Депо-медрол - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДЕПО-МЕДРОЛ

(DEPO-MEDROL)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:  methylprednisolone; прегна-1,4-дієн-3,20,-діон, 21-(ацетилокси)-11,17-дигідрокси-6-метил-,(6α,11β)-11β,17,21-тригідрокси-6α-метилпрегна-1,4-дієн-3,20-діон 21 ацетат;

основні фізико-хімічні властивості: водна суспензія, кольору від білого до майже білого;

склад: 1 мл суспензії містить метил преднізолону ацетату  40 мг;

допоміжні речовини: полі етиленгліколь (макроголь) 3350, натрію хлорид, міристил-гама-піколініуму хлорид, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Форма випуску. Суспензія для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Препарати гормонів для системного застосування. Кортикостероїди для системного застосування. Код АТС Н 02А В 04.

Фармакологічні властивості.  Фармакодинаміка. Препарат Депо-Медрол   є стерильною водною суспензією синтетичного глюкокортикоїду метил преднізолону ацетату. Він має виражену і тривалу протизапальну, проти алергічну та імуносупресивну активність. Депо-Медрол застосовується внутрішньом'язово для досягнення пролонгованого системного ефекту, а також in situ як засіб для місцевої (локальної) терапії. Пролонгована дія препарату пояснюється повільним вивільненням активної речовини.

Метил преднізолону ацетат має ті ж властивості, що й такий глюкокортикоїд як метил преднізолон, але гірше розчиняється і менш активно метаболізується, що й пояснює більшу тривалість його впливу. Глюкокортикоїди проникають крізь клітинні мембрани і утворюють комплекси зі специфічними цитоплазматичними рецепторами. Потім ці комплекси проникають у клітинне ядро, зв'язуються з ДНК (хроматином) і стимулюють транскрипцію мРНК і подальший синтез різних ферментів, чим і пояснюється ефект при системному застосуванні глюкокортикоїдів. Глюкокортикоїди не тільки виявляють істотний вплив на запальний процес та імунну відповідь, але також впливають на вуглеводний, білковий і жировий обмін. Вони також виявляють вплив на серцево-судинну систему, скелетні м'язи і центральну нервову систему.

Вплив на запальний процес та імунну відповідь. Більшість показань для застосування глюкокортикоїдів зумовлені їх протизапальними, імуносупресивними і проти алергічними властивостями. Завдяки цим властивостям досягаються такі терапевтичні ефекти:

• зменшення кількості імуноактивних клітин поблизу осередку запалення;

• зменшення вазодилатації;

• стабілізація лізосомальних мембран;

• інгібування фагоцитозу;

• зменшення продукції простагландинів і споріднених   сполук.

Доза 4,4 мг метил преднізолону ацетату (4 мг метил преднізолону) виявляє таку ж глюкокортикостероїд ну (протизапальну) дію, що й 20 мг гідрокортизону. Метил преднізолон виявляє лише мінімальну мінералокортикоїдну дію (200 мг метил преднізолону еквівалентні 1 мг дезоксикортикостерону).

Вплив на вуглеводний і білковий обмін. Глюкокортикоїди виявляють катаболічну дію відносно білків. Амін окислоти, що вивільняються, перетворюються в процесі глюконеогенезу в печінці у глюкозу і глікоген. Споживання глюкози в периферичних тканинах знижується, що може призвести до гіперглікемії і глюкозурії, особливо у хворих, які схильні до цукрового діабету.

Вплив на жировий обмін. Глюкокортикоїди мають лі політичну дію, яка в першу чергу виявляється на кінцівках. Глюкокортикоїди також виявляють ліпогенетичну дію, яка найбільш виражена у ділянці грудної клітки, шиї та голови. Все це призводить до перерозподілу жирових відкладень. Максимальна фармакологічна активність глюкокортикоїдів виявляється тоді, коли пікові концентрації у плазмі вже проминули, тому дія препаратів зумовлена в першу чергу їх впливом на активність ферментів.

Фармакокінетика.   Метил преднізолону ацетат гідролізу ється під дією холін естераз сироватки крові з утворенням активного метаболіту. В організмі людини метил преднізолон утворює слабкий, дисоціюю чий зв'язок з альбуміном і транскортином. Приблизно 40 - 90% препарату знаходиться у зв'язаному стані. За рахунок внутрішньоклітинної активності глюкокортикоїдів виявляється виражена різниця між плазматичним періодом на півжиття і фармакологічним періодом на півжиття. Фармакологічна активність зберігається навіть тоді, коли вже не визначається рівень препарату в крові.

Тривалість проти запальної активності глюкокортикоїдів приблизно дорівнює тривалості пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової (ГГН) осі.

Після в/м введення препарату у дозі 40 мг/мл максимальна концентрація (Сmax) у сироватці крові досягалася у середньому через 7,3 ± 1 годину  (Тmax) і становила в середньому  1,48 ± 0,86 мкг/100 мл (період на півжиття = 69,3 години).  

Після однократної в/м ін'єкції  40 - 80 мг метил преднізолону ацетату тривалість пригнічення ГГН осі становила від 4 до 8 днів.

Після внутрішньо суглобового введення 40 мг у кожний колінний суглоб (загальна доза = 80 мг) максимальна концентрація у сироватці крові досягалася через 4 - 8 годин і становила приблизно 21,5 мкг/100 мл. Надходження препарату до системного кровотоку із порожнини суглоба зберігалося протягом приблизно 7 днів, що підтверджується тривалістю пригнічення ГГН осі і результатами визначення концентрацій метил преднізолону у сироватці.

Метаболізм метил преднізолону здійснюється у печінці, і цей процес якісно схожий з таким для кортизолу. Основними метаболітами є 20-b-гідроксиметил преднізолон і  20-b-гідрокси-6-a-метилпреднізон. Метаболіти виділяються у сечу у формі глюкуронідів, сульфатів і некон’югованих сполук. Ці реакції кон’югації відбуваються переважно у печінці і частково в нирках.

Показання до застосування.

Глюкокортикоїди слід застосовувати тільки як симптоматичне лікування, за винятком деяких ендокринних порушень,   при яких вони використовуються як замісна терапія.

А. ВНУТРІШНЬОМ’ЯЗОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Якщо перороральне застосування препарату є неможливим або неефективним, то показано внутрішньом’язове застосування препарату при нижченаведених захворюваннях.

1. Ендокринні захворювання.

2. первинна або вторинна недостатність надниркових залоз (гідрокортизон або кортизон є препаратами вибору; за необхідності їх синтетичні аналоги можуть бути використані разом з мінералокортикоїдами; для лікування дітей сумісне застосування мінералокортикоїдів особливо важливо);

3. гостра недостатність надниркових залоз (гідрокортизон або кортизон є препаратами вибору; може виявитися необхідним одночасне застосування мінералокортикоїдів, особливо у разі застосування синтетичних аналогів);

4. уроджена гіперплазія надниркових залоз;

5. гіперкальціємія, що спричинена раковим ураженням;

6. негнійний тиреоїдіт.

7. Захворювання суглобів.

Як додатковий засіб для короткочасного застосування (для виведення хворого із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях:

• псоріатичний артрит;

• анкілозуючий спондилоартрит.

• пост травматичний остеоартроз;

• синовіт при остеоартрозі;

• ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може знадобитися підтримуюча терапія низькими дозами);

• гострий і під гострий бурсит;

• епікондиліт;

• гострий неспецифічний тендосиновіт;

• гострий подагричний артрит.

3. Колагенози.

В період загострення або в окремих випадках як підтримуюча терапія при нижчезазначених захворюваннях:

• системний червоний вовчак;

• системний дерматоміозит (полі міозит);

• гострий ревматичний кардит.

4. Шкірні захворювання:

• пухирчатка;

• тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса–Джонсона);

• ексфоліативний дерматит;

• грибоподібний мікоз;

• бульозний герпетиформний дерматит;

• тяжкий себорейний дерматит;

• тяжкий псоріаз.

5. Алергічні стани.

Для контролю нижчезазначених тяжких та інвалідизуючих   алергічних станів, що не піддаються звичайним методам лікування:

• бронхіальна астма;

• контактний дерматит;

• атопічний дерматит;

• сироваткова хвороба;

• сезонний або постійний алергічний риніт;

• медикаментозна алергія;

• транс фузійні реакції за типом кропив’янки;

• гострий неінфекційний набряк гортані (препарат першої допомоги - адреналін).

6. Офтальмологічні захворювання.

Тяжкі гострі і хронічні алергічні й запальні процеси з ураженням очей, такі як:

• ураження очей, спричинене Herpes zoster;

• ірит та іридоцикліт;

• хоріоретиніт;

• дифузний задній увеїт;

• неврит зорового нерва;

• алергічні реакції на медикаменти;

• запалення переднього сегмента;

• алергічний кон’юнктивіт;

• алергічні крайові виразки рогівки;

• кератит.

7. Захворювання шлунково-кишкового тракту.

Для виведення хворого із критичного стану при таких захворюваннях:

• виразковий коліт (системна терапія);

• хвороба Крона (системна терапія).

8. Захворювання органів дихання:

• фульмінантний або дисемінований легеневий туберкульоз (застосовується у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією);

• симптоматичний саркоїдоз;

• бериліоз;

• синдром Лефлера, який не піддається терапії іншими методами;

• аспірацій ний пневмоніт.

9. Гематологічні захворювання:

• набута (ауто імунна) гемолітична анемія;

• вторинна тромбоцит опенія у дорослих;

• еритробластопенія (велика таласемія);

• уроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.

10. Онкологічні захворювання.

Як паліативна терапія   при таких захворюваннях:

• лейкози і лімфоми;

• гострий лейкоз у дітей.

11. Набряковий синдром.

Для індукції діурезу або лікування протеїнурії при нефротичному синдромі, без уремії, ідіопатичного типу або зумовленому системним червоним вовчаком.

12.   Нервова система:

13. розсіяний склероз у фазі загострення.

14. Захворювання інших органів і систем:

• туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним блоком або при загрозі блока, у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;

• трихінельоз з ураженням нервової системи або міокарда.

Б. ВНУТРІШНЬОСУГЛОБОВЕ, ПЕРІАРТИКУЛЯРНЕ, ІНТРАБУРСАЛЬНЕ І ВВЕДЕННЯ У М’ЯКІ ТКАНИНИ

Депо-Медрол показаний як допоміжна терапія для короткочасного застосування (для виведення хворого із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях:

• синовіїт при остеоартрозі;

• ревматоїдний артрит;

• гострий   і під гострий бурсит;

• гострий подагричний артрит;

• епікондиліт;

• гострий неспецифічний тендосиновіїт;

• пост травматичний остеоартроз.

В. ВВЕДЕННЯ У ПАТОЛОГІЧНИЙ ОСЕРЕДОК

Депо-Медрол показаний для введення в патологічний осередок при таких захворюваннях:

• келоїдні рубці;

• локалізовані осередки запалення при червоному плескатому лишаю (Вільсона), псоріатичних бляшках, кільцеподібних гранульомах   і простому хронічному лишаю (нейродерміті);

• дискоїдний червоний вовчак;

• діабетичний ліпоїдний некробіоз;

• гніздова плішивість.

Депо-Медрол може бути також ефективний при лікуванні кістозних утворень   апоневрозу або сухожилля (кісти піхви сухожилля).

Г. ІНСТИЛЯЦІЇ У ПРЯМУ КИШКУ

• Виразковий коліт.

Спосіб застосування та дози.  

Внутрішньом’язове введення для досягнення системного ефекту

Доза препарату для внутрішньом’язового введення залежить від захворювання, що підлягає терапії. Якщо бажано досягти тривалої дії, то можна обчислити тижневу дозу шляхом множення добової дози для прийому внутрішньо на 7 і ввести її одно моментно у формі внутрішньом’язової ін’єкції.

Дозу слід добирати індивідуально, з урахуванням тяжкості захворювання і реакції хворого на терапію. Слід намагатися, щоб курс лікування був якмога коротшим. Лікування здійснюється під постійним медичним спостереженням.

Немовлятам і дітям доза може бути зменшена, однак при виборі дози в першу чергу враховується тяжкість захворювання, а не використовуються постійні схеми, розраховані на основі віку або маси тіла.

Гормональна терапія є доповненням до звичайної терапії, але не замінює її. Дозу препарату слід знижувати поступово, відміну препарату   також проводять поступово, якщо він вводився довше, ніж декілька днів. Відміну тривалої терапії слід здійснювати під суворим медичним контролем. Основними факторами, які визначають вибір дози, є тяжкість захворювання, прогноз, тривалість захворювання, яка передбачається, а також реакція хворого на терапію. Якщо при хронічному захворюванні виник   період спонтанної ремісії, лікування слід перервати. При тривалій терапії рутинні лабораторні дослідження, такі як аналіз сечі, рівень цукру у крові через дві години після їжі,   визначення артеріального тиску, маси тіла, рентгенологічне дослідження грудної клітки, повинні проводитися   регулярно, через певні проміжки часу.   Хворим з виразковою хворобою в анамнезі або з вираженою диспепсією бажано призначити рентгенологічне дослідження верхніх відділів ШКТ.

Хворим з андрогенітальним синдромом достатньо вводити внутрішньом’язово по 40 мг один раз у два тижні. Для підтримуючої терапії хворим на ревматоїдний артрит препарат вводять один раз на тиждень внутрішньом’язово, по 40 - 120 мг. Звичайна доза при системній кортикостероїд ній терапії для пацієнтів із захворюваннями шкіри, яка дозволяє отримати хороший клінічний ефект, складає 40 - 120 мг метил преднізолону ацетату, який вводиться внутрішньом’язово 1 раз на тиждень протягом 1 - 4 тижнів. При гострому тяжкому дерматиті, спричиненому отрутою, яка міститься у плющі, можна усунути прояви протягом 8 - 12 годин після внутрішньом’язового введення одноразової дози, що дорівнює 80 - 120 мг. При хронічному контактному дерматиті можуть бути ефективними повторні ін’єкції з інтервалом 5 - 10 днів. При себорейному дерматиті для контролю стану достатньо вводити  1 раз на тиждень дозу, що дорівнює 80 мг.

Після внутрішньом’язового введення 80 - 120 мг препарату хворим на бронхіальну астму   зникнення симптомів відбувається протягом 6 - 48 годин, і ефект зберігається протягом декількох днів або навіть двох тижнів. У хворих на алергічний риніт (сінна пропасниця) внутрішньом’язова ін’єкція по 80 - 120 мг також може привести до усунення симптомів гострого риніту протягом 6 годин, а ефект при цьому зберігається від декількох днів до до трьох тижнів.

Якщо при захворюванні, на яке спрямована терапія, розвиваються також симптоми стресу, дозу суспензії слід збільшити. Якщо необхідно отримати швидкий і максимальний ефект гормоно терапії, то показано внутрішньо венне введення лікарської форми з високим ступенем розчинності - метил преднізолону натрію сукцинату.  

Введення у патологічний осередок для досягнення місцевого ефекту.

Застосування препарату Депо-Медрол не може замінити інші необхідні лікувальні заходи. Хоча глюкокортикостероїди полегшують перебіг деяких захворювань, слід пам’ятати, що ці препарати не впливають на безпосередню причину процесу запалення.

1. Ревматоїдний артрит і остеоартроз.

Доза для внутрішньо суглобового введення залежить від розміру суглоба, а також від тяжкості стану даного хворого. У хронічних випадках кількість ін’єкцій може варіювати від однієї до п’яти на тиждень, залежно від ступеня поліпшення, досягнутого після першої ін’єкції. Як загальні рекомендації наводяться такі дози  (див. таблицю):

Розмір суглоба		Діапазон доз
Великий	колінний суглоб гомілковостопний суглоб плечовий суглоб	20 - 80 мг
Середній	ліктьовий суглоб променевозап’ястковий суглоб	10 - 40 мг
Дрібний	п’ястково-фаланговий суглоб між фаланговий суглоб груднино-ключичний акроміально-ключичний суглоб	4 - 10 мг

Техніка виконання маніпуляції. Перед проведенням внутрішньо суглобової ін’єкції   рекомендується зробити оцінку анатомії ураженого суглоба. Щоб отримати повноцінну протизапальну дію, важливо, щоб ін’єкція була   здійснена в синовіальну порожнину.

Процедура проводиться з дотриманням умов стерильності таким же чином, що й люмбальна пункція. Стерильна голка 20 - 24 G  (надіта на сухий шприц) швидко вводиться в синовіальну порожнину.   Методом вибору є інфільтраційна анестезія прокаїном.   Для контролю входження голки у суглобову порожнину   проводиться аспірація декількох крапель внутрішньо суглобової рідини. При виборі місця проведення ін’єкції, яке є індивідуальним для кожного суглоба, враховується близькість синовіальної порожнини   до поверхні (якомога ближче), а також шляхи проходження великих судин і нервів (якомога далі). Отже, голка залишається на місці, аспірацій ний шприц знімається і замінюєься   на інший шприц, що містить необхідну кількість препарату Депо-Медрол. Потім слід повільно потягти   поршень на себе і аспірувати синовіальну рідину, щоб впевнитися, що голка знаходиться в синовіальній   порожнині. Після ін’єкції слід зробити декілька легких рухів у суглобі, що сприяє змішуванню суспензії з синовіальною рідиною. Місце проведення ін’єкції закривають невеликою стерильною пов’язкою.

Внутрішньо суглобові ін’єкції можуть здійснюватись у колінний, гомілковостопний, ліктьовий, плечовий, фалангові і тазостегновий суглоби. Інколи виникають складності з введенням препарату в тазостегновий суглоб, тому слід дотримуватись заходів безпеки, щоб уникнути потрапляння у великі кровоносні судини. Серед суглобів, в які не здійснюються ін’єкції, слід відмітити ті, які анатомічно недосяжні, наприклад між хребцеве зчленування, а також крижово-клубове зчленування, в якому відсутня синовіальна порожнина. Неефективність терапії найчастіше є результатом невдалого проникнення в суглобову порожнину.   При введенні препарату в навколишні тканини ефект буває незначний або відсутній зовсім. Якщо терапія не дала позитивних результатів у випадку, коли потрапляння в синовіальну порожнину не викликало сумніву, що підтверджувалося аспірацією внутрішньо суглобової рідини, повторні ін’єкції звичайно бувають недоцільними.

Місцева терапія не усуває процесу, що полягає в основі захворювання, тому слід проводити комплексну терапію, яка включає фізіотерапію і ортопедичну корекцію.

При внутрішньо суглобовому введенні кортикостероїдів слід дотримуватись обережності, щоб не перевантажувати суглоби, в яких досягнуто симптоматичного поліпшення. Недотримання цих вимог може призвести до збільшення ушкодження суглоба у порівнянні з тим, що було до початку терапії стероїдами. Не можна вводити препарат у нестабільні суглоби. У ряді випадків повторні внутрішньо суглобові ін’єкції можуть призвести до нестабільності суглоба. В певних випадках рекомендується проводити рентгенологічний контроль для виявлення ушкоджень. Якщо до введення препарату Депо-Медрол застосовувався місцевий анестетик, то слід уважно прочитати аркуш-вкладку із упаковки даного анестетика, щоб було вжито всіх необхідних застережних заходів.

2. Бурсит.

Ділянка навколо місця проведення ін’єкції обробляється відповідним чином для забезпечення стерильності, і здійснюється місцева інфільтраційна анестезія за допомогою 1% розчину прокаїну гідро хлориду. На сухий шприц надівається голка         20 - 24 G, яка вводиться у суглобову сумку, а потім здійснюється аспірація рідини. Потім голка залишається на місці, а шприц з аспірованою рідиною знімається, а на його місце встановлюється маленький шприц, що містить вибрану дозу препарату. Після проведення ін’єкції голка виймається і накладається маленька пов’язка.

3. Інші локалізації запального процесу: кіста сухо жильної піхви, тендиніт, епікондиліт.

При лікуванні таких станів, як тендиніт або тендосиновіт, необхідно слідкувати за дотриманням правил асептики, а також щоб суспензія була введена у піхву сухожилля, а не в тканину сухожилля. Сухожилля легко про пальпувати, якщо провести рукою вздовж нього.   При лікуванні таких станів, як епікондиліт, слід виявити ділянку найбільшого напруження і ввести суспензію в цю ділянку методом створення інфільтрату. При кістах сухожильних піхв суспензія вводиться безпосередньо у кісту. В багатьох випадках удається досягти значного зменшення розмірів кістозної пухлини і навіть її зникнення після одноразової ін’єкції препарату. Кожну ін’єкцію слід здійснювати з дотриманням вимог стерильності (оброблення шкіри спеціальним антисептиком).

Доза при лікуванні різних уражень сухожиль і суглобових сумок, зазначених вище, може бути різною, залежно від характеру процесу, і становить 4 - 30 мг. При рецидивах або хронічному перебігу процесу можуть бути потрібними повторні ін’єкції.

4. Ін’єкції для досягнення місцевого ефекту при шкірних захворюваннях.

Після очистки шкіри спеціальним антисептиком, наприклад 70% спиртом, 20 - 60 мг суспензії вводиться в осередок ураження. При великій поверхні ураження дозу, що дорівнює 20 - 40 мг, ділять на декілька частин і вводять у різні ділянки ураженої поверхні. Необхідно слідкувати за тим, щоб не допустити ін’єкції такої кількості речовини, яка може спричинити побіління шкіри з подальшим лущенням. Звичайно проводять від однієї до чотирьох ін’єкцій, інтервал між ін’єкціями залежить від типу патологічного процесу і від тривалості періоду клінічного   поліпшення, досягнутого після проведення першої ін’єкції.

Введення у пряму кишку.

Було встановлено, що Депо-Медрол у дозах від 40 до 120 мг, який вводився у вигляді утримуючої або постійної краплинної клізми, від трьох до семи разів на тиждень протягом двох тижнів і більше, є ефективним доповненням до терапії у деяких хворих з виразковим колітом. У багатьох хворих удається досягти ефекту при введенні 40 мг препарату Депо-Медрол з 30 - 300 мл води, залежно від вираженості проявів запалення слизової оболонки. Крім того, необхідно вживати   загальноприйнятих для даного захворювання терапевтичних заходів.

Інструкція для застосування.

Препарати для парентерального введення перед використанням слід піддавати візуальному контролю для виявлення сторонніх часток і зміни кольору препарату. Необхідно суворо дотримуватись вимог стерильності, щоб не допустити виникнення ятрогенних інфекцій. Цей препарат не рекомендується для внутрішньо венно та інтрате кального введення.

Один флакон не можна використовувати для введення декількох доз; після введення необхідної дози суспензію, що залишилась у флаконі, слід викинути.

Несумісність. У зв’язку з можливістю фізичної несумісності препарат Депо-Медрол не слід розводити або змішувати з іншими розчинами.

Побічна дія. Можуть спостерігатися системні небажані реакції. Хоча при коротких курсах терапії   вони зустрічаються рідко, завжди треба виявляти настороженість з цього приводу при проведенні кортикостероїдної терапії незалежно від того, який препарат використовується.

При терапії глюкокортикоїдами, включаючи метил преднізолон, можливі нижчезазначені небажані реакції.

Порушення водно-електролітного балансу:

• затримка натрію;

• застійна серцева недостатність у хворих з наявністю факторів ризику;

• артеріальна гіпертензія;

• затримка рідини;

• втрата калію;

• гіпокаліємічний алкалоз.

Опорно-рухова система:

• стероїдна міопатія;

• м’язова слабкість;

• остеопороз;

• патологічні переломи;

• компресійні переломи хребців;

• асептичний некроз;

• розриви сухожилків, особливо Ахіллового сухожилля.

Травний тракт:

• пептична виразка (можливі перфорація і кровотеча);

• шлункова кровотеча;

• панкреатит;

• езофагіт;

• перфорація кишки;

• може спостерігатися тимчасове і помірне підвищення активності трансаміназ (АлАТ і АсАТ) і лужної фосфатази у сироватці. Ці прояви незначні, не мають   будь-якого клінічного прояву і зникають після припинення застосування препарату.

Шкірні покриви:

• погіршання загоювання ран;

• петехії і екхімози;

• потоншення і крихкість шкіри.

Метаболічні: від’ємний азотистий баланс унаслідок катаболізму білків.

Неврологічні:

• підвищення внутрішньо черепного тиску;

• псевдо пухлина мозку;

• розлади психіки;

• епілептичні напади.

Ендокринні:

• розлади менструального циклу;

• виникнення кушінгоїдного стану;

• пригнічення гіпофізарно-наднирниковозалозної осі;

• зниження толерантності до вуглеводів;

• маніфестація латентного цукрового діабету;

• підвищена потреба в інсуліні або в цукрознижувальних препаратах для прийому внутрішньо у хворих на цукровий діабет;

• пригнічення росту у дітей.

Офтальмологічні:

• задня субкапсулярна катаракта;

• підвищення внутрішньо очного тиску;

• екзофтальм.

Імунна система:

• замаскована клінічна картина при інфекційних захворюваннях;

• активізація латентних інфекцій;

• активізація інфекції, спричиненої умовно патогенними збудниками;

• реакції гіпер чутливості, включаючи анафілаксію;

• можливе пригнічення реакцій при проведенні шкірних тестів.

При парентеральному застосуванні кортикостероїдів можуть виникати такі побічні прояви:

• рідко - випадки сліпоти, пов’язані з місцевим введенням препарату в патологічні осередки, розташовані в ділянці обличчя та голови;

• анафілактичні або алергічні реакції;

• гіперпігментація або гіпопігментація;

• атрофія шкіри і підшкірної клітковини;

• постін’єкційне загострення після інтрасиновіального введення;

• артропатія за типом Шарко;

• інфікування місця проведення ін’єкції при недотриманні стерильності;

• стерильний абсцес.

  У хворих, які отримують кортикостероїди, може виникати саркома Капоші. Для клінічної ремісії цього захворювання рекомендовано припинення застосування препарату.

Протипоказання.

• Системні грибкові інфекції;

• гіпер чутливість до речовин, що входять до складу препарату.

Препарат Депо-Медрол протипоказаний для інтрате кального (в спинномозковий канал) і внутрішньо венного застосування.

Передозування. Клінічного синдрому гострого передозування Депо-Медролу (метил преднізолону ацетату) не існує. Застосування високих доз препарату може спричинювати пригнічення функції кори надниркових залоз.

Повторне часте застосування препарату (щоденно або декілька разів на тиждень) протягом тривалого часу може призвести до розвитку кушінгоїдного стану.

Особливості застосування.

Оскільки кристали кортикостероїдів пригнічують запальні реакції, їх присутність може спричинювати деградацію клітинних елементів і біохімічні зміни в основній речовині сполучної тканини, що рідко виявляється у вигляді деформації шкіри і/або підшкірної клітковини у місці ін’єкції. Ступінь вираженості цих змін залежить від кількості введеного кортикостероїду. Після повного всмоктування препарату (звичайно через декілька місяців) відбувається повна регенерація шкірних покривів у місці ін’єкції.

Щоб звести до мінімуму ймовірність розвитку атрофії шкіри або підшкірної клітковини, необхідно слідкувати за тим, щоб не перевищувалася рекомендована доза для введення у формі ін’єкцій. По можливості ділянку ураження слід умовно розділити на декілька ділянок і в кожну з них вводити частину від загальної дози препарату. При проведенні внутрішньо суглобових і внутрішньом’язових ін’єкцій необхідно слідкувати за тим, щоб не ввести препарат у шкіру або щоб не було потрапляння препарату на шкіру, а також щоб випадково не ввести препарат у дельтоподібний м’яз, оскільки це може призвести до розвитку атрофії підшкірної клітковини.

Для введення Депо-Медролу не можна використовувати інші шляхи, ніж передбачені цією інструкцією. Крім того, під час застосування препарату слід дотримуватися відповідної техніки введення та правил асептики.

Введення препарату Депо-Медрол іншим способом, ніж це передбачено інструкцією, може призвести до розвитку серйозних ускладнень, таких як арахноїдит, менінгіт, парапарез/параплегія, сенсорні розлади, дисфункція травного тракту і сечового міхура, порушення зору у вигляді сліпоти, запалення тканин ока і навколо очної клітковини, інфільтрат і абсцес в місці введення.

Якщо хворі, які отримують кортикостероїд ну терапію, можуть зазнати чи вже зазнали впливу сильного стресу, слід вводити підвищені дози швидкодіючих кортикостероїдів до, під час і після цього впливу.

Глюкокортикоїди можуть стирати клінічну картину інфекційного захворювання, при їх застосуванні можуть розвинутися нові інфекції. На фоні терапії глюкортикоїдами може знижуватися опірність організму інфекції, а також здатність локалізувати інфекцію. Інфекції будь-якої локалізації в організмі, спричинені такими патогенами, як віруси, бактерії, грибки, найпростіші мікро організми та гельмінти, можуть загострюватися на фоні застосування кортикостероїдів, особливо в поєднані з іншими речовинами, що пригнічують клітинну і гуморальну ланку імунітету і функцію нейтрофілів. Такі захворювання можуть бути легкими, але інколи можуть мати тяжкий і навіть фатальний перебіг. Зі збільшенням дози кортикостероїдів збільшується і частота інфекційних ускладнень. При гострій інфекції не слід вводити препарат інтрасиновіально, у суглобову сумку і в сухожильні піхви; внутрішньом’язове введення можливо тільки після вибору відповідної протимікробної терапії.

У дітей, які отримують глюкокортикоїдну терапію протягом тривалого часу щоденно, може відмічатись уповільнення росту. Такий режим введення слід застосовувати тільки при тяжких станах за наявності дуже серйозних показань.

Застосування живих і послаблених вакцин протипоказано хворим, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів. Убиті або ін активовані вакцини можуть бути призначені хворим, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів, але слід мати на увазі, що ефект вакцинації може бути недостатнім. Процедура імунізації за необхідності може бути проведена у хворих, які отримують неімуносупресивні дози кортикостероїдів.

Застосування препарату Депо-Медрол при активному туберкульозі показане лише в тих випадках фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, коли кортикостероїди застосовуються у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією. Якщо глюкокортикоїди призначаються хворим з латентним туберкульозом або в період віражу туберкулінових проб, то дози слід добирати особливо пильно, оскільки може трапитися ре активація захворювання. Під час тривалої кортикостероїдної терапії такі хворі повинні отримувати хіміопрофілактику. Оскільки у хворих, які отримують кортикостероїд ну терапію, рідко можливий розвиток анафілактичної реакції, перед введенням слід вжити відповідних застережних заходів, особливо якщо у хворого в анамнезі були алергічні реакції на будь-який лікарський засіб.

Шкірні алергічні реакції, що спостерігалися, були, очевидно, зумовлені неактивними компонентами. Рідко при проведенні шкірних тестів виявлялися реакції власне на метил преднізолону ацетат.

Глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю при лікуванні хворих з herpes simplex очей у зв’язку з небезпекою перфорації рогівки.

При застосуванні глюкокортикоїдів можуть розвитися психічні розлади – від ейфорії, безсоння, змін настрою, змін особистості і тяжкої депресії до виражених психотичних проявів. Існуюча емоційна лабільність або психотичні розлади можуть посилюватися під час застосування кортикостероїдів.

Глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю при неспецифічному виразковому коліті, якщо існує небезпека перфорації, розвитку абсцесу або іншої гнійної інфекції. Також слід дотримуватись обережності при дивертикулі ті, при свіжих кишкових анастомозах, при активній або латентній пептичній виразці, нирковій недостатності, артеріальній гіпертензії, остеопорозі і міастенії, коли стероїди застосовуються як основна або додаткова терапія.

При інтрасиновіальному введенні кортикостероїдів можуть виникати як системні, так і місцеві побічні ефекти.

Необхідно проводити відповідне дослідження аспірованої суглобової рідини, щоб виключити септичний процес.

Значне посилення болю, що супроводжується місцевою припухлістю, подальше обмеження рухів у суглобі, пропасниця і болісність є ознаками септичного артриту. Якщо розвивається подібне ускладнення і діагноз сепсису підтвердився, місцеве введення глюкокортикоїдів слід припинити і призначити відповідну антибактеріальну терапію.

Не можна вводити кортикостероїди у суглоб, в якому раніше був інфекційний процес.

Глюкокортикоїди не можна вводити в нестабільні суглоби.

Необхідно дотримуватися стерильності для профілактики інфекцій і зараження.

При виборі внутрішньом’язового шляху введення Депо-Медролу слід пам’ятати про повільну абсорбцію препарату з місця введення.

Хоча контрольовані клінічні випробування показали, що глюкокортикоїди ефективно прискорюють процес видужування при загостренні розсіяного склерозу, не встановлено, що глюкокортикоїди впливають безпосередньо на патологічні механізми даного захворювання. Дослідження також показали, що для досягнення значущого ефекту необхідно вводити відносно високі дози глюкокортикоїдів.

Оскільки вираженість ускладнень при лікуванні глюкокортикоїдами залежить від величини дози і тривалості терапії, у кожному конкретному випадку слід спів ставляти потенційний ризик і позитивний вплив при виборі дози і тривалості лікування, а також при виборі між щоденним введенням і введенням переривчастим курсом.

Немає даних про те, що глюкокортикоїди мають канцерогенну чи мутагенну дію або впливають на репродуктивну функцію.

Вагітність і лактація. Ряд досліджень на тваринах показали, що введення кортикостероїдів у високих дозах може призводити до спотворення плода. Адекватних досліджень впливу кортикостероїдів на репродуктивну функцію у людини не проводилося. Тому при прийнятті рішення про призначення кортикостероїдів вагітним і матерям-годувальницям або жінкам, які можуть завагітніти, слід проводити пильну оцінку   співвідношення користі від застосування препарату і потенційного ризику для матері і плода. Оскільки дослідження безпеки застосування препарату у вагітних відсутні, для лікування вагітних Депо-Медрол слід застосовувати лише за наявності суворих показань.

Кортикостероїди легко проникають крізь плаценту. Немовлята, які народилися від матерів, що отримували   високі дози глюкокортикоїдів під час вагітності, повинні знаходитися під пильним контролем, щоб можна було своєчасно виявити ознаки недостатності надниркових залоз. Вплив кортикостероїдів на перебіг пологів не відомий. Кортикостероїди виділяються з грудним молоком.

Здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Хоча при прийомі препарату порушення зору зустрічаються рідко, хворим, що приймають Депо-Медрол, слід бути обережними при керуванні автомобілем або роботі з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Фармакокінетична взаємодія препарату Депо-Медрол із зазначеними нижче препаратами має суттєве клінічне значення. При одночасному застосуванні циклоспорину і Депо-Медролу спостерігається взаємне пригнічення метаболізму. Тому при сумісному застосуванні цих препаратів збільшується імовірність побічних реакцій, які можуть виникати при застосуванні кожного із цих препаратів як моно терапії. При одночасному застосуванні метил преднізолону і циклоспорину відмічалися випадки виникнення судом. Препарати, що індукують печінкові ферменти, такі як барбітурати, фенітоїн і рифампін, можуть посилювати метаболізм кортикостероїдів і послаблювати ефективність кортикостероїдної терапії, що може потребувати збільшення дози Депо-Медролу для отримання бажаного ефекту.

Такі препарати, як олеандоміцин і кетоконазол, можуть інгібувати метаболізм кортикостероїдів, тому необхідно здійснювати добір дози кортикостероїду, щоб не допустити передозування.

Глюкокортикоїди можуть підвищувати нирковий кліренс саліцилатів. Це може призвести до зниження рівня саліцилатів у сироватці і до токсичної дії саліцилатів, коли введення кортикостероїдів буде припинено. При гіпопротромбінемії ацетил саліцилову кислоту у комбінації з глюкокортикоїдами слід застосовувати з обережністю.

Вплив метил преднізолону на пероральні антикоагулянти може бути різноманітним. Кортикостероїди можуть як послаблювати, так і посилювати дію антикоагулянтів. У зв’язку з цим терапію антикоагулянтами на фоні застосування кортикостероїдів слід проводити під постійним контролем показників згортання крові.

Глюкокортикоїди можуть збільшувати потребу в інсуліні і цукрознижувальних препаратах для прийому внутрішньо у хворих на цукровий діабет. Комбінація глюкокортикоїдів з ті азидними діуретиками підвищує ризик зниження толерантності до глюкози.

Одночасне застосування препаратів, що мають ульцерогенну дію (наприклад саліцилатів, не стероїдних протизапальних препаратів), може збільшити ризик утворення виразок у шлунково-кишковому тракті.

Умови та термін зберігання.  Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі 15 - 25°С.

Термін придатності - 5 років.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Стерильна суспензія для ін’єкцій 40 мг/мл у флаконах по 1 мл і 2 мл; 1 флакон в упаковці.

Виробник. “Фармація   Н. В./С. А.”, Бельгія. “Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія Н. В.”, Бельгія.

Адреса. Rijksweg 12, 2870 Puurs, Belgium  (Бельгія).

 

Депо-Медрол представляет собой стерильную водную суспензию синтетического ГКС метилпреднизолона ацетата. Оказывает выраженное и продолжительное противовоспалительное, противоаллергическое и иммуносупрессивное действие. Депо-Медрол применяется в/м для достижения пролонгированного системного эффекта, а также in situ как средство для местной (локальной) терапии. Пролонгированное действие препарата обусловлено медленным высвобождением активного вещества.
Метилпреднизолона ацетат обладает теми же свойствами, что и метилпреднизолон, но хуже растворяется и менее активно метаболизируется, что и объясняет большую продолжительность его действия. ГКС проникают через клеточные мембраны и образуют комплексы со специфическими цитоплазматическими рецепторами. Потом эти комплексы проникают в клеточное ядро, связываются с ДНК (хроматином) и стимулируют транскрипцию мРНК и дальнейший синтез различных ферментов, чем объясняется эффект при системном применении ГКС. Последние не только проявляют выраженное влияние на воспалительный процесс и иммунный ответ, но также влияют на углеводный, белковый и жировой обмен, на сердечно-сосудистую систему, скелетные мышцы и ЦНС.
Большинство показаний к применению ГКС обусловлено их противовоспалительными, иммуносупрессивными и противоаллергическими свойствами. Благодаря этим свойствам достигаются такие терапевтические эффекты: уменьшение количества иммуноактивных клеток в очаге воспаления; уменьшение вазодилатации; стабилизация лизосомальных мембран; ингибирование фагоцитоза; уменьшение продукции простагландинов и родственных соединений.
В дозе 4,4 мг метилпреднизолона ацетат (4 мг метилпреднизолона) проявляет такое же противовоспалительное действие, что и гидрокортизон в дозе 20 мг. Метилпреднизолон оказывает минимальное минералокортикоидное действие (200 мг метилпреднизолона эквивалентны 1 мг дезоксикортикостерона).
ГКС проявляют катаболическое действие в отношении белков. Аминокислоты, которые высвобождаются, превращаются в процессе глюконеогенеза в печени в глюкозу и гликоген. Потребление глюкозы в периферических тканях снижается, что может привести к гипергликемии и глюкозурии, особенно у больных, которые склонны к сахарному диабету.
ГКС имеют липолитическое действие, которое в первую очередь проявляется в области конечностей. ГКС также проявляют липогенетическое действие, которое наиболее выражено в области грудной клетки, шеи и головы. Все это приводит к перераспределению жировых отложений.
Максимальная фармакологическая активность ГКС проявляется тогда, когда максимальные концентрации в плазме крови снижаются, поэтому действие ГКС обусловлено в первую очередь их влиянием на активность ферментов. Метилпреднизолона ацетат гидролизируется под действием холинестераз сыворотки крови с образованием активного метаболита. В организме человека метилпреднизолон образует слабую, диссоциирующую связь с альбумином и транскортином. Приблизительно 40–90% препарата находится в связанном состоянии. За счет внутриклеточной активности ГКС проявляется выраженная разница между плазматическим периодом полувыведения и фармакологическим периодом полужизни. Фармакологическая активность сохраняется даже тогда, когда уже не определяется уровень препарата в крови.
Продолжительность противовоспалительного действия ГКС приблизительно равна продолжительности угнетения гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой оси.
После в/м введения препарата в дозе 40 мг/мл максимальная концентрация в сыворотке крови достигалась в среднем через 7,3±1 ч или составляла в среднем 1,48±0,86 мкг/100 мл, период полувыведения — 69,3 ч.
После однократной в/м инъекции 40–80 мг метилпреднизолона ацетата продолжительность угнетения гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой оси составляла 4–8 дней.
После внутрисуставного введения 40 мг в каждый коленный сустав (общая доза — 80 мг) максимальная концентрация в сыворотке крови достигалась через 4–8 ч и составляла приблизительно 21,5 мкг/100 мл. Поступление препарата в системный кровоток из полости сустава сохранялось на протяжении приблизительно 7 дней, что подтверждается продолжительностью угнетения гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой оси и результатами определения концентрации метилпреднизолона в сыворотке крови. Метаболизм метилпреднизолона осуществляется в печени, этот процесс качественно сходен с таковым для кортизола. Основными метаболитами являются 20-β-гидроксиметилпреднизолон и 20-β-гидрокси-6-α-метилпреднизон. Метаболиты выделяются с мочой в форме глюкуронидов, сульфатов и неконъюгированных соединений. Реакции конъюгации происходят преимущественно в печени и частично в почках.

применяют в качестве средства симптоматической терапии, за исключением некоторых эндокринных нарушений, при которых назначают в качестве заместительной терапии.
В/м применение препарата показано, если нет возможности провести пероральную терапию ГКС.
Эндокринные заболевания: первичная и вторичная недостаточность надпочечников, острая недостаточность надпочечников (препараты выбора — гидрокортизон или кортизон; при необходимости синтетические аналоги могут применяться в сочетании с минералокортикоидами, особенно у грудных детей), врожденная гиперплазия надпочечников, гиперкальциемия при онкологических заболеваниях, негнойный тиреоидит.
При патологии суставов и ревматологических заболеваниях: как дополнительное средство для кратковременной терапии при острых состояниях или обострении процесса при псориатическом артрите, анкилозирующем спондилоартрите, посттравматическом остеоартрозе, синовите при остеоартрозе, ревматоидном артрите, включая ювенильный ревматоидний артрит (в отдельных случаях может понадобиться поддерживающая терапия препаратом в низких дозах), остром и подостром бурсите, эпикондилите, остром неспецифическом тендосиновите, остром подагрическом артрите.
В период обострения или в отдельных случаях как поддерживающая терапия при коллагенозах: системной красной волчанке, системном дерматомиозите (полимиозите), остром ревмокардите.
Кожные заболевания: пузырчатка, тяжелая мультиформная эритема (синдром Стивенса — Джонсона), эксфолиативный дерматит, грибовидный микоз, буллезный герпетиформный дерматит, тяжелый себорейный дерматит, тяжелый псориаз.
Тяжелые инвалидизирующие аллергические заболевания, не поддающиеся стандартной терапии: БА, контактный дерматит, атопический дерматит, сывороточная болезнь, сезонный или круглогодичный аллергический ринит, медикаментозная аллергия, посттрансфузионная реакция по типу крапивницы, острый неинфекционный отек гортани (препарат первой помощи — эпинефрин).
Офтальмологические заболевания: тяжелые острые и хронические аллергические и воспалительные процессы, такие как поражение глаз, вызванное Herpes zoster, ирит и иридоциклит, хориоретинит, диффузный задний увеит, неврит зрительного нерва, аллергические реакции на лекарственные препараты, воспаление переднего сегмента глаза, аллергический конъюнктивит, аллергические краевые язвы роговицы, кератит.
Заболевания органов пищеварительного тракта: для выведения из критического состояния при неспецифическом язвенном колите (системная терапия), болезни Крона (системная терапия).
Заболевание органов дыхания: фульминантный или диссеминированный туберкулез легких (применяется в сочетании с адекватной противотуберкулезной химиотерапией), саркоидоз, бериллиоз, синдром Леффлера, резистентный к терапии другими методами, аспирационный пневмонит.
Гематологические заболевания: приобретенная (аутоимунная) гемолитическая анемия, вторичная тромбоцитопения у взрослых, эритробластопения (большая талассемия), врожденная (эритроидная) гипопластическая анемия.
Онкологические заболевания: в качестве паллиативной терапии при лейкозах и лимфомах у взрослых, острых лейкозах у детей.
Отечный синдром: для индукции диуреза или устранения протеинурии при нефротическом синдроме без уремии (идиопатического или обусловленного СКВ).
Нервная система и прочее: рассеянный склероз в фазе обострения; туберкулезный менингит с субарахноидальным блоком или при угрозе блока (в комбинации с соответствующей противотуберкулезной химиотерапией); трихинеллез с поражением нервной системы или миокарда.
Внутрисуставное, периартикулярное, интрабурсальное введение и введение в мягкие ткани показано как вспомогательная терапия для кратковременного применения при острых состояниях или в фазе обострения при таких заболеваниях: синовит при остеоартрозе, ревматоидный артрит, острый и подострый бурсит, острый подагрический артрит, эпикондилит, острый неспецифический тендосиновит, посттравматический остеоартроз.
Введение в патологический очаг показано при келоидных рубцах, локализованных поражениях при красном плоском лишае (Вильсона), псориатических бляшках, кольцевидных гранулемах и простом хроническом лишае (нейродермите), дискоидной красной волчанке, диабетическом липоидном некробиозе, гнездной плешивости, кистозных образованиях апоневроза или сухожилия (кисты сухожильного влагалища).
Инстилляции в прямую кишку показаны при неспецифическом язвенном колите.

В/м введение
Дозу следует подбирать индивидуально с учетом тяжести заболевания и реакции больного на терапию. Если необходимо достичь продолжительного действия, вычислить недельную дозу можно путем умножения суточной дозы для приема внутрь на 7 и ввести ее одномоментно в/м. Курс лечения должен быть по возможности менее коротким. Лечение проводят под постоянным медицинским контролем. У детей применяют в более низких дозах. Однако при выборе дозы в первую очередь учитывается тяжесть заболевания, а не постоянные схемы, рассчитанные на основе возраста или массы тела.
Гормональная терапия не должна заменять обычную терапию и используется только как дополнение к ней. Дозу препарата следует снижать постепенно, отмену препарата также проводят постепенно, если он вводился более нескольких дней. Отмена терапии осуществляется под строгим медицинским контролем. Если при хроническом заболевании возник период спонтанной ремиссии, лечение препаратом следует прервать. При продолжительной терапии ГКС рутинные лабораторные исследования, такие как анализ мочи, определение уровня глюкозы в сыворотке крови через 2 ч после еды, измерение АД, массы тела, рентгенологическое исследование грудной клетки должны проводиться регулярно через определенные промежутки времени. Больным с пептической язвой в анамнезе или с выраженной диспепсией желательно провести рентгенологическое исследование верхних отделов ЖКТ.
Больным с андрогенитальным синдромом достаточно вводить препарат в/м по 40 мг 1 раз в 2 нед.
Для поддерживающей терапии больным с ревматоидным артритом препарат вводят 1 раз в неделю в/м по 40–120 мг.
Обычная доза при системной ГКС-терапии у больных с заболеваниями кожи, обеспечивающая хороший клинический эффект, составляет 40–120 мг метилпреднизолона ацетата, который вводится в/м 1 раз в нед на протяжении 1–4 нед.
При остром тяжелом дерматите, вызванном ядом плюща, проявления устраняются на протяжении 8–12 ч после однократного в/м введения в дозе 80–120 мг.
При хроническом контактном дерматите могут быть эффективны повторные инъекции с интервалом 5–10 дней. При себорейном дерматите для контроля состояния достаточно вводить 1 раз в неделю в дозе 80 мг.
После в/м введения больным с БА в дозе 80–120 мг симптомы заболевания устраняются в течение 6–48 ч, эффект сохраняется на протяжении нескольких дней (вплоть до 2 нед).
У больных с сенной лихорадкой в/м введение в дозе 80–120 мг устраняет симптомы острого ринита на протяжении 6 ч, а эффект при этом сохраняется от нескольких дней до 3 нед.
Если во время лечения возникают стрессовые ситуации, дозу препарата следует повысить. При необходимости получения быстрого и максимального эффекта гормонотерапии показано в/в введение препаратов метилпреднизолона натрия сукцината, обладающего высокой растворимостью.
Введение в патологический очаг
Применение препарата Депо-Медрол не может заменить другие необходимые терапевтические мероприятия. Хотя ГКС облегчают течение некоторых заболеваний, следует учитывать, что эти препараты не оказывают влияния на непосредственную причину заболевания.
При ревматоидном артрите и остеоартрозе доза для внутрисуставного введения зависит от размера сустава, а также от тяжести состояния больного. В случае хронических заболеваний число инъекций может варьировать от 1 до 5 в неделю, в зависимости от улучшения состояния, достигнутого после первой инъекции. Общие рекомендации приведены в таблице:

Размер сустава	Примеры суставов	Диапазон доз, мг
Большой	коленный, голеностопный, плечевой	20–80
Средний	локтевой, лучезапястный	10–40
Мелкий	пястно-фаланговый, межфаланговый, груднино-ключичный, акромиально-ключичный	4–10

Перед проведением внутрисуставной инъекции рекомендуется провести оценку анатомии пораженного сустава. Чтобы получить максимальный противовоспалительный эффект, важно выполнить инъекцию в синовиальную полость. Процедура проводится с соблюдением тех же условий антисептики, что и люмбальная пункция. После инфильтрационной анестезии прокаином стерильную иглу калибра 20–24 G (надетую на сухой шприц) быстро вводят в синовиальную полость. Для контроля правильности расположения иглы проводят аспирацию нескольких капель внутрисуставной жидкости. При выборе места проведения пункции, которое индивидуально для каждого сустава, учитывается близость синовиальной полости к поверхности кожи (как можно ближе), а также расположение крупных сосудов и нервов (как можно дальше). После успешной пункции игла остается на месте, аспирационный шприц отсоединяется и заменяется шприцом, содержащим необходимое количество Депо-Медрола. После этого проводят повторную аспирацию, чтобы убедиться, что игла не вышла из синовиальной полости. После инъекции пациенту следует сделать несколько легких движений в суставе, что способствует смешиванию суспензии с синовиальной жидкостью. Место проведения инъекции закрывают небольшой стерильной повязкой. Внутрисуставные инъекции могут осуществляться в коленный, голеностопный, локтевой, плечевой, фаланговые и тазобедренный суставы. Иногда возникают сложности с введением препарата в тазобедренный сустав, поэтому следует соблюдать меры предосторожности во избежание попадания в крупные кровеносные сосуды. Не выполняется введение препарата в анатомически недоступные сочленения (например межпозвоночные), а также в крестцово-подвздошное сочленение, в котором отсутствует синовиальная полость.
Неэффективность терапии чаще всего обусловлена неудачной пункцией полости сустава. При введении препарата в окружающие ткани эффект бывает незначительным или отсутствует вовсе. Если терапия не дала положительных результатов в случае, когда попадание в синовиальную полость не вызывает сомнений и подтверждается аспирацией внутрисуставной жидкости, повторные инъекции обычно нецелесообразны. Местная терапия не устраняет патологический процесс, который лежит в основе заболевания, поэтому следует проводить комплексную терапию, включая физиотерапию и ортопедическую коррекцию.
Бурсит
Участок кожи в месте проведения инъекции обрабатывается в соответствии с требованиями антисептики, проводится местная инфильтрационная анестезия с помощью 1% р-ра прокаина гидрохлорида. На сухой шприц надевается игла калибра 20–24 G, которая вводится в суставную сумку, после чего проводят аспирацию жидкости. После этого игла остается на месте, а шприц с аспирированной жидкостью отсоединяется, а на его место устанавливается шприц, содержащий требуемую дозу препарата. После проведения инъекции иглу вынимают и накладывают небольшую повязку.
Киста сухожильного влагалища, тендинит, эпикондилит
При тендините или тендосиновите необходимо следить за тем, чтобы суспензия была введена в сухожильное влагалище, а не в ткань сухожилия. Сухожилие легко пропальпировать, если провести вдоль него рукой. При лечении таких состояний, как эпикондилит, следует обнаружить участок наибольшего напряжения и ввести суспензию в этот участок методом создания инфильтрата. При кистах сухожильных влагалищ суспензия вводится непосредственно в кисту. Во многих случаях удается достичь значительного уменьшения размеров кисты и даже ее исчезновения после однократной инъекции препарата. Каждую инъекцию следует выполнять с соблюдением требований асептики (обработка кожи антисептиком).
Доза при лечении различных поражений сухожилий и суставных сумок, указанных выше, может быть разной, в зависимости от характера процесса, и составляет 4–30 мг. При рецидивах или хроническом течении процесса могут потребоваться повторные инъекции.
Кожные заболевания
После обработки кожи антисептиком (например 70% спиртом) вводят 20–60 мг суспензии в очаг поражения. При значительной поверхности поражения дозу в 20–40 мг делят на несколько частей и вводят в разные участки пораженной поверхности. Необходимо следить за тем, чтобы не допустить инъекции такого количества вещества, которое может вызвать побеление кожи с дальнейшим шелушением. Обычно проводят 1–4 инъекции, интервал между которыми зависит от характера патологического процесса и от продолжительности периода клинического улучшения, достигнутого после проведения первой инъекции.
Введение в прямую кишку
Депо-Медрол в дозе 40–120 мг, вводимый в виде микроклизмы или постоянной капельной клизмы от 3 до 7 раз в неделю на протяжении 2 нед и более, является эффективным дополнением к терапии у некоторых больных с язвенным колитом. У многих больных удается достичь эффекта при введении 40 мг препарата Депо-Медрол с 30–300 мл воды (помимо общепринятой терапии данного заболевания).
Препарат перед парентеральным введением следует осмотреть для выявления посторонних частиц и изменения цвета. Следует строго соблюдать требования асептики для профилактики ятрогенных инфекций. Препарат не предназначен для в/в и интратекального введения. Один флакон нельзя использовать для введения нескольких доз; после введения необходимой дозы суспензию, которая осталась в флаконе, следует выбросить.

системные грибковые инфекции; повышенная чувствительность к препарату. Депо-Медрол противопоказан для интратекального (в спинномозговой канал) и в/в введения.

при терапии ГКС, включая метилпреднизолон, возможны такие побочные эффекты.
Нарушения водно-электролитного баланса: задержка натрия и жидкости в организме, АГ, застойная сердечная недостаточность (у пациентов с наличием факторов риска), потеря калия, гипокалиемический алкалоз.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: стероидная миопатия, мышечная слабость, остеопороз, патологические переломы, компрессионные переломы позвонков, асептический некроз кости, разрывы сухожилий, особенно ахиллова сухожилия.
Со стороны органов пищеварительного тракта: пептическая язва пищеварительного тракта (в том числе с кровотечением и перфорацией), желудочно-кишечное кровотечение, панкреатит, эзофагит, перфорация кишечника, преходящее и умеренно выраженное повышение активности АлАТ, АсАТ и ЩФ в сыворотке крови без каких-либо клинических проявлений (проходят самопроизвольно после отмены препарата).
Со стороны кожных покровов: замедленное заживление ран, петехии, экхимозы, истончение и хрупкость кожи.
Со стороны метаболических процессов: отрицательный азотистый баланс вследствие катаболизма белков.
Со стороны ЦНС: повышение внутричерепного давления, псевдоопухоль мозга, эпилептические припадки.
Со стороны эндокринной системы: нарушение менструального цикла, кушингоидный синдром, подавление гипофизарно-надпочечниковой оси, снижение толерантности к углеводам, манифестация латентного сахарного диабета, повышение потребности в инсулине или пероральных гипогликемизирующих препаратах у больных сахарным диабетом, замедление роста у детей.
Со стороны органов зрения: задняя субкапсулярная катаракта, повышение внутриглазного давления, экзофтальм.
Со стороны иммунной системы: стертая клиническая картина при инфекционных заболеваниях, активизация латентных инфекций, вызванных условно-патогенными возбудителями, реакции гиперчувствительности, включая анафилаксию, угнетение реакций при проведении кожных проб с аллергенами.
При парентеральном введении ГКС возможны такие побочные эффекты: редко — случаи слепоты, связанные с местным введением препарата в патологические очаги, расположенные в области лица и головы; аллергические реакции (включая анафилаксию); гиперпигментация или гипопигментация кожи; атрофия кожи и п/к клетчатки; обострение состояния после введения в синовиальную полость; артропатия Шарко; инфицирование места инъекции при несоблюдении правил асептики и антисептики; стерильный абсцесс.
У пациентов, получающих терапию ГКС, может развиваться саркома Капоши. Для клинической ремиссии этого заболевания препарат следует отменить.

поскольку кристаллы ГКС угнетают воспалительные реакции, их присутствие может вызывать деградацию клеточных элементов и биохимические изменения основного вещества соединительной ткани, что проявляется деформацией кожи и/или подкожной жировой клетчатки в месте инъекции. Степень выраженности этих изменений зависит от количества введенного ГКС. После полного всасывания препарата (обычно через несколько месяцев) происходит полная регенерация кожных покровов в месте инъекции.
Чтобы свести к минимуму вероятность развития атрофии кожи или подкожной жировой клетчатки, не следует превышать рекомендованную дозу для введения. Рекомендуется разделить дозу на несколько частей и вводить в несколько различных мест пораженной зоны. При проведении внутрисуставных и в/м инъекций необходимо следить за тем, чтобы не ввести препарат внутрикожно или п/к, поскольку это может привести к развитию атрофии подкожной жировой клетчатки, а также не вводить препарат в дельтовидную мышцу.
Депо-Медрол нельзя вводить другими путями, кроме предусмотренных инструкцией. Введение Депо-Медрола способом, отличным от рекомендуемых, может привести к развитию серьезных осложнений, таких как арахноидит, менингит, парапарез/параплегия, сенсорные расстройства, дисфункция ЖКТ и мочевого пузыря, нарушение зрения вплоть до слепоты, воспаление тканей глаза и параорбитальной клетчатки, инфильтрат и абсцесс в месте введения.
Если больные, которые получают терапию ГКС, подвергаются выраженным стрессорным воздействиям, следует вводить повышенные дозы быстродействующих ГКС до, во время и после этого воздействия.
ГКС могут маскировать клиническую картину инфекционного заболевания, при их применении могут развиться новые инфекции.
На фоне терапии ГКС может снижаться резистентность организма к инфекциям, а также способность локализовать инфекцию. Инфекции любой локализации, вызванные вирусами, бактериями, грибами, простейшими и гельминтами, могут обостряться на фоне применения ГКС, особенно в сочетании с другими средствами, угнетающими гуморальное и клеточное звено иммунитета, функцию нейтрофильных гранулоцитов. Такие заболевания могут иметь легкое течение, но в некоторых случаях могут протекать тяжело и даже заканчиваться летальным исходом. С повышением дозы ГКС повышается и частота инфекционных осложнений.
При острой инфекции не следует вводить препарат внутрисуставно, в суставную сумку и в сухожильные влагалища; в/м введение возможно только после назначения адекватной противомикробной терапии.
У детей, которые получают ГКС ежедневно на протяжении продолжительного времени, может отмечаться замедление роста. Такой режим введения следует применять только при наиболее тяжелых состояниях.
Применение живых и ослабленных вакцин противопоказаны больным, которые получают иммуносупрессивные дозы ГКС. Убитые или инактивированные вакцины можно назначать больным, которые получают иммуносупрессивные дозы ГКС, однако следует учитывать, что эффект вакцинации может быть недостаточным. Процедура иммунизации в случае необходимости может быть проведена у больных, которые получают ГКС в дозах, не оказывающих иммуносупрессивного действия. Применение препарата при активном очаговом или диссеминированном туберкулезе допустимо только в сочетании с соответствующей противотуберкулезной химиотерапией. Если ГКС назначаются больным с латентным туберкулезом или в период виража туберкулиновых проб, дозы препарата следует подбирать особенно тщательно, поскольку может отмечаться реактивация заболевания. Во время продолжительной ГКС-терапии такие больные должны получать химиопрофилактику.
Поскольку у больных, которые получают ГКС, в редких случаях возможно развитие анафилактической реакции, перед введением препарата следует принять соответствующие меры, особенно если у больного в анамнезе отмечались аллергические реакции на какие-либо лекарственные средства.
Кожные аллергические реакции, которые иногда наблюдались при применении препарата, были, очевидно, обусловлены его неактивными компонентами. Редко при проведении кожных тестов наблюдались реакции собственно на метилпреднизолона ацетат.
ГКС следует применять с осторожностью при лечении больных с герпетической инфекцией глаз в связи с опасностью перфорации роговицы.
При применении ГКС могут развиться психические расстройства — от эйфории, бессонницы, изменений настроения, изменений личности и тяжелой депрессии до выраженных психотических проявлений. Существующая эмоциональная лабильность или психотические расстройства могут усиливаться во время применения ГКС.
ГКС следует применять с осторожностью при неспецифическом язвенном колите, если существует опасность перфорации кишечника, развития абсцесса или других гнойных осложнений. С осторожностью назначают препарат при дивертикулите, при недавно наложенных кишечных анастомозах, при активной или латентной пептической язве, почечной недостаточности, АГ, остеопорозе и миастении, применении ГКС в качестве основной или дополнительной терапии.
После внутрисуставного введения ГКС следует избегать перенагрузки сустава, в который вводился препарат. Несоблюдение этого требования может привести к увеличению повреждения сустава по сравнению с тем, что было до начала терапии ГКС. Нельзя вводить препарат в нестабильные суставы. В ряде случаев повторные внутрисуставные инъекции могут привести к нестабильности сустава. В некоторых случаях рекомендуется проводить рентгенологический контроль для выявления повреждений.
При интрасиновиальном введении ГКС могут возникать как системные, так и местные побочные эффекты.
Необходимо провести исследование аспирированной жидкости, чтобы исключить наличие гнойного процесса.
Значительное усиление боли, которая сопровождается местной припухлостью, дальнейшее ограничение движений в суставе и лихорадка являются признаками инфекционного артрита. Если диагноз инфекционного артрита подтвержден, местное введение ГКС следует прекратить и назначить адекватную антибактериальную терапию.
Нельзя вводить ГКС в сустав, в котором раньше был инфекционный процесс.
Хотя контролируемые клинические испытания показали, что ГКС способствуют стабилизации состояния при обострении рассеянного склероза, не установлено, что ГКС оказывают положительное влияние на прогноз при данном заболевании. Исследования также показали, что для достижения значимого эффекта необходимо вводить относительно высокие дозы ГКС.
Поскольку тяжесть осложнений при лечении ГКС зависит от величины дозы и продолжительности терапии, в каждом конкретном случае следует сопоставлять потенциальный риск и ожидаемый терапевтический эффект при выборе дозы и продолжительности лечения, а также при выборе между ежедневным введением и введением прерывистым курсом.
Нет данных о том, что ГКС обладают канцерогенными или мутагенными свойствами или влияют на репродуктивную функцию.
В экспериментальных исследованиях установлено, что введение ГКС в высоких дозах может приводить к повреждению плода. Поскольку адекватных исследований влияния ГКС на репродуктивную функцию у человека не проводилось, в период беременности препарат применяют только по строгим показаниям и в том случае, когда ожидаемый терапевтический эффект для женщины превышает потенциальный риск для плода. ГКС легко проникают через плаценту. Грудные дети, матери которых получали высокие дозы ГКС в период беременности, должны находиться под врачебным контролем для своевременного выявления признаков недостаточности надпочечников.
ГКС выделяются с грудным молоком.
Хотя при приеме препарата нарушения зрения встречаются редко, больным, которые принимают Депо-Медрол, следует проявлять осторожность при вождении автомобиля или работе с механизмами.

при одновременном применении метилпреднизолона и циклоспорина отмечается взаимное снижение интенсивности их метаболизма. Поэтому при совместном применении этих препаратов повышается вероятность возникновения побочных реакций, которые могут возникать при применении любого из этих препаратов в качестве монотерапии. Отмечались случаи возникновения судорог при одновременном применении метилпреднизолона и циклоспорина.
Одновременное введение таких индукторов микросомальных ферментов печени, как барбитураты, фенитоин и рифампицин может усиливать метаболизм ГКС и ослаблять эффективность ГКС-терапии. В связи с этим может возникнуть необходимость в повышении дозы Депо-Медрола для получения необходимого терапевтического эффекта.
Такие препараты, как олеандомицин и кетоконазол, могут ингибировать метаболизм ГКС, поэтому проводить подбор дозы кортикостероида следует с осторожностью для недопущения передозировки.
ГКС могут повышать почечный клиренс салицилатов. Это может привести к снижению уровня салицилатов в сыворотке крови и к токсическому действию салицилатов, если введение ГКС будет прекращено.
При гипопротромбинемии ацетилсалициловую кислоту в комбинации с ГКС следует применять с осторожностью.
ГКС могут как ослаблять, так и усиливать действие антикоагулянтов. В связи с этим терапию антикоагулянтами следует проводить под постоянным контролем показателей свертывания крови.
При лечении фульминантного и диссеминованного туберкулеза легких и туберкулезного менингита с субарахноидальным блоком или при угрозе блока метилпреднизолон вводится одновременно с соответствующей противотуберкулезной химиотерапией.
ГКС могут повышать потребность в инсулине и пероральных гипогликемизирующих препаратах у больных с сахарным диабетом. Комбинация ГКС с тиазидными диуретиками повышает риск снижения толерантности к глюкозе.
Одновременное применение препаратов, которые оказывают ульцерогенное действие (например салицилаты и другие НПВП), может повысить риск образования язв в ЖКТ.

острая передозировка не описана. Применение в высоких дозах может привести к подавлению функции коры надпочечников. Частое повторное применение препарата (ежедневно или несколько раз в неделю) на протяжении длительного времени может привести к развитию кушингоидного синдрома.

в сухом, защищенном от света месте при температуре 15–25 °С.