Цедекс - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЦЕДЕКС

CEDAX

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ceftibuten; (+)-(6R,7R)-7-[(z)-2-(2-аміно-4-тіазоліл)-4-карбокси-кротонам ідо]-8-оксо-5-тіа-1-азабіцикло[4.2.0]окт-2-енe-2-карбоксилат дигідрат; існує у вигляді цис- і трансформ;

основні фізико-хімічні властивості:

капсули: непрозорі капсули білого або жовтувато-білого кольору, з написом чорним чорнилом “Cedax”, що містять порошок від білого до світлого жовтувато-коричнюватого кольору;

порошок для приготування суспензії: порошок від світло-жовтого до темно-жовтого кольору, що при розчиненні у воді утворює світло-жовту суспензію з характерним вишневим запахом;

склад:

капсули: 1 капсула містить цефтибутену 400 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат; склад оболонки капсули: титану діоксид, натрію лаурилсульфат, желатин, полісорбат-80;

порошок для приготування суспензії: 5 мл готової суспензії містять цефтибутену 180 мг (1 мл/36 мг);

допоміжні речовини: полісорбат-80, симетикон, смола ксантанова, кремнію діоксид, титану діоксид, натрію бензоат, смакова добавка з вишневим присмаком, сахароза.

Форма випуску. Капсули. Порошок для приготування суспензії.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини. Код АТС J01D D14.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Цефтибутен – пероральний цефалоспориновий антибіотик III покоління. Цефтибутен, як і більшість інших бета-лактамних антибіотиків, чинить бактерицидний ефект, пригнічуючи синтез клітинної стінки бактерій. Завдяки своїй хімічній структурі цефтибутен є високостійким до дії бета-лактамаз. Більшість мікро організмів, що продукують бета-лактамази і є стійкими до пеніциліні в та інших цефалоспоринів, можуть пригнічуватися цефтибутеном.

Мікробіологія. Цефтибутен високостійкий до плаз мідних пеніцилін аз і цефалоспориназ. Однак він руйнується під дією деяких хромосомних цефалоспориназ, що продукуються такими мікро організмами, як Citrobacter, Enterobacter і Bacteroides. Як і інші бета-лактами, цефтибутен не слід застосовувати при інфекціях, спричинених штамами бактерій, стійкість яких до бета-лактамів зумовлена загальними механізмами, такими як проникність або пеніцилінзв’язуючі білки (ПЗБ) (наприклад, пеніцилінорезистентний S.pneumoniae). Цефтибутен взаємодіє в основному з ПЗБ-3 Е. соlі, що призводить до утворення філаментозних форм при концентрації, яка становить ¼ – ½ мінімальної пригнічуючої концентрації (МПК), та лізису при концентрації, що у два рази перевищує МПК. Мінімальна бактерицидна концентрація (МБК) для ампіцилін-чутливих та ампіцилін-резистентних штамів Е. соlі приблизно дорівнює МПК.

Цефтибутен активний in vitro і в клінічній практиці відносно більшості штамів таких мікро організмів: грам позитивні мікро організми: Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniae (за винятком пеніцилінорезистентних штамів); грам негативні мікро організми: Haemophilus influenzae (штами, які продукують і не продукують бета-лактамази), Haemophilus parainfluenzae (штами, які продукують і не продукують бета-лактамази), Moraxella (Branhamella) catarrhalis (більшість бета-лактамаз-продукуючих штамів), Escherichia coli, Klebsiella spp. (включаючи K.pneumoniae та K.oxytoca), індол позитивний Proteus (включаючи P.vulgaris), а також інші види Proteae, наприклад, Providencia, P.mirabilis, Enterobacter spp. (включаючи E.cloacae та E.aerogenes), Salmonella spp., Shigella spp.

Цефтибутен активний in vitro відносно більшості штамів таких мікро організмів, однак клінічна ефективність його досі не встановлена: грам позитивні мікро організми: стрептококи групи С і G; грам негативні мікро організми: Brucella, Neisseria, Aeromonas hydrophilia, Yersinia enterocolitica, Providencia rettgeri, Providencia stuartii та штами Citrobacter, Morganella та Serratia, що не виробляють у великих кількостях хромосомні цефалоспоринази.

Цефтибутен не активний відносно стафілококів, ентерококів, Acinetobacter, Listeria, Flavobacterium та Pseudomonas spp. Цефтибутен має слабку активність відносно більшості анаеробів, включаючи більшість штамів Bacteroides. Цефтибутен-транс не має мікро біологічної активності in vitro та in vivo відносно тих же штамів.

Цедекс не активний відносно штамів Campylobacter та Yersinia.

Фармакокінетика. При внутрішньому прийомі цефтибутен практично повністю всмоктується (90 %) і виводиться в основному в незмінному стані із сечею. За даними дослідження, максимальна концентрація в плазмі після одноразового внутрішнього прийому капсули цефтибутену по 400 мг становила в середньому приблизно 17 мкг/мл. Концентрація в плазмі досягала піку між 2 і 3 годинами після одноразового прийому капсул по 200 мг або 400 мг. Ступінь зв’язування цефтибутену з білками плазми не високий (62 – 64 %). Основна похідна цефтибутену, що циркулює в плазмі (цефтибутен-транс), очевидно, утворюється шляхом прямого перетворення цефтибутену (цис-форми). Концентрація цефтибутену-транс в плазмі або сечі зазвичай становить приблизно 10 % або менше від концентрації цефтибутену.

Біодоступність цефтибутену не залежить від дози в терапевтичному діапазоні доз (≤ 400 мг).

У молодих добровольців рівноважні концентрації цефтибутену в плазмі (при застосуванні кожні 12 год.) досягались після прийому 5-ї дози. Помітної кумуляції препарату при повторному застосуванні не відзначено.

Період напів виведення цефтибутену з плазми становить від 2 до 4 год. (у середньому 2,5 год.) і не залежить від дози або схеми застосування.

Дослідження показали, що цефтибутен легко проникає в рідини і тканини організму. В рідині шкірного пухиря концентрація цефтибутену була однаковою з концентрацією у плазмі або перевищувала її (порівнювали на основі площі під кривими “концентрація–час” – AUC). Цефтибутен проникав у рідину середнього вуха у дітей з гострим середнім отитом, де його концентрація наближалася до рівня в плазмі або перевищувала його. Концентрації цефтибутену в тканині легенів становили приблизно 40 % від концентрацій у плазмі. В назальних, трахеальних і бронхіальних секретах, бронхоальвеолярній лаважній рідині та її клітинній зависі концентрації цефтибутену становили приблизно 46, 20, 24, 6 та 81 % від концентрацій у плазмі, відповідно.

Цефтибутен виявляли в сечі протягом 24 год. після прийому 400 мг; з піковою концентрацією в сечі 264 мкг/мл, що досягалась протягом перших 4 год.; найнижчий рівень концентрації в сечі становив 10,5 мкг/мл через 20–24 год. після одноразового прийому цефтибутену.

Адекватних даних щодо концентрації цефтибутену в цереброспінальній рідині немає, однак при застосуванні пероральних цефалоспоринів їх вміст у цереброспінальній рідині зазвичай не досягає терапевтичного рівня.

У добровольців літнього віку рівноважні концентрації цефтибутену в плазмі (при застосуванні кожні 12 год.) досягались після прийому 5-ї дози. Середнє значення AUC у цій віковій групі було трохи вищим за середнє значення AUC у молодих. Тільки незначну кумуляцію препарату при повторному застосуванні було відзначено у пацієнтів літнього віку.

Фармакокінетика цефтибутену суттєво не змінювалася при хронічному активному гепатиті, цирозі печінки, алкогольній хворобі та інших захворюваннях печінки, що супроводжуються некрозом гепатоцитів.

AUC і період напів виведення цефтибутену з плазми збільшуються в міру наростання ниркової недостатності. У пацієнтів із кліренсом креатині ну < 5 мл/хв. AUC і період напів виведення були в 7–8 разів вище, ніж у здорових осіб. Один сеанс гемодіалізу призводив до видалення приблизно 65 % цефтибутену з плазми.

Після одноразового перорального прийому цефтибутену в дозі 200 мг він не виявлявся в грудному молоці жінок, які годують груддю.

Пероральний прийом Цедексу в капсулах з висококалорійною (800 ккал) жирною їжею супроводжувався невеликим зниженням швидкості, але не ступеня всмоктування цефтибутену. В той же час прийом суспензії з висококалорійною жирною їжею спричиняв зміну швидкості та ступеня всмоктування цефтибутену.

Показання для застосування. Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікро організмами.

Інфекції верхніх дихальних шляхів та ЛОР-органів, у тому числі фарингіт, тонзиліт і скарлатина у дорослих і дітей, гострий синусит у дорослих, середній отит у дітей.

Інфекції нижніх дихальних шляхів у дорослих, включаючи гострий бронхіт, загострення хронічного бронхіту та гостру пневмонію, в тих випадках, коли можлива пероральна терапія, тобто при не госпітальних інфекціях.

Інфекції сечових шляхів у дорослих і дітей, в тому числі ускладнені і неускладнені.

Ентерит та гастроентерит у дітей, спричинений Salmonella, Shigella або E.coli.

Спосіб застосування та дози. Тривалість лікування Цедексом, як і іншими пероральними антибіотиками, зазвичай становить 5–10 днів. При лікуванні інфекцій, спричинених Streptococcus pyogenes, Цедекс у терапевтичній дозі слід застосовувати протягом щонайменше 10 днів.

Дорослі. Рекомендована доза Цедексу – 400 мг/добу. Цедекс у капсулах можна застосовувати незалежно від прийому їжі. При лікуванні гострого бактеріального синуситу, гострого бронхіту, загострення хронічного бронхіту й ускладнених і неускладнених інфекцій сечових шляхів препарат можна застосовувати по 400 мг 1 раз на добу.

При лікуванні не госпітальної пневмонії у пацієнтів, яким доречна пероральна терапія, рекомендована доза становить 200 мг кожні 12 годин.

Дорослі пацієнти з порушеною функцією нирок. При початковій недостатності нирок фармакокінетика Цедексу істотно не змінюється, тому коригувати дози потрібно тільки при зниженні кліренса креатині ну менш 50 мл/хв. Якщо кліренс креатині ну становить від 30 до  49 мл/хв., добову дозу слід знизити до 200 мг. При кліренсі креатині ну від 5 до 29 мл/хв. рекомендована добова доза становить 100 мг.

За необхідності зменшити кратність застосування Цедекс у дозі 400 мг можна застосовувати кожні 48 год. (через день) при кліренсі креатині ну 30 – 49 мл/хв. та кожні 96 год. (через три дні) при кліренсі креатині ну 5 – 29 мл/хв.

Хворим, які отримують сеанси гемодіалізу 2 або 3 рази на тиждень, Цедекс можна призначати по 400 мг наприкінці кожного сеансу гемодіалізу.

Діти. Рекомендована доза Цедексу у виді суспензії становить 9 мг/кг/добу (максимум 400 мг/добу). При лікуванні фарингіту, що супроводжується або не супроводжується тонзилітом, гострого гнійного середнього отиту та ускладнених або неускладнених інфекцій сечових шляхів препарат можна застосовувати 1 раз на добу.

При лікуванні гострого бактеріального ентериту у дітей добова доза може бути розподілена на 2 прийоми (по 4,5 мг/кг кожні 12 год.).

Дітям із масою тіла більше 45 кг або старше 10 років препарат можна призначати в рекомендованій для дорослих дозі (у формі капсул).

Суспензію Цедексу слід приймати за 1 – 2 год. до або після їжі.

Спосіб приготування суспензії.

Перед приготуванням суспензії слід струсити флакон із порошком. Налити необхідну кількість води (кімнатної температури) в дозуючу скляночку до рівня отвору (25 мл) та додати двома порціями до флакона з порошком. Слід ретельно струшувати флакон після кожного додавання води для рівномірного змочування та повного розчинення порошку. При приготуванні у такий спосіб утворюється 30 мл гомогенної суспензії.

Перед прийомом препарату флакон із приготованою суспензією слід інтенсивно струшувати.

Побічна дія. У клінічних дослідженнях продемонстровані безпека і добра переносимість Цедексу. Більшість небажаних явищ були помірно вираженими і скороминучими, зустрічалися рідко або дуже рідко. Основними небажаними реакціями були шлунково-кишкові порушення, в тому числі нудота         (≤ 3 %) і діарея (3 %), та головний біль (2 %).

Небажані явища, що рідко зустрічалися, включали диспепсію, гастрит, блювання, біль у животі, запаморочення та порушення, подібні до сироваткової хвороби. Дуже рідко спостерігався ріст Clostridium difficile, що супроводжувався помірною або вираженою діареєю. Також дуже рідко повідомлялося про судоми.

Більшість небажаних ефектів піддавалися симптоматичній терапії або зникали після відміни Цедексу.

Дуже рідко відзначали лабораторні порушення, включаючи зниження рівня гемоглобіну, лейкопенію, еозинофілію і тромбоцит оз. Також дуже рідко зустрічалося скороминуче підвищення активності ACT, АЛТ і ЛДГ у плазмі крові. Рідко ці явища мали можливий зв’язок з лікуванням Цедексом.

При застосуванні Цедексу повідомлялось також про небажані ефекти та зміни лабораторних показників, що характерні для всіх цефалоспоринів. Інфекції та інфекційні стани: суперінфекція. Порушення імунної системи: алергічні реакції, включаючи анафілаксію, бронхоспазм, диспное, висип, кропив’янку, реакції фото чутливості, свербіж, ангіо невротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформну еритему, токсичний епідермальний некроліз. Шлунково-кишкові розлади: тяжка діарея, коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт. Зміни лабораторних показників: порушення з боку крові та лімфатичної системи – подовження протромбі нового часу/між народного нормалізованого індексу (МНІ).

А пластична анемія, гемолітична анемія, геморагії, порушення функції нирок, токсична нефропатія, підвищення рівня білірубіну, позитивна пряма проба Кумбса, глюкозурія, кетонурія, панцитопенія, нейтропенія та агранулоцит оз були відзначені при застосуванні цефалоспоринових антибіотиків і потенціально вони можуть проявлятися при лікуванні Цедексом.

Протипоказання. Підвищена чутливість до цефалоспоринів або будь-якого неактивного компонента препарату.

Передозування. При випадковому передозуванні Цедексом ознак токсичності відзначено не було. У здорових дорослих добровольців, які отримували Цедекс одноразово в дозі до 2 г, серйозних небажаних реакцій не спостерігалось, та всі клінічні і лабораторні показники лишались у межах норми.

Лікування. Антидоту цефтибутену не існує, тому при передозуванні можна провести промивання шлунка. Значна кількість Цедексу може бути видалена з крові за допомогою гемодіалізу. Ефективність перитонеального діалізу не встановлена.

Особливості застосування. У пацієнтів із нирковою недостатністю та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, може потребуватися зміна дозування Цедексу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Цедекс слід обережно призначати пацієнтам з анамнезом ускладненого шлунково-кишкового захворювання, особливо хронічного коліту.

Цефалоспоринові антибіотики необхідно призначати з обережністю пацієнтам із відомою або підозрюваною алергією на пеніциліни. Приблизно у 5 % хворих із підтвердженою алергією на пеніцилін спостерігається перехресна реактивність на цефалоспорини. У пацієнтів, які отримували одночасно пеніциліни і цефалоспорини, були зареєстровані серйозні реакції гіпер чутливості негайного типу (анафілаксія); відомі також випадки перехресної гіперреактивності з розвитком анафілаксії. При виникненні серйозних алергічних реакцій на Цедекс необхідно припинити застосування препарату і вжити відповідних заходів. У випадку виникнення серйозних анафілактичних реакцій необхідна невідкладна терапія (наприклад, адреналін, внутрішньо венне введення рідини, забезпечення прохідності дихальних шляхів, давання кисню, антигістамінні засоби, глюкокортикостероїди або пресорні аміни, активне спостереження).

При лікуванні Цедексом та іншими антибіотиками широкого спектра дії порушення мікрофлори кишечника може призвести до появи діареї, включаючи псевдомембранозний коліт, спричинений токсином Clostridium difficile. У пацієнтів діарея від середнього ступеня тяжкості до тяжкої або навіть життєво небезпечної (з дегідратацією або без) може розвитися як під час, так і після лікування вищевказаними антибіотиками. Про цей діагноз слід пам’ятати в усіх випадках, коли стійка діарея виникає на фоні прийому Цедексу або іншого антибіотика широкого спектра дії.

Застосування в педіатрії. Безпека і ефективність Цедексу при лікуванні немовлят молодше 6 місяців не встановлені.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Адекватні контрольовані дослідження препарату у вагітних та під час пологів не проводилися. Результати вивчення впливу лікарських засобів на репродуктивну функцію у тварин не завжди дозволяють передбачити їх ефект у людини, тому при прийнятті рішення щодо призначення Цедексу вагітним, слід співвідносити користь для матері та ризик для плоду. Цедекс не виявляється у грудному молоці жінок, які годують груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. У спеціальних дослідженнях вивчалася взаємодія Цедексу з такими препаратами, як антациди, що містять гідроксид алюмінію і магнію у високих дозах, ранітидин і теофілін (одноразове внутрішньо венне введення). Ознак значущої взаємодії не виявлено. Вплив Цедексу на рівні в плазмі або фармакокінетику теофіліну при прийомі внутрішньо не відомий. Даних щодо взаємодії з іншими засобами на сьогодні не отримано.

Цефалоспорини, включаючи цефтибутен, дуже рідко можуть знижувати активність протромбіну, спричиняючи подовження протромбі нового часу, особливо у пацієнтів, які раніше були стабілізовані на терапії пероральними антикоагулянтами. Слід регулярно контролю вати протромбі новий час або міжнародний нормалізований індекс (МНІ) у пацієнтів з групи ризику та за необхідності застосовувати вітамін К.

Взаємодія з їжею. Одночасний прийом їжі не впливає на ефективність Цедексу у капсулах. Однак швидкість і ступінь всмоктування суспензії Цедексу можуть змінитися під впливом їжі.

Вплив на результати лабораторних тестів. Вплив Цедексу на результати хімічних або лабораторних тестів не виявлений. При застосуванні інших цефалоспоринів іноді реєстрували псевдо позитивну пряму пробу Кумбса. Однак результати досліджень із використанням еритроцитів здорових людей не підтвердили здатність Цедексу збуджувати позитивну пробу Кумбса in vitro, навіть у концентраціях до 40 мкг/мл.

Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі від 2°С до 25°С. Готову суспензію можна зберігати протягом 14 днів у холодильнику (2-8°С). Термін придатності – 2 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка.

Капсули. По 5 капсул в картонній коробці. Кожна капсула вміщена в індивідуальний пакетик із фольги.

Порошок для приготування суспензії. Флакон із темного скла, по 1 шт. в упаковці. До флакона додаються дозуюча ложечка і дозуюча скляночка.

Виробник. Завод СІФІ С. п. А., Італія.

Адреса. СІФІ С. п. А., Віа Ерколе Патті, 36, 95020 Лавінайо, Аці С. Антоніо, Катанія, Італія. S.I.F.I. S. р.A., Via Ercole Patti, 36, 95020, Lavinaio, Асі S.Antonio, Catania, Italy.

Фармакодинамика. Цефтибутен — пероральный цефалоспориновый антибиотик III поколения. Цефтибутен, как и большинство других β-лактамных антибиотиков, оказывает бактерицидное действие, угнетая синтез клеточной стенки бактерий. Благодаря химической структуре устойчив к действию β-лактамаз. Многие β-лактамазообразующие штаммы микроорганизмов, устойчивые к пенициллинам или цефалоспоринам, чувствительны к цефтибутену.
Цефтибутен устойчив к действию плазменных пенициллиназ и большинства цефалоспориназ, однако он разрушается под действием некоторых цефалоспориназ хромосомного происхождения, образуемых Citrobacter spp., Enterobacter spp., Bacteroides spp. Как и другие β-лактамные антибиотики, цефтибутен не рекомендуется применять для лечения инфекций, вызываемых штаммами микроорганизмов, устойчивыми к этим антибиотикам, резистентность которых к действию цефалоспоринов обусловлена общими механизмами, такими как нарушение проницаемости клеточной стенки или изменением структуры пенициллинсвязывающих белков (ПСБ), как, например у пенициллинорезистентных штаммов Streptococcus pneumoniae. Цефтибутен связывается преимущественно с ПСБ-3 Escherichia coli, что приводит к образованию филаментозных форм в концентрациях, составляющих ¼ или ½ МПК и лизису микробной клетки в концентрациях, превышающих в 2 раза значения МПК. Минимальная бактерицидная концентрация для ампициллиночувствительных и ампициллиноустойчивых штаммов Escherichia coli примерно равна МПК.
In vitro и в клинической практике активность цефтибутена установлена в отношении большинства штаммов таких микроорганизмов: грамположительные — Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes (исключая пенициллинорезистентные штаммы); грамотрицательные — Haemophilus influenzae (штаммы, продуцирующие и непродуцирующие β-лактамазы), Haemophilus parainfluenzae (штаммы, продуцирующие и непродуцирующие β-лактамазы), Moraxella (Branhamella) catarrhalis (большинство штаммов, продуцирующих β-лактамазы), Escherichia coli, Klebsiella spp. (включая К. pneumoniae и К. oxytoca), индолположительный Proteus (включая Р. vulgaris), а также другие виды Proteае, например Providencia, Р. mirabilis, Enterobacter spp. (включая Е. cloacae и Е. aerogenes), Salmonella spp., Shigella spp.
Цефтибутен активен in vitro, проявляет активность в отношении большинства штаммов следующих микроорганизмов, однако клиническая эффективность его еще не установлена: грамположительные микроорганизмы — стрептококки группы С и G; грамотрицательные микроорганизмы Brucella spp., Neisseria spp., Aeromonas hydrophila, Yersinia enterocolitica, Providencia rettgeri, Providencia stuartii, а также штаммы Citrobacter spp., Morganella spp., Serratia spp., которые не продуцируют хромосомальную цефалоспориназу.
Цефтибутен не активен относительно штаммов Campylobacter spp. и Y. ersinia spp.
К препарату не чувствительны стафилококки, энтерококки, Acinetobacter spp., Listeria spp., Flavobacterium и Pseudomonas spp. Цефтибутен проявляет слабую активность в отношении большинства анаэробов, включая большинство видов Bacteroides spp.
Фармакокинетика. При приеме внутрь цефтибутен практически полностью (90%) всасывается и выводится в основном в неизмененном виде с мочой. По данным исследования максимальная концентрация в плазме крови после однократного приема внутрь капсулы цефтибутена 400 мг составляла в среднем около 17 мкг/мл. Концентрация в плазме крови достигала максимума через 2 и 3 ч после однократного приема внутрь капсул по 200 или 400 мг соответственно. Степень связывания цефтибутена с белками плазмы крови невысока (62–64%). Основное производное цефтибутена, циркулирующее в плазме (цефтибутен-транс), по-видимому, образуется путем прямого преобразования цефтибутена (цис-формы). Концентрация цефтибутена-транс в плазме или моче обычно составляет ≤10% концентрации цефтибутена.
Биодоступность цефтибутена не зависит от дозы в терапевтическом диапазоне доз (≤400 мг). У молодых добровольцев равновесные концентрации цефтибутена в плазме крови (при приеме каждые 12 ч) достигались после приема 5-й дозы. Заметной кумуляции препарата при повторном применении отмечено не было.
Период полувыведения цефтибутена из плазмы крови составляет 2–4 ч (в среднем 2,5 ч) и не зависит от дозы или схемы применения.
В исследованиях установлено, что цефтибутен легко проникает в жидкости и ткани организма. В жидкости кожного пузыря концентрация цефтибутена была такой же, как и в плазме крови или превышала ее (сравнивали показатели AUC). Цефтибутен проникал в жидкость среднего уха у детей с острым средним отитом, где его концентрация приближалась или превышала уровень таковой в плазме крови. Концентрация цефтибутена в ткани легких составляла около 40% концентрации в плазме крови. В назальном, трахеальном и бронхиальном секретах, бронхоальвеолярной лаважной жидкости и ее клеточной взвеси концентрация цефтибутена составляла приблизительно 46; 20; 24; 6 и 81% концентрации в плазме крови соответственно.
Цефтибутен определялся в моче в течение 24 ч после приема 400 мг; с максимальной концентрацией в моче 264 мкг/мл, которая достигалась в течение первых 4 ч; минимальный уровень концентрации в моче составлял 10,5 мкг/мл через 20–24 ч после однократного приема цефтибутена.
Адекватных данных о концентрации цефтибутена в цереброспинальной жидкости нет, однако при применении пероральных цефалоспоринов их содержание в цереброспинальной жидкости обычно не достигает терапевтического уровня.
У добровольцев пожилого возраста равновесные концентрации цефтибутена в плазме крови (при приеме каждые 12 ч) достигались после приема 5-й дозы. Среднее значение AUC в этой возрастной группе было несколько выше, чем среднее значение AUC у добровольцев молодого возраста. Незначительная кумуляция препарата при повторном применении была отмечена у пациентов пожилого возраста. Фармакокинетика цефтибутена существенно не изменялась у больных с хроническим активным гепатитом, при циррозе печени, алкогольной болезни и других заболеваниях печени, сопровождающихся некрозом гепатоцитов.
AUC и период полувыведения цефтибутена из плазмы крови увеличиваются по мере нарастания почечной недостаточности. У пациентов с клиренсом креатинина ≤5 мл/мин AUC и период полувыведения были в 7–8 раз выше, чем у здоровых лиц. Один сеанс гемодиализа приводил к удалению приблизительно 65% цефтибутена из плазмы крови.
После однократного приема цефтибутена внутрь в дозе 200 мг его не выявляли в грудном молоке.
Пероральный прием Цедекса в капсулах с высококалорийной (800 ккал) жирной пищей сопровождался небольшим снижением скорости, но не степени всасывания цефтибутена. В то же время прием суспензии с высококалорийной жирной пищей приводил к изменению скорости и степени всасывания цефтибутена.

лечение инфекций, вызванных чувствительными к препарату микроорганизмами.
Инфекции верхних дыхательных путей и ЛОР-органов, в том числе фарингит, тонзиллит, скарлатина у взрослых и детей; острый синусит у взрослых, средний отит у детей.
Инфекции нижних дыхательных путей у взрослых, включая острый бронхит, обострение хронического бронхита и острую пневмонию в тех случаях, когда возможно проводить пероральную терапию, то есть при негоспитальных инфекциях.
Инфекции мочевыводящих путей у взрослых и детей, в том числе осложненные и неосложненные.
Энтерит и гастроэнтерит у детей, вызванные Salmonella, Shigella или Е. соlі.

длительность лечения Цедексом, как и другими пероральными антибиотиками, составляет 5–10 дней. При инфекциях, вызванных Streptococcus pyogenes, — не менее 10 дней.
Взрослые. Обычно рекомендуется назначать Цедекс в дозе 400 мг/сут. Капсулы принимают независимо от времени приема пищи.
При остром бактериальном синусите, остром бронхите, обострении хронического бронхита, осложненных и неосложненных инфекциях мочевыводящих путей назначают препарат в дозе 400 мг 1 раз в сутки.
При негоспитальной пневмонии рекомендуется принимать Цедекс по 200 мг каждые 12 ч.
Взрослые пациенты с нарушением функции почек. При легкой степени почечной недостаточности фармакокинетика Цедекса существенно не меняется, поэтому не требуется коррекции дозы Цедекса, если клиренс креатинина не ниже 50 мл/мин. При клиренсе креатинина 30–49 мл/мин суточная доза должна быть снижена до 200 мг. При клиренсе креатинина 5–29 мл/мин суточная доза должна составлять 100 мг/сут.
При необходимости увеличения интервалов между приемами препарата доза 400 мг может вводиться каждые 48 ч при клиренсе креатинина 30–49 мл/мин и каждые 96 ч — при клиренсе креатинина 5–29 мл/мин. Пациентам, находящимся на гемодиализе (2–3 раза в неделю), Цедекс в дозе 400 мг вводят после каждого сеанса диализа.
Дети. Детям Цедекс назначается в форме суспензии для приема внутрь. Суточная доза препарата для детей в виде суспензии составляет 9 мг/кг/сут, но не более 400 мг/сут. При фарингите, тонзиллите, воспалении среднего уха, осложненных и неосложненных инфекциях мочевыводящих путей препарат принимают 1 раз в сутки.
При остром бактериальном энтерите у детей суточная доза может быть разделена на 2 приема (по 4,5 мг/кг каждые 12 ч).
Детям старше 10 лет и с массой тела 45 кг препарат назначают в дозах, рекомендуемых для взрослых (в форме капсул).
Суспензию Цедекса следует принимать за 1–2 ч до или после еды.
Приготовление суспензии для приема внутрь
Для разрыхления порошка перед добавлением воды следует встряхнуть флакон с порошком. 25 мл воды комнатной температуры (полный мерный колпачок) добавляют во флакон 2 порциями, интенсивно встряхивая флакон после добавления каждой порции воды, чтобы порошок полностью растворился. Получают 30 мл суспензии для приема внутрь, содержащей 36 мг цефтибутена в 1 мл.
Перед каждым приемом суспензии флакон следует встряхивать.

повышенная чувствительность к цефалоспоринам или любому компоненту, входящему в состав лекарственного препарата.

в клинических исследованиях продемонстрированы безопасность и хорошая переносимость Цедекса. Большинство побочных эффектов были умеренно выраженными и кратковременными, отмечались редко или очень редко. Основными побочными реакциями были желудочно-кишечные расстройства, в том числе тошнота (≤3%), диарея (≤3%) и головная боль (≤2%).
Побочные явления, которые редко отмечали, включали диспепсию, гастрит, рвоту, боль в животе, головокружение и нарушения, подобные сывороточной болезни. Очень редко наблюдался рост Clostridium difficile, сопровождающийся умеренной или выраженной диареей. Также очень редко сообщалось о судорогах.
Большинство побочных эффектов поддавались симптоматической терапии или проходили после отмены Цедекса.
Очень редко отмечали лабораторные нарушения, включая снижение уровня гемоглобина, лейкопению, эозинофилию и тромбоцитоз. Также очень редко отмечали кратковременное повышение активности AсАT, АлАТ и ЛДГ в плазме крови. Редко эти явления имели вероятную связь с лечением Цедексом.
При применении Цедекса сообщалось также о побочных эффектах и изменениях лабораторных показателей, характерных для всех цефалоспоринов.
Инфекции и инфекционные состояния: суперинфекция.
Нарушение иммунной системы: аллергические реакции, включая анафилаксию, бронхоспазм, диспноэ, сыпь, крапивницу, реакции фоточувствительности, зуд, ангионевротический отек, синдром Стивенса — Джонсона, мультиформную эритему, токсический эпидермальный некролиз.
Желудочно-кишечные расстройства: тяжелая диарея, колит, связанный с применением антибиотиков, включая псевдомембранозный колит.
Изменение лабораторных показателей: нарушение со стороны крови и лимфатической системы — удлинение протромбинового времени/международного нормализованного индекса (МНИ).
Апластическая анемия, гемолитическая анемия, геморрагии, нарушение функции почек, токсическая нефропатия, повышение уровня билирубина, положительная прямая проба Кумбса, глюкозурия, кетонурия, панцитопения, нейтропения, агранулоцитоз были отмечены при применении цефалоспориновых антибиотиков и потенциально могут проявляться при лечении Цедексом.

у пациентов с почечной недостаточностью и у пациентов, находящихся на гемодиализе, может потребоваться изменение дозирования Цедекса (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Необходимо соблюдать осторожность при назначении препарата пациентам, имеющим в анамнезе указания на заболевания пищеварительного тракта, особенно хронический колит.
С особой осторожностью цефалоспориновые антибиотики следует применять у больных с известной или предполагаемой аллергией к пенициллинам. Около 5% пациентов проявили перекрестную гиперчувствительность к цефалоспориновым антибиотикам. У пациентов, получающих одновременно пенициллины и цефалоспорины были зарегистрированы серьезные реакции гиперчувствительности немедленного типа (анафилаксия); известны также случаи перекрестной гиперреактивности с развитием анафилаксии. В случае возникновения аллергических реакций на Цедекс введение препарата следует прекратить и назначить соответствующую терапию. При анафилактических реакциях требуется проведение неотложной терапии, включающей введение адреналина, в/в инфузий жидкости, обеспечение проходимости дыхательных путей, антигистаминных препаратов, ГКС, прессорных аминов, дыхание кислородными смесями, а также обеспечение тщательного медицинского наблюдения.
При лечении Цедексом и другими антибиотиками широкого спектра действия нарушение микрофлоры кишечника может привести к появленню диареи, включая псевдомембранозный колит, вызванный токсином Clostridium difficile. У пациентов диарея от средней степени тяжести до тяжелой или даже угрожающей жизни (с дегидратацией или без) может развиться как во время, так и после лечения вышеуказанными антибиотиками. Об этом диагнозе следует помнить во всех случаях, когда стойкая диарея возникает на фоне приема Цедекса или другого антибиотика широкого спектра действия.
Применение у детей. Безопасность и эффективность применения препарата у детей младше 6 мес не установлена.
Период беременности и кормления грудью. Адекватные контролируемые исследования применения препарата в период беременности и в период родов не проводились. Результаты изучения влияния лекарственных средств на репродуктивную функцию у животных не всегда позволяют прогнозировать их эффект у человека, поэтому при принятии решения относительно назначения Цедекса в период беременности, следует оценить соотношение эффективности терапии для матери и возможного риска для плода или новорожденного. Цедекс не проникает в грудное молоко.

в специальных исследованиях изучалось взаимодействие Цедекса с такими препаратами, как антациды, содержащие гидроксид алюминия и магния в высоких дозах, ранитидин и теофиллин (однократное в/в введение). Признаков значимого взаимодействия не выявлено. Влияние Цедекса на уровень в плазме крови или фармакокинетику теофиллина при приеме внутрь не известно. Данных о взаимодействии с другими лекарственными средствами до настоящего времени не получено.
Цефалоспорины, включая цефтибутен, изредка могут снижать активность протромбина, приводя к удлинению протромбинового времени, особенно у пациентов, ранее получавших терапию пероральными антикоагулянтами и достигшими состояния стабилизации. У пациентов, относящихся к группе риска, следует регулярно контролировать протромбиновое время или МНИ и при необходимости применять витамин К.
Взаимодействие с пищей. Одновременный прием пищи не влияет на эффективность Цедекса, принимаемого в капсулах. Однако скорость и степень всасывания суспензии Цедекса могут измениться под влиянием пищи.
Влияние на результаты лабораторных тестов. Влияния Цедекса на результаты химических или лабораторных тестов не выявлено. При применении других цефалоспоринов иногда регистрировали псевдоположительную прямую пробу Кумбса. Однако результаты исследований с использованием эритроцитов здоровых людей не подтвердили способность Цедекса давать положительную пробу Кумбса in vitro, даже в концентрациях до 40 мкг/мл.

при случайной передозировке Цедексом признаков токсичности не отмечено. У здоровых взрослых добровольцев, получавших Цедекс однократно в дозе до 2 г, серьезных побочных реакций не наблюдалось, все клинические и лабораторные показатели оставались в пределах нормы.
Лечение. Специфического антидота цефтибутена не существует. В таких случаях может быть показано промывание желудка. Значительное количество Цедекса может быть удалено из крови при помощи гемодиализа. Эффективность перитонеального диализа не установлена.

при температуре 2–25 °С. Готовую суспензию можно хранить в течение 14 дней в холодильнике (2–8 °С).