Мелоксикам - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

МЕЛОКСИКАМ

(MELOXICAM)

Склад:

діюча речовина: meloxicam;

1 мл розчину містить мелоксикаму 10 мг;

допоміжні речовини: меглюмін, гліцин, полоксамер 188, глікофурол, натрію хлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин зеленкувато-жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Код АТХ М01А С06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Мелоксикам – це нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП) класу енолієвої кислоти, що має протизапальний, аналгетичний та антипіретичний ефекти.

Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом’язової ін’єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні майже 100 %. Тому корегувати дозу при переході від внутрішньом’язового до перорального шляху застосування не потрібно. Після внутрішньом’язової ін’єкції 15 мг максимальна концентрація в плазмі крові становить близько 1,6-1,8 мкг/мл і досягається за 1-6 годин.

Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв’язується з білками плазми, головним чином з альбуміном (99 %). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація уполовину менша, ніж у плазмі крові. Об’єм розподілу низький, у середньому 11 л після внутрішньом’язового або внутрішньовенного застосування, і показує індивідуальні відхилення в межах 7-20 %. Об’єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення в межах від 11 до 32 %.

Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці.

В сечі було ідентифіковано чотири різних метаболіти мелоксикаму, що є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт, 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикаму, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими відіграють меншу роль. Активність пероксидази  у  пацієнтів,  можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах з сечею та калом. Менше 5 % добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється з сечею. Період напіввиведення становить від 13 до 25 годин залежно від способу застосування (перорального, внутрішньом’язового чи внутрішньовенного). Плазмовий кліренс становить близько 7-12 мл/хв після разової пероральної дози, внутрішньовенного або ректального застосування.

Лінійність дози. Мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та внутрішньом’язового застосування.

Особливі групи хворих.

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливає на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв’язування з білками плазми крові спостерігалося у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення об’єму розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнток літнього віку значення AUC вищі і період напіввиведення довший порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів літнього віку був трохи нижчий, ніж у молодих добровольців.

Клінічні характеристики.

Показання.

Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли пероральний та ректальний шляхи не можуть бути застосовані.

Протипоказання.

- ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

- вік пацієнта до 18 років;

• гіперчутливість до мелоксикаму або до інших складових лікарського засобу, або до активних речовин з подібною дією, таких як НПЗП, аспірин. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому аспірину чи інших НПЗП;

• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗП в анамнезі;

• активна або рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадки виразки або кровотечі);

- тяжка печінкова недостатність;

- тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;

- шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;

- розлади гемостазу або одночасне застосування антикоагулянтів (протипоказання пов’язані зі шляхом застосування);

-  тяжка серцева недостатність;

-  лікування періопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження щодо взаємодії проводилися лише за участю дорослих.

Фармакодинамічні взаємодії.

Інші   нестероїдні   протизапальні   препарати   (НПЗП)   та   ацетилсаліцилова   кислота   ≥ 3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. розділ «Особливості застосування»), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах (≥ 1 г разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза).

Кортикостероїди (наприклад глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами потребує обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.

Антикоагулянти або гепарин, що застосовується в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. НПЗП можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування НПЗП та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. розділ «Особливості застосування»).

В інших випадках застосування гепарину необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), якщо доведена неможливість уникнення даної комбінації.

Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину ІІ. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину ІІ та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку сумісної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад бета-адреноблокатори). Як і при застосуванні нижчезазначених лікарських засобів, може розвинутися зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).

Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичніть інгібіторів кальциневрину може посилюватися НПЗП у результаті медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів літнього віку.

Внутрішньоматкові засоби контрацепції. НПЗП знижують ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів. Раніше повідомлялося про зниження ефективності внутрішньоматкових засобів контрацепції при застосуванні НПЗП, але це потребує подальшого підтвердження.

Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Літій. Є дані щодо НПЗП, які підвищують концентрацію літію у плазмі крові (шляхом зниження ниркової екскреції літію), що може досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.

Метотрексат. НПЗП можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗП пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (понад

15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії НПЗП і метотрексату слід враховувати також пацієнтам, які приймають низьку дозу метотрексату, у т. ч. пацієнтам з порушеною функцією нирок. У разі якщо потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватися обережності у разі, коли прийом НПЗП і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитись та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗП (див. вище, а також розділ «Побічні реакції»).

Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.

Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму шляхом порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 % і період напіввиведення знижується до 13±3 години. Ця взаємодія є клінічно значимою.

Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

Особливості застосування.

Побічні реакції можуть бути мінімізовані шляхом застосування найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідного для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформацію щодо шлунково-кишкових і серцево-судинних ризиків нижче).

Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, тому що це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Мелоксикам не слід застосовувати для лікування пацієнтів, що потребують полегшення гострого болю.

За відсутності покращення після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно виявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.

Шлунково-кишкові порушення.

Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації є вищим при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід починати лікування з найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як мізопростол або інгібітори протонної помпи), а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.

Слід виявляти обережність відносно пацієнтів, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальних дозах (≥ 1 г разова доза або ≥ 3 г загальна добова доза) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, слід відмінити лікування.

НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

До 15% пацієнтів, що застосовують НПЗП (включаючи мелоксикам), можуть мати  підвищене значення одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незмінними або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Суттєві підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів вище норми) були відмічені у 1 % пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Окрім цього, протягом клінічних випробувань з НПЗП були рапортовані рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них з летальним наслідком.

Пацієнтів із ознаками печінкової дисфункції або тих, у кого спостерігалося відхилення печінкових тестів потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності протягом терапії мелоксикамом. Якщо клінічні симптоми зіставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання та інші), то застосування мелоксикаму слід припинити.

Серцево-судинні порушення.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.

Пацієнтам із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, периферійним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного обстеження. Подібне обстеження необхідне до початку довготривалого лікування пацієнтам з факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад з артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетом, курцям).

НПЗП можуть збільшити ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний наслідок. Збільшення ризику пов’язано з тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань можуть мати підвищений ризик тромботичних ускладнень.

Порушення з боку шкіри.

При застосуванні НПЗП у дуже поодиноких випадках спостерігалися серйозні шкірні реакції, деякі з них були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Побічні реакції»). Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігався на початку лікування, при цьому у більшості випадків такі реакції з’являлися протягом першого місяця лікування. При першій появі шкірних висипань, уражень слизових оболонок або інших ознак гіперчутливості необхідно припинити застосування мелоксикаму.

Анафілактичні реакції.

Як і при застосуванні інших НПЗП, анафілактичні реакції можливі у пацієнтів без відомої реакції на мелоксикам. Мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс спостерігається у пацієнтів з астмою, у яких повідомлялося про риніти з або без назальних поліпів або у яких проявлявся тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування аспірину або інших НПЗП. Слід вжити заходів невідкладної допомоги при виявленні анафілактичної реакції.

Параметри печінки та функція нирок.

Як і при лікуванні більшістю НПЗП, описано поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ в сироватці крові, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторних показників. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.

Функціональна ниркова недостатність.

НПЗП внаслідок пригнічення судинорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність у результаті зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельний контроль діурезу та ниркової функції у пацієнтів із такими факторами ризику:

-   літній вік;

- супутнє застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину ІІ, сартанами, діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-  гіповолемія (будь-якого генезу);

-  застійна серцева недостатність;

-  ниркова недостатність;

-  нефротичний синдром;

-  вовчакова нефропатія;

- тяжкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л, або ≥ 10 за класифікацією Чайлд-П’ю).

У поодиноких випадках НПЗП можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або нефротичних синдромів.

Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю  легкого та помірного ступеня дозу можна не знижувати ( кліренс креатиніну більше 25 мл/хв).

Затримка натрію, калію та води.

НПЗП можуть посилити затримку натрію, калію та води і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків. Крім того, можливе зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У результаті у чутливих пацієнтів можуть прискорюватися або загострюватися набряк, серцева недостатність або артеріальна гіпертензія. Тому пацієнтам із ризиком затримки натрію, калію та води рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).

Гіперкаліємія.

Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках потрібно регулярно проводити контроль рівня калію.

Інші застереження та заходи безпеки.

Побічні реакції часто гірше переносяться пацієтами літнього віку, слабкими або ослабленими пацієнтами, які потребують ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗП, слід бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти літнього віку мають вищу частоту виникнення побічних реакцій до НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорації, що можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Meлоксикам, як і будь-який інший НПЗП, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.

Як і при внутрішньом’язовому  застосуванні інших НПЗП, у місці ін’єкції може виникнути абсцес або некроз.

Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення прийому мелоксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на контейнер 1,5 мл, тобто, по суті, є вільним від натрію.

Маскування запалення та гарячки.

Фармакологічна дія мелоксикаму щодо зменшення гарячки та запалення може ускладнити діагностику підозрюваного неінфекційного больового стану.

Лікування кортикостероїдами.

Мелоксикам не може бути ймовірним замісником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.

Гематологічні ефекти.

Анемія може спостерігатися у пацієнтів, які отримують НПЗП, включаючи мелоксикам. Це може бути пов’язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження або макроскопічною кровотечею, або неповністю описаним впливом на еритропоез. Пацієнтам при довготривалому лікуванні НПЗП, включаючи мелоксикам, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо наявні симптоми та ознаки анемії.

НПЗП гальмують агрегацію  тромбоцитів та можуть подовжити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний та оборотний. Потребують ретельного контролю пацієнти, яким призначено мелоксикам та у яких можливі побічні впливи щодо змін функції тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, або пацієнти, які отримують антикоагулянти.

Застосування пацієнтам з астмою.

Пацієнти з астмою можуть мати аспіриночутливу астму. Застосування аспірину у пацієнтів з аспіриночутливою астмою асоційоване з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв’язку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими НПЗП мелоксикам не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, та слід обережно застосовувати пацієнтам з астмою.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрошизисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1 % до близько 1,5 %. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Під час І та ІІ триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком нагальної потреби. Якщо жінка, яка намагається завагітніти або протягом І та ІІ триместру вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування повинні бути щонайменшими.

У ході ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:

• серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);

- порушення роботи нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідрамніоном;

можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:

- можливість подовження часу кровотечі, антиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;

-  пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.

Тому мелоксикам протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності.

Годування груддю. Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендовано жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, мелоксикам схильний не впливати або мати незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньом’язове застосування.

Одна ін’єкція 15 мг 1 раз на добу.

НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ ДОЗУ 15 мг/добу.

Лікування повинно обмежуватися однією ін’єкцією на початку терапії з максимальною тривалістю до 2-3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (наприклад коли пероральний та ректальний шляхи застосування неможливі). Побічні реакції можуть бути мінімізовані шляхом застосування найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідного для контролю симптомів.

Слід періодично оцінювати потребу пацієнта в симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікування.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій.

Рекомендована доза для пацієнтів літнього віку становить 7,5 мг на добу. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій слід починати лікування з 7,5 мг на добу (половина ампули 1,5 мл) (див. розділ «Особливості застосування»).

Ниркова недостатність.

Для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу (половина ампули 1,5 мл).

Пацієнтам із помірною та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам з кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю без застосування діалізу див. розділ «Протипоказання».

Печінкова недостатність.

Пацієнтам із легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. розділ «Протипоказання».

Спосіб застосування.

Препарат слід вводити повільно, шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці, дотримуючись суворої асептичної техніки. У разі повторного застосування рекомендується чергувати місце введення (ліву та праву сідниці). Перед ін’єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не знаходилося в судині.

Ін’єкцію слід негайно припинити у разі сильного болю під час ін’єкції.

У разі протезу кульшового суглоба ін’єкцію слід зробити в іншу сідницю.

Діти.

Мелоксикам, розчин для ін’єкцій 10 мг/мл, протипоказаний дітям (віком до 18 років) (див. розділ «Протипоказання»).

Передозування.

Симптоми гострого передозування НПЗП зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які, в цілому, є оборотними при підтримуючій терапії. Можлива шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні НПЗП, що також може спостерігатися при передозуванні.

При передозуванні НПЗП рекомендовані симптоматичні та підтримуючі заходи. Дослідження показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою 4 пероральних доз холестираміну 3 рази на день.

Побічні реакції.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт).

Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.

Більшість побічних ефектів, що спостерігаються, шлунково-кишкового походження. Можлива пептична виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів літнього віку. Після застосування спостерігалися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров’ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона. З меншою частотою спостерігався гастрит.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100,  < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи:

нечасто – анемія;

рідко – відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.

Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу.

З боку імунної системи:

нечасто – алергічні реакції, інші ніж анафілактичні або анафілактоїдні;

невідомо – анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.

Психічні розлади:

рідко – зміна настрою, нічні кошмари;

невідомо – сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.

З боку нервової системи:

часто – головний біль;

нечасто – запаморочення, сонливість.

З боку органів зору:

рідко – розлади функції зору, що включають нечіткість зору; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасто – запаморочення;

рідко – дзвін у вухах.

Кардіальні порушення:

рідко – відчуття серцебиття.

Повідомлялося про серцеву недостатність, пов’язану із застосуванням НПЗП.

Судинні розлади:

нечасто – підвищення артеріального тиску, припливи.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко – астма у пацієнтів з алергією на аспірин та інші НПЗП;

невідомо – інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.

З боку травного тракту:

часто – диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, діарея;

нечасто – прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, запор, метеоризм, відрижка;

рідко – коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт;

дуже рідко – шлунково-кишкова перфорація.

Шлунково-кишкова кровотеча, виразки або перфорація можуть бути тяжкими та потенційно летальними, особливо у пацієнтів літнього віку.

Розлади гепатобіліарної системи:

нечасто – порушення показників функції печінки (наприклад підвищення трансаміназ або білірубіну);

дуже рідко – гепатит;

невідомо – жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

нечасто – ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання;

рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив’янка;

дуже рідко – бульозний дерматит, мультиформна еритема;

невідомо – реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.

З боку сечовидільної системи:

нечасто – затримка натрію та води, гіперкаліємія, зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки);

дуже рідко – гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику;

не відомо – інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.

Загальні розлади та реакції у місці введення:

часто – затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції;

нечасто – набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок;

невідомо – грипоподібні симптоми.

Опорно-рухова система:

невідомо – артралгія, біль у спині, симптоми, пов’язані із суглобами.

Окремі серйозні та/або часті побічні реакції.

Повідомлялося про дуже рідкі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби.

Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але які є загальноприйнято характерними для інших сполук класу.

Органічне ниркове ураження, що, ймовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкі випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС, у захищеному від сонячного світла місці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 1,5 мл розчину в ампулі або у флаконі, по 5 ампул або флаконів у пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ПАТ «ФАРМСТАНДАРТ-БІОЛІК».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 61070, Помірки, м. Харків.

Заявник.

ТОВ «БЕРКАНА +».

Місцезнаходження заявника.

62131, Харківська обл., Богодухівський р-н, с.м.т. Гути, пл. Гагаріна, буд. 13.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 7,5 мг блистер, № 10

Мелоксикам

7,5 мг

№ UA/11516/01/01 от 20.04.2011 до 20.04.2016

табл. 15 мг блистер, № 10

Мелоксикам

15 мг

№ UA/11516/01/02 от 20.04.2011 до 20.04.2016

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Мелоксикам Пфайзер — это нестероидный противовоспалительный препарат из группы оксикамов, который обладает противовоспалительными, анальгезирующими и жаропонижающими свойствами. Противовоспалительная активность мелоксикама была доказана на классических моделях воспаления. Общий механизм развития указанных эффектов может заключаться в способности мелоксикама ингибировать биосинтез простагландинов.
Терапевтический эффект мелоксикама связан с селективным ингибированием синтеза ЦОГ-2 по сравнению с ЦОГ-1.
Фармакокинетика
Мелоксикам хорошо всасывается в пищеварительном тракте, что проявляется высоким уровнем биодоступности, которая составляет 89% после приема внутрь. Степень абсорбции мелоксикама не изменяется при одновременном приеме пищи.
Для твердых дозированных форм для перорального применения средняя С_max в плазме крови после однократного приема мелоксикама достигается в течение 5–6 ч. При приеме повторных доз равновесное состояние достигается в течение 3–5 дней. После применения препарата 1 раз в сутки концентрация активного ингредиента в плазме крови с относительно небольшим колебаниям максимума–минимума находится в диапазоне 0,4–1,0 мкг/мл для дозы 7,5 мг и 0,8–2,0 мкг/мл для дозы 15 мг соответственно.
Мелоксикам прочно связывается с белками плазмы крови, главным образом с альбумином (99%). Мелоксикам проникает в синовиальную жидкость в концентрации, равной примерно половине плазменной концентрации.
Объем распределения низкий, в среднем 11 л. Индивидуальные колебания составляют около 30–40%.
Мелоксикам подвергается экстенсивной биотрансформации в печени. В моче были выявлены четыре различных метаболита мелоксикама (фармакодинамически неактивных). Основной метаболит, 5ʹ–карбоксимелоксикам (60% дозы), образуется путем окисления промежуточного метаболита 5ʹ–гидроксиметилмелоксикама, который также выделяется, но в меньшем количестве (9% дозы). Образование других двух метаболитов (16 и 4% от введенной дозы соответственно), возможно, обусловлено пероксидазной активностью у пациентов.
Мелоксикам выводится преимущественно в виде метаболитов с мочой и калом в равных частях. Менее 5% суточной дозы выводится в неизмененном виде с калом и только следы исходного соединения выводятся с мочой. Т_½ составляет около 20 ч. В среднем общий клиренс составляет 8 мл/мин.
Мелоксикам демонстрирует линейную фармакокинетику после перорального приема в терапевтических дозах 7,5–15 мг.
Пациенты с печеночной/почечной недостаточностью
Нарушение функции печени или нарушении функции почек легкой и умеренной степени существенно не влияют на фармакокинетику мелоксикама. В случае терминальной почечной недостаточности увеличение объема распределения может привести к повышению концентрации свободного мелоксикама, поэтому нельзя превышать дозу 7,5 мг/сут.
Пациенты пожилого возраста
Средний клиренс при равновесном состоянии у пациентов пожилого возраста несколько ниже, чем у более молодых пациентов.

ПОКАЗАНИЯ:

симптоматическое лечение:

• болевого синдрома при остеоартрите;
• ревматоидного артрита;
• анкилозирующего спондилита.

ПРИМЕНЕНИЕ:

препарат применяют у взрослых и детей в возрасте старше 15 лет внутрь 1 раз в сутки во время еды. Таблетки запивают водой или другой жидкостью. Длительность курса определяется индивидуально и зависит от характера заболевания и сопутствующей терапии. Максимальная суточная доза составляет 15 мг.
Поскольку с повышением дозы и длительности лечения повышается риск побочных реакций, необходимо применять минимальную эффективную дозу и самую короткую продолжительность лечения.
Остеоартрит в стадии обострения: 7,5 мг/сут. В случае необходимости, при отсутствии улучшения состояния, дозу можно повысить до 15 мг/сут.
Ревматоидный артрит, анкилозирующий спондилит: 15 мг 1 раз в сутки. В зависимости от терапевтического эффекта дозу можно снизить до 7,5 мг 1 раз в сутки.
Рекомендуемая доза при длительном лечении ревматоидного артрита или анкилозирующего спондилита у пациентов пожилого возраста составляет 7,5 мг/сут.
Лечение пациентов с повышенным риском возникновения побочных реакций следует начинать с дозы 7,5 мг/сут.
Для пациентов с тяжелой почечной недостаточностью, находящимся на диализе, доза не должна превышать 7,5 мг.
Пациенты с нарушением функции почек легкой и умеренной степени (например пациенты с клиренсом креатинина 25 мл/мин) не нуждаются в снижении дозы.
Пациенты с нарушением функции печени легкой и умеренной степени не требуют снижения дозы.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

• повышенная чувствительность к мелоксикаму или к любому из вспомогательных веществ;
• повышенная чувствительность к веществам с подобным действием, например к ацетилсалициловой кислоте или другим НПВП;
• БА, назальные полипы, ангионевротический отек или крапивница, связанные с применением ацетилсалициловой кислоты или других НПВП, поскольку возможны реакции перекрестной гиперчувствительности;
• наличие в анамнезе желудочно-кишечного кровотечения или перфорации, связанных с предыдущей терапией НПВП;
• острая или в анамнезе рецидивирующая язва/кровотечение (то есть два или более отдельных доказанных эпизода возникновения язвы или кровотечения);
• желудочно-кишечное, цереброваскулярное кровотечение или другие расстройства, связанные с возникновением кровотечения;
• воспалительное заболевание толстого кишечника в активной форме (болезнь Крона или язвенный колит);
• для устранения послеоперационной боли при коронарном шунтировании;
• наследственные нарушения, при которых могут представлять опасность неактивные компоненты препарата (лактоза);
• тяжелая печеночная недостаточность;
• тяжелая почечная недостаточность, которая не поддается диализу;
• тяжелая сердечная недостаточность.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

частота возникновения побочных реакций, приведенных ниже, определялась согласно такой условной шкале: очень часто — ≥1/10; часто — ≥1/100 и <1/10; нечасто — ≥1/1000 и <1/100; редко — ≥1/10 000 и <1/1000; очень редко — <1/10 000, неизвестна (невозможно оценить на основе имеющихся данных).
Со стороны сердечно-сосудистой системы. Нечасто — учащенное сердцебиение, повышение АД, приливы крови. Очень редко — сердечная недостаточность, инфаркт миокарда.
Со стороны кроветворной и лимфатической систем. Часто — анемия. Нечасто — лейкопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз.
Со стороны ЦНС. Часто — головокружение, головная боль. Нечасто — вертиго, звон в ушах, сонливость. Редко — спутанность сознания.
Со стороны органа зрения. Редко — нарушения зрения, включая нечеткость зрения, конъюнктивит.
Со стороны дыхательной системы. Редко — возникновение приступов БА у отдельных лиц с аллергией на ацетилсалициловую кислоту или другие НПВП.
Со стороны ЖКТ. Часто — диспепсия, тошнота, рвота, боль в животе, запор, метеоризм, диарея. Нечасто — желудочно-кишечные кровотечения, язва, эзофагит, стоматит. Редко — желудочно-кишечные перфорации, гастрит, колит, гепатит. Очень редко — панкреатит. Пептическая язва, перфорация или желудочно-кишечные кровотечения могут быть фатальными, особенно у пациентов пожилого возраста. Сообщалось о случаях возникновения мелены, рвоты с примесью крови, язвенного стоматита, обострения колита и болезни Крона.
Со стороны мочевыделительной системы. Нечасто — задержка натрия и воды, гиперкалиемия. Редко — острая почечная недостаточность у пациентов с факторами риска.
Со стороны кожи и подкожных тканей. Часто — зуд, высыпания. Нечасто — крапивница. Очень редко — синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, ангионевротический отек, реакции буллезного типа, такие как мультиформная эритема, фотосенсибилизация.
Нарушения общего состояния. Часто — отеки, в том числе отек нижних конечностей.
Со стороны иммунной системы. Редко — анафилактические/анафилактоидные реакции.
Со стороны психики. Редко — изменения настроения, бессонница и ночные кошмары.
Обследование. Нечасто — преходящие нарушения показателей функциональных печеночных проб (например повышение уровня трансаминаз или билирубина), нарушения показателей лабораторных тестов обследования функции почек (повышение уровня креатинина и мочевины).

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

Мелоксикам Пфайзер является препаратом с замедленным высвобождением мелоксикама (5–6 ч), что следует учитывать при необходимости получения быстрого эффекта.
Нежелательные эффекты можно свести к минимуму, применяя самую низкую эффективную дозу в течение наиболее короткого периода, необходимого для контроля симптомов.
Не следует превышать рекомендуемую максимальную суточную дозу или дополнительно принимать другие НПВП, даже при отсутствии достаточного терапевтического эффекта, поскольку это может привести к повышению токсичности без гарантий улучшения терапевтического эффекта. Необходимо избегать использования мелоксикама с другими НПВП, в том числе с селективными ингибиторами ЦОГ-2. Если через несколько дней состояние пациента не улучшается, то необходимо пересмотреть лечение.
До начала лечения мелоксикамом необходимо полностью вылечить эзофагит, гастрит и/или пептическую язву; следует постоянно помнить о возможности развития рецидивов.
Для всех НПВП сообщалось о возникновении желудочно-кишечного кровотечения, язвы или перфорации, которые могут привести к фатальным последствиям. Эти явления могут возникнуть в любое время на протяжении лечения, даже без предупредительных симптомов и без наличия в анамнезе серьезных нарушений со стороны ЖКТ. При повышении дозы НПВП риск возникновения желудочно-кишечного кровотечения, язвы и перфорации повышается у пациентов с язвой в анамнезе, особенно если она была осложнена кровотечением или перфорацией, а также у лиц пожилого возраста, поэтому лечение этих пациентов следует начинать с самой низкой доступной дозы. При лечении этих групп пациентов, а также больных, нуждающихся в сопутствующей терапии ацетилсалициловой кислотой в низких дозах или другими лекарственными средствами, которые повышают риск возникновения нарушения функции ЖКТ, необходимо учитывать возможность применения комбинированной терапии со средствами протекторной действия (например мизопростолом или ингибиторами протонного насоса).
Пациенты со случаями гастроинтестинальной токсичности в анамнезе, особенно пожилого возраста, должны сообщать о появлении любых необычных абдоминальных симптомов (в частности желудочно-кишечного кровотечения), в первую очередь на начальных этапах лечения.
Рекомендовано соблюдать осторожность при лечении пациентов, которые параллельно применяют препараты, способные повышать риск образования язвы или появления кровотечения (ГКС для приема внутрь; антикоагулянты, например варфарин; селективные ингибиторы обратного захвата серотонина; антитромбоцитарные средства, такие как ацетилсалициловая кислота). При появлении у пациентов, получающих мелоксикам, желудочно-кишечных кровотечений или язвы лечение необходимо прекратить.
НПВП следует с осторожностью назначать пациентам с заболеваниями ЖКТ в анамнезе (ульцеративный колит, болезнь Крона), поскольку возможно обострение состояния.
Алкоголь может повысить риск возникновения желудочно-кишечных кровотечений и язв при одновременном применении с НПВП, такими как Мелоксикам Пфайзер.
Пациенты с АГ и/или сердечной недостаточностью легкой и умеренной тяжести в анамнезе требуют соответствующего наблюдения и консультаций, поскольку сообщалось о задержке жидкости и возникновении отеков, связанных с терапией НПВП.
Применение некоторых НПВП (особенно в высоких дозах и в течение длительного времени) может приводить к незначительному повышению риска развития артериальных тромботических явлений (например инфаркта миокарда или инсульта). Данных для того, чтобы исключить такой риск при применении мелоксикама, недостаточно.
Пациентам с неконтролируемой АГ, застойной сердечной недостаточностью, диагностированной ИБС, заболеваниями периферических артерий и/или цереброваскулярными заболеваниями терапию мелоксикамом назначают только после тщательного анализа соотношения польза/риск. Аналогичный анализ необходимо проводить до начала длительного лечения пациентов с факторами риска возникновения сердечно-сосудистых заболеваний (таких как АГ, гиперлипидемия, сахарный диабет, курение).
Очень редко сообщалось о возникновении серьезных кожных реакций, в том числе об эксфолиативном дерматите, синдроме Стивенса — Джонсона и токсическом эпидермальном некролизе, связанных с применением НПВП. Максимальный риск развития таких реакций — в начале курса лечения: в большинстве случаев в течение первого месяца лечения. Прием Мелоксикама Пфайзер следует отменить при первых проявлениях сыпи на коже, слизистых оболочках или при любых других симптомах повышенной чувствительности.
Как и при применении большинства НПВП, изредка сообщалось о повышении уровня трансаминаз и билирубина в плазме крови и других изменениях показателей функции печени, а также об увеличении уровня креатинина в сыворотке крови, азота мочевины в крови и других ухудшениях результатов лабораторных анализов. В большинстве случаев нарушения были временными и незначительными. При возникновении существенных или устойчивых отклонений прием мелоксикама следует прекратить и проанализировать ситуацию.
НПВП, подавляя сосудорасширяющее действие почечных простагландинов, могут индуцировать функциональную почечную недостаточность путем снижения клубочковой фильтрации. Проявления этого побочного эффекта имеют дозозависимый эффект. Рекомендуется в начале лечения или после повышение дозы проводить тщательный мониторинг диуреза и функции почек у пациентов с такими факторами риска: пожилой возраст, сопутствующее лечение ингибиторами АПФ, антагонистами ангиотензина II, сартанами, диуретиками; гиповолемия (независимо от причины), застойная сердечная недостаточность, почечная недостаточность, нефротический синдром, волчаночная нефропатия, тяжелые нарушения функции печени (сывороточный альбумин <25 г/л, или ≥10 баллов по шкале Чайлд-Пью).
Изредка прием НПВП может стать причиной возникновения интерстициального нефрита, гломерулонефрита, почечного медуллярного некроза или нефротического синдрома.
Применение НПВП может вызвать задержку натрия, калия и воды и повлиять на натрийуретическое действие диуретиков. Более того, могут отмечать снижение терапевтического эффекта антигипертензивных средств. Как следствие, у предрасположенных пациентов могут развиться или усилиться отеки, сердечная недостаточность или АГ, поэтому с начала лечения этой группы пациентов необходимо проводить клинический мониторинг.
Сахарный диабет или сопутствующее лечение, повышающее калиемию, способствуют развитию гиперкалиемии, поэтому в таких случаях необходимо регулярно контролировать уровень калия.
Пациенты пожилого возраста, слабые или ослабленные пациенты нуждаются в более пристальном наблюдении, поскольку они, как правило, хуже переносят побочные реакции. Как и в случае лечения другими НПВП, особую осторожность следует соблюдать при применении препарата у пациентов пожилого возраста, у которых существует более высокая вероятность нарушения функции почек, печени и сердца, также с большей частотой возникают желудочно-кишечные кровотечения и перфорации, которые могут быть фатальными.
Мелоксикам, как и любые другие НПВП, может маскировать симптомы основного инфекционного заболевания.
Мелоксикам Пфайзер содержит лактозы моногидрат. Пациенты с редкими наследственными заболеваниями непереносимости галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или глюкозо-галактозной мальабсорбцией не должны принимать это лекарственное средство.
Период беременности и кормления грудью
Беременность
Мелоксикам Пфайзер противопоказано применять в период беременности.
Применение мелоксикама, как и любых других лекарственных препаратов, подавляющих синтез ЦОГ/простагландина, может негативно влиять на репродуктивную способность и не рекомендовано женщинам, планирующим беременность. Необходимо рассмотреть вопрос о прекращении лечения мелоксикамом женщинам, имеющим трудности с зачатием или которые обследуются по поводу бесплодия.
Период кормления грудью
НПВП проникают в грудное молоко. Препарат не следует применять в период кормления грудью.
Дети. Мелоксикам не применяют для лечения детей в возрасте до 15 лет.
Влияние на способность управлять транспортными средствами или другими механизмами. Специальных исследований по влиянию препарата на способность управлять транспортными средствами или другими механизмами не проводили. Рекомендуется избегать таких занятий при развитии нарушений зрения или возникновении сонливости, головокружения или других нарушений со стороны ЦНС.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

одновременный прием нескольких НПВП может повысить риск появления желудочно-кишечных язв и кровотечений благодаря аддитивному эффекту, поэтому одновременное применение мелоксикама с другими НПВП не рекомендуется.
Не рекомендуется одновременное применение НПВП и пероральных антикоагулянтов, антитромбоцитарных и тромболитических средств, а также селективных ингибиторов обратного захвата серотонина, поскольку существует повышенный риск развития кровотечения вследствие угнетения тромбоцитарной функции и повреждения слизистой оболочки желудка и двенадцатиперстной кишки. НПВП могут усиливать действие антикоагулянтов, таких как варфарин. Если избежать применения таких комбинаций невозможно, необходимо проводить тщательный контроль показателя МНО (международное нормализованное отношение).
Одновременное применение ГКС и мелоксикама повышает риск возникновения желудочно-кишечных язв и кровотечений.
Применение НПВП может снизить эффект от применения диуретиков и других антигипертензивных препаратов. У некоторых пациентов с нарушением функции почек (с дегидратацией или пациентов пожилого возраста) одновременный прием ингибиторов АПФ или антагонистов ангиотензина II и веществ, которые подавляют ЦОГ, может привести к дальнейшему ухудшению функции почек, включая ОПН, которая, как правило, носит обратимый характер. Таким образом, комбинированное лечение следует применять осторожно, особенно у пациентов пожилого возраста. Пациенты должны получать достаточное количество жидкости; необходимо уделять внимание контролю функции почек в начале комбинированной терапии, а затем проводить подобные обследования.
Могут отмечать снижение гипотензивного эффекта блокаторов β-адренорецепторов (за счет подавления простагландинов, для которых характерен сосудорасширяющий эффект).
НПВП благодаря влиянию на почечные простагландины могут усиливать нефротоксическое действие циклоспорина. При комбинированной терапии необходимо проводить оценку функции почек, особенно у пожилых людей.
Сообщалось, что НПВП способны снижать эффективность внутриматочных контрацептивов.
НПВП повышают уровень лития в плазме крови (через снижение выделения лития почками), который может достигать токсических значений. Одновременное применение лития и НПВП не рекомендуется. Если одновременное применение необходимо, следует тщательно контролировать концентрацию лития в плазме крови в начале лечения, при корректировке дозы и при прекращении лечения мелоксикамом.
Мелоксикам Пфайзер, как и другие НПВП, может снижать канальцевую секрецию метотрексата, тем самым повышая концентрацию метотрексата в плазме крови. Поэтому пациентам, получающим высокие дозы метотрексата (более 15 мг/нед), не рекомендуется одновременное применение НПВП. Также необходимо учитывать риск возможного взаимодействия между НПВП и метотрексатом при лечении пациентов, получающих метотрексат в низких дозах, особенно с нарушением функции почек. Если применение данной комбинации необходимо, следует контролировать формулу крови и функцию почек. Необходимо соблюдать осторожность в случаях, когда оба препарата (НПВП и метотрексат) применяют в течение 3 дней, поскольку уровень метотрексата в плазме крови может повыситься, что вызовет рост токсичности.
Хотя сопутствующее применение мелоксикама не оказывает существенного влияния на фармакокинетику метотрексата (15 мг/нед), необходимо учитывать, что гематологическая токсичность метотрексата может усиливаться при лечении препаратами НПВП.
Колестирамин ускоряет выведение мелоксикама путем нарушения печеночно-кишечной циркуляции, в результате чего клиренс мелоксикама увеличивается на 50%, а Т_½ уменьшается до 13±3 ч. Это взаимодействие имеет клиническое значение.
При одновременном применении с антацидами, циметидином и дигоксином не выявлено существенного клинического взаимодействия между лекарственными средствами.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы острой передозировки НПВП обычно ограничиваются летаргией, сонливостью, тошнотой, рвотой и болью в эпигастрии, которые, как правило, имеют обратимый характер при применении поддерживающей терапии. Могут возникать желудочно-кишечные кровотечения. Тяжелое отравление может привести к АГ, ОПН, дисфункции печени, угнетению дыхания, коме, судорогам, сердечно-сосудистому коллапсу и остановке сердца. Анафилактоидные реакции, возникавшие при приеме НПВП в терапевтических дозах, могут возникнуть и вследствие передозировки.
При передозировке НПВП пациентам необходимо назначать симптоматическую и поддерживающую терапию. Пероральный прием колестирамина по 4 г 3 раза в сутки приводит к ускоренному выведению мелоксикама. Специфические антидоты неизвестны.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 25 °C.