Епайдра - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕПАЙДРА^®

(APIDRA^®)

Склад:

діюча   речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину містить: інсуліну глюлізину (продукту рекомбінантної ДНК-технології із застосуванням  Escherichia coli) - 100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 картридж містить 3 мл розчину для ін`єкцій, що еквівалентно 300 Од. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: м-крезол, натрію хлорид, трометамін, полісорбат 20, кислота хлористоводнева концентрована, натрію гідроксид, вода для ін`єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії. Код АТС А 10А В 06.

Клінічні характеристики.

Показання.
Цукровий діабет, коли необхідне застосування інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років і старше.

Протипоказання.
Гіпер чутливість до інсуліну глюлізину або будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

Спосіб застосування та дози.

Сила дії цього препарату виражаєтся в одиницях, які застосовуються виключно для Епайдри^® і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Епайдру^® застосовують безпосередньо до (0-15 хвилин) або одразу після їди.

Епайдру^® застосовують у режимі інсулінотерапії, що включає інсулін середньої або довго тривалої дії, або аналог базального інсуліну, та можна використовувати одночасно з пероральними гіпоглікемічними засобами.

Дозу Епайдри^® підбирають та регулюють індивідуально.

Застосування

Епайдру^® застосовують шляхом підшкірної ін’єкції або безперервної підшкірної інфузії.

Епайдру^® застосовують підшкірно у зоні черевної стінки, стегна або дельтовидного м’яза, або шляхом безперервної інфузії під шкіру передньої стінки живота. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка черевної порожнини, стегно або дельтовидний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників. Підшкірна ін’єкція у черевну стінку забезпечує трохи швидшу абсорбцію, ніж при використанні інших місць для ін’єкцій.

Необхідно слідкувати за тим, щоб не пошкоджувати кровоносні судини. Після ін’єкції не слід масажувати місця ін’єкції. Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

Змішування з іншими інсулінами

Оскільки відповідних досліджень щодо сумісності проведено не було, інсулін глюлізин не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна).

Особливості використання препарату специфічними групами пацієнтів

З порушеннями функції нирок

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися.

З порушеннями функції печінки

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Пацієнти літнього віку

Погіршання функції печінки може призвести до зниження потреби в інсуліні.

Діти та підлітки

Не існує адекватної клінічної інформації щодо   застосування препарату Епайдра^® дітям віком до  6 років.

Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкції.

Епайдра^®, розчин для ін`єкцій у картриджах, призначений для використання з інсуліновими шприц-ручками OптіПен Про, відповідно до рекомендацій, що містяться в інструкції виробника приладу.

Перед використанням картридж треба ретельно оглянути. Він придатний до застосування, якщо розчин у ньому прозорий, безбарвний, не містить видимих твердих часток і зовнішній вигляд його подібний до води.

Картридж слід тримати протягом 1-2 годин при кімнатній температурі перед встановленням його у шприц-ручку багаторазового використання. Пухирці повітря слід видалити з картриджа перед виконанням ін’єкції (див. інструкцію для використання шприц-ручки). Порожні картриджі не дозволяється заповнювати повторно.

Пошкоджену шприц-ручку OптіПен Про використовувати не можна!

За потреби Ви можете ввести інсулін із картриджа за допомогою відповідного інсулінового шприца (призначеного для введення інсулінів з концентрацією 100 Од. в 1 мл).

З метою запобігання інфікуванню шприц-ручка для багаторазового використання використовується лише одним пацієнтом.

Змішування з іншими інсулінами

При змішуванні з НПХ (Нейтральним Протаміном Хагердона) інсуліном людини спочатку слід набрати у шприц Епайдру^®. Ін’єкцію треба робити одразу ж після змішування.

Побічні реакції.

Най поширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування надто великої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за системною класифікацією органів і в порядку зменшення частоти проявів (розповсюджені: > 1/10; звичайні: > 1/100, < 1/10; незвичайні: > 1/1 000, < 1/100; рідкі: > 1/10 000, < 1/1 000; виняткові: < 1/10 000; невідомі (не можна оцінити за наявними даними).

У межах кожної групи за частотою виникнення побічні ефекти наведено в порядку зменшення   тяжкості.

Порушення метаболізму

Розповсюджені: гіпоглікемія.

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомлюваність або слабкість, збентеження, порушення концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального кінця.

Вплив на шкіру та підшкірні тканини

Звичайні: реакції у місці ін’єкції та місцеві реакції гіпер чутливості.

Місцеві реакції гіпер чутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можуть мати місце під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають у разі продовження лікування.

Рідко: може виникнути ліподистрофія.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Загальні порушення

Незвичні: системні реакції гіпер чутливості.

До системних реакцій гіпер чутливості належать кропив’янка, стиснення у грудях, задишка, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають сильну алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

Передозування.

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну по відношенню до об’єму прийнятої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можуть лікуватися шляхом перорального застосування глюкози або цукру. Таким чином, хворому на діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром. Цукрозамінники не можна використовувати для лікування гіпоглікемічних станів.

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можна усувати введенням глюкагону (0,5–1 мг) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або внутрішньо венним введенням глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкоза вводиться внутрішньо венно також у випадку, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10 або 15 хвилин після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосувати вуглеводи перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити у лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Адекватні дані стосовно застосування інсуліну глюлізину для лікування вагітних відсутні.

Необхідно з обережністю призначати препарат вагітним. Треба ретельно контролю вати рівень глюкози. Важливо, щоб вагітні жінки, які хворіли на діабет до вагітності або захворіли на нього під час вагітності, ретельно контролю вали рівень глюкози протягом усього періоду вагітності. Потреба в інсуліні може знижуватись протягом першого триместру та підвищуватись протягом другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба в інсуліні стрімко знижується.

Репродуктивні дослідження на тваринах не продемонстрували будь-яких відмінностей між інсуліном глюлізином та інсуліном людини при вагітності, розвитку ембріона/зародка, пологах та у період новонародженості.

Годування груддю

Не встановлено, чи виділяється інсулін глюлізин з молоком людини, але в цілому інсулін не потрапляє в грудне молоко та не абсорбується після перорального застосування.

Жінки, які годують груддю, можуть потребувати регулювання величини дози інсуліну та дотримання певної дієти.

Діти.   Даних   щодо клінічного застосування   препару   Епайдра®   дітям   віком до  6 років недостатньо.

Особливі заходи безпеки.

Перехід пацієнта на застосування нового типу або препарату інсуліну має відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни щодо сили дії, типу препарату (виробника), виду препарату (звичайний, НПХ, ленте), виду (тваринного походження) та/або методу виробництва можуть потребувати зміни дози. Також може виникати необхідність у регулюванні схеми супутнього лікування пероральними антидіабетичними препаратами.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кето ацидозу – станів, що є потенційно летальними.

Гіпоглікемія

Гіпоглікемія виникає залежно від профілю дії інсулінів, що застосовуються, та може змінюватися при переході на новий режим лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають довгий термін захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну невропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини. Потреба у регулюванні дози також може виникнути, якщо пацієнти підвищують режим фізичної активності або змінюють свою звичайну харчову дієту. Фізичні навантаження одразу після їди підвищують ризик розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемія після   ін’єкції швидкодіючих аналогів інсуліну, як правило, виникає раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини. Гіпоглікемія або гіпоглікемічні реакції, якщо не надати пацієнту відповідну допомогу, можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального кінця.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з   іншими механізмами.

Здатність пацієнта концентруватися та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливою (наприклад, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід радити бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають напади гіпоглікемії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. Базуючись на емпіричних знаннях стосовно інших подібних лікарських засобів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій не є ймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноамін оксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламіди.

Речовини, що можуть призвести до зміни рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (наприклад, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі пероральних контрацептивів), інгібітори протеїн ази та антипсихотичні лікарські засоби (наприклад, похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або навіть відсутні.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та протягом меншого, ніж звичайний інсулін людини, часу.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження на здорових добровольцях і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та протягом меншого періоду, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом 10-20 хвилин. При застосуванні підшкірно інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини у дозі 0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за 2 хвилини до їди спостерігається пообідній глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до їди. При порівнянні застосування інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини за
2 хвилини до їди інсулін глюлізин забезпечував кращий пообідній контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до звичайного інсуліну людини, введеному за
2 хвилини до початку прийому їжі.

Ожиріння

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у пацієнтів з ожирінням. Час до досягнення 20 % від загальної AUC та AUC (0-2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів відносно зниження рівня глюкози дорівнював відповідно 114 хвилинам і 427 мг/кг стосовно інсуліну глюлізину та 121 хвилині та 354 мг/кг для інсуліну ліспро, 150 хвилинам і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

Раса та стать

У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих людей інсулін глюлізин не продемонстрував різниці у безпеці та ефективності в підгрупах, що відрізнялися за расою та статтю.

Фармакокінетика.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амін окислоти аспарагіну у позиції В 3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В 29 глютаміновою кислотою.

Абсорбція та біодоступність

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (І-го або
ІІ-го типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази швидший з максимальною концентрацією, приблизно у два рази вищою у порівнянні зі звичайним інсуліном людини.

У хворих на цукровий діабет І-го типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хвилинам і С_макс був 82 ± 1,3 µОд/мл порівняно з Т_макс , що дорівнював 82 хвилинам і С_макс 46 ± 1,3 µОд/мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хвилин), ніж звичайного інсуліну людини (161 хвилина).

У хворих на цукровий діабет ІІ-го типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг, С_макс становить 91µОд/мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтовидний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в зону стінки живота, ніж у стегно. Абсорбція у місці ін’єкції в зоні дельтовидного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70 %) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку внутрішньо особову варіативність (11 % CV).

Розподіл і виведення

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і звичайного людського інсуліну після внутрішньо венного введення   є подібним, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а   періоди напів виведення – 13 і 18 хв відповідно.

Після підшкірного застосування інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини з середньою тривалістю періодів напів виведення 42 хвилини для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хвилинами для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину при участі здорових людей або хворих на цукровий діабет
І-го або ІІ-го типу, середня тривалість періоду напів виведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Інсулін глюлізин погано зв’язується з білками плазми крові так само, як і людський інсулін.

Особливості вживання препарату специфічними групами пацієнтів

З порушеннями функції нирок

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

З порушеннями функції печінки

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Особи літнього віку

Стосовно пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Діти та підлітки

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7-11 років) і підлітків (12-16 років), хворих на цукровий діабет І-го типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як і у дорослих. Застосування інсуліну глюлізину безпосередньо перед їдою дітям та підліткам забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль у порівнянні зі звичайним інсуліном людини подібно до змін, що відбуваються і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить 641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл - для звичайного інсуліну людини.

До клінічні дані щодо безпеки застосування

До клінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

Несумісність.

Взаємодія з іншими інсулінами.

Епайдру^® не слід змішувати з іншими препаратами, відмінними за складом від НПХ (Нейтрального Протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

Термін придатності.  2 роки.  

Термін придатності після першого використання – 4 тижні.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від +2 º С до +8 º С. Не заморожувати. Зберігати   картридж у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Не допускати контакту зі стінками холодильника.

Умови зберігання під час користування.

Розпочаті картриджі   необхідно використати протягом 4 тижнів.

Зберігати при температурі не вище +25 º С у зовнішній картонній упаковці з метою захисту від дії світла. Перед встановленням картриджа у шприц-ручку багаторазового використання картридж необхідно зберігати при кімнатній температурі протягом 1-2 годин.

Упаковка. № 5: по 3 у картриджі; по 5катриджів у блістер ній упаковці в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина/Sanofi-Aventis Deutschland GmbH, Germany.

Місцезнаходження. Industriepark Hoechst, D-65926 Frankfurt am Main, Germany.

Власник торгової ліцензії. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна/Sanofi-Aventis Ukraine

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

р-р д/ин. 100 ЕД/мл фл. 10 мл, № 1

р-р д/ин. 100 ЕД/мл картридж 3 мл, № 5

р-р д/ин. 100 ЕД/мл шприц-ручка ОптиСет® 3 мл, № 5

р-р д/ин. 100 ЕД/мл шприц-ручка СолоСтар® 3 мл, № 5

Инсулин глюлизин 100 ЕД/мл

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

инсулин глюлизин — рекомбинантный аналог инсулина человека, подобный ему по силе действия. Инсулин глюлизин действует быстрее и на протяжении меньшего, чем природный инсулин человека, времени. Основное действие инсулина и его аналогов, включая инсулин глюлизин, направлено на регуляцию метаболизма глюкозы. Инсулин снижает уровень глюкозы в крови путем стимуляции периферического накопления глюкозы, особенно в скелетных мышцах и жировой ткани, и угнетения синтеза глюкозы в печени. Инсулин предотвращает липолиз в адипоцитах, протеолиз и усиливает синтез белка.

Исследования у здоровых добровольцев и больных сахарным диабетом продемонстрировали, что при п/к введении инсулин глюлизин действует быстрее и на протяжении меньшего периода, чем обычный инсулин. Если инсулин глюлизин применяется в виде п/к инъекции, снижение уровня глюкозы в крови начинается на протяжении 10–20 мин. При п/к введении инсулина глюлизина и обычного инсулина человека в дозе 0,15 ЕД/кг в разное время относительно 15-минутного стандартного приема пищи было установлено, что при введении инсулина глюлизина за 2 мин до еды наблюдается постпрандиальный гликемический контроль, аналогичный таковому при использовании обычного инсулина человека, применяемого за 30 мин до еды. При сравнении инсулина глюлизина и обычного инсулина человека за 2 мин до еды инсулин глюлизин обеспечивал лучший постпрандиальный контроль, чем человеческий инсулин короткого действия. Применение инсулина глюлизина через 15 мин после приема пищи обеспечивает гликемический контроль, подобный таковому при использовании обычного инсулина человека, введенного за 2 мин до еды.

Ожирение. Инсулин глюлизин сохраняет скорость наступления эффекта у пациентов с ожирением. Показатели времени достижения 20% общего значения AUC и AUC0–2 ч, которые являются показателями раннего гипогликемизирующего действия инсулинов, составляли соответственно 114 мин и 427 мг/кг для инсулина глюлизина и 121 мин и 354 мг/кг для инсулина лиспро, 150 мин и 197 мг/кг для человеческого инсулина короткого действия.

Раса и пол. В контролируемых клинических исследованиях у взрослых лиц инсулин глюлизин не продемонстрировал различия в безопасности и эффективности в подгруппах, отличавшихся по расовому и половому признаку.

Фармакокинетика.

Более быстрая абсорбция инсулина глюлизина обеспечивается заменой аминокислоты аспарагина в позиции В3 инсулина человека лизином и лизина в позиции В29 глутаминовой кислотой.

Абсорбция и биодоступность. Фармакокинетические профили у здоровых добровольцев и больных сахарным диабетом I или II типа продемонстрировали, что абсорбция инсулина глюлизина была в 2 раза более быстрой с максимальной концентрацией, приблизительно в 2 раза превышающей концентрацию человеческого инсулина короткого действия.

У больных сахарным диабетом I типа после п/к инъекции в дозе 0,15 ЕД/кг время достижения максимальной концентрации в крови для инсулина глюлизина составляло 55 мин, максимальной концентрации в крови — 82±1,3 ?ЕД/мл, тогда как для обычного инсулина человека эти показатели составили соответственно 82 мин и 46±1,3 ?ЕД/мл. Среднее время нахождения в организме инсулина глюлизина было менее продолжительным (98 мин), чем у обычного инсулина человека (161 мин).

У больных сахарным диабетом II типа после п/к введения инсулина глюлизина в дозе 0,2 ЕД/кг максимальная концентрация в крови составляет 91 ?ЕД/мл с доверительным интервалом 78–104 ?ЕД/мл.

При п/к инъекции инсулина глюлизина в переднюю брюшную стенку, бедро или дельтовидную мышцу абсорбция препарата более быстрая при введении в область живота, чем в область бедра; скорость абсорбции из места инъекции в зоне дельтовидной мышцы имеет среднее значение между двумя вышеупомянутыми показателями. Абсолютная биодоступность (70%) инсулина глюлизина подобна при введении в вышеупомянутых местах инъекций и имеет низкую индивидуальную вариабельность (11%).

Распределение и выведение. После п/к введения инсулин глюлизин выводится быстрее, чем обычный инсулин человека, со средней продолжительностью периодов полувыведения 42 мин для инсулина глюлизина и 86 мин для обычного инсулина. У здоровых лиц или больных сахарным диабетом I или II типа средняя продолжительность периода полувыведения составляла 37–75 мин.

При нарушении функции почек потребность в инсулине может снижаться, однако способность инсулина глюлизина оказывать быстрое действие сохраняется.

Нарушение функции печени. Фармакокинетические свойства инсулина глюлизина не исследовали. У пациентов с нарушением функции печени потребность в инсулине может быть меньше ввиду снижения глюконеогенеза и способности инсулина метаболизироваться. Ухудшение функции печени может привести к снижению потребности в инсулине.

Пациенты пожилого возраста. Данные о фармакокинетике препарата очень ограничены.

Дети и подростки. Фармакокинетические и фармакодинамические свойства инсулина глюлизина у детей (7–11 лет) и подростков (12–16 лет), больных сахарным диабетом I типа такие: инсулин глюлизин быстро усваивается у больных обеих возрастных групп и имеет такие же показатели максимальной концентрации в крови и времени его достижения, что и у взрослых. Применение инсулина глюлизина непосредственно перед едой у детей и подростков обеспечивает лучший постпрандиальный гликемический контроль по сравнению с обычным инсулином человека, аналогично тому, как это происходит у взрослых пациентов. Колебания уровня глюкозы (AUC) составляют 641 мг/ч/дл для инсулина глюлизина и 801 мг/ч/дл — для обычного инсулина человека.

Безопасность применения. Данные доклинических исследований не указывают на наличие токсичности, отличавшейся от показателей обычного инсулина человека.

ПОКАЗАНИЯ:

сахарный диабет при необходимости применения инсулина у взрослых, подростков и детей в возрасте старше 6 лет.

ПРИМЕНЕНИЕ:

сила действия препарата выражается в единицах, используемых исключительно для Эпайдры и отличающихся от МЕ или единиц, выражающих силу действия других аналогов инсулина.

Эпайдру (инсулин глюлизин) вводят непосредственно до (0–15 мин) или сразу после еды.

Эпайдра должна применяться в режиме инсулинотерапии, который включает инсулин среднего или длительного действия или аналог базального инсулина и может использоваться одновременно с пероральными гипогликемизирующими средствами.

Доза Эпайдры подбирается и корригируется индивидуально.

Эпайдру вводят п/к в область передней брюшной стенки, бедра или дельтовидной мышцы или путем непрерывной инфузии через брюшную стенку. Места для инъекций или инфузий в зоне инъекции (брюшная полость, бедро или дельтовидная мышца) следует поочередно изменять. Степень абсорбции и, вероятно, начало и срок действия могут зависеть от места инъекции, ее выполнения и других показателей. П/к инъекция в переднюю брюшную стенку обеспечивает более быструю абсорбцию, чем при использовании других мест для инъекций.

Необходимо избегать повреждения кровеносных сосудов. После инъекции не следует делать массаж места инъекции. Пациентов следует обучать правильной технике выполнения инъекций.

Смешивание с другими инсулинами. Ввиду того, что не было проведено соответствующих исследований в отношении совместимости Эпайдры, инсулин глюлизин не следует смешивать с другими лекаственными средствами, кроме человеческого НПХ-инсулина (нейтральный протамин Хагедорна). При смешивании с человеческим инсулином НПХ, в шприц сначала набирают Эпайдру. Инъекцию проводят немедленно после смешивания, поскольку нет доступных данных в отношении характеристики смесей, получаемых в определенный период перед проведением инъекции.

Эксплуатация

Перед использованием картридж шприца-ручки ОптиСет или СолоСтар нужно тщательно осмотреть. Для каждой инъекции используйте новую иглу, предназначенную для соответствующей шприц-ручки. Картридж пригоден к применению, если р-р в нем прозрачный, бесцветный, не содержит видимых глазом твердых частиц и внешне подобен воде. Не нужно встряхивать шприц-ручку перед использованием. Тест на безопасность выполняют перед каждой инъекцией.

Пустые использованные шприц-ручки нельзя использовать повторно, их следует утилизировать надлежащим образом. Шприц-ручка предназначена для индивидуального использования. Если инъекцию проводит пациенту другое лицо, следует предпринять специальные меры безопасности для избежания несчастных случаев, связанных с применением иглы и передачей инфекции. Индикатор дозы никогда не следует возвращать после того, как вытянута дозирующая кнопка для выполнения инъекции. Всегда необходимо иметь запасную шприц-ручку на случай потери или повреждения. Не используйте шприц-ручку в случае повреждения или при наличии сомнений в отношении правильности его функционирования. Следует избегать попадания пыли и грязи на шприц-ручку. Внешнюю сторону шприц-ручки можно очистить, протирая ее влажной тканью. Не погружайте в жидкость, не промывайте и не смазывайте шприц-ручку, поскольку этим ее можно повредить.

Стадия 1. Контроль инсулина

а) Следует внимательно ознакомиться с информацией на этикетке шприц-ручки ОптиСет или СолоСтар для того, чтобы убедиться во введении соответствующего инсулина. Шприц-ручка СолоСтар с Эпайдрой синего цвета, кнопка для введения препарата — темно-синего цвета с рельефным кольцом в верхней части;

б) снять колпачок шприцы-ручки;

в) проконтролировать внешний вид инсулина. Эпайдра — прозрачный инсулин. Не использовать шприц-ручку, если инсулин мутный, окрашенный или содержит посторонние частицы.

Стадия 2. Присоединение иглы. Для каждой инъекции всегда используют новую стерильную иглу. Это предотвращает загрязнение, а также возможное засорение иглы:

а) снять защитную этикетку с контейнера иглы;

б) установить иглу на одной линии со шприц-ручкой и удерживать ее на одной прямой до присоединения (навинчивают или насаживают в зависимости от типа иглы). Если игла не находится на одной линии со шприц-ручкой в момент присоединения, это может привести к нарушению изолирующего пласта резины и вызвать истечение жидкости или перелом иглы.

Стадия 3. Проведение теста на безопасность. Во всех случаях выполняют тест на безопасность перед каждой инъекцией. Этим обеспечивается точное дозирование с помощью гарантии того, что шприц-ручка и игла функционируют нормально и удаления пузырьков воздуха:

а) отмерить дозу, равную 2 МЕ, вращая дозировочный селектор; проверить, соответствует ли цифра на кнопке дозе, выбранной на переключателе дозирования. Черные риски указывают количество единиц. Последняя толстая черточка, видная на кнопке (видно лишь ее верхнюю часть), указывает на заряженную дозу. Чтобы увидеть последнюю толстую черточку, можно повернуть или наклонить шприц-ручку;

б) снять внешний колпачок иглы и сохранить его, чтобы потом поместить в него использованную после инъекции иглу; снять внутренний колпачок иглы и выбросить его;

в) разместить шприц-ручку иглой вверх;

г) кончиками пальцев осторожно постучать по емкости для инсулина, чтобы все пузырьки воздуха поднялись вверх в направлении иглы;

д) нажать до упора на кнопку для введения препарата, проверить, появляется ли инсулин на кончике иглы.

Тест на безопасность проводят несколько раз до тех пор, пока не появится инсулин. Если инсулин не появился, проверяют наличие пузырьков воздуха и повторно проводят тест на безопасность 2 раз до их удаления. Если инсулин не появился, это может быть вызвано блокированием иглы, следует снять иглу и повторить тест. Если после замены иглы инсулин не появился, шприц-ручка может быть повреждена и ее не следует использовать.

Стадия 4. Установление дозы. Можно установить дозу с точностью до 1 МЕ (от минимальной дозы 1 МЕ до максимальной — 80 МЕ). При необходимости введения 80 МЕ проводят 2 и более инъекций:

а) проверить, чтобы дозировочное окошко показывало «0» после завершения теста на безопасность;

б) установить необходимую дозу. Если установлена доза, превышающая необходимую, дозировочный селектор возвращают в исходное положение.

Не нажимать на кнопку для введения препарата во время вращения селектора во избежание вытекания инсулина.

Стадия 5. Техника введения:

а) ввести иглу в кожу;

б) ввести дозу с помощью нажатия на кнопку для введения препарата до упора в одном направлении, после инъекции в дозировочном окошке должен установиться «0»;

в) оставить кнопку для введения дозы в нажатом положении, медленно сосчитать до 10 перед изъятием иглы из кожи — это обеспечивает введение полной дозы.

Стадия 6. Удаление и выбрасывание иглы. Во всех случаях удаляют иглу после каждой инъекции и хранят шприц-ручку без прикрепленной иглы. Этим обеспечивается профилактика: загрязнения и/или инфицирования, попадания воздуха в резервуар для инсулина и истечения инсулина, что может привести к неправильному дозированию.

а) надеть внешний колпачок иглы назад на иглу и использовать его для свинчивания иглы со шприцы-ручки. Для снижения риска несчастных случаев, связанных с применением иглы, никогда не надевайте назад внутренний колпачок иглы.

Следует придерживаться рекомендуемых мер безопасности при удалении и выбрасывании игл (например техника надевания колпачка одной рукой) для снижения риска несчастных случаев, связанных с применением иглы, а также передачи инфекционных заболеваний;

б) осторожно выбросить иглу;

в) следует всегда помещать колпачок назад на шприц-ручку при хранении шприц-ручки до следующей инъекции.

Проверка резервуара на остаток инсулина

Шкала на прозрачном резервуаре указывает количество оставшегося инсулина в шприц-ручке. Эта шкала не предназначена для установления дозы инсулина. Если черный поршень находится возле пометки 40 в начале цветного ограничителя, это означает, что остаточный объем инсулина в шприц-ручке составляет приблизительно 40 МЕ. Конец цветного ограничителя указывает на то, что шприц-ручка содержит приблизительно 20 МЕ инсулина. При низком уровне инсулина в резервуаре можно проверить его наличие с помощью кнопки дозы.

Не следует использовать шприц-ручку, если нет уверенности в том, что в ней осталось достаточное количество инсулина для следующей дозы. Например, если индикатор дозы установлен на уровне 30 единиц, но кнопка дозы вытягивается не более чем на 12 единиц, это означает, что этой шприц-ручкой можно ввести лишь 12 единиц инсулина. В таком случае недостающие 18 единиц можно ввести с помощью новой шприц-ручки или использовать новую шприц-ручку для введения полной дозы в 30 единиц инсулина.

Хранение

При хранении шприц-ручки в холодильнике, вынимают ее оттуда за 1–2 ч до введения препарата, чтобы она нагрелась до комнатной температуры. Инъекционное введение охлажденного инсулина более болезненно.

Использованная шприц-ручка подлежит уничтожению согласно установленным правилам.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ: повышенная чувствительность к инсулину глюлизину или другим компонентам препарата, гипогликемия.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

наиболее распространенным побочным эффектом инсулинотерапии является гипогликемия, которая возникает вследствие передозировки инсулина.

Ниже приведены побочные эффекты, отмечавшиеся при проведении клинических исследований (распространенные — 1/10; обычные — 1/100?1/10, необычные — 1/1000?1/100, редкие — 1/10 000?1/1000, исключительные — ?1/10 000); не известны (не представляется возможным оценить по имеющимся данным).

В каждой группе по частоте возникновения побочные эффекты приведены в порядке уменьшения степени тяжести.

Нарушения метаболизма

Распространенные: гипогликемия. Симптомы гипогликемии, как правило, возникают внезапно. Они включают холодный пот, холодную бледную кожу, утомляемость, нервозность или тремор, ощущение беспокойства, повышенную утомляемость или слабость, волнение, затруднение концентрации внимания, сонливость, сильное ощущение голода, нарушения зрения, головную боль, тошноту и тахикардию. Гипогликемия может быть выраженной и приводить к потере сознания и/или судорогам, вызвать временное или постоянное нарушение функций мозга, приводящее к летальному исходу.

Влияние на кожу и подкожную жировую клетчатку

Обычные: реакции в месте инъекции и местные реакции гиперчувствительности. Местные реакции гиперчувствительности при введении инсулина могут включать гиперемию, отек и зуд в месте инъекции. Такие реакции, как правило, преходящи и обычно исчезают при продолжении лечения. Редко может возникнуть липодистрофия в месте инъекции при несоблюдении рекомендации об изменении места инъекции.

Общие реакции

Необычные: системные реакции гиперчувствительности. К системным реакциям гиперчувствительности относятся крапивница, ощущение сдавления в груди, одышка, аллергический дерматит и зуд. В тяжелых случаях возможны анафилактические реакции, представляющие угрозу для жизни.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ: перевод пациента на применение нового препарата инсулина должен проводиться под врачебным наблюдением. Изменение силы действия, типа препарата (производителя), вида препарата (обычный, нейтральный Протамин Хагедорна, инсулин ленте), вида (животного происхождения) и/или метода производства могут потребовать коррекции дозы инсулина. Может также возникнуть необходимость в регулировании схемы сопутствующего лечения пероральными противодиабетическими препаратами.

Применение неадекватных доз или прекращение лечения (особенно у больных инсулинзависимым сахарным диабетом) может привести к развитию потенциально летальных состояний — гипергликемии и диабетического кетоацидоза.

Гипогликемия возникает в зависимости от профиля действия инсулинов, которые применяются; характер ее может изменяться при переходе на новый режим лечения. Условия, которые могут сделать ранние симптомы гипогликемии нетипичными или менее выраженными, включают продолжительность заболевания сахарным диабетом, интенсивную инсулинотерапию, диабетическую нейропатию, применение лекарственных препаратов (блокаторы ?-адренорецепторов) или переход с инсулина животного происхождения на инсулин человека. Необходимость в коррекции дозы также может возникнуть при повышении физической активности или изменении диеты. Физические нагрузки сразу после еды повышают риск развития гипогликемии.

Гипогликемия после введения быстродействующих аналогов инсулина, как правило, возникает раньше, чем при применении растворимого инсулина человека. Гипогликемия или гипогликемические реакции без соответствующей медицинской помощи могут привести к потере сознания, коме или летальному исходу.

Потребность в инсулине может изменяться при сопутствующих заболеваниях или эмоциональных потрясениях.

Период беременности и кормления грудью. Адекватные данные относительно применения инсулина глюлизина в период беременности отсутствуют. Необходимо с осторожностью назначать препарат в период беременности. Следует регулярно контролировать уровень глюкозы в крови на протяжении всего периода беременности. Потребность в инсулине может снижаться на протяжении I триместра и повышаться на протяжении II–III триместра. Сразу же после родов потребность в инсулине стремительно уменьшается.

Исследования на животных не выявили каких-либо отличий в действии инсулина глюлизина и инсулина человека в период беременности, родов, а также во влиянии на состояние новорожденных.

Не установлено, выделяется ли инсулин глюлизин с грудным молоком. В период кормления грудью может потребоваться коррекция дозы инсулина и соблюдение определенной диеты.

Дети. Нет достоверных клинических данных о применении Эпайдры у детей в возрасте младше 6 лет.

Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с механизмами. Скорость реакции и способность к концентрации внимания могут нарушаться вследствие развития гипогликемии, гипергликемии или в результате нарушения зрения. Это может представлять угрозу в ситуациях, требующих повышенного внимания; следует предупреждать развитие гипогликемии. Особенно важно это для пациентов, недостаточно информированных в отношении симптомов-предвестников гипогликемии, или для тех, у кого часты гипогликемические состояния.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

исследования фармакокинетического взаимодействия не проводили. На основании эмпирических сведений относительно других подобных лекарственных средств развитие клинически значимых фармакокинетических взаимодействий представляется маловероятным.

На метаболизм глюкозы влияет целый ряд веществ и лекарственных препаратов, что может потребовать коррекции дозы инсулина глюлизина и наблюдения за пациентом.

К препаратам, которые могут привести к снижению уровня глюкозы в крови и повысить риск развития гипогликемии, относятся пероральные противодиабетические средства, ингибиторы АПФ, дизопирамид, фибраты, флуоксетин, ингибиторы МАО, пентоксифиллин, пропоксифен, салицилаты и сульфаниламиды.

К препаратам, которые могут привести к изменению уровня глюкозы в крови, относятся также ГКС, даназол, диазоксид, диуретики, глюкагон, изониазид, соматропин, симпатомиметики (эпинефрин, сальбутамол, тербуталин), гормоны щитовидной железы, эстрогены, прогестины (например в составе пероральных контрацептивов), ингибиторы протеиназы и антипсихотические средства (производные фенотиазина, оланзапин и клозапин).

Блокаторы ?-адренорецепторов, клонидин, соли лития или спирт этиловый могут привести как к повышению, так и к снижению гипогликемизирующего эффекта инсулина. Пентамидин может вызывать развитие как гипогликемии, так и гипергликемии.

Следует учитывать, что под влиянием таких лекарственных средств, как клонидин, гуанетидин, резерпин и блокаторы ?-адренорецепторов, признаки обратного адренергического регулирования могут быть менее выражены или даже отсутствовать.

Взаимодействие с другими инсулинами. Эпайдру нельзя смешивать с любыми препаратами, отличающимися по составу от НПХ-инсулина человека.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

проявляется гипогликемией как следствием чрезмерного действия инсулина по отношению к объему принятой пищи и затратам энергии. Гипогликемия может развиться постепенно.

Специфические данные относительно передозировки инсулина глюлизина отсутствуют. При умеренно выраженной гипогликемии показано пероральное назначение глюкозы или сахара. Больным сахарным диабетом следует рекомендовать носить с собой несколько кусочков сахара или конфет, печенье или фруктовый сок с ахаром.

Для купирования гипогликемических состояний нельзя использовать сахарозаменители!

При тяжелых эпизодах гипогликемии с потерей сознания показано в/м или п/к введение глюкагона (0,5–1 мл) или в/в введение глюкозы. Глюкоза вводится в/в также в случае, если через 10–15 мин после введения глюкагона состояние пациента не улучшается.

Когда больной придет в сознание, рекомендуется назначить ему углеводы внутрь для предотвращения рецидива гипогликемии.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в холодильнике при температуре 2–8 °C. Не замораживать! При хранении в домашних условиях следует убедиться, что упаковка не касается стенок морозильного отделения и пакетов с замороженными продуктами. Шприц-ручку хранят в наружной картонной упаковке для защиты от действия света.

Условия хранения во время использования. После начала применения шприц-ручку (с надетым колпачком) следует использовать в течение 4 нед. Хранить при температуре не выше 25 °C в наружной картонной упаковке для защиты от действия света. Перед первым применением шприц-ручку необходимо хранить при комнатной температуре в течение 1–2 ч.