Фіноптин - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ФІНОПТИН

(FINOPTIN)

Склад:

діюча речовина: 1 мл містить верапамілу гідро хлориду 2,5 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антагоністи кальцію з переважним впливом на серце.

Код АТС С 08D A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування пароксизмальної надшлуночкової тахікардії, уповільнення вентрикулярного ритму при тріпотінні або мерехтінні передсердь (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW)).

Протипоказання.

Виражена лівошлуночкова недостатність (тиск заклинювання легеневої
артерії > 20 мм рт. ст. або фракція викиду лівого шлуночка <20–30%).

Виражена артеріальна гіпотензія (систолічний тиск <90 мм рт. ст.) або кардіогенний шок.

Атріовентрикулярна блокада II–III ступеня (без функціонуючого водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла (якщо в пацієнта відсутній функціонуючий штучний водій ритму).

Тріпотіння або мерехтіння передсердь у поєднанні з порушенням провідності (наприклад, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта або синдром Лауна-Ганонга-Льовіне).

Гіпер чутливість до верапамілу гідро хлориду.

Широко комплексна шлуночкова тахікардія.

Паралельне застосування внутрішньо венних b-адреноблокаторів.

Гострий інфаркт міокарда.

Сино-атріальна блокада.

Брадикардія (частота серцевих скорочень < 50 уд/хв).

Некомпенсована серцева недостатність.

Спосіб застосування та дози.

Перед внутрішньо венним введенням необхідно виключити наявність механічних домішок у розчині верапамілу.

Початкова доза для внутрішньо венного введення для дорослих становить: 5–10 мг (одна ампула), вводять повільно за 2 хв під безперервним електрокардіографічним контролем із моніторингом артеріального тиску. За відсутності адекватної реакції введення препарату необхідно повторити через 5–10 хв. Підтримуючу дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічної ситуації.

Верапаміл також можна застосовувати у вигляді інфузії по 5–10 мг (1–2 ампули) на годину в 5% розчині глюкози або 0,9% розчині натрію хлориду. Добова доза для внутрішньо венного введення не повинна перевищувати 100 мг.

Діти. Добова доза для внутрішньо венного введення для дітей першого року життя становить 0,1–0,2 мг/кг (звичайна разова доза становить 0,75–2 мг або 0,3–0,8 мл). Для дітей віком від 1 до 14 років добова доза становить 0,1–0,3 мг/кг (звичайна разова доза становить 2–5 мг або 0,8–2 мл). Препарат слід вводити повільно (протягом 5 хв), з безперервним електрокардіографічним моніторингом артеріального тиску. Введення верапамілу припиняють у разі отримання позитивної відповіді. За відсутності адекватної реакції введення необхідно повторити через 5–10 хв.

Особи літнього віку. Особам літнього віку дозу препарату необхідно вводити повільно, більше 2 хв, для зменшення ризику побічних ефектів. При печінковій недостатності разову дозу не зменшують, оскільки ефект верапамілу може тривати довше. Під час проведення профілактичного лікування необхідно зменшувати дозу препарату. Корекцію дози при нирковій недостатності зазвичай не проводять, проте необхідно ретельне спостереження за клінічною ситуацією для уникнення передозування.

Побічні реакції.

Більшість побічних ефектів Фіноптину виникає внаслідок його вазодилатаційного і негативного інотропного ефекту. Верапаміл, як правило, добре переноситься. Тяжкі побічні реакції зустрічаються рідко якщо терапію Фіноптином починають з низьких доз і підвищують їх, за необхідності, поступово,   відповідно до рекомендованої разової і добової дози.

Ендокринна система: дуже рідко – гіперпролактемія, галакторея.

Психічні порушення: рідко - депресія, порушення сну, нічні жахи, сплутаність свідомості.

Нервова система: головний біль, запаморочення, безсоння, летаргія; рідко – нервозність, судоми, экстрапараідальний синдром (синдром Паркінсона, хореоатетоз, дистональний синдром), парестезія, дуже рідко – синкопе.

Орган зору: порушення зору.

Серцево-судинна система: набряк гомілок, синусова брадикардія, артеріальна гіпотензія, ортостатичні порушення регуляції, застійна серцева недостатність, припливи, почервоніння шкіри, рідко - атріовентрикулярна блокада I–III ступеню, підвищення частоти серцевих скорочень, зниження міокардіальної провідності, зниження периферійного опору судин, асистолія, переміжна кульгавість, дуже рідко – зупинка синусу з асистолією. В таких випадках дозу Фіноптину зменшують або препарат відміняють. Ці побічні реакції здебільшого спостерігаються в пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю чи порушеннями атріовентрикулярної провідності або при одночасному прийомі b-адреноблокаторів.

Органи дихання: дуже рідко – ларингоспазм, бронхоспазм.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, запор, диспепсія, рідко - сухість в ротовій порожнині, діарея, біль в черевній порожнині, зниження функції печінки, що характеризується підвищенням рівнів трансаміназ та/або лужної фосфатази; дуже рідко – гіперплазія ясен, ілеус.

Обмін речовин: зменшення толерантності до глюкози.

Шкіра: макульозно-папульозний висип, екзантема, кропив’янка, свербіж, еритромелалгія; дуже рідко – ангіо невротичний набряк, гематоми, пурпура, мультиформна еритема, синдром Стівена-Джонсона, фото чутливість, ексфоліативний дерматит.

Скелетно-м’язова система: міальгія, артралгія, судоми, тремор м’язів; дуже рідко – загострення міастенії, синдрому Ламберта-Ітона, прогресуючої м’язової дистрофії Дюшена.

Репродуктивна система: рідко – імпотенція, кров’янисті виделення; дуже рідко – гінекомастія.

Інші: шум у вухах, підвищення частоти сечовипускання (полакіурія), пропасниця, біль за грудниною, втома.

Передозування.

Передозування препарату є небезпечним, у деяких випадках може загрожувати життю.

Клінічні ефекти розвиваються на протязі 30–60 хв після застосування 5–10 терапевтичних доз.

При передозуванні препарату з боку центральної нервової системи спостерігаються сонливість, сплутаність свідомості, запаморочення, нервозність, рідко – пароксизм, іноді - судоми; циркуляторний колапс з розвитком коми. Може виникати нудота, блювання, метаболічний ацидоз і вторинна гіперглікемія.

Найтиповішими ознаками з боку серцево-судинної системи є артеріальна гіпотензія, шок, втрата свідомості, також можливі брадикардія, вузлове порушення ритму і асистолія, атріовентрикулярна блокада I та II ступеню, припинення активності синусного вузла, ступор.

Лікування передозування – індивідуальне і ґрунтується на оцінці клінічного стану пацієнта, особистому досвіді і рішеннях клініциста. Лікування циркуляторних порушень – симптоматичне; можливе внутрішньо венне введення препаратів кальцію, ізопреналіну і глюкагону, за необхідності - електроімпульсна терапія. У випадку артеріальної гіпотензії можливе введення допаміну, добута міну або норадреналіну. Гемодіаліз не ефективний. Рекомендується 24-годинний моніторинг серцевої діяльності.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування препарату протипоказане під час I триместру вагітності.

Призначення препарату можливе за життєвими показниками під час II–III триместру вагітності, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Верапаміл екскретується в грудне молоко у концентраціях, близьких до концентрації в плазмі крові матері. Тому не рекомендовано годувати груддю під час застосування верапамілу.

Особливості застосування.

Фіноптин може спричинювати а симптоматичну атріовентрикулярну блокаду I ступеня і транзиторну брадикардію, які іноді поєднуються з вислизаю чим вузловим ритмом. Подовження інтервалу PQ на електрокардіограмі асоціюється з підвищенням концентрації верапамілу в плазмі крові, особливо на початку терапії.

У хворих з гіпертрофічною кардіоміопатією виявляється схильність до розвитку побічних кардіальних ефектів. Частота побічних кардіальних ефектів також підвищена в пацієнтів, які одночасно приймають b-адреноблокатори.

В осіб літнього віку період напів виведення верапамілу подовжений. В окремих пацієнтів одночасне вживання з верапамілом алкоголю (етанолу) може сповільнювати виведення алкоголю з організму.

Блокатори кальцієвих каналів можуть знижувати фертильність у чоловіків, про що слід пам'ятати, якщо у чоловіка, який приймає блокатори кальцієвих каналів, діагностується нез'ясована безплідність, яка повністю оборотна після відміни препарату.

З особливою обережністю слід призначати Фіноптин новонародженим і дітям першого року життя у зв'язку з тим, що вони більш чутливі до індукованих верапамілом порушень ритму серця. Дозу Фіноптину зменшують для пацієнтів із захворюваннями печінки. При нирковій недостатності хворі повинні перебувати під наглядом лікаря, незважаючи на те, що, в основному, змінювати дозу немає потреби. Терапію Фіноптином продовжують і під час діалізу. Фіноптин з обережністю призначають пацієнтам із серцевою недостатністю середнього ступеня тяжкості. До початку терапії із застосуванням Фіноптину слід проводити лікування серцевої недостатності із застосуванням серцевих глікозидів та/або діуретиків. Іноді виникає необхідність зменшувати дози Фіноптину пацієнтам зі зниженою нейром’язовою провідністю (наприклад, з м'язовою дистрофією Дюшена, при застосуванні міо релаксантів під час наркозу).

При серцевій недостатності або порушеннях серцевої провідності під час лікування Фіноптином дозу препарату або зменшують, або припиняють його застосування та/або починають відповідну терапію.

Під час лікування Фіноптином через певні інтервали необхідно контролю вати функцію печінки.

Фіноптин внутрішньо венно на початку терапії слід застосовувати тільки в стаціонарі, де є можливість проведення реанімаційних заходів. Стан пацієнтів, які одержують Фіноптин внутрішньо венно, слід контролю вати електрокардіографічним і гемодинамічним моніторингом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Необхідно з обережністю застосовувати препарат пацієнтам, діяльність яких вимагає швидкості психомоторних реакцій (керування авто транспортом, робота з іншими механізмами), враховуючи ризик виникнення побічних реакцій з боку нервової системи.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

На метаболізм верапамілу впливають препарати, що є індукторами або інгібіторами печінкових ферментів, також, верапаміл в свою чергу впливає на їх метаболізм.

Верапаміл є субстратом та інгібітором П-глікопротеїну.

Верапаміл фармакодинамічно взаємодіє з b-адрено блокаторами; одночасне застосування може підвищувати ризик серцевої недостатності, призводити до розвитку порушень ритму і вираженої артеріальної гіпотензії.

Спостерігається фармакокінетична взаємодія меншої клінічної значущості, що призводить до підвищення концентрації b-адреноблокаторів, як мінімум, між метопрололом, атенололом і пропранололом з одного боку і верапамілом – з іншого.

Несприятлива фармакодинамічна взаємодія можлива з аміодароном, дизопірамідом і клонідином, як і з флекаїнідом, хінідином і празозином. При одночасному застосуванні з верапамілом кліренс цих засобів знижується, а концентрації їх в плазмі крові зростає. Верапаміл підвищує концентрацію дигоксину в плазмі крові, меншою мірою – концентрацію дигітоксину.

Верапаміл підвищує концентрацію симвастатину внаслідок зниження його печінкового метаболізму, тому необхідно уникати їх сумісного застосування.

Верапаміл знижує кліренс феназону.

Сумісне застосування верапамілу з м’язовими релаксантами посилює ефекти релаксантів.

При одночасному з верапамілом застосуванні збільшуються концентрації карбамазепіну, фенітоїну, теофіліну; адріаміцину, циклоспорину; етанолу, іміпраміну, буспірону, мідазоламу і, можливо, тріазоламу; дія останніх на центральну нервову систему може потенціювати ся або пролонгувати ся.

Вплив верапамілу на концентрацію в плазмі літію варіює, проте спільне застосування може підвищувати нейро токсичність препаратів літію.

Застосування верапамілу може посилювати дію ацетил саліцилової кислоти на тромбоцити, тоді як ацетил саліцилова кислота може знижувати гіпотензивний ефект верапамілу.

Негативний інотропний і гіпотензивний ефекти можуть потенціювати ся при застосуванні інгаляційних анестетик ів. Одночасне внутрішньо венне застосування дантролену і верапамілу може призводити до гіперкаліємії і серйозного гальмування циркуляції.

Одночасне застосування етанолу та верапамілу призводить до уповільнення розпаду етанолу та підвищення його рівнів у плазмі, посилення дії алкоголю.

Грейпфрутовий сік, еритроміцин та кларитроміцин призводять до підвищення рівня верапамілу в плазмі при їх сумісному застосуванні.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Верапаміл гальмує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладкі м’язи через “повільні” кальцієві канали. Шляхом зниження внутрішньоклітинної концентрації кальцію в кардіоміоцитах і міоцитах стінок кровоносних судин верапаміл зменшує скоротливість міокарда (негативний інотропний ефект) і розширює коронарні та периферичні артерії. При вазоспастичній стенокардії розслаблення коронарних артерій і гальмування розвитку коронарного спазму покращує міокардіальну циркуляцію і транспорт кисню до серця. Розширення периферичних артерій знижує загальний периферичний опір, системний артеріальний тиск і опір викиду лівого шлуночка (пост навантаження), що загалом знижує напруження міокардіальних стінок і зменшує потребу міокарда в кисні. При нормальній функції серця результати негативної іноторопної дії верапамілу мінімальні. Навіть у пацієнтів із серцевою недостатністю серцевий викид залишається незміненим, оскільки зниження опору викиду лівого шлуночка компенсує зменшену скоротливість; тільки при вираженій серцевій недостатності серцевий викид може знижуватися. Гальмування надходження іонів кальцію подовжує рефрактерний період та уповільнює атріовентрикулярну провідність, але не впливає на нормальний синусовий ритм (окрім пацієнтів літнього віку і хворих із синдромом слабкості синусового вузла). Нормальне внутрішньо передсердне і внутрішньошлуночкове проведення не змінюється. Антеградний рефрактерний період додаткових шляхів проведення може скорочуватися. Верапаміл може подовжувати інтервал PQ на електрокардіограмі, що, в основному, корелює з його концентрацією в плазмі крові (особливо на початку лікування). Верапаміл практично не впливає на тривалість інтервалів QRS або QT. Окрім гемодинамічного і електрофізіологічного ефектів верапаміл забезпечує прямий захисний вплив при ішемії міокарда, що частково пояснюється антиатерогенною дією верапамілу та пригніченням агрегації тромбоцитів. Не впливає на нирковий кровообіг та швидкість клуб очкової фільтрації, екскрецію натрію і води, активність реніну плазми крові, концентрацію компонентів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Не знижує толерантність до глюкози або активність інсуліну у хворих на цукровий діабет. Верапаміл є антагоністом простагландину Е₂, який підвищує синтез проста циклінів у просвіті кровоносних судин.

Фармакокінетика. Верапаміл широко розподіляється в різних тканинах організму; середній об'єм розподілу після внутрішньо венного введення становить 110–420 літрів. Обсяг розподілу l-верапамілу вище, ніж у d-верапамілу. Найвищі об'єми розподілу спостерігались у пацієнтів із захворюваннями серця, нирок або печінки. Верапаміл надходить в спинномозкову рідину і грудне молоко, а також проникає крізь плаценту. 90% верапамілу зв'язується з білками плазми крові, ступінь зв'язування, в основному, не залежить від концентрації в плазмі. Проте зв'язування з білками стерео селективне: для
d-верапамілу цей показник становить 94%, тоді як тільки 88% l-верапамілу перебуває у зв'язаному з білками стані. Отже, існує дворазова відмінність у вільних концентраціях енантіомерів у плазмі. Верапаміл активно метаболізується в печінці, спочатку - шляхом
N-де алкілування, потім – шляхом О-метилування. Основним метаболітом є норверапаміл, вміст якого в плазмі крові перевищує концентрацію верапамілу. Спостерігаються значні між індивідуальні відмінності в біо трансформації препарату внаслідок активного метаболізму при першому проходженні через печінку. L-ізомер метаболізується швидше, ніж d-верапаміл. При тривалому застосуванні верапамілу метаболізм першого проходження може знижуватися. Кінетика елімінації верапамілу дво- або трихфазна. Період напів виведення не є стереоспецифічним, становить 2–8 годин після внутрішньо венного введення. Після повторного прийому період напів виведення подовжується до 4,5–12 годин. 70% призначеної дози елімінується із сечею (< 4% - у незміненому вигляді) та 16% - з калом протягом 5 днів. У пацієнтів із захворюваннями печінки біодоступність верапамілу збільшується, з'єднання з білками плазми зменшується, обсяг його розподілу підвищується, а кліренс знижується, тому період напів виведення пролонгується. У пацієнтів із захворюваннями нирок зміни кінетики препарату, в основному, відсутні. Гемодіаліз, гемофільтрація і перитонеальний діаліз не впливають на елімінацію верапамілу. У пацієнтів літнього віку загальний кліренс і об’єм розподілу можуть знижуватися, пікова концентрація в плазмі крові може підвищуватися, можливо, внаслідок зменшеного метаболізму при першому проходженні через печінку. У новонароджених і дітей грудного віку кліренс аналогічний кліренсу у дорослих, проте метаболізм верапамілу інший. Дія верапамілу виявляється через 5 хв після внутрішньо венного введення, її тривалість у середньому становить не більше 2 годин. Для прояву гострої анти аритмічної дії концентрація верапамілу в плазмі крові повинна становити як мінімум 100 нг/мл. Статистично вірогідний взаємозв'язок між концентрацією верапамілу і ступенем зниження артеріального тиску відсутній.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна рідина.

Несумісність. Не спостерігається.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (15–25 °С) в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 2 мл в ампулі; по 25 ампул в картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Оріон Корпорейшн/Orion Corporation.

Місцезнаходження. Оріонінтіе 1, 02200 Еспоо, Фінляндія/Orionintie 1, 02200 Espoo, Finland.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. п/о 40 мг, № 30, № 100

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, желатин, магния стеарат, гипромеллоза 5-6 сPs, сахароза, титана диоксид, полисорбат 80, глицерол 85%.

табл. п/о 80 мг, № 30, № 100

Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, целлюлоза микрокристаллическая, желатин, магния стеарат, гипромеллоза 5-6 сPs, сахароза, титана диоксид, полисорбат 80, глицерол 85%.

№  П.06.00/01878 от 28.04.2007 до 28.04.2011

р-р д/ин. 2,5 мг/мл амп. 2 мл, № 25

Прочие ингредиенты: натрия хлорид, вода для инъекций.

№  UA/0487/01/01 от 25.02.2009 до 25.02.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

верапамил (верапамила гидрохлорид) является антагонистом кальция (блокатором медленных кальциевых каналов) и относится к антиаритмическим средствам IV класса. Верапамила гидрохлорид является производным фенилалкиламина. Препарат содержит рацемическую смесь L- и D-форм верапамила; как блокатор кальциевых каналов L-изомер в 10–18 раз более активен, чем D-изомер.
Основным физиологическим эффектом верапамила является угнетение поступления ионов кальция через клеточные мембраны клеток миокарда и гладкомышечных клеток стенок кровеносных сосудов, без снижения концентрации кальция в сыворотке крови. При вазоспастической стенокардии расслабление коронарных артерий и устранение коронароспазма улучшает перфузию миокарда и доставку кислорода к сердцу. В результате расширения периферических артерий снижается ОПСС, системное АД и сопротивление выброса левого желудочка (постнагрузка), что в целом снижает напряжение стенок сердца и потребность миокарда в кислороде. Путем снижения внутриклеточной концентрации ионов кальция в клетках миокарда верапамил снижает сократимость миокарда (отрицательный инотропный эффект), а также расширяет коронарные и периферические артерии. Верапамил удлиняет рефрактерный период, что замедляет AV-проводимость. Антероградный рефрактерный период дополнительных путей проведения может уменьшаться. Верапамил может удлинять интервал P—Q на ЭКГ, что в основном коррелирует с концентрацией верапамила в плазме крови (особенно в начале лечения). Верапамил практически не оказывает влияния на продолжительность интервалов QRS или Q—T.
После однократного приема таблетированной формы около 90% верапамила гидрохлорида быстро всасывается в ЖКТ. В результате экстенсивного метаболизма (при участии фермента CYP 3A4) при первом прохождении через печень системная биодоступность низкая — 10–20%. При длительном применении относительная биодоступность повышается до 20–35%. Дисфункция печени может заметно повышать биодоступность верапамила при пероральном приеме. Максимальная концентрация в плазме крови в основном отмечается через 1–2 ч (таблетки верапамила 80 мг). Отмечаются значительные индивидуальные вариации концентрации верапамила в плазме крови. Верапамил широко распределяется в различных тканях организма; средний объем распределения составляет 4–7 л/кг. Верапамил поступает в СМЖ и грудное молоко, а также проникает через плаценту. Около 90% верапамила связывается с белками плазмы крови. Верапамил активно метаболизируется в печени с участием фермента CYP 3A4, в основном посредством N-деалкилирования и О-деметилирования. Основным метаболитом является норверапамил, концентрация которого в плазме крови превышает концентрацию верапамила. После приема препарата на протяжении 5 дней 70% верапамила выводится с мочой и 16% — с калом. Менее 4% экскретируется в неизмененном виде. Период полувыведения после однократного перорального приема составляет 2–8 ч. После повторного приема период полувыведения удлиняется до 4,5–12 ч. Продолжительность действия — 8–10 ч. Биодоступность верапамила у женщин выше, чем у мужчин.
При заболеваниях печени увеличивается биодоступность, объем распределения и период полувыведения верапамила. У пациентов с заболеваниями почек изменения фармакокинетики несущественны. Гемодиализ, гемофильтрация и перитонеальный диализ не влияют на элиминацию верапамила, поэтому нет необходимости повышать дозу верапамила в день проведения процедуры.

ПОКАЗАНИЯ:

профилактика приступов стенокардии (напряжения, нестабильной, вазоспастической — стенокардии Принцметала, вариантной стенокардии); профилактика и терапия суправентрикулярных тахикардий, включающих фибрилляцию и трепетание предсердий; АГ; вторичная профилактика после перенесенного острого инфаркта миокарда.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Стенокардия или АГ
Начальная доза для взрослых составляет 40–80 мг 3–4 раза в сутки. Дозу можно повышать еженедельно (при нестабильной стенокардии — ежедневно) до достижения желаемого клинического эффекта. Обычно дневная поддерживающая доза для взрослых колеблется между 240 и 480 мг в 3–4 приема (стенокардия) или в 2–3 приема (АГ).
Аритмия
С профилактической целью при возвратной пароксизмальной наджелудочковой тахикардии начальная доза для взрослых и подростков составляет 240–480 мг/сут в 3–4 приема. Для контроля ЧСС желудочков при хроническом трепетании или фибрилляции предсердий дневная доза для взрослых составляет 240–320 мг в 3–4 приема. Максимальное антиаритмическое действие обычно отмечается в пределах 48 ч от начала терапии в приведенных дозах.
Вторичная профилактика инфаркта миокарда
Лечение должно быть начато как можно раньше, через 7–14 дней после инфаркта миокарда. Обычная доза для взрослых составляет 120 мг 3 раза в сутки. При длительном приеме верапамила его биодоступность, как правило, увеличивается. Следовательно, может понадобиться коррекция дозы после 2–3 нед терапии верапамилом.
Применение у детей
Обычная суточная доза у детей в возрасте до 1 года составляет 4–10 мг/кг массы тела в 2–3 приема. У детей в возрасте от 1 года до 14 лет обычная суточная доза составляет 3–6 мг/кг массы тела в 2–3 приема.
Применение у лиц пожилого возраста
Лица пожилого возраста могут быть более чувствительными к действию верапамила при приеме в обычных дозах для взрослых. Следовательно, может понадобиться снижение дозы. В большей степени это относится к женщинам, чем к мужчинам.
Почечная недостаточность
Коррекции дозы, как правило, не требуется.
Печеночная недостаточность
При печеночной недостаточности доза должна быть снижена; при выраженной недостаточности — до ¹/₅ обычной дозы для взрослых.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к верапамила гидрохлориду или другим компонентам препарата; выраженная левожелудочковая недостаточность (давление заклинивания в легочной артерии >20 мм рт. ст. или фракция выброса левого желудочка <20–30%); выраженная артериальная гипотензия (систолическое АД <90 мм рт. ст.); кардиогенный шок; декомпенсированная сердечная недостаточность; осложненный острый инфаркт миокарда; АV-блокада II–III степени (без функционирующего водителя ритма сердца); синдром слабости синусного узла (если у пациента отсутствует функционирующий искусственный водитель ритма сердца); трепетание или фибрилляция предсердий в сочетании с наличием добавочного проводящего тракта (например WPW с-м или синдром Лауна — Ганонга — Левине); интоксикация препаратами наперстянки.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

большинство неблагоприятных эффектов верапамила развивается вследствие его вазодилатирующего и отрицательного хронотропного эффектов. Возможен запор приблизительно у 10–35% пациентов. Побочные эффекты, связанные с вазодилатацией, включают головную боль, эритему, головокружение, отечность голеней; при длительном применении может отмечаться гиперплазия десен. Более тяжелые реакции, часто требующие снижения дозы или прекращения терапии, включают брадикардию, артериальную гипотензию, хроническую сердечную недостаточность, AV-блокаду и асистолию. Эти побочные эффекты в большинстве случаев отмечаются у пациентов с левожелудочковой недостаточностью, нарушениями AV-проводимости или при одновременном приеме блокаторов β-адренорецепторов.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

верапамил может вызывать бессимптомную AV-блокаду I степени и транзиторную брадикардию, которые иногда сочетаются с ускользающим узловым ритмом.
Пациенты с гипертрофической кардиомиопатией подвержены высокому риску развития неблагоприятных кардиальных эффектов.
Риск развития побочных кардиальных эффектов повышается у пациентов, одновременно принимающих блокаторы β-адренорецепторов.
При сердечной недостаточности или нарушениях проводимости во время лечения верапамилом дозу препарата необходимо снизить или прекратить его прием, при необходимости необходимо назначить соответствующую терапию.
Особое внимание следует уделить применению верапамила при лечении новорожденных и детей первого года жизни в связи с тем, что они могут быть более чувствительны к нарушениям ритма, индуцируемым верапамилом.
У лиц пожилого возраста элиминация верапамила замедлена, а период полувыведения удлинен.
Доза верапамила должна быть снижена для пациентов с заболеваниями печени. Во время лечения верапамилом с определенными интервалами должна контролироваться функция печени.
Пациенты с почечной недостаточностью должны находиться под наблюдением, несмотря на то что в большинстве случаев коррекции дозы у них не требуется.
Может потребоваться снижение дозы верапамила у пациентов с нарушенной нейромышечной передачей (тяжелая псевдопаралитическая миастения, синдром Ламберта — Итона, мышечная дистрофия Дюшена, применение миорелаксантов во время наркоза).
Блокаторы кальциевых каналов могут снижать фертильность у мужчин, что нужно учитывать, если у мужчины, принимающего блокаторы кальциевых каналов, диагностируется бесплодие, которое нельзя объяснить другими причинами. Этот эффект полностью обратим после отмены препаратов.
У некоторых пациентов при употреблении алкоголя (этанола) во время лечения верапамилом может снижаться выведение алкоголя из организма.
Пациенты, получающие терапию верапамилом, должны воздерживаться от употребления грейпфрутового сока.
Верапамил проникает через плаценту и может быть выявлен в крови пупочной вены после родов. Верапамил применяли для профилактики преждевременных родов, однако не сообщалось ни о пролонигировании родов, ни о повышении потребности в акушерских вмешательствах. Тем не менее отсутствуют сравнительные исследования относительно безопасности применения верапамила в период беременности и родов, поэтому верапамил должен использоваться только в отдельных случаях, когда ожидаемая польза терапии превышает потенциальный риск для плода; с особой осторожностью — в I триместр беременности.
Верапамил экскретируется в грудное молоком, концентрация в котором может составлять 60% по отношению к содержанию в плазме крови матери. Экспозиция для ребенка — <0,01% дозы, полученной матерью, поэтому вероятность развития побочных эффектов низкая. Сообщалось о случаях реакций гиперчувствительности, вызванных верапамилом, содержащимся в грудном молоке.
В зависимости от индивидуальной чувствительности верапамил может ухудшать способность к управлению транспортом и работе с механизмами, особенно в начале лечения. Во время лечения верапамилом концентрация алкоголя в сыворотке крови может быть выше, чем обычно, а влияние алкогольной интоксикации — более продолжительным.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

верапамил метаболизируется с участием фермента CYP 3A4, который он ингибирует. Верапамил является также ингибитором P-гликопротеина.
Верапамил фармакодинамически взаимодействует с антиаритмическими препаратами, такими как амиодарон, дизопирамид, дофетилид, хинидин, блокаторы β-адренорецепторов; антигипертензивными препаратами, такими как клонидин и празозин; одновременное применение может повышать риск сердечной недостаточности, нарушения AV-проводимости и выраженной гипотензии.
Верапамил ингибирует метаболизм дофетилида и хинидина, а также может ингибировать метаболизм амиодарона и дизопирамида. При сочетанном применении с дифетилидом отмечалось увеличение интервала Q—T. При применении верапамила с хинидином могут развиваться гипотензия и отек легких у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией.
Верапамил снижает клиренс атенолола у пациентов, склонных к брадикардии. Уровни метопролола и верапамила повышаются при сочетанном применении. В меньшей степени верапамил ингибирует метаболизм пропранолола. Пациентам, применяющим тимолол в форме глазных капель, показано дополнительное обследование.
Пациентам, принимающим верапамил, противопоказано в/в введение блокаторов β-адренорецепторов.
Взаимодействие верапамила с другими блокаторами ионов кальция не исследовалось. Верапамил влияет на фармакокинетику препаратов, метаболизирующихся с участием фермента CYP 3A4 (дилтиазем, амлодипин, фелодипин, нилвадипин, нимодипин, нифедипин, низолдипин, нитрендипин и другие антагонисты ионов кальция).
Верапамил может на 70% повышать концентрацию дигоксина в плазме крови, следовательно, при одновременном приеме дозу дигоксина необходимо снизить вдвое. При одновременном применении увеличивается биодоступность дигитоксина (на 25–35%) и удлиняется интервал Q–T.
Соли кальция устраняют фармакодинамические эффекты верапамила. Верапамил может оказывать токсическое влияние при сочетанном приеме с цефтриаксоном и клиндамицином. Кларитромицин и эритромицин также могут способствовать увеличению токсичности верапамила, ингибируя его метаболизм. Рифампицин оказывает выраженное влияние на метаболизм верапамила.
Верапамил ингибирует метаболизм карбамазепина, а также был отмечен нейротоксический эффект при их сочетанном применении. Фенобарбитал и фенитоин повышают метаболизм верапамила. Отмечалось повышение токсичности фенитоина при сочетанном использовании. Верапамил и фенитоин при одновременном применении могут вызвать гиперплазию десен.
Влияние верапамила на концентрацию лития в плазме крови варьирует, однако одновременное применение может повышать нейротоксичность препаратов лития.
Верапамил на 15% увеличивает биодоступность имизина. Фармакодинамические взаимодействия верапамила с флуоксетином (ингибитор CYP 3A4) и другими антидепрессантами (субстратами CYP 3A4, нефазодоном, сертиндолом, сертралином и венлафаксином) не исследовались, однако пациенты должны быть обследованы на предмет возможного развития побочных эффектов.
Кетоконазол ингибирует метаболизм верапамила и увеличивает его биодоступность. Воздействие флуконазола и итраконазола на метаболизм верапамила не исследовалось, однако оно не исключено.
Верапамил увеличивает системную экспозицию некоторых противоопухолевых препаратов, включающих доксорубицин, паклитаксел, тамоксифен, и, возможно, циклофосфамид и торемифен. Верапамил также увеличивает системную экспозицию циклоспорина. Верапамил при применении с циклоспорином может вызывать гиперплазию десен.
Применение верапамила может усиливать антитромботический эффект ацетилсалициловой кислоты, тогда как ацетилсалициловая кислота может снижать гипотензивный эффект верапамила.
Верапамил увеличивает биодоступность мидазолама, триазолама и буспирона и значительно потенцирует их эффект. Подобное взаимодействие возможно с алпразоламом и золпидемом.
Циметидин ингибирует элиминацию верапамила.
Исследование влияния верапамила на метаболизм ГКС, метаболизм которых связан с ферментом CYP 3A4, не проводилось, однако возможность метаболичского взаимодействия не исключена.
Влияние верапамила на ингибиторы ВИЧ-протеазы и ингибиторы обратной ненуклеозидной транскриптазы не исследовалось, однако возможность фармакокинетического взаимодействия не исключена. Отрицательный инотропный и гипотензивный эффект может потенцироваться при использовании ингаляционных анестетиков (галотан). Одновременное в/в введение дантролена и верапамила может приводить к развитию гиперкалиемии и выраженному угнетению циркуляции.
Верапамил ингибирует метаболизм ингибиторов ГМГ-КоА-редуктазы (статинов). При сочетанном применении биодоступность симвастатина увеличивается в 6,2 раза, а максимальная концентрация в плазме крови — в 3,4 раза. Подобное взаимодействие может отмечаться при одновременном применении с аторвастатином и ловастатином и маловероятно — с флувастатином и правастатином.
Одновременное применение цизаприда с верапамилом увеличивает интервал Q–T. Верапамил снижает клиренс и увеличивает период полувыведения теофиллина на 20–30%. Сильденафил на фоне терапии верапамилом следует назначать с осторожностью, поскольку это может обусловить развитие аритмии и гипотензии.
Сульфинпиразон усиливает элиминацию и антитромбоцитарное действие верапамила.
Инфузия дантролена натрия при терапии верапамилом может вызывать развитие гипотензии и желудочковой тахикардии.
Эффекты этилового спирта и верапамила взаимно потенцируют друг друга. Верапамил также ингибирует элиминацию этилового спирта.
Сок грейпфрута на ¹/₃ увеличивает биодоступность верапамила.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

передозировка верапамила в некоторых случаях может представлять угрозу для жизни. Симптоматика в основном развивается через 30–60 мин после приема внутрь в дозе, в 5–10 раз превышающей терапевтическую. Со стороны ЦНС отмечается дезориентация, спутанность сознания, судороги; развивается циркуляторный коллапс и кома. Могут возникать тошнота, рвота, метаболический ацидоз и вторичная гипергликемия. Наиболее типичными сердечно-сосудистыми проявлениями передозировки являются гипотензия, брадикардия, AV-блокада, узловой ускользающий ритм, возможна асистолия.
При передозировке показано промывание желудка, лаваж кишечника и прием активированного угля. Лечение симптоматическое и поддерживающее; показано в/в введение 10–20 мл 10% р-ра кальция глюконата (2,25–4,5 ммоль) со скоростью 5 ммоль/ч. При наличии AV-блокады II–III степени, брадикардии или асистолии показано введение атропина, изопреналина или орципреналина. Проводят мониторирование функции сердца. В случае развития гипотензии показано введение допамина, добутамина или норэпинефрина. При наличии симптомов сердечной недостаточности рекомендуется продолжать введение допамина, добутамина и/или кальция глюконата.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при комнатной температуре 15–25 °С.