Гасек - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ГАСЕК^®-20

(GASEC^®-20)

ГАСЕК^®-40

(GASEC^®-40)

Склад:

діюча речовина: омепразол;

1 капсула містить 20 мг або 40 мг омепразолу в складі гастрорезистентних пелет;

допоміжні речовини: цукор сферичний, гіпромелоза, натрію гідрофосфат гептагідрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, титану діоксид (Е 171), метакрилатний сополімер (тип С), триетилцитрат, тальк, желатин, індиготин (Е 132), заліза оксид жовтий
(Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид чорний (Е 172) (тільки у Гасек^®-40).

Лікарська форма. Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: Гасек^®-20: тверді желатинові капсули з червоною кришечкою та світло-зеленим корпусом з написом «Gasec 20 mepha», що містять білого або майже білого кольору пелети;

Гасек^®-40: тверді желатинові капсули з оливковою кришечкою та оранжевим корпусом з написом «Gasec 40 mepha», що містять білого або майже білого кольору пелети.

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки і гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ A02B C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Омепразол - специфічний інгібітор протонної помпи парієтальних клітин. Пероральний прийом омепразолу 1 раз на добу спричиняє оборотне пригнічення секреції кислоти у шлунку. Омепразол, суміш рацематів двох активних енантіомерів, знижує виділення кислоти за допомогою механізму дії на мішені − протонні помпи пристінкових клітин. Омепразол є слабкою основою, що зосереджується і перетворюється на активну форму у сильнокислому середовищі внутрішньоклітинних утворень парієтальних клітин, де він інгібує фермент Н⁺/К⁺-АТФазу – протонну помпу.

Цей вплив на кінцевий етап утворення кислоти є дозозалежним і забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції кислоти, незалежно від природи подразника. Всі відзначені фармакодинамічні ефекти ґрунтуються на впливі омепразолу на секрецію кислоти.

Пероральний прийом 1 раз на добу омепразолу спричиняє швидке та ефективне пригнічення  секреції кислоти як протягом дня, так і вночі. Максимальний ефект досягається протягом 4 днів лікування.

У хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки відбувається пригнічення секреції кислоти у шлунку в середньому на 80 % протягом 24 годин. Через 24 години після прийому омепразолу зниження піку виділення кислоти після стимуляції пентагастрином становить близько 70 %.

У хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки пероральний прийом 20 мг омепразолу призводить до підвищення внутрішньошлункового рН до ³ 3 протягом  17-24 годин.

У результаті дії омепразолу відбувається зниження секреції кислоти та внутрішньошлункової кислотності, як наслідок дозозалежним чином знижується та нормалізується період дії кислоти в стравоході у хворих на шлунково-стравохідний рефлюкс.

Інгібування секреції кислоти тісно пов’язане з AUC омепразолу, а не з його концентрацією у плазмі крові в певний проміжок часу.

Під час лікування омепразолом тахіфілаксія не спостерігалась.

70-95 % хворих на пептичну виразку, в тому числі виразку дванадцятипалої кишки та виразку шлунка, інфіковані Helicobacter pylori. У цих пацієнтів Helicobacter pylori спричиняє виникнення гастритів та/або виразки. Останні дані вказують на причинно-наслідковий зв'язок між наявністю Helicobacter pylori і шлунковими раковими новоутвореннями.

Ерадикація Helicobacter pylori в комбінації омепразолу з антибіотиками сприяє швидкому зникненню симптомів, високому проценту виліковування пошкоджень слизової оболонки і довготривалій ремісії пептичних виразок. Це також знижує вірогідність виникнення таких ускладнень як шлунково-кишкові кровотечі. Не потрібне довготривале лікування засобами, що зменшують секрецію.

Під час довготривалого лікування повідомлялося про частково підвищену частоту утворення шлункових залозистих кіст. Ці зміни є наслідком явно вираженого інгібування секреції соляної кислоти і носять доброякісний та оборотний характер.  

У неконтрольованих дослідженнях у дітей (у віці 1-16 років) з тяжким рефлюкс-езофагітом при прийомі омепразолу у дозах 0,7-1,4 мг/кг покращувався стан пацієнтів з езофагітом у 90 % випадків поряд зі значним зменшенням симптомів рефлюксу. В односторонньому сліпому дослідженні діти віком 0-24 місяці з клінічним діагнозом гастроезофагеальної рефлюксної хвороби отримували 0,5; 1 чи 1,5 мг омепразолу/кг. Частота виникнення блювання/епізодів регургітації зменшилася на 50 % після 8-тижневої терапії препаратом, незалежно від дози.

Фармакокінетика.

Стійкість омепразолу до впливу кислоти при оральному прийомі у капсулах Гасек^®-20 та     Гасек^®-40 забезпечується будовою мікрогранул з кислоторезистентним покриттям. Зазвичай омепразол поглинається в тонкому кишечнику протягом 3-6 годин. Системна біодоступність одноразової пероральної дози становить близько 40 % і зростає до 60 % після повторного щоденного прийому. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність.

У здорових людей об’єм розподілу становить близько 0,3 л/кг. Зв’язування омепразолу з білками плазми становить близько 97 %.

Омепразол метаболізується головним чином у печінці за допомогою ферментної системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина обміну здійснюється поліморфними специфічними ізоформами CYP2C19 (S-мефенітоїнгідроксилази). Вони відповідають за утворення гідроксимепразолу − основного метаболіту у плазмі крові. Метаболізм іншої частини відбувається за рахунок іншої специфічної ізоформи CYP3А4, що відповідає за утворення омепразолу-сульфону.

Завдяки тому, що омепразол конкурентно інгібує CYP2C19, існує ризик метаболічної взаємодії між омепразолом та іншими речовинами, що метаболізуються за допомогою CYP2C19. Однак через низьку спорідненість до CYP3А4 омепразол не інгібує метаболізм інших субстратів CYP3А4. Крім того, в омепразолу відсутній інгібіторний ефект щодо основних ферментів CYP.

Приблизно у 3 % представників білої європеоїдної раси та 15-20 % уродженців Азії знижена активність функціонального ізоферменту CYP2C19, їх називають «повільними метаболізаторами». У таких людей метаболізм омепразолу, імовірно, відбувається переважно за рахунок CYP3А4. Після повторного разового прийому 20 мг омепразолу на добу середня площа під фармакокінетичною кривою (AUC) була у 5-10 разів вища у «повільних метаболізаторів», ніж у суб’єктів дослідження, що мають функціональний фермент CYP2C19. Середні максимальні концентрації у плазмі крові були також вищі у 3-5 разів. Ці результати не впливають на визначення режиму дозування омепразолу.  

Період напіввиведення омепразолу з плазми зазвичай становить менше 1 години і не змінюється протягом тривалого лікування. Омепразол повністю виводиться з плазми крові у проміжках між прийомами без тенденції до акумуляції під час одноразового добового прийому.

80 % прийнятої перорально дози екскретується в метаболізованій формі із сечею, інша частина – з жовчю та фекаліями. Жоден із метаболітів не впливає на секрецію кислоти.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів

Порушення функції печінки. У хворих з порушеннями функції печінки AUC зростає. Проте при режимі дозування 1 раз на добу це не спричиняє акумуляції омепразолу.

Порушення функції нирок. Системна біодоступність у хворих з порушеннями функції нирок не змінюється.

Пацієнти літнього віку. Швидкість метаболізму омепразолу дещо зменшується у людей літнього віку (75-79 років).

Діти. Виходячи із доступних даних, у межах рекомендованих доз фармакокінетика у дітей (віком від 12 місяців) порівнянна з такою у дорослих. У дітей віком до 6 місяців кліренс омепразолу характеризується низьким рівнем внаслідок низької функціональної здатності до метаболізму омепразолу.

Клінічні характеристики.

Показання.

Застосування дорослим

• Лікування виразок дванадцятипалої кишки

• Профілактика рецидиву виразок дванадцятипалої кишки

• Лікування доброякісних виразок шлунка

• Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка

• Ерадикація Helicobacter pylori (H. pylori) у комбінації з відповідними антибіотиками при пептичній виразці

• Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП

• Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику

• Лікування рефлюкс-езофагіту

• Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ)

• Лікування симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

• Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Застосування дітям

Діти віком від 1 року та масою тіла > 10 кг

• Лікування рефлюкс-езофагіту

• Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Діти віком від 4 років

• У комбінації з антибіотиками лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої
  H. pylori.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до інших компонентів препарату.

Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Пригнічення шлункової кислотності під час лікування омепразолом може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Концентрації нелфінавіру та атазанавіру у плазмі крові знижуються при одночасному застосуванні цих препаратів з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 %, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90 %. Взаємодія може також включати інгібування CYP2C19.

Не рекомендується одночасне застосування омепразолу та атазанавіру. У результаті одночасного прийому омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з комплексом атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг у здорових добровольців, на 75 % зменшилася експозиція атазанавіру. Збільшення дози атазанавіру не компенсує вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. У результаті одночасного прийому омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з комплексом атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг у здорових добровольців, на 30 % зменшилася експозиція атазанавіру.

Одночасне застосування омепразолу та дигоксину у здорових добровольців спричинило 10 % підвищення біодоступності дигоксину. У рідкісних випадках повідомлялося про токсичність дигоксину. Слід з обережністю одночасно застосовувати дигоксин та високі дози омепразолу у пацієнтів літнього віку. У таких випадках показаний посилений контроль з боку лікаря за їх станом.

Щодо одночасного застосування клопідогрелю та омепразолу наявні суперечливі дані щодо зниження концентрації активного метаболіту клопідогрелю та клінічних аспектів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії стосовно  основних серцево-судинних патологій.

Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалося, коли клопідогрель і омепразол застосовували разом. У ході проведення іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не перешкоджав їх взаємодії, що, імовірно, спричинено інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних  проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані в ході проведення обсерваційних і клінічних досліджень.

Як запобіжний захід слід уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Інші діючі речовини

Абсорбція посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно зменшується, і таким чином клінічна ефективність може погіршуватися. Слід уникати одночасного прийому препарату з посаконазолом та ерлотинібом.

Ампіцилін: прийом омепразолу спричиняє значне та тривале пригнічення секреції кислоти у шлунку. При одночасному призначенні ампіциліну та омепразолу може погіршуватися абсорбція антибіотика, що призводить до зниження його біодоступності.

Залізо: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку, що може призводити до зниження абсорбції заліза у шлунково-кишковому тракті.

Карбамазепін: повідомлялося, що після однократного прийому дози карбамазепіну омепразол збільшував період напіввиведення, збільшував площу під кривою «концентрація/час» (AUC) та зменшував кліренс карбамазепіну.

Ціанокобаламін: омепразол може зменшувати абсорбцію вітаміну В₁₂ при його пероральному прийомі.

Циклоспорин: вплив омепразолу на концентрації циклоспорину повністю не встановлений. У контрольованих дослідженнях не було виявлено значущих змін або знижень концентрації циклоспорину у плазмі крові. Були зареєстровані випадки підвищення та зниження рівнів циклоспорину. У зв’язку з цим при одночасному лікуванні пацієнта циклоспорином та омепразолом необхідно контролювати рівень циклоспорину у плазмі крові.

Дисульфірам: одночасне застосування з омепразолом може призвести до підвищення концентрацій дисульфіраму в сироватці крові з такими проявами токсичності дисульфіраму як сплутаність свідомості, дезорієнтація та зміни психічного статусу.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Метронідазол, амоксицилін: взаємодія з метронідазолом та амоксициліном не встановлена. Ці антибактеріальні препарати використовуються у комбінації з омепразолом для ерадикації Helicobacter pylori.

Взаємодія з безрецептурними препаратами (парацетамол, НПЗП, антациди) не має клінічного значення.

Грейпфрутовий сік: одночасне вживання грейпфрутового соку та омепразолу 20 мг зменшує утворення сульфону омепразолу, опосередковане цитохромом P450 3A4, але не інгібує утворення 5-гідроксіомепразолу, опосередковане цитохромом P450 2C19. Клінічне значення цієї взаємодії не встановлено.

Сік журавлини: при одночасному вживанні з омепразолом спричиняє значуще зниження pH шлункового соку. Регулярне вживання соку журавлини під час лікування інгібіторами протонної помпи може зменшувати їх ефективність. Періодичне вживання соку журавлини, імовірно, не матиме клінічного впливу на кислотність шлункового соку, але рекомендується дотримуватися обережності. Наразі невідомо, чи мають такий самий вплив на кислотність шлункового соку харчові добавки з екстрактами з журавлини, але рекомендується дотримуватися обережності.

Абсорбція омепразолу може сповільнюватися при прийомі їжі, тому препарат слід призначати натще.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Діючі речовини, які метаболізуються з участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19 – основного ферменту, який бере участь у метаболізмі омепразолу. Таким чином, при його одночасному застосуванні з діючими речовинами, які також метаболізуються CYP2C19, метаболізм цих речовин може погіршуватися, а системна експозиція − підвищуватися. Прикладами таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Рекомендується контролювати рівень фенітоїну, а також пероральних антикоагулянтів і в разі необхідності знижувати дозування. Упродовж перших двох тижнів після початку лікування омепразолом рекомендований моніторинг плазмової концентрації фенітоїну та, якщо дозу фенітоїну коригують, після закінчення лікування омепразолом необхідний моніторинг та подальше коригування дози.

У здорових добровольців введення омепразолу у дозі 40 мг підвищувало Сmax та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Тиклопідин: тиклопідин пригнічує метаболізм омепразолу в осіб, які були визначені як швидкі метаболізатори цитохрому P450 2C19 (CYP2C19).

Невідомі механізми взаємодії

У результаті одночасного прийому омепразолу з саквінавіром/ритонавіром концентрації саквінавіру у плазмі крові збільшилися приблизно до 70 %, що асоціюється з доброю переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Повідомлялося про підвищення концентрації такролімусу в сироватці крові при одночасному прийомі з омепразолом. Необхідно постійно контролювати концентрації такролімусу та кліренс креатиніну при одночасному прийомі з омепразолом та у разі необхідності коригувати дозу такролімусу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки метаболізм омепразолу відбувається з участю CYP2C19 і CYP3A4, діючі речовини з відомою здатністю інгібувати CYP2C19 або CYP3A4 (наприклад кларитроміцин і вориконазол) можуть спричиняти підвищення сироваткових рівнів омепразолу, зменшуючи швидкість його метаболізму. Супутнє лікування омепразолом та вориконазолом подвоює концентрацію омепразолу в сироватці крові, зменшуючи швидкість виведення омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, коригування дози омепразолу загалом не потрібне. Проте слід проводити коригування доз у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та при тривалому лікуванні.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, що індукують CYP2С19 та CYP3А4 (наприклад рифампіцин, звіробій звичайний) можуть призвести до зменшення концентрації омепразолу в сироватці крові, прискорюючи швидкість його виведення.

Збільшення концентрації омепразолу при одночасному застосуванні з кларитроміцином вважається корисною взаємодією під час ерадикації Helicobacter pylori. Про взаємодії з метронідазолом або амоксициліном досі не повідомлялося. Ці антимікробні сполуки застосовуються разом з омепразолом для ерадикації Helicobacter pylori.

Особливості застосування.

Якщо наявні такі тривожні симптоми як значна ненавмисна втрата маси тіла, безперервне блювання, дисфагія, блювання кров’ю або мелена, якщо є підозра на наявність виразки, необхідно виключити наявність злоякісного утворення, оскільки прийом препарату може маскувати його симптоми та затримувати визначення правильного діагнозу.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Знижена секреція кислоти у шлунку, що може бути результатом дії інгібіторів протонної помпи або інших кислото-інгібуючих агентів, призводить до підвищення кількості бактерій, присутніх у шлунково-кишковому тракті, що, в свою чергу, призводить до незначного збільшення ризику розвитку кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями як Salmonella і Campylobacter.

Омепразол є інгібітором CYP2С19. На початку чи у кінці лікування омепразолом необхідно приймати до уваги потенціальну можливість взаємодії із засобами, що метаболізуються CYP2С19, наприклад з клопідогрелем. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається незрозумілою. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Під час лікування антисекреторними препаратами концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у результаті зниження секреції соляної кислоти. Внаслідок зниження секреції соляної кислоти збільшується рівень хромограніну А (CgA). Збільшення концентрації CgA може впливати на результати досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання такого впливу необхідно припинити прийом інгібітора протонної помпи за 5 днів до проведення визначення рівня CgA.

Омепразол, як і інші кислото-інгібуючі речовини, можуть знижувати поглинання вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це необхідно враховувати при лікуванні пацієнтів із дефіцитом вітаміну В₁₂ або з ризиком зниження поглинання вітаміну В₁₂ під час довготривалої терапії. В окремих випадках може бути доцільним проведення контролю рівня вітаміну В₁₂ у плазмі крові.

Застосування інгібіторів протонної помпи, особливо у високих дозах та упродовж тривалого часу  (>1 року), може незначно підвищувати ризик переломів стегна, зап'ястя та хребта, в основному у пацієнтів літнього віку або у разі інших виявлених факторів ризику. Спостережні дослідження припускають, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати ризик переломів загалом на
10-40 %. У деяких випадках це пов’язано з наявністю у пацієнта інших факторів ризику. Пацієнтів з ризиком остеопорозу слід забезпечувати належним лікуванням та адекватним вживанням вітаміну D і кальцію.

Застосування інгібіторів протонної помпи може бути пов’язано з підвищенням ризику виникнення асоційованої діареї, сприченоної C. difficile.

У хворих, які приймають інгібітори протонної помпи, включаючи омепразол, упродовж щонайменше 3 місяців може виникнути суттєва гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії хворі застосовували препарат близько 1 року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами як втомлюваність, судоми, делірій, запаморочення, шлуночкова аритмія. Однак слід мати на увазі, що у деяких випадках прояви можуть бути замасковані, що перешкоджає вчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості хворих прояви гіпомагніємії зникають та стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни інгібіторів протонної помпи.

У пацієнтів, які потребують тривалого застосування інгібіторів протонної помпи та пацієнтів, які супутньо застосовують дигоксин або інші лікарські засоби, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики) слід перевіряти рівень магнію до початку лікування та періодично - під час лікування.

Для лікування хронічних захворювань у дітей не варто застосовувати препарат довше, ніж рекомендовано.

Якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Хворі з такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність сахарази-ізомальтази не повинні приймати цей засіб.

Під час довготривалої терапії, а особливо у випадках, коли термін лікування перевищує 1 рік, пацієнти повинні знаходитися під регулярним медичним контролем.

Пацієнтам слід обов’язково звернутися до лікаря, якщо вони мали хірургічне втручання на шлунково-кишковому тракті або проходять лікування  протягом 4 тижнів або більше у зв’язку з симптомами порушення травлення або печії; якщо вони мають гепатит або тяжкі порушення функцій печінки; віком від 55 років; якщо симптоми є новими або змінилися останнім часом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Результати трьох епідеміологічних досліджень (більше 1000 вагітних жінок, пологи яких пройшли успішно) не виявили негативної дії омепразолу на вагітність та/або на здоров’я плода/новонародженої дитини. Препарат можна застосовувати у період вагітності тільки тоді, коли, на думку лікаря, очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Невелика кількість омепразолу проникає у грудне молоко та дезактивується кислотою у шлунку немовляти, тому його вплив на організм немовляти при застосуванні у терапевтичних дозах є малоймовірним. Таким чином рішення щодо доцільності застосування омепразолу у період годування груддю слід приймати з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Малоймовірно, що препарат впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Перед початком лікування необхідно виключити наявність злоякісного утворення, оскільки призначення омепразолу може замаскувати симптоми та ускладнити встановлення діагнозу. Дозування для дорослих.

Лікування виразок дванадцятипалої кишки

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза для пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки становить 1 капсулу Гасек^®-20, тобто 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцятипалої кишки загоюється протягом 2 тижнів. У пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового двотижневого періоду лікування. У пацієнтів з поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 40 мг омепразолу на добу і загоєння виразки зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Профілактика рецидиву виразок дванадцятипалої кишки

Для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом тесту на H. pylori або при неможливості ерадикації H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Для деяких пацієнтів може бути достатнім добова доза 10 мг*. Якщо лікування неефективне, дозу можна збільшити до 40 мг.

Лікування доброякісних виразок шлунка

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка шлунка загоюється протягом 4 тижнів. У пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового
4-тижневого періоду лікування. У пацієнтів з поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 40 мг омепразолу на добу, і загоєння зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка

Рекомендована доза для профілактики рецидиву у пацієнтів з поганою відповіддю виразки шлунка на терапію становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на добу.

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів, рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів загоєння настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не відбувається повного загоєння після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів.

Ерадикація H. pylori при пептичній виразці.

Для ерадикації H. рylori при виборі антибактеріальних лікарських засобів слід враховувати індивідуальну переносимість препарату та дотримуватися відповідностей національним, регіональним і місцевим особливостям та настановам щодо лікування.

- Омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг 2 рази на добу протягом
1 тижня, або

- Омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг, або тинідазолу 500 мг) 2 рази на добу протягом 1 тижня, або

- Омепразолу 40 мг 1 раз на добу + амоксициліну 500 мг + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 3 рази на добу протягом 1 тижня.

При кожній схемі, якщо пацієнт усе ще H.pylori-позитивний, терапію можна повторити.

Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних лікарських засобів, рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка загоюється впродовж 4 тижнів. У пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, загоєння зазвичай настає протягом додаткового 4-тижневого періоду лікування.

Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику

Для профілактики виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих з прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику (вік понад 60 років, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі, кровотеча з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в анамнезі), рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування рефлюкс-езофагіту

Рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів одужання настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не настає повне одужання після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом 4 тижнів. Для пацієнтів із тяжким езофагітом рекомендується 40 мг омепразолу на добу, при цьому одужання зазвичай досягається протягом
8 тижнів.

Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів з ГЕРХ

Для довготривалого лікування пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою рекомендована доза становить 10 мг* омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20-40 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

При лікуванні симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Пацієнту може бути достатньою доза 10 мг*, дозу слід коригувати в індивідуальному порядку.  Якщо не досягається бажаний результат після 4 тижнів лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу, пацієнта слід додатково обстежити.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Для пацієнтів з синдромом Золлінгера-Еллісона підбір дози слід проводити індивідуально. Лікування триває до зникнення клінічних проявів хвороби. Рекомендована початкова доза становить 60 мг омепразолу 1 раз на добу. Спостереження за більш ніж 90 % пацієнтами з тяжкими захворюваннями та недостатньою реакцією на інші види лікування виявило ефективність підтримуючої терапії у дозах 20-120 мг на добу. Добову дозу вище 80 мг слід розподілити та застосовувати за 2 прийоми.

Дозування для дітей.

Діти віком від 1 року та масою тіла ≥10 кг.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.

Рекомендації з дозування:

Вік	Маса тіла	Дозування
≥ 1 року	10-20 кг	10 мг* 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20 мг 1 раз на добу.
Діти з масою тіла > 20 кг		20 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 40 мг 1 раз на добу.

Лікування рефлюкс-езофагіту: тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі: тривалість лікування – 2-4 тижні. Якщо не досягається бажаний результат після
2-4 тижнів, пацієнта слід додатково обстежити.

Діти та підлітки віком від 4 років.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. рylori.

Вибір відповідної комбінаційної терапії повинен проходити відповідно до офіційних національних, регіональних та місцевих особливостей бактеріальної резистентності. Також слід враховувати тривалість лікування (від 7 до 14 днів) та відповідне застосування антибактеріальних препаратів. Лікування слід проводити під наглядом лікаря.

Рекомендації з дозування:

Маса тіла	Дозування
15-30 кг	Омепразол 10 мг* + амоксицилін 25 мг/кг маси тіла + кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла. Препарати приймати разом 2 рази на добу протягом 1 тижня
31-40 кг	Омепразол 20 мг + амоксицилін 750 мг + кларитроміцин 7,5 мг/кг маси тіла. Препарати приймати разом 2 рази на добу протягом       1 тижня.
> 40 кг	Омепразол 20 мг + амоксицилін 1000 мг + кларитроміцин 500 мг. Препарати приймати разом 2 рази на добу протягом 1 тижня.

* - У разі необхідності застосування дози 10 мг застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функцій нирок. Для пацієнтів із порушеннями функцій нирок не потрібно коригування дози (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функцій печінки. Для пацієнтів із порушеннями функцій печінки достатньою є добова доза 10-20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку (>65 років). Для пацієнтів літнього віку не потрібно коригування дози (див. розділ «Фармакокінетика»).

Спосіб застосування

Рекомендується приймати капсули вранці, бажано до їди, не пошкоджуючи капсулу (капсули не слід розжовувати чи розламувати) і запиваючи невеликою кількістю води.

Пацієнти з труднощами ковтання та діти, які можуть пити або ковтати напівтверду їжу Капсули можливо відкрити та безпосередньо ковтнути вміст, запиваючи половиною склянки води, або змішати з слабо-кислим напоєм, наприклад, фруктовим соком або яблучним пюре чи негазованою водою. Таку суміш необхідно випити негайно після приготування або протягом
30 хвилин. Перед прийомом суміш слід збовтати та запити половиною склянки води.

Діти.

Препарат застосовувати дітям віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря для лікування рефлюкс-езофагіту, симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та дітям віком від 4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої наявністю H. рylori, під контролем лікаря.

Передозування.

Були описані поодинокі випадки передозування. З літературних джерел відомо про разову дозу 560 мг омепразолу, також наявні дані про досягнення разової пероральної дози до 2400 мг омепразолу, тобто у 120 разів вище, ніж звичайна рекомендована доза.

Передозування відбувається при істотному перевищенні рекомендованої разової дози та супроводжується наступними симптомами: нудота, блювання, запаморочення, абдомінальний біль,  головний біль, діарея. Поодинокі випадки передозування супроводжувалися апатією, депресією і сплутаністю свідомості. Але всі вказані симптоми мають скороминучий характер.

Швидкість виведення препарату з організму залишається незмінною при підвищенні дози, тому потреби в спеціальному лікуванні при передозуванні немає.

Специфічного антидоту немає. Значна частина омепразолу зв’язується з білками плазми, тому гемодіаліз неефективний. Рекомендоване симптоматичне лікування.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями є головний біль, абдомінальний біль, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

Використовуються наступні критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: дуже часто: (>1/10); часто (>1/100 і <1/10); нечасто (>1/1000 і <1/100); рідко (>1/10000 і  <1/1 000); дуже рідко (<1/10000).

З боку крові та лімфи

Рідко: тромбоцитопенія, лейкопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, такі як гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/анафілактичний шок.

Метаболічні та аліментарні порушення

Рідко: гіпонатріємія.

Дуже рідко: гіпомагніємія, що може спричинити гіпокаліємію; тяжка гіпомагніємія, що може призвести до гіпокальціємії.

З боку психіки

Нечасто: безсоння.

Рідко: стани неспокою, сплутаність свідомості, депресія.

Дуже рідко: агресія, галюцинації.

З боку нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезії, сонливість.

Рідко: спотворення смакових відчуттів.

З боку органів зору

Рідко: нечіткість зору.

З боку органів слуху

Нечасто: вертиго, дзвін у вухах.

З боку респіраторної системи та органів дихання

Рідко: бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту

Часто: абдомінальний біль, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.

Рідко: сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи

Нечасто: підвищення активності печінкових ферментів.

Рідко: гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у хворих з відомими тяжкими порушеннями функції печінки.

З боку шкіри

Нечасто: дерматит, свербіж, висипання на шкірі, кропив’янка.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м’язової системи

Нечасто: переломи стегна, зап'ястя, хребта.

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

З боку нирок та сечовидільної системи

Рідко: інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні порушення

Нечасто: дискомфорт, нездужання, периферичні набряки.

Рідко: посилення потовиділення, підвищення температури тіла.

Діти

Безпечність омепразолу визначали для 310 дітей віком від 0 до 16 років. Існують обмежені дані про довгострокові вивчення безпеки застосування препарату у 46 дітей, які отримували підтримуючу терапію омепразолом у процесі лікування тяжкого ерозійного езофагіту протягом 749 днів. Профіль побічних реакцій є схожим з профілем у дорослих при короткочасному та довготривалому лікуванні. Немає жодних довготривалих даних про ефекти лікування омепразолом на статеве дозрівання та ріст.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Гасек^®-20: по 14 капсул у флаконі (з поглиначем вологи в кришечці); по 1 флакону в коробці.

Гасек^®-40: по 14 капсул у флаконі (з поглиначем вологи в кришечці); по 1 флакону в коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Ацино Фарма АГ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Дорнахерштрассе 114, 4147 Еш, Швейцарія.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

ГАСЕК™-10

капс. 10 мг, № 14

Омепразол

10 мг

№  UA/3706/01/03 от 01.09.2010 до 01.09.2015

ГАСЕК™-20

капс. 20 мг, № 14

Омепразол

20 мг

№  UA/3706/01/01 от 01.09.2010 до 01.09.2015

ГАСЕК™-40

капс. 40 мг, № 14

Омепразол

40 мг

№  UA/3706/01/02 от 01.09.2010 до 01.09.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Омепразол является специфическим ингибитором протонного насоса пристеночных клеток. При приеме 1 раз в сутки он вызывает обратимое угнетение секреции желудочного сока. Омепразол, смесь рацематов 2 активных энантиомеров, снижает кислую желудочную секрецию с помощью действия на мишени.
Омепразол является слабой концентрированной щелочью, которая превращается в активную форму в сильнокислой среде внутриклеточных образований пристеночных клеток, где она ингибирует фермент Н⁺/К⁺-АТФазу — протонный насос.
Это влияние на конечный этап образования кислоты дозозависимое и обеспечивает высокоэффективное угнетение как базальной, так и стимулированной секреции кислоты, независимо от типа стимула.
Пероральный прием омепразола 1 раз в сутки вызывает быстрое и эффективное угнетение секреции кислоты как в течение дня, так и ночью. Максимальный эффект достигается в течение 4 дней лечения.
У больных с пептической язвой двенадцатиперстной кишки на протяжении 24 ч достигается угнетение секреции кислоты в желудкев среднем на 80% . Через 24 ч после приема омепразола снижение пика продукции кислоты после стимуляции пентагастрином составляет около 70%.
У больных с пептической язвой двенадцатиперстной кишки пероральный прием 20 мг омепразола приводит к повышению внутрижелудочного рН до ≥3 на протяжении 17–24 ч.
В результате снижения секреции кислоты и внутрижелудочной кислотности омепразолом у больных с желудочно-пищеводным рефлюксом дозозависимо уменьшается и нормализуется время действия кислоты в пищеводе.
Ингибирование секреции кислоты тесно связано с AUC омепразола, а не с его концентрацией в плазме крови в определенный промежуток времени.
Во время лечения омепразолом тахифилаксию не выявляли.
70–95% всех больных с пептической язвой, включая пептическую язву двенадцатиперстной кишки и язву желудка, инфицированы Helicobacter pylori.
Эрадикация Helicobacter pylori с помощью омепразола в комбинации с антибиотиками ведет к быстрому уменьшению выраженности симптомов, высокой частоте заживления любых повреждений слизистой оболочки и продолжительной ремиссии пептических язв. Это также снижает риск возникновения осложнений, таких как желудочно-кишечные кровотечения. Не требуется продолжительное лечение средствами, уменьшающими секрецию.
Во время продолжительного лечения сообщалось о частичном повышении частоты образования железистых кист в желудке. Эти изменения являются следствием выраженного ингибирования секреции соляной кислоты и носят доброкачественный и оборотный характер. В неконтролируемых исследованиях у детей (в возрасте 1–16 лет) с тяжелым рефлюкс-эзофагитом при приеме омепразола в дозах 0,7–1,4 мг/кг улучшалось состояние пациентов с эзофагитом в 90% случаев наряду со значительным уменьшением выраженности симптомов рефлюкса. В одностороннем слепом исследовании дети в возрасте 0–24 мес с клиническим диагнозом гастроэзофагеальной рефлюксной болезни получали 0,5; 1,0 или 1,5 мг омепразола/кг массы тела. Частота возникновения рвоты/эпизодов регургитации снизилась на 50% после 8-недельной терапии препаратом, независимо от дозы.
Фармакокинетика. Стойкость омепразола к влиянию кислоты при пероральном приеме в капсулах обеспечивается строением микрогранул с кислоторезистентным покрытием.
Обычно омепразол всасывается в тонком кишечнике на протяжении 3–6 ч. Системная биодоступность однократной пероральной дозы составляет около 35% и повышается до 60% после повторного ежедневного приема. Одновременный прием пищи не влияет на биодоступность.
Связывание омепразола с белками плазмы крови составляет около 97%. У здоровых людей объем распределения составляет около 0,3 л/кг.
Омепразол метаболизируеся главным образом в печени с помощью ферментной системы цитохрома Р450. Основная часть обмена осуществляется полиморфными специфическими изоформами CYP 2C19 (S-мефенитоингидроксилаза). Они отвечают за образование гидроксимепразола — основного метаболита в плазме крови. Метаболизм другой части происходит с помощью другой специфической изоформы CYP 3А4, которая отвечает за образование омепразола-сульфона. Из-за того, что омепразол конкурентно ингибирует CYP 2C19, существует риск метаболического взаимодействия между омепразолом и другими веществами, которые метаболизируются с помощью CYP 2C19. Однако в связи с низким родством к CYP 3А4 омепразол не ингибирует метаболизм других субстратов CYP 3А4. Кроме того, для омепразола характерно отсутствие ингибирующего эффекта относительно основных ферментов CYP.
Приблизительно у 3% представителей белой европеоидной расы и 15–20% уроженцев Азии снижена активность функционального изофермента CYP 2C19, их называют «медленными метаболизаторами». У таких людей метаболизм омепразола, вероятно, происходит преимущественно за счет CYP 3А4. После повторного разового приема 20 мг омепразола в сутки, AUC была в 5–10 раз выше у «медленных метаболизаторов», чем у субъектов исследования с функциональным ферментом CYP 2C19. Средняя C_max в плазме крови также была выше в 3–5 раз. Эти результаты не влияют на выбор режима дозирования омепразола. Т_½ омепразола из плазмы крови обычно составляет ≤1 ч и не изменяется во время длительного лечения. Омепразол полностью выводится из плазмы крови в промежутках между приемами препарата без тенденции к кумуляции во время одноразового суточного приема. 80% введенной перорально дозы экскретируется в метаболизированном виде с мочой, другая часть — с желчью и калом. Ни один из метаболитов не влияет на секрецию кислоты.
Фармакокинетика в специальных клинических ситуациях
Дети. Исходя из доступных данных, в границах рекомендуемых доз фармакокинетика у детей (от 12 мес и старше) сравнима c таковой у взрослых. У детей в возрасте ≤6 мес клиренс омепразола характеризуется низким уровнем вследствие низкой функциональной способности к метаболизму омепразола.
Нарушение функции почек
Системная биодоступность у больных с нарушениями функции почек не изменяется.
Нарушение функции печени
У больных с нарушениями функции печени AUC увеличивается. Однако при режиме дозирования 1 раз в сутки это не приводит к кумуляции омепразола.
Пациенты пожилого возраста
Скорость метаболизма омепразола уменьшается у людей пожилого возраста (75–79 лет).

ПОКАЗАНИЯ:

Гасек-10: диспептический синдром, связанный с повышенной кислотностью желудочного сока, что проявляется изжогой, кислотной отрыжкой и болью в эпигастральной области.
Гасек-20 и Гасек-40:

• пептическая язва желудка и двенадцатиперстной кишки, профилактика пептической язвы, в том числе связанной с приемом НПВП;
• гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (ГЭРБ), в том числе рефлюкс-эзофагиты;
• уменьшение выраженности симптомов кислотозависимой диспепсии;
• для эрадикации Helicobacter pylori в составе комбинированной терапии с антибиотиками у пациентов с пептической язвой;
• синдром Золлингера — Эллисона;
• лечение рефлюкс-эзофагита и симптоматическое лечение изжоги и кислотной отрыжки при ГЭРБ у детей в возрасте >1 года и с массой тела >10 кг.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Гасек-10: Взрослые и дети >12 лет. Обычная рекомендованная доза Гасек-10 — 1–2 капсулы 1 раз в сутки, что составляет 10–20 мг омепразола. Длительность терапии — 2–4 нед в зависимости от тяжести заболевания. Если через 4 нед не отмечается улучшения состояния либо симптомы болезни проявляются вновь, необходимо проконсультироваться с врачом.
Длительность лечения не должна превышать 4 нед.
Гастрокапсулы лучше принимать утром, не разжевывая, запивая половиной стакана воды. Больные с затруднением при глотании могут раскрыть капсулу и проглотить ее содержимое или смешать его с негазированной водой или слабокислым напитком (например с соком, йогуртом или кефиром). Такую смесь необходимо принять на протяжении короткого периода (в течение 30 мин). Потом запить половиной стакана воды, не использовать молоко или газированную воду. Капсулу нельзя жевать или измельчать.
Особенности дозировки. Для пациентов с нарушением функции почек подбор дозы не обязателен. Для больных с нарушением функции печени максимальная суточная доза омепразола составляет 20 мг. Для пациентов пожилого возраста подбор дозы не обязателен.
Гасек-20 и Гасек-40
Взрослые и подростки старше 12 лет
Пептическая язва двенадцатиперстной кишки, доброкачественная язва желудка, в том числе связанные с приемом НПВП: 20 мг 1 раз в сутки. Продолжительность терапии — 4 нед. В случае доброкачественной язвы желудка продолжительность лечения — 8 нед. При тяжелых или рецидивирующих случаях доза может быть повышена до 40 мг омепразола в сутки. При продолжительном лечении пациентов с рецидивом язвы двенадцатиперстной кишки в анамнезе, рекомендуется принимать по 1 капсуле Гасек-20, что составляет 20 мг омепразола, 1 раз в сутки.
Для профилактики рецидива язвы двенадцатиперстной кишки рекомендуется принимать Гасек-10 1 раз в сутки. Если симптомы заболевания появляются снова, дозу необходимо повысить до 20 мг омепразола в сутки.
У некоторых групп пациентов существует риск рецидива язвы: это пациенты, инфицированные Helicobacter pylori; в возрасте до 60 лет; с симптомами заболевания, которые длятся больше 1 года; пациенты, которые курят. Такие больные нуждаются в продолжительном лечении в дозе 1 капсула Гасек-20 1 раз в сутки. В случае необходимости доза может быть снижена до 10 мг в сутки.
Для профилактики возникновения язвы желудка или двенадцатиперстной кишки, гастродуоденальных эрозий и диспептических симптомов у пациентов с гастродуоденальными поражениями в анамнезе, и у больных, которым необходимо лечение НПВП, рекомендуется принимать по 1 капсуле Гасек-20 1 раз в сутки.
ГЭРБ, в том числе рефлюкс-эзофагит: рекомендуется принимать по 1 капсуле Гасек-20, что составляет 20 мг омепразола, 1 раз в сутки. Для большинства пациентов курс лечения составляет 4 нед. В тех случаях, когда после курса приема препарата полное выздоровление не наступает, этого можно достичь на протяжении следующего 4–8-недельного курса терапии.
Пациентам с рефлюкс-эзофагитом, стойким к лечению, назначают Гасек-40 1 раз в сутки. Заживление слизистой оболочки обычно происходит на протяжении 8 нед. Лечение может быть продолжено в дозе 20 мг омепразола.
Для продолжительного лечения ГЭРБ рекомендованная доза составляет 10 мг омепразола в сутки. Если симптомы заболевания появляются снова, доза может быть повышена до 20 мг.
Для уменьшения выраженности симптомов кислотозависимой диспепсии рекомендовано принимать Гасек-10 или Гасек-20 1 раз в сутки на протяжении 2–4 нед в зависимости от тяжести и стойкости симптомов.
Для эрадикации Helicobacter pylori: рекомендуется Гасек-40 1 раз в сутки или Гасек-20 2 раза в сутки в составе комбинированной терапии с антибиотиками в соответствии со следующими схемами лечения:

• амоксициллин 500 мг + метронидазол 400 мг 3 раза в сутки. Продолжительность лечения — 1 нед;
• кларитромицин 250 мг + метронидазол 400 мг (или тинидазол 500 мг) 2 раза в сутки. Продолжительность лечения — 1 нед;
• амоксициллин 1000 мг + кларитромицин 500 мг 2 раза в сутки. Продолжительность лечения — 1 нед.

Синдром Золлингера — Эллисона. Доза подбирается индивидуально. Рекомендованная начальная доза составляет 60 мг омепразола 1 раз в сутки. В подавляющем большинстве случаев при тяжелой форме заболевания, а также в случаях, когда другие терапевтические методы не приводили к желательному результату, терапевтическая доза успешно стабилизировалось при применении омепразола в дозе 20–120 мг/сут. Если есть необходимость в применении доз, превышающих 80 мг/сут, суточную дозу необходимо разделить на 2 приема. Длительность лечения — по клиническим показаниям.
Лечение рефлюкс-эзофагита и симптоматическое лечение изжоги и кислотной отрыжки при гастроэзофагеальной рефлюксной болезни у детей в возрасте до 12 лет
Дети в возрасте >1 года и с массой тела 10–20 кг: 10 мг омепразола 1 раз в сутки. По необходимости доза может быть повышена до 20 мг омепразола 1 раз в сутки.
Дети в возрасте >2 лет и с массой тела >20 кг: 20 мг омепразола 1 раз в сутки. По необходимости доза может быть повышена до 40 мг омепразола 1 раз в сутки.
Лечение рефлюкс-эзофагита может длиться 4–8 нед.
Продолжительность симптоматического лечения изжоги и кислотной отрыжки при гастроэзофагеальной рефлюксной болезни — 2–4 нед. Если через 2–4 нед выраженность симптомов не уменьшится, необходимо провести повторное обследование пациента.
Особенности дозирования
Для больных с нарушениями функции почек нет необходимости корректировать дозу.
Для больных с нарушениями функций печени достаточно принимать 10–20 мг омепразола в сутки.
Для лиц пожилого возраста нет необходимости корректировать дозу.
Капсулы лучше принимать утром, не разжевывая и запивая половиной стакана воды. Капсулу нельзя жевать или измельчать.
Детям или больным с затруднением при глотании капсулу можно раскрыть и принять ее содержимое или смешать его с негазированной водой, слабокислым напитком (например с фруктовым соком, яблочным пюре или йогуртом). Такую смесь необходимо принять за короткий период (в течение 30 мин). Смесь перед применением необходимо взболтать и запить половиной стакана воды, не использовать молоко или газированную воду.
Не менять самостоятельно дозу, назначенную врачом.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

гиперчувствительность к омепразолу или другим ингредиентам препарата. Перед началом лечения необходимо исключить наличие злокачественного образования, поскольку назначение омепразола может замаскировать симптомы и усложнить установление диагноза. Омепразол, как и другие ингибиторы протонного насоса, не следует принимать одновременно с нелфинавиром и атазанавиром.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

используются следующие критерии оценки частоты развития побочных реакций: очень часто — ≥1/10; часто — ≥1/100 и ≤1/10; иногда — ≥1/1000 и ≤1/100; редко — ≥1/10 000 и ≤1/1000; очень редко — ≤1/10 000.
Со стороны системы кровообразования: редко — тромбопения, лейкопения; очень редко — агранулоцитоз и панцитопения.
Со стороны иммунной системы: редко — реакции гиперчувствительности, такие как горячка, ангионевротический отек и анафилактическая реакция/анафилактический шок.
Метаболические и алиментарные нарушения: редко — гипонатриемия; очень редко — гипомагниемия.
Со стороны психики: иногда — бессонница; редко — состояние беспокойства, спутанность сознания, депрессия; очень редко — агрессия, галлюцинации.
Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: часто — головная боль; иногда — головокружение, парестезия, сонливость; редко — искажение вкусовых ощущений.
Со стороны органов зрения: редко — нечеткость зрения.
Со стороны органов слуха и равновесия: иногда — вертиго.
Со стороны респираторной системы и органов дыхания: редко — бронхоспазм.
Со стороны ЖКТ: часто — абдоминальная боль, запоры, диарея, метеоризм, тошнота/рвота; редко — сухость ротовой полости, стоматит, желудочно-кишечный кандидоз.
Со стороны печени: иногда — повышение активности печеночных ферментов; редко — гепатит, который сопровождается или не сопровождается желтухой; очень редко — печеночная недостаточность, энцефалопатия у больных с известными тяжелыми нарушениями функции печени.
Со стороны кожи и ее производных: иногда — дерматит, зуд, высыпание на коже, уртикария; редко — алопеция, гиперчувствительность к свету (фоточувствительность); очень редко — мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны костно-мышечной системы: редко — артралгия, миалгия; очень редко — мышечная слабость.
Со стороны почек и мочевыводящей системы: редко — интерстициальный нефрит.
Со стороны репродуктивной системы: очень редко — гинекомастия.
Другие: иногда — недомогание, периферические отеки; редко — усиление потоотделения.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

если у пациентов отмечают такие симптомы, как значительное неумышленное уменьшение массы тела, беспрерывная рвота, дисфагия, рвота кровью или мелена, если есть подозрение на наличие язвы, необходимо исключить наличие злокачественного образования.
Снижение секреции кислоты в желудке, что может быть результатом действия ингибиторов протонного насоса или других кислотоингибирующих агентов, приводит к усилению роста бактерий, присутствующих в ЖКТ, что, в свою очередь, приводит к незначительному повышению риска развития кишечных инфекций, вызванных такими бактериями, как Salmonella и Campylobacter.
Омепразол является ингибитором CYP 2С19. В начале или в конце лечения омепразолом необходимо обратить внимание на потенциальную возможность взаимодействия со средствами, которые метаболизируются CYP 2С19, например клопидогрел.
Омепразол, как и другие кислотоингибирующие вещества, может снизить всасывание витамина В₁₂ (цианокобаламина) в связи с гипо- или ахлоргидрией. Этот факт необходимо учитывать при лечении пациентов с дефицитом витамина В₁₂ или с риском снижения всасывания витамина В₁₂ во время длительной терапии. В отдельных случаях может быть целесообразным проведение контроля уровня витамина В₁₂ в плазме крови.
Для лечения хронических заболеваний у детей не следует применять препарат дольше, чем рекомендовано.
Больным с такими редкими наследственными заболеваниями, как непереносимость фруктозы, мальабсорбция глюкозы-галактозы или недостаточность сахаразы-изомальтазы, противопоказан прием этого лекарственного средства. Препарат содержит сахар, это необходимо учитывать больным с сахарным диабетом.
Во время длительной терапии, а особенно в случаях, когда срок лечения превышает 1 год, пациенты должны находиться под регулярным медицинским контролем.
Применение в период беременности и кормления грудью. Результаты трех эпидемиологических исследований (принимали участие более чем 1000 беременных, роды которых прошли успешно) не выявили отрицательного влияния омепразола на беременность и/или на здоровье плода/новорожденного. Препарат можно применять во время беременности только тогда, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Небольшое количество омепразола проникает в грудное молоко и дезактивируется кислотой в желудке грудного ребенка. Поэтому маловероятно, что применение женщиной капсул Гасек-10, Гасек-20 и Гасек-40 в период кормления грудью будет влиять на ребенка грудного возраста.
Дети. Препарат назначают детям в возрасте >1 года и с массой тела ≥10 кг по показаниям при рефлюкс-эзофагите и симптоматическом лечении изжоги и кислотной отрыжки при ГЭРБ.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Необходимо быть осторожным при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами, что связано с риском развития побочных эффектов со стороны ЦНС.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

на всасывание некоторых лекарственных средств может влиять сниженная кислотность желудка.
Концентрация нелфинавира и атазанавира в плазме крови снижается при их одновременном приеме с омепразолом. Противопоказан одновременный прием омепразола и нелфинавира.
Не рекомендуется одновременное применение омепразола и атазанавира. В результате одновременного приема омепразола (40 мг 1 раз в сутки) с комплексом атазанавир 300 мг/ритонавир 100 мг у здоровых добровольцев на 75% снизилась экспозиция атазанавира. Повышение дозы атазанавира не компенсирует влияние омепразола на его экспозицию. В результате одновременного приема омепразола (20 мг 1 раз в сутки) с комплексом атазанавир 400 мг/ритонавир 100 мг у здоровых добровольцев на 30% снизилась экспозиция атазанавира.
Одновременное применение омепразола и дигоксина у здоровых добровольцев вызвало 10% повышение биодоступности дигоксина. В редких случаях сообщалось о токсичности дигоксина. Необходимо с осторожностью одновременно применять дигоксин и омепразол в высоких дозах у лиц пожилого возраста (необходим усиленный контроль за такими пациентами).
Что касается одновременного применения клопидогрела и омепразола, то имеются противоречивые данные относительно снижения концентрации активного метаболита клопидогрела.
Абсорбция позаконазола, эрлотиниба, кетоконазола, итраконазола значительно уменьшается, и, таким образом, клиническая эффективность может снижаться. Следует избегать одновременного приема препарата с позаконазолом и эрлотинибом.
Основной фермент, принимающий участие в метаболизме омепразола — CYP 2C19. Поэтому одновременное применение омепразола с другими веществами, в метаболизме которых принимает участие CYP 2C19, может привести к уменьшению их выведения и повышению системной экспозиции этих веществ (например варфарин, другие антагонисты витамина К, цилостазол, диазепам, фенитоин). Рекомендуется контролировать уровень фенитоина, а также пероральных антикоагулянтов и в случае необходимости снижать их дозу.
В результате одновременного приема омепразола с саквинавиром и ритонавиром, концентрация саквинавира в плазме крови повысилась приблизительно до 70%, что свидетельствует о хорошей переносимости ВИЧ-инфицированными пациентами.
Сообщалось о повышении концентрации такролимуса в сыворотке крови при одновременном его применении с омепразолом. Следует постоянно контролировать концентрацию такролимуса и клиренс креатинина при одновременном его приеме с омепразолом и, если это необходимо, скорректировать дозу такролимуса.
Сочетанная терапия омепразолом и ингибиторами CYP 2С19 и CYP 3А4, кларитромицином и вориконазолом, удваивает концентрацию омепразола в сыворотке крови, уменьшая скорость выведения омепразола. Нет необходимости в постоянной коррекции дозы омепразола. Однако необходимо проводить корректирование дозы у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени и при продолжительном лечении.
Повышение концентрации омепразола при одновременном применении с кларитромицином считается полезным взаимодействием во время эрадикации Helicobacter pylori. О взаимодействиях с метронидазолом или амоксициллином до сих пор не сообщалось. Эти антимикробные вещества применяются вместе с омепразолом для уничтожения Helicobacter pylori.
Вещества, индуцирующие CYP 2С19 и CYP 3А4, такие как рифампицин и препараты зверобоя продырявленного, могут привести к снижению концентрации омепразола в сыворотке крови, ускоряя скорость процессов выведения омепразола.
Взаимодействия с антацидами при одновременном применении не выявлено. Также не отмечено взаимодействия с пищей и алкоголем.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

есть всего несколько сообщений о передозировке омепразола. В литературе описан случай передозировки однократной дозой омепразола до 560 мг, также имеются данные о повышении разовой пероральной дозы омепразола до 2400 мг, то есть в 120 раз выше, чем обычная рекомендованная доза.
Передозировка происходит при существенном превышении рекомендованной разовой дозы и сопровождается следующими симптомами: тошнота, рвота, головокружение, абдоминальная боль, головная боль, диарея. Одиночные случаи передозировки сопровождаются апатией, депрессией и спутанностью сознания. Все указанные симптомы имеют быстротечный характер.
Скорость выведения препарата из организма остается неизменной при превышении дозы и не требует специального лечения.
Специфического антидота нет. Значительная часть омепразола связывается с белками плазмы крови, поэтому гемодиализ неэффективен. Лечение симптоматическое.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в сухом месте при комнатной температуре не выше 25 °С. Флакон следует держать закрытым, так как препарат чувствителен к влаге.