Цефосульбін - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЦЕФОСУЛЬБІН

(CEFOSULBIN)

Склад:

діючі речовини: сульбактам натрію, цефоперазон натрію; 1 флакон містить сульбактам натрію, що еквівалентно 0,5 г або 1 г сульбактаму, та цефоперазон натрію, що еквівалентно 0,5 г або 1 г цефоперазону.

Лікарська форма. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Цефалоспорини ІІІ покоління. Цефоперазон, комбінації.

Код ATC J01D D62.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, викликаних чутливими до нього мікро організмами:

– інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

– інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);

– перитоніт, холецистит, холангіт і інші інфекції черевної порожнини;

– септицемія;

– менінгіт;

– інфекції шкіри та м'яких тканин;

– інфекції кісток та суглобів;

– запальні захворювання органів малого таза, ендометрити, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Протипоказання. Застосування комбінованого препарату протипоказане пацієнтам з алергією на сульбактам, пеніциліни чи цефалоспорини в анамнезі.

Спосіб застосування та дози.

Розчин препарату можна вводити внутрішньо венно та внутрішньом'язово.

Дорослим у середньодобовій дозі 2-4 г на добу (введення кожні 12 годин). При тяжкому перебігу інфекцій доза може бути збільшена до 8 г на добу при співвідношенні 1:1 (тобто вміст цефоперазону 4 г). У пацієнтів, які отримають співвідношення 1:1, може виникати потреба додаткового окремого введення цефоперазону. У цьому випадку його вводять кожні 12 годин рівними дозами. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить   4 г.

Застосування у хворих з порушеною функцією нирок. Дозовий режим при застосуванні препарату для лікування пацієнтів із значним зниженням функцій нирок (кліренс креатині ну менше 30 мл/хв) підлягає корекції з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам з кліренсом креатині ну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза 2 г сульбактаму), а пацієнтам з кліренсом креатині ну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза 1 г сульбактаму). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового призначення цефоперазону.

Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво порушується при застосуванні гемодіалізу. Термін на півжиття цефоперазону в плазмі при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим при застосуванні діалізу повинен підлягати корекції.

Комбінована терапія. Враховуючи широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефаперазону, більшість інфекцій ефективно лікуються моно терапією даним препаратом. Проте у деяких випадках сульбактам/цефаперазон можливо застосовувати в комбінації із іншими антибіотиками. У випадку одночасного застосування аміноглікозидів необхідно контролю вати функції нирок та печінки упродовж усього курсу лікування.

Застосування у хворих з порушеною функцією печінки. Корекція дози може бути необхідною у випадках тяжкої обструкційної жовтухи і тяжких захворювань печінки або коли ці обидві патології супроводжуються порушенням функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції печінки та супутніми порушеннями функції нирок необхідний контроль концентрації цефоперазону в плазмі і при потребі – відповідна корекція дози. У випадках відсутності ретельного контролю за концентрацією препарату в плазмі доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.

Для дітей доза препарату становить 40-80 мг/кг на добу. Препарат слід вводити кожні 6-12 годин рівномірно розподіленими дозами.

При тяжких інфекціях ці дози можуть підвищуватися до 160 мг/кг на добу при співвідношенні 1:1. Дозу слід вводити розподіляючи її на 2-4 рівні частини.

Застосування для лікування немовлят. Немовлятам 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза для немовлят не повинна перевищувати 80 мг/кг на добу.

Внутрішньо венне введення. Для краплинної інфузії вміст кожного флакона слід розчинити у відповідній кількості 5% розчину декстрози у воді, 0,9% розчині натрію хлориду або стерильної води для ін'єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл аналогічним розчином, після чого вводити краплинно впродовж 15-60 хв.

Препарат сумісний з водою для ін'єкцій, 5% розчином декстрози в 0,225% розчині натрію хлориду і 5% розчином декстрози в ізотонічному розчині натрію хлориду в концентраціях від 10 мг цефоперазону і 10 мг сульбактаму на 1 мл і до 125 мг цефоперазону і 125 мг сульбактаму на 1 мл.

Розчин Рінгера лактату прийнятний для розведення при внутрішньо венній інфузії, але не для первинного розведення. Для внутрішньо венної ін'єкції вміст флакона розводиться як описано вище і вводиться упродовж принаймні 3 хв. Для безпосередньої внутрішньо венної ін’єкції максимальна разова доза для дорослого становить 2 г, а для дитини – 50 мг/кг маси тіла.

Внутрішньом’язове введення. Лідокаїну гидрохлорід прийнятний для розведення при внутрішньом’язовому застосуванні, але не для первинного розведення.

Побічні реакції. Зазвичай препарат добре переноситься. Більшість побічних ефектів слабкі або помірно виражені і не потребують відміни препарату.

При застосуванні виявлені нижченаведені побічні ефекти.

З боку травної системи. Як і щодо інших антибіотиків, найчастішими побічними ефектами препарату були прояви з боку травного тракту у вигляді діареї та нудоти і блювання.

Шкірні реакції. Як і у щодо всіх пеніциліні в і цефалоспоринів, гіпер чутливість може виявлятись у вигляді макулопапульозних висипів та кропив’янки. Розвиток зазначених реакцій найбільш імовірний у пацієнтів з наявністю алергії, зокрема на пеніциліни, в анамнезі.

З боку системи крові. Зустрічалися випадки незначного зменшення кількості нейротрофілів. Як і щодо інших бета-лактамних антибіотиків, при тривалому застосуванні можливий розвиток оборотної нейтропенії. У деяких осіб у ході лікування може виявитися позитивний прямий тест Кумбса. Може спостерігатися зниження рівня гемоглобіну або гематокриту, випадки еозинофілії, тромбоцит опенії і гіпопротромбінемії.

Інші прояви. Головний біль, гарячка, біль у місці ін’єкції, посмикування м’язів.

Зміни лабораторних показників. Відмічалося мінливе підвищення показників функціональних печінкових тестів АсАТ, АлАТ, рівня лужної фосфатази в білірубіну.

Місцеві реакції. Препарат добре переноситься при внутрішньом’язовому введенні. Зрідка може відмічатися біль у місці ін’єкції. Як і у щодо інших цефалоспоринів і пеніциліні в, при введенні препарату через внутрішньо венний катетер у деяких пацієнтів може розвивинутися флебіт у місці інфузії.

Відмічалися також нижченаведені побічні ефекти. Загальні – анафілактична реакція (зокрема шок); серцево-судинні – гіпотензія, васкуліт; травний тракт – псевдомембранозний коліт; система крові – лейкопенія; шкіра – свербіж, синдром Стівенса–Джонсона; сечовидільна система – гематурія.

Передозування. Передозування препарату може спричинювати прояви, що являють собою посилення проявів його побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинювати неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон і сульбактам виділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати елімінацію препарату з організму у випадку передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Застосування в період вагітності або годування груддю. Препарат проникає крізь плацентарний бар'єр. Лікування вагітних проводять лише тоді, коли можлива користь для матері переважає потенційний ризик для плода.

Особливості застосування.

Гіпер чутливість. Існують повідомлення про розвиток тяжких, а інколи і фатальних анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамами або цефалоспоринами. Виникнення таких реакцій більш імовірно в осіб з відомою гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування невідкладної терапії, зокрема введення адреналіну. За показаннями можливо застосування оксигенотерапії, внутрішньо венного введення кортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.

Загальні перестороги. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад при фіброзі жовчного міхура) та осіб, що тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньо венному) харчуванні. У таких пацієнтів треба контролю вати протромбі новий час. Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, що отримують терапію антикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну К.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування препаратом може призвести до посиленого росту резистентної мікрофлори. У процесі лікування над пацієнтами необхідно встановити ретельний контроль. Слід бути готовими до періодичних проявів порушень діяльності нирок, печінки та кровотворної системи, аналогічно як і при застосуванні інших системних засобів. Це особливо важливо стосовно новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.

Застосування при порушеннях функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з визначеним кліренсом креатині ну. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок відмічається суттєве збільшення терміну на півжиття сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на термін на півжиття, загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Будь-яких змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено.

Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із хворобами печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період на півжиття цефоперазону в плазмі звичайно подовжується, а виділення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період на півжиття в плазмі збільшується в 2-4 рази.

У випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких хвороб печінки або при наявності супутніх порушень функції нирок може бути необхідною корекція дози.

Застосування в похилому та старечому віці. При застосуванні як сульбактаму, так і цефоперазону, спостерігалося подовження терміну на півжиття, зниження загального кліренсу та збільшення об΄ єму розподілу порівняно з даними, отриманими у добровольців молодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функцій нирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функцій печінки.

Застосування для лікування дітей. Дослідження в педіатричній популяції не виявили будь-яких змін у фармакокінетиці компонентів препарату порівняно з дорослими особами не має суттєвих відмінностей.

Застосування для лікування немовлят. Препарат ефективно застосовується у немовлят. Однак всебічних досліджень застосування у недоношених немовлят або новонароджених не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят або новонароджених слід ретельно оцінити потенціальну користь та можливий ризик терапії. Цефоперазон не витискує білірубіну із місць зв’язування з білками плазми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами. Вплив є малоймовірним.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Аміноглікозиди. Змішування препарату з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних агентів повинні бути застосовані одночасно, то вводити їх потрібно в різні місця з інтервалом в 1 годину. Препарат підвищує ризик розвитку нефротоксичності аміноглікозидів, фуросеміду.

Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни) знижують активність препарату.

Пробенецид зменшує канальцеву секрецію сульбактаму; результатом цього є збільшення їх плазматичної концентрації і періоду напів виведення препаратів та підвищення ризику інтоксикації. Посилює ризик кровотечі при застосуванні разом із не стероїдними протизапальними препаратами.

Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відмічалися такі реакції, як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, використовувати не слід.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. До складу препарату входять цефоперазон (цефалоспориновий антибіотик III покоління) та сульбактам (необоротний інгібітор більшості основних β-лактамаз, які продукуються пеніцилін-резистентними мікро організмами). Антибактеріальним компонентом препарату є цефоперазон, який діє на чутливі мікро організми у стадії активного розмноження шляхом пригноблення біосинтезу мукопептида клітинної мембрани. Сульбактам не має реальної антибактеріальної активності, окрім дії проти Neisseriaceae і Acinetobacter. Проте біохімічні дослідження на без клітинних бактерійних системах виявили здатність сульбактама до необоротного пригнічення найважливіших β-лактамаз, які продукуються пеніцилін-резистентними мікро організмами. Потенціал сульбактама відносно запобігання деструкції пеніциліні в і цефалоспоринів резистентними мікро організмами підтверджений в дослідженнях на штамах резистентних мікро організмів, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм з пеніцилінами і цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв'язується з деякими пеніцилінзвязуючими білками, чутливі мікро організми стають більш чутливими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону.

Комбінація сульбактаму і цефоперазону активна до всіх мікро організмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, при застосуванні вказаної комбінації спостерігається синергізм дії її компонентів відносно таких мікро організмів: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp., Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.

Сульбактам/цефоперазон in vitro активний відносно широкого спектру клінічно значимих мікро організмів.

Грам позитивні мікро організми: Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукуючі пеніцилін азу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (переважно Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний стрептокок групи А); Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших видів β-гемолитичних стрептококів; більшість штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).

Грам негативні мікро організми: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (переважно Proteus morganii), Providencia rettgeri (переважно Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (включаючи S. marcescens), Salmonella spp. і Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa і деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica.

Анаеробні мікро організми:   грам негативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides і Fusobacterium spp.); грам позитивні і грам негативні коки (включаючи Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. і Veillonella spp.); грам позитивні бацили (включаючи Clostridium spp., Eubacterium spp. і Lactobacillus spp.).

Для препарату встановлені такі діапазони ефективних концентрацій (МПК, мкг/мл за концентрацією цефоперазону): чутливі – менше 16 , проміжні – 17-36, резистентні – більше 64.

Фармакокінетика. Приблизно 84% сульбактаму і 25% цефоперазону при введенні препарату виводиться через нирки. Більша частина цефоперазону виводиться з жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напів виведення сульбактаму складає 1 год, а цефоперазону – 1,7 год. Концентрації в плазмі крові пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають фармакокінетичним параметрам компонентів при їх роздільному вживанні.

Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму і цефоперазону після введення 2 г препарату (1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньо венно упродовж 5 хвилин складають 130,2 і 236,8 мкг/мл, відповідно. Це свідчить про більший об'єм розподілу сульбактаму (Vα = 18,0-27,6 л) в порівнянні з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2-11,3 л). Обидва компоненти препарату інтенсивно розподіляються в тканинах і рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, маткові труби, яєчники, матку тощо. У дітей значення періоду напів виведення сульбактаму становить від 0,91 до 1,42 год, цефоперазону – від 1,44 до 1,88 год. Дані про фармакокінетичну взаємодію між сульбактамом і цефоперазоном при їх одночасному застосуванні у формі комбінації відсутні.

Після багатократного введення не виявлено жодних істотних змін у фармакокінетиці компонентів сульбактаму/цефоперазону і будь-якій їх кумуляції при вживанні через кожних 8-12 год. Цефоперазон в значній мірі виділяється з жовчю. Період напів виведення цефоперазону з сироватки крові збільшується, а ступінь виділення з сечею зазвичай підвищується у пацієнтів з хворобами печінки і обструкцією жовчних шляхів. Навіть у випадках тяжкого порушення функції печінки кількість препарату в жовчі досягає терапевтичної концентрації в той час, як період напів виведення препарату з плазми крові збільшується лише в 2–4 рази.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості. Стерильний порошок білого кольору, розчинний у воді (з утворенням розчину жовтуватого або жовтого кольору).

Несумісність. Несумісність препарату та аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом та аміноглікозидами є необхідною, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію з застосуванням окремої вторинної внутрішньо венної трубкової системи, при цьому первинна внутрішньо венна трубкова система повинна бути ретельно промита відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату та аміноглікозидів були по можливості якнайтривалішими.

Первинне розведення розчином Рінгера лактату не рекомендується через несумісність. Проте застосування двох етапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін'єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактату. Для розчинення потрібно використовувати стерильну воду для ін'єкцій. При подальшому розведенні слід застосовувати двох етапний метод, при якому стерильна вода для ін'єкцій (розділ «Спосіб застосування та дози») надалі розводиться розчином Рінгера лактату до концентрації сульбактаму 5 мг/мл (використовується розведення 2 мл первинного розчину в 50 мл або 4 мл первинного розчину в 100 мл розчині Рінгера лактату).

Первинне розведення 2% розчином лідокаїну не рекомендується через несумісність. Проте застосування двох етапного методу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін'єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні 2% розчином лідокаїну гідро хлориду. Для розчинення потрібно застосовувати стерильну воду для ін'єкцій. Для досягнення концентрацій цефоперазону 250 мг/мл або вище при подальшому розведенні слід застосовувати двох етапний метод, при якому стерильна вода для ін'єкцій надалі розводиться 2% розчином лідокаїну до отримання розчину, який містить до 250 мг цефоперазону і 125 мг сульбактаму на 1 мл приблизно в 0,5% розчині лідокаїну гідро хлориду.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С в недоступному для дітей місці.

Упаковка. 1 флакон у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Біовіта Лабораторіз Лтд.

Місцезнаходження. B705, Vardhaman vatika, G. B. Road, Manpada, Thane (W), Індія.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

пор. д/п ин. р-ра 500 мг + 500 мг фл., № 1, № 5

№ UA/9805/01/01 от 25.06.2009 до 25.06.2014

пор. д/п ин. р-ра 1000 мг + 1000 мг фл., № 1, № 5

№ UA/9805/01/02 от 25.06.2009 до 25.06.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. В состав препарата входят цефоперазон (цефалоспориновый антибиотик III поколения) и сульбактам (необратимый ингибитор большинства основных β-лактамаз, продуцируемых пенициллинрезистентными микроорганизмами). Антибактериальным компонентом препарата является цефоперазон, который действует на чувствительные микроорганизмы в стадии активного размножения путем угнетения биосинтеза мукопептида клеточной мембраны. Сульбактам не обладает реальной антибактериальной активностью, кроме действия против Neisseriaceae и Acinetobacter. Однако биохимические исследования на бесклеточных бактериальных системах выявили способность сульбактама к необратимому угнетению важнейших β-лактамаз, продуцируемых пенициллинрезистентными микроорганизмами. Потенциал сульбактама относительно предупреждения деструкции пенициллинов и цефалоспоринов резистентными микроорганизмами подтвержден в исследованиях на штаммах резистентных микроорганизмов, в которых сульбактам продемонстрировал выраженный синергизм с пенициллинами и цефалоспоринами. Поскольку сульбактам также связывается с некоторыми белками, связывающими пенициллин, чувствительные микроорганизмы становятся более чувствительными к действию сульбактама/цефоперазона, чем к действию одного цефоперазона.
Комбинация сульбактама и цефоперазона активна ко всем микроорганизмам, чувствительным к цефоперазону. Кроме того, при применении указанной комбинации отмечают синергизм действия ее компонентов в отношении таких микроорганизмов: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp., Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.
Сульбактам/цефоперазон in vitro активен в отношении широкого спектра клинически значимых микроорганизмов.
Грамположительные микроорганизмы: Staphylococcus aureus (штаммы, продуцирующие или непродуцирующие пенициллиназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (преимущественно Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (β-гемолитический стрептококк группы А); Streptococcus agalactiae (β-гемолитический стрептококк группы В), большинство других видов β-гемолитических стрептококков; большинство штаммов Streptococcus faecalis (энтерококки).
Грамотрицательные микроорганизмы: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (преимущественно Proteus morganii), Providencia rettgeri (преимущественно Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (включая S. marcescens), Salmonella spp.и Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa и некоторые виды Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica.
Анаэробные микроорганизмы: грамотрицательные бактерии (включая Bacteroides fragilis, другие виды Bacteroides и Fusobacterium spp.); грамположительные и грамотрицательные кокки (включая Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. и Veillonella spp.) Грамположительные бациллы (включая Clostridium spp., Eubacterium spp. и Lactobacillus spp.).
Для препарата установлены такие диапазоны эффективных концентраций (МПК, мкг/мл по концентрации цефоперазона): чувствительные — менее 16, промежуточные — 17–36, резистентные — >64.
Фармакокинетика. Около 84% сульбактама и 25% цефоперазона выделяется через почки. Большая часть цефоперазона выводится с желчью. После введения сульбактама/цефоперазона средний Т_½ сульбактама составляет 1 ч, а цефоперазона — 1,7 ч. Концентрация в плазме крови пропорциональна введенной дозе. Эти данные соответствуют фармакокинетическим параметрам компонентов при их раздельном употреблении.
Средние значения С_max сульбактама и цефоперазона после введения 2 г препарата (1 г сульбактама, 1 г цефоперазона) в/в в течение 5 мин составляют 130,2 и 236,8 мкг/мл соответственно. Это свидетельствует о большем объеме распределения сульбактама (Vα=18,0–27,6 л) по сравнению с распределением цефоперазона (Vα=10,2–11,3 л). Оба компонента препарата интенсивно распределяются в тканях и жидкостях организма, включая желчь, желчный пузырь, кожу, аппендикс, маточные трубы, яичники, матку и т.д. У детей значения Т_½ сульбактама составляет 0,91–1,42 ч, цефоперазона — 1,44–1,88 ч. Данные о фармакокинетическом взаимодействии между сульбактамом и цефоперазоном при их одновременном применении в форме комбинации отсутствуют.
После многократного введения не выявлено никаких существенных изменений фармакокинетики компонентов сульбактама/цефоперазона и любой их кумуляции при применении через каждые 8–12 ч. Цефоперазон в значительной степени выделяется с желчью. Т_½ цефоперазона в плазме крови увеличивается, а степень выведения с мочой обычно повышается у пациентов с заболеваниями печени и обструкцией желчных путей. Даже в случаях тяжелого нарушения функции печени количество препарата в желчи достигает терапевтической концентрации в то время, как Т_½ препарата из плазмы крови увеличивается лишь в 2–4 раза.

ПОКАЗАНИЯ:

лечение инфекций, вызванных чувствительными к препарату микроорганизмами:

• инфекции дыхательных путей (верхних и нижних отделов);
• инфекции мочевыводящих путей (верхних и нижних отделов);
• перитонит, холецистит, холангит и другие инфекции брюшной полости;
• септицемия;
• менингит;
• инфекции кожи и мягких тканей;
• инфекции костей и суставов;
• воспалительные заболевания органов малого таза, эндометрит, гонорея и другие инфекции половых органов.

ПРИМЕНЕНИЕ:

р–р препарата вводят в/в и в/м.
Для взрослых среднесуточная доза составляет 2–4 г (введение каждые 12 ч). При тяжелом течении инфекционного заболевания доза может быть повышена до 8 г в сутки при соотношении 1:1 (то есть содержание цефоперазона 4 г). У пациентов, которые получат соотношение 1:1, может возникнуть необходимость дополнительного отдельного введения цефоперазона. В этом случае его вводят каждые 12 ч равными дозами. Рекомендуемая максимальная суточная доза сульбактама составляет 4 г.
Применение у больных с нарушением функции почек. Режим дозирования при применении препарата у пациентов со значительным снижением функции почек (клиренс креатинина <30 мл/мин) подлежит коррекции с целью компенсации сниженного клиренса сульбактама. Пациентам с клиренсом креатинина 15–30 мл/мин сульбактам назначают в максимальной дозе 1 г каждые 12 ч (максимальная суточная доза 2 г сульбактама), а пациентам с клиренсом креатинина <15 мл/мин сульбактам назначают в максимальной дозе 500 мг каждые 12 ч (максимальная суточная доза 1 г сульбактама). При тяжелых инфекциях может возникнуть необходимость дополнительного назначения цефоперазона.
Фармакокинетический профиль сульбактама существенно нарушается при применении гемодиализа. Т_½ цефоперазона в плазме крови при гемодиализе несколько уменьшается. Таким образом, режим дозирования при применении диализа должен подлежать коррекции.
Комбинированная терапия. Учитывая широкий спектр антибактериальной активности сульбактама/цефоперазона, большинство инфекций эффективно лечатся монотерапией данным препаратом. Однако в некоторых случаях сульбактам/цефоперазон возможно применять в комбинации с другими антибиотиками. В случае одновременного применения аминогликозидов необходимо контролировать функцию почек и печени на протяжении всего курса лечения.
Применение у больных с нарушенной функцией печени. Коррекция дозы может потребоваться в случаях тяжелой обструкционной желтухи и тяжелых заболеваний печени или когда подобная патология сопровождается нарушением функции почек. У пациентов с нарушениями функции печени и сопутствующими нарушениями функции почек необходим контроль концентрации цефоперазона в плазме крови и при необходимости — соответствующая коррекция дозы. При отсутствии тщательного контроля за концентрацией препарата в плазме крови доза цефоперазона не должна превышать 2 г в сутки.
Для детей доза составляет 40–80 мг/кг/сут. Препарат следует вводить каждые 6–12 ч равномерно распределенными дозами.
При тяжелых инфекциях эти дозы могут повышаться до 160 мг/кг в сутки при соотношении 1:1. Дозу следует вводить, распределяя ее на 2–4 равные части.
Применение у новорожденных. Детям 1-й недели жизни препарат следует вводить каждые 12 ч. Максимальная суточная доза не должна превышать 80 мг/кг в сутки.
В/в ведение. Для капельной инфузии содержимое каждого флакона следует растворить в соответствующем количестве 5% р-ра декстрозы, 0,9% р-ра натрия хлорида или стерильной воде для инъекций, а затем перед применением развести до 20 мл аналогичным р-ром, после чего вводить в/в капельно в течение 15–60 мин.

Препарат совместим с водой для инъекций, 5% р-ром декстрозы в 0,225% р-ре натрия хлорида и 5% р-ром декстрозы в изотоническом р-ре натрия хлорида в концентрациях от 10 мг цефоперазона и 10 мг сульбактама на 1 мл и до 125 мг цефоперазона и 125 мг сульбактама на 1 мл.
Р-р Рингера лактата приемлем для разведения при инфузии, но не для первичного разведения. Для инъекции содержимое флакона разводится как описано выше и вводится в течение минимум 3 мин. Для непосредственной инъекции максимальная разовая доза для взрослого составляет 2 г, а для детей — 50 мг/кг.
В/м введение. Лидокаина гидрохлорид приемлем для разведения при в/м применении, но не для первичного разведения.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

аллергия на сульбактам, пенициллины или цефалоспорины в анамнезе.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

обычно препарат хорошо переносится. Большинство побочных эффектов слабо или умеренно выражены и не требуют отмены препарата.
При применении выявлены следующие побочные эффекты.
Со стороны ЖКТ. Часто — диарея, тошнота и рвота.
Со стороны кожы. Макулопапулезная сыпь и крапивница. Развитие указанных реакций наиболее вероятно у пациентов с аллергией, в частности на пенициллины в анамнезе.
Со стороны системы крови. Отмечались случаи незначительного снижения количества нейтрофилов и развития обратимой нейтропении. У некоторых лиц в процессе лечения возможен положительный тест Кумбса. Могут отмечать снижение уровня гемоглобина или гематокрита, эозинофилию, тромбоцитопению и гипопротромбинемию.
Другие проявления. Головная боль, лихорадка, боль в месте инъекции, спазмы мышц.
Изменения лабораторных показателей. Отмечали повышение показателей функциональных печеночных тестов АсАТ, АлАТ, ЩФ и билирубина.
Местные реакции. Препарат хорошо переносится при в/м введении. Изредка могут отмечать боль в месте инъекции. Как и в отношении других цефалоспоринов и пенициллинов, при введении препарата через катетер у некоторых пациентов может развиваться флебит в месте инфузии.
Отмечали также следующие побочные эффекты. Общие — анафилактические реакции (в частности шок); сердечно-сосудистые — гипотензия, васкулит; ЖКТ — псевдомембранозный колит, система крови — лейкопения; кожа — зуд, синдром Стивенса — Джонсона; мочевыделительная системы — гематурия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность. Сообщалось о развитии тяжелых, а иногда и фатальных анафилактических реакций у пациентов, получавших терапию β-лактамами или цефалоспоринами. Возникновение таких реакций более вероятно у лиц с известной повышенной чувствительностью ко многим аллергенам в анамнезе. При развитии аллергических реакций необходимо немедленно отменить препарат и назначить соответствующее лечение. Тяжелые анафилактические реакции требуют немедленного применения неотложной терапии, в частности введения адреналина. По показаниям возможно применение оксигенотерапии, введение ГКС, обеспечение проходимости дыхательных путей, включая интубацию.
Общие предостережения. Как и при применении других антибиотиков, лечение цефоперазоном у некоторых пациентов может приводить к развитию дефицита витамина К. Механизм этого явления, вероятно, связан с подавлением кишечной микрофлоры, которая в норме синтезирует данный витамин. Таким образом, группа риска включает пациентов с ограниченным питанием, нарушением всасывания (например при фиброзе желчного пузыря) и лиц, которые продолжительное время находятся на парентеральном (в/в) питании. У таких пациентов следует контролировать протромбиновое время. Аналогичный контроль следует осуществлять у пациентов, получающих терапию антикоагулянтами. В указанных случаях следует назначать прием экзогенного витамина К.
Как и при применении других антибиотиков, длительное лечение препаратом может привести к усиленному росту резистентной микрофлоры. В процессе лечения пациенты должны находиться под постоянным контролем. Следует быть готовым к периодическим проявлениям нарушений деятельности почек, печени и кроветворной системы, аналогично как и при применении других системных средств. Это особенно важно в отношении новорожденных, в частности недоношенных, а также других детей грудного возраста.
При нарушении функции почек. У пациентов с нарушениями функции почек различной степени при применении препарата общий клиренс сульбактама тесно коррелирует с клиренсом креатинина. У пациентов с тяжелыми нарушениями функции почек отмечается существенное увеличение T_½ сульбактама. Гемодиализ существенно влияет на T_½, общий клиренс и объем распределения сульбактама. Других изменений в фармакокинетике цефоперазона у больных с почечной недостаточностью не выявлено.
При нарушении функции печени. Цефоперазон в значительной степени выводится с желчью. У пациентов с заболеваниями печени и/или обструкцией желчевыводящих путей T_½ цефоперазона в плазме крови обычно удлиняется, а выведение с мочой увеличивается. Даже при тяжелых нарушениях функции печени в желчи определяют терапевтические концентрации цефоперазона, а T_½ в плазме крови увеличивается в 2–4 раза.
В случаях тяжелой обструкции желчевыводящих путей, тяжелых заболеваний печени или при наличии сопутствующих нарушений функции почек может потребоваться коррекция дозы.
Применение у пациентов пожилого возраста. При применении как сульбактама, так и цефоперазона, отмечено удлинение T_½, снижение общего клиренса и увеличение объема распределения по сравнению с данными, полученными у добровольцев молодого возраста. Фармакокинетика сульбактама прямо коррелировала с уровнем функции почек, а фармакокинетика цефоперазона хорошо коррелировала с нарушениями функций печени.
Применение у детей. Фармакокинетика компонентов препарата в педиатрической практике несущественно отличается от таковой у взрослых.
Применение у новорожденных. Препарат эффективно применяется у детей грудного возраста. Однако всесторонних исследований применения у недоношенных детей грудного возраста или новорожденных не проводили. Поэтому перед началом лечения недоношенных детей грудного возраста или новорожденных следует тщательно оценить потенциальную пользу и возможный риск терапии. Цефоперазон не вытесняет билирубин из связи с белками плазмы крови.
Применение в период беременности и кормления грудью. Препарат проникает через плацентарный барьер. Лечение беременных проводят лишь тогда, когда возможная польза для матери превышает потенциальный риск для плода.
Влияние на способность управлять транспортными средствами или другими механизмами. Влияние маловероятно.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Аминогликозиды. Смешивание препарата с аминогликозидами в одном шприце приводит к взаимной инактивации; если эти группы антибактериальных агентов должны быть применены одновременно, то вводить их следует в различные места с интервалом в 1 ч. Препарат повышает риск развития нефротоксичности аминогликозидов, фуросемида.
Бактериостатические препараты (хлорамфеникол, эритромицин, сульфаниламиды, тетрациклины) снижают активность препарата.
Пробенецид снижает канальцевую секрецию сульбактама; результатом этого является повышение их плазматической концентрации и T_½ препаратов и риска интоксикации. Увеличивается риск развития кровотечения при применении с НПВП.
Алкоголь. При употреблении алкоголя во время курса лечения и в течение 5 дней после лечения цефоперазоном отмечали следующие реакции: гиперемия лица, повышенное потоотделение, головная боль, тахикардия. Аналогичные реакции выявляли и при применении других цефалоспоринов. Пациентам следует соблюдать осторожность при употреблении алкогольных напитков одновременно с применением препарата. При использовании искусственного питания (перорального или парентального) р-ры, содержащие этанол, использовать не следует.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

может вызывать проявления, представляющие собой усиление проявлений его побочных эффектов. Следует учитывать, что высокие концентрации β-лактамных антибиотиков в СМЖ могут вызывать неврологические реакции, в частности судороги. Поскольку цефоперазон и сульбактам выводятся с помощью гемодиализа, эта процедура может усиливать элиминацию препарата из организма в случае передозировки у пациентов с нарушением функции почек.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 25 °C.