Реланіум - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

РЕЛАНІУМ^®

(RELANIUM^®)

Склад:

діюча речовина: діазепам;

1 мл розчину для ін’єкцій містить 5 мг діазепаму;

допоміжні речовини: пропіленгліколь, етанол 96 %, спирт бензиловий, натрію бензоат (E 211), кислота оцтова льодяна, кислота оцтова, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвна або жовто-зеленого кольору прозора рідина.

Фармакотерапевтична група.

Психолептичні препарати. Анксіолітики. Похідні бензодіазепіну. Код АТХ N05B A01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Реланіум^® – транквілізатор бензодіазепінового ряду. Чинить анксіолітичну, седативну, протисудомну, центральну міорелаксуючу дію, підвищує поріг больової чутливості, регулює нейровегетативні реакції.

Механізм дії зумовлений взаємодією з бензодіазепіновими рецепторами в лімбічній системі, таламусі, гіпотaлaмусі та вставних нейронах бічних рогів спинного мозку. Сприяє відкриттю каналів для входу іонів хлору в цитоплазматичні мембрaни, спричиняє гіперполяризацію і гальмування міжнейронної передачі у відповідних відділах центральної нервової системи.

Фармакокінетика.

Після внутрішньом’язового введення препарат абсорбується неповністю і нерівномірно, максимальна концентрація досягається через 60 хв.

Після внутрішньовенного введення у дорослих максимальна концентрація досягається через 15 хв і залежить від дози. Швидко розподіляється у тканинах органів, передусім у головному мозку і печінці, проходить через гематоенцефалічний і плацентарний барʼєри, проникає також у грудне молоко.

Біотрансформується в печінці з утворенням активних метаболітів: N-диметилдіазепаму (50 %), темазепаму, оксазепаму. N-диметилдіазепам кумулює в головному мозку, забезпечуючи тривалу і виражену протисудомну дію. Гідроксильовані і диметильовані метаболіти діазепаму з глюкуроновою і жовчними кислотами виводяться в основному нирками. Діазепам належить до транквілізаторів тривалої дії, період напіввиведення при внутрішньовенному введенні становить 32 години, період напіввиведення N-диметилдіазепаму – 50-100 годин, повний нирковий кліренс – 20-33 мл/хв.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках.

Період напіввиведення діазепаму може збільшуватися у новонароджених, хворих літнього віку і пацієнтів із захворюванням печінки.

У пацієнтів із нирковою недостатністю період напіввиведення діазепаму не змінюється.

Внутрішньомʼязове введення препарату може призвести до збільшення активності креатинфосфокінази у сироватці крові, максимальна концентрація якої відзначається через 12-24 години після інʼєкції, що слід враховувати при діагностиці інфаркту міокарда.

Всмоктування препарату при внутрішньомʼязовому введенні може змінюватися, особливо при введенні у сідничні мʼязи. Тому цей шлях введення можна застосовувати тільки у разі неможливості перорального або внутрішньовенного введення.

Клінічні характеристики.

Показання.

Седація перед такими процедурами, як ендоскопія, лікування зубів, катетеризація серця та кардіоверсія.

Премедикація перед загальною анестезією.

Контроль гострих мʼязових спазмів при правці чи отруєннях.

Контроль судом; епілептичний статус.

Лікування гострих тривожно-фобічних і тривожно-депресивних станів, у тому числі алкогольного делірію.

Протипоказання.

• Підвищена чутливість до бензодіазепінів або до інших компонентів препарату;

• міастенія (Myasthenia gravis);

• тяжка дихальна недостатність, пригнічення дихання;

• виражена хронічна гіперкапнія;

• синдром нічного апное;

• тяжка печінкова недостатність;

• тяжка ниркова недостатність;

• фобії і навʼязливі стани;

• хронічні психози;

• гострий напад глаукоми (у разі відкритокутової форми глаукоми препарат можна застосовувати при одночасному проведенні відповідного лікування);

• закритокутова глаукома;

• алкогольна і наркотична залежність (за винятком гострого абстинентного синдрому);

• гостре отруєння алкоголем та седативними засобами;

• кома, шок;

• гостра порфірія.

Не застосовувати новонародженим і недоношеним.

Діазепам не слід застосовувати як монотерапію для лікування пацієнтів з депресією або тривожними станами, пов’язаними з депресією, через можливість розвитку суїцидальної поведінки у таких пацієнтів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антипсихотичні засоби

Концентрація зотепіну в плазмі крові може підвищуватися. Повідомлялося про тяжку артеріальну гіпотензію, колапс, втрату свідомості, пригнічення дихання, ризик летальної зупинки дихання у декількох пацієнтів, які застосовували бензодіазепіни та клозапін. Також відмічалася підвищена секреція слини. Слід з обережністю розпочинати терапію клозапіном пацієнтам, які застосовують діазепам. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, брадикардії та пригнічення дихання при парентеральному застосуванні бензодіазепінів та внутрішньомʼязовому введенні оланзапіну.

Оксибат натрію

Слід уникати одночасного застосування оксибату натрію (гамма-гідроксибутират, GHB) з бензодіазепінами, оскільки бензодіазепіни підвищують вплив цієї речовини.

Антибактеріальні засоби

Метаболізм діазепаму може сповільнювати ізоніазид, меншою мірою – еритроміцин. Вплив діазепаму може бути підвищеним та пролонгованим. Такі сильні печінкові індуктори, як рифампіцин, можуть підвищувати кліренс діазепаму.

Противірусні засоби

Слід уникати одночасного застосування ампренавіру та ритонавіру, оскільки вони здатні знижувати кліренс бензодіазепінів та потенціювати їх ефекти, а також підвищувати ризик надмірного седативного ефекту та пригнічення дихання.

Протигрибкові препарати

Вплив діазепаму може бути підвищений на фоні одночасного застосування азольних фунгіцидів: вориконазолу, кетоконазолу та флуконазолу, – які пригнічують печінкові ізоферменти CYP2C19, CYP2C9 та CYP3A4, та меншою мірою на фоні застосування потужного інгібітору CYP3A4 ітраконазолу.

Антигіпертензивні засоби

Одночасне застосування діазепаму з антигіпертензивними засобами може призвести до посилення гіпотензивного ефекту. Посилення седативного ефекту можливе при сумісному застосуванні з альфа-блокаторами або моксонідином.

Депресанти центральної нервової системи

Одночасне застосування діазепаму з іншими депресантами центральної нервової системи, включаючи інші протисудомні засоби, анксіолітичні засоби/снодійні засоби, седативні антигістамінні препарати, алкоголь, нейролептичні засоби, антидепресанти, знеболювальні засоби та анестетики, може призвести до посилення седативного ефекту або пригнічення діяльності дихальної або серцево-судинної системи.

Протисудомні засоби

Концентрацію фенітоїну в плазмі діазепам може як підвищувати, так і знижувати. Слід спостерігати за станом пацієнтів щодо розвитку токсичної дії фенітоїну. Фенітоїн та карбамазепін можуть знижувати концентрацію діазепаму в плазмі крові. Одночасне застосування барбітуратів може призвести до посилення седативного ефекту або пригнічення дихання. Одночасне застосування натрію вальпроату може підвищувати концентрацію діазепаму в плазмі крові, а також посилювати седативний ефект.

Антидепресанти

Концентрація деяких бензодіазепінів в плазмі крові підвищується після прийому флувоксаміну. Одночасне застосування селективних антагоністів рецепторів серотоніну або трициклічних антидепресантів може знижувати увагу та психомоторну реакцію, а також негативно впливати на здатність виконувати складні завдання (наприклад керування автотранспортом).

Алкоголь

Седативні ефекти діазепаму можуть посилюватися при застосуванні цього засобу одночасно з алкоголем. Це негативно впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботу з іншими механізмами.

Лікарські засоби, що знижують кислотність шлункового соку

Циметидин, омепразол та езомепразол можуть пригнічувати метаболізм діазепаму, що призводить до підвищення концентрації останніх в плазмі крові.

Дисульфірам

Дисульфірам може пригнічувати метаболізм діазепаму, що призводить до підвищення седативного ефекту.

Леводопа

Бензодіазепіни можуть антагонізувати ефект леводопи.

Теофілін

Теофілін може зменшувати ефект бензодіазепінів.

Релаксанти скелетної мускулатури

Одночасне застосування баклофену або тизанідину та діазепаму може призвести до посилення седативного ефекту.

 

Особливості застосування.

Препарат застосовують тільки у лікувальних установах, де гарантовано у разі потреби проведення невідкладних реанімаційних заходів.

Хворим з органічними порушеннями центральної нервової системи слід зменшити початкову дозу препарату в два рази, внутрішньовенне введення таким хворим потрібно проводити особливо обережно, оскільки високі дози препарату можуть спричиняти сомноленцію та втрату свідомості.

При лікуванні епілептичного статусу слід враховувати можливість поновлення судом. Потрібна особлива обережність при призначенні Реланіуму^® пацієнтам, які тривалий час отримували антигіпертензивні препарати центральної дії, β-блокатори, антикоагулянти, серцеві глікозиди.

При тривожно-фобічних або тривожно-депресивних станах не рекомендується застосовувати діазепам як монотерапію, враховуючи можливі спроби самогубства.

Під час лікування бензодіазепінами може розвинутися залежність. Великий ризик виникнення наркоманії у пацієнтів, які лікувалися тривалий час і (або) застосовували великі дози, особливо у пацієнтів, схильних до зловживання спиртними напоями або лікарськими засобами. Можливе виникнення фізичної залежності від бензодіазепінів.

У тяжких випадках – дереалізація (розлад сприйняття навколишнього світу), деперсоналізація, оніміння та поколювання у кінцівках, підвищена чутливість до шуму та фізичному контакту, світлобоязнь, галюцинації або епілептичні напади. Можуть зʼявитися втрата відчуття реальності або втрата свідомості, парестезія. При тривалому внутрішньовенному застосуванні препарату не слід раптово припиняти лікування, необхідно поступово зменшувати дозу.

Відновлення симптомів безсоння і тривоги. Різке припинення лікування діазепамом може спровокувати виникнення феномену рикошету, який проявляється загостренням стану з подальшою швидкою редукцією симптомів (зміни настрою, тривога або порушення сну, неспокій, головний та мʼязовий біль, фобія, підвищена тривожність, збудження, напруженість, руховий неспокій, сплутаність свідомості і дратівливість). Щоб запобігти виникненню феномену рикошету/синдрому відміни, рекомендується поступове зниження дози препарату.

Тривалість лікування. Тривалість лікування повинна бути якомога коротшою залежно від показань, але не повинна перевищувати при безсонні 4 тижнів, станах тривоги – 8-12 тижнів, включаючи період поступового зниження дози препарату. Тривалість лікування збільшують тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Пацієнтів слід проінформувати про початок і тривалість лікування і пояснити необхідність поступового зменшення дози. Крім того, пацієнта слід попередити про можливе виникнення абстинентного синдрому. У разі застосування бензодіазепінів короткої дії симптоми синдрому відміни можуть виникнути між прийомами препарату, особливо якщо доза висока. Через ризик розвитку абстинентного синдрому не рекомендується при лікуванні змінювати бензодіазепіни з короткою тривалістю дії.

У разі тривалого лікування діазепамом показані періодичні дослідження крові (морфологічний аналіз з мазком) і функціональні проби печінки.

Толерантність.

Регулярне застосування бензодіазепінів або препаратів подібної дії, зокрема діазепаму, впродовж кількох тижнів може призвести до зменшення ефективності їх дії.

Амнезія. Слід мати на увазі, що бензодіазепіни можуть спричиняти антероградну амнезію. Антероградна амнезія може проявлятися при застосуванні терапевтичних доз, ризик зростає при прийомі більш високих доз. Амнестичні ефекти можуть бути повʼязані з неадекватною поведінкою.

Через кілька годин після застосування препарату може виникнути амнезія. З метою зменшення ризику амнезії хворим потрібно забезпечити умови для безперервного сну від 7 до 8 годин.

Особливі групи пацієнтів. Препарат слід застосовувати з великою обережністю пацієнтам літнього віку (віком від 65 років) у звʼязку з можливим збільшенням побічних дій, що стосуються, головним чином, розладів орієнтації і координації рухів (падіння, травми). Пацієнтам літнього віку та ослабленим хворим необхідне зниження дози. У звʼязку з міорелаксуючим ефектом існує ризик падінь і переломів у пацієнтів цієї групи. Особливо обережно слід вводити внутрішньовенно діазепам при лікуванні пацієнтів літнього віку, які перебувають у тяжкому стані, та пацієнтів із серцевою або дихальною недостатністю, враховуючи можливість появи апное і (або) зупинки серця, оскільки встановлено, що бензодіазепіни пригнічують дихальний центр. Одночасне застосування діазепаму з барбітуратами, алкоголем або іншими речовинами з депресивною дією на центральну нервову систему підвищує ризик пригнічення дихального центру та винекнення апное. У таких випадках слід забезпечити наявність реанімаційного обладнання, включаючи обладнання для штучної вентиляції легень.

Бензодіазепіни можуть затримувати психологічне одужання пацієнтів від симптомокомплексу, спричиненого тяжкою втратою близької людини.

Не рекомендується застосовувати бензодіазепіни і подібні препарати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю та органічними ураженнями печінки, оскільки дані препарати можуть прискорювати розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із хронічними захворюваннями печінки дози слід зменшувати.

1 мл препарату містить 100 мг етанолу, що слід враховувати при призначенні Реланіуму^® дітям і дорослим пацієнтам з групи ризику (пацієнти із захворюванням печінки або хворі на епілепсію).

Під час лікування діазепамом і ще 3 дні потому не можна вживати ніяких спиртних напоїв.

Одночасне застосування алкоголю/депресантів центральної нервової системи (ЦНС).

Під час лікування діазепамом не можна вживати алкоголь та/або інші депресанти ЦНС. Така комбінація посилює клінічні ефекти бензодіазепінів, включаючи тяжкий седативний ефект, клінічно повʼязаний із лікуванням дихальної та/або серцево-судинної депресії.

Діазепам не рекомендується призначати пацієнтам, залежним від застосування депресантів ЦНС або алкоголю, за винятком періоду загострення абстинентного синдрому.

Препарат містить пропіленгліколь, що може спричинити симптоми, схожі з такими, що виникають при зловживанні алкоголю.

При лікуванні пацієнтів із порушенням функцій нирок від слабкого до помірного ступеня слід дотримуватися звичайних застережних заходів. При тяжкій нирковій недостатності препарат застосовувати не рекомендується. Максимальна доза для пацієнтів із порушенням функції нирок, а також тим, хто знаходиться на діалізі тривалий час, становить 15 мг на добу.

Не рекомендується застосовувати бензодіазепіни і подібні препарати пацієнтам із психозами. Застосування при депресії.

Бензодіазепіни не слід застосовувати як монотерапію для лікування депресій або тривожних станів. У цих пацієнтів можуть зʼявлятися суїцидальні схильності. У звʼязку з можливістю умисного передозування цим пацієнтам слід призначати бензодіазепіни і подібні препарати, наскільки це можливо, у найменших дозах.

Пацієнтам із симптомами ендогенної депресії або тривожності, повʼязаної з депресією, лікар повинен призначити декілька препаратів одночасно. Застосування препарату пацієнтам із депресією може спричинити посилення симптомів депресії, зокрема суїцидальних думок.

Бензодіазепіни і подібні препарати необхідно з великою обережністю застосовувати пацієнтам із лікарською і наркотичною залежністю в анамнезі. Таким пацієнтам під час лікування діазепамом слід знаходитися під суворим контролем, оскільки вони входять до групи ризику розвитку звикання і психічної залежності.

Діазепам необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам із порфірією. Застосування діазепаму може спричинити посилення симптомів цієї хвороби.

При застосуванні бензодіазепінів, особливо у дітей і пацієнтів літнього віку, були описані парадоксальні реакції, такі як рухове збудження, агресивність, марення, напади злості, нічні кошмари, галюцинації, психози, неадекватна поведінка та інші порушення сприйняття. У разі виникнення таких симптомів необхідно припинити прийом лікарського засобу.

Бензодіазепіни не рекомендується застосовувати для лікування первинних психотичних розладів.

Не допускається змішування в одному шприці або крапельниці розчину Реланіуму^® з іншими препаратами через можливість його адсорбції на стінках, необхідно уникати потрапляння препарату в артерію і екстравазальний простір.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Дані щодо застосування діазепаму вагітним жінкам є обмеженими. Тому не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності.

Якщо препарат призначають жінкам репродуктивного віку, вони мають повідомити лікаря про припинення лікування, якщо вони завагітніли або підозрюють, що вагітні.

Якщо необхідне виконання невідкладних медичних заходів із застосуванням високих доз діазепаму в останній триместр вагітності або під час пологів, можливий такий вплив на новонародженого як переохолодження, гіпотонія (вроджена аміотонія), порушення ритму серця, слабкий смоктальний рефлекс і помірна депресія дихання, що повʼязано з фармакологічною дією діазепаму.

Крім того, у немовлят, матері, яких лікувалися бензодіазепінами протягом тривалого періоду часу на останніх стадіях вагітності, може розвинутися фізична залежність та існує ризик розвитку симптомів синдрому відміни в післяпологовому періоді.

Діазепам слід призначати вагітним, тільки коли користь від застосування перевищує ризики.

Період годування груддю.

Діазепам проникає у грудне молоко, тому за необхідності лікування цим препаратом слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнтам в період лікування не можна керувати автотранспортом або працювати з механічними пристроями, виконувати роботу, що потребує особливої уваги та швидкої реакції. Заспокоєння, амнезія, порушення концентрації уваги та слабкість мʼязів негативно впливають на здатність керувати транспортом і обслуговувати механічне обладнання.

У разі недостатнього сну і вживання алкоголю під час лікування вірогідність порушення уваги збільшується.

Слід попередити хворого про заборону керувати транспортними засобами і обслуговувати механічні обладнання впродовж 3 діб після закінчення лікування препаратом.

Спосіб застосування та дози.

Реланіум^® можна вводити внутрішньовенно краплинно (1 мл/хвилину) або інфузійно. Діазепам слід набирати в шприц безпосередньо перед введенням.  

Седація. 0,1-0,2 мг/кг маси тіла внутрішньовенно. Звичайна доза для дорослих 10-20 мг, але дозу препарату слід визначати індивідуально для кожного пацієнта.

Премедикація при оперативних втручаннях і складних діагностичних процедурах. 0,1-0,2 мг/кг маси тіла. Доза для дорослих – зазвичай від 10 до 20 мг. Дозу препарату слід визначати індивідуально для кожного пацієнта. При цьому показанні лікування діазепамом призводить до зменшення фасцикуляцій і післяопераційних міалгій, повʼязаних із застосуванням суксаметонію.

Правець. Початкова внутрішньовенна доза – від 0,1 до 0,3 мг/кг маси тіла, повторні введення можливі через 1-4 години. Можна також вводити внутрішньовенно краплинно у дозі 3-10 мг/кг маси тіла на добу. Дозу визначають залежно від інтенсивності симптомів, у дуже важких випадках дозу можна збільшувати.

Епілептичний статус. Початкова доза становить 0,15-0,25 мг/кг маси тіла внутрішньовенно, повторні введення за необхідності кожні 30-60 хвилин. Якщо показано, то можна вводити повільно шляхом краплинної інфузії (максимальна добова доза – 3 мг/кг маси тіла).

Гострі тривожно-фобічні і тривожно-депресивні стани або збудження, гострі м’язові спазми, делірій. 10 мг внутрішньовенно або внутрішньомʼязово, повторне введення препарату можливе не раніше ніж через 4 години.

Пацієнти літнього віку і ослаблені хворі. Дози слід зменшувати наполовину. На початку лікування за станом хворих слід здійснювати регулярний контроль у звʼязку з можливістю передозування у результаті кумуляції препарату, щоб своєчасно зменшити дозу або частоту введення.

Діти

Епілептичний статус, судомні стани, спричинені отруєнням і лихоманкою: внутрішньовенно або внутрішньомʼязово 0,2-0,3 мг/кг маси тіла або 1 мг із розрахунку на кожний рік життя.

Правець: дозування як у дорослих.

Премедикація при оперативних втручаннях і складних діагностичних процедурах: внутрішньовенно або внутрішньомʼязово 0,2 мг/кг маси тіла.

При лікуванні препаратом слід застосовувати найменші ефективні дози і застосовувати під ретельним спостереженням лікаря. Дані щодо ефективності та безпеки бензодіазепінів при тривалому лікуванні обмежені.

Для зменшення побічних проявів під час внутрішньовенного введення процедуру слід проводити повільно (зі швидкістю 0,5 мл розчину протягом 30 секунд) до появи сонливості у хворого, птозу і нерозбірливого мовлення, одночасно хворий має адекватно відповідати на питання лікаря.

Препарат слід вводити у вени ділянки ліктьового згину при положенні хворого лежачи на спині протягом всієї маніпуляції. При дотриманні вищезазначених рекомендацій, що стосуються внутрішньовенного введення препарату, ризик виникнення артеріальної гіпотензії або апное значно зменшується.

За винятком невідкладних станів, під час внутрішньовенного введення лікарського засобу завжди має бути присутньою друга особа, має бути доступним обладнання для проведення реанімаційних заходів. Хворим необхідно залишатися під наглядом лікаря не менше 1 години після введення препарату.

Зазвичай препарат Реланіум^® не потрібно додатково розбавляти. Винятком є краплинне внутрішньовенне вливання у великому обʼємі 0,9 % розчину натрію хлориду або 5 % розчину глюкози при лікуванні правця і епілептичного статусу. Не слід розбавляти більш ніж 40 мг діазепаму (8 мл препарату) у 500 мл розчину для інфузії.

При внутрішньовенному введенні і краплинній інфузії не слід змішувати препарат з іншими лікарськими засобами з огляду на неможливість гарантувати стабільність препарату.

Внутрішньовенна інʼєкція препарату дає можливість швидше досягти ефекту та точніше підібрати дозування, ніж за допомогою повільної краплинної інфузії. Тому цей спосіб застосування препарату є переважним у лікуванні гострих станів.

Діти.

Дітям не застосовують даний лікарський засіб без нагальної потреби, при цьому тривалість лікування має бути мінімальною. Безпека застосування дітям віком до 6 місяців не встановлена.

Під час застосування бензодіазепінів при лікуванні дітей можливі парадоксальні реакції: руховий неспокій, збудження, дратівливість, агресивність, марення, напад агресії, нічні кошмари, галюцинації, психози та інші порушення поведінки. У разі появи цих симптомів слід припинити застосування препарату.

Оскільки препарат містить бензиловий спирт, його не слід застосовувати новонародженим і недоношеним дітям.

В ампулі міститься 30 мг бензилового спирту, який може викликати отруєння і псевдоанафілактичні реакції у грудних дітей та дітей віком до 3 років.

1 мл препарату містить 100 мг етанолу, тому це слід враховувати при призначенні препарату дітям.

Внаслідок вмісту натрію бензоату препарат збільшує ризик виникнення жовтяниці у новонароджених.

Передозування.

Симптоми. Різка загальмованість, надмірна сонливість, глибокий тривалий сон, ністагм, дизартрія, апное, пригнічення серцево-дихальної системи, парадоксальне збудження, брадикардія, знижена реакція на больові подразнення, порушення координації рухів, дизартрія, виражене зниження артеріального тиску, брадикардія, ригідність або клонічні посмикування кінцівок, тремор, пригнічення рефлексів, арефлексія, короткочасне порушення свідомості, що переходить у кому, можливий летальний наслідок.

Симптоми незначного передозування: сплутаність свідомості, сонливість, летаргія, порушення свідомості, зниженні рефлекси або парадоксальне пригнічення.

Лікування. За необхідності проводять симптоматичну терапію. Слід забезпечити прохідність дихальних шляхів, контролювати частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск та температуру тіла та вжити заходів щодо підтримання діяльності дихальної та серцево-судинної систем. У разі необхідності можна контролювати перебіг артеріальної гіпотензії шляхом внутрішньовенного введення адреналіну (епінефрину). Форсований діурез, гемодіаліз, гемоперфузія неефективні. Специфічний антидот флумазеніл (внутрішньовенно) – конкурентний антагоніст бензодіазепінових рецепторів.

Пацієнти, які потребують антидотної терапії, підлягають ретельному моніторингу в стаціонарних умовах. Слід обережно застосовувати флумазеніл хворим на епілепсію, які лікуються препаратами з групи бензодіазепінів. У разі появи психотропного збудження не слід застосовувати барбітурати.

Побічні реакції.

Тривале застосування препарату, навіть у терапевтичних дозах, може призвести до фізичної та психічної залежності. Раптове припинення лікування препаратом після тривалого його застосування призводить до виникнення синдрому відміни.

При внутрішньовенному введенні можливі гикавка, при швидкому внутрішньовенному введенні – подразнення судинної стінки і розвиток тромбофлебіту. З метою зменшення місцевих реакцій препарат слід вводити у крупні вени ділянки ліктьового згину. Необхідно уникати екстравазального потрапляння лікарського засобу.

Внутрішньомʼязове введення може викликати підвищення активності креатинфосфокінази, біль, почервоніння та спорадичну чутливість у місці введення.

Загальні порушення та ураження в місці введення. Втома, загальна слабкість, в’ялість, втрата свідомості, підвищене потовиділення, уповільнене мовлення, мʼязова слабкість, рухова загальмованість, дезорієнтація, порушення акомодації, погіршення настрою, зниження уваги, підвищений ризик падінь і переломів при застосуванні бензодіазепінів був зареєстрований у пацієнтів літнього віку; флебіт, флеботромбоз, мʼязові спазми, реакції у місці введення.

З боку серцево-судинної системи. Артеріальна гіпотензія, пригнічення кровообігу (після швидкого внутрішньовенного введення препарату), порушення серцевого ритму, серцева недостатність, брадикардія, прискорене серцебиття, в окремих випадках – зупинка серця, ортостатичний колапс.

З боку дихальної системи. Апное, зниження частоти дихання, диспное, пригнічення дихальної системи (після швидкого внутрішньовенного введення препарату), дихальна недостатність, біль у грудній клітці.

З боку нервової системи. Неспокій, збудження, ворожість, дезорієнтація, порушення зору (диплопія або нечіткість зору), сонливість, розлади сну, зниження швидкості психічних та рухових реакцій, тремор, антероградна амнезія, атаксія, запаморочення, головний біль, каталепсія, астенія, гіпорефлексія, сплутаність свідомості, вертиго, підвищення або зниження лібідо, зміна смаку.

З боку психіки. Фізична і психічна залежність, зниження емоційних реакцій, депресія, прихована депресія, емоційне оніміння, ейфорія, порушення мовлення (зокрема дизартрія), дратівливість, агресивність, марення, напади люті, нічні кошмари, галюцинації (деякі – сексуального характеру), психози, порушення поведінки, делірій і напади судом, схильність до самогубства. Довготривале застосування препарату (навіть у терапевтичних дозах) може призвести до розвитку фізичної залежності: припинення терапії може спричинити синдром відміни або феномен рикошету. Були повідомлення про зловживання бензодіазепінами (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку травного тракту. Нудота, ксеростомія або надмірне слиновиділення, відрижка, гикавка, запор, втрата апетиту, коліки, сухість у роті, блювання, порушення функції печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця.

Зміни лабораторних показників. Підвищення активності трансаміназ і лужної фосфатази.

З боку сечовидільної системи. Нетримання або затримка сечі (спастична ішурія).

З боку опорно-рухової системи. Біль у суглобах.

З боку кровотворної системи. Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, анемія, тромбоцитопенія, порушення морфологічного складу крові, жовтяниця.

У разі появи цих симптомів слід припинити застосування препарату.

Порушення з боку імунної системи. Алергічні реакції, включаючи, гіперемію шкіри, шкірні висипання і свербіж, шкірні реакції, бронхоспазм, ларингоспазм, кропивʼянку, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, реакції підвищеної чутливості, у тому числі анафілактичні реакції.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Висипи, алергічний дерматит, кропивʼянка.

З боку обміну речовин. Повідомлялося про порушення обміну речовин, включаючи метаболічний ацидоз, збільшення величини аніонного проміжку та осмотичну гіпертонію, як наслідок токсичної дії пропіленгліколю.

Також препарат містить спирт бензиловий, що може спричинити токсичні та алергічні реакції у немовлят та дітей віком до 3 років.

Термін придатності. 5 років.

Термін використання після розведення препарату − 6 годин.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС. Не заморожувати.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Не слід змішувати з іншими лікарськими засобами в одному шприці або розчинах для інфузій, інакше неможливо гарантувати стабільність препарату.

Упаковка.

По 2 мл розчину в ампулі з оранжевого нейтрального скла (над місцем розлому ампули є біла або червона точка та обідок червоного кольору); по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці. По 1 або 2, або 10 контурних чарункових упаковок у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Варшавський фармацевтичний завод Польфа АТ

Warsaw Pharmaceutical Works Polfa SA

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

вул. Каролькова 22/24, 01-207 Варшава, Польща

22/24 Karolkowa Str., 01-207 Warsaw, Poland

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

р-р д/ин. 5 мг/мл амп. 2 мл, № 5, № 10, № 50

Диазепам

5 мг/мл

Прочие ингредиенты: пропиленгликоль, спирт этиловый 96%, спирт бензиловый, натрия бензоат, кислота уксусная ледяная, кислота уксусная 10%, вода для инъекций.

№  UA/2633/01/01 от 01.09.2010 до 01.09.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Реланиум — транквилизатор бензодиазепинового ряда. Проявляет анксиолитическое, седативное, противосудорожное, центральное миорелаксирующее действие, повышает порог болевой чувствительности, регулирует нейровегетативные реакции.
Фармакодинамика.
Реланиум — относится к транквилизаторам бензодиазепинового ряда. Препарат действует на рецепторный комплекс ГАМК-А, в котором находятся бензодиазепиновые рецепторы, повышая связывание с ними ГАМК. Это ведет к активному проникновению ионов хлора в нейроны, их гиперполяризации и угнетению биоэлектрической активности, что усиливает тормозное влияние ГАМК на ЦНС.
Фармакокинетика. После в/м введения препарат абсорбируется неполностью и неравномерно, C _max достигается через 60 мин.
После в/в введения взрослым C_max достигается через 15 мин и зависит от дозы препарата. Быстро распределяется в тканях органов, прежде всего в головном мозгу и печени, проходит через ГЭБ и плацентарный барьер, проникает в грудное молоко.
Биотрансформируется в печени с образованием активных метаболитов: N-диметилдиазепама (50%), темазепама, оксазепама. N-диметилдиазепам кумулируется в головном мозге, обеспечивая длительное и выраженное противосудорожное действие. Гидроксилированные и диметилированные метаболиты диазепама с глюкуроновой и желчными кислотами выделяются в основном почками. Диазепам относится к транквилизаторам длительного действия, T_½ при в/в введении — 32 ч, T_½ N-диметилдиазепама — 50–100 ч, полный почечный клиренс — 20–33 мл/мин.
Фармакокинетика в особых клинических случаях.
Период T_½ диазепама может увеличиваться у новорожденных, лиц пожилого возраста и больных с заболеванием печени.
У пациентов с почечной недостаточностью T_½ диазепама не изменяется.
В/м введение препарата может привести к повышению активности креатинфосфокиназы в сыворотке крови, C_max которой отмечается через 12–24 ч после инъекции, что необходимо учитывать при диагностике инфаркта миокарда.
Всасывание препарата при в/м введении может меняться, особенно при введении препарата в седалищную мышцу. Поэтому такой путь введения применять только в случаях невозможности перорального или в/в введения.

ПОКАЗАНИЯ:

острые приступы тревоги, страха, сопровождающиеся депрессивными и фобическими расстройствами, в том числе алкогольные психозы с явлениями абстиненции, делирий, эпилептический статус, столбняк, мышечные спазмы при нейродегенеративных заболеваниях, в том числе при травмах позвоночника, люмбаго, шейном радикулите. Премедикация для индукции анестезии перед различными диагностическими и хирургическими манипуляциями.

ПРИМЕНЕНИЕ:

дозу препарата определяют индивидуально с учетом состояния, возраста и массы тела пациента.
Применение у взрослых:
Острые тревожно-фобические и тревожно-депрессивные состояния или возбуждения: при остром приступе страха или возбуждения вводят в/в или в/м 10 мг, повторно можно ввести через 4 ч.
Делирий: вводят в/в или в/м 10–20 мг. В зависимости от интенсивности симптомов дозу препарата можно повысить.
Мышечные спазмы при нейродегенеративных заболеваниях: вводят 10 мг в/в или в/м, повторное введение препарата возможное не раньше чем через 4 ч.
Столбняк: начальная в/в доза 0,1—0,3 мг/кг массы тела, повторные введения возможны через 1–4 ч. Можно также вводить в/в капельно в дозе 3–10 мг/кг массы тела в сутки. Дозу определяют в зависимости от интенсивности симптомов, в очень тяжелых случаях дозу можно повысить.
Эпилептический статус: вводят в/в или в/м 10—20 мг, в случае необходимости повторить через 30–60 мин. Если имеются показания, то можно вводить медленно капельной инфузией (максимальная суточная доза 3 мг/кг массы тела).
При премедикации перед диагностическими и хирургическими манипуляциями: 0,1–0,2 мг/кг массы тела. Доза для взрослых 10—20 мг, однако, в зависимости от клинической реакции, возможно повышение дозы.
Лица пожилого возраста и ослабленные больные: дозу снизить на ¹/₂. В начале лечения для больных этой категории необходим регулярный контроль в одинаковые промежутки времени, что связано с возможностью передозировки в результате кумуляции препарата, это необходимо для своевременного снижения дозы или частоты введения.
Дети
Эпилептический статус, судорожные состояния, вызванные отравлением и лихорадкой: в/в или в/м 0,2–0,3 мг/кг массы тела или 1 мг из расчета на каждый год жизни.
Столбняк: дозирование как для взрослых.
При премедикации перед диагностическими и хирургическими манипуляциями: в/в или в/м 0,2 мг/кг массы тела.
Во время лечения препаратом необходимо применять минимальные эффективные дозы и под строгим контролем врача. Данные, касающиеся эффективности и безопасности бензодиазепинов при длительном лечении, ограничены.
Для уменьшения выраженности побочных эффектов во время в/в введения, процедуру проводят медленно (со скоростью введения 0,5 мл р-ра на протяжении 30 с) до появления у больного сонливости, птоза и неразборчивой речи, но в это же время больной должен адекватно отвечать на вопрос врача.
Препарат вводят в вены большого калибра при положении больного на спине в течение всей манипуляции. При соблюдении вышеупомянутых рекомендаций при в/в введении препарата, риск возникновения артериальной гипотонии или апноэ значительно уменьшается.
За исключением неотложных состояний, когда во время в/в введения лекарственного средства всегда должен присутствовать дополнительный сотрудник из медицинского персонала, а также быть доступным оборудование для проведения реанимационных мер. После введения препарата больной должен находиться под контролем врача не менее 1 ч.
Обычно р-р Реланиума не требует дополнительного разбавления. Исключение составляют капельные в/в инфузии большого объема, в этих случаях разбавляют 0,9% р-ром натрия хлорида или 5% р-ром глюкозы во время лечения столбняка и эпилептического статуса. Не следует разбавлять более чем 40 мг диазепама (8 мл препарата) в 500 мл р-ра для инфузии. Р-р готовить непосредственно перед введением и использовать на протяжении 6 ч.
При в/в капельной инфузии препарата не следует смешивать с другими лекарственными средствами, в связи с нестабильностью препарата.
В/в инъекция дает возможность быстрее и правильнее подобрать дозу препарата, чем с помощью медленной капельной инфузии. Поэтому такой способ введения препарата является основным для лечения острых состояний.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

• повышенная чувствительность к диазепаму, прочим бензодиазепинам или другим компонентам препарата, миастения, тяжелая хроническая дыхательная недостаточность, синдром апноэ во сне, тяжелая печеночная недостаточность, фобии и навязчивые состояния, хронические психозы, закрытоугловая форма глаукомы, при острых приступах глаукомы (при открытоугловой глаукоме препарат можно применять при одновременном проведении соответствующей терапии);
• алкогольная и наркотическая зависимость (за исключением острого абстинентного синдрома);
• интоксикация алкоголем и другими психотропными средствами, кома, шок; I и III триместр беременности.

Не применять для новорожденных и недоношенных детей.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

в/в введение препарата может быть причиной местной реакции, а также тромбоза или флеботромбоза.
С целью уменьшения выраженности местных реакций препарат необходимо вводить в вены большого калибра, не вводить в вены малого калибра и внутриартериально, необходимо избегать экстравазального попадания лекарственного средства.
При быстром в/в введении возможны апноэ и снижение АД, однако при введении с рекомендуемой скоростью и в положении пациента лежа подобные побочные эффекты не развиваются.
В/м введение препарата может вызвать боль, покраснение и периодическую чувствительность в месте введения. Усталость, сонливость и мышечная слабость появляются чаще всего в начале лечения и прекращаются при последующей терапии — подобные проявления связаны с дозой препарата. Длительное применение препарата, даже в терапевтических дозах, может привести к физической и психической зависимости. Внезапное прекращение лечения препаратом, после длительного его применения, приводит к возникновению синдрома отмены.
Во время применения бензодиазепинов, особенно во время лечения детей и лиц пожилого возраста, возможны парадоксальные реакции: двигательное беспокойство, возбуждение, раздражительность, агрессивность, бред, внезапная агрессия, ночные кошмары, галлюцинации, психозы и другие нарушения поведения. В случае появления этих симптомов препарат следует отменить.
Отмечали злоупотребления лекарственными средствами группы бензодиазепинов.
Общие нарушения и поражения в месте введения: усталость, общая слабость, флебит, флеботромбоз.
Нарушения со стороны сердечно-сосудистой системы: флебиты, флеботромбозы, артериальная гипотония, угнетение кровообращения (после быстрого в/в введения препарата), нарушение сердечного ритма, брадикардия, в отдельных случаях — остановка сердца).
Нарушения со стороны дыхательной системы: апноэ, угнетение дыхательной системы (после быстрого в/в введения препарата).
Нарушения со стороны ЦНС: беспокойство, возбуждение, дезориентация, нарушение зрения (диплопия или нечеткое зрение), сонливость и мышечная слабость, снижение скорости психических и двигательных реакций, тремор, антероградная амнезия, атаксия, головокружение, головная боль, каталепсия, астения, гипорефлексия, спутанность сознания; повышение или уменьшение либидо.
Психические нарушения: физическая и психическая зависимость, снижение эмоциональных реакций, депрессия, нарушения речи (в частности дизартрия), раздражительность, агрессивность, бред, приступы злости, ночные кошмары, галлюцинации (некоторые — сексуального характера), психозы, изменение поведения, склонность к самоубийству.
Нарушения со стороны ЖКТ: тошнота, ксеростомия или чрезмерное слюноотделение, отрыжка, икота, запор.
Изменения лабораторных показателей: повышение активности трансаминаз и ЩФ.
Нарушение со стороны мочевыделительной системы: недержание или задержка мочи (спастическая инурия).
Поражения кожи и подкожной клетчатки: кожная сыпь, зуд.
Нарушения со стороны кроветворной системы: лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, анемия, тромбоцитопения, желтуха.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

препарат применяют только в лечебных учреждениях, способных обеспечить, в случае необходимости, проведение неотложных реанимационных мер. Лицам пожилого возраста, пациентам с заболеваниями печени, органическими нарушениями ЦНС, с тяжелой сердечной и дыхательной недостаточностью необходимо снизить начальную дозу препарата в 2 раза, в/в введение таким больным проводить особенно осторожно, поскольку высокие дозы препарата могут вызывать сомноленцию и потерю сознания. Максимальная доза для пациентов с нарушением функции почек, а также находящимся на диализе длительное время, составляет 15 мг/сут.
Применение препарата во время беременности и детям в возрасте <2 лет возможно только при очень серьезных показаниях, когда полученная польза превышает потенциальный риск. При назначении Реланиума роженице для оказания помощи во время родов рекомендованные дозы могут вызывать у новорожденных быстротечную мышечную гипотонию, при эклампсии — гипотермию, нарушение дыхания и сердечного ритма.
При лечении эпилептического статуса необходимо учитывать возможность возобновления судорог. С особой осторожностью назначать Реланиум пациентам, которые длительное время принимали антигипертензивные препараты центрального действия, блокаторы β-адренорецепторов, антикоагулянты, сердечные гликозиды.
Реланиум может снижать скорость двигательных и психических реакций, поэтому в период лечения препаратом не следует управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.
Не допускается смешивания в одном шприце или капельнице р-ра Реланиума с другими препаратами в связи с возможностью его адсорбции на стенках, необходимо избегать попадания препарата в артерию и экстравазальное пространство.
Применение в период беременности и кормления грудью.
Исследования, касающиеся безопасности применения лекарственного средства беременными, не проводили. В исследованиях на животных не доказана безопасность лечения препаратом. Не рекомендуется применение Диазепама беременным, особенно в I и III триместр. Применение препарата возможно, если польза для матери превышает потенциальный риск для плода.
Не назначать препарат женщинам репродуктивного возраста при планировании беременности или отменить его, если беременность уже наступила.
Доказано, что применение в высоких дозах или длительное применение невысоких доз бензодиазепинов в III триместр беременности или во время родов вызывает нарушение сердечного ритма плода, АГ, нарушение сосания, снижение температуры тела и умеренное угнетение дыхания у новорожденных. Необходимо помнить, что у новорожденных, особенно у недоношенных, ферментная система, принимающая участие в метаболизме препарата, недостаточно развита. Кроме этого, у новорожденных, матери которых длительное время принимали бензодиазепины, особенно в III триместр, могут развиться физическая зависимость и появиться симптомы отмены после рождения.
Диазепам экскретируется в грудное молоко, поэтому не следует принимать его в период кормления грудью.
Дети
Во время применения бензодиазепинов, особенно при лечении детей и лиц пожилого возраста, возможны парадоксальные реакции: двигательное беспокойство, возбуждение, раздражительность, агрессивность, бред, приступы агрессии, ночные кошмары, галлюцинации, психозы и другие нарушения поведения. В случае появления этих симптомов применение препарата прекратить.
Препарат содержит бензиловий спирт, не следует применять его у новорожденных и недоношенных детей.
В ампуле диазепама содержится 30 мг бензилового спирта, который может вызвать отравление и псевдоанафилактические реакции у грудных детей и детей в возрасте <3 лет.
1 мл препарата содержит 100 мг этанола, поэтому необходимо это учитывать при назначении препарата детям.
Препарат содержит натрия бензоат, что повышает риск возникновения желтухи у грудных детей.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами.
Во время лечения препаратом не следует управлять транспортными средствами и работать с потенциально опасными механизмами, выполнять работу, нуждающуюся в особом внимании и быстрой реакции. Заторможенность, амнезия, нарушение концентрации внимания и слабость мышц отрицательно влияют на способность управлять транспортными средствами и обслуживать механическое оборудование (на протяжении 24 ч после введения препарата).
Особые меры безопасности.
Обычно не следует применять парентерально препарат для пациентов с органическими изменениями головного мозга (особенно при артериосклерозе сосудов) или с хронической дыхательной недостаточностью.
Однако при неотложных состояниях или в случае стационарного лечения препарат можно применять парентерально в низких дозах.
В/в введение препарата необходимо проводить медленно.
При лечении пациентов с хронической дыхательной недостаточностью и хроническими болезнями печени применять препарат в сниженных дозах.
Пациентам с дисфункцией почек нет необходимости в снижении дозы препарата, поскольку T_½ диазепама при этом не меняется.
Во время лечения тривожно-фобичных или тревожно-депрессивных состояний не рекомендуется применять диазепам в качестве монотерапии, учитывая возможные попытки самоубийства.
Через несколько часов после применения препарата может возникать амнезия. С целью снижения риска амнезии больным необходимо обеспечить условия для беспрерывного сна 7–8 ч.
Во время терапии бензодиазепинами может развиться зависимость. Высок риск возникновения наркомании у пациентов, которые лечились длительное время и (или) применяли высокие дозы, особенно у больных, предрасположенных к злоупотреблению спиртными напитками или лекарственными средствами. После возникновения физической зависимости от бензодиазепинов прекращение применения препарата может привести к синдрому отмены: головная и мышечная боль, фобии, напряжение, двигательное беспокойство, спутанность сознания и раздражительность. В некоторых случаях могут появиться потеря ощущения реальности или потеря сознания, парестезии, светобоязнь, гиперчувствительность к звукам и прикосновениям, галлюцинации или судороги.
При длительном в/в применении препарата не следует внезапно прекращать лечение, а необходимо постепенно снижать дозу.
Особенно осторожно применять в/в введение Диазепама у лиц пожилого возраста с тяжелыми состояниями и пациентов с сердечной или дыхательной недостаточностью, учитывая возможность появления апноэ и (или) остановки сердца. Одновременное применение диазепама с барбитуратами, алкоголем или другими веществами с депрессивным действием на ЦНС, повышается риск циркуляторной депрессии или угнетения дыхательного центра до возникновения апноэ. В таких случаях необходимо наличие набора для реанимации, включая оборудование для искусственной вентиляции легких.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

при одновременном применении Реланиума с нейролептиками, антидепрессантами, седативными, снотворными, анальгетиками, анестезирующими средствами, наркотическими анальгетиками и алкоголем возможно усиление угнетения влияния на ЦНС.
Реланиум потенцирует действие гипотензивных средств.
Одновременный прием циметидина, омепразола, пероральных контрацептивов и противотуберкулезных средств снижает скорость биотрансформации диазепама, что повышает его концентрацию в крови и увеличивает T_½.
Теофиллин, рифампицин, карбамазепин, кофеин уменьшают выраженность действия Реланиума.
При одновременном применении с наркотическими анальгетиками может усиливаться эйфория, которая ускоряет возникновение психической зависимости.
При одновременном применении лекарственных средств депрессивного действия на ЦНС и введенного в/в диазепама могут отмечать тяжелое угнетение дыхательного центра и нарушения сердечно-сосудистой системы. Лицам пожилого возраста необходим строгий, особый контроль.
Во время в/в введения Реланиума сочетанно с наркотическими анальгетиками, например, в стоматологии, диазепам следует вводить в последнюю очередь в индивидуально подобранной для пациента эффективной дозе.
При одновременном применении препарата с антиэпилептическими средствами побочные действия и токсичность усиливаются, особенно при применении лекарственных средств группы гидантоинов или барбитуратов и препаратов сложного состава, содержащих эти вещества. Поэтому необходимо осторожно подбирать дозу в начале лечения.
Лекарственные средства, подавляющие функцию печени (например циметидин, флуоксетин и омепразол) снижают клиренс бензодиазепинов, и выраженность действия бензодиазепинов увеличивается.
Лекарственные средства, стимулирующие функцию печени (например рифампицин) повышают клиренс бензодиазепинов, и выраженность действия бензодиазепинов уменьшается.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы передозировки: резкая заторможенность, чрезмерная сонливость, глубокий продолжительный сон, парадоксальное возбуждение, нарушение координации движений, дизартрия, нарушение зрения (нистагм), выраженное снижение АД, брадикардия, угнетение сердечной деятельности, угнетение дыхания, ригидность или клоническое подергивание мышц конечностей, тремор, угнетение рефлексов, арефлексия, сниженная реакция на болевые раздражения, кратковременное нарушение сознания, переходящее в кому, в очень редких случаях возможен летальный исход.
Лечение: симптоматическое. Форсированный диурез, гемодиализ, гемоперфузия неэффективны.
Специфический антидот флумазенил (в/в) — конкурентный антагонист бензодиазепиновых рецепторов.
Пациенты, нуждающиеся в антидотной терапии, подлежат тщательному мониторингу в стационарных условиях. Необходимо осторожно применять флумазенил у больных эпилепсией, которые лечатся препаратами группы бензодиазепинов. В случае появления психотропного возбуждения не следует применять барбитураты.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

в защищенном от света месте при комнатной температуре не выше 25 °С. Не замораживать!