин, орципреналин и адреналин. В случае брадикардии, которая не поддается лечению, необходима терапия временным водителем ритма (пейсмейкером).
При наличии бронхоспазма применяют блокаторы β₂-адреномиметиков или аминофиллин.
При генерализованных судорогах рекомендуется медленное в/в введение диазепама.

при температуре до 25 °С.