Лоприл - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного   застосування препарату

ЛОПРИЛ Н 10

(LOPRIL H 10)

ЛОПРИЛ   Н 20

(LOPRIL H 20)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості:  

Лоприл Н 10: шестикутні таблетки жовтого кольору, з смугою розподілу посередині;

Лоприл Н 20: шестикутні таблетки світло-рожевого   кольору, з смугою розподілу посередині;

склад:

1 таблетка Лоприлу Н 10 містить лізиноприлу 10 мг у формі дигідрату, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

1 таблетка Лоприлу Н 20 містить лізиноприлу 20 мг у формі дигідрату, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідро фосфатдигідрат, манітол, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль преже латинізований, кремнію оксид колоїдний безводний, тальк, заліза оксид жовтий  C.I.77492; E 172, для Лоприл Н 20- заліза оксид червоний C.I.77491; E 172.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати, що містять інгібітори АПФ і діуретики.

Код АТС С 09В А 03.

Фармакологічні властивості.                                    

Фармакодинаміка. Лоприл Н є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту   лізиноприлу і діуретика гідрохлортіазиду.

Лізиноприл блокує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) і перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, що має судинозвужуючу дію. Зменшує загальний периферичний судинний опір і системний артеріальний тиск.

Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком і антигіпертензивним засобом. Він знижує реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок, що збільшує діурез, внаслідок чого зменшується об’єм крові в кровоносних судинах і знижується   підвищений кров'яний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного тиску настає через 3 - 4 дні від початку прийому гідрохлортіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3 - 4 тижнів прийому препарату.  

Комбінація лізиноприлу і гідрохлортіазиду сприяє більш вираженому гіпотензивному ефекту, ніж кожен компонент   окремо.

Фармакокінетика. Лізиноприл всмоктується з травного каналу, його біодоступність становить близько 30%. Дуже незначною мірою зв'язується з білками плазми (6 - 10%). Початковий ефект після прийому лізиноприлу реєструється через   годину, максимальна концентрація в плазмі реєструється через 6 - 7 год після застосування. Період напів виведення із сироватки становить 12 год. Наявність їжі не має значного впливу на абсорбцію лізиноприлу. Лізиноприл частково проникає крізь плацентарний бар'єр. Практично не біотрансформується, тільки близько 7% лізиноприлу метаболізується в печінці. Основна кількість препарату виводиться з організму в незміненому вигляді із сечею. Повне виведення препарату відбувається повільніше у літніх пацієнтів.

Діуретична дія гідрохлортіазиду починається через 2 год після прийому та досягає максимального   ефекту через 3 - 4 год, триває 6 - 12 год. Біодоступність гідрохлортіазиду становить 65 - 70%. 40% зв'язується з протеїнами плазми. Гідрохлортіазид не метаболізується і цілком виводиться нирками. Він проникає крізь плаценту і екскретується в грудне молоко.

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія, у тому числі реноваскулярна гіпертензія, що потребує комбінованої терапії.

Спосіб застосування та дози. Дози призначаються індивідуально для кожного пацієнта   залежно від його стану.

Рекомендована початкова доза для дорослих - від 5 до 10 мг на день. Подальша корекція дози залежить від досягнення клінічного ефекту, звичайно стабільний терапевтичний ефект спостерігається через 2-4 тижні прийому препарату. Рекомендована   підтримуюча доза – 20 мг (1 таблетка Лоприлу Н 20) 1 раз на день. Максимальна доза – 80 мг на день.

При нирковій   недостатності чи реноваскулярній гіпертензії   дозування починається з 2,5 мг Лоприлу Н   на день. Лоприл Н не слід призначати, якщо кліренс креатині ну   нижче 30 мл/хв.

Побічна дія.

Серцево-судинна система: гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію, прискорене серцебиття, відчуття стиснення в грудях.

Нервова система: головний біль, запаморочення, підвищена стомлюваність, парестезії, загальна слабкість.

Дихальна система: сухий кашель.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, діарея, сухість у роті, панкреатит, ураження печінки.

Шкіра: фото сенсибілізація, висип, що іноді може супроводжуватися пропасницею, міалгіями, артралгіями, васкулітом.

Нирки: іноді можуть   виникати чи підсилюватися порушення функції нирок. У ряді випадків у пацієнтів з нормальною функцією нирок виникає незначне тимчасове підвищення рівня сечовини і креатині ну в сироватці крові. Дані симптоми зникають після припинення лікування Лоприлом Н.

Інші:  ангіо невротичний набряк (набряклість обличчя, кінцівок, очей, рота, труднощі при ковтанні та подиху).  

Лабораторні показники: клінічно значущі зміни лабораторних показників спостерігаються дуже рідко. В окремих випадках можуть виникати эозинофілія, лейкоцитоз, збільшення швидкості осідання еритроцитів, гіперглікемія, гіперуремія, гіперкаліємія чи гіпокаліємія.

Протипоказання. Підвищена чутливість   до компонентів препарату і до інших похідних   сульфонаміду; ангіо невротичний набряк в анамнезі (спричинений прийомом інгібіторів АПФ, спадковий чи ідіопатичний ангіонабряк); тяжка ниркова недостатність, анурія, аортальний стеноз,   вагітність і годування груддю, дитячий вік.

Передозування.

Симптоми: гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія і зневоднення внаслідок посиленого діурезу.  

Лікування – симптоматичне. Промивання шлунка доцільно у випадку, якщо після прийому препарату пройшло менше чотирьох годин. Потім слід провести адекватну корекцію водно – електролітного балансу.  

Передозування лізиноприлу може спричинити гіпотензію. Лікування полягає у внутрішньо венному введенні фізіологічного розчину при нахилі голови пацієнта і піднятті ніг догори. Лізиноприл можна   вивести з крові шляхом гемодіалізу.

У   випадку розвитку ангіо невротичного набряку треба ввести десенсибілізуючі засоби (підшкірно 0,3 - 0,5 мл епінефрину).

Особливості застосування. У пацієнтів, які втратили багато рідини і електролітів внаслідок попереднього лікування діуретиками, після прийому Лоприлу Н можуть виникнути симптоми гіпотензії. Щоб уникнути цього, прийом діуретиків необхідно припинити за 2 - 3 дні до початку лікування Лоприлом Н.

Пацієнти перед застосуванням Лоприлу Н повинні бути поінформовані   про можливі ознаки ангіо невротичного набряку, щоб вчасно припинити прийом препарату і звернутися до лікаря (труднощі при ковтанні та подиху, набряклість обличчя, кінцівок, очей, рота, язика).

Тіазидні діуретики повинні призначатися з обережністю пацієнтам з ослабленою функцією чи прогресуючими захворюваннями   печінки, тому що невеликі зміни в балансі рідини й електролітів в організмі   можуть спричинити гостру печінкову недостатність.

Обережність при прийомі Лоприлу Н необхідна пацієнтам, які підлягають операції під анестезією, що спричинює зниження тиску. Гіпотензію, яка розвилася в даній ситуації, можна усунути компенсацією рідини.

Слід бути обережними пацієнтам з ослабленою ренальною функцією, гіповолемією (небезпека гіпотензії), колагеновими захворюваннями, тим, хто дотримуються   без натрієвої дієти, пацієнтам які перебувають на   гемодіалізі.   Лікування цих пацієнтів повинно починатися з менших доз препарату.

Ефективність і перенесення препарату однакові у пацієнтів похилого та молодого віку, але при застосуванні препарату   хворими похилого віку слід враховувати те, що у цієї групи пацієнтів виведення лізиноприлу і гідрохлортіазиду з організму відбувається повільніше.

Особливу увагу слід приділити хворим на ішемічну хворобу серця і з цереброваскулярними розладами, тому що гіпотензивний криз у   даних пацієнтів може призвести до інфаркту   міокарда   або цереброваскулярного інсульту.

Слід   з обережністю призначати препарат пацієнтам з мі тральнім і аортальним стенозом, обструктивною формою гіпертрофічної кардіоміопатії. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю інгібітори АПФ можуть спричинити гіпотензію, іноді - олігурію, азотемію.

У пацієнтів зі стенозом ниркових артерій при прийомі інгібіторів АПФ може знизитися рівень клуб очкової фільтрації, що призводить до подальшого погіршання функції нирок, тому пацієнтам з таким станом прийом препарату не рекомендується. Прийом Лоприлу Н не рекомендується   також пацієнтам з нирковою недостатністю при кліренсі креатині ну нижче 30 мл/хв.

Постійний прийом гідрохлортіазиду знижує екскрецію сечової кислоти і може підсилити розвиток подагри. Лізиноприл знижує гіперуремію, спричинену прийомом гідрохлортіазиду, і   тому при одночасному прийомі   цих препаратів нападу подагри не виникають.

Тіазидні діуретики можуть знизити толерантність до глюкози, тому для хворих на цукровий діабет необхідно підібрати дозу антидіабетичних засобів, включаючи інсулін.

Хворим на гіпертензією в сполученні з гіповолемією, гіпонатріємією, гіпохлоремичнім алкалозом, гіпомагніємією чи гіпокаліємією необхідно відновити баланс електролітів до початку лікування і регулярно контролю вати зміст електролітів у сироватці крові.

Тіазидні діуретики можуть знизити екскрецію кальцію із сечею і спричинити невелике збільшення концентрації кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу, тому рекомендується припинити застосування тіазидних діуретиків до дослідження функцій пара щитовидних залоз.

У хворих, які приймають інгібітори АПФ, певні типи мембранних фільтрів для гемодіалізу, гемофільтрації чи ЛПН-аферезу (полі акрилонітрильні, метилосульфонатні) можуть спричинити анафілактичні реакції.

Під час лікування Лоприлом Н слід обмежити перебування на сонці через ризик розвитку фото сенсибілізації.

Безпека і ефективність препарату не досліджені у дітей.

Вплив на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами.

Не   впливає. Однак у зв'язку з небезпекою виникнення несподіваних перепадів тиску керування   автомобілем або робота з механізмами не рекомендується протягом декількох годин після прийому препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасний прийом лізиноприлу і гідрохлортіазиду може призвести до раптового зниження тиску, особливо у пацієнтів з гіпонатріємією і гіповолемією. Для уникнення цього необхідно спостерігати за рівнем кров'яного тиску протягом 4 годин після прийому даної комбінації препаратів.

Лізиноприл може знизити стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет,   тоді як гідрохлортіазид може знизити ефективність пероральних протидіабетичних засобів і інсуліну та спричинити гіперглікемію.

Лізиноприл.

Лізиноприл можна комбінувати з β-блокаторами, антагоністами кальцію. Естрогени при прийомі з Лоприлом Н можуть підвищити артеріальний   тиск. Активоване вугілля, тетрацикліни, антациди знижують всмоктування препарату. Взаємодія лізиноприлу з петлювими диуретиками (етакриновою кислотою, фуросемідом) може призвести до гіпотензії різної інтенсивності. При сумісному прийомі лізиноприлу з не стероїдними протизапальними засобами (кислотою ацетил саліциловою, ібупрофеном та іншими), а також   з натрію хлоридом спостерігається зниження гіпотензивного ефекту. Індометацин при застосуванні з лізиноприлом підвищує небезпеку розвитку гіперкаліємії.

Гідрохлортіазид.

Гідрохлортіазид підсилює токсичність дигоксину. Взаємодія гідрохлортіазиду і метилдопи може призвести до внутрішньо судинного гемолізу. Існує описаний небезпечної взаємодії гідрохлортіазиду з хінидином, коли через спричинену гідрохлортіазидом гіпокаліємію збільшується ризик шлуночкової фібриляції. Гідрохлортіазид може знизити ниркове виведення амантадину.

При одночасному застосуванні Лоприлу Н с діуретиками, що зберігають калій,   препаратами калію і   харчовими домішками, які містять калій, а також з циклоспорином зростає ризик підвищення концентрації калію в крові і зниження антигіпертензивного ефекту.

Інгібітори АПФ знижують швидкість виведення літію, що підвищує ризик інтоксикації літієм. Одночасний прийом даних препаратів е протипоказаним.

Алкоголь, барбітурати та наркотики можуть спричинити                                                                                                                                                                                                                             ортостатичну гіпотензію при одночасному прийомі з Лоприлом Н, а також підсилити виведення електролітів, зокрема калію, й у такий спосіб підсилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлортіазидом.                                                                                                                                                                          

Недеполяризуючі міо релаксанти: тіазиди можуть підсилити терапевтичний ефект тубо курарину. Алопуринол, цитостатики і імуносупресивні препарати, системні кортикостероїди, прокаїнамід   підвищують ризик виникнення лейкопенії.

Симпатоміметики можуть знизити гіпотензивний ефект Лоприлу Н.

При одночасному прийомі Лоприлу Н і серцевих глікозидів можливо виникнення   гіпокаліємії.

Умови   та   термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30° С. Термін придатності - 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 20 таблеток у коробці.

Виробник. “Босналек д. д.” (Боснія і Герцеговина).

Адреса. «Босналек», фармацевтична і хімічна промисловість, СП, Сараєво, Юкичева 53, Боснія і Герцеговина.

Фармакодинамика. Лоприл Н является комбинацией ингибитора АПФ лизиноприла и диуретика гидрохлоротиазида.
Лизиноприл ингибирует АПФ, осуществляющий преобразование ангиотензина I в ангиотензин II, который оказывает сосудосуживающее действие. Это приводит к снижению ОПСС и системного АД.
Гидрохлоротиазид является тиазидным диуретиком; оказывает антигипертензивное действие. Снижает реабсорбцию электролитов в дистальных канальцах почек, увеличивает диурез, вследствие чего уменьшается ОЦК и снижается повышенное АД. Значительное снижение систолического и диастолического АД наступает через 3–4 дня с момента начала приема гидрохлоротиазида, а оптимальный антигипертензивный эффект — после 3–4 нед приема препарата.
Комбинация лизиноприла и гидрохлоротиазида оказывает более выраженный гипотензивный эффект, чем каждый компонент в отдельности.
Фармакокинетика. Лизиноприл всасывается в ЖКТ, его биодоступность составляет около 30%. В очень незначительной степени связывается с белками плазмы крови (6–10%). Начальный эффект после применения лизиноприла развивается через 1 ч, максимальная концентрация в плазме крови достигается через 6–7 ч после приема. Период полувыведения из сыворотки крови составляет 12 ч. Прием пищи не оказывает значительного влияния на абсорбцию лизиноприла. Лизиноприл частично проникает через плацентарный барьер. Практически не биотрансформируется в организме, только около 7% лизиноприла метаболизируется в печени. Основное количество препарата выводится из организма в неизмененном виде с мочой. Элиминация препарата у пациентов пожилого возраста замедлена.
Диуретическое действие гидрохлоротиазида развивается через 2 ч после приема и достигает максимальной выраженности через 3–4 ч, длится 6–12 ч. Биодоступность гидрохлоротиазида составляет 65–70%. Около 40% связывается с белками плазмы крови. Гидрохлоротиазид не метаболизируется и полностью выводится почками. Проникает через плаценту и экскретируется в грудное молоко.

АГ (в том числе реноваскулярная), требующая проведения комбинированной гипотензивной терапии.

дозу подбирают индивидуально с учетом состояния. Рекомендуемая начальная доза для взрослых (в пересчете на лизиноприл) — 5–10 мг/сут. В дальнейшем дозу корригируют с учетом достигнутого клинического эффекта; стабильный терапевтический эффект обычно развивается через 2–4 нед приема препарата. Рекомендуемая поддерживающая доза — 20 мг (1 таблетка Лоприла Н 20 1 раз в сутки или 1 таблетка Лоприла Н 10 2 раза в сутки). Максимальная суточная доза (в пересчете на лизиноприл) — 80 мг.
При почечной недостаточности или реноваскулярной АГ начальная доза Лоприла Н в пересчете на лизиноприл составляет 2,5 мг/сут. При клиренсе креатинина ≤30 мл/мин Лоприл Н не назначают.

повышенная чувствительность к компонентам препарата, к производным сульфонамида, ангионевротический отек в анамнезе, вызванный применением ингибиторов АПФ, наследственный или идиопатический ангионевротический отек, тяжелая почечная недостаточность, анурия, аортальный стеноз; период беременности и кормления грудью; дети.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: гипотензия, включая ортостатическую гипотензию, ускоренное сердцебиение, ощущение давления в груди.
Со стороны ЦНС: головная боль, головокружение, повышенная утомляемость, парестезии, общая слабость.
Со стороны дыхательной системы: сухой кашель.
Со стороны ЖКТ: тошнота, рвота, диарея, сухость во рту, панкреатит, поражение печени.
Со стороны кожи: фотосенсибилизация, кожная сыпь, иногда сопровождающаяся ознобом, миалгией, артралгией, проявлениями васкулита.
Со стороны почек: иногда могут возникать или усиливаться нарушение функции почек; в ряде случаев у пациентов с нормальной функцией почек — незначительное временное повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови (данные симптомы исчезают после прекращения лечения Лоприлом Н).
Прочие: ангионевротический отек (отечность лица, конечностей, затруднение при глотании и дыхании).
Со стороны лабораторных показателей: клинически значимые изменения лабораторных показателей наблюдаются очень редко. В отдельных случаях могут возникать эозинофилия, лейкоцитоз, увеличение СОЭ, гипергликемия, гиперурикемия, гиперкалиемия или гипокалиемия.

у пациентов с дегидратацией и нарушением электролитного баланса вследствие проводившегося ранее лечения диуретиками после приема Лоприла Н может возникать артериальная гипотензия. Для ее предупреждения применение диуретиков необходимо прекратить за 2–3 дня до начала лечения Лоприлом Н.
Пациенты перед назначением Лоприла Н должны быть проинформированы о возможных признаках ангионевротического отека, чтобы своевременно прекратить прием препарата и немедленно обратиться за медицинской помощью (затрудненное глотание и дыхание, отечность лица, конечностей, глаз, губ, языка).
Тиазидные диуретики с осторожностью применяют у пациентов с нарушенной функцией или прогрессирующими заболеваниями печени, поскольку небольшие изменения в балансе жидкости и электролитов в организме могут вызвать ОПН.
Следует соблюдать осторожность при применении Лоприла Н у пациентов, которым планируется проведение оперативного вмешательства под наркозом. Артериальную гипотензию, развившуюся в данной ситуации, можно устранить компенсацией жидкости.
Необходимо соблюдать осторожность при назначении препарата пациентам с нарушением функции почек, гиповолемией (опасность развития гипотензии), коллагенозами, соблюдающим диету с ограничением натрия, находящимся на гемодиализе. Лечение этих больных необходимо начинать с назначения препарата в более низких дозах.
Эффективность и переносимость Лоприла Н одинакова у пациентов пожилого и молодого возраста, но при применении его у лиц пожилого возраста следует учитывать, что у пациентов этой группы выведение лизиноприла и гидрохлоротиазида из организма замедлено.
С особой осторожностью следует применять препарат у пациентов с ИБС и цереброваскулярными расстройствами, поскольку выраженная гипотензия у них может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта.
С осторожностью назначают препарат лицам с митральным и аортальным стенозом, обструктивной формой гипертрофической кардиомиопатии. У пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью ингибиторы АПФ могут вызвать развитие артериальной гипотензии, иногда — олигурии, азотемии.
У лиц со стенозом почечных артерий при применении ингибиторов АПФ может снижаться уровень клубочковой фильтрации, что приводит к дальнейшему нарушению функции почек, поэтому назначать препарат этим больным не рекомендуется. Прием Лоприла Н не рекомендуется также пациентам с почечной недостаточностью при клиренсе креатинина ≤30 мл/мин.
Постоянное применение гидрохлоротиазида снижает экскрецию мочевой кислоты и может способствовать развитию подагры. Лизиноприл снижает выраженность гиперурикемии, вызванной приемом гидрохлоротиазида, потому при одновременном применении этих препаратов приступы подагры не возникают.
Тиазидные диуретики могут снижать толерантность к глюкозе, поэтому больным сахарным диабетом необходимо подбирать дозу противодиабетических средств, включая инсулин.
Пациентам с гиповолемией, гипонатриемией, гипохлоремическим алкалозом, гипомагниемией или гипокалиемией необходимо восстановить водно-электролитный баланс до начала лечения и регулярно контролировать уровень электролитов в сыворотке крови.
Тиазидные диуретики могут снижать экскрецию кальция с мочой и вызывать незначительное повышение концентрации кальция в сыворотке крови. Значительная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза, поэтому рекомендуется прекратить применение тиазидных диуретиков до исследования функции паращитовидных желез.
У больных, принимающих ингибиторы АПФ, определенные типы мембранных фильтров для гемодиализа, гемофильтрации или афереза (полиакрилонитрильные, метилосульфонатные) могут вызвать развитие анафилактических реакций.
Во время лечения Лоприлом Н следует ограничить пребывание на солнце в связи с риском развития фотосенсибилизации.
Безопасность и эффективность применения препарата у детей не изучена.
Не влияет на способность управлять транспортными средствами и работать со сложными механизмами. Однако в связи с опасностью возникновения артериальной гипотензии не рекомендуется на протяжении нескольких часов после приема препарата управлять транспортными средствами или работать с потенциально опасными механизмами.

одновременный прием лизиноприла и гидрохлоротиазида может привести к внезапному снижению АД, особенно у пациентов с гипонатриемией и гиповолемией. С целью предупреждения этого необходимо контролировать уровень АД на протяжении 4 ч после приема данной комбинации препаратов.
Лизиноприл может снижать резистентность к инсулину у больных сахарным диабетом, а гидрохлоротиазид снижать эффективность пероральных противодиабетических средств и инсулина и быть причиной гипергликемии.
Лизиноприл
Лизиноприл можно комбинировать с блокаторами β-адренорецепторов, антагонистами кальция. Прием эстрогенов с Лоприлом Н может обусловить повышение АД. Активированный уголь, тетрациклины, антациды снижают всасывание препарата. Сочетанное применение лизиноприла с петлевыми диуретиками (этакриновой кислотой, фуросемидом) может привести к развитию артериальной гипотензии различной степени выраженности. При одновременном приеме лизиноприла с НПВП (ацетилсалициловой кислотой, ибупрофеном и др.), а также с р-ром натрия хлорида отмечают снижение гипотензивного эффекта. Индометацин при применении с лизиноприлом повышает опасность развития гиперкалиемии.
Гидрохлоротиазид
Гидрохлоротиазид усиливает токсичность дигоксина. Взаимодействие гидрохлоротиазида и метилдопы может привести к внутрисосудистому гемолизу. Существует риск опасного взаимодействия гидрохлоротиазида с хинидином, когда из-за вызванной гидрохлоротиазидом гипокалиемии повышается риск развития желудочковой фибрилляции. Гидрохлоротиазид может снизить выведение амантадина почками.
При одновременном применении Лоприла Н с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия и пищевыми добавками, содержащими калий, а также с циклоспорином возрастает риск повышения концентрации калия в крови и снижения антигипертензивного эффекта.
Ингибиторы АПФ снижают скорость выведения лития из организма, что повышает риск развития литиевой интоксикации. Сочетанное применение препаратов лития противопоказано.
Алкоголь, барбитураты и наркотические средства при одновременном приеме с Лоприлом Н могут вызывать ортостатическую гипотензию, а также увеличивать выведение электролитов, в частности калия, усиливая выраженность гипокалиемии, обусловленной применением гидрохлоротиазида.
Недеполяризующие миорелаксанты: тиазиды могут усиливать терапевтический эффект тубокурарина. Аллопуринол, цитостатики и иммуносупрессивные препараты, ГКС для системного применения, прокаинамид повышают риск возникновения лейкопении.
Симпатомиметики могут снижать гипотензивный эффект Лоприла Н.
При одновременном применении Лоприла Н и сердечных гликозидов возможно развитие гипокалиемии.

Симптомы: гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия и дегидратация вследствие усиленного диуреза.
Лечение симптоматическое. Если после приема препарата прошло не более 4 ч, целесообразно промывание желудка. Показано проведение коррекции водно-электролитного баланса. Передозировка лизиноприла может вызвать развитие артериальной гипотензии. Пациенту придают лежачее положение с приподнятыми нижними конечностями, проводят в/в инфузию изотонического р-ра натрия хлорида. Лизиноприл выводится при проведении гемодиализа.
В случае развития ангионевротического отека п/к вводят 0,3–0,5 мл р-ра эпинефрина, назначают десенсибилизирующие средства.

при температуре не выше 30 °С.