Рифампіцин - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

РИФАМПІЦИН

(RIFAMPICIN)

Склад:

діюча речовина: rifampicin;

1 капсула містить рифампіцину 150 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, олія мінеральна, магнію стеарат, натрію лаурилсульфат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний;

желатинова   капсула   містить:  титану діоксид (Е 171),  понсо 4R  (Е 124),  жовтий захід  FCF (Е 110).

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули розміром «2» з кришечкою та корпусом оранжевого кольору, з написом «R-cin» на корпусі та кришечці;

вміст капсул – порошок або пресована маса цегляно-червоного або червоно-коричневого кольору.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Антибіотики. Код АТХ J04A В02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії групи рифампіцинів. Чинить бактеріостатичну, а у високих концентраціях – бактерицидну дію. Високоактивний відносно мікобактерій туберкульозу, він також є протитуберкульозним препаратом І ряду. Високоактивний відносно грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, у тому числі множинно стійких; стрептококів, палички сибірки, клостридій), а також відносно деяких грамнегативних мікроорганізмів. Діє на збудників бруцельозу, хвороби легіонерів, висипного тифу, лепри, трахоми. Стійкість до препарату розвивається швидко.

Фармакокінетика.

Рифампіцин добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в сироватці крові досягається через 2-4 години після прийому натще дози 10 мг/кг маси тіла і становить близько 10 мг/мл. При прийомі під час їди абсорбція зменшується. На терапевтичному рівні концентрація препарату утримується протягом 8-12 годин, відносно високочутливих збудників – протягом 24 годин. Зв’язування з білками плазми крові становить 80 %. Добре проникає у тканини та рідини організму і проявляється у терапевтичних дозах у плевральному ексудаті, мокротинні, кістковій тканині, спинномозковій рідині. Рифампіцин метаболізується у печінці з утворенням фармакологічно активного метаболіту. З організму виводиться з жовчю та сечею. Період напіввиведення залежить від дози та тривалості прийому препарату і становить від 3 годин (600 мг) до 5,1 години (900 мг).

Клінічні характеристики.

Показання.

У комплексній терапії:

• туберкульозу різної локалізації, туберкульозного менінгіту, а також атипових мікобактеріозів;

• інфекційно-запальних захворювань нетуберкульозної природи, спричинених чутливими  до препарату забрудниками (у тому числі тяжких форм стафілококової інфекції, лепри, легіонельозу, бруцельозу);

• безсимптомного носійства N. meningitides для елімінації менінгококів з носоглотки і профілактики менінгококового менінгіту.

Протипоказання.

Гіперчутливість до рифампіцину, інших ріфаміцинів або до інших компонентів препарату; тяжкі порушення функцій печінки та нирок; жовтяниця (у тому числі механічна); нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит; тяжка легенево-серцева недостатність; одночасне застосування саквінавіру/ритонавіру; лікування безсимтомних форм менінгококової інфекції та менінгіту внаслідок можливості швидкого розвитку стійкості збудника захворювання.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Рифампіцин є потужним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р₄₅₀), та може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Сумісне застосування рифампіцину з препаратами, які також метаболізуються цією ферментною системою, може прискорити метаболізм і зменшити активність цих препаратів, тому підтримка їх оптимальної терапевтичної концентрації в крові потребує зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину та після його відміни.

Рифампіцин прискорює метаболізм:

• антиаритмічних препаратів (наприклад дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід);

• бета-блокаторів (наприклад бісопролол, пропранолол);

• блокаторів кальцієвих каналів (наприклад дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нисолпідин);

• серцевих глікозидів (дигітоксин, дигоксин);

• протиепілептичних, протисудомних препаратів (наприклад фенітоїн, карбамазепін);

• психотропних препаратів – антипсихотичних засобів (наприклад галоперидол, арипіпразол), трициклічних антидепресантів (наприклад амітриптилін, нортриптилін), анксіолітиків і снодійних засобів (наприклад діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем), барбітуратів;

• антитромботичних засобів (антагоністів вітаміну К), непрямих антикоагулянтів; рекомендується контролювати протромбіновий час щодня або так часто, як це необхідно для визначення необхідної дози антикоагулянту;

• протигрибкових препаратів (наприклад тербінафін, флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол);

• противірусних препаратів (наприклад саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін);

• антибактеріальних препаратів (наприклад хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин);

• глюкокортикостероїдів (для системного застосування);

• антиестрогенів (наприклад тамоксифен, тореміфен, гестринон), системних гормональних контрацептивів, естрогенів, гестагенів; пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином;

• тиреоїдних гормонів (наприклад левотироксин);

• клофібрату;

• пероральних протидіабетичних засобів (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад хлорпропамід, толбутамід, тіазолідиндіони);

• імуносупресивних препаратів (наприклад циклоспорин, сиролімус, такролімус);

• цитостатиків (наприклад іматиніб, ерлотиніб, іринотекан);

• лозартану;

• метадону, наркотичних аналгетиків;

• празиквантелу;

• хініну;

• рилузолу;

• селективних антагоністів 5-НТЗ рецепторів (наприклад ондансетрон);

• статинів, що метаболізуються CYP ЗА4 (наприклад симвастатин);

• теофіліну;

• сечогінних засобів (наприклад еплеренон).

Інші взаємодії.

При сумісному застосуванні рифампіцину з:

• атоваквоном – знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіцину в сироватці крові;

• кетоконазолом – знижуються концентрації в сироватці крові обох препаратів;

• еналаприлом – знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу. Залежно від клінічного стану можлива корекція дози еналаприлу;

• антацидами – можливе зниження абсорбції рифампіцину. Рифампіцин слід приймати щонайменше за 1 годину до прийому антацидів;

• пробенецидом і ко-тримоксазолом – збільшення в крові рівня рифампіцину;

• саквінавіром/ритонавіром – збільшується ризик гепатотоксичності. Така комбінація протипоказана;

• сульфасалазином – знижується плазмова концентрація сульфапіридину, що може бути результатом порушення бактеріальної флори кишечнику, відповідальної за перетворення сульфасалазину у сульфапіридин та мезаламін;

• галотаном, ізоніазидом – збільшується ризик гепатотоксичності. Одночасного застосування рифампіцину і галотану слід уникати. Пацієнтам, які отримують рифампіцин та ізоніазид, слід ретельно стежити за функцією печінки;

• піразинамідом –  повідомлялося про тяжкі ушкодження печінки, у тому числі з летальними наслідками, у пацієнтів, які отримували протягом 2 місяців щоденно рифампіцин і піразинамід; така комбінація можлива тільки при ретельному моніторингу та якщо потенційна користь переважає ризик гепатотоксичності і летальності;

• клозапіном, флекаїнідом – збільшується токсична дія на кістковий мозок;

• препаратами парааміносаліцилової кислоти, що містять бентоніт (алюмінію гідросилікат) – для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом має бути не менше 4 годин;

• ципрофлоксацином, кларитроміцином – можливе підвищення концентрації рифампіцину в крові; повідомлялося про випадки люпусподібного синдрому при одночасному прийомі з рифампіцином.

Лабораторні та діагностичні тести.

У період лікування рифампіцином не слід застосовувати бромсульфалеїновий тест, оскільки рифампіцин змінює параметри виведення бромсульфалеїну, що може призвести до помилкових уявлень про порушення цього показника. Не слід також застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти і вітаміну В₁₂ у сироватці крові.

Можлива перехресна реактивність та хибно-позитивні результати при проведенні скринінг-тестів на опіати, які проводять з використанням KIMS-методу, методом кількісного імунологічного аналізу; рекомендується застосування контрольних тестів (наприклад газова хроматографія/мас- спектрометрія).

Особливості застосування.

Монотерапія туберкульозу рифампіцином часто супроводжується розвитком стійкості збудника до антибіотика, тому його слід поєднувати з іншими протитуберкульозними засобами. При лікуванні нетуберкульозних інфекцій можливий швидкий розвиток резистентності мікроорганізмів; цей процес можна попередити, якщо комбінувати рифампіцин з іншими хіміотерапевтичними засобами. У випадку рецидиву не рекомендується призначати препарат без попередніх бактеріологічних тестів. При лікуванні неспецифічних легеневих уражень з підозрою на туберкульоз не слід призначати препарат до встановлення остаточного діагнозу.

При гонореї рифампіцин, на відміну від пеніциліну, не маскує сифіліс у разі змішаної інфекції,

сироваткові тести на сифіліс залишаються позитивними.

При застосуванні рифампіцину необхідно контролювати функцію нирок.

При тривалому застосуванні показаний систематичний щомісячний контроль функцій печінки і показників периферичної крові.

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам літнього віку через можливість вікових змін функцій печінки.

Пацієнтам з порушеннями функцій печінки помірного та середнього ступеня тяжкості можна приймати рифампіцин тільки у крайньому випадку і під постійним медичним контролем. У таких пацієнтів проводити контроль необхідно щотижня протягом перших двох тижнів і потім кожні    2 тижні протягом ще 6 тижнів. У разі проявів гепатотоксичності препарат слід відмінити.

При вживанні алкоголю у період лікування також зростає ризик гепатотоксичності.

У деяких пацієнтів можливе підвищення білірубіну у перші дні лікування рифампіцином. Рифампіцин спричиняє індукцію ферментів, які прискорюють метаболізм ендогенних субстратів, таких як гормони надниркових залоз, тиреоїдних гормонів і вітаміну D.

У разі розвитку грипоподібного синдрому, неускладненого тромбоцитопенією, гемолітичною анемією, бронхоспазмом, задишкою, шоком і нирковою недостатністю, у хворих, які лікуються препаратом за інтермітуючою схемою, слід розглянути можливість переходу на щоденне застосування. У цих випадках дозу збільшувати повільно: у перший день призначати 150 мг, а потрібної терапевтичної дози досягають за 3-4 дні.

Якщо відзначені вказані вище тяжкі ускладнення, рифампіцин слід відмінити.

Під час лікування рифампіцином жінкам репродуктивного віку слід застосовувати надійні методи контрацепції (пероральні гормональні контрацептиви і додаткові негормональні методи контрацепції).

З обережністю призначати виснаженим хворим; пацієнтам, які зловживають алкоголем; при порфірії. Під час лікування рифампіцином шкіра, мокротиння, піт, кал, слізна рідина, сеча набувають оранжево-червоного кольору. Може стійко забарвлювати м'які контактні лінзи.

Препарат містить допоміжні речовини – лактозу та крохмаль кукурудзяний, тому пацієнтам  з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази,  синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції, а також з підвищеною чутливістю або непереносимістю глютену не можна застосовувати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності препарат протипоказаний.

Застосування у період вагітності можливе у виняткових випадках за життєвими показаннями, якщо очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода. Прийом рифампіцину в останні тижні вагітності підвищує ризик розвитку кровотеч у новонароджених та матерів у післяпологовому періоді.

Рифампіцин проникає у грудне молоко. При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час лікування рифампіцином можливе виникнення порушення координації рухів, порушення зору, тому слід утримуватися на цей період від керування автотранспортом і складними механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Рифампіцин застосовувати внутрішньо за 30 хвилин до або через 2 години після прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю води.

Туберкульоз: дорослим призначати у дозі 8-12 мг/кг маси тіла на добу. Пацієнтам з масою тіла менше 50 кг –  450 мг/добу, 50 кг та більше – 600 мг/добу. Дітям віком від 6 років призначати у дозі 10- 20 мг/кг маси тіла на добу; максимальна добова доза не має перевищувати 600 мг.

Тривалість протитуберкульозної терапії індивідуальна, зумовлена терапевтичним ефектом та може становити 1 рік і більше. Щоб уникнути розвитку стійкості мікобактерій до рифампіцину, препарат слід призначати, як правило, разом з іншими протитуберкульозними препаратами І та II ряду у їхніх звичайних дозах.

Інфекційно-запальні захворювання нетуберкульозної природи, спричинені чутливими до препарату збудниками – бруцельоз, легіонельоз, тяжкі форми стафілококової інфекції (разом з іншим відповідним антибіотиком для запобігання появи резистентних штамів): дорослим призначати у дозі 900-1200 мг на добу за 2-3 прийоми, максимальна добова доза – 1200 мг. Після зникнення симптомів захворювання препарат слід приймати ще протягом 2-3 днів.

Лепра: препарат (у комплексі з імуностимулюючими засобами) призначати внутрішньо у дозі  600  мг  на  добу  за 1-2 прийоми протягом 3-6 місяців (можливі повторні курси з інтервалом в

1 місяць). За іншою схемою (на тлі комбінованої протилепрозної терапії) препарат призначати у добовій дозі 450 мг, розподіленій на 3 прийоми протягом 2-3 тижнів з інтервалом 2-3 місяці протягом 1-2 років.

Носійство N. meningitidis: рифампіцин призначати протягом 4 діб. Добова доза для дорослих – 600 мг; для дітей – 10-12 мг/кг маси тіла.

Порушення функцій печінки: добова доза не має перевищувати 8 мг/кг для пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Застосування пацієнтам літнього віку: у пацієнтів літнього віку ниркова екскреція рифампіцину зменшується пропорційно до зменшення фізіологічної функції нирок, у зв’язку з чим компенсаторно збільшується печінкова екскреція препарату. Слід проявляти обережність при призначенні рифампіцину пацієнтам цього віку, особливо якщо є ознаки порушення функції печінки.

Діти.

Препарат у даній лікарській формі дітям віком до 6 років не застосовувати.

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, діарея, біль у ділянці живота, підвищена стомлюваність, сонливість, збільшення печінки, жовтяниця, підвищення рівня білірубіну і печінкових трансаміназ у плазмі крові; забарвлення у коричнево-червоний або оранжевий колір шкіри, слизової оболонки порожнини рота, склер, сечі, слини, поту, слизу і фекалій пропорційно до прийнятої дози препарату, алергічні реакції, підвищення температури тіла, задишка, гарячка, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, ниркова недостатність, набряк у ділянці очей або обличчя, свербіж, сплутаність свідомості, набряк легень, судоми або посилення проявів інших побічних реакцій.

Лікування: відміна препарату. Симптоматична терапія. У тяжких випадках – форсований діурез. Специфічного антидоту немає.

Побічні реакції.

3 боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, зниження апетиту, анорексія, ерозивний гастрит, псевдомембранозний коліт, відчуття дискомфорту.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових трансаміназ у сироватці крові, гіпербілірубінемія, гепатит, дискомфорт у правому підребер’ї.

З боку шкіри: припливи, свербіж, висипання, кропив’янка, екзантема, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдна (пухирчаста) реакція, мультиформна еритема, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла і васкуліт.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілактичний шок, анафілаксію.

Інші: артралгія, гарячка, герпес, сльозотеча.

З боку системи крові: лейкопенія, нейтропенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія з/без пурпури (частіше при інтермітуючій терапії), еозинофілія; агранулоцитоз, синдром внутрішньосудинної коагуляції. При перших проявах пурпури терапію рифампіцином слід припинити, оскільки були повідомлення про церебральні крововиливи та летальні наслідки при продовженні або поновленні терапії рифампіцином після розвитку пурпури.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, порушення зору/зниження гостроти зору, порушення координації рухів, атаксія, дезорієнтація, психози.

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу, недостатність надниркових залоз у хворих із порушенням функції надниркових залоз.

З боку сечовидільної системи: нефронекроз, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність (оборотна), гіперурикемія.

Інші: забарвлення в оранжево-червоний колір сечі, калу, слини, мокротиння, поту, слизу, може стійко забарвлювати м’які контактні лінзи, індукція порфірії, міастенія, міопатія, загострення подагри, задишка і свистяче дихання, крововиливи у мозок, зниження артеріального тиску.

При нерегулярному прийомі або при відновленні лікування після перерви можливі грипоподібні симптоми (головний біль, запаморочення, епізоди гарячки, озноб, артралгія).

За рахунок вмісту допоміжних речовин можливий розвиток алергічних реакцій, у тому числі відстрочених.

Термін придатності.

3 роки з дати виготовлення «in bulk».

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 1000 капсул у пластикових банках.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ТОВ «ЛЮМ’ЄР ФАРМА», Україна (виробництво з пакування in bulk фірми-виробника Люпін Лімітед, Індія).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 04073, м. Київ, пр-т Московський, 13.

Рифампииин является антибиотиком широкого спектра действия. Он активен в отношении микобактерий туберкулеза и лепры, действует на грамположительные (особенно стафилококки) и грамотрицательные (менингококки, гонококки) кокки, менее активен в отношении грамотрицательных бактерий.
Рифампииин хорошо всасывается из желудочно-кишечного тракта. Максимальная концентрация в крови достигается через 2-2'/2 ч после приема внутрь.
При внутривенном капельном введении максимальная концентрация рифампицина наблюдается к концу инфузии (вливания). На терапевтическом уровне концентрация препарата при приема внутрь и внутривенном введении поддерживается в течение 8-12 ч, в отношении высокочувствительных возбудителей - в течение 24 ч. Рифампицин хорошо проникает в ткани и жидкости организма и обнаруживается в терапевтических концентрациях в плевральном экссудате (накапливающейся между оболочками, окружающими легкие, богатой белком жидкости), мокроте, содержимом каверн (полостей в легких, образовавшихся вследствие омертвения ткани), костной ткани. Наибольшая концентрация препарата создается в тканях печени и почек. Из организма выводится с желчью и мочой.
Устойчивость к рифампицину развивается быстро. Перекрестной устойчивости с другими антибиотиками не наблюдается (за исключением рифамииина).

Показания к применению:
Основным показанием к применению является туберкулез легких и других органов.
Кроме того, препарат применяют при различных формах лепры и воспалительных заболеваниях легких и дыхательных путей: бронхите (воспалении бронхов), пневмонии (воспалении легких), - вызываемых полирезистентными (устойчивыми к большинству антибиотиков) стафилококками; при остеомиелите (воспалении костного мозга и прилегающей костной ткани); инфекциях моче- и желчевыводяших путей; острой гонорее и других заболеваниях, вызванных чувствительными к рифампицину возбудителями.
В связи с быстрым развитием устойчивости микроорганизмов рифампицин назначают при нетуберкулезных заболеваниях только в тех случаях, если неэффективны другие антибиотики.
Рифампицин оказывает вируЛоцидное (сопровождающееся полной или частичной потерей биологической активности вируса) действие на вирус бешенства, подавляет развитие рабического энцефалита (воспаления головного мозга, вызываемого вирусом бешенства); в связи с этим его используют для комплексного лечения бешенства в инкубационном периоде (периоде между моментом заражения и появлением первых признаков заболевания).

Способ применения:
Рифампииин принимают внутрь натощак (за '/2-1 ч до еды) или вовдят внутривенно капельно (только взрослым).
Для приготовления раствора разводят 0,15 г рифампицина в 2,5 мл стерильной воды для инъекций, энергично встряхивают ампулы с порошком до полного растворения, полученный раствор разводят в 125 мл 5% раствора глюкозы. Вводят со скоростью 60-80 капель в минуту.
При лечении туберкулеза средняя суточная доза для взрослых внутрь 0,45 г 1 раз в день. У больных (особенно в преиод обострения) с массой тела выше 50 кг суточная доза может быть увеличена до 0,6 г. Средняя суточная доза для детей старше 3 лет - 10 мг/кг (но не более 0,45 г в сутки) 1 раз в день. При плохой переносимости рифампицина суточная доза может быть разделена на 2 приема.
Внутривенное введение рифампицина рекомендуется при остропрогрессируюших и распространенных формах деструктивного туберкулеза легких (туберкулеза легких, протекающего с нарушением структуры легочной ткани), тяжелых гнойно-септических процессах (микробном заражении крови с последующим образованием гнойников в тканях), когда необходимо быстро создать высокую концентрацию препарата в крови и если прием препарата внутрь затруднен или плохо переносится больным.
При внутривенном введении суточная доза для взрослых составляет 0,45 г, при тяжелых быстро прогрессирующих (развивающихся) формах - 0,6 г и вводится в 1 прием. Препарат внутривенно вводят в течение 1 мес. и более с последующим переходом на прием внутрь в зависимости от переносимости препарата. Общая продолжительность применения рифампицина при туберкулезе определяется эффективностью лечения и может достигать 1 года.
При лечении туберкулеза рифампицином (внутривенно) у больных с сахарным диабетом рекомендуется на каждые 4-5 г глюкозы (растворителя) вводить 2 ЕД инсулина.
Монотерапия (лечение одним препаратом) туберкулеза рифампицином часто сопровождается развитием устойчивости возбудителя к антибиотику, поэтому его следует сочетать с другими противотуберкулезными средствами (стрептомицин, изониазид. этамбутол и др., 770, 781), к которым сохранена чувствительность микобактерий туберкулеза (возбудителей туберкулеза). . При лепре применяют рифампицин по следующим схемам: а) суточная дозу 0,3-0,45 г вводят в 1 прием: при плохой переносимости - в 2 приема. Длительность лечения 3-6 мес., курсы повторяют с интервалом 1 мес.; б) на фоне комбинированной терапии назначают суточную дозу 0,45 г в 2-3 приема в течение 2-3 нед. с интервалом 2-3 мес. в течение 1 года - 2 лет или в той же дозе 2-3 раза в 1 нед. в течение 6 мес.
Лечение проводят комплексно с иммуностимулирующими (повышающими защитные силы организма) средствами.
При инфекциях нетуберкулезной природы взрослые принимают рифампицин внутрь по 0,45-0,9 г в сутки, а дети - по 8-10 мг/кг в 2-3 приема. Внутривенно вводят взрослым в суточной дозе 0,3-0,9 г (2-3 введения). Вводят в течение 7-10 дней. Как только появляется возможность, переходят на прием препарата внутрь.
При острой гонорее назначают внутрь в дозе 0,9 г в сутки однократно или в течение 1-2 дней.
Для профилактики бешенства взрослым дают внутрь по 0,45-0,6 г в сутки; при тяжелых повреждениях (укус в лицо, голову, кисти рук) - по 0,9 г в сутки; детям до 12 лет - по 8-10 мг/кг. Суточную дозу делят на 2-3 приема. Длительность применения - 5-7 дней. Лечение проводят одновременно с активной иммунизацией (прививками).

Побочные действия:
Лечение рифампицином должно проводиться под тщательным врачебным наблюдением. Возможны аллергические реакции (разной степени тяжести), хотя наблюдаются они относительно редко; кроме того, диспепсические явления (расстройства пищеварения), дисфункция (нарушение функции) печени и поджелудочной железы. При длительном приеме препарата необходимо периодически исследовать функцию печени и проводить анализы крови (в связи с возможностью развития лейкопении /снижения уровня лейкоцитов в крови/).
При быстром внутривенном введении может снизиться артериальное давление, а при длительном введении - развиться флебит (воспаление вены).
Препарат уменьшает активность непрямых антикоагулянтов (средств, тормозящих свертывание крови), пероральных гипогликемических средств (принимаемых через рот лекарственных средств, понижающих уровень сахара в крови), препаратов наперстянки. При одновременном приеме антикоагулянтов и рифампицина при отмене последнего доза антикоагулянтов должна быть уменьшена.
Препарат имеет яркий коричнево-красный цвет. Он окрашивает (особенно в начале лечения) мочу, мокроту, слезную жидкость в оранжево-красноватый цвет.

Противопоказания:
Рифампицин противопоказан детям грудного возраста, беременным, при желтухе, заболеваниях почек со снижением выделительной функции, гепатите (воспалении ткани печени) и повышенной чувствительности к препарату. Внутривенное введение противопоказано при легочно-сердечной недостаточности (недостаточном снабжении тканей организма кислородом вследствие заболевания сердца и легких) и флебите.

Форма выпуска:
В капсулах по 0,05 и 0,15 г в упаковке по 10-20 или 30 капсул; в ампулах по 0,15 г в виде пористой массы в упаковке по 10 ампул.

Условия хранения:
Список Б. В сухом, защищенном от света месте при комнатной температуре.

Синонимы:
Бенемецин, Рифадин, Рифамор, Рифалдазин, Рифалдин, Рифампин, Рифолдин, Рифорал, Римактан, Рипамизин, Тубоцин.

Внимание!
Перед применением препарата Рифампицин вы должны проконсультироваться с врачом. Данная инструкция приведена в свободном переводе и предназначена исключительно для ознакомления. Для получения более полной информации просим обращаться к аннотации производителя.