Діапірид - інструкція для медичного застосування

 ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДІАПІРИД

(DIAPIRIDE)

Загальна характеристика:                                         

міжнародна та хімічна назви: glimepiride; 1-[[пара-[2-(3-етил-4-метил-2-оксо-3-піролін-1-карбоксамідо) етил]феніл]сульфоніл]-3-(транс-4-метилциклогексил) сечовина;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з плоскою поверхнею, зі скошеними краями і рискою; на поверхні таблеток допускаються   вкраплення. Діапірид 2 мг – таблетки від блідо-зеленого до зеленого кольору; Діапірид 3 мг – таблетки від блідо-жовтого до жовтого кольору; Діапірид 4 мг – таблетки від блідо-блакитного до блакитного кольору;

склад:  1 таблетка містить 2 мг, або 3 мг, або 4 мг глімепіриду;                

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (102), натрію крохмальгліколят, повідон (25), магнію стеарат. Таблетки Діапірид 2 мг додатково містять заліза оксид жовтий, індигокармін; Діапірид 3 мг – заліза оксид жовтий; Діапірид 4 мг – індигокармін.

Форма випуску. Таблетки. 

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Глімепірид.

Код АТС А 10В   В 12.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Гіпоглікемічний засіб, похідне сульфанілсечовини пролонгованої дії. Цукрознижуючий ефект препарату зумовлений комплексним механізмом панкреатичної та екстра панкреатичної дії.

Панкреатична дія полягає в стимуляції секреції інсуліну b-клітинами підшлункової залози, що супроводжується мобілізацією і посиленням викиду ендогенного інсуліну. Цей ефект зумовлений тим, що глімепірид з високою заміщуючою швидкістю з'єднується та від'єднується від білка b-клітин підшлункової залози, який асоціюється з АТФ-залежними калієвими каналами, але відрізняється від звичайного місця зв'язування похідних сульфанілсечовини 1-го і 2-го покоління. В результаті інсулін вивільняється шляхом екзоцитозу, при цьому кількість інсуліну, що секретується, значно менша, ніж при дії традиційних похідних сульфонілсечовини. Такий відносно м'який стимулюючий вплив глімепіриду на секрецію інсуліну забезпечує і менший ризик розвитку гіпоглікемії.

Екстра панкреатична дія глімепіриду характеризується різноманітністю ефектів, провідними з яких є підвищення чутливості периферичних тканин (м'язової і жирової) до інсуліну зі збільшенням кількості та активності білків, що транспортують глюкозу через клітинні мембрани, і пригнічення синтезу глюкози в печінці зі збільшенням внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2,6-біфосфату, який гальмує глюконеогенез. До інших екстра панкреатичних ефектів глімепіриду належить: зниження агрегації тромбоцитів у результаті вибіркового пригнічення циклооксигенази та перетворення арахідонової кислоти в тромбоксан А 2, який активує агрегацію тромбоцитів; підвищення рівня ендогенного a-токоферолу і активності антиоксидантних ферментів (каталази, глутатіонпер оксидази, су пероксиддисмутази), що сприяє зниженню вираженості окислювального стресу, який постійно присутній при цукровому діабеті; антиатерогенна дія в результаті активації специфічної фосфоліпази С.

      Глімепірид не чинить негативного впливу на здатність метаболичної адаптації міокарду до ішемії (на відміну від глібенкламіду).

            Максимальний гіпоглікемічний ефект препарату виявляється через 2-3 год після прийому, продовжується більше 24 год і є дозозалежним.

Фармакокінетика. При прийомі глімепіриду в добовій дозі 4 мг максимальна концентрація в сироватці крові досягається приблизно через 2,5 год і становить 309 нг/мл; існує лінійне співвідношення між дозою і максимальною концентрацією глімепіриду в крові, а також між дозою і площею під кривою «концентрація-час». Глімепірид має абсолютну біодоступність. Прийом їжі значно не впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення швидкості абсорбції.

Для глімепіриду характерні дуже низький об’єм розподілу (близько 8,8 л), який приблизно дорівнює об’єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв'язування з білками плазми (більше 99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид   виділяється з грудним молоком і проникає крізь плацентарний бар'єр. Погано проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Глімепірид біотрансформується в організмі на 2 метаболіти, які утворюються в результаті метаболізму глімепіриду в печінці і являють собою гідроксильоване і карбоксильоване похідне глімепіриду. Період напів виведення глімепіриду при його плазмових концентраціях в сироватці, які відповідають багаторазовому режиму дозування, становить 5-8 год. Після прийому глімепіриду у високих дозах період напів виведення збільшується. Після однократного прийому внутрішньо дози глімепіриду, який мічений радіо активною меткою, 58% її виявлялося в сечі і 35% - у калі. Незмінена активна речовина в сечі не виявляється. Період напів виведення гідроксильованого і карбоксильваного метаболіту глімепіриду становив близько 3-6 год і 5-6 год відповідно.

У пацієнтів з порушенням функції нирок (низький кліренс креатині ну) спостерігалася тенденція до підвищення кліренсу глімепіриду і до зниження його середньої концентрації в крові, що, цілком імовірно, зумовлено більш швидким виведенням препарату внаслідок більш низького зв'язування з білками. Таким чином, у даної категорії пацієнтів немає додаткового ризику кумуляції глімепіриду.

Фармакокінетичні параметри глімепіриду подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп.

Показання для застосування. Цукровий діабет II типу (інсулін незалежний) у дорослих як моно терапія або в комбінації з метформіном або інсуліном.

Спосіб застосування та дози. Призначають внутрішньо, перед рясним сніданком або перед обідом. Таблетки ковтають не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько ½ склянки). Дуже важливо не пропускати прийом їжі після прийому Діапіриду.

Початкова і підтримуюча дози, час прийому і розподіл добової дози встановлюються індивідуально на підставі результатів регулярного визначення рівня глюкози в крові і сечі. Початкова доза препарату становить 1 мг глімепіриду 1 раз на добу. За   необхідності підвищення добової дози проводять при регулярному контролі рівня глюкози в крові, поступово збільшуючи дозу кожні 1-2 тижні за схемою: 1 мг – 2 мг – 3 мг – 4 мг – 6 мг. В окремих випадках добова доза глімепіриду може бути збільшена до 8 мг. Звичайно добову дозу приймають одноразово.

Для хворих на добре компенсований цукровий діабет діапазон добових доз звичайно становить 1-4 мг глімепіриду; лише в окремих хворих необхідний ефект досягається при прийомі добових доз 6 мг і більше. Максимальна добова доза – 6 мг, в окремих випадках – 8 мг. Препарат застосовується тривало.

У випадку компенсації цукрового діабету підвищується чутливість тканин до інсуліну, у зв'язку з чим потреба в глімепіриді може знизитися, що вимагає тимчасового зниження дози або відміни препарату (на підставі результатів аналізу рівня глюкози в крові і сечі). При зміні маси тіла або способу життя пацієнта, а також з появою факторів, які сприяють підвищенню ризику розвитку гіпо- або гіперглікемії, необхідно провести корекцію дози.

  Застосування в комбінації з метформіном. Діапірид у комбінації з метформіном призначають при недостатній стабілізації концентрації глюкози в крові у хворих, які знаходяться на моно терапії метформіном. При збереженні дози метформіну на попередньому рівні лікування Діапіридом починають з мінімальної дози 1 мг, поступово підвищуючи дозу   залежно від бажаного рівня глікемічного контролю, аж до максимальної добової дози 6 мг.

  Застосування в комбінації з інсуліном. Діапірид у комбінації з інсуліном призначають у випадку, коли не вдається досягти нормалізації концентрації глюкози в крові прийомом максимальної дози Діапіриду   як моно терапії або в комбінації з максимальною дозою метформіну. При цьому на фоні останньої призначеної хворому дози Діапіриду лікування інсуліном починається з його мінімальної дози, з можливим подальшим поступовим підвищенням дози інсуліну під контролем концентрації глюкози в крові. Комбіноване лікування вимагає обов'язкового лікарського контролю. При підтримці тривалого контролю глікемії дана комбінована терапія може знизити потребу в інсуліні на 40%.

Переведення хворого на Діапірид з іншого перорального гіпоглікемічного засобу.  Точного співвідношення між дозами глімепіриду та інших пероральних гіпоглікемічних препаратів не існує. При переведенні з таких препаратів (включаючи їх максимальне дозування) на Діапірид початкова доза глімепіриду повинна становити 1 мг. Будь-яке підвищення дози Діапіриду слід проводити поетапно, з урахуванням відповіді на глімепірид. Необхідно брати до уваги дозу, що застосовувалась, і тривалість ефекту попереднього перорального гіпоглікемічного засобу. В деяких випадках, особливо при попередньому прийомі гіпоглікемічних препаратів з великим періодом напів виведення (наприклад хлорпропаміду), може виникнути необхідність у тимчасовому (на кілька днів) припиненні лікування, щоб уникнути аддитивного ефекту, який підвищує ризик розвитку гіпоглікемії.

  Переведення хворого з інсуліну на Діапірид. У виняткових випадках, коли хворі на інсулинннезалежний цукровий діабет (ІІ тип) одержують інсулінотерапію, при компенсації захворювання і при збереженій секреторній функції b-клітин підшлункової залози їм може бути показано переведення з інсуліну на глімепірид. Переведення на Діапірид повинно проводитися під ретельним спостереженням лікаря. При цьому початкова доза   Діапіриду   становить 1 мг.

Тривалість лікування в кожному окремому випадку визначає лікар.

Досвід застосування препарату для   лікування дітей відсутній.

Побічна дія. З боку обміну речовин: гіпоглікемія (головний біль, відчуття голоду, нудота, блювання). Рідко - відчуття втоми, сонливість, порушення сну, занепокоєння, агресивність, порушення концентрації уваги і реакції, депресія, сплутаність свідомості, мовні і зорові розлади, афазія, тремор, сенсорні порушення, запаморочення, порушення координації, втрата самоконтролю. Дуже рідко - делірій, церебральні судоми, втрата свідомості, кома, поверхневе дихання, брадикардія. Крім того, в результаті адренергічного механізму зворотного зв'язку інколи можуть виникати такі симптоми: холодний липкий піт, тахікардія, артеріальна гіпертензія, стенокардія, порушення серцевого ритму.

З боку травного тракту: нудота, блювання, відчуття тяжкості або дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, в рідких випадках можливі підвищення активності печінкових трансаміназ, порушення функції печінки (холестаз і жовтуха), гепатит, печінкова недостатність.

З боку системи крові: тромбоцит опенія (від помірної до тяжкої), рідко – лейкоцитопенія, гемолітична або а пластична анемія, еритроцитопенія, гранулоцит опенія, агранулоцит оз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).

З боку органа зору: транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові (особливо на початку лікування).

Алергічні реакції: шкірний свербіж, кропив’янка, висип; рідко -   диспное, зниження артеріального тиску, алергічний васкуліт, фото сенсибілізація. Алергічні і псевдо алергічні реакції, як правило, - помірні, але можуть прогресувати, супроводжуючись диспное та зниженням артеріального тиску аж до шоку. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфанілсечовини, сульфаніламідами.

Інші: гіпонатріємія.

При появі значних побічних ефектів препарат відміняють і проводять симптоматичну терапію.

Протипоказання. Інсулінзалежний цукровий діабет (І типу), діабетичний кето ацидоз, діабетична прекома і кома, індивідуальна гіпер чутливість до глімепіриду і допоміжних компонентів препарату, до інших похідних сульфанілсечовини або сульфаніламідних препаратів, вагітність, лактація, дитячий вік.

Передозування. При передозуванні глімепіриду розвивається гіпоглікемія тривалістю 12-72 год, яка може повторитися після первісного відновлення концентрації глюкози в крові. Симптоми: посилення потовиділення, відчуття тривоги, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, болі в області серця, аритмія, головний біль, різке підвищення апетиту, нудота, блювота, апатія, сонливість, занепокоєння, агресивність, порушення концентрації уваги, депресія, сплутаність свідомості, тремор, парези, порушення чутливості, судоми центрального генезу. Іноді клінічна картина гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Можливий розвиток коми.

Лікування: легка і помірна гіпоглікемія може бути швидко купірувана негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочків цукру, солодкого фруктового соку або чаю). У зв'язку з цим хворий повинний завжди мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники при лікуванні гіпоглікемії є неефективними. У важких випадках гіпоглікемії пацієнта необхідно госпіталізувати. Необхідно спровокувати блювання, призначити прийом рідини (вода або лимонад з активованим вугіллям/адсорбентом і сульфатом натрію/проносним). Негайно почати введення глюкози, за необхідності у вигляді внутрішньо венного струминного введення 50 мл 40% розчину з наступними інфузіями більш розведеного (10%) розчину глюкози з ретельним моніторингом рівня глюкози в крові для підтримки легкої гіперглікемії 100 мг/дл, потім 1-2 мг глюкагону внутрішньом’язово (для мобілізації печінкової глюкози), діазоксиду 300 мг внутрішньо венно протягом 30 хв або 200 мг внутрішньо кожні 4 год при моніторингу рівня натрію і контролі артеріального тиску. Кожні 1-3 год проводять моніторинг глікемії, визначення в крові рН, азоту сечовини, креатині ну, елекролітів. Надалі проводять симптоматичне лікування. При набряку мозку вводять маніт внутрішньо венно і дексаметазон, при гіпокаліємії – препарати калію. При лікуванні гіпоглікемії, що розвилася внаслідок випадкового прийому глімепіриду грудними або маленькими дітьми, для запобігання гіперглікемії слід контролю вати дозу декстрози (50 мл 40% розчину) і безупинно проводити моніторинг концентрації глюкози в крові. Необхідно враховувати, що провокація гострої/надмірної гіперглікемії введенням гіпертонічного розчину глюкози стимулює додатковий викид інсуліну, що посилює гіпоглікемію.

Особливості застосування. Якщо у пацієнта розвилася гіпоглікемічна реакція при прийомі глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це вказує на можливість нормалізації рівня глюкози в крові за допомогою однієї дієти.

Контроль лабораторних показників. При лікуванні препаратом необхідно проводити регулярний контроль рівня глюкози в крові і сечі, а також концентрації глікозильованого гемоглобіну, що дозволить вчасно виявити первинну або вторинну резистентність до препарату. Крім того, необхідно контролю вати функцію печінки і картину периферичної крові (особливо кількість тромбоцитів і лейкоцитів).

Стани, що вимагають переведення хворого з глімепіриду на інсулінотерапію. Великі опіки, тяжка множинна травма, великі хірургічні втручання, порушення всмоктування їжі та лікарських засобів у травному тракті, кишкова непрохідність, парез кишечнику, тяжкі порушення функції печінки і нирок, у т. ч. перебування на гемодіалізі (досвід застосування глімепіриду відсутній). Необхідність тимчасового переведення на інсулін може виникнути в стресових ситуаціях (травми, хірургічні втручання, інфекційні захворювання, які супроводжуються пропасницею).

Лікування пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом ІІ типу. При приєднанні глімепіриду до моно терапії максимальними дозами метформіну спостерігається значне поліпшення метаболічного контролю. При недостатньому ефекті терапії максимальними дозами глімепіриду та метформіну може бути розпочата комбінована терапія глімепіриду з інсуліном. При застосуванні і даної комбінації спостерігається також значне поліпшення метаболічного контролю.

Ризик розвитку гіпоглікемії на початку лікування глімепіридом. У перші тижні лікування може підвищуватися ризик розвитку гіпоглікемії (особливо при нерегулярному прийомі їжі або пропуску прийому їжі). Її розвитку можуть сприяти такі фактори:

- небажання або (особливо в літньому віці) недостатня здатність хворого співробітничати                                                                                                                                           з   лікарем;

- нерегулярне харчування, пропуск прийому їжі, недоїдання;

- дисбаланс між вживанням вуглеводів і фізичними навантаженнями ;

- зміни в дієті;

- вживання алкоголю, особливо при недостатньому харчуванні або пропуску прийому їжі;

- порушення функції нирок;

- виражене порушення функції печінки;

- передозування глімепіриду;

- некомпенсовані супутні захворювання ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін або контр регуляція гіпоглікемії (в т. ч. порушення функції щитовидної залози, гіпофізарна або адренокортикальна недостатність);

- одночасний прийом деяких інших лікарських засобів.

Симптоми гіпоглікемії можуть бути слабко вираженими або навіть відсутніми при поступовому її розвитку у хворих літнього віку, а також у пацієнтів з вегетативною дисфункцією, або у тих, хто одночасно   лікується блокаторами b-адренорецепторів, резерпіном, клонідином, гаунетидином або іншими симпатолітиками.

Особливості прийому препарату. Препарат слід приймати тільки в призначених дозах і у визначений час доби. Час прийому та розподіл добової дози препарату визначає лікар з урахуванням особливостей режиму дня пацієнта. Звичайно достатньо приймати добову дозу одноразово.

Для досягнення оптимального контролю рівня гликемії при призначенні Діапіриду необхідно додатково дотримуватися відповідної дієти і, у разі необхідності, зменшувати масу тіла.

Помилки в прийомі препарату. Помилки в прийомі глімепіриду (пропуск прийому дози через забутливість) ні в якому разі не можна виправляти шляхом наступного прийому більш високої дози. Лікар і пацієнт повинні попередньо обговорити заходи, які слід прийняти у випадку помилок в прийомі препарату (пропуск прийому дози, пропуск прийому їжі) або в ситуаціях, коли неможливий прийом препарату у встановлений час. При пропуску прийому добової дози у встановлений час її необхідно прийняти безпосередньо перед першим прийомом рясної їжі. Пацієнт повинен негайно інформувати лікаря про випадковий прийом занадто високої або зайвої дози препарату.

Вплив на здатність керувати авто транспортом і працювати з механізмами. На початку лікування, при переведенні з одного гіпоглікемізуючого препарату на інший або при нерегулярному прийомі глімепіриду може відмічатися зумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій хворого. У таких ситуаціях слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Пацієнтки в період вагітності та ті, що планують вагітність, повинні бути переведені на інсулін. Жінкі, які годують груддю, повинні бути переведені на інсулін або цілком відмовитися від годування груддю.

У хворих з вираженими порушеннями функції печінки або нирок (у т. ч. у тих, що знаходяться на гемодіалізі) досвід застосування препаратів глімепіриду відсутній, внаслідок чого може бути рекомендовано переведення на інсулінотерапію, яка повинна тривати до досягнення повної компенсації порушень обміну речовин.

З обережністю застосовують препарат при гарячковому синдромі, алкоголізмі, наднирковій недостатності, захворюваннях щитоподібної залози (гіпо- або гіпертиреоз).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду може спостерігатися при одночасному застосуванні з інсуліном або іншими гіпоглікемізуючими засобами, інгібіторами АПФ, алопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, з хлорамфеніколом, похідними кумарину, цикло-,   тро- та ізофосфамідом, фенфлураміном, фенірамідолом, фібратами, флуоксетином, гуанетидином, інгібіторами МАО, міконазолом, пентоксифіліном (при парентеральному введенні у високих дозах), з фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами тривалої дії, тетрациклінами, тритокваліном.

Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливо при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, ті азидними діуретиками, епінефрином (адреналіном) та з іншими симпатоміме тиками, глюкагоном, проносними засобами (при тривалому застосуванні), з нікотиновою кислотою (у високих дозах) та її похідними, естрогенами і прогестагенами, фенотіазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію, хлорпромазином.

Як посилення, так і послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду може спостерігатися при одночасному застосуванні з блокаторами гістамінних Н₂-рецепторів, клонідином і резерпіном, при одноразовому або хронічному вживанні алкоголю. На фоні прийому глімепіриду може спостерігатися посилення або послаблення дії похідних кумарину.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Термін придатності - 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка.   Таблетки по 2 мг, 3 мг і 4 мг № 10 у контурній чарунковій упаковці і по 3 контурні чарункові упаковки   у картонній пачці.

Виробник. ВАТ «Фармак».

Адреса. Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63

Фармакологические свойства

Фармакодинамика. Гипогликемическое средство, производное сульфанилмочевины третьего поколения пролонгированного действия. Сахароснижающий эффект препарата обусловлен комплексным механизмом панкреатического и экстрапанкреатического действия. Панкреатическое действие состоит в стимуляции секреции инсулина β-клетками поджелудочной железы, что сопровождается мобилизацией и усилением выброса эндогенного инсулина. Этот эффект обусловлен тем, что глимепирид с высокой замещающей скоростью соединяется и отсоединяется от белка ß-клеток поджелудочной железы, который ассоциируется с АТФ-зависимыми калиевыми каналами, но отличается от обычного места связывания производных сульфанилмочевины 1-го и 2-го поколения. В результате инсулин высвобождается путем экзоцитоза, при этом количество секретируемого инсулина значительно меньше, чем при действии традиционных производных сульфанилмочевины. Такое относительно мягкое стимулирующее влияние глимепирида на секрецию инсулина обеспечивает меньший риск развития гипогликемии. Экстрапанкреатическое действие глимепирида характеризуется разнообразными действиями, ведущими из которых является повышение чувствительности периферических тканей (мышечной и жировой) к инсулину с увеличением количества и активности белков, транспортирующих глюкозу через клеточные мембраны, и угнетение синтеза глюкозы в печени с увеличением внутриклеточной концентрации фруктозо-2,6-бифосфата, ингибирующего глюконеогенез. К другим экстрапанкреатическим эффектам глимепирида относится: снижение агрегации тромбоцитов в результате избирательного ингибирования циклооксигеназы и превращения арахидоновой кислоты в тромбоксан А2, активирующий агрегацию тромбоцитов; повышение уровня эндогенного α-токоферола и активности антиоксидантных ферментов (каталазы, глутатионпероксидазы, супероксиддисмутазы), что способствует снижению выраженности окислительного стресса, который постоянно присутствует при сахарном диабете; антиатерогенное действие в результате активации специфической фосфолипазы С. Глимепирид не угнетает метаболическую адаптацию миокарда к ишемии (в отличие от глибенкламида). Максимальный гипогликемический эффект препарата проявляется через 2-3 ч после приема, продолжается более 24 ч и является дозозависимым.

Фармакокинетика

При многократном приеме глимепирида в суточной дозе 4 мг максимальная концентрация в сыворотке крови достигается примерно через 2,5 ч и составляет 309 нг/мл; существует линейное соотношение между дозой и максимальной концентрацией глимепирида в крови, а также между дозой и площадью под кривой «концентрация-время». Глимепирид обладает абсолютной биодоступностью. Прием пищи не оказывает значительного влияния на абсорбцию, за исключением незначительного замедления скорости абсорбции. Для глимепирида характерны очень низкий объем распределения (около 8,8 л), приблизительно равный объему распределения альбумина, высокая степень связывания с белками плазмы (более 99%) и низкий клиренс (около 48 мл/мин). Глимепирид выделяется с грудным молоком и проникает через плацентарный барьер. Плохо проникает через гематоэнцефалический барьер. Глимепирид биотрансформируется в организме на 2 метаболита, образующиеся в результате метаболизма глимепирида в печени и представляющие собой гидроксилированное и карбоксилированное производное глимепирида. Период полувыведения глимепирида при его плазменных концентрациях в сыворотке, соответствующих многократному режиму дозирования, составляет 5-8 ч. После приема глимепирида в высоких дозах период полувыведения увеличивается. После одноразового перорального приема внутрь дозы глимепирида, меченного радиоактивной меткой, 58% ее обнаруживалось в моче и 35% — в кале. Неизмененное активное вещество в моче не обнаруживалось. Период полувыведения гидроксилированного и карбоксилированного метаболита глимепирида составляли около 3-6 ч и 5-6 ч соответственно. У пациентов с нарушением функции почек (низкий клиренс креатинина) наблюдалась тенденция к повышению клиренса глимепирида и к снижению его средней концентрации в крови, что, по всей вероятности, обусловлено более быстрым выведением препарата вследствие более низкого связывания с белками. Таким образом, у данной категории пациентов нет дополнительного риска кумуляции глимепирида. Фармакокинетические параметры глимепирида сходны у пациентов разного пола и различных возрастных групп.

Показания к применению

Сахарный диабет ІІ типа (инсулиннезависимый) у взрослых в качестве монотерапии или в комбинации с метформином или инсулином.

Способ применения и дозы

Назначают внутрь, перед обильным завтраком или обедом. Таблетки глотают не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (около 1/2 стакана). Очень важно не пропускать прием пищи после приема Диапирида. Начальная и поддерживающая доза, время приема и распределение суточной дозы устанавливаются индивидуально на основании результатов регулярного определения уровня глюкозы в крови и моче. Начальная доза Диапирида составляет 1 мг перорально 1 раз в сутки. При необходимости повышение суточной дозы проводят при регулярном контроле уровня глюкозы в крови, постепенно увеличивая дозу каждые 1-2 недели по схеме: 1 мг — 2 мг — 3 мг — 4 мг — 6 мг. В отдельных случаях суточная доза Диапирида может быть увеличена до 8 мг. Обычно суточную дозу применяют одноразово. Для больных хорошо компенсированным сахарным диабетом диапазон суточных доз обычно составляет 1-4 мг глимепирида; лишь у отдельных больных необходимый эффект достигается при приеме суточных доз 6 мг и более. Максимальная суточная доза — 6 мг, в отдельных случаях — 8 мг. Препарат применяется длительно. В случае компенсации сахарного диабета повышается чувствительность тканей к инсулину, в связи с чем потребность в глимепириде может снизиться, что требует временного снижения дозы или отмены препарата (на основании результатов анализа уровня глюкозы в крови и моче). При изменении массы тела или образа жизни пациента, а также при появлении факторов, способствующих повышению риска развития гипо- или гипергликемии, необходимо провести коррекцию дозы.

Применение в комбинации с метформином. Диапирид в комбинации с метформином назначают при недостаточной стабилизации концентрации глюкозы в крови у больных, находящихся на монотерапии метформином. При сохранении дозы метформина на прежнем уровне лечение Диапиридом начинают с минимальной дозы 1 мг, постепенно повышая дозу в зависимости от желаемого уровня гликемического контроля, вплоть до максимальной суточной дозы 6 мг.

Применение в комбинации с инсулином. Диапирид в комбинации с инсулином назначают в случае, когда не удается достигнуть нормализации концентрации глюкозы в крови приемом максимальной дозы Диапирида в качестве монотерапии или в комбинации с максимальной дозой метформина. При этом на фоне последней назначенной больному дозы Диапирида лечение инсулином начинается с его минимальной дозы, с возможным последующим постепенным повышением дозы инсулина под контролем концентрации глюкозы в крови. Комбинированное лечение требует обязательного врачебного контроля. При поддержании длительного контроля гликемии данная комбинированная терапия может снизить потребность в инсулине на 40%.

Перевод больного на Диапирид с другого перорального гипогликемического средства. Точного соотношения между дозами глимепирида и других пероральных гипогликемических препаратов не существует. При переводе с таких препаратов (включая их максимальные дозировки) на Диапирид начальная доза глимепирида должна составлять 1 мг. Любое повышение дозы Диапирида следует проводить поэтапно, с учетом ответа организма на данное лечебное средство. Необходимо принимать во внимание используемую дозу и продолжительность эффекта предшествующего перорального гипогликемического средства. В некоторых случаях, особенно при предшествующем приеме гипогликемических препаратов с большим периодом полувыведения (например, хлорпропамида), может возникнуть необходимость во временном (на несколько дней) прекращении лечения во избежание аддитивного эффекта, повышающего риск развития гипогликемии.

Перевод больного с инсулина на Диапирид. В исключительных случаях, когда больные инсулиннезависимым сахарным диабетом (II тип) получают инсулинотерапию, при компенсации заболевания и при сохранной секреторной функции β-клеток поджелудочной железы им может быть показан перевод с инсулина на Диапирид. Перевод на Диапирид должен проводиться под тщательным наблюдением врача. При этом начальная доза Диапирида составляет 1 мг. Длительность лечения в каждом отдельном случае определяет врач. Опыт применении препарата для лечения детей отсутствует.

Побочное действие

Со стороны обмена веществ: гипогликемия (головная боль, чувство голода, тошнота, рвота). Редко — чувство усталости, сонливость, нарушение сна, беспокойство, агрессивность, нарушение концентрации внимания и реакции, депрессия, спутанность сознания, речевые и зрительные расстройства, афазия, тремор, сенсорные нарушения, головокружение, нарушение координации, потеря самоконтроля. Очень редко — делирий, церебральные судороги, потеря сознания, кома, поверхностное дыхание, брадикардия. Кроме того, в результате адренергическоего механизма обратной связи иногда могут возникать следующие симптомы: холодный липкий пот, тахикардия, артериальная гипертензия, стенокардия, нарушения сердечного ритма.

Со стороны пищеварительного тракта: тошнота, рвота, ощущение тяжести или дискомфорта в эпигастрии, боль в животе, диарея, в единичных случаях возможны повышение активности печеночных трансаминаз, нарушение функции печени (холестаз и желтуха), гепатит, печеночная недостаточность.

Со стороны системы крови: тромбоцитопения (от умеренной до тяжелой), редко -лейкоцитопения, гемолитическая или апластическая анемия, эритроцитопения, гранулоцитопения, агранулоцитоз и панцитопения (вследствие миелосупрессии).

Со стороны органа зрения: транзиторные нарушения зрения, обусловленные изменением концентрации глюкозы в крови (особенно в начале лечения).

Аллергические реакции: кожный зуд, крапивница, сыпь; редко — диспноэ, снижение артериального давления, аллергический васкулит, фотосенсибилизация. Аллергические и псевдоаллергические реакции, как правило, умеренные, но могут прогрессировать, сопровождаясь диспноэ и снижением артериального давления вплоть до шока. Возможна перекрестная аллергия с другими производными сульфанилмочевины, сульфаниламидами. При развитии крапивницы следует немедленно обратиться к врачу.

Другие: гипонатриемия. При появлении серьезных побочных эффектов препарат отменяют и проводят симптоматическую терапию.

Противопоказания

Инсулинзависимый сахарный диабет (I типа), диабетический кетоацидоз, диабетическая прекома и кома, индивидуальная гиперчувствительность к глимепириду и вспомогательным компонентам препарата, к другим производным сульфанилмочевины или сульфаниламидным препаратам, беременность, кормление грудью, детский возраст.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами

Усиление гипогликемического действия глимепирида может наблюдаться при одновременном применении с инсулином или другими гипогликемическими препаратами, ингибиторами АПФ, аллопуринолом, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, с хлорамфениколом, производными кумарина, цикло-, тро- и изофосфамидом, фенфлурамином, фенирамидолом, фибратами, флуоксетином, гуанетидином, ингибиторами МАО, миконазолом, пентоксифиллином (при парентеральном введении в высоких дозах), с фенилбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хинолонами, салицилатами, сульфинпиразоном, сульфаниламидами длительного действия, тетрациклинами, тритоквалином. Ослабление гипогликемического действия глимепирида возможно при одновременном применении с ацетазоламидом, барбитуратами, глюкокортикостероидами, диазоксидом, салуретиками, тиазидными диуретиками, эпинефрином (адреналином) и другими симпатомиметиками, глюкагоном, слабительными средствами (при длительном применении), никотиновой кислотой (в высоких дозах) и ее производными, эстрогенами и прогестагенами, фенотиазином, фенитоином, рифампицином, гормонами щитовидной железы, солями лития, хлорпромазином. Как усиление, так и ослабление гипогликемического действия глимепирида может наблюдаться при одновременном применении с блокаторами гистаминовых Н2-рецепторов, клонидином и резерпином, при однократном или хроническом употреблении алкоголя. На фоне приема глимепирида может наблюдаться усиление или ослабление действия производных кумарина.

Передозировка

При передозировке глимепирида развивается гипогликемия продолжительностью 12-72 ч, которая может повториться после первоначального восстановления концентрации глюкозы в крови. Симптомы: усиление потоотделения, чувство тревоги, тахикардия, повышение артериального давления, ощущение сердцебиения, боли в области сердца, аритмия, головная боль, резкое повышение аппетита, тошнота, рвота, апатия, сонливость, беспокойство, агрессивность, нарушение концентрации внимания, депрессия, спутанность сознания, тремор, парезы, нарушение чувствительности, судороги центрального генеза. Иногда клиническая картина гипогликемии может напоминать инсульт. Возможно развитие комы.

Лечение: легкая и умеренная гипогликемия может быть быстро купирована немедленным приемом углеводов (глюкозы или сахара, например, в виде кусочков сахара, сладкого фруктового сока или чая). В связи с этим больной должен всегда иметь при себе не менее 20 г глюкозы (4 кусочка сахара). Сахарозаменители при лечении гипогликемии неэффективны. В тяжелых случаях гипогликемии пациента необходимо госпитализировать. Необходимо спровоцировать рвоту, назначить прием жидкости (вода или лимонад с активированным углем/адсорбентом и сульфатом натрия/слабительным). Немедленно начать введение глюкозы, при необходимости в виде внутривенного струйного введения 50 мл 40% раствора с последующими инфузиями более разведенного (10%) раствора с тщательным мониторингом уровня глюкозы в крови для поддержания легкой гипергликемии 100 мг/дл, затем 1-2 мг глюкагона внутримышечно (для мобилизации печеночной глюкозы), диазоксида 300 мг внутривенно в течение 30 мин или 200 мг внутрь каждые 4 ч при мониторинге уровня натрия и контроле артериального давления. Каждые 1-3 ч проводят мониторинг гликемии, определение в крови рН, азота мочевины, креатинина, элекролитов. В дальнейшем проводят симптоматическое лечение. При отеке мозга вводят маннит внутривенно и дексаметазон, при гипокалиемии — препараты калия. При лечении гипогликемии, развившейся вследствие случайного приема глимепирида грудными или маленькими детьми, во избежание гипергликемии, следует контролировать дозу декстрозы (50 мл 40% раствора) и непрерывно мониторировать концентрацию глюкозы в крови. Необходимо учитывать, что провокация острой/чрезмерной гипергликемии введением гипертонического раствора глюкозы стимулирует дополнительный выброс инсулина, что усугубляет гипогликемию.

Особенности применения

Если у пациента развилась гипогликемическая реакция при приеме глимепирида в дозе 1 мг в сутки, это указывает на возможность нормализации уровня глюкозы в крови с помощью одной диеты. Контроль лабораторных показателей. При лечении препаратом необходимо проводить регулярный контроль уровня глюкозы в крови и моче, а также концентрации гликозилированного гемоглобина, что позволит вовремя выявить первичную или вторичную резистентность к препарату. Кроме того, необходимо контролировать функцию печени и картину периферической крови (особенно количество тромбоцитов и лейкоцитов).

Состояния, требующие перевода больного с глимепирида на инсулинотерапию. Обширные ожоги, тяжелая множественная травма, обширные хирургические вмешательства, нарушения всасывания пищи и лекарственных средств в пищеварительном тракте, кишечная непроходимость, парез кишечника, тяжелые нарушения функции печени и почек, в т. ч. нахождение на гемодиализе (опыт применения глимепирида отсутствует). Необходимость временного перевода на инсулин может возникнуть в стрессовых ситуациях (травмы, хирургические вмешательства, инфекционные заболевания, сопровождающиеся лихорадкой).

Лечение пациентов с недостаточно контролируемым сахарным диабетом ІІ типа. При присоединении глимепирида к монотерапии максимальными дозами метформина наблюдается значительное улучшение метаболического контроля. При недостаточном эффекте терапии максимальными дозами глимепирида и метформина может быть начата комбинированная терапия глимепирида с инсулином. При использовании этой комбинации наблюдается значительное улучшение метаболического контроля.

Риск развития гипогликемии в начале лечения глимепиридом. В первые недели лечения может повышаться риск развития гипогликемии (особенно при нерегулярном приеме пищи или пропуске приема пищи). Ее развитию могут способствовать следующие факторы:

нежелание или (особенно в пожилом возрасте) недостаточная способность больного сотрудничать с врачом; нерегулярное питание, пропуск приема пищи, недоедание; дисбаланс между употреблением углеводов и физическими нагрузками; изменения в диете; употребление алкоголя, особенно при недостаточном питании или пропуске приема пищи; нарушение функции почек; — выраженное нарушение функции печени;

передозировка глимепирида; — некомпенсированные сопутствующие заболевания эндокринной системы, влияющие на углеводный обмен или контррегуляцию гипогликемии (в т. ч. нарушение функции щитовидной железы, гипофизарная или адренокортикальная недостаточность);

одновременный прием некоторых других лечебных средств. Симптомы гипогликемии могут быть слабовыраженными или даже отсутствовать при постепенном ее развитии у больных пожилого возраста, а также у пациентов с вегетативной дисфункцией или у тех, кто одновременно лечится блокаторами β-адренорецепторов, резерпином, клонидином, гаунетидином или другими симпатолитиками.

Особенности приема препарата.

Препарат следует принимать только в назначенных дозах и в определенное время суток. Время приема и распределение суточной дозы препарата определяется врачом с учетом особенностей режима дня пациента. Обычно достаточным является принимать суточную дозу за один прием. Для достижения оптимального контроля уровня гликемии при назначении Диапирида необходимо дополнительно соблюдать соответствующую диету, выполнять физические упражнения и, в случае необходимости, уменьшать массу тела.

Ошибки в приеме препарата.

Ошибки в приеме Диапирида (пропуск приема дозы из-за забывчивости) ни в коем случае нельзя исправлять путем последующего приема более высокой дозы. Врач и пациент должны предварительно обсудить меры, которые следует принять в случае ошибок приема препарата (пропуск приема дозы, пропуск приема пищи) или в ситуациях, когда невозможен прием препарата в установленное время. При пропуске приема суточной дозы в установленное время ее необходимо принять непосредственно перед первым приемом обильной пищи. Пациент должен немедленно проинформировать врача о случайном приеме слишком высокой или лишней дозы препарата.

Влияние на способность управлять автотранспортом и работать с механизмами. В начале лечения, при переходе с одного гипогликемического препарата на другой или при нерегулярном приеме глимепирида может отмечаться обусловленное гипо- или гипергликемией снижение концентрации внимания и скорости психомоторных реакций больного. В таких ситуациях следует воздерживаться от занятий потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенного внимания и быстроты психомоторных реакций.

Пациентки в период беременности и планирующие беременность должны быть переведены на инсулин. Женщины, кормящие грудью, должны быть переведены на инсулин или полностью отказаться от кормления грудью. У больных с выраженными нарушениями функции печени или почек (в т. ч. находящиеся на гемодиализе) опыт применения препаратов глимеперида отсутствует, вследствие чего может быть рекомендован перевод на инсулинотерапию, которая должна продолжаться до достижения полной компенсации нарушений обмена веществ. С осторожностью применяют препарат при лихорадочном синдроме, алкоголизме, надпочечниковой недостаточности, заболеваниях щитовидной железы (гипо- или гипертиреоз).

Условия и сроки хранения

Хранить в сухом, защищенном от света и недоступном для детей месте при температуре не выше 25°С. Срок годности — 2 года.

Условия отпуска

По рецепту.