Офрамакс - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ОФРАМАКС

(OFRAMAX)

Склад:

діюча речовина: ceftriaxone;

1 флакон містить стерильної натрієвої солі цефтриаксону, еквівалентно цефтриаксону 1000 мг.

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини. Цефтриаксон.

Код АТС J01D D04.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікро організмами: інфекції нижніх відділів дихальних шляхів; інфекції шкіри і підшкірної клітковини: інфекції сечовивідних шляхів; неускладнена гонорея; інфекції кісток і суглобів; інфекції органів черевної порожнини; менінгіт; профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях.

Лікування інфекцій у хворих із ослабленим імунітетом.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або до інших антибіотиків цефалоспоринового, пеніцилінового ряду або до будь-яких інших бета-лактамних антибіотиків.

Новонароджені з жовтяницею, гіпоальбумінемією, ацидозом або іншими станами (наприклад, недоношеність), при яких існує вірогідність порушення зв’язування білірубіну.

Недоношені діти віком 41 тиждень з урахуванням терміну внутрішньо утробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження).

Новонароджені віком ≤ 28 днів для застосування при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньо венними розчинами, які містять кальцій, у тому числі внутрішньо венні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону.

У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію. У деяких з цих випадків застосовувалися ті ж самі інфузійні лінії для внутрішньо венного введення для Офрамаксу та розчинів, які містять кальцій, і в деяких ін фузійних лініях для внутрішньо венного введення спостерігалося виникнення преципітатів.

Період вагітності (особливо І триместр) і годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Перед початком терапії із застосуванням препарату необхідно виключити наявність у пацієнта підвищеної чутливості до антибіотика та до лідокаїну, зробивши шкірну пробу.

Офрамакс може вводитися як глибока внутрішньом’язова ін’єкція, повільна внутрішньо венна ін'єкція або повільна внутрішньо венна інфузія після відновлення розчину відповідно до наведених далі рекомендацій. Доза і спосіб введення повинні визначатися тяжкістю інфекції, чутливістю патогена та станом пацієнта. У більшості випадків застосування однієї дози на день, а при певних показаннях і застосування одноразової дози забезпечить задовільні терапевтичні результати.

Новонароджені (до 2 тижнів): 20-50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Зважаючи на недорозвиненість ферментної системи, добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Діти віком від 15 днів до 12 років: 20-80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.

Дітям з масою тіла понад 50 кг призначають дози для дорослих.

Внутрішньо венні дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні 30 хвилин.

Для лікування менінгіту рекомендується, щоб початкова терапевтична доза становила 100 мг/кг (але не перевищувала 4 г) 1 раз на добу. Після того, як збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Добова доза може вводитися за 1 раз або ділитися на 2 рівні дози на день через кожні 12 годин. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Neisseria meningitidis Haemophilus influenzae Streptococcus pneumoniae

4 дні 6 днів 7 днів

Дорослі

Звичайна   добова   доза   для   дорослих   становить 1-2 г 1 раз на день або 2 рівні дози на день через кожні

12 годин. Сумарна добова доза не повинна перевищувати 4 г.

Якщо підозрюваним патогеном є Chlamydia trachomatis, слід додати в схему лікування відповідне антихламідійне лікування, оскільки цефтриаксон натрію не володіє активністю проти цього мікро організму.

Для лікування неускладнених гонококових інфекцій рекомендується застосовувати одну дозу 250 мг внутрішньом'язово.

Для передопераційного застосування (профілактика хірургічних інфекцій) одна   доза 1 г вводиться внутрішньо венно за 2 години до операції.

Загалом лікування цефтриаксоном слід продовжувати ще не менше 2 днів після зникнення ознак і симптомів інфекції та після того, як аналізи покажуть відсутність збудників.

Якщо   інфекція   спричинена  Streptococcus  pyogenes,   лікування   повинне   продовжуватися   не   менше

10 днів.

Комбінована терапія

Дослідження показали, що відносно багатьох грам негативних бактерій існує синергізм між Офрамаксом і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.

Профілактика інфекцій у хірургії

Для профілактики після операційних інфекцій у хірургії рекомендується – залежно від ступеня небезпеки зараження – вводити разову дозу 1-2 г Офрамаксу за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне (але окреме) введення Офрамаксу і одного з 5-нітроімідазолів, наприклад, орнідазолу.

Пацієнти літнього віку

Ці дози не вимагають модифікації у пацієнтів літнього віку за умови, що функція печінки і нирок у них задовільна.

Порушення функції печінки і нирок

У пацієнтів із порушеною функцією нирок немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону за умови інтактної функції печінки. Тільки у випадках пре термінальної ниркової недостатності (кліренс креатині ну < 10 мл/хв) добову дозу слід обмежити 2 г або менше.

У пацієнтів з пошкодженням печінки немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону за умови інтактної функції нирок.

При тяжкому ступені порушення функції печінки, що супроводжується печінковою недостатністю, концентрацію цефтриаксону в плазмі крові слід визначати регулярно і регулювати дозу цефтриаксону відповідним чином.

У пацієнтів, які перебувають на діалізі, ніяке додаткове введення препарату після діалізу не потрібне. Проте концентрація препарату в сироватці крові повинна контролю ватися, оскільки швидкість його елімінації у таких пацієнтів може бути зниженою.

Приготування розчинів для ін'єкції

Для відновлення Офрамаксу не слід застосовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, оскільки це може призвести до утворення частинок.

Внутрішньом’язове   введення:   порошок   Офрамаксу   відновлюють   відповідним   розчинником

(див. нижче). Після відновлення 1 мл розчину містить приблизно 250 мг або 350 мг еквівалента цефтриаксону, залежно від кількості використаного розчинника (див. таблицю нижче). Якщо потрібно, можуть застосовуватися більш розведені розчини. Як і всі внутрішньом’язові препарати, Офрамакс слід вводити достатньо глибоко у відносно великий м’яз; аспірація допомагає уникнути ненавмисної ін’єкції у кровоносну судину.

Доза у флаконі	Кількість розчинника, що додається
	Для концентрації 250 мг/мл	Для концентрації 350 мг/мл
1 г	3,6 мл	2,1 мл

Внутрішньом’язове введення Офрамаксу з 1 % розчином лідокаїну гідро хлориду: 1 г Офрамаксу розчиняють у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну гідро хлориду. Цей розчин повинен вводитися як глибока внутрішньом’язова ін’єкція. Дози, що перевищують 1 г, слід ділити і вводити більш ніж в одне місце.

Розчини в лідокаїні ніколи не слід вводити внутрішньо венно.

Повільна внутрішньо венна ін’єкція: 1 г Офрамаксу розчиняють у 10 мл води для ін’єкцій. Така ін’єкція вводиться не менше 2-4 хвилин, безпосередньо у вену або через систему для внутрішньо венної інфузії.

Внутрішньо венна інфузія: Офрамакс повинен вводитися внутрішньо венно у вигляді інфузії за період у 30 хвилин. Рекомендована концентрація становить від 10 до 40 мг/мл; проте при необхідності можуть застосовуватися нижчі концентрації. Відновлювати вміст флакона слід відповідним внутрішньо венним розчинником (див. нижче).

Доза у флаконі	Кількість розчинника, що додається
1 г	9,6 мл

Після відновлення 1 мл розчину містить приблизно 100 мг еквівалента цефтриаксону. Відбирають весь вміст і розбавляють до бажаної концентрації відповідним в/в розчинником.

Після відновлення проводять подальше розведення до об’єму 50 мл або 100 мл відповідним в/в розчинником.

Після відновлення розчину захист від звичайного світла не є обов’язковим. Колір розчину може бути від яскраво-жовтого до бурштинового залежно від тривалості зберігання, концентрації і застосованого розчинника.

Офрамакс у розчині для внутрішньом’язового введення залишається стабільним (втрата активності менш ніж 10 %) протягом наступних періодів часу:

Розчинник	Концентрація, мг/мл	Зберігання
		25 оС	4 оС
Стерильна вода для ін’єкцій	100, 250, 350	2 дні 24 години	10 днів 3 дні
0,9 % розчин натрію хлориду	100, 250, 350	2 дні 24 години	10 днів 3 дні
5 % розчин глюкози	100, 250, 350	2 дні 24 години	10 днів 3 дні
1 % розчин лідокаїну (без епінефрину)	100, 250, 350	24 години 24 години	10 днів 3 дні

Внутрішньо венні розчини Офрамаксу з концентрацією 10, 20 і 40 мг/мл залишаються стабільними (втрата активності менш ніж 10 %) протягом наступних періодів часу, за умови зберігання у скляних і ПВХ контейнерах:

Розчинник	Зберігання
	25 оС	4 оС
Стерильна вода для ін'єкцій	2 дні	10 днів
0,9 % розчин натрію хлориду	2 дні	10 днів
5 % розчин глюкози	2 дні	10 днів
10 % розчин глюкози	2 дні	10 днів

Після закінчення вказаних періодів стабільності невикористаний розчин слід вилити.

Заморожені розчини Офрамаксу перед застосуванням повинні відтанути при кімнатній температурі. Після відтавання невикористаний розчин слід вилити. Повторно не заморожувати!

Побічні реакції.

Зазвичай Офрамакс переноситься добре. При його застосуванні можливі такі побічні явища, які регресували спонтанно або після відміни препарату.

Загальні реакції та стан місця введення: біль, ущільнення, болісність, флебіт, профузне потовиділення та припливи. У поодиноких випадках спостерігаються запальні реакції стінки вени. Їх можна уникнути, застосовуючи повільну ін’єкцію (2-4 хвилини).

Інфекції: мікоз статевих шляхів, вторинні грибкові інфекції та інфекції, спричинені резистентними мікро організмами.

З боку шкіри та імунної системи: висипання, алергічний дерматит, кропив’янка, свербіж, набряк, макулопапульозні висипання, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), гарячка або озноб, рідко повідомлялося про анафілактичні (наприклад, бронхоспазм) та анафілактоїдні реакції.

З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілі я, тромбоцит оз, лейкопенія, гранулоцит опенія; рідко – анемія, гемолітична анемія, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцит опенія, пролонгація протромбі нового часу.

Дуже рідко повідомлялося про окремі випадки позитивного тесту Кумбса, розлади коагуляції, агранулоцит оз (< 500/м³) – в основному після 10 днів лікування і після сумарних доз цефтриаксону 20 г і більше.

З боку травного тракту: рідко – панкреатит, що розвинувся внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому не можна виключати роль преципітатів у розвитку панкреатиту, що утворилися під дією препарату Офрамакс у жовчовивідних шляхах; неоформлені випорожнення, діарея, нудота, блювання, зміна смаку, стоматит, глосит. Початок симптомів псевдомембранозного коліту може проявлятися під час або після антибактеріального лікування.

З боку гепатобіліарної системи: преципітати кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, зворотний холелітіаз у дітей, підвищення АСТ або АЛТ, підвищення лужної фосфатази і білірубіну.

З боку сечовидільної системи: підвищення азоту сечовини крові, олігурія, глюкозурія, гематурія; рідко – підвищення креатині ну і присутність циліндрів у сечі.

З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, судомні напади.

З боку статевих органів: у поодиноких випадках – кандидоз і вагініт.

Інші несприятливі реакції, що спостерігалися рідко (< 0,1 %): біль у животі, агранулоцит оз, алергічний пневмоніт, анафілаксія, базофілія, біліарний літіаз, бронхоспазм, коліт, диспепсія, носова кровотеча, метеоризм, сладж у жовчному міхурі, глюкозурія, гематурія, жовтяниця, лейкоцитоз, лімфоцитоз, моноцитоз, нефролітіаз, пальпітація, зниження протромбі нового часу, преципітації в нирках, судоми і сироваткова хвороба.

Лабораторні показники: у поодиноких випадках при лікуванні Офрамаксом у хворих можуть відзначатися хибно позитивні результати Кумбса. Як і інші антибіотики, Офрамакс може спричиняти хибно позитивний результат проби на галактоземію. Хибно позитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози у сечі, тому під час лікування Офрамаксом глюкозурію, при необхідності, слід визначати лише ферментним методом.

Описані випадки летальних реакцій з преципітатом кальцій-цефтриаксон у легенях і нирках у новонароджених. У деяких випадках інфузійні системи і час вливання цефтриаксону і розчинів, що містять кальцій, були різними.

Внутрішньом’язова ін’єкція без застосування лідокаїну болюча.

Взаємодія з кальцієм

Офрамакс не можна призначати одночасно чи змішувати з кальцієвмісними розчинами, навіть при застосуванні окремих ін фузійних ліній. Описана невелика кількість фатальних випадків утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону у легенях та нирках новонароджених. У деяких випадках венозні доступи та час введення цефтриаксону та кальцієвмісних розчинів були різні.

Описані вкрай поодинокі випадки псевдомембранозного коліту (< 0,01 %), порушення згортання крові, утворення конкрементів у нирках, головним чином, у дітей віком від 3 років, які отримували високі добові дози препарату (≥ 80 мг на 1 кг маси тіла на добу) або кумулятивні дози більше 10 г, а також які мали додаткові фактори ризику (обмежене вживання рідини, постільний режим). Утворення конкрементів у нирках може протікати безсимптомно або проявлятися клінічно, може спричинити ниркову недостатність, що минає після припинення лікування Офрамаксом.

Передозування.

Симптоми: атаксія, тахікардія, зниження артеріального тиску; у тяжких випадках – кома, пригнічення дихання, судоми.

Лікування. У разі передозування концентрація препарату не може бути знижена шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу. Специфічного антидоту не існує. Терапія симптоматична.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Безпека застосування Цефтріаксону у вагітних жінок не вивчалась.

Низькі концентрації цефтриаксону екскретуються в грудне молоко, тому не слід застосовувати препарат під час годування груддю.

Діти.

Встановлена безпека та ефективність застосування Офрамаксу новонародженим, а також дітям молодшого та старшого віку; проте дітям віком до 2,5 років не бажано вводити препарат внутрішньом’язово. Дітям препарат Офрамакс застосовують згідно з дозуванням, зазначеним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Особливості застосування.

До початку лікування цефтриаксоном необхідно провести ретельний моніторинг, щоб визначити, чи не було у пацієнта раніше реакцій гіпер чутливості на цефалоспорини, пеніциліни або інші препарати. Офрамакс слід застосовувати з обережністю пацієнтам, чутливим до пеніциліну або інших антибіотиків.

Як і при застосуванні інших цефалоспоринів, не можна виключати можливість анафілактичного шоку – навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних вказівок. У разі анафілактичного шоку слід негайно вжити таких заходів, як внутрішньо венне введення адреналіну, а після цього – будь-якого глюкокортикоїду.

Діарея, що асоціюється з Clostridium difficile (ДАКД), повідомлялася при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи цефтриаксон, з діапазоном по тяжкості від слабкої діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну мікрофлору товстої кишки, приводячи до розмноження Clostridium difficile.

Clostridium difficile продукує токсини А і В, які сприяють розвитку ДАКД. Штами Clostridium difficile, що продукують гіпертоксин, спричиняють підвищену захворюваність і смертність, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії і можуть вимагати колектомії. ДАКД слід підозрювати у всіх пацієнтів, у яких застосування антибіотиків викликає діарею. Необхідний ретельний анамнез захворювання, оскільки повідомлялося, що ДАКД трапляється і через 2 місяці після введення антибактеріальних препаратів.

Якщо ДАКД підозрюється або підтверджена, то поточне застосування антибіотика, не направленого проти Clostridium difficile, може бути необхідним припинити. За клінічними показаннями слід відкоригувати рідинний і електролітний баланс, поповнити протеїни, провести антимікробну терапію Clostridium difficile і хірургічну оцінку.

Офрамакс містить близько 83 мг (3,6 мЭкв.) натрію на 1 г активності цефтриаксону. Це слід враховувати, якщо пацієнт знаходиться на дієті з контрольованим споживанням натрію.

Як і при застосуванні інших цефалоспоринів, при застосуванні Офрамаксу повідомлялося про випадки анафілактичних реакцій з фатальними наслідками, навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних вказівок. При виникненні алергічних реакцій Офрамакс слід одразу відмінити та призначити відповідне лікування.

Цефтриаксон може збільшувати протромбі новий час. У зв’язку з цим при підозрі на дефіцит вітаміну К необхідно визначати протромбі новий час.

Препарати класу цефалоспоринів мають тенденцію абсорбуватися на поверхні мембран еритроцитів і вступати в реакцію з антитілами, срямованими проти цього препарату, викликаючи позитивний тест Кумбса, а іноді і гемолітичну анемію легкого ступеня. З цього приводу може відбуватися деяка перехресна реактивність з пеніцилінами. Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може давати псевдо позитивні тести на галактоземію. Подібним же чином, не ферментативні методи визначення глюкози в сечі можуть давати псевдо позитивні результати. З цієї причини визначення глюкози в сечі під час лікування цефтриаксоном слід проводити ферментативним методом.

Призначення цефтриаксону у відсутність доведеної або вкрай вірогідної інфекції або профілактичне призначення навряд чи принесе користь пацієнтові, але може збільшити ризик розвитку бактерій, резистентних до лікарських препаратів.

Хоча при застосуванні рекомендованих доз спостерігалося скороминуще підвищення азоту сечовини крові і креатині ну сироватки, нефротоксичний потенціал цефтриаксону схожий з таким інших цефалоспоринів.

Цефтриаксон виводиться біліарним і нирковим шляхом. Отже, пацієнти з нирковою недостатністю зазвичай не вимагають корекції дози, якщо їм вводяться звичайні дози цефтриаксону. Проте концентрацію препарату в сироватці слід періодично контролю вати. При появі ознак накопичення препарату його дозу слід відповідно знизити.

Пацієнтам з дисфункцією печінки корекція дози не потрібна, проте у пацієнтів з дисфункцією печінки і вираженою хворобою нирок доза цефтриаксону не повинна перевищувати 2 г на добу. У таких випадках необхідний ретельний контроль концентрації препарату в сироватці крові.

У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, в окремих випадках спостерігалася зміна протромбі нового часу. Пацієнти з порушеним синтезом вітаміну К або низькими запасами вітаміну К (наприклад, хронічне захворювання печінки або виснаження) можуть вимагати контролю протромбі нового часу під час лікування цефтриаксоном. Якщо протромбі новий час є пролонгованим до або під час лікування, може бути потрібним введення вітаміну К (10 мг щотижня).

Як і у разі інших цефалоспоринів, тривале застосування цефтриаксону може призвести до розвитку нечутливих мікро організмів, таких як ентерококи і Candida spp. Істотне значення має ретельне медичне спостереження. Якщо суперінфекція трапляється під час лікування, слід прийняти відповідні заходи.

Цефтриаксон слід призначати з обережністю пацієнтам, які перенесли шлунково-кишкове захворювання, особливо коліт.

У поодиноких випадках на ехограмі жовчного міхура може відзначатися затемнення, що зникає після відміни або закінчення лікування. Навіть якщо ці явища супроводжуються болем, рекомендується проводити лише симптоматичне лікування.

Не слід перевищувати встановлену дозу.

У хворих, яким вводили Офрамакс, спостерігалися поодинокі випадки панкреатиту, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому не можна виключати роль преципітатів у розвитку панкреатиту, що утворилися під дією Офрамаксу в жовчовивідних шляхах.

Цефтриаксон може витісняти білірубін із зв’язку з альбуміном сироватки крові. У зв’язку з цим застосування Офрамаксу у новонароджених з гіпербілірубінемією протипоказане.

Слід виявляти обережність при застосуванні Офрамаксу хворим із нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.

Цефтриаксон не можна змішувати чи призначати одночасно з кальцієвмісними розчинами, навіть при введенні препаратів через різні інфузійні лінії. У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію. У зв’язку з цим не можна застосовувати кальцієвмісні   розчини   для   внутрішньо венного   введення   новонародженим   щонайменше   протягом

48 годин після введення останньої дози Офрамаксу.

Про випадки виникнення внутрішньо судинних преципітатів після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньо венними кальцієвмісними розчинами також повідомлялося у пацієнтів інших вікових груп.

Імуноопосередкована гемолітична анемія спостерігалась у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, у тому числі Офрамакс. Про випадки тяжкої гемолітичної анемії, у тому числі фатальні, повідомлялося у пацієнтів дорослого віку та дітей. При розвитку анемії під час застосування цефтриаксону необхідно виключити анемію, спричинену цефтриаксоном, та відмінити препарат до встановлення етіології анемії.

Під час тривалого лікування слід регулярно контролю вати картину крові.

У поодиноких випадках при лікуванні Офрамаксом у хворих можуть відмічатися хибно позитивні результати Кумбса. Як і інші антибіотики, Офрамакс може спричиняти хибно позитивний результат проби на галактоземію. Хибно позитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози у сечі, тому під час лікування Офрамаксом глюкозурію, при необхідності, слід визначати лише ферментним методом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

У період лікування рекомендується утримуватися від діяльності, що потребує швидкості реакції (керування транспортом, робота з потенційно небезпечними механізмами).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ні в якому разі не можна застосовувати Офрамакс з кальцієвмісними розчинами (розчин Рінгера тощо). Кальцієвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення цефтриаксону.

У новонароджених та недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтриаксону та препаратів кальцію.

Офрамакс не повинен вводитися одночасно з кальцієвмісними розчинами, включаючи кальцієвмісні розчини для безперервної інфузії, такі як парентеральне живлення, новонародженим із-за ризику преципітації кальцієвої солі цефтриаксону. Описані випадки фатальних реакцій у новонароджених з преципітатом цефтриаксон-кальцій у легенях і нирках. У деяких випадках інфузійні системи і час введення цефтриаксону і кальцієвмісних розчинів відрізнялися.

Дотепер не було повідомлень про інтраваскулярний або легеневий преципітат у пацієнтів, за винятком новонароджених, схема лікування яких включала цефтриаксон і кальцієвмісні внутрішньо венні розчини. Проте існує теоретична можливість взаємодії між цефтриаксоном і внутрішньо венними кальційвмісними розчинами не тільки у новонароджених. Тому цефтриаксон і кальцієвмісні внутрішньо венні розчини, включаючи кальцієвмісні розчини для безперервної інфузії, такі як парентеральне живлення, не повинні змішуватися або застосовуватися одночасно у будь-яких пацієнтів, незалежно від віку, навіть при застосуванні різних ін фузійних систем і місць введення. На підставі теоретичних міркувань і 5 періодів напів виведення цефтриаксону, Офрамакс і внутрішньо венні кальцієвмісні розчини не повинні вводитися протягом 48 годин ніяким пацієнтам.

Немає даних про потенційну взаємодію між цефтриаксоном і пероральними кальцієвмісними препаратами або взаємодією між внутрішньом'язовим цефтриаксоном і кальцієвмісними препаратами (внутрішньо венними або пероральними).

Ніякого порушення функції нирок не спостерігалося у чоловіків після одночасного введення цефтриаксону і діуретиків.

Ніякого впливу на дію або підвищення нефротоксичності аміноглікозидів не спостерігалося при одночасному введенні цефтриаксону.

Цефтриаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла викликати непереносимість етанолу, а також кровотечі, що властиві деяким іншим цефалоспоринам. Пробенецид не впливає на виведення Офрамаксу.

In vitro було показано, що хлорамфенікол є антагоністом цефтриаксону та інших цефалоспоринів. Клінічна значущість цих даних невідома, але рекомендується проявляти обережність, якщо передбачається одночасне введення цефтриаксону з хлорамфеніколом.

Цефтриаксон може несприятливим чином впливати на ефективність пероральних гормональних контрацептивів. Відповідно, рекомендується застосовувати додаткові (негормональні) засоби контрацепції під час лікування і протягом 1 місяця після лікування цефтриаксоном.

Бактеріостатичні засоби можуть впливати на бактерицидну дію цефалоспоринів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Бактерицидна активність цефтриаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Цефтриаксон активний in vitro щодо більшості грам негативних і грам позитивних мікро організмів. Цефтриаксон характеризується дуже великою стійкістю до більшості бета-лактамаз (як пеніцилін аз, так і цефалоспориназ) грам позитивних і грам негативних бактерій. Цефтриаксон активний щодо мікро організмів in vitro і при клінічних інфекціях, зазначених нижче.

Аеробні грам негативні мікро організми: Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli, Haemophilus influenzae (включаючи резистентні до ампіциліну і продукуючі бета-лактамазу штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (включаючи продукуючі бета-лактамазу штами), Moraxella morganii, Neisseria gonorrhoeae (включаючи штами, що продукують пеніцилін азу і штами, які не продукують пеніцилін азу), Neisseria meningitides, Proteus vulgaris, Serratia marcescens.

Цефтриаксон активний також проти багатьох штамів Pseudomonas aeruginosa.

Багато штамів вище перелічених мікро організмів резистентні до декількох інших антибіотиків, наприклад, пеніциліні в, цефалоспоринів і аміноглікозидів, але чутливі до цефтриаксону.

Аеробні грам позитивні мікро організми: Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують пеніцилін азу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes.

Резистентні до метициліну стафілококи є резистентними до цефалоспоринів, включаючи цефтриаксон. Більшість штамів стрептококів і ентерококів групи D, наприклад, Enterococcus (Streptococcus) faecalis, є резистентними.

Анаеробні мікро організми: Bacteroides fragilis, види Clostridium, види Peptostreptococcus.

Більшість штамів Clostridium difficile є резистентними.

Є наступні дані in vitro, але їх клінічна значущість невідома. Цефтриаксон демонструє in vitro мінімальну інгібуючу концентрацію (МІС) ≤ 8 мкг/мл або нижче проти більшості штамів наступних мікро організмів; проте безпека і ефективність цефтриаксону у лікуванні клінічних інфекцій, спричинених цими мікро організмами, не встановлена в адекватних і добре контрольованих клінічних дослідженнях.

Аеробні грам негативні мікро організми: Citrobacter diversus, Citrobacter freundii, види Providencia (включаючи Providencia rettgeri), види Salmonella (включаючи Salmonella typhi), види Shigella.

Аеробні грам позитивні мікро організми: Streptococcus agalactiae.

Анаеробні мікро організми: Prevotella (Bacteroides) bivius, Porphyromonas (Bacteroides) melaninogenicus.

Механізм резистентності

Цефтриаксон є стабільним проти широкого кола бета-лактамаз грам позитивних і грам негативних мікро організмів, включаючи ті, які здатні гідролізу вати похідні пеніциліну нового покоління і інші цефалоспорини. Резистентність до цефтриаксону кодується, в основному, продукцією деяких бета-лактамгідролізуючих ферментів (включаючи карбапенемази і деякі ESBLs), особливо у грам негативних мікро організмів (ESBLs = бета-лактамази широкого спектра). Для грам позитивних мікро організмів, таких як Staphylococcus aureus і Streptococcus pneumoniae, придбана резистентність кодується, головним чином, змінами місця-мішені клітинної стінки. Окрім парентеральних цефалоспоринів нового покоління, перехресна резистентність до препаратів інших класів, зазвичай, не зустрічається.

Фармакокінетика. Середня концентрація цефтриаксону у плазмі крові після одноразової 30-хвилинної внутрішньо венної інфузії дози 0,5 г, 1 г або 2 г і після одноразового внутрішньом’язового введення дози 0,5 г  (у концентрації 250 або 350 мг/мл) або 1 г у здорових добровольців наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Концентрація цефтриаксону в плазмі крові після введення однієї дози

Дози/шлях введення	Середня концентрація в плазмі, мкг/мл
Години	0,5	1	2	4	6	8	12	16	24
0,5 г внутрішньо венно	82	59	48	37	29	23	15	10	5
0,5 г внутрішньом’язово 250 мг/мл	22	33	38	35	30	26	16	НВ	5
0,5 г внутрішньом’язово 350 мг/мл	20	32	38	34	31	24	16	НВ	5
1 г внутрішньо венно	151	111	88	67	53	43	28	18	9
1 г внутрішньом’язово	40	68	76	68	56	44	29	НВ	НВ
2 г внутрішньо венно	257	192	154	117	89	74	46	31	15

Примітка: внутрішньо венні дози вводилися з постійною швидкістю за 30 хвилин.

НВ = не визначався.

Цефтриаксон повністю абсорбувався після внутрішньом’язового введення при середній максимальній концентрації у плазмі крові між 2 і 3 годинами після введення. Багаторазове внутрішньо венне і внутрішньом’язове   введення   препарату   в   дозах   від  0,5 г   до  2 г   призводило   через 12 і 24 години до

15-36 % накопичення цефтриаксону понад значення, отримані після одноразового введення препарату.

Цефтриаксон досягає високої концентрації у сечі, як показано в таблиці 2.

Таблиця 2

Концентрація цефтриаксону в сечі після одноразового введення

Дози/шлях введення	Середня концентрація в сечі (мкг/мл)
Години	0-2	2-4	4-8	8-12	12-24	24-48
0,5 г внутрішньо венно	526	366	142	87	70	15
0,5 г внутрішньом’язово	115	425	308	127	96	28
1 г внутрішньо венно	995	855	293	147	132	32
1 г внутрішньом’язово	504	628	418	237	НВ	НВ
2 г внутрішньо венно	2692	1976	757	274	198	40

НВ = не визначався.

Від 33 до 67 % дози цефтриаксону виводилося з сечею як незмінений препарат, а решта частини   дози  –

з жовчею, і в кінці виявлялися у фекаліях як мікро біологічно неактивні сполуки. Після дози 1 г внутрішньо венно середня концентрація цефтриаксону, визначена через 1-3 години після введення, становила 581 мкг/мл у жовчі жовчного міхура, 788 мкг/мл – у жовчі жовчної протоки, 898 мкг/мл – у жовчі міхурної протоки, 78,2 мкг/г – у стінці жовчного міхура і 62,1 мкг/мл – у плазмі крові в той же час.

У діапазоні доз від 0,15 до 3 г у здорових дорослих досліджуваних значення періоду напів виведення становили від 5,8 до 8,7 години; видимий об’єм розподілу – від 5,78 до 13,5 л; плазмовий кліренс – від 0,58 до 1,45 л/год, а нирковий кліренс – від 0,32 до 0,73 л/год. Цефтриаксон оборотно зв’язується з білками   плазми   людини,   і   це   зв’язування   знижується   з  95 %   при   концентрації   в   плазмі крові до 25 мкг/мл до 85 % при 300 мкг/мл. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр.

Середні значення максимальної концентрації у плазмі крові, періоду напів виведення, плазмового кліренсу і об’єму розподілу після доз 50 і 75 мг/кг внутрішньо венно у педіатричних пацієнтів з бактеріальним менінгітом показано у таблиці 3. Цефтриаксон проникав у запалені м’які оболонки мозку немовлят і дітей; концентрації в спинномозковій рідині після доз 50 і 75 мг/кг маси тіла внутрішньо венно також наведено в таблиці 3.

Таблиця 3

Середні фармакокінетичні параметри цефтриаксону у педіатричних пацієнтів з менінгітом

	50 мг/кг внутрішьовенно	75 мг/кг внутрішньо венно
Максимальна концентрація в плазмі (мкг/мл)	216	275
Період напів виведення (години)	4,6	4,3
Плазмовий кліренс (мл/год/кг)	49	60
Об’єм розподілу (мл/кг)	338	373
Концентрація в СМЖ – запалених м’яких оболонках (мкг/мл)	5,6	6,4
Діапазон (мкг/мл)	1,3-18,5	1,3-44
Період після введення (години)	3,7 (± 1,6)	3,3 (± 1,4)

Порівняно зі здоровими добровольцями, фармакокінетика цефтриаксону була тільки мінімально змінена у осіб літнього віку і в пацієнтів з порушеною функцією нирок або дисфункцією печінки (див. таблицю 4). Отже, регулювання дози для цих пацієнтів не вимагається при застосуванні доз цефтриаксону до 2 г на добу. Гемодіаліз не видаляв цефтриаксон із плазми істотним чином.

У 6 з 26 пацієнтів, які перебувають на діалізі, період напів виведення цефтриаксону виявився помітно зменшеним, а це припускає, що концентрацію цефтриаксону в плазмі крові у таких пацієнтів слід контролю вати, щоб визначити, чи необхідне регулювання дози.

Таблиця 4

Середні фармакокінетичні параметри цефтриаксону

Група випробовуваних	Період напів виведення (години)		Плазмовий кліренс (л/год)	Об’єм розподілу (л)
Здорові добровольці	5,8-8,7		0,58-1,45	5,8-13,5
Немолоді досліджувані (середній вік 70,5 року)	8,9		0,83	10,7
Пацієнти з нирковою недостатністю
Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі (0 - 5 мл/хв.)		14,7	0,65	13,7
Тяжка (5 - 15 мл/хв)		15,7	0,56	12,5
Помірна (16 - 30 мл/хв.)		11,4	0,72	11,8
Слабка (31 - 60 мл/хв)*		12,4	0,70	13,3
Пацієнти із захворюванням печінки		8,8	1,1	13,6

* Кліренс креатині ну.

Фармакокінетика в рідині середнього вуха: в одному дослідженні загальна концентрація цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) вимірювалася в рідині середнього вуха, що отримується під час введення трубок при тимпаностомії, у 42 дітей із запаленням середнього вуха. Проби брали через 1-50 годин після одноразової внутрішньом’язової ін’єкції 50 мг/кг цефтриаксону. Середній (± СО) рівень цефтриаксону досягав піку 35 (± 12) мкг/мл через 24 години, а на рівні 19 (± 7) мкг/мл підтримувався до 48 годин. На підставі концентрації цефтриаксону в рідині середнього вуха через 23-25 годин і інтервалів забору проб від 46 до 50 годин період напів виведення препарату був обчислений як 25 годин. Цефтриаксон значною мірою зв’язується з білками плазми крові. Ступінь зв’язування з білками в рідині середнього вуха невідомий.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білий або жовтувато-оранжевий кристалічний порошок.

Несумісність.

Ванкоміцин, амсакрин, аміноглікозиди і флуконазол фізично несумісні з цефтриаксоном у сумішах. Якщо будь-який із цих препаратів необхідно вводити одночасно з цефтриаксоном у вигляді періодичної внутрішньо венної інфузії, рекомендується вводити їх послідовно, ретельно промиваючи системи для внутрішньо венного введення (одній із сумісних рідин) між введеннями.

Для відновлення Офрамаксу не слід використовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, оскільки це може призвести до утворення частинок.

Парентеральні лікарські препарати перед введенням перевіряти візуально на присутність механічних включень.

Розчини Офрамаксу не слід змішувати або комбінувати з розчинами, що містять інші антимікробні препарати, або з іншими розчинами розчинників, ніж ті, що перераховані вище, у зв’язку з можливою несумісністю.

Розчин Офрамакс не можна змішувати в одній ємності або вводити одночасно з кальцієвмісними препаратами, навіть використовуючи різні венозні доступи.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Приготовлений розчин для внутрішньо венного введення необхідно застосовувати негайно, однак розчин для внутрішньом’язового введення залишається стабільним 1-3 дні при кімнатній температурі і 3-10 днів – у холодильнику (4 °С).

Упаковка.

15 мл скляні флакони із прозорого скла типу 1 USP з кришкою, що відривається, у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Ранбаксі Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження.

Індастріал Ареа – 3, Девас – 455001, Індія.

Industrial Area – 3, Dewas – 455001, India.

Офрамакс

(цефтриаксон)

ВВЕДЕНИЕ

Офрамакс - торговая марка цефтриаксона фирмы Ранбакси. Цефтриаксон - новый полусинтетический цефалоспорин третьей генерации для парентерального применения. В настоящее время это самый широко применяемый в мире инъекционный цефалоспорин. Цефалоспорины третьей генерации очень активны в отношении грамотрицательных микроорганизмов, а также эффективны против грамположительных возбудителей. Кроме того, они могут проникать через гематоэнцефалический барьер.

Офрамакс обладает всеми вышеперечисленными свойствами цефалоспоринов третьей генерации. Помимо них, он высокоустойчив к действию бета-лактамаз и характеризуется прекрасной фармакокинетикой. Эти качества делают его препаратом, крайне хорошо подходящим для лечения инфекций, вызванных полирезистентными возбудителями, а его фармакокинетические преимущества - чрезвычайно высокие концентрации во всех тканях по сравнению с низкими МПК, большое время полужизни - позволяют вводить препарат один раз в сутки. Отсутствие печеночной трансформации и двойной путь выведения - через желчь и мочу - обеспечивают поддержание высоких концентраций до полной экскреции, отсутствие нагрузки на печень и возможность применения при почечной и печеночной недостаточности.

ФАРМАКОДИНАМИКА

Механизм действия: Офрамакс оказывает выраженное бактерицидное действие, ингибируя синтез клеточной стенки делящихся бактерий, чувствительных к данному препарату.

Антимикробная активность и действие: Офрамакс чрезвычайно быстро убивает бактерии. Офра макс высокоустойчив к действию бета-лактамаз. Он не разрушается большинством бета-лактамаз, как пенициллиназами, так и цефалоспориназами, как плазмидоопосредованными, так и образовавшимися в результате хромосомной
мутации. Однако Офрамакс не эффективен против метициллиноустойчивых штаммов. Таким образом, Офрамакс высокоактивен против полирезистентных микроорганизмов, обычно встречающихся при хронических или внутрибольничных инфекциях.

Среди бета-лактамов Офрамакс оказывает самое мощное действие на Strep.pneumoniae. Офрамакс достигает очень большого соотношения концентраций в тканях к МПК (КП (IQ) Офрамакса), которое поддерживается в течение целых суток, позволяя добиться успеха при однократном введении препарата более чем в 90% случаев при большинстве инфекций. Это было ясно доказано в различных клинических испытаниях. Подобно другим бета-лактамам, Офрамакс действует синергично с аминогликозидами.

Антимикробный спектр: Офрамакс имеет чрезвычайно широкий клинически значимый спектр действия, включающий целый ряд грамотрицательных и грамположительных микроорганизмов. Таблица 1 содержит данные о чувствительных возбудителях. Микроорганизмы, выделенные жирным шрифтом, высокочувствительны. Другие возбудители умеренно чувствительны или редко являются причинами инфекций. Микроорганизмы, заключенные в скобки и выделенные курсивом, устойчивы к препарату.

Таблица 1. Антимикробный спектр

Микроорганизмы

Аэробные грамотрицательные бактерии

E.coli
Enterobacter spp.
Proteus spp.
Klebsiella spp.
Providencia spp.
Serratia marcescens
Pseudomonas aeruginosa
Citrobacter spp.
Salmonella spp. (в том числе S.typhi)
Shigella spp.
H.influenzae (в том числе бета-лактамазообразующие)
H.ducreyi
N.gonorrhoeae (в том числе бета-лактамазообразующие)
N.meningitidis
Branhamella catarrhalis

Аэробные грамположительные бактерии
Staph.aureus (в том числе пенициллиназообразующие)
(Метициллиноустойчивые Staph. aureus)
Staph.epidermidis
Strep.pyogenes
Strep.pneumoniae
(Strep.faecalis)
Strep.agalactiae
Strep.viridans

Другие
Chlamydia trachomatis
T.pallidum
Анаэробы
Bacteroides spp. (некоторые)
Clostridium spp.
(Clostridium difficile)

Цефтриаксон не эффективен против вирусов, простейших и грибов. Его нельзя считать препаратом выбора для лечения анаэробных инфекций.

Для большинства микроорганизмов МПК крайне малы и варьируют от 0.0006 до 1 мкг/мл. Чувствительные возбудители имеют МПК до 8 мкг/мл; устойчивыми считаются лишь те, МПК для которых превышает 64 мкг/мл.

ФАРМАКОКИНЕТИКА

Всасывание: при внутримышечном введении Офрамакс всасывается быстро и полностью.

Пиковые сывороточные концентрации и связывание с белками: пиковые концентрации в сыворотке достигаются к концу введения, то есть через 30 минут при в/в и через 1-2 часа при в/м введении. Однако, через 2-4 часа после введения и на протяжении остальной части 24-часового периода сывороточные концентрации при обоих путях введения остаются одинаковыми.

Максимальные концентрации вдвое превышают таковые цефотаксима. После в/м введения 1 г препарата пиковые концентрации составляют около 76 мкг/мл. Средние плазменные концентрации после разового в/в введения представлены в таблице 2.

Таблица 2. Концентрации Офрамакса в плазме после однократного в/в введения

Доза 0.5 ч 1 час 2 час 4 час 12 час 24 час 0.5 г 82.00 59.00 48.00 37.00 15.00 5.00 1.0 г 151.00 111.00 88.00 67.00 28.00 9.00 2.0 г 257.00 192.00 154.00 117.00 46.00 15.00

Цефтриаксон сильно связывается с белками. При его концентрации в плазме в 25 мкг/мл связывание с белками составляет 95%, при 300 мкг/мл - 83%. Эти колебания обусловлены насыщением мест связывания в белках плазмы. Чем больше доля свободного препарата при более высоких концентрациях, тем выше его эффективность и тем быстрее он выводится.Таким образом, в идеале препарат следует назначать взрослым в дозах до 2 г/сутки однократно, а большие дозы - до 4 г/сутки - делить на два введения с интервалом 12 часов.

Распределение: во всех тканях и жидкостях организма, включая ЦНС, Офрамакс распределяется во всех тканях организма по экстенсивному и интенсивному типу. Проникновение в ЦНС обычно усиливается при воспалении менингеальных оболочек. Во всех тканях и жидкостях Офрамакс достигает концентраций, не менее чем в 10 раз превышающих МПК. Его концентрации в желчевыводящих и мочевыводящих путях в несколько сотен раз выше. Еще более важен тот факт, что терапевтические уровни сохраняются круглые сутки даже в плохо перфузируемых тканях, например, костях таза, коже, а также ЦНС.

Следовательно, Офрамакс может с успехом использоваться при всех системных инфекциях, вызванных чувствительными к нему микроорганизмами, притом по самой удобной схеме однократного введения в сутки.

Офрамакс имеет наибольшее время полужизни - 6.9 часов - среди всех цефалоспоринов.

Метаболизм и выведение: Офрамакс совсем не метаболизируется в печени, таким образом, полная доза остается активной до момента выведения, а нагрузка на печень отсутствует.

Офрамакс имеет уникальный двойной путь экскреции: 33-67% препарата выводится в неизмененном виде с мочой, а оставшееся количество - с желчью. При необходимости один путь выведения может компенсироваться другим. Поэтому при почечной или печеночной недостаточности Офрамакс можно использовать без коррекции дозы. Это уникальное свойство Офрамакса делает его препаратом выбора для таких пациентов.

Однако если при тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина меньше 5 мл/мин) или при сочетании почечной недостаточности с печеночной назначают дозы свыше 2 г/сутки, необходим контроль за концентрациями препарата в плазме.

Препарат, выводящийся с желчью, инактивируется калово-кишечной флорой, поэтому в кале он присутствует в виде неактивных метаболитов.

ПОКАЗАНИЯ

Как видно из вышесказанного, Офрамакс прекрасно подходит для лечения целого ряда системных инфекций, вызванных чувствительными микроорганизмами.

Офрамакс особенно показан для периоперационной профилактики, поскольку он охватывает широкий спектр возбудителей, встречающихся в клинике, а его разовой дозы в 1-2 г достаточно для обеспечения суточной продолжительности действия.

Офрамакс - препарат выбора благодаря своим следующим качествам:

1. Чрезвычайно низкие МПК при широком спектре действия.
2. Чрезвычайно высокая устойчивость к бета-лактамазам.
3. Концентрации во всех тканях и жидкостях не менее, чем десятикратно превышают МПК.
4. Терапевтические концентрации сохраняются на протяжении суток.
5. Высокая безопасность для всех больных, включая беременных, кормящих, новорожденных и пациентов группы высокого риска.
6. Самая удобная схема однократного введения в сутки облегчает амбулаторное лечение хронических инфекций.
7. Самая высокая экономическая эффективность среди цефалоспоринов третьей генерации и для больных в критическом состоянии.
8. Разовое введение почти 100% эффективно при неосложненной гонорее и мягком шанкре.

Таким образом, Офрамакс отлично подходит для лечения различных перечисленных ниже заболеваний, вызванных чувствительными микроорганизмами.

1. Инфекции дыхательных путей, прежде всего пневмония, а также абсцесс легкого, бронхоэктазы и т.д.

2. Инфекции ЛОР-органов, например, мастоидит, средний отит и т.д.

3. Инфекции мочевыводящих путей, (неосложненные и осложненные, включая пиелонефрит)

4. Тазовые инфекции, включая воспалительные заболевания женских половых органов.

5. ЗППП - неосложненная гонорея, мягкий шанкр.

Офрамакс эффективен также против T. pallidum. Он может применяться при раннем сифилисе в случае аллергии к пенициллинам, есть данные о возможности применения при нейросифилисе.

Есть клинические наблюдения о возможной эффективности цефтриаксона при хламидиозной инфекции.

Офрамакс может применяться для экстренной профилактики при сомнительных половых контактах.

6. Септицемия.

7. Бактериальный менингит, в том числе у новорожденных.

Так как цефтриаксон мало активен против Listeria monocytogenes то при проведении эмпирической терапии менингита (до точного установления возбудителя, особенно у новорожденных и пожилых) цефтриаксон рекомендуется сочетать с ампициллином.

8. Инфекции костей и суставов.

9. Абдоминальные инфекции, включая перитонит и инфекции желчных путей. Одновременно можно назначить метронидазол для борьбы с анаэробами (вводить в/в раздельно).

10. Инфекции кожи и мягких тканей.

11. Детские инфекции: тяжелые детские инфекции (даже у новорожденных) можно безопасно и эффективно лечить Офрамаксом.

12. Периоперационная профилактика, в том числе при кардиоторакальных, нейрохирургических, абдоминальных, ортопедических вмешательствах, а также операциях на желчных путях, тазовых органах, протезировании и в детской хирургии.

13. Профилактика и лечение инфекций у больных с нейтропенией и онкологическими заболеваниями.

14. Любые другие инфекции, вызванные чувствительными микроорганизмами.

СПОСОБ НАЗНАЧЕНИЯ И ДОЗИРОВКА

Офрамакс можно вводить внутривенно или внутримышечно. Обычная суточная доза для взрослых равняется 1-2 г один раз в сутки, в зависимости от вида и тяжести инфекции. Суммарная суточная доза, как правило, не должна превышать 4 г, разделенных на два введения в сутки.

Для лечения тяжелых инфекций у детей (кроме менингита) рекомендуемая суммарная суточная доза составляет 50-75 мг/кг (не превышать 2 г), разделенные на два введения через 12 часов.

В целом, лечение цефтриаксоном следует продолжать не менее двух дней после исчезновения симптомов инфекции. Обычная продолжительность терапии составляет 4-14 дней, при осложненных инфекциях может потребоваться более длительный курс.

При лечении менингита суточная доза в 100 мг/кг (не превышать 4 г) вводится в два приема с интервалом 12 часов, после нагрузочной дозы в 75 мг/кг или без нее.

Для лечения неосложненных гонококковых инфекций рекомендуется разовое внутримышечное введение препарата в дозе 250 мг. Для периоперационной профилактики применяется разовое введение 1 г препарата за 0.5-2 часа до операции.

Для лечения раннего сифилиса (при аллергии к пенициллинам) рекомендуется вводить 250 мг один раз в сутки в течение 10 дней. При лечении нейросифилиса 1 г один раз в сутки в течение 14 дней.

Больным с нарушением функции почек или печени коррекции дозы не требуется. Однако у больных с тяжелой почечной недостаточностью (например, на диализе) и у больных с сочетанной почечно-печеночной недостаточностью необходимо контролировать концентрации препарата в крови.

ИНСТРУКЦИИ К ПРИМЕНЕНИЮ

Внутривенное введение: Офрамакс следует назначать путем внутривенной инфузии в течение 15-30 минут. Рекомендуется использовать раствор с концентрацией от 10 до 40 мг/мл, хотя при желании можно приготовить и меньшие концентрации. Препарат следует разводить во флаконах соответствующим в/в растворителем.

Флакон / Количество добавляемого растворителя
250 мг / 2.4 мл
1г / 9.6 мл

После разведения в каждом миллилитре раствора содержится эквивалент примерно 100 мг цефтриаксона. Необходимо извлечь все содержимое флакона и развести в соответствующем в/в растворителе до желаемой концентрации.

Офрамакс желательно вводить в виде инфузии. Однако в неотложных случаях его можно вводить в виде внутривенной инъекции (медленно) в течение 5 минут.

Внутримышечное введение: Офрамакс можно вводить и внутримышечно. Препарат следует разводить во флаконах соответствующим в/в растворителем.

Флакон / Количество добавляемого растворителя
250 мг / 0.9 мл
1г / 3.6 мл

После разведения в каждом миллилитре раствора содержится эквивалент примерно 250 мг цефтриаксона. Офрамакс следует вводить строго в толщу относительно крупной мышцы. Введение глубоко в ягодичную мышцу наименее болезненно. Препарат можно растворить и в 1% лидокаине.

Совместимость и стабильность: стерильный порошок Офрамакса следует хранить при комнатной температуре (250С), а при охлаждении до 40С - от 3 до 10 дней. Приготовленный раствор для в/в введения стабилен в течение 3 дней при комнатной температуре (250С) и в течение 10 дней при охлаждении до 40С.

Окраска раствора может варьировать от светло- желтой до темно-желтой (цвета янтаря), в зависимости от продолжительности хранения, концентрации и вида растворителя.

Офрамакс совместим с декстрозой и физиологическим раствором.

ПОБОЧНЫЕ ДЕЙСТВИЯ

В целом, Офрамакс хорошо переносится. В клинических испытаниях наблюдались следующие побочные действия, расцененные как связанные с лечением цефтриаксоном:

Местные реакции - боль, уплотнение и болезненность при пальпации в месте инъекции (1%). Реже (менее 1%) сообщалось о флебите после в/в введения.

Гиперчувствительность - сыпь (1.7%). Реже (менее 1%) сообщалось о зуде, повышении температуры и ознобе.

Гематологические: эозинофилия (6%), тромбоцитоз (5.1%) и лейкопения (2.1%). Реже (менее 1%) сообщалось об анемии, нейтропении, лимфопении, тромбоцитопении и удлинении протромбинового времени.

Желудочно-кишечные: повышение АСТ (3.1%). Реже (менее 1%) сообщалось о повышении уровня щелочной фосфатазы и билирубина. Сообщалось о появлении затемнений на эхограмме желчного пузыря вследствие сгущения и застоя желчи (есть случаи выявления калькулеза), однако эти явления обратимы и не требуют дополнительной терапии.

Почечные: повышение азота мочевины крови (1.2%). Реже (менее 1%) сообщалось о повышении креатинина и изменениях в моче.

Центральная нервная система: иногда возникают головная боль или головокружение (менее 1%).

Прочие: иногда сообщалось о приливах и потливости (менее 1%).

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ

Препарат противопоказан больным с аллергией на цефалоспорины в анамнезе.

МЕРЫ ПРЕДОСТОРОЖНОСТИ

1. На фоне применения цефалоспоринов (и других антибиотиков широкого спектра действия) описаны случаи псевдомембранозного колита. Поэтому важно помнить об этом диагнозе у больных, у которых при использовании препарата возникает диарея.

Лечение антибиотиками широкого спектра действия нарушает обычную флору толстой кишки и может способствовать избыточному росту Candida.

2. Хотя при назначении рекомендованных доз наблюдалось повышение азота мочевины крови и креатинина сыворотки, нефротоксический потенциал цефтриаксона считается аналогичным таковому других цефалоспоринов.

3. При беременности цефтриаксон следует назначать только в случае действительной необходимости. Он относится к категории препаратов группы В согласно классификации Управления по контролю пищевых продуктов и лекарственных препаратов США (FDA USA) для препаратов, применяемых при беременности.

4. В небольших концентрациях цефтриаксон секретируется в грудное молоко. При назначении кормящим матерям следует соблюдать осторожность.

5. Установлена безопасность и эффективность применения цефтриаксона у грудных детей, детей младшего и старшего возраста. Однако недоношенным новорожденным его нужно назначать с осторожностью.

СОСТАВ

Стерильный порошок для инъекций.

ОФРАМАКС 250
Каждый флакон содержит:
Цефтриаксона натриевой соли стерильной USP эквивалентно
цефтриаксона безводного 250 мг

ОФРАМАКС 1 г
Каждый флакон содержит:
Цефтриаксона натриевой соли стерильной USP эквивалентно
цефтриаксона безводного 1 г

ОПИСАНИЕ

Офрамакс выпускается в виде белого или беловатого порошка в специальном флаконе с крышкой из белой пластмассы поверх алюминиевой закрутки. Картонная упаковка Офрамакса имеет привлекательный вид, препарат и растворитель находятся в специальной пластмассовой упаковке. Упаковка и внешний вид одинаковы для обеих дозировок, однако имеют разные размеры.

ФОРМА ВЫПУСКА
Код препарата

ОФРАМАКС 250 Картонная упаковка
с флаконом и растворителем OFLI

ОФРАМАКС 1 г Картонная упаковка
с флаконом и растворителем OFMI