Офлогексал - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ОФЛОГЕКСАЛ^®

(OFLOHEXAL^®)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: ofloxacin; (±)-9-фтор-2,3-дигідро-3-метил-10-(4-метил-1-піперазиніл)-7-оксо-7Н-піридо[1,2,3-де]-1,4-бензоксазин-6-карбонова кислота;

основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглі, вкриті оболонкою білого або майже білого кольору;

склад:1 таблетка містить офлокса цину 200 мг або 400 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон 25, кросповідон, полоксамер 188, магнію стеарат, тальк, метилгідропропіл целюлоза 5”Cps”, макроголь 6000, титану діоксид.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Похідні фторхінолону. Код АТС J01M A01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.   Бактерицидна дія Офлогексалу^®, як і інших похідних фторхінолону, зумовлена його здатністю блокувати бактеріальні ферменти ДНК-гіразу та топоізомеразу IV, внаслідок чого порушується функція ДНК бактерій.   Препарат високоактивний   щодо більшості аеробних грам негативних мікро організмів: Echerichia coli, Salmonella spp., Shigella spp., Proteus spp., Morganella morganii, Klebsiella pneumoniae, Legionella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Citrobacter spp., Yersinia spp., Haemophilus influenzae, Neisseeria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis spp., Providencia spp., Mycoplasma spp., Acinetobacter spp., Chlamydia spp., Helicobacter pylori та аеробних грам позитивних бактерій – стафілококів, включаючи штами, що продукують пеніцилін азу, і штами, резистентні до метиціліну, стрептококів, у тому числі Streptococcus pneumoniae, Listeria monocytogenes, Corynebacterium spp. та ін. Препарат також активний щодо Chlamidia trachomatis, Mycobacterium leprae, Mycobacterium tuberculosis і деяких інших видів  Mycobacterium. Встановлена синергічна дія офлокса цину і рифабутину проти Mycobacterium leprae. До препарату нечутливі анаеробні бактерії (крім B. ureоliticus), Treponema pallidum (бліда спірохета), віруси, гриби та найпростіші.

Фармакокінетика. Офлогексал^® добре і швидко всмоктується із травного тракту. Їжа суттєво не впливає на всмоктування. Біодоступність препарату при пероральному застосуванні - близько 100%. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 1 - 2 год після прийому. Період напів виведення становить 5 - 8 год. На терапевтичному рівні концентрація препарату утримується протягом 8 - 12 год, щодо високочутливих збудників – протягом 24 год. Зв’язування з білками плазми крові становить 25%. Офлоксацин добре проникає у біологічні рідини та тканини організму і виявляється в терапевтичних концентраціях у мокротинні, жовчі, слині, спинномозковій рідині, кістковій тканині, слизових оболонках, переходить через плацентарний бар’єр і в грудне молоко. 65 - 80% введеного офлокса цину екскретується з сечею у незміненому вигляді   протягом 24 - 48 год. Менше, ніж 5% прийнятої дози виводиться з сечею у вигляді метаболітів - дисметилової та N-оксидної форм офлокса цину, які мають помірну антибактеріальну активність. Від 4 до 8% введеного препарату може виділятися з калом.

Показання для застосування. Офлогексал^® призначений для лікування таких інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікро організмами:

• інфекції дихальних шляхів: пневмонія і бронхопневмонія, плеврит, емпієма плеври, інфікування при бронхоектатичній хворобі, загострення хронічного бронхіту, легеневі абсцеси;

• хронічні і рецидивні інфекції горла, носа і вуха, включаючи отит, синусит (крім гострого тонзиліту);

• інфекції сечостатевих шляхів: гострий і хронічний пієлонефрит, простатит, уретрит, цистит, епідидиміт, хірургічні інфекції сечових шляхів, ускладнені або рецидивуючі інфекції сечовивідних шляхів;

• інфекції м’яких тканин і шкіри;

• інфекції черевної порожнини, включаючи інфекції малого таза, бактеріальна діарея;

• захворювання уретри, шийки матки, прямої кишки, спричинені стійкими до пеніциліну гонококами, хламідіями та іншими мікро організмами, чутливими до офлокса цину;

• інші інфекційні хвороби: черевний тиф, сальмонельоз, шигельоз, інфекції жовчних шляхів, остеомієліт;

• для профілактики інфекцій (зокрема шляхом селективного кишкового знезараження) у пацієнтів при станах з нейтропенією.

Офлогексал^® може використовуватись у комплексній терапії септицемії, ендокардиту, остеомієліту, мікобактеріальних інфекцій, лепри, для передопераційної профілактики або після операційного лікування хірургічних інфекцій.      

Спосіб застосування та дози. Доза препарату залежить від виду і тяжкості інфекції, виду мікро організму, віку, маси тіла та функції нирок пацієнта.

Тривалість лікування. Залежить від виду і тяжкості інфекції та швидкості реагування збудників на препарат. У більшості випадків рекомендується продовжувати лікування протягом принаймні 3 днів після зниження температури тіла та ослаблення симптомів захворювання.  

При гострих інфекціях обґрунтованим є лікування протягом 7 - 10 днів. Звичайна тривалість лікування становить 7 - 8 днів при сальмонельозі, 4 - 5 днів - при шигельозі і 3 дні - при кишкових інфекціях, зумовлених Escherichia coli.

При неускладнених інфекціях нижніх сечовивідних шляхів звичайно достатнім є лікування офлоксацином у дозі 200 мг протягом 3 днів. Для лікування неускладненої гонореї достатньо однієї таблетки Офлогексал^® 400 мг.

При інфекціях кісток тривалість лікування становить 3 - 4 тижні, в окремих випадках навіть довше.

Лікування інфекцій, спричинених бета-гемолітичним стафілококом, при доведеній чутливості збудника до офлокса цину слід проводити протягом 10 днів, щоб попередити пізні наслідки хвороби, такі як ревматизм або гломерулонефрит. Лікування таких інфекцій потребує підтвердження чутливості мікро організмів до офлокса цину у кожному окремому випадку.

Рекомендується не перевищувати 2-місячну тривалість терапії.

Спосіб введення. Офлогексал^® слід приймати не розжовуючи, разом із достатньою кількістю рідини (0,5 - 1 склянка води) як натщесерце, так і під час прийому їди.

Одноразова доза може становити до 400 мг офлокса цину, яку приймають переважно вранці.

Добову дозу звичайно розділяють на дві однакові дози і приймають вранці та ввечері. Важливо, щоб проміжки часу між прийомами були приблизно однаковими.

Дозування   при нормальній функції нирок

В окремих випадках, наприклад за наявності патогенних мікро організмів з різною чутливістю, при недостатній чутливості пацієнта до препарату, при інфекціях кісток,   доза може бути збільшена до 400 мг офлокса цину двічі на день.

Для профілактики хворим на нейтропенію рекомендується призначати офлоксацин у дозі 400 - 600 мг на добу.

Дозування   при порушеній функції нирок

Для пацієнтів з помірним або тяжким порушенням ниркової функції, яку визначають за змінами рівня в сироватці крові та кліренсом креатині ну, через необхідність зменшення дози використовують таблетки з плівковим покриттям Офлогексалу^®, що містять 200 мг офлокса цину.

Перша доза є подібною до такої ж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, відповідно до типу та тяжкості захворювання.

Підтримуюча доза визначається залежно від кліренсу креатині ну у такий спосіб:

Дозування при порушеній функції печінки

У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки (наприклад цироз печінки з асцитом) виділення офлокса цину може бути зниженим. У таких випадках рекомендується не перевищувати максимальну добову дозу 400 мг офлокса цину.

Побічна дія. Симптоми загалом виникають рідко і швидко зникають після відміни препарату.

Шлунково-кишковий тракт. Рідко (0,1 - 1%) - скарги на біль у животі, відсутність апетиту, нудоту, блювання та діарею. Дуже рідко (менш 0,01%) може спостерігатись псевдомембранозний коліт.

Печінка і жовчні протоки. Рідко (0,01 - 0,1%) підвищується рівень печінкових ферментів та збільшується рівень білірубіну. Дуже рідко (менше 0,01%) розвиваються холестатична жовтяниця, гепатит або ознаки гепатотоксичності.  

Нервова система. Рідко (0,01 - 0,1%) - скарги на головний біль, запаморочення, порушення сну, неспокій, сплутаність свідомості, тремор, невпевнену ходу. Дуже рідко (менш 0,01%)  - парестезія і гіперестезія, сонливість, інтенсивні сновидіння (аж до кошмарних), стан тривоги, депресії і галюцинації, які інколи можуть призводити до схильності до самогубства. У такому випадку препарат має бути негайно відмінений.

Серцево-судинна система. Рідко (0,01 - 0,1%) можуть виникати тахікардія та короткочасна гіпотензія.

Картина крові і гемопоез. Дуже рідко (менш 0,01%) мають місце анемія, лейкопенія, агранулоцит оз, тромбопенія або панцитопенія. У поодиноких випадках може розвиватись гемолітична анемія.

Нирки. Дуже рідко (менш 0,01%) спостерігається порушення функції нирок із збільшенням креатині ну сироватки крові і гострим інтерстиціальним нефритом. Ці реакції можуть прогресувати аж до гострої ниркової недостатності.

Шкіра і слизові оболонки. Рідко (0,01 - 0,1%) можуть виникати свербіж та екзантема, дуже рідко – минуща еритема, синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла, васкуліт, який може вражати також внутрішні органи.

Світлочутливість. Дуже рідко (менш 0,01%) може спостерігатись світлочутливість шкіри, тому пацієнти, які приймають Офлогексал^®, повинні уникати впливу сонячного світла та опромінення УФ-світлом (сонячна лампа, солярій).

Анафілактичні або анафілактоїдні реакції. Спостерігаються дуже рідко (менш 0,01%) у вигляді пекучого болю в очах, подразливого кашлю чи виділень з носа, набряку шкіри та слизових оболонок, обличчя, язика та гортані. У найтяжчих випадках може мати місце ядуха, зумовлена бронхзоспазмом, та/або шок. У таких випадках використання препарату негайно припиняють і проводять протишокову терапію.

Тендиніт. Зустрічається дуже рідко і має місце в межах 48 год від початку лікування.

Інші побічні ефекти. Дуже рідко можуть мати місце біль у м’язах або слабкість, що особливо важливо для хворих на міастенію. Дуже рідко може виникати гіпоглікемія або гіперглікемія, особливо у хворих на цукровий діабет.

У випадках розвитку побічної дії препарат слід негайно відмінити.

Протипоказання. Не призначають дітям і підліткам до 18 років, вагітним та у період лактації, хворим на епілепсію, при ураженні центральної нервової системи зі зниженим судомним порогом, при захворюваннях печінки, гепатиті, при захворюваннях/ушкодженні сухожиль, зумовлених попередньою терапією хінолонами,   при підвищеній чутливості до хінолонів і фторхінолонів.

Передозування. Найбільш важливими симптомами, що можуть мати місце при гострому передозуванні, є порушення з боку центральної нервової системи, такі, зокрема, як сплутаність і пригнічення свідомості, запаморочення, головний біль, блювання, болі в животі, діарея, ерозії слизової оболонки шлунково-кишкового тракту.

Лікування: специфічного антидоту немає; рекомендовані загальні засоби невідкладної допомоги – промивання шлунка, прийом адсорбентів і сульфату магнію (якщо можливо – в межах перших 30 хв), антациди для захисту слизової оболонки шлунка. Якщо трапляються спазми, доцільною є заспокійлива терапія з використанням діазепаму.  

Особливості застосування.

Вплив на лабораторні показники. Визначення опіатів або порфірину в сечі може давати хибно позитивний результат під час лікування із застосуванням Офлогексалу^®.

Вплив на здатність керувати автомобілем і використовувати механізми. Деякі побічні ефекти (запаморочення, головний біль, пригнічення свідомості) можуть погіршувати здатність пацієнта зосереджувати і знижувати його реактивність і таким чином підвищувати ризик при керуванні транспортом чи обслуговуванні механізмів. Це більшою мірою стосується поєднання з алкоголем. Тому пацієнти повинні визначити свою реакцію на препарат перед тим, як сідати за кермо автомобіля або використовувати механізми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Одночасне введення неорганічних антацидних засобів, сукральфату, препаратів, які містять іони металів (алюмінію, заліза, магнію, цинку), наприклад вітамінів з мікроелементами, знижують ефект офлокса цину, в зв’язку з чим препарат слід приймати приблизно за 2 год до прийому таких препаратів.

При одночасному прийомі офлокса цину та деяких не стероїдних протизапальних засобів (наприклад фенбуфену)   або теофіліну підвищується ймовірність появи судом.      

При одночасному застосуванні з лікарськими препаратами, які виділяються нирковими канальцями (пробенецид, циметидин, фуросемід, метотрексат) може відбуватись взаємне інгібування їх виділення, що може призводити до підвищення рівнів у сироватці і до збільшення побічних ефектів. Хінолони можуть   посилювати ефект похідних кумарину, тому у таких пацієнтів слід регулярно контролю вати показники коагулограми.

При одночасному використанні з пероральними протидіабетичними препаратами слід проводити детальний моніторинг цукру крові через здатність офлокса цину підвищувати сироваткові рівні глібенкламіду.  

Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі   не вище 25^оС. Термін придатності - 5 років.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у блістер них упаковках.

Виробник. “Салютас Фарма ГмбХ”, Німеччина, що належить компанії “Гексал АГ”, Німеччина.

Адреса. Salutas Pharma GmbH, Otto-von-Guericke-Allee 1, D-39179 Barleben.

Адреса Представництва “Гексал АГ” в Україні.

офлоксацин ((±)-9-фтор-2,3-дигидро-3-метил-10-(4-метил-1-пиперазинил)-7-оксо-7Н-пиридо[1,2,3-де]-1,4-бензоксазин-6-карбоновая кислота) — противомикробное средство группы фторхинолонов. Бактерицидное действие офлоксацина, как и других фторхинолонов, обусловлено его способностью блокировать бактериальные ферменты ДНК-гиразу и топоизомеразу IV, вследствие чего нарушается функция ДНК бактерий. Препарат высокоактивен в отношении большинства аэробных грамотрицательных микроорганизмов: Escherichia coli, Salmonella spp., Shigella spp., Proteus spp., Morganella morganii, Klebsiella pneumoniae, Legionella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Citrobacter spp., Yersinia spp., Haemophilus influenzae, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis spp., Providencia spp., Mycoplasma spp., Acinetobacter spp., Chlamydia spp., Helicobacter pylori и аэробных грамположительных бактерий — стафилококков, включая штаммы, которые продуцируют пенициллиназу, и штаммы, резистентные к метициллину, стрептококкам, в том числе Streptococcus pneumoniae, Listeria monocytogenes, Corynebacterium spp. и др. Препарат также активен в отношении Chlamidia trachomatis, Mycobacterium leprae, Mycobacterium tuberculosis и некоторых других видов Mycobacterium. Установлено синергическое действие офлоксацина и рифабутина в отношении Mycobacterium leprae. К препарату не чувствительны анаэробные бактерии (кроме B. ureаliticus), Treponema pallidum, вирусы, грибы и простейшие.
Быстро и в полном объеме всасывается из пищеварительного тракта. Одновременный прием пищи существенно не влияет на всасывание. Биодоступность препарата при пероральном применении составляет около 100%. Максимальная концентрация в сыворотке крови достигается через 1–2 ч после приема. Период полувыведения составляет 5–8 ч. На терапевтическом уровне концентрация препарата поддерживается в течение 8–12 ч, для высокочувствительных возбудителей — в течение 24 ч. Связывание с белками плазмы крови составляет 25%. Офлоксацин хорошо проникает в биологические жидкости и ткани организма и определяется в терапевтических концентрациях в мокроте, желчи, слюне, СМЖ, костной ткани, слизистых оболочках, проникает через плацентарный барьер и в грудное молоко. Примерно 65–80% введенного офлоксацина экскретируется с мочой в неизмененном виде на протяжении 24–48 ч. Менее 5% принятой дозы выводится с мочой в виде метаболитов — дисметиловой и N-оксидной форм офлоксацина, которые имеют умеренно выраженную антибактериальную активность. Примерно 4–8% введенного препарата выделяется с калом.

инфекции дыхательных путей, вызванные чувствительными к препарату микроорганизмами (пневмония, плеврит, эмпиема плевры, инфицированные бронхоэктазы, хронический бронхит в фазе обострения, абсцесс легкого); хронические и рецидивирующие инфекции уха, горла и носа, включая отит, синусит; мочеполовой системы (острый и хронический пиелонефрит, простатит, уретрит, цистит, эпидидимит, хирургические инфекции мочевых путей, осложненные или рецидивирующие инфекции мочевых путей); мягких тканей и кожи, органов брюшной полости, включая инфекции органов малого таза; бактериальная диарея; инфекции уретры, шейки матки, прямой кишки, вызванные резистентными к бензилпенициллину гонококками, хламидиями и другими микроорганизмами, чувствительными к офлоксацину; брюшной тиф, сальмонеллез, шигеллез, инфекции желчных путей, остеомиелит; профилактика инфекций у пациентов с нейтропенией. Офлогексал может использоваться в комплексной терапии септицемии, эндокардита, остеомиелита, микобактериальных инфекций, лепры, для предоперационной профилактики или послеоперационного лечения хирургических инфекций.

доза препарата зависит от тяжести инфекции, вида возбудителя, возраста, массы тела и функции почек пациента.
Продолжительность лечения зависит от вида и тяжести инфекции, чувствительности возбудителя. Рекомендуется продолжать лечение в течение по крайней мере 3 дней после нормализации температуры тела и исчезновения симптомов заболевания.
При острых инфекциях продолжительность лечения обычно составляет 7–10 дней. При сальмонеллезе — 7–8 дней, при шигеллезе — 4–5 дней, при кишечных инфекциях, обусловленных Escherichia coli, — 3 дня.
При неосложненных инфекциях мочевых путей обычно достаточно применения офлоксацина в дозе 200 мг в течение 3 дней. Для лечения неосложненной гонореи достаточно однократного приема в дозе 400 мг.
При инфекциях костей продолжительность лечения составляет 3–4 нед, в отдельных случаях — дольше.
Лечение инфекций, вызванных β-гемолитическим стафилококком при доказанной чувствительности возбудителя к офлоксацину, следует проводить в течение 10 дней (для профилактики острой ревматической лихорадки или гломерулонефрита). Не следует превышать 2-месячную продолжительность терапии.
Офлогексал следует принимать не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (0,5–1 стакан воды) натощак или во время еды.
Доза на прием может составлять до 400 мг офлоксацина. Суточную дозу обычно разделяют на 2 равные дозы (утром и вечером) через равные промежутки времени.
Дозирование при неизмененной функции почек:

В отдельных случаях при наличии патогенных микроорганизмов с различной чувствительностью, недостаточной эффективности препарата, инфекциях костей доза может быть повышена до 400 мг офлоксацина 2 раза в сутки.
С профилактической целью больным с нейтропенией рекомендуется назначать офлоксацин в дозе 400–600 мг/сут.
При умеренно выраженной или тяжелой почечной недостаточности и необходимости снижения дозы используют таблетки, содержащие 200 мг офлоксацина. Первая доза та же, что и у пациентов с нормальной функцией почек, поддерживающую дозу определяют с учетом уровня креатинина в сыворотке крови и клиренса креатинина:

У пациентов с выраженным нарушением функции печени (например цирроз печени с асцитом) элиминация офлоксацина может быть снижена. В таких случаях рекомендуется не превышать максимальную суточную дозу офлоксацина — 400 мг.

возраст до 18 лет, период беременности и кормления грудью, эпилепсия, поражения ЦНС со сниженным судорожным порогом, заболевания печени (гепатит), заболевания или повреждения сухожилий, обусловленные предыдущей терапией хинолонами, повышенная чувствительность к хинолонам и фторхинолонам.

возникают редко и быстро исчезают после отмены препарата.
ЖКТ. Редко (0,1–1% случаев) — боль в животе, анорексия, тошнота, рвота и диарея. Очень редко (менее 0,01%) — псевдомембранозный колит.
Печень и желчные протоки. Редко (0,01–0,1%) — повышение активности печеночных ферментов и повышение уровня билирубина в сыворотке крови. Очень редко (мене 0,01%) развивается холестатическая желтуха, гепатит или иные проявления гепатотоксичности.
Нервная система. Редко (0,01–0,1%) — головная боль, головокружение, нарушения сна, беспокойство, спутанность сознания, тремор, шаткость походки. Очень редко (менее 0,01%) — парестезия и гиперестезия, сонливость, яркие сновидения (вплоть до кошмарных), тревога, депрессия и галлюцинации, которые иногда могут приводить к суицидальным попыткам. При развитии указанных побочных эффектов препарат немедленно отменяют.
Сердечно-сосудистая система. Редко (0,01–0,1%) — тахикардия и кратковременная гипотензия.
Система крови. Очень редко (менее 0,01%) возникают анемия, лейкопения, агранулоцитоз, тромбоцитопения или панцитопения. В единичных случаях может развиваться гемолитическая анемия.
Почки. Очень редко (менее 0,01%) наблюдается нарушение функции почек с повышением креатинина сыворотки крови и развитием острого интерстициального нефрита. Эти реакции могут прогрессировать вплоть до ОПН.
Кожа и слизистые оболочки. Редко (0,01–0,1%) могут возникать зуд и экзантема, очень редко — преходящая эритема, синдром Стивенса — Джонсона или синдром Лайелла, васкулит, который может поражать также внутренние органы. Очень редко (менее 0,01%) может развиваться фотосенсибилизация, поэтому пациенты, которые принимают Офлогексал, должны избегать инсоляции и ультрафиолетового облучения.
Анафилактические или анафилактоидные реакции возникают очень редко (менее 0,01%) в виде жгучей боли в глазах, раздражающего кашля или выделений из носа, отека кожи и слизистых оболочек, лица, языка и гортани. В наиболее тяжелом случае может возникать удушье, обусловленное бронхоспазмом, и/или анафилактический шок. В таких случаях препарат немедленно отменяют и проводят противошоковую и десенсибилизирующую терапию.
Тендинит. Встречается очень редко, обычно в пределах 48 ч от начала лечения.
Другие побочные эффекты. Очень редко могут отмечаться миалгия или слабость, особенно у больных с миастенией. Очень редко может возникать гипогликемия или гипергликемия, особенно у больных сахарным диабетом.
При развитии побочных эффектов препарат отменяют.

в период лечения Офлогексалом тест на определение опиатов или порфирина в моче может давать ложноположительный результат.
Некоторые побочные эффекты (головокружение, головная боль, нарушение сознания) могут снижать скорость психомоторных реакций и ухудшать способность к управлению автотранспортом или обслуживанию потенциально опасных механизмов, особенно при одновременном употреблении алкоголя.

одновременное применение антацидных средств, сукральфата, препаратов, которые содержат ионы металлов (алюминия, железа, магния, цинка), например витаминов с микроэлементами, снижает эффект офлоксацина, в связи с чем препарат следует принимать приблизительно за 2 ч до приема таких препаратов.
При одновременном приеме офлоксацина и некоторых НПВП (например фенбуфена) или теофиллина повышается вероятность появления судорог.
При одновременном применении с лекарственными препаратами, которые выделяются путем канальцевой экскреции (пробенецид, циметидин, фуросемид, метотрексат) может происходить взаимное ингибирование их выделения, которое может приводить к повышению уровня препаратов в сыворотке крови и увеличению риска побочных эффектов. Хинолоны могут усиливать эффект производных кумарина, поэтому у таких пациентов следует регулярно контролировать показатели коагулограммы.
При одновременном использовании с пероральными гипогликемизирующими препаратами следует проводить регулярный мониторинг уровня глюкозы крови ввиду способности офлоксацина повышать сывороточную концентрацию глибенкламида.

возможны нарушения со стороны ЦНС, в частности спутанность и угнетение сознания, головокружение, головная боль, рвота, боль в животе, диарея, эрозии слизистой оболочки пищеварительного тракта. Специфического антидота нет; проводят промывание желудка, назначают энтеросорбенты и сульфат магния (по возможности в пределах первых 30 мин), антациды для защиты слизистой оболочки желудка. При развитии судорог назначают диазепам.

при температуре до 25 °С.