Нексіум - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

НЕКСІУМ

(NEXIUM)

Склад:

діюча речовина: езомепразол;

1 флакон містить езомепразолу натрію 42,50 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: динатрію   едетат, натрію гідроксид.

Лікарська форма.   Порошок для приготування розчину для ін’єкцій та інфузій.

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної   хвороби.   Інгібітори  «протонного насоса». Код АТС   А 02В С 05.

Клінічні характеристики.

Показання.

Нексіум, порошок для приготування розчину для ін’єкцій та інфузій, показаний для:

- анти секреторної терапії, у випадках, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;

• лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією не стероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);

• профілактика виразок шлунка та дванадцяти палої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ у пацієнтів, які входять до групи ризику;

- короткотривалого підтримання гемостазу та профілактики повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцяти палої кишки.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до езомепразолу або до інших компонентів препарату, до заміщених бензимідазолів. Дитячий вік до 18 років.

Нексіум, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід застосовувати разом з атазанавіром.

Спосіб застосування та дози.

Анти секреторна терапія у випадку, коли неможливо використовувати пероральний шлях введення

Пацієнтам, які не можуть застосовувати препарат перорально, призначають парентеральне введення Нексіуму в дозі 20-40 мг один раз на добу.

Пацієнтам з рефлюкс-езофагітом слід призначати дозу 40 мг один раз на добу. Пацієнтам з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, які одержують симптоматичне лікування, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу.

Для лікування виразок шлунка та дванадцяти палої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, звичайна доза становить 20 мг один раз на добу. Для профілактики виразок шлунка та дванадцяти палої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, пацієнтам, що входять до групи ризику, слід призначати дозу 20 мг один раз на добу.

Зазвичай курс внутрішньо венного лікування є короткотривалим. Слід   переводити пацієнта на пероральне лікування якомога скоріше.

Підтримання гемостазу та попередження повторної кровотечі виразок шлунка та дванадцяти палої кишки

Після ендоскопічного лікування гострої кровотечі виразки шлунка або дванадцяти палої кишки слід застосовувати дозу 80 мг, яку вводять як інфузію протягом 30 хвилин, після чого застосовують тривалу внутрішньо венну інфузію в дозі 8 мг/год протягом 3 днів (72 години).

Після парентеральної терапії слід застосувати терапію, спрямовану на пригнічення секреції кислоти, яку проводять за допомогою Нексіуму, таблеток.

Спосіб застосування:

Ін’єкції

Нексіум у дозі 20 мг та 40 мг вводиться у формі внутрішньо венної ін’єкції протягом 3 хвилин. Розчин для ін’єкції готується за допомогою додавання 5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду у флакон з езомепразолом. Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину. Невикористані залишки розчину слід знищити.

Інфузії

Нексіум у дозі 20 мг та 40 мг вводять у формі внутрішньо венної інфузії протягом від 10 до

30 хвилин. Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту одного флакона із 40 мг езомепразолу в 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для внутрішньо венного застосування. Для введення дози 20 мг використовується половина приготованого розчину.

Невикористані залишки розчину слід знищити.

Приготований розчин для інфузій є прозорим, від прозорого   до дуже світло-жовтого кольору.

Інфузія 80 мг

Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньо венну інфузію протягом 30 хвилин.

Розчин для інфузії готують шляхом розчинення вмісту двох флаконів із 40 мг езомепразолу в об'ємі до 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для внутрішньо венного застосування.

Доза 8 мг/год

Приготований розчин слід вводити як тривалу внутрішньо венну інфузію протягом 71,5 годин (розраховано для швидкості інфузії 8 мг/год).

Недостатність ниркової функції

Пацієнтам з недостатністю ниркової функції коригування дози не потребується.

Через обмежений досвід застосування у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю.

Недостатність печінкової функції

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів тяжкості коригування дози не потребується. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну добову дозу Нексіуму 20 мг.

Виразки, що кровоточать: пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступенів тяжкості коригування дози не потребується. Для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю після початкового внутрішньо венного введення   дози 80 мг Нексіуму протягом 30 хвилини   для проведення тривалої внутрішньо венної інфузії протягом 71,5 години може бути достатньо дози 4 мг/год.

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літнього віку коригування дози не потребується.

Побічні реакції.

Під час клінічних досліджень та після впровадження езомепразолу в широку медичну практику повідомлялось про наведені побічні ефекти. Небажані явища класифікували залежно від частоти виникнення: часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1 000, <1/100); рідко (>1/10 000,

<1/1 000) та дуже рідко (<1/10000).

Порушення системи крові та лімфи

Рідко: лейкопенія, тромбоцит опенія.

Дуже рідко: агранулоцит оз, панцитопенія.

Порушення імунної системи

Рідко: реакції гіпер чутливості, такі як пропасниця, ангіо невротичний набряк та анафілактична реакція/шок.

Порушення метаболізму

Нечасто: периферичні набряки.

Рідко: гіпонатріємія.

Психічні розлади

Нечасто: безсоння.

Рідко: збудження, депресія, сплутаність свідомості.

Дуже рідко: агресія, галюцинації.

Порушення нервової системи

Часто: головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

Рідко: порушення смаку.

Порушення зору

Рідко: нечіткість зору.

Порушення з боку органа слуху

Нечасто: вестібулярні запаморочення.

Порушення дихальної системи

Рідко: бронхоспазм.

Порушення травлення

Часто: біль у животі, запори, діарея, здуття живота, нудота, блювання.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, кандидоз травного тракту.

Порушення гепатобіліарної системи

Нечасто: підвищення рівнів   печінкових ферментів.

Рідко: гепатит з або без жовтяниці.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.

Порушення шкіри та м'яких тканин

Часто: Реакції в місці введення*.

Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка.

Рідко: алопеція, фото чутливість.

Дуже рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Скелетно-м’язові порушення

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

Порушення з боку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит.

Порушення репродуктивної системи

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні порушення

Рідко: слабкість, посилення потовиділення.

*Реакції в місці введення переважно спостерігалися у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 днів (72 години). У програмі до клінічного дослідження препарату езомепразолу для внутрішньо венного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколо венозної) ін’єкції. Результати до клінічного дослідження   вказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов’язане з концентрацією.

Повідомлялося про поодинокі випадки необоротного порушення зору у хворих пацієнтів, які отримували внутрішньо венні ін’єкції омепразолу (рацемат), особливо у високих дозах, проте причинного зв’язку не встановлено.

Передозування.

Дані щодо передозування обмежані та пов’язані з навмисним передозуванням. При пероральному прийомі езомепразолу   в дозі 280 мг були описані симптоми шлунково-кишкових розладів та слабкість. Одноразове застосування езомепразолу в дозі 80 мг перорально та внутрішньо венненне застосування дози 308 мг езомепразолу протягом 24 годин симптомів не викликало.

Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значною мірою зв’язується з протеїнами плазми і тому швидко не діалізується. Як і в будь-якому випадку передозування, лікування має бути симптоматичним із застосуванням загальних підтримуючих заходів.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Існують обмежені дані щодо застосування Нексіуму під час вагітності. Дослідження езомепразолу на тваринах не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив речовини на розвиток ембріону/плода. Дослідження на тваринах із застосуванням рацемічної суміші не вказують на прямий або непрямий шкідливий вплив на вагітність, пологи або постнатальний розвиток. При призначенні Нексіуму вагітним жінкам слід дотримуватися обережності.

Невідомо, чи виділяється езомепразол у грудне молоко жінок. Дослідження за участю жінок, які перебувають у періоді годування груддю, не проводилися, тому Нексіум не слід застосовувати під час годування груддю.

Діти.

Нексіум не слід застосовувати дітям, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Особливості застосування.

При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, виражена ненавмисна втрата ваги, періодична нудота, дисфагія, гематемезис або мелена) та у випадках, коли виразка шлунка підозрюється або присутня, необхідно виключити злоякісність, оскільки застосування Нексіуму може полегшувати симптоми та відстрочити встановлення правильного діагнозу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом   або роботі з механізмами.

Малоймовірно, щоб Нексіум впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з   механізмами.

Взаємодія з   іншими   лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН

Знижена кислотність шлункового соку при лікуванні езомепразолом може збільшити або зменшити абсорбцію лікарських засобів, якщо на механізм їхньої абсорбції впливає кислотність шлунка. Як і при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи або антацидів, під час лікування езомепразолом може знизитися абсорбція кетоконазолу або ітраконазолу.

Одночасне застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) з атазанавіром                             300 мг/рітонавіром 100 мг у здорових добровольців призводило до суттєвого зниження експозиції атазанавіру (приблизно 75 % зниження AUC, Cmax, Cmin). Підвищення дози атазанавіру до  400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру.

Інгибітори протонної помпи, включаючи езомепразол, не призначають одночасно з атазанавіром та нелфінавіром.

Ліки, що метаболізуються CYP2С 19

Езомепразол пригнічує CYP2С 19, основний фермент, що метаболізує езомепразол. Таким чином, при одночасному застосуванні езомепразолу з ліками, що метаболізуються ферментом CYP2С 19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих лікарських засобів у плазмі можуть зрости, тому потрібне зниження їх дози. Одночасне пероральне застосування 30 мг езомепразолу призводило до зниження кліренсу CYP2С 19 субстрату діазепаму на 45 %. Одночасне застосування 40 мг езомепразолу та фенітоїну призводило до підвищення рівнів фенітоїну в плазмі крові на 13 % у хворих на епілепсію. Рекомендується контролю вати концентрації фенітоїну в плазмі крові на початку або при відміні лікування езомепразолом. Омепразол (40 мг один раз на добу) підвищував Cmax та AUCτ воріконазолу (субстрату CYP2С 19) на 15 % та 41 %, відповідно.

У клінічному дослідженні супутнє застосування 40 мг езомепразолу у пацієнтів, які приймали варфарин, показало, що час коагуляції залишався у допустимих межах. Проте пост-маркетинговий досвід перорального застосування езомепразолу свідчить про кілька поодиноких випадків клінічно значущого підвищення між народного нормалізованого відношення (INR) під час одночасного застосування езомепразолу та варфарину. Рекомендується проводити моніторинг INR на початку та при закінченні одночасного лікування езомепразолом та варфарином або іншими похідними кумарину.

У здорових добровольців одночасне пероральне застосування 40 мг езомепразолу та цизаприду призводило до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 % та збільшення часу напів виведення (t_½) на 31 %, але суттєвого збільшення пікових рівнів цизаприду у плазмі не спостерігалося. При окремому застосуванні цизаприду спостерігалося незначне подовження   інтервалу QTc, яке далі не збільшувалося при призначенні цизаприду в комбінації з езомепразолом.

Езомепразол не продемонстрував клінічно суттєвого впливу на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Езомепразол метаболізується ферментами CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4, кларитроміцину (500 мг два рази на добу), призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Одночасне призначення езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до підвищення більш ніж в два рази експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 та CYP3A4 – вориконазол – підвищував AUCτ езомепразолу на 280 %. У таких випадках не завжди потребується коригування дози езомепразолу. Проте слід розглядати необхідність коригування дози у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у випадках, коли потребується довготривале лікування.

Фармакологічні   властивості.

Фармакодинаміка.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу; він знижує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного цільового механізму дії. Езомепразол є специфічним інгібітором кислотної помпи у парієтальній клітині. R- та S-ізомери омепразолу мають однакову фармакодинамічну активність.

Місце та механізм дії

Езомепразол є слабкою основою; він концентрується та трансформується в активну форму в високо кислотному середовищі секреторних канальців парієтальної клітини, де він пригнічує фермент Н⁺К⁺-АТФазу – кислотної помпи та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункової кислоти

Через п’ять днів перорального застосування езомепразолу по 20 мг та 40 мг у пацієнтів з симптомами гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рівень внутрішньо шлункового рН вище 4 впродовж доби зберігався в середньому протягом 13 годин та 17 годин, відповідно. Цей ефект є однаковим незалежно від шляху введення езомепразолу - перорального або внутрішньо венного.

За допомогою AUC у якості сурогатного параметра плазмової концентрації було продемонстровано зв'язок між пригніченням кислотної секреції та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

Впродовж доби при внутрішньо венному застосуванні інфузії 80 мг езомепразолу протягом       30 хвилин з наступним проведенням тривалої внутрішньо венної інфузії в дозі 8 мг/год у здорових осіб значення внітрушньошлункового рН вище 4 та вище 6 зберігалися в середньому протягом 21 години та 11-13 годин, відповідно.

Терапевтичні ефекти пригнічення секреції   кислоти

Лікування рефлюкс-езофагіту езомепразолом в дозі 40 мг було успішним приблизно у 78% пацієнтів через 4 тижні та   у 93% пацієнтів через 8 тижнів перорального прийому ліків.

У рандомізованному подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні 764 пацієнти з ендоскопічно підтвердженою кровотечею пептичної виразки були рандомізовані у групу, яка отримувала Нексіум, розчин для інфузій (n=375), або у групу, що отримувала плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнти отримували або внутрішньо венну інфузію 80 мг езомепразолу   тривалістю 30 хвилин з подальшим застосуванням тривалої інфузії в дозі 8 мг/год, або плацебо протягом 72 годин. Після початкового періоду тривалістю

72 години всі пацієнти отримували перорально Нексіум по 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотності. Частота виникнення повторної кровотечі в межах 3 діб становила    5,9 % у групі, що отримувала внутрішньо венний Нексіум, порівняно з 10,3 % у групі плацебо (р=0,0256). На 7-й та 30-й день після лікування частота виникнення повторної кровотечі у групі, що отримувала Нексіум, порівняно із групою, що отримувала плацебо, становила 7,2 % проти 12,9 % (р=0,0096) та 7,7 % проти 13,6 %, відповідно (р=0,0092).

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції   кислоти

Під час лікування анти секреторними препаратами рівень гастрину в сироватці крові збільшується у відповідь на зниження секреції кислоти.

У деяких пацієнтів під час довго тривалого лікування пероральним езомепразолом спостерігалося збільшення кількості ентерохромафінноподібних клітин (ECL), яке, можливо, пов’язане з підвищеними сироватковими рівнями гастрину.

Існують повідомлення про дещо підвищену частоту виникнення кіст шлункових залоз при довго тривалому лікуванні пероральними анти секреторними препаратами. Ці зміни є фізіологічним наслідком певного пригнічення секреції кислоти. Вони є доброякісними та, ймовірно оборотними.

Понижена кислотність шлунка, викликана будь-якими засобами, в тому числі інгібіторами протонного насоса, призводить до підвищення у шлунку кількості бактерій, які за нормальних умов присутні у травному тракті. Лікування інгібіторами протонного насосу може призвести до незначного підвищення ризику виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campilobacter.

Фармакокінетика.

Розподіл

Виражений об’єм розподілу при рівноважній концентрації у здорових осіб становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв’язується з білками плазми на 97 %.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується за участю системи цитохрому Р 450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного ізоферменту CYP2C19, відповідального за утворення гідрокси- та дезметил-метаболітів езомепразолу. Інша частина залежить від іншого специфічного ізоферменту, CYP3А 4, який відповідає за утворення езомепразолу сульфону, головного метаболіту в плазмі крові.

Параметри, що наводяться нижче, головним чином відображають фармакокінетику в осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (екстенсивні метаболізатори).

Загальний кліренс у плазмі крові становить приблизно 17 л/годину після прийому одноразової дози та приблизно 9 л/годину після повторного прийому. Період напів виведення з плазми становить приблизно 1,3 години після повторного прийому добової дози. Загальна експозиція (AUС) збільшується при повторному застосуванні езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійної залежності   доза-AUC після повторного прийому. Ця залежність від часу та дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, ймовірно, спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфоновим метаболітом.

Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами дози та не має тенденції до акумуляції при застосуванні препарату один раз на добу.

Після повторного застосування внутрішньо венних ін’єкцій у дозі 40 мг середня пікова концентрація в плазмі крові становить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня пікова концентрація в плазмі крові після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Після внутрішньо венного введення порівняно з пероральним застосуванням може спостерігатися менше зростання (приблизно на 30 %) загальної експозиції.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на шлункову секрецію кислоти. Майже 80 % пероральної дози езомеразолу виводиться у вигляді метаболітів з сечею, а залишок – із фекаліями. Менш, ніж 1 % незміненого препарату виявляється у сечі.

Особливі категорії пацієнтів

Приблизно у 2,9 ± 1,5 % населення не вистачає функціонального ферменту CYP2C19 (їх називають слабкими метаболізаторами). Вірогідно, у цих осіб метаболізм езомепразолу, головним чином здійснюється за допомогою CYP3A4. Після повторного перорального прийому 40 мг езомепразолу 1 раз на добу середня загальна експозиція   була приблизно на 100 % більшою у слабких метаболізаторів, ніж в осіб з добрим функціонуванням ферменту CYP2C19 (екстенсивних метаболізаторів). Середні пікові концентрації у плазмі крові підвищувалися приблизно на 60 %. Подібна різниця спостерігалася при внутрішньо венному застосуванні езомепразолу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу не зазнає суттєвих змін у пацієнтів літнього   віку (від 71 до 80 років).

Після одноразового перорального прийому 40 мг езомепразолу середня загальна експозиція приблизно на 30 % більше у жінок, ніж у чоловіків. Ніякої різниці, пов’язаної зі статтю, не спостерігалося при повторному прийомі препарату 1 раз на добу. Подібна гендерна різниця відзначалася при внутрішньо венному застосуванні езомепразолу. Ці результати не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів зі слабкою або помірною дисфункцією печінки може бути порушеним. Швидкість метаболізму знижується у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, що призводить до зростання загальної експозиції езомепразолу в 2 рази. Таким чином, пацієнтам з ГЕРХ та тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. Пацієнтам з виразками, що кровоточать, та тяжкою печінковою недостатністю після початкової інфузії Нексіуму в дозі 80 мг проведення тривалої внутрішньо венної інфузії в дозі   4 мг/год протягом 71,5 години може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не мають тенденції до кумуляції при застосуванні препарату один раз на добу.

Дослідження застосування у пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не проводилися. Оскільки нирки відповідають за екскрецію метаболітів езомепразолу, але не за виведення вихідної сполуки, малоймовірно, щоб метаболізм езомепразолу змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: пориста грудка або порошок білого або майже білого кольору.

Несумісність.

Препарат не слід застосовувати з іншими лікарськими засобами, за винятком тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Термін придатності. 2 роки.

Термін зберігання після приготування розчину

Була продемонстрована хімічна та фізична стабільність в умовах застосування впродовж                12 годин при 30 °С. З точки зору мікробіології, продукт слід застосувати негайно.

Умови зберігання. Зберігати в недоступному для дітей та захищенному від світла   місці при температурі не вище 30 °С.  

Упаковка.   По 10 скляних флаконів з порошком у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.  АстраЗенека АБ, Швеція/AstraZeneca AB, Sweden.

Місцезнаходження. S -151 85 Содертал’є, Швеція/ S-151 85 Sodertalje, Sweden.

 

НЕКСИУМ (NEXIUM)
esomeprazole
Представительство: АСТРАЗЕНЕКА	7 шт. - блистеры (2) - пачки картонные. 7 шт. - блистеры (4) - пачки картонные. Таблетки, покрытые оболочкой розового цвета, продолговатые, двояковыпуклые, с гравировкой "40 mg" на одной стороне и "А/ЕI" - на другой.   1 таб. эзомепразола магния тригидрат 44.5 мг,  что соответствует содержанию эзомепразола 40 мг Вспомогательные вещества: глицерола моностеарат 40-55, гидроксипропилцеллюлоза, гипромеллоза, железа оксид (красно-коричневый, желтый)(Е172), магния стеарат, сополимер метакриловой кислоты с этилакрилатом (1:1) дисперсия 30%, целлюлоза микрокристаллическая, парафин синтетический, макрогол 6000, полисорбат 80, кросповидон, натрия стеарилфумарат, сахар в гранулах (сахароза и кукурузный крахмал), тальк, титана диоксид (Е171), триэтилцитрат. 7 шт. - блистеры (1) - пачки картонные. 7 шт. - блистеры (2) - пачки картонные. 7 шт. - блистеры (4) - пачки картонные. Клинико-фармакологическая группа: Ингибитор Н+-К+-АТФ-азы Регистрационные №№: таб., покр. оболочкой, 20 мг: 7, 14 или 28 шт. - П №013775/01-2002, 26.02.02 таб., покр. оболочкой, 40 мг: 7, 14 или 28 шт. - П №013775/01-2002, 26.02.02
Фармакологическое действие Ингибитор Н+-К+-АТФ-азы. Активное вещество препарата Нексиум - эзомепразол является S-изомером омепразола, снижает секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического ингибирования протонного насоса в париетальных клетках. S- и R-изомер омепразола обладают сходной фармакодинамической активностью. Механизм действия Эзомепразол является слабым основанием, концентрируется и переходит в активную форму в кислой среде секреторных канальцев париетальных клеток слизистой оболочки желудка, где ингибирует протонный насос - фермент H+-K+-АТФ-азу. Эзомепразол ингибирует как базальную, так и стимулированную желудочную секрецию. Влияние на секрецию кислоты в желудке Действие препарата развивается в течение 1 ч после его приема внутрь в дозе 20 мг или 40 мг. При ежедневном приеме препарата в течение 5 дней по 20 мг 1 раз/сут средняя максимальная концентрация кислоты в желудочном содержимом после стимуляции пентагастрином снижается на 90% (при измерении концентрации кислоты через 6-7 часов после приема дозы на 5-й день терапии). У пациентов с симптоматической гастроэзофагеальной рефлюксной болезнью через 5 дней ежедневного приема Нексиума внутрь в дозе 20 мг или 40 мг pH в желудке был выше 4 в течение в среднем 13 и 17 ч из 24 ч при суточном мониторировании, соответственно. Среди пациентов, принимающих препарат в дозе 20 мг/сут, поддержание кислотности на уровне pH выше 4 в течение 8, 12 и 16 ч достигается у 76%, 54% и 24% соответственно. Для 40 мг эзомепразола это соотношение составляет 97%, 92% и 56% соответственно. Выявлена корреляция между секрецией кислоты и концентрацией препарата в плазме (для оценки концентрации использовали параметр AUC). Терапевтический эффект, достигаемый в результате ингибирования секреции кислоты При приеме Нексиума в дозе 40 мг/сут излечение рефлюкс-эзофагита наступает приблизительно у 78% пациентов через 4 недели терапии и у 93% - через 8 недель терапии. Лечение Нексиумом в дозе 20 мг 2 раза/сут в комбинации с соответствующими антибиотиками в течение одной недели приводит к успешной эрадикации Helicobacter pylori приблизительно у 90% пациентов. Пациентам с неосложненной язвой двенадцатиперстной кишки после недельного эрадикационного курса не требуется последующей монотерапии антисекреторными препаратами для заживления язвы и устранения симптомов. Другие эффекты, связанные с ингибированием секреции кислоты Во время лечения антисекреторными препаратами уровень гастрина в плазме повышается в результате снижения секреции кислоты. У пациентов, применявших антисекреторные препараты в течение длительного времени, чаще отмечается образование железистых кист в желудке, которые проходят самостоятельно на фоне продолжения терапии. Это явление обусловлено физиологическими изменениями в результате ингибирования секреции кислоты. В ходе двух проведенных сравнительных исследований с ранитидином Нексиум показал лучшую эффективность в отношении заживления пептических язв у пациентов, получавших нестероидную противовоспалительную терапию, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2. В ходе двух исследований по оценке эффективности Нексиум показал лучшую эффективность при предотвращении пептических язв у пациентов (возрастная группа старше 60 лет и/или с пептической язвой в анамнезе), получавших нестероидную противовоспалительную терапию, включая прием селективных ингибиторов ЦОГ-2. Эзомепразол неустойчив в кислой среде, поэтому для приема внутрь используют таблетки, содержащие гранулы препарата, покрытые оболочкой, устойчивой к действию желудочного сока. Фармакокинетика Всасывание и распределение После приема препарата внутрь эзомепразол быстро абсорбируется из ЖКТ; Cmax достигается через 1-2 ч. Абсолютная биодоступность после однократного приема дозы в 40 мг составляет 64% и возрастает до 89% на фоне ежедневного приема 1 раз/сут. Для дозы 20 мг эзомепразола эти показатели составляют 50% и 68%, соответственно. В равновесном состоянии Vd у здоровых людей составляет приблизительно 0.22 л/кг массы тела. Связывание с белками плазмы - 97%. Одновременный прием пищи замедляет и снижает всасывание эзомепразола в желудке. Метаболизм и выведение В условиях in vivo лишь незначительная часть эзомепразола превращается в R-изомер. Эзомепразол биотрансформируется полностью с участием ферментов системы цитохрома P450 (CYP). Основная часть метаболизируется при участии специфической полиморфной изоформы CYP2C19, при этом образуются гидрокси- и деметилированные метаболиты эзомепразола. Метаболизм оставшейся части осуществляется другой специфической изоформой CYP3A4, при этом образуется сульфопроизводное эзомепразола, являющееся основным метаболитом, определяемым в плазме. Параметры, приведенные ниже, отражают, в основном, характер фармакокинетики у пациентов с активным ферментом CYP2C19 (пациенты с быстрым метаболизмом). Общий клиренс составляет примерно 17 л/ч после однократного приема препарата и 9 л/ч - после многократного приема. T1/2 составляет 1.3 ч при систематическом приеме 1 раз/сут. AUC дозозависимо возрастает при регулярном приеме и выражается в нелинейной зависимости дозы и AUC. Такая временная и дозовая зависимость является следствием снижения метаболизма эзомепразола при "первом прохождении" через печень, а также снижением системного клиренса, вызванного вероятно тем, что эзомепразол и/или его сульфосодержащий метаболит ингибируют фермент CYP 2C19. При ежедневном приеме 1 раз/сут эзомепразол полностью выводится из плазмы крови в перерыве между приемами и не кумулирует. Ни один из основных метаболитов эзомепразола не влияет на секрецию желудочной кислоты. При приеме препарата внутрь до 80% дозы выводится в виде метаболитов с мочой, остальное количество выводится с калом. В моче обнаруживается менее 1% неизмененного эзомепразола. Фармакокинетика в особых клинических случаях Приблизительно у 1-2% населения снижена активность изофермента CYP2C19 (пациенты с медленным метаболизмом). У таких пациентов метаболизм эзомепразола в основном осуществляется в результате действия CYP3A4. При систематическом приеме 40 мг эзомепразола 1 раз/сут AUC на 100% превышает значение этого параметра у пациентов с активным ферментом CYP2C19 (пациенты с быстрым метаболизмом). Cредняя величина Cmax у пациентов с медленным метаболизмом повышена приблизительно на 60%. У пациентов пожилого возраста (71-80 лет) метаболизм эзомепразола не претерпевает значительных изменений. После однократного приема 40 мг эзомепразола средняя AUC у женщин на 30% превышает таковую у мужчин. В дальнейшем при систематическом ежедневном приеме препарата 1 раз/сут различий в фармакокинетике у пациентов обоих полов не наблюдается (указанные различия не влияют на режим дозирования препарата). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной или средней степеней тяжести метаболизм эзомепразола может нарушаться. У пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью скорость метаболизма снижена, что приводит к увеличению AUC в 2 раза для эзомепразола. Изучение фармакокинетики у пациентов с почечной недостаточностью не проводилось. Поскольку через почки осуществляется выведение не самого эзомепразола, а его метаболитов, можно полагать, что метаболизм эзомепразола у пациентов с почечной недостаточностью не изменяется. Показания Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь: - лечение эрозивного рефлюкс-эзофагита; - длительная поддерживающая терапия у пациентов с излеченным эзофагитом для предотвращения рецидивов; - симптоматическая терапия гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Язвенная болезнь желудка и двенадцатиперстной кишки (в составе комбинированной терапии): - лечение язвы двенадцатиперстной кишки, ассоциированной с Helicobacter pylori; - профилактика и лечение пептических язв у пациентов с язвенной болезнью. Пациенты, длительно принимающие НПВП: - заживление пептических язв, связанных с приемом НПВП; - профилактика пептических язв, связанных с приемом НПВП. Режим дозирования При гастроэзофагеальной рефлюксной болезни Нексиум назначают для лечения эрозивного рефлюкс-эзофагита в разовой дозе 40 мг 1 раз/сут в течение 4 недель. Дополнительный 4-недельный курс терапии рекомендуют проводить в тех случаях, когда после первого курса не наступает излечение эзофагита или сохраняются симптомы заболевания. Для длительной поддерживающей терапии пациентов с излеченным эрозивным эзофагитом для предотвращения рецидива препарат назначают по 20 мг 1 раз/сут. Для симптоматической терапии гастроэзофагеальной рефлюксной болезни без эзофагита препарат назначают в дозе 20 мг 1 раз/сут. Если после 4 недель лечения симптомы не исчезают, следует провести дополнительное обследование пациента. После устранения симптомов можно перейти на режим приема препарата "по необходимости", т.е. принимать Нексиум по 20 мг 1 раз/сут при возникновении симптомов до их снятия. При язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки в составе комбинированной терапии для эрадикации Helicobacter pylori, а также для лечения язвы двенадцатиперстной кишки, ассоциированной с Helicobacter pylori и для профилактики и лечения пептических язв у пациентов с язвенной болезнью Нексиум назначают в разовой дозе 20 мг, амоксициллин - 1 г, кларитромицин - 500 мг. Все препараты принимаются 2 раза/сут в течение 7 дней. Пациентам, длительно принимающим НПВП для заживления пептических язв, связанных с приемом НПВП, Нексиум назначают в дозе 20 мг 1 раз/сут. Длительность лечения составляет 4-8 недель. Для профилактики пептических язв, связанных с приемом НПВП, Нексиум назначают в дозе 20 мг 1 раз/сут. Таблетки следует проглатывать целиком, запивая жидкостью. Таблетки нельзя разжевывать или дробить. Пациентам с затруднением глотания можно растворить таблетку в половине стакана негазированной воды (не следует использовать другие жидкости, т.к. защитная оболочка микрогранул может раствориться), размешать до распадения таблетки и выпить взвесь микрогранул сразу или в течение 30 мин. Затем следует снова наполнить стакан водой наполовину, размешать остатки и выпить. Не следует использовать другие жидкости, т.к. защитная оболочка микрогранул может раствориться. Не следует жевать или дробить микрогранулы. Для пациентов, которые не могут глотать, таблетки следует растворять в негазированной воде и вводить через назогастральный зонд. Важно, чтобы выбранные шприц и зонд были тщательно протестированы. Введение препарата через назогастральный зонд 1. Поместите таблетку в шприц и заполните шприц 25 мл воды и приблизительно 5 мл воздуха. Для некоторых зондов может потребоваться разведение препарата в 50 мл питьевой воды для того, чтобы предотвратить засорение зонда гранулами таблетки. 2. Немедленно взболтайте шприц в течение примерно 2 мин для растворения таблетки. 3. Держите шприц наконечником вверх и убедитесь, что наконечник не засорился. 4. Введите наконечник шприца в зонд, продолжая удерживать его направленным вверх. 5. Встряхните шприц и переверните его наконечником вниз. Немедленно введите 5-10 мл растворенного препарата в зонд. После введения верните шприц в прежнее положение и взболтайте (шприц должен удерживаться наконечником вверх для избежания засорения наконечника). 6. Переверните шприц наконечником вниз и введите еще 5-10 мл препарата в зонд. Повторите данную операцию, пока шприц не будет пуст. 7. В случае остатка части препарата в виде осадка в шприце заполните шприц 25 мл воды и 5 мл воздуха и повторите операции, описанные в пункте 5. Для некоторых зондов для этой цели может понадобиться 50 мл питьевой воды. При назначении препарата пациентам с нарушениями функции почек коррекция дозы не требуется. С осторожностью применяют препарат у пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени из-за ограниченного клинического опыта его использования у этой категории больных. При назначении Нексиума пациентам с печеночной недостаточностью легкой или средней степени тяжести коррекция дозы не требуется. Пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью применяемая доза не должна превышать 20 мг/сут. Пациентам пожилого возраста коррекция режима дозирования не требуется. Побочное действие Приведенные ниже побочные эффекты не зависят от дозы препарата. Часто (>1/100, <1/10): головная боль, боль в животе, диарея, метеоризм, тошнота, рвота, запор. Менее часто (>1/1000, <1/100): дерматит, зуд, крапивница, головокружение, сухость во рту, нечеткость зрения. Редко (>1/10000, <1/1000): ангионевротический отек, анафилактоидная реакция, повышение активности печеночных ферментов, синдром Стивенса-Джонсона, мультиформная экссудативная эритема, миалгия, лейкопения, тромбоцитопения, депрессия. Очень редко (<1/10000): агранулоцитоз, панцитопения. Следующие побочные эффекты наблюдались при применении рацемического препарата (омепразола) и могут ожидаться также при применении эзомепразола. Со стороны ЦНС и периферической нервной системы: парестезия, сонливость, бессонница, головокружение, спутанность сознания, тревожность, возбуждение, депрессия, галлюцинации (преимущественно у ослабленных пациентов). Со стороны эндокринной системы: гинекомастия. Со стороны пищеварительной системы: стоматит, желудочно-кишечный кандидоз; повышение активности печеночных ферментов, энцефалопатия у пациентов с длительными тяжелыми заболеваниями печени, гепатит с (или без) желтухой, печеночная недостаточность. Со стороны системы кроветворения: лейкопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз и панцитопения. Со стороны костно-мышечной системы: боли в суставах, мышечная слабость. Дерматологические реакции: cыпь, фотосенсибилизация, токсический эпидермальный некролиз, алопеция. Аллергические реакции: лихорадка, бронхоспазм, интерстициальный нефрит, анафилактический шок. Прочие: общая слабость, повышение потоотделения, периферические отеки, изменения вкуса, гипонатриемия. Противопоказания - наследственная непереносимость фруктозы; - глюкозо-галактозная мальабсорбция; - сахаразо-изомальтазная недостаточность; - детский возраст (в связи с отсутствием данных об эффективности и безопасности применения препарата у данной группы пациентов); - повышенная чувствительность к эзомепразолу, замещенным бензимидазолам или другим компонентам препарата. С осторожностью следует назначать препарат при почечной недостаточности тяжелой степени (опыт применения ограничен). Беременность и лактация В настоящее время нет достаточного количества данных о применении Нексиума при беременности. Назначение препарата в этот период возможно только в случае, если предполагаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Результаты эпидемиологических исследований омепразола, представляющего собой рацемическую смесь, показали отсутствие фетотоксического действия или нарушения развития плода. В экспериментальных исследованиях на животных не выявлено какого-либо отрицательного воздействия эзомепразола на развитие эмбриона или плода. Введение рацемического препарата также не оказывало какого-либо отрицательного воздействия на течение беременности, роды и на период постнатального развития у животных. В настоящее время неизвестно, выделяется ли эзомепразол с грудным молоком, поэтому не следует назначать Нексиум в период грудного вскармливания. Особые указания Перед назначением эзомепразола следует исключить возможность злокачественного новообразования, поскольку лечение Нексиумом может привести к сглаживанию симптоматики и отсрочить постановку диагноза. Пациенты, принимающие препарат в течение длительного периода (особенно более года), должны находиться под регулярным наблюдением врача. Пациенты, находящиеся на режиме терапии "по необходимости", должны быть проинструктированы о необходимости связаться со своим врачом при изменении характера симптомов. Принимая во внимание колебания концентрации эзомепразола в плазме при назначении препарата в режиме терапии "по необходимости", следует учитывать взаимодействие препарата с другими лекарственными средствами. При назначении Нексиума для эрадикации Helicobacter pylori должна учитываться возможность лекарственного взаимодействия для всех компонентов тройной терапии. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Не выявлено влияния препарата на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами. Передозировка В настоящее время описаны крайне редкие случаи умышленной передозировки. Симптомы: при приеме эзомепразола в дозе 280 мг внутрь отмечались общая слабость и проявления со стороны ЖКТ. Разовый прием Нексиума в дозе 80 мг внутрь не вызывал каких-либо отрицательных последствий. Лечение: при необходимости проводят симптоматическую и поддерживающую терапию. Специфический антидот неизвестен. Диализ малоэффективен, т.к. эзомепразол связывается с белками плазмы. Лекарственное взаимодействие Влияние эзомепразола на фармакокинетику других лекарственных препаратов Снижение кислотности желудочного сока на фоне лечения эзомепразолом может привести к изменению абсорбции препаратов, всасывание которых зависит от кислотности среды. Эзомепразол ингибирует CYP2C19 - основной фермент, участвующий в его метаболизме. Соответственно, совместное применение эзомепразола с другими препаратами, в метаболизме которых принимает участие CYP2C19 (например, диазепам, циталопрам, имипрамин, кломипрамин, фенитоин), может привести к повышению концентраций этих препаратов в плазме, что, в свою очередь, приведет к необходимости снижения дозы. Это явление особенно выражено при использовании Нексиума в режиме терапии "по необходимости". При совместном приеме 30 мг эзомепразола и диазепама на 45% снижается клиренс фермент-субстратного комплекса (CYP2C19-диазепам). Минимальные концентрации фенитоина в плазме больных эпилепсией повышались на 13% при сочетании его с эзомепразолом в дозе 40 мг. В связи с этим рекомендуется контролировать концентрации фенитоина в плазме в начале лечения эзомепразолом и при его отмене. Совместный прием варфарина с эзомепразолом в дозе 40 мг не приводит к изменению времени коагуляции у пациентов, длительно принимающих варфарин. Однако сообщалось о нескольких случаях клинически значимого повышения индекса МНО (международное нормализованное отношение) при совместном применении варфарина и эзомепразола. В связи с чем рекомендуется наблюдение за пациентами при начале и по окончании совместного применения этих препаратов. Совместный прием цизаприда с эзомепразолом в дозе 40 мг приводит к повышению значений фармакокинетических параметров цизаприда: AUC - на 32% и Т1/2 - на 31%, однако концентрации цизаприда в плазме при этом значительно не изменялись. Незначительное удлинение интервала QT, которое наблюдалось при монотерапии цизапридом, при добавлении Нексиума не увеличивалось. Нексиум не вызывает клинически значимых изменений фармакокинетики амоксициллина и хинидина. Исследования по оценке совместного применения эзомепразола и напроксена или рофекоксиба не выявили клинически значимого фармакокинетического взаимодействия. Влияние лекарственных препаратов на фармакокинетику эзомепразола В метаболизме эзомепразола принимают участие CYP2C19 и CYP3A4. Совместное применение эзомепразола с кларитромицином (500 мг 2 раза/сут), который ингибирует CYP3А4, приводит к увеличению экспозиции AUC эзомепразола в 2 раза. Коррекция дозы эзомепразола в этом случае не требуется. Условия и сроки хранения Таблетки следует хранить в недоступном для детей месте при температуре не выше 30°C в оригинальной упаковке. Срок годности - 3 года. Не применять по истечении срока годности. Условия отпуска из аптек Препарат отпускается по рецепту.