Гальвус - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ГАЛЬВУС

(GALVUS)

Склад:

діюча речовина: vildagliptin;

1 таблетка містить вілдагліптину 50 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Гіпоглікемічні синтетичні та інші засоби. Інгібітори дипептидилпептидази-4. Код АТС A10B H02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Гальвус показаний як доповнення до дієти та фізичної активності для покращання глікемічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом типу II:

- у комбінації з метформіном, сульфонілсечовиною, тіазолідинедіоном, якщо дієта, фізичні вправи та окремі протидіабетичні препарати не дають ефективних результатів глікемічного контролю.

Протипоказання.

• Відома гіпер чутливість до вілдагліптину або до будь-якої допоміжної речовини;

• Пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози та галактози;

• Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза препарату Гальвус становить 100 мг у комбінації з метформіном, тіазолідинедіоном. Дозу в 50 мг слід приймати вранці, та дозу в 50 мг - ввечері.

При застосуванні препарату в комбінації із сульфонілсечовиною рекомендована доза вілдагліптину становить 50 мг один раз на добу, вранці.

Перевищувати дозу препарату 100 мг не рекомендовано.

Якщо існує потреба ретельнішого глікемічного контролю при найвищій рекомендованій денній дозі вілдагліптину, то слід розглянути можливість призначення додаткових протидіабетичних препаратів, таких як метформін, сульфонілсечовина, тіазолідинедіон.

Дозування у пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок

Гальвус не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки, в тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ у 3 рази вищий за верхню межу норми.

Для пацієнтів з порушенням функції нирок немає потреби у корекції дозування препарату Гальвус. Однак препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок або з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС), яким проводиться гемодіаліз.

Дозування у людей літнього віку

У пацієнтів у віці 65 років та старше, які застосовували препарат Гальвус, не спостерігалося жодних відмінностей щодо загальної безпеки, переносимості або ефективності порівняно з пацієнтами молодшого віку. Таким чином, немає потреби у зміні дозування.

Дозування у дітей

Застосування препарату не вивчалось у пацієнтів віком до 18 років. Таким чином, його не рекомендується застосовувати для лікування дітей.

Побічні реакції.

Більшість побічних реакцій, що виникали при прийомі препарату Гальвус, були легкими за характером та тимчасовими, а також такими, що не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв’язку між розвитком побічних реакцій та віком, расою, тривалістю прийому препарату або добовою дозою. Поодинокі випадки ангіо невротичного набряку, про які повідомлено у зв’язку із застосуванням вілдагліптину, спостерігалися з такою ж частотою, як і у контрольній групі. Більш високий відсоток випадків спостерігався у тій групі, де вілдагліптин застосовувався у комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (інгібітором АПФ). Повідомлялося також про окремі випадки розвитку печінкової недостатності (у тому числі гепатиту). Ці випадки були зазвичай безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних. Підвищення рівнів трансаміназ були переважно безсимптомними, не прогресували та не були пов’язані з холестазом або жовтяницею.

Побічні реакції, що спостерігалися протягом досліджень у пацієнтів, які приймали препарат Гальвус як моно терапію та у складі комбінованої терапії, вказані нижче у порядку зниження серйозності. Частота визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (>10000, ≤1/1000), дуже рідко (≤1/10000).

Моно терапія препаратом Гальвус

З боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор.

З боку кістково-м’язової та сполучної системи:

не часто – артралгія.

З боку обміну речовин: не часто – гіпоглікемія.

З боку органів дихання: дуже рідко – гострі респіраторні вірусні інфекції, рино фарингіт.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – периферичні набряки.

Порушення загального стану та пов’язані зі способом застосування препарату:

нечасто – периферичні набряки.

Комбінація препарату з метформіном

З боку нервової системи: часто – тремор, запаморочення, головний біль;

нечасто - стомлення.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота.

З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія.

Комбінація препарату із сульфонілсечовиною

З боку органів дихання: дуже рідко – рино фарингіт.

З боку нервової системи: часто – тремор, запаморочення, головний біль, астенія.

З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор.

З боку обміну речовин: часто – гіпоглікемія.

Порушення загального стану та пов’язані зі способом застосування препарату:

часто – астенія.

Комбінація препарату з тіазолідинедіоном

Обстеження: часто – збільшення маси тіла.

З боку нервової системи: нечасто –головний біль, астенія.

З боку системи обміну речовин: часто – збільшення маси тіла;

нечасто – гіпоглікемія.

З боку серцево-судинної системи: часто – периферичні набряки.

Передозування.

Ознаки та симптоми

Гальвус призначали здоровим добровольцям один раз на добу у дозах 25, 50, 100, 200, 400 та 600 мг тривалістю до 10 послідовних днів. Дози до 200 мг характеризувалися доброю переносимістю. При дозуванні 400 мг спостерігалися три випадки виникнення м’язового болю, а також кілька випадків легкої та короткочасної парестезії, гарячки, розвитку набряків та тимчасового підвищення рівнів ліпази (у 2 рази вище за верхню межу норми). При дозуванні 600 мг у одного із добровольців виник набряк ніг та рук, значне підвищення рівня фосфокінази креатині ну (ФКК), що супроводжувалося підвищенням рівня АСТ, С-реактивного білка та міоглобіну. У трьох добровольців цієї групи мали набряк обох ніг, що у двох випадках супроводжувалось парестезією. Усі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після припинення застосування досліджуваного препарату.

Лікування

Гальвус не виводиться при діалізі, однак більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна видалити за допомогою гемодіалізу.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Дотепер немає ніяких відповідних, належним чином контрольованих досліджень застосування вілдагліптину у вагітних жінок, тому вілдагліптин слід застосовувати у період вагітності лише у тих випадках, коли очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Дослідження, що проводяться на тваринах, не завжди можуть передбачити реакцію людського організму. Оскільки наявна інформація переконливо свідчить про те, що порушення рівня глюкози в період вагітності пов’язано з більшою частотою виникнення вроджених аномалій, а також із підвищеною неонатальною смертністю, більшість експертів рекомендує моно терапію інсуліном в період вагітності для підтримання глюкози у крові на рівнях, якомога ближчих до нормальних.

Період годування груддю

Не відомо, чи проникає вілдагліптин у грудне молоко, тому Гальвус не слід призначати жінкам у період годування груддю.

Діти.

Препарат не призначають дітям.

Особливості застосування.

Загальні

Гальвус не є замінником інсуліну для інсулінзалежних пацієнтів. Препарат не слід застосовувати для лікування діабетичного кето ацидозу у пацієнтів з діабетом типу I.

Порушення функції нирок

Досвід застосування препарату для лікування пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок, а також пацієнтів з нирковою недостатністю в термінальній стадії (ННТС) на гемодіалізі обмежений. Тому застосування Гальвусу не рекомендовано у цих групах пацієнтів.

Порушення функції печінки

Гальвус не рекомендований для застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ більше ніж у 3 рази перевищував верхню межу норми.

Контроль рівнів ферментів печінки

Рідко повідомлялося про випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). У таких випадках у пацієнтів перебіг ускладнення був, переважно, безсимптомним, без клінічних наслідків, а показники тестів функції печінки (ТФП) після припинення лікування поверталися до нормальних рівнів. Перед початком лікування препаратом Гальвус слід проводити ТФП. Гальвус не рекомендований пацієнтам з порушенням функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ більше ніж у 3 рази перевищував верхню межу норми. Слід проводити моніторинг результатів ТФП під час лікування препаратом протягом першого року лікування з інтервалом один раз на три-чотири місяці, а також періодично пізніше.

Для пацієнтів, у яких спостерігалися підвищені рівні трансаміназ, слід проводити повторний моніторинг функції печінки для підтвердження результатів, а також подальший моніторинг з частим проведенням тестів функції печінки, доки порушені рівні не повернуться до нормальних показників. Якщо підвищення рівня АЛТ або АСТ у 3 рази вище за верхню межу норми або вище, то рекомендується припинити лікування препаратом Гальвус. Пацієнти, у яких виникли жовтяниця або інші ознаки порушення функції печінки, повинні припинити застосування препарату Гальвус та негайно звернутися до свого терапевта. Після припинення лікування препаратом та нормалізації результатів ТФП лікування вілдагліптином не слід розпочинати знову.

Інші

До складу препарату Гальвус, таблетки, входить лактоза. Пацієнтам із рідкісними спадковими захворюваннями – непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або мальабсорбцією глюкози та галактози – препарат Гальвус протипоказаний.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з обладнанням не проводились. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати авто транспортом або працювати з обладнанням.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ензиму цитохрому Р₄₅₀ (CYP) і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP 450, то він не вступає у взаємодію з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів.

Окрім того, вілдагліптин не впливає на метаболічний кліренс інших препаратів, що метаболізуються ензимами CYP 1А 2, CYP 2С 8, CYP 2С 9, CYP 2С 19, CYP 2D6, CYP 2Е 1 та CYP 3А 4/5.

Проводилися дослідження взаємодії з препаратами. У результаті одночасного застосування вілдагліптину з препаратами, які часто призначають пацієнтам з діабетом типу II або з вузьким терапевтичним вікном, не було виявлено клінічно значущої взаємодії з іншими пероральними протидіабетичними препаратами (глібенкламід, піоглітазон, метформін), амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастаніном або варфарином.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Вілдагліптин належить до класу речовин, що посилюють роботу бета-клітин острівкового апарату підшлункової залози, є потужним та селективним інгібітором дипептидил-пептидази-4 (DPP-4), що покращує глікемічний контроль.

Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. У пацієнтів з діабетом типу II прийом вілдагліптину призупиняє активність ферменту DPP-4 за 24 години. Інгібіція вілдагліптином DPP-4 викликає підвищення ендогенного рівня гормонів інкретину ГПП-1 (глюкагонподібний пептид 1) та ГІП (глюкозозалежний інсулінотропний пептид) під час голодування та після прийому їжі.

Шляхом підвищення ендогенних рівнів цих гормонів вілдагліптин покращує чутливість бета-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів з діабетом типу II препаратом у дозах від 50 до 100 мг на добу суттєво покращило маркери функції бета-клітин. Ступінь покращання функції бета-клітин залежить від початкового ступеня тяжкості захворювання; у пацієнтів, не хворих на діабет (з нормальним рівнем глюкози у крові), вілдагліптин не спричиняє стимуляції секреції інсуліну або зниження рівнів глюкози.

Шляхом підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 вілдагліптин посилює чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до покращання глюкозозалежної секреції глюкагону. Скорочення невідповідного рівня глюкагону під час прийому їжі призводить до виснаження резистентності до інсуліну.

Значне зростання співвідношення інсулін-глюкагон протягом гіпоглікемії, спричиненої підвищеними рівнями гормону інкретина, призводить до зниження продукції глюкози   під час голодування та після прийому їжі, що викликає скорочення глікемії.

Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, що полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається під час лікування вілдагліптином. Окрім того, спостерігається скорочення ліпемії після прийому їжі, що не пов’язане з опосередкованою дією вілдагліптину на інкретин на посилення функціонування бета-клітин острівкового апарату підшлункової залози.

Фармакокінетика.

Лінійність

Вілдагліптин швидко абсорбується з абсолютною оральною біодоступністю 85 %. Максимальна концентрація у плазмі крові (C_max) для вілдагліптину та площа під кривою концентрація в плазмі/час (AUC) збільшуються майже пропорційно дозуванню при всьому діапазоні терапевтичного дозування.

Абсорбція

Після перорального прийому натщесерце вілдагліптин швидко абсорбується, причому C_max спостерігається через 1,7 години. Одночасний прийом з їжею незначно скорочує ступінь абсорбції вілдагліптину, що підтверджено 19 % скороченням C_max, а також відкладенням часу досягнення C_max у плазмі крові до 2,5 години. Змін в об’ємі абсорбції не спостерігається, а прийом їжі не змінює загальної чутливості до препарату (AUC).

Розподіл

Коефіцієнт зв’язування вілдагліптину з протеїнами плазми крові низький (9,3 %); вілдагліптин розподіляється рівнозначно між плазмою крові та еритроцитами. Середній об’єм розподілу вілдагліптину на стадії плато після внутрішньо венного введення (V_ss) становить 71 літр, що говорить про екстра судинний розподіл.

Метаболізм

Метаболізм є основним шляхом виведення вілдагліптину у людей, що становить до 69 % від прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, є фармакологічно неактивним та являється продуктом гідролізу складової ціану, що становить 57 % дози та супроводжується амідним гідролізом (4 % дози). DPP-4 частково бере участь у гідролізі вілдагліптину, що було підтверджено дослідженням in vivo у тварин із дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптин не метаболізується ензимами цитохрому Р₄₅₀ в такому об’ємі, який би піддавався обрахуванню. Дослідження in vitro продемонстрували, що вілдагліптин не інгібує і не індукує ензими цитохрому Р₄₅₀.

Виведення

Після перорального прийому [¹⁴С]-вілдагліптину приблизно 85 % дози виводиться із сечею і 15 % дози – з калом. Ниркове виведення незміненого вілдагліптину становить 23 % від перорально прийнятої дози. Після внутрішньо венного введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41  л на годину та 13  л на годину відповідно. Середній період напів виведення після внутрішньо венного введення становить приблизно 2 години. Період напів виведення після перорального прийому становить приблизно 3 години та не залежить від дози.

Окремі групи пацієнтів

Стать

Не спостерігалося ніяких відмінностей у фармакокінетиці препарату у чоловіків та жінок різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібіція DPP-4 Гальвусом не залежить від статі пацієнта.

Захворювання печінки

Вплив порушення функції печінки на фармакокінетику Гальвусу досліджувався у пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки, на основі оцінки за шкалою класифікації Чайлд-П’ю (від 6 для незначного до 12 для серйозного порушення), порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Експозиція Гальвусу (100 мг) після прийому разової дози пацієнтами з незначними та помірними порушеннями функції печінки була зниженою (на 20 % та 8 % відповідно), у той час експозиція Гальвусу у пацієнтів із серйозними порушеннями збільшувалася на          22 %. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) чутливості до Гальвусу становила приблизно 30 %, що не вважається клінічно суттєвим. Не було виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки та змінами експозиції Гальвусу.

Захворювання нирок

У пацієнтів із незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок та у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності на гемодіалізі системна чутливість до вілдагліптину була підвищеною (С_max – від 8 % до 66 %, AUC – від 32 % до 134 %) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Чутливість до неактивного метаболіту (LAY151) збільшувалася зі зростанням ступеня серйозності порушення функції нирок (AUC більша в 1,6-6,7 разу). Зміна чутливості до вілдагліптину не залежала від ступеня серйозності порушення функції нирок, на відміну від зміни чутливості до неактивного метаболіту. Період напів виведення вілдагліптину не залежав від порушення функції нирок. Для пацієнтів з легкими порушеннями функції нирок немає потреби у зміні дозування. Зважаючи на обмежений досвід, Гальвус не рекомендується застосовувати   для лікування пацієнтів з помірними та серйозними порушеннями функції нирок та пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі.

Пацієнти літнього віку

У здорових за іншими показниками пацієнтів (у віці 70 років та старше) загальна експозиція Гальвусу (100 мг один раз на добу) збільшувалася на 32 %, а максимальна концентрація в плазмі крові – на 18 % порівняно з молодшими здоровими добровольцями (віком від 18 до 40 років).

Ці зміни не вважаються клінічно значущими. Інгібіція DPP-4 Гальвусом не залежить від віку пацієнтів у досліджуваних вікових групах.

Діти

Немає даних щодо фармакокінетики.

Раса

Немає ніяких підтверджень того, що раса пацієнта впливає на фармакокінетику препарату.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, плоскі таблетки з фаскою, від білого до

світло-жовтуватого кольору, з відтиском «NVR» з одного боку та «FB» – з іншого.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці; або по 14 таблеток у блістері, по 2 або 4 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Новартіс Фарма Штейн АГ.

Місцезнаходження. Шаффхаусерштрассе, СН-4332 Штейн, Швейцарія.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 50 мг, № 7, № 28, № 56

Прочие ингредиенты: целлюлоза микрокристаллическая, лактоза безводная, натрия крахмалгликолят, магния стеарат.

№ UA/11241/01/01 от 13.12.2010 до 13.12.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Вилдаглиптин относится к классу веществ, которые усиливают работу бета-клеток островкового аппарата поджелудочной железы, является мощным и селективным ингибитором дипептидилпептидазы-4 (DPP-4), который улучшает гликемический контроль.
Применение вилдаглиптина приводит к быстрому и полному прекращению активности DPP-4. У пациентов с диабетом II типа прием вилдаглиптина приостанавливает активность фермента DPP-4 через 24 ч. Ингибирование вилдаглиптином DPP-4 вызывает повышение эндогенного уровня гормонов инкретина ГПП-1 (глюкагоноподобный пептид-1) и ГИП (глюкозозависимый инсулинотропный пептид) во время голодания и после приема пищи.
Путем повышения эндогенных уровней этих гормонов вилдаглиптин улучшает чувствительность бета-клеток к глюкозе, что приводит к усилению секреции глюкозозависимого инсулина. Лечение пациентов с диабетом II типа препаратом в дозах от 50 до 100 мг/сут существенно улучшило маркеры функции бета-клеток. Степень улучшения функции бета-клеток зависит от начальной степени тяжести заболевания; у пациентов без диабета (с нормальным уровнем глюкозы в крови), вилдаглиптин не вызывает стимуляции секреции инсулина или снижения уровней глюкозы.
Путем повышения эндогенных уровней ГПП-1 вилдаглиптин усиливает чувствительность альфа-клеток к глюкозе, что приводит к улучшению глюкозозависимой секреции глюкагона. Снижение несоответствующего уровня глюкагона во время приема пищи приводит к истощению резистентности к инсулину.
Значительный рост соотношения инсулин-глюкагон на протяжении гипогликемии, вызванный повышенными уровнями гормона инкретина, приводит к снижению продукции глюкозы во время голодания и после приема пищи, что вызывает снижение гликемии.
Известное влияние повышенного уровня ГПП-1, которое состоит в увеличении периода эвакуации содержимого желудка, не наблюдается во время лечения вилдаглиптином. Кроме того, наблюдается снижение липемии после приема пищи, что не связано с опосредствованным действием вилдаглиптина на инкретин и усиление функционирования бета-клеток островкового аппарата поджелудочной железы.
Фармакокинетика.
Линейность. Вилдаглиптин быстро абсорбируется с абсолютной биодоступностью при пероральном приеме 85%. C_max в плазме крови для вилдаглиптина и AUC увеличиваются почти пропорционально дозированию при всем диапазоне терапевтического дозирования.
Абсорбция. После перорального приема натощак вилдаглиптин быстро абсорбируется, причем C_max достигается через 1,7 ч. Одновременный прием с пищей незначительно снижает степень абсорбции вилдаглиптина, что подтверждено снижением C_max на 19%, а также удлинением времени достижения C_max в плазме крови до 2,5 ч. Изменений в объеме абсорбции не наблюдается, а прием пищи не изменяет общей чувствительности к препарату (AUC).
Распределение. Коэффициент связывания вилдаглиптина с протеинами плазмы крови низкий (9,3%); вилдаглиптин распределяется равнозначно между плазмой крови и эритроцитами. Средний объем распределения вилдаглиптина на стадии плато после в/в введения (Vss) составляет 71 л, что свидетельствует об экстрасосудистом распределении.
Метаболизм. Метаболизм является основным путем выведения вилдаглиптина у людей, составляет до 69% принятой дозы. Основной метаболит — LAY151 фармакологически неактивен и является продуктом гидролиза циана, что составляет 57% дозы и сопровождается амидным гидролизом (4% дозы). DPP-4 частично принимает участие в гидролизе вилдаглиптина, что подтверждено исследованием in vivo у животных с дефицитом DPP-4.
Вилдаглиптин не метаболизируется энзимами цитохрома Р450 в таком объеме, который можно было бы вычислить. Исследования in vitro продемонстрировали, что вилдаглиптин не ингибирует и не индуцирует энзимы цитохрома Р450.
Выведение. После перорального приема 14С-вилдаглиптина приблизительно 85% дозы выводится с мочой и 15% — с калом. Выведение почками неизмененного вилдаглиптина составляет 23% перорально принятой дозы. После в/в введения здоровым добровольцам общий плазменный и почечный клиренс вилдаглиптина составляет 41 и 13 л/ч соответственно. Средний Т_½ после в/в введения составляет приблизительно 2 ч. Т_½ после перорального приема составляет приблизительно 3 ч и не зависит от дозы.
Отдельные группы пациентов.
Пол. Не наблюдалось никаких отличий в фармакокинетике препарата у мужчин и женщин разного возраста и с разным индексом массы тела (ИМТ). Ингибирование DPP-4 Гальвусом не зависит от пола пациента.
Заболевания печени.
Влияние нарушения функции печени на фармакокинетику Гальвуса исследовалось у пациентов с легкими, умеренными и тяжелыми нарушениями функции печени, на основе оценки по шкале классификации Чайлд-Пью (от 6 для легкого до 12 для тяжелого нарушения), сравнительно с пациентами с нормальной функцией печени. Экспозиция Гальвуса после однократного приема 100 мг пациентами с легкими и умеренными нарушениями функции печени была сниженной (на 20 и 8% соответственно), в то время экспозиция Гальвуса у пациентов с тяжелыми нарушениями увеличивалась на 22%. Максимальное изменение (увеличение или уменьшение) чувствительности к Гальвусу составляло приблизительно 30%, что не является клинически значимым. Не выявлено зависимости между тяжестью нарушения функции печени и изменениями экспозиции Гальвуса.
Заболевания почек.
У пациентов с незначительными, умеренными и тяжелыми нарушениями функции почек и у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности на гемодиализе системная чувствительность к вилдаглиптину была повышенной (С_max — от 8 до 66%, AUC — от 32 до 134%) сравнительно с пациентами с нормальной функцией почек. Чувствительность к неактивному метаболиту (LAY151) повышалась пропорционально тяжести нарушения функции почек (AUC увеличилась в 1,6–6,7 раза). Изменение чувствительности к вилдаглиптину не зависело от степени тяжести нарушения функции почек, в отличие от изменения чувствительности к неактивному метаболиту. Т_½ вилдаглиптина не зависел от нарушения функции почек. Для пациентов с легкими нарушениями функции почек нет необходимости в изменении дозирования. Принимая во внимание ограниченный опыт, Гальвус не рекомендуют применять для лечения пациентов с умеренными и тяжелыми нарушениями функции почек и пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности, находящимся на гемодиализе.
Пациенты пожилого возраста.
У здоровых пациентов (в возрасте 70 лет и старше) общая экспозиция Гальвуса (100 мг 1 раз в сутки) увеличивалась на 32%, а максимальная концентрация в плазме крови — на 18% сравнительно с молодыми здоровыми добровольцами (в возрасте от 18 до 40 лет).
Эти изменения не считают клинически значимыми. Ингибирование DPP-4 Гальвусом не зависит от возраста пациентов в исследуемых возрастных группах.
Дети. Нет данных относительно фармакокинетики.
Раса. Нет никаких подтверждений того, что раса пациента влияет на фармакокинетику препарата.

ПОКАЗАНИЯ:

• Гальвус показан как дополнение к диете и физической активности для улучшения гликемического контроля у пациентов с сахарным диабетом II типа;
• в комбинации с метформином, сульфонилмочевиной, тиазолидиндионом, если диета, физические упражнения и отдельные противодиабетические препараты не дают эффективных результатов гликемического контроля.

ПРИМЕНЕНИЕ:

рекомендуемая доза препарата Гальвус составляет 100 мг в комбинации с метформином, тиазолидиндионом. Необходимо принимать 50 мг утром и 50 мг вечером.
При применении препарата в комбинации с сульфонилмочевиной рекомендуемая доза вилдаглиптина составляет 50 мг 1 раз в сутки утром. Превышать дозу препарата 100 мг не рекомендовано.
При необходимости более строгого гликемического контроля при применении наивысшей рекомендуемой суточной дозе вилдаглиптина, следует рассмотреть возможность назначения дополнительных противодиабетических препаратов, таких как метформин, сульфонилмочевина, тиазолидиндион.
Дозирование у пациентов с нарушением функции печени или почек. Гальвус не рекомендуют применять у пациентов с нарушением функции печени, в том числе у лиц, у которых до лечения уровень АлАТ или АсАТ в 3 раза превышал верхнюю границу нормы.
Для пациентов с нарушением функции почек нет необходимости в коррекции дозирования препарата Гальвус. Однако препарат не рекомендуют применять у больных с умеренным или тяжелым нарушением функции почек или с почечной недостаточностью в терминальной стадии, которым проводится гемодиализ.
Дозирование у лиц пожилого возраста. У пациентов в возрасте 65 лет и старше, применявших препарат Гальвус, не отмечено никаких отличий относительно общей безопасности, переносимости или эффективности по сравнению с пациентами молодого возраста. Таким образом, нет необходимости в изменении дозирования.
Дозирование у детей. Применение препарата у пациентов в возрасте младше 18 лет не изучалось. Таким образом, его не рекомендуют применять для лечения у детей.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

известная гиперчувствительность к вилдаглиптину или любому вспомогательному веществу. Пациентам с непереносимостью лактозы, дефицитом лактазы или мальабсорбцией глюкозы и галактозы. Детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

большинство побочных реакций, возникавших при приеме препарата Гальвус, были легкого течения и временными, а также не требовали прекращения лечения. Не выявлено связи между развитием побочных реакций и возрастом, расой, продолжительностью приема препарата или суточной дозой. Единичные случаи ангионевротического отека, о которых сообщено в связи с применением вилдаглиптина, наблюдались с такой же частотой, как и в контрольной группе. Более высокий процент случаев наблюдался в той группе, где вилдаглиптин применялся в комбинации с ингибитором АПФ. Сообщалось также о частных случаях развития печеночной недостаточности (в том числе гепатита). Эти случаи были обычно бессимптомными, без клинических проявлений, а результаты тестов функции печени после прекращения лечения возвращались к норме. Повышение уровней трансаминаз было преимущественно бессимптомным, не прогрессировало и не было связано с холестазом или желтухой.
Побочные реакции, которые наблюдались на протяжении исследований у пациентов, принимавших препарат Гальвус как монотерапию и в составе комбинированной терапии, указаны ниже в порядке снижения серьезности. Частота определяется таким образом: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), редко (>10 000, ≤1/1000), очень редко (≤1/10 000).
Монотерапия препаратом Гальвус
Со стороны нервной системы: часто — головокружение; нечасто — головная боль.
Со стороны ЖКТ: нечасто — запор.
Со стороны костно-мышечной и соединительной системы: нечасто — артралгия.
Со стороны обмена веществ: нечасто — гипогликемия.
Со стороны органов дыхания: очень редко — ОРВИ, ринофарингит.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто — периферические отеки.
Общие нарушения: нечасто — периферические отеки.
Комбинация препарата с метформином
Со стороны нервной системы: часто — тремор, головокружение, головная боль; нечасто — утомляемость.
Со стороны ЖКТ: часто — тошнота.
Со стороны обмена веществ: часто — гипогликемия.
Комбинация препарата с сульфонилмочевиной
Со стороны органов дыхания: очень редко — ринофарингит.
Со стороны нервной системы: часто — тремор, головокружение, головная боль, астения.
Со стороны ЖКТ: нечасто — запор.
Со стороны обмена веществ: часто — гипогликемия.
Общие нарушения: часто — астения.
Комбинация препарата с тиазолидиндионом
Обследование: часто — увеличение массы тела.
Со стороны нервной системы: нечасто — головная боль, астения.
Со стороны обмена веществ: часто — увеличение массы тела; нечасто — гипогликемия.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: часто — периферические отеки.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

Общие. Гальвус не является заменителем инсулина для инсулинзависимых пациентов. Препарат не следует применять для лечения диабетического кетоацидоза у пациентов с диабетом I типа.
Нарушение функции почек. Опыт применения препарата для лечения у пациентов с умеренным или тяжелым нарушением функции почек, а также у лиц с почечной недостаточностью в терминальной стадии, находящихся на гемодиализе, ограничен. Поэтому применение Гальвуса у таких больных не рекомендуется.
Нарушение функции печени. Гальвус не рекомендуют для применения у пациентов с нарушением функции печени, в том числе пациентов, у которых до лечения уровень АлАТ или АсАТ более чем в 3 раза превышал верхнюю границу нормы.
Контроль уровня ферментов печени. Редко сообщалось о случаях нарушения функции печени (включая гепатит). В таких случаях у пациентов течение осложнения было преимущественно бессимптомным, без клинических проявлений, а показатели тестов функции печени после прекращения лечения возвращались к норме. Перед началом лечения препаратом Гальвус необходимо контролировать показатели функции печени. Гальвус не рекомендуют пациентам с нарушением функции печени, в том числе лицам, у которых до лечения уровень АлАТ или АсАТ более чем в 3 раза превышал верхнюю границу нормы. Необходимо проводить мониторинг показателей функции печени во время лечения препаратом на протяжении 1-го года лечения с интервалом 1 раз в 3–4 мес, а также периодически позднее.
Для пациентов, у которых отмечают повышение уровня трансаминаз, необходимо проводить повторный мониторинг функции печени для подтверждения результатов, а также дальнейший мониторинг с частым проведением тестов функции печени, пока нарушенные показатели не вернутся к норме. Если повышение уровня АлАТ или АсАТ в 3 и более раза выше верхней границы нормы, рекомендуют прекратить лечение препаратом Гальвус. Пациенты, у которых развилась желтуха или другие признаки нарушения функции печени, должны прекратить применение препарата Гальвус и немедленно обратиться к врачу. После прекращения лечения препаратом и нормализации показателей функции печени лечение вилдаглиптином возобновлять не следует.
Другие. В состав препарата Гальвус входит лактоза. Пациентам с редкими наследственными заболеваниями — непереносимостью лактозы, дефицитом лактазы или мальабсорбцией глюкозы и галактозы — препарат Гальвус противопоказан.
Период беременности и кормления грудью. До настоящего времени нет никаких соответствующих, надлежащим образом контролируемых исследований применения вилдаглиптина у беременных, поэтому вилдаглиптин применяют в период беременности лишь в тех случаях, когда ожидаемая польза для матери превышает возможный риск для плода.
Исследования, которые проводятся на животных, не всегда могут предусмотреть реакцию организма человека. Поскольку имеющаяся информация убедительно свидетельствует о том, что нарушение уровня глюкозы в период беременности связано с более высокой частотой возникновения врожденных аномалий, а также повышенной неонатальной смертностью, большинство экспертов рекомендуют монотерапию инсулином в период беременности для поддержания глюкозы в крови на уровнях, по возможности наиболее близких к нормальным.
Неизвестно, проникает ли вилдаглиптин в грудное молоко, поэтому Гальвус не следует назначать в период кормления грудью.
Дети. Препарат не назначают детям.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами.
Исследования относительно влияния препарата на способность к управлению транспортными средствами и работе с другими механизмами не проводились. Пациенты, у которых возникает головокружение, не должны управлять транспортными средствами и работать с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

вилдаглиптин имеет низкий потенциал для взаимодействия с другими препаратами. Поскольку вилдаглиптин не является субстратом энзима цитохрома Р450 (CYP) и не является ингибитором или катализатором энзимов CYP 450, то он не вступает во взаимодействие с другими препаратами, которые являются субстратами, ингибиторами или катализаторами этих энзимов.
Кроме того, вилдаглиптин не влияет на метаболический клиренс других препаратов, которые метаболизируются энзимами CYP 1А2, CYP 2С8, CYP 2С9, CYP 2С19, CYP 2D6, CYP 2Э1 и CYP 3А4/5.
Проводились исследования взаимодействия с препаратами. В результате одновременного применения вилдаглиптина с препаратами, которые часто назначают пациентам с диабетом II типа или с узким терапевтическим окном, не выявлено клинически значимого взаимодействия с другими пероральными формами противодиабетических препаратов (глибенкламид, пиоглитазон, метформин), амлодипином, дигоксином, рамиприлом, симвастанином или варфарином.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

Симптомы. Гальвус назначали здоровым добровольцам 1 раз в сутки в дозе 25; 50; 100; 200; 400 и 600 мг продолжительностью до 10 последовательных дней. Дозы до 200 мг характеризовались хорошей переносимостью. При дозировании 400 мг отмечено случаи возникновения мышечной боли, а также несколько случаев легкой и кратковременной парестезии, лихорадки, развития отеков и временного повышения уровней липазы (в 2 раза выше верхней границы нормы). При дозировании 600 мг у одного из добровольцев возник отек нижних и верхних конечностей, значительное повышение уровня КФК, что сопровождалось повышением уровня АсАТ, СРБ и миоглобина. У 3 добровольцев этой группы отмечали отек обеих нижних конечностей, у 2 из которых сопровождался парестезией. Все симптомы и нарушения лабораторных показателей исчезали после прекращения применения исследуемого препарата.
Лечение. Гальвус не выводится при диализе, однако большинство метаболитов гидролиза (LAY 151) можно удалить с помощью гемодиализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 30 °С.