Езопрам - інструкція для медичного застосування

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ЕЗОПРАМ

(EZOPRAM)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: escitalopram*;

S(+)1-[3-(диметил аміно) пропіл] -1-(4-флуорофеніл)-1,3-дигідроізобензофуран-5-карбоніт рил;

основні фізико-хімічні властивості:

Езопрам 5 мг - білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою;

Езопрам 10 мг - білі, овальні, двоопуклі таблетки, з насічкою, «Е» вкриті оболонкою;

Езопрам 15 мг - білі, овальні, двоякоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою з маркуванням «Е-» з однієї сторони та з розподільною рискою з іншої та по обидва боки;

Езопрам 20 мг - білі, овальні, двоопуклі таблетки, з насічкою, «Е» вкриті оболонкою;

склад: 1 таблетка містить:

      або

      або

      або

допоміжні речовини:   целюлоза мікрокристалічна, кремнію ангідрид колоїдний, тальк, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, оболонка: Opandry 03F2846 White, гіпромелоза 6сР, тітаніум діоксід, макрогол 600.                                    

Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.   Код АТС N06А B10.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Есциталопрам є антидепресантом, селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну в мозку. Есциталопрам є S-ізомером рацемічного циталопраму. Есциталопрам принаймні у 100 разів активніший ніж R-енантіомер відносно пригнічення захвату серотоніну. Він виявляє ефект впливу на стан депресії і страху. Не впливає на зворотне захоплення норадреналіну, допаміну і ГАМК (гама-аміномасляної кислоти). Препарат та його метаболіти не мають антидопамінової, анти адренергічної, антисеротонін ової, антигістамінної і антихолінергічної дії. Навіть при тривалому лікуванні не діє на багато видів рецепторів хімічних медіаторів ЦНС. Есциталопрам не впливає на провідну систему серця, тиск крові і не підсилює ефект алкоголю.

Фармакокінетика. Есциталопрам   має дуже високу абсорбцію, яка не залежить від прийому їжі. Біодоступність після застосування досягає 80%. Максимальна концентрація в крові досягається через 1−6 годин, а стабільна концентрація – через 1−2 тижні. На 80% зв’язується з протеїнами плазми; об’єм розподілу становить 12-26 л/кг.

Перед виведенням препарат піддається метаболізму. Майже 30% виводиться з сечею. Метаболіти так само, але більш м’яко порівняно з есциталопрамом. Біо трансформація есциталопраму здійснюється переважно у печінці. Основні метаболіти есциталопраму є – S-деметилциталопрам та S-дидеметилциталопрам, які не віявляють суттєвої фармакологічної активності. Період на півжиття становить 30 годин і більш тривалий у пацієнтів літнього віку.

Препарат виводиться з сечею у вигляді есциталопраму (8%) та S-деметилциталопраму (10%).

Фармакокінетика препарату лінійна і пропорційно залежить від дози.

Показання для застосування.

• Лікування великих депресивних епізодів.

• Панічні розлади без або за наявності агорафобії.

• Боязнь суспільства (соціальна фобія).

• Генералізовані фобії.

• Маніакальні розлади.

Спосіб застосування та дози. Безпека застосування доз вище за 20 мг не вивчалась. Застосовують дорослим внутрішньо незалежно від прийому їжі 1 раз на добу в дозі, яку можна варіювати.

• Великі депресивні епізоди: стандартна доза – 10 мг на добу, яку за необхідності можна підвищити до 20 мг.

Ефект застосування настає через 2–4 тижні після початку лікування. Після зникнення симптомів депресії лікування слід продовжувати декілька місяців з метою закріплення результатів лікування.

• Панічні розлади без або за наявності агорафобії: з метою запобігання загостренню стану рекомендується застосовувати низькі дози. Початкова доза – 5 мг на добу. Через тиждень після початку лікування дозу підвищують до 10 мг на добу. Звичайна підтримуюча доза –  10 мг на добу. При недостатньому ефекті дозу можливо підвищити, але максимальна добова доза   не повинна перевищувати 20 мг. При лікуванні панічних розладів максимальний ефект настає через 3 місяці і він персистує   при постійному лікуванні.

• Боязнь суспільства (соціальна фобія). Звичайна доза становить 10 мг. Покращання стану спостерігається на 2-4 тиждень. Дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта від 5 до 20 мг на добу. Боязнь суспільства є хворобою з хронічним перебігом тому для забезпечення стійкої відповіді рекомендується продовжувати лікування протягом 12 тижнів. У деяких випадках лікування може бути подовжене до 6 місяців.

• Генералізовані фобії. Початкова доза становить 10 мг 1 раз на добу. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта дозу можна збільшити до 20 мг на добу. Довготривале лікування може проводитись курсами до 6 місяців з регулярними інтервалами.

• Маніакальні розлади. Початкова доза становить 10 мг на добу. Враховуючи індивідуальну реакцію пацієнта дозу можна збільшити до 20 мг на добу. Лікування повинно проводитись достатній термін для зникнення симптомів. Лікування треба повторювати регулярно.

Пацієнтам літнього віку рекомендуються менші дози 5 мг на добу, максимальна доза не повинна перевищувати 10 мг на добу.

Максимальна добова доза у хворих з порушенням функції печінки не повинна перевищувати 10 мг. Пацієнти з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не потребують корекції дози. Пацієнтам з вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатині ну менше       30 мл/хв.) препарат слід призначати з обережністю.

Побічна дія. Небажані реакції на застосування препарату звичайно проходять легко і швидко минають навіть при тривалому лікуванні.

Найчастіше спостерігається нудота.

Часто: системні – головний біль, посилене потовиділення, швидка стомлюваність, тремор, зміна ваги, запаморочення;

з боку серцево-судинної   системи – відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, тахікардія;

з боку системи крові – тромбоцит опенія;

з боку центральної нервової системи – порушення сну і сприйняття, парестезії, екстра пірамідні порушення;

з боку травного тракту – нудота, запор, посилення слиновиділення, діарея, диспепсія, сухість у роті, порушення апетиту;

з боку сечостатевої системи  – утруднення сечовипускання;

з боку метаболізму – порушення секреції вазопресину, гіпонатріємія, зміна ваги;

з боку зорового аналізатора  – порушення акомодації.

Рідко: системні – загальне нездужання, часте позіхання;

з боку центральної нервової системи –ажитація, тривога, сплутаність свідомості, утруднення концентрації уваги, зниження статевого потягу і рання еякуляція, жіноча аноргазмія, бруксизм, панічні напади, агресія, деперсоналізація, галюцинації, схильність до самогубства, порушення сну, сомнолентність, парестезії, порушення смаку;

з боку шкіри – висип, алопеція;

з боку дихальної системи  – набряк слизової оболонки носової порожнини;

з боку зорового аналізатора  – розширення зіниць;

з боку опорно-рухового апарату – артралгія, міалгія;

Дуже рідко з боку центральної нервової системи – манія.

Протипоказання. Протипоказаннями для застосування Езопраму є:

• підвищена чутливість до есциталопраму або до будь-якої з допоміжних речовин, які входять до складу лікарського засобу;

• одночасне лікування інгібіторами МАО;

• вагітність, період годування груддю;

• дитячий вік.

Передозування. У випадках передозування препарату небажані явища можуть посилитись. Можлива поява сплутаності свідомості, рясного потіння, нудоти, блювання, тремору, синусової тахікардії. Рідко можливі амнезія, кома, судоми, пригнічення функції дихання, зміни ЕКГ (поширення QRS, зміни сегмента ST).

Лікування. Забезпечується адекватна вентиляція. Можна викликати блювання або зробити промивання шлунка, а також введення активованого вугілля.

Необхідно спостерігати за роботою серця та інших систем; застосовувати симптоматичне та підтримуюче лікування.

Не показані форсування діурезу, діаліз, гемоперфузія.

Специфічного антидоту не існує.

Особливості застосування. Препарат з обережністю застосовують у пацієнтів із захворюваннями нирок та/або печінки.

Депресії супроводжуються ризиком суїциду і на початку лікування цей ризик може підвищитись.

У деяких пацієнтів з панічним розладом на початку лікування може посилитись тривожність, що є парадоксальною реакцією. Такі пацієнти повинні знаходитись під пильним спостереженням. Ця реакція зникає приблизно через два тижні.

Препарат необхідно відмінити у пацієнтів зі схильністю до судом. Усі препарати групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну не повинні призначатись пацієнтам з нестабільною епілепсією через ризик посилення нападів.

Пацієнтам з цукровим діабетом лікування можливо починати тільки після перевірки і корекції рівня цукру в крові.

У хворих літнього віку іноді може виникнути гіпонатріємія, яка імовірно обумовлена неадекватною секрецією антидіуретичного гормону.

Іноді у хворих з біполярним розладом можливе провокування маніакальної фази, що потребує припинення лікування.

При деяких випадках може виникнути так званий серотонін овий синдром – ажитація, тремор, сплутаність свідомості, міоклонія і гіпертермія.

Препарат не можна застосовувати дітям молодше 18 років через підвищений ризик самогубства та агресивність.

Вагітність та годування груддю. Зважаючи на відсутність достатнього досвіду застосування у вагітних, у цьому випадку необхідно призначати препарат тільки після уважної оцінки співвідношення ризик/користь. Досвід застосування на експериментальних тваринах не встановив ушкодження плода.

Невідомо, чи переходить препарат у молоко при грудному вигодовуванні, але під час дослідів на тваринах його невелику кількість знайдено в молоці. Зважаючи на це та час застосування Езопраму, грудне вигодовування слід припинити.

Здатність керування автотранспортними засобами та роботи з точними механізмами. Езопрам не впливає на розумові та сенсомоторні функції. Незважаючи на це, у пацієнтів, які застосовують психотропні лікарські засоби, можуть проявитись порушення уваги і здатність до концентрації. Ці відхилення можуть бути спричинені захворюванням, лікуванням або обома цими факторами. В таких випадках пацієнтів необхідно попередити, що їх здатність до керування транспортним засобом або роботи з механізмами, які рухаються, може погіршитись.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Езопрам та інгібітори МАО не рекомендовано призначати одночасно. Якщо це вкрай необхідно, то інтервал між застосуванням цих препаратів повинен бути не менше 14 днів, за винятком тих випадків, коли період на півжиття інгібіторів МАО дуже короткий.

При комбінованому застосуванні з літієм можлива взаємодія, що потребує підвищеної уваги.

У хворих, які отримують інсулін і глюкозу, може змінитись реакція на інсулін. В таких випадках потрібна корекція дози протидіабетичних   засобів.

Езопрам необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів, які приймають інгібітори CYP2C19 (омепразол, езомепразол, флувоксамін, ланзопразол тиклопідин) або циметидин. У такому випадку необхідно знизити дозу Езопраму, ґрунтуючись на проявах побічних ефектів протягом лікування.

Метаболізм препарату лише частково залежить від цитохрому Р₄₅₀ та ізоензиму CYР 2D6. На відміну від інших специфічних інгібіторів зворотного захоплення, Езопрам є слабким інгібітором цієї ферментної системи.

Зв’язування Езопраму з білками плазми відносно слабке (на 80%). З цієї причини у препарату незначні можливості спричинити клінічно значущі небажані реакції.

Препарати звіробою.

Одночасне застосування Езопраму з препаратами звіробою може призвести до посилення побічних ефектів.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому захищеному від світла місці при температурі не вище  25º С. Зберігати в місцях, недоступних для дітей. Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. 30 таблеток в упаковці.

Заявник. Актавіс груп АТ, Ісландія.

Адреса. Рейк’явікурвегур 76-78, 220 Хафнарфйордур, Ісландія.

Виробник. Актавіс Лтд, Мальта.

Фармакодинамика. Эсциталопрам является антидепрессантом, селективным ингибитором обратного захвата серотонина в мозгу. Эсциталопрам — S-изомер рацемического циталопрама. Эсциталопрам в 100 раз активнее, чем R-энантиомер в отношении подавления захвата серотонина. Он оказывает воздействие на состояние депрессии и страха. Не влияет на обратный захват норадреналина, допамина и ГАМК. Препарат и его метаболиты не оказывают антидопаминового, антиадренергического, антисеротонинового, антигистаминного и антихолинергического действия. Даже при длительном применении не действует на многие виды рецепторов химических медиаторов ЦНС. Эсциталопрам не влияет на проводящую систему сердца, АД и не усиливает эффект алкоголя.
Фармакокинетика. Эсциталопрам имеет очень высокую степень абсорбции, не зависящую от приема пищи. Биодоступность после приема внутрь достигает 80%. Максимальная концентрация в крови достигается через 1–6 ч, а стабильная концентрация — через 1–2 нед. На 80% связывается с протеинами плазмы крови; объем распределения составляет 12–26 л/кг. Перед выведением препарат метаболизируется. Почти 30% выводится с мочой. Биотрансформация эсциталопрама осуществляются преимущественно в печени. Основные метаболиты эсциталопрама — S-деметилциталопрам и S-дидеметилциталопрам, которые не имеют существенной фармакологической активности. Период полувыведения составляет 30 ч, он более длительный у пациентов пожилого возраста. Препарат выводится с мочой в виде эсциталопрама (8%) и S-деметилциталопрама (10%). Фармакокинетика препарата линейная и пропорционально зависит от дозы.

лечение больших депрессивных эпизодов;
панические расстройства без или при наличии агорафобии;
боязнь общества (социальная фобия);
генерализованные расстройства страха.

безопасность применения доз 20 мг не изучалась. Применяют у взрослых внутрь независимо от приема пищи 1 раз в сутки в дозе, величина которой может варьировать.
Большие депрессивные эпизоды: стандартная доза — 10 мг/сут, которую при необходимости можно повысить до 20 мг. Эффект применения наступает через 2–4 нед после начала лечения. После исчезновения симптомов депрессии терапию необходимо продолжать несколько месяцев с целью закрепления результатов лечения.
Панические расстройства без или при наличии агорафобии: с целью предотвращения обострения состояния рекомендуется применять препарат в низких дозах. Начальная доза — 5 мг/сут. Через неделю после начала лечения дозу повышают до 10 мг/сут. Обычная поддерживающая доза — 10 мг/сут. При недостаточном эффекте дозу можно повысить, но максимальная суточная доза не должна превышать 20 мг. При лечении панических расстройств максимальный эффект наступает через 3 мес и персистирует при постоянном лечении.
Боязнь общества (социальная фобия). Обычная доза составляет 10 мг. Улучшение состояния наблюдается на 2–4-й неделе. Дозу подбирают индивидуально в зависимости от реакции пациента от 5 до 20 мг/сут. Боязнь общества является болезнью с хроническим течением, поэтому для обеспечения устойчивого ответа рекомендуется продолжать лечение в течение 12 нед. В некоторых случаях лечение может быть продлено до 6 мес.
Генерализованные расстройства страха. Начальная доза составляет 10 мг 1 раз в сутки. В зависимости от индивидуальной реакции пациента дозу можно повысить до 20 мг/сут. Длительное лечение может проводиться курсами до 6 мес с регулярными интервалами.
Пациентам пожилого возраста рекомендуется препарат в более низких дозах — 5 мг/сут, максимальная доза не должна превышать 10 мг/сут.
Максимальная суточная доза у больных с нарушением функции печени не должна превышать 10 мг.
Пациентам с почечной недостаточностью легкой и средней степени не требуется коррекции дозы. Пациентам с выраженным нарушением функции почек (клиренс креатинина ≤30 мл /мин) препарат следует назначать с осторожностью.

повышенная чувствительность к эсциталопраму или любому из компонентов, входящих в состав лекарственного средства;
одновременное лечение ингибиторами МАО;
период беременности и кормления грудью;
дети.

побочные реакции при применение препарата обычно протекают легко и быстро проходят даже при длительном лечении.
Наиболее часто наблюдается тошнота.
Часто: системные — головная боль, повышенное потоотделение, быстрая утомляемость, тремор, изменение массы тела, головокружение;
со стороны сердечно-сосудистой системы — ощущение сердцебиения, ортостатическая гипотензия, тахикардия;
со стороны системы крови — тромбоцитопения;
со стороны ЦНС — нарушения сна и восприятия, парестезии, экстрапирамидные нарушения;
со стороны ЖКТ — тошнота, запор, повышенное слюноотделение, диарея, диспепсия, сухость во рту, нарушение аппетита;
со стороны мочевыделительной системы — затрудненное мочеиспускание;
со стороны метаболизма — нарушения секреции вазопрессина, гипонатриемия, изменение массы тела;
со стороны органа зрения — нарушение аккомодации.
Редко: системные — общее недомогание, частое зевание;
со стороны ЦНС — ажитация, тревога, спутанность сознания, затруднение концентрации внимания, снижение полового влечения и ранняя эякуляция, женская аноргазмия, бруксизм, панические атаки, агрессия, деперсонализация, галлюцинации, склонность к самоубийству, нарушения сна, сомнолентность, парестезии, нарушение вкуса;
со стороны кожи — сыпь, алопеция;
со стороны дыхательной системы — отек слизистой оболочки носовой полости;
со стороны органа зрения — расширение зрачков;
со стороны опорно-двигательного аппарата — артралгия, миалгия.
Очень редко: со стороны ЦНС — мания.

препарат с осторожностью применяют у пациентов с заболеваниями почек и/или печени.
Депрессии сопровождаются риском суицида и в начале лечения этот риск может повыситься.
У некоторых пациентов с паническим расстройством в начале лечения может усилиться тревожность, что является парадоксальной реакцией. Такие пациенты должны находиться под пристальным наблюдением. Эта реакция исчезает примерно через 2 нед.
Препарат необходимо отменить у пациентов со склонностью к судорогам. Все препараты группы селективных ингибиторов обратного захвата серотонина не следует назначать пациентам с нестабильной эпилепсией из-за риска усиления приступов.
Пациентам с сахарным диабетом лечение можно начинать только после контроля и коррекции уровня сахара в крови.
У больных пожилого возраста иногда может возникнуть гипонатриемия, что, вероятно, обусловлено неадекватной секрецией антидиуретического гормона.
Иногда у больных с биполярным расстройством возможно провоцирование маниакальной фазы, что требует прекращения лечения.
В некоторых случаях может возникнуть так называемый серотониновый синдром — ажитация, тремор, спутанность сознания, миоклония и гипертермия.
Препарат нельзя применять у детей в возрасте младше 18 лет из-за повышенного риска самоубийства и агрессивности.
Период беременности и кормления грудью. Ввиду отсутствия достаточного опыта применения у беременных необходимо назначать препарат только после проведения тщательной оценки соотношения риск/польза. Опыт применения на экспериментальных животных не выявил повреждения плода.
Не известно, проникает ли препарат в молоко при грудном вскармливании, но во время опытов на животных его небольшое количество было выявлено в молоке. Учитывая это, во время применения Эзопрама грудное вскармливание следует прекратить.
Влияние на способность управлять транспортными средствами и работать с точными механизмами. Эзопрам не влияет на умственные и сенсомоторные функции. Несмотря на это, у пациентов, применяющих психотропные лекарственные средства, могут проявиться нарушение внимания и способности к концентрации. Эти отклонения могут быть вызваны самим заболеванием, лечением или обоими этими факторами. В таких случаях пациентов следует предупредить, что их способность управлять транспортными средствами или работать с механизмами может ухудшиться.

эсциталопрам и ингибиторы МАО не рекомендуется назначать одновременно. Если это крайне необходимо, то интервал между применением этих препаратов должен быть не менее 14 дней, за исключением тех случаев, когда период полувыведения ингибиторов МАО очень короткий.
При комбинированном применении с литием возможно взаимодействие, требующее повышенного внимания к пациенту.
У пациентов, получающих инсулин и эсциталопрам, может измениться реакция на инсулин. В таких случаях требуется коррекция дозы инсулина или противодиабетических средств.
Эсциталопрам необходимо применять с осторожностью у пациентов, принимающих ингибиторы CYP 2C19 (омепразол, эзомепразол, флувоксамин, ланзопразол, тиклопидин) или циметидин. В таком случае необходимо снизить дозу эсциталопрама, учитывая проявления побочных эффектов в течение лечения.
Метаболизм препарата только частично зависит от цитохрома Р450 и изоэнзима CYР 2D6. В отличие от других специфических ингибиторов обратного захвата серотонина, эсциталопрам является слабым ингибитором этой ферментной системы.
Связывание эсциталопрама с белками плазмы крови относительно слабое (на 80%). По этой причине препарат редко вызывает клинически значимые побочные реакции.
Одновременное применение эсциталопрама с препаратами зверобоя может привести к усилению побочных эффектов последнего.

в случае передозировки препарата побочные явления могут усилиться. Возможно появление спутанности сознания, обильного потоотделения, тошноты, рвоты, тремора, синусовой тахикардии. Редко возможны амнезия, кома, судороги, угнетение функции дыхания, изменения ЭКГ (расширение QRS, изменение сегмента ST).
Лечение. Обеспечивается адекватная вентиляция. Можно вызвать рвоту или провести промывание желудка, а также введение активированного угля. Наблюдают за работой сердечно-сосудистой и других систем; применяют симптоматическое и поддерживающее лечение.
Не показано назначение форсированого диуреза, гемодиализа, гемоперфузии. Специфического антидота не существует.

в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °С.