Лізотіазид - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛІЗОТІАЗИД

(LISOTHIAZIDE )

Загальна характеристика:

oсновні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, овальної форми, дещо вигнуті, на одному боці напис «LZ 10» (таблетки 10 мг/12,5 мг) або «LZ 20» (таблетки 20  мг/12,5 мг), на іншому – риска;

склад: таблетка 10  мг/12,5  мг містить лізиноприлу дигідрату 10,89  мг (еквівалентно 10  мг лізиноприлу безводного), гідрохлоротіазиду 12,5 мг; 1 таблетка 20  мг/12,5  мг містить лізиноприлу дигідрату 27,78  мг (еквівалентно 20 мг лізиноприлу безводного), гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: крохмаль преже латинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідро фосфат безводний, манітол, магнію стеарат.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Комбінований препарат інгібітора АПФ і діуретика. Код АТС С 09В  А 03.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Лізиноприл інгібує ангіотензинперетворюючий фермент, який каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II. Інгібування ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ, що зменшує вазопресорний ефект та секрецію альдостерону. Гідрохлоротіазид здійснює сечогінну дію, підсилюючи антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

Фармакокінетика. У клінічних дослідженнях пік концентрації лізиноприлу в сироватці зафіксовано між 6 та 7 годинами після перорального прийому. Лізиноприл виділяється, практично, у незмінному вигляді з сечею. Ступінь всмоктування лізиноприлу становить близько 25–50%. Наявність їжі в шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію лізиноприлу. При багаторазовому прийомі період напів виведення лізиноприлу становить приблизно 12 годин.

У пацієнтів з нирковою недостатністю (рівень гломерулярної фільтраціїї > 30  мл/хв) фармакокінетика лізиноприлу подібна до такої у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Лізиноприл погано проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Лізиноприл видаляється при гемодіалізі.

Період напів виведення гідрохлоротіазиду становить від 5,6 до 14,8 годин. Гідрохлоротіазид не метаболізується і швидко виводиться нирками. Щонайменше 61 % перорально введеної дози виводиться у незмінному вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр, але не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, екскретується   в грудне молоко.

Сумісне застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду не здійснює вплив на їх біодоступність.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія.

Спосіб застосування та дози.

При есенціальній гіпертензії звичайна доза становить одну таблетку 10  мг/12,5  мг або 20  мг/12,5  мг, що призначається один раз на добу. Лізотіазид слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час. Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2–4 тижні, доза може бути збільшена до двох таблеток один раз на добу. При недостатній ефективності препарату, за умови призначення 1 раз на добу, рекомендується розподілити добову дозу на два прийоми. Максимальна добова доза Лізотіазиду становить 40 мг/25 мг. Тривалість курсу лікування визначається індивідуально, залежно від тяжкості перебігу захворювання.

Побічна дія.

Побічна дія, зумовлена лізиноприлом:

З боку серцево-судинної системи: у пацієнтів з високим рівнем ризику можливий інфаркт міокарда або серцевий напад внаслідок значної гіпотензії, ортостатична гіпотензія, тахікардія, аритмія.

З боку шлунково-кишкового тракту: дискомфорт в епігастрії, біль у животі, нудота, блювання, сухість у роті, диспептичні явища, гепатит (як гепатоцелюлярна, так і холестатична жовтяниця).

З боку центральної нервової системи: головний біль, зміни настрою, ментальні розлади, втомлюваність, порушення сну.

З боку респіраторної системи: сухий кашель, бронхоспазм, риніт, синусит.

З боку шкіри: кропив’янка, свербіж, підсилене потовиділення, алопеція, псоріаз, серйозні шкірні розлади (у тому числі пемфіго, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона та мультиформна еритема).

З боку сечостатевої системи: уремія, олігурія/анурія, порушення ниркової функції, гостра ниркова недостатність, протеїнурія, підвищення рівнів креатині ну та азоту сечовини в сироватці крові.

Результати лабораторних тестів: пригнічення функцій кісткового мозку, що проявляються анемією та/або тромбоцит опенією, та/або лейкопенією, гіпонатріємією. Є повідомлення про поодинокі випадки нейтропенії, хоча причинний зв'язок не встановлено. Також є повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, що застосовували лізиноприл, хоча причинний зв'язок не встановлено.

Інші: зрідка відзначається ангіо невротичний набряк, який може загрожувати життю у випадку набряку обличчя, язика, горла, гортані; вертиго, розлади смаку.

Побічна дія, зумовлена гідрохлоротіазидом:

З боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, подразнення шлунка, запор, жовтуха (печінкова холестатична жовтуха), сіалоденіт.

З боку центральної нервової системи: вертіго, ксантопсія.

Результати лабораторних тестів: лейкопенія, агранулоцит оз, тромбоцит опенія, а пластична анемія, гемолітична анемія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, дисбаланс електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію.

З боку шкіри: почервоніння, підвищена фото чутливість, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз.

З боку серцево-судинної системи: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку респіраторної системи: дихальні розлади, включаючи пневмонію та набряк легенів.

З боку сечостатевої системи: ниркова недостатність, порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.

Інші: пропасниця, анафілактичні реакції, спазми м'язів, тривожність, короткочасне помутніння зору.

Протипоказання. Гіпер чутливість до будь-якого з компонентів препарату. Ангіо невротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), а також спадковий або ідіопатичний ангіо невротичний набряк. Анурія, виражені порушення функції нирок. Вагітність та лактація, дитячий вік.

Передозування. Передозування Лізотіазиду може спричинити гіпотензію. Основні симптоми включають ознаки дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацію внаслідок надмірного сечовиділення. Симптомами передозування є різке зниження артеріального тиску, шок, слабкість, запаморочення, порушення свідомості, судоми литкових м’язів. Можуть спостерігатися нудота, блювання, спрага. Лікування симптоматичне та підтримуюче. Прийом Лізотіазиду повинен бути припинений і пацієнта слід зилишити під наглядом лікаря. Лікувальні заходи включають стимуляцію блювання та промивання шлунка. Для лікування використовують внутрішньо венне введення фізіологічного сольового розчину або інших розчинів для корекції порушень електролітного балансу, за показаннями. Може бути корисним застосування ангіотензину II. У випадку вираженої гіпотензії пацієнта слід покласти на спину з піднятими ногами і швидко ввести внутрішньо венно фізіологічний розчин. Лізиноприл може бути видалений з кровообігу шляхом гемодіалізу. Слід уникати використання полі акрилонітрилових мембран. Необхідно контролю вати електроліти сироватки та креатинін.

У разі розвитку ангіо невротичного набряку необхідно вводити десенсибілізуючі засоби.

Особливості застосування. Пацієнти, які приймають діуретики, повинні припинити їх застосування за 2–3 доби до початку лікування Лізотіазидом.

Слід обережно призначати хворим з печінковою дисфункцією, тяжкою серцевою недостатністю.

У хворих з наявністю цукрового діабету лікування Лізотіазидом проводять з ретельним контролем рівня цукру в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Слід з обережністю призначати препарат хворим літнього віку. Дозування для цих пацієнтів починається з менших доз, подальше збільшення дози слід робити під контролем лікаря.

Обережності вимагає прийом Лізотіазиду особами, що керують транспортними засобами.

Застосування при нирковій недостатності. Тіазидні діуретики є неефективними при кліренсі креатині ну ≤ 30 мл/хв. Лізотіазид не повинен застосовуватися для початкової терапії при будь-якому ступені ниркової недостатності. У пацієнтів із кліренсом креатині ну 30–80 мл/хв лізиноприл/гідрохлоротіазид можна застосовувати тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Попередня терапія діуретиками. Симптоматична гіпотензія може виникати після прийому першої дози Лізотіазиду, що найчастіше буває у пацієнтів з об'ємним та/або сольовим дефіцитом внаслідок попередньої діуретичної терапії. Лікування діуретиками слід припинити за 2 – 3 дні до початку терапії Лізотіазидом. Якщо це неможливо, лікування слід починати з Лізотіазиду в дозі 2,5 мг/12,5 мг.

Калій. Ефект втрати калію, характерний для лікування ті азидними діуретиками, як правило, послаблюється калій зберігаючим ефектом лізиноприлу. Використання калійвмісних продуктів, калій зберігаючих речовин або калійвмісних замінників солі, особливо у пацієнтів з погіршеною функцією нирок, може призводити до значного збільшення вмісту калію в сироватці. Якщо сумісне застосування лізиноприлу та гідрохлоротіазиду і будь-якої з калійвмісних речовин визнається необхідним, воно повинне застосовуватись обережно за умови контролю рівня калію в сироватці.

Гіпоглікемічні засоби. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та антидіабетичних ліків (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підсилювати гіпоглікемічний ефект з ризиком гіпоглікемії. Тіазидні діуретики можуть знижувати ефективність антидіабетичних препаратів, внаслідок чого може підвищитися рівень цукру в сироватці крові.

Літій. Діуретичні засоби та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію з високим ризиком літієвої інтоксикації. Одночасне застосування Лізотіазиду і препаратів літію не рекомендується.

Наркотичні аналгетики, антипсихотичні засоби. При одночасному застосуванні Лізотіазиду може виникати гіпотензія після сечовиділення.

Алкоголь може подсилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертензивних засобів.

Інші засоби. Індометацин може зменшувати антигіпертензивний ефект при одночасному призначенні з Лізотіазидом. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок, які одержують не стероїдні протизапальні препарати, призначення інгібіторів АПФ може спричиняти подальше погіршення ниркової функції. Антигіпертензивний ефект Лізотіазиду може зменшуватись при одночасному застосуванні з подібними речовинами за рахунок затримки рідини в організмі.

Неполяризуючі міо релаксанти. Тіазидні діуретики можуть збільшувати чутливість до тубо курарину.

Алопуринол, цитостатики та імуносупресори, системні кортикостероїди або прокаїнамід. Одночасне призначення з інгібіторами АПФ може призводити до підвищення ризику лейкопенії.

Антациди спричиняють зменшення біодоступності інгібіторів АПФ і гідрохлоротіазиду.

Симпатоміметики. Можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, тому необхідно контролю вати кров’яний тиск, щоб упевнитися в досягненні очікуваного ефекту.

Циклоспорин підвищує ризик гіперкаліємії при сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Холестирамін, колестипол. Всмоктування гідрохлоротіазиду погіршується при наявності аніон-обмінних смол. Одиночна доза як холестирамінової, так колестиполової смол зв'язує гідрохлоротіазид і зменшує його всмоктування зі шлунково-кишкового тракту аж до 85 і 43 відсотків, відповідно.

Кортикостероїди, ACTH. Інтенсифікація електролітного виснаження, особливо гіпокаліємія.

Антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні Лізотіазиду з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається адитивна антигіпертензивна дія.

Естрогени при сумісному прийомі з Лізотіазидом можуть спричинити підвищення артеріального тиску.

Серцеві глікозиди. Токсичність серцевих глікозидів наперстянки підвищується при одночасному застосуванні з Лізотіазидом (за рахунок впливу гідрохлоротіазиду).

Засоби для наркозу при сумісному застосуванні з Лізотіазидом посилюють гіпотензивний ефект.

Гемодіаліз. Лізиноприл видаляється при гемодіалізі. Пацієнтам, які застосовують Лізотіазид, після закінчення процедури діалізу рекомендується введення додаткової дози Лізотіазиду, яка еквівалентна 20% від звичайної добової дози.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 30°С у недоступному для дітей місці. Термін придатності — 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній пачці.

Назва та адреса виробника.

АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.

Н-4042 Дебрецен, вул. Паллагі, 13, Угорщина.

Н-2100 Годолло, вул. Танчич Міхалі, 82, Угорщина.

Фармакодинамика. Лизиноприл ингибирует АПФ, катализирующий преобразование ангиотензина I в ангиотензин II. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации ангиотензина II, что уменьшает вазопрессорний эффект и секрецию альдостерона. Гидрохлоротиазид оказывает мочегонное действие, усиливая антигипертензивный эффект лизиноприла.
Фармакокинетика. В клинических исследованиях максимум концентрации лизиноприла в сыворотке крови зафиксировано между 6 и 7 ч после перорального приема. Лизиноприл выделяется практически в неизменном виде с мочой. Степень всасывания лизиноприла составляет около 25–50%. Наличие пищи в пищеварительном тракте не влияет на абсорбцию лизиноприла. При многократном приеме T½ лизиноприла составляет приблизительно 12 ч.
У пациентов с почечной недостаточностью (уровень гломерулярной фильтрациии 30 мл/мин) фармакокинетика лизиноприла подобна таковой у пациентов с нормальной функцией почек. Лизиноприл плохо проникает через ГЭБ. Лизиноприл выводится при гемодиализе.
T½ гидрохлоротиазида — от 5,6 до 14,8 ч. Гидрохлоротиазид не метаболизируется и быстро выделяется почками. Не менее 61% перорально введенной дозы выводится в неизменном виде на протяжении 24 ч. Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер и не проникает через ГЭБ, экскретируется в грудное молоко.
Сочетанное применение лизиноприла и гидрохлоротиазида не оказывает влияния на их биодоступность.

АГ.

при эссенциальной гипертензии обычная доза — 1 таблетка 10 мг/12,5 мг или 20 мг/12,5 мг 1 раз в сутки. Лизотиазид следует применять ежедневно приблизительно в одно и то же время. Если ожидаемый терапевтический эффект не достигнут в течение 2–4 нед приема, доза может быть повышена до 2 таблеток 1 раз в сутки. При недостаточной эффективности препарата при применении его 1 раз в сутки рекомендуется распределить суточную дозу на два приема. Максимальная суточная доза Лизотиазида составляет 40 мг/25 мг. Продолжительность курса лечения определяется индивидуально, в зависимости от тяжести течения заболевания.

гиперчувствительность к любому компоненту препарата. Ангионевротический отек в анамнезе, связанный с предыдущим лечением ингибиторами АПФ, а также наследственный или идиопатический ангионевротический отек. Анурия, тяжелое нарушение функции почек. Период беременности и кормления грудью; детский возраст.

Побочное действие, обусловленное лизиноприлом
Со стороны сердечно-сосудистой системы: у пациентов с высоким риском возможно развитие инфаркта миокарда или гипотензивного криза, ортостатическая гипотензия, тахикардия, аритмия.
Со стороны ЖКТ: дискомфорт в области эпигастрия, боль в животе, тошнота, рвота, сухость во рту, диспептические явления, гепатит (как гепатоцеллюлярная, так и холестатическая желтуха).
Со стороны ЦНС: головная боль, изменения настроения, ментальные расстройства, утомляемость, нарушение сна.
Со стороны респираторной системы: сухой кашель, бронхоспазм, ринит, синусит.
Со стороны кожи: крапивница, зуд, усиленное потовыделение, алопеция, псориаз, кожные высыпания (в том числе пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса — Джонсона и мультиформная эритема).
Со стороны мочеполовой системы: уремия, олигурия/анурия, нарушение функции почек, ОПН, протеинурия, повышение уровня креатинина и азота мочевины в сыворотке крови.
Результаты лабораторных тестов: угнетение функций костного мозга, проявляющиеся анемией и/или тромбоцитопенией, и/или лейкопенией, гипонатриемией. Имеются сообщения о единичных случаях нейтропении, хотя причинная связь не установлена. Также есть сообщения о гемолитической анемии у пациентов, применявших лизиноприл, хотя причинная связь не установлена.
Прочие: изредка отмечается ангионевротический отек, угрожающий жизни в случае отека лица, языка, горла, гортани; вертиго, нарушение вкуса.
Побочное действие, обусловленное гидрохлоротиазидом
Со стороны ЖКТ: анорексия, раздражение желудка, запор, желтуха (печеночная холестатическая желтуха), сиалоденит.
Со стороны ЦНС: вертиго, ксантопсия.
Результаты лабораторных тестов: лейкопения, агранулоцитоз, тромбоцитопения, апластическая анемия, гемолитическая анемия, гипергликемия, глюкозурия, гиперурикемия, дисбаланс электролитов, включая гипонатриемию и гипокалиемию.
Со стороны кожи: гиперемия, фотосенсибилизация, крапивница, токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: некротизирующий ангиит (васкулит, кожный васкулит).
Со стороны респираторной системы: дыхательные расстройства, включая пневмонию и отек легких.
Со стороны мочеполовой системы: почечная недостаточность, нарушение функции почек, интерстициальный нефрит.
Прочие: лихорадка, анафилактические реакции, спазмы мышц, беспокойство, кратковременное помутнение зрения.

пациентам, принимающим диуретики, необходимо прекратить их применение за 2–3 сут до начала лечения Лизотиазидом.
Следует осторожно назначать больным с печеночной дисфункцией, тяжелой сердечной недостаточностью.
У больных сахарным диабетом лечение Лизотиазидом проводят под регулярным контролем уровня сахара в крови (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
С осторожностью следует назначать препарат больным пожилого возраста. Дозирование для пациентов этой возрастной группы начинают более низкими дозами, дальнейшее повышение дозы контролирует врач.
Прием Лизотиазида требует осторожности во время управления транспортными средствами.
Применение при почечной недостаточности. Тиазидные диуретики являются неэффективными при клиренсе креатинина ≤30 мл/мин. Лизотиазид не следует применять в качестве начальной терапии при любой степени почечной недостаточности. У пациентов с клиренсом креатинина 30–80 мл/мин комбинацию лизиноприл/гидрохлоротиазид можно применять только после тщательной оценки соотношения польза/риск.

Предшествующая терапия диуретиками. Симптоматическая гипотензия может возникать после приема первой дозы Лизотиазида, что чаще всего бывает у пациентов с объемным и/или солевым дефицитом вследствие проводимой предшествующей терапии диуретиками. Лечение диуретиками необходимо прекратить за 2–3 дня до начала терапии Лизотиазидом. Если это невозможно, терапию начинают с применения Лизотиазида в дозе 2,5 мг/12,5 мг.
Калий. Эффект потери калия, характерный для лечения тиазидными диуретиками, как правило, ослабляется калийсберегающим эффектом лизиноприла. Применение калийсодержащих продуктов, калийсберегающих веществ или калийсодержащих заменителей соли, особенно у пациентов с нарушением функции почек, может приводить к значительному повышению содержания калия в сыворотке крови. Если сочетанное применение лизиноприла, гидрохлоротиазида и любого из калийсодержащих веществ необходимо, следует соблюдать меры предосторожности при условии контроля уровня калия в сыворотке крови.
Гипогликемизирующие средства. Одновременное назначение ингибиторов АПФ и противодиабетических соедств (инсулин, пероральные гипогликемизирующие препараты) может усиливать гипогликемический эффект с риском развития гипогликемии. Тиазидные диуретики могут снижать эффективность противодиабетических препаратов, вследствие чего может повыситься уровень глюкозы в сыворотке крови.
Литий. Диуретические средства и ингибиторы АПФ снижают почечный клиренс лития с высоким риском литиевой интоксикации. Поэтому одновременное применение Лизотиазида и препаратов лития не рекомендуется.
Наркотические анальгетики, антипсихотические средства. При одновременном применении Лизотиазида может возникать гипотензия после мочеотделения.
Алкоголь может усиливать гипотензивный эффект любых антигипертензивных средств.
Другие средства. Индометацин может снижать антигипертензивный эффект при одновременном применении с Лизотиазидом. У некоторых пациентов с нарушением функции почек, получающих НПВП, назначение ингибиторов АПФ может служить причиной дальнейшего ухудшения почечной функции. Антигипертензивный эффект Лизотиазида может снижаться при одновременном применении с подобными веществами за счет задержки жидкости в организме.
Неполяризующие миорелаксанты. Тиазидные диуретики могут повышать чувствительность к тубокурарину.
Аллопуринол, цитостатики и иммуносупрессоры, системные ГКС или прокаинамид. Одновременное применение с ингибиторами АПФ может приводить к повышению риска возникновения лейкопении.
Антациды вызывают снижение биодоступности ингибиторов АПФ и гидрохлоротиазида.
Симпатомиметики. Могут снижать антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ, поэтому необходимо контролировать АД с целью определения достигнутого эффекта.
Циклоспорин повышает риск развития гиперкалиемии при сочетанном применении с ингибиторами АПФ.
Колестирамин, колестипол. Всасывание гидрохлоротиазида снижается при наличии анион-обменных смол. Единичная доза как колестираминовой, так и колестиполовой смолы связывает гидрохлоротиазид и уменьшает его всасывание в ЖКТ до 85 и 43% соответственно.
ГКС. Интенсификация электролитного истощения, особенно гипокалиемия.
Антигипертензивные средства. При одновременном применении Лизотиазида с другими антигипертензивными средствами усиливается антигипертензивное действие.
Эстрогены при сочетанном применении с Лизотиазидом могут вызвать повышение АД.
Сердечные гликозиды. Токсичность сердечных гликозидов наперстянки повышается при одновременном применении с Лизотиазидом (за счет влияния гидрохлоротиазида).
Средства для наркоза при сочетанном применении с Лизотиазидом усиливают гипотензивный эффект.
Гемодиализ. Лизиноприл удаляется при гемодиализе. Пациентам, применяющим Лизотиазид, после окончания процедуры диализа рекомендуется введение дополнительной дозы Лизотиазида, эквивалентной 20% обычной суточной дозы.

может вызвать гипотензию.
Симптомы: признаки дефицита электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратация вследствие чрезмерного мочевыделения. Проявляются в основном резким снижением АД, шоком, слабостью, головокружением, нарушением сознания, судорогами икроножных мышц. Возможны тошнота, рвота, жажда.
Лечение симптоматическое и поддерживающее. Прием Лизотиазида необходимо прекратить, пациент должен находиться под наблюдением врача. Терапевтические меры включают стимуляцию рвоты и промывание желудка. По показаниям проводят в/в введение физиологического р-ра или других р-ров для коррекции нарушений электролитного баланса. Может быть полезным применение ангиотензина II. В случае выраженной гипотензии пациента необходимо уложить горизонтально с приподнятыми нижними конечностями и быстро ввести в/в физиологический р-р. Лизиноприл может быть удален из кровообращения путем гемодиализа. Следует избегать использование полиакрилонитриловых мембран. Необходимо контролировать электролиты и креатинин в сыворотке крови.
В случае развития ангионевротичного отека необходимо вводить десенсибилизирующие средства.

при температуре не выше 30 °С