Скоприл плюс - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

СКОПРИЛ плюс^®

(SKOPRYL plus^®)

Склад:

діючі речовини: лізиноприл (lisinopril) + гідрохлоротіазид (hydrochlorothiazide);

1 таблетка містить лізиноприлу 20 мг (у вигляді лізиноприлу дигідрату 21,780 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), магнію стеарат, кальцію гідрофосфат безводний, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, повідон, заліза оксид коричневий 75 (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі таблетки кремовато-фіолетового кольору, з рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ і діуретики. Лізиноприл і діуретики. Код АТХ C09B A03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, пригнічує утворення ангіотензину II, спричиняє  вазодилатацію та зниження АТ. Незважаючи на те, що лізиноприл є антигіпертензивним препаратом, навіть у пацієнтів із артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом призводить до вираженішего зниження АТ.

Лізиноприл знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик, що володіє антигіпертензивними властивостями. Застосування гідрохлоротіазиду в монотерапії призводить до збільшення секреції реніну.

Фармакокінетика.

Лізиноприл повільно і не повністю абсорбується після застосування внутрішньо. Присутність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію. Повне виведення препарату відбувається повільніше у пацієнтів літнього віку.

Час досягнення максимальної концентрації (C_max) лізиноприлу після застосування досягається впродовж 6-8 годин.

Об'єм всмоктування лізиноприлу становить близько 25 %.

Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові.

У пацієнтів з нирковою недостатністю розподіл лізиноприлу аналогічний, як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, при рівні клубочкової фільтрації 30 мл/хв. або нижче.

Лізиноприл проникає через гематоенцефалічний бар'єр у незначній мірі.

Лізиноприл не піддається значному метаболізму і виводиться в основному нирками в незміненому стані. Немає даних про проникнення лізиноприлу в грудне молоко. При повторному дозуванні період напіввиведення лізиноприлу становить приблизно 12 годин.

Гідрохлоротіазид. Швидко абсорбується після застосування внутрішньо. Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми крові. Розподіл гідрохлоротіазиду істотним чином обмежений в організмі, позаклітинній рідині і нирках. Проникає через плацентарний бар'єр, але не через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид практично не метаболізується. Згідно спостережень за рівнем гідрохлоротіазиду в плазмі крові впродовж 24 годин було відмічено, що його період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 години.  

Не менше 61 % застосованної дози гідрохлоротіазиду виводиться нирками у незміненому стані впродовж 24 годин. Він проникає крізь плаценту та екскретується у грудне молоко.

Клінічні характеристики.

Показання.

М’яка та помірна артеріальна гіпертензія, яка потребує комбінованої терапії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючих речовин, компонентів препарату, інших інгібіторів АПФ і похідних сульфонаміду.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений попереднім застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Анурія, аортальний стеноз або гіперкаліємія.

Стеноз мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.

Сімптомна гіперурикемія (подагра).

Кардіогенний шок.

Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69).

Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

Одночасне призначення з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом.

Первинний гіперальдостеронізм.

Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв.) та печінки.

Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. разділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Період годування груддю.

Дитячий вік.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Подвійна блокада ренін- ангіотензин -альдостеронової системи. Подвійна блокада ренін- ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або прямими інгібіторами реніна (наприклад, аліскіреном) асоційована з підвищеним ризиком гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушенням функції (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією цими лікарськими засобами. Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і електролітний баланс у хворих, що одержують лізиноприл і інші лікарські засоби, які впливають на РААС. Не застосовувати одночасно аліскірен і лізиноприл пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати вживання аліскірена і лізиноприла пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв./1,73м²).

Препарати літію. При одночасному вживанні літію з інгібіторами АПФ повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові і токсичності. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати і інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність вживання даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно контролювати.

Добавки калію. Виведення калію з організму на тлі застосування тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприла. Вживання добавок калію, калійзберігаючих засобів або замінників солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок або цукровим діабетом, може призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. При одночасному застосуванні препарату Скоприл плюс^®  з вищезгаданими речовинами необхідне обережне застосування та регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Лікарські засоби, що спричиняють тахікардію за типом пірует. У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії одночасне вживання гідрохлоротіазиду і препаратів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу пірует, у тому числі деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби і інші препарати, слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид застосувати одночасно з препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

• антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

• інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Трициклічні антидепресанти, антипсихотики, анестетики. Комбінація з інгібіторами АПФ може спричинити постуральну гіпотензію, а також посилити виведення електролітів, зокрема калію, і у такий спосіб посилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Барбітурати або наркотики. Можуть спричинити посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)/ протиревматичні препарати. Тривале вживання НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) може зменшувати гіпотензивну дію інгібітору АПФ. Одночасне вживання НПЗП і інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай зворотний. У окремих випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у хворих із порушеною функцією нирок, як це буває у людей літнього віку і у пацієнтів з дегідратацією.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення і артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Симпатоміметики. Можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ; для отримання бажаного ефекту пацієнтам слід перебувати під ретельним наглядом.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне вживання інших антигіпертензивних препаратів може підвищити гіпотензивну дію лізиноприлу-гідрохлоротіазиду. Одночасне вживання гліцерилтрінітрату і інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково понизити артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Препарат можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами і/або нітратами під наглядом лікаря.

Антидіабетичні препарати. Лізиноприл може знижувати стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, а гідрохлоротіазид може знижувати ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, що може призвести до ризику гіперглікемії через зниження рівня глюкози в крові.  Цілком ймовірно, що дане явище відбувається впродовж перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Одночасне вживання інгібіторів АПФ і алопуринолу підвищує ризик пошкодження нирок і може призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Амфотерицин B (парентеральний), карбеноксолон, глюкокортикоїди, адренокортикотроп-ний гормон або стимулюючі послаблюючі. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівень кальцію у сироватці крові внаслідок зниженого виведення.

Серцеві глікозиди. Токсичність наперстянки може збільшитися через гіпокаліємію, спричинену тіазидами.

Холестирамін і колестипол. Присутність аніонообмінних смол призводить до зниження абсорбції гідрохлоротіазиду. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв'язуються з гідрохлоротіазидом і знижують його абсорбцію із шлунково-кишкового тракту. Тому препарат Скоприл плюс^® слід застосовувати принаймні за 1 годину або через 4–6 годин після прийому цих лікарських засобів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Тіазиди можуть підвищити чутливість до тубокурарину.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з триметопримом збільшує ризик розвитку гіпокаліємії.

Соталол. Одночасне застосування з діуретиками може спричинити гіпокаліємію.

Циклоспорин. У  комбінації з інгібіторами АПФ збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.

Цитостатичні або імуносупресивні препарати або прокаїнамід. Можуть призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Пресорні аміни, наприклад, епінефрин (адреналін). Знижується реакція пресорних амінів, але це недостатньо для того, щоб виключити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь збільшує гіпотензивний ефект будь-якого антигіпертензивного препарату.

Антациди. Спричиняють зниження біодоступності інгібіторів АПФ.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Інші засоби. При одночасному застосуванні з індометацином знижується антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс^®. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, що викликають постуральну гіпотензію, також може посилитися антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс^®.

Особливості застосування.

Артеріальна симптоматична гіпотензія. У деяких пацієнтів при антигіпертензивній терапії можливі прояви симптоматичної гіпотензії. Рідко зустрічається у пацієнтів з м’якою артеріальною гіпертензією через присутність водно-електролітного дисбалансу (обезводнення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія або гіпокаліємія), попередньої сечогінної терапії, безсольової дієти, діалізу або діареї, блювання або у пацієнтів із важкою ренін-залежною гіпертензією. У даних пацієнтів потрібно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

Пацієнтам, що мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, на початку терапії і в період корекції дози слід знаходитися під ретельним спостереженням. Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску (АТ) може призвести до інфаркту міокарду або інсульту.

При артеріальній гіпотензії пацієнт має перебувати у положенні лежачи; у разі необхідності слід ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого лікування. Для подальшого відновлення ефективного об'єму крові і артеріального тиску (АТ) необхідне зниження дози або перехід на монотерапію однією з активних речовин препарату. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта. При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. впродовж більше 1 години) слід припинити лікування даним препаратом.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском, застосування  лізиноприлу може призвести до додаткового зниження артеріального тиску. Але даний ефект очікуваний і не є причиною відміни лікування. При виникненні симптоматичної гіпотензії може бути необхідне зниження дози або припинення лікування препаратом.

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією  вивідного тракту лівого шлуночка.

З обережністю призначати пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярним захворюванням, оскільки виражене зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярного інсульту.

Порушення функціи нирок. Тіазиди, можливо, можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями, також вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв. або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Скоприл плюс^®  не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв.), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функцій нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові и креатиніну сироватки крові, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів із нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз, під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, впродовж перших кількох тижнів терапії препаратом слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом, слід припинити застосування комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.

Стан після пересадки нирок. Оскільки даних про вживання препарату у хворих після пересадки нирок немає, не рекомендується його вживання у даної групи пацієнтів.

Пацієнти на гемодіалізі. Скоприл плюс^®  не рекомендується пацієнтам з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі. Часті випадки анафілактичних реакцій спостерігалися також у пацієнтів, що знаходяться на гемодіалізі із використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69), які одночасно застосовували інгібітори АПФ. Для лікування цієї групи пацієнтів  рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ЛПНЩ. У пацієнтів, що знаходяться на лікуванні інгібіторами АПФ під час процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) за допомогою декстран-сульфатної абсорбції, рідко проявлялись загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для уникнення цих реакцій перед кожною процедурою аферезу слід тимчасово припиняти застосування інгібіторів АПФ.

Захворювання печінки. З обережністю слід застосовувати тіазиди у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресивним захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового і електролітного балансу можуть викликати раптову печінкову кому. Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (інколи) летального результату. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, в яких на тлі прийому препарату розвинулася жовтяниця або відмічено виражене підвищення рівня печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Хірургічне втручання/загальна анестезія. У пацієнтів в ході проведення обширного хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидами може знизити толерантність до глюкози. Може знадобитися регулювання доз антидіабетичних засобів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть знизити виділення кальцію з сечі і спричинити нестійке та незначне підвищення сироваткового кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоїдизм. Тіазиди мають бути відмінені перед виконанням функціональних тестів  паращитовидної залози.

Збільшення рівня холестерину і тригліцеридів може бути пов'язане з тіазидною сечогінною терапією. Терапія тіазидними діуретиками може прискорити гіперурикемію і/або подагру у певних пацієнтів. Проте, лізиноприл може збільшити виведення сечової кислоти, і таким чином, може зменшити гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Водно-електролітний дисбаланс. У хворих, що приймають терапію діуретиками слідує через певні інтервали часу слід проводити визначення рівнів електролітів у плазмі крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид можуть призвести до порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). Застережливими ознаками водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, м'язові болі або судоми, м'язова втома, гіпотонія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота або блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не вимагає лікування. Тіазіди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, що отримували інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл, відзначалося підвищення вмісту калію у плазмі крові. Група ризику з розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто застосовує одночасно калійзберігаючі діуретики, вживає харчові добавки з калієм або замінники солі, що містять калій, і тих пацієнтів, які застосовують інші лікарські засоби, здатні спричинити підвищення калію у плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів вважається за необхідне, рекомендується регулярний контроль калію у плазмі крові.

Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом, що застосовують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, впродовж перших тижнів лікування інгібіторами АПФ слід контролювати концентрації глюкози в крові.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Ангіоневротичний набряк обличчя, верхніх і нижніх кінцівок, губ, язика, надгортанника і/або гортані зустрічалися рідко у пацієнтів, що застосовували інгібітори АПФ, включаючи і лізиноприл. Це може статися у будь-який час, у таких випадках застосування препарату Скоприл плюс^®  слід терміново припинити і призначити відповідний контроль до повного зникнення симптомів.

Навіть у тих випадках, коли має місце лише набряк язика без розвитку порушення дихання, може знадобитися тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. Коли настає ураження язика, надгортанника або гортані, можлива обструкція дихальних шляхів, тому потрібна відповідна терапія. Вона може включати призначення епінефрину і/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Хворий повинен знаходитися під ретельним медичним спостереженням до повного і стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з терапією інгібітором АПФ, можуть потрапити в групу ризику розвитку ангіоневротичного набряку, отримуючи інгібітор АПФ.

У пацієнтів, що знаходяться на терапії тіазидами, можуть з'явитися реакції підвищеної чутливості (з або без наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми). При застосуванні тіазидів можливе загострення або активація системного червоного вовчака.

Анафілактоїдні реакції при перетинчастокрилій десенсибілізації (Hymenoptera Desensitisation). У пацієнтів, що застосовують інгібітори АПФ впродовж десенсибілізації з перетинчастокрилою отрутою (наприклад, бджолина або осина отрута), рідко спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування  інгібітору АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії і анемії у пацієнтів, що отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнювальних чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зникають при припиненні застосування  інгібіторів АПФ. У пацієнтів з колагенозом судин, одержуючих терапію імунодепресантами, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або що мають поєднання цих ускладнюючих чинників, особливо на тлі вже існуючого порушення функцій нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких з таких хворих розвивалися серйозні інфекції, які в декількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприла слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а хворому слід порекомендувати повідомляти про всі ознаки інфекцій.

Раса. Частота розвитку ангіоневротичного набряку на тлі вживання інгібіторів АПФ вище у представників етнічної групи афроамеріканців порівняно з пацієнтами інших рас. Як і у випадку з іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати АТ у представників етнічної групи афроамеріканців порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової АГ у цих пацієнтів.

Кашель.  Характерний непродуктивний, постійний кашель спостерігається при застосуванні інгібіторів АПФ, який зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, потрібно диференціювати від кашлю при інших захворюваннях.

Безсольова дієта. Слід призначати з обережністю пацієнтам, що перебувають на безсольовій дієті.

Препарати літію. Слід уникати поєднання застосування  інгібіторів АПФ і препаратів літію.

Антидопінг тест. Гідрохлоротіазид, що міститься у цьому препараті, може призвести до позитивного аналітичного результату в тесті антидопінгу.

Лабораторні показники. Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів: препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтвержується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Вживання інгібіторів АПФ у II і III триместрі вагітності, як відомо, спричиняє фетотоксичні ефекти у людини (зниження функцій нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо в III триместрі вагітності застосовувалися інгібітори АПФ, рекомендується ультразвуковий моніторинг кісток черепа і функцій нирок. Новонародженим, матері яких застосовували інгібітори АПФ, слід знаходитися під ретельним спостереженням у зв'язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії.

Застосування протипоказано у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Унаслідок можливого розвитку побічних реакцій, таких  як запаморочення і  втома, особливо на початку терапії і залежно від індивідуальної сприйнятливості пацієнта, препарат Скоприл плюс^® може слабо або помірно впливати на швидкість реакції. Тому слід утриматися від управління транспортними засобами і роботі з іншими механізмами. Цей ризик підвищується, якщо застосування препарату Скоприл плюс^® поєднувати з вживанням алкоголю.

Спосіб застосування та дози.

Дози призначати індивідуально для кожного пацієнта залежно від його стану. Рекомендована початкова доза лізиноприлу для дорослих – від 5 до 10 мг на добу. Подальша корекція дози залежить від досягнення клінічного ефекту, зазвичай стабільний терапевтичний ефект спостерігається після 2-4 тижнів застосування препарату. Рекомендована підтримуюча доза – 1 таблетка Скоприл плюс^® 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки 1 раз на добу. Застосовувати внутрішньо незалежно від прийому їжі.

Дана доза (1 таблетка Скоприл плюс^®, що містить 20 мг лізиноприлу) не підходить на початкових етапах підбору дози (в 5 мг) оскільки не пристосована для поділу на 4 рівні частини з адекватним розподілом діючої речовини в кожній із цих частин.

При нирковій недостатності у зв’язку з тим, що тіазиди можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність), Скоприл плюс^®  не слід застосовувати як початкову терапію у цієї групи пацієнтів.

Скоприл плюс^®  можна застосовувати у пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-80 мл/хв. лише тоді, коли необхідні дози лізиноприлу і гідрохлоротіазиду можуть бути досягнуті  таблетками Скоприл плюс^®.

Попередня сечогінна терапія. Після застосування початкової дози препарату можлива поява симптоматичної артеріальної гіпотензії. Це спостерігається у пацієнтів з наявним водно-сольовим порушенням у результаті попередньої сечогінної терапії. У разі можливості сечогінна терапія має бути припинена за 2-3 дні до початку лікування  лізиноприлом.

Пацієнти літнього віку. Ефективність лізиноприлу була однаковою при його призначенні у пацієнтів літнього віку (65 років або старше), як і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна відносно зниження артеріального тиску діастоли, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. У клінічних дослідженнях вік не впливал на переносимість лізиноприлу.

Діти.

Немає даних про безпеку і ефективність застосування препарату у дітей, тому Скоприл плюс^®  протипоказано застосовувати у цій категорії пацієнтів.

Передозування.

Лізиноприл.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.

Гідрохлоротіазид.

Симптоми, зумовлені передозуванням гідрохлоротіазиду: надмірний діурез, пригнічення свідомості (у тому числі кома), судоми, парез, аритмія, ниркова недостатність.

Симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія,  шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). У разі супутнього застосування препаратів наперстянки може розвинутися гіпокаліємія, що підвищить ризик виникнення аритмії.

Лікування. Рекомендується в/в введення фізіологічного розчину. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід вкласти в положення на спину з піднятими ногами. Можливе введення інфузії ангіотензину II і в/в введення катехоламінів. Якщо препарат був застосуванни недавно, слід прийняти заході, направлені на елімінацію лізиноприлу (стимулювання блювання, промивання шлунка, введення адсорбентів і сульфату натрію). Лізиноприл можна вивести з організму шляхом гемодіалізу. Терапія із застосуванням стимуляторів серцевої діяльності показана в разі виникнення брадикардії, стійкої до лікування іншими терапевтичними засобами. Основні показники стану організму, електролітний баланс плазми крові і концентрації креатиніну підлягають постійному моніторингу. Брадикардія або вагальні реакції можуть бути усунені вживанням атропіну.

Побічні реакції.

На тлі застосування окремих компонентів повідомлялося про побічні реакції, які потенційно можуть розвиватися і на тлі застосування препарату Скоприл плюс^®.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом і іншими інгібіторами АПФ.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи ангіоневротичний набряк; аутоімунне захворювання.

З боку системи крові і лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, збільшення лімфатичних вузлів та аутоімунна хвороба.

Метаболічні та пов'язані з харчуванням порушення: гіпоглікемія.

З боку нервової системи і психіки: запаморочення, головний біль, непритомність, парестезія, вертиго, зміна смаку, порушення сну, зміна настрою, сплутаність свідомості, депресія, дезорієнтація, порушення рівноваги, порушення нюху.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичний гіпотензивний ефект (включаючи ортостатичну гіпотензію), інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можлива поява вторинної до вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів із підвищеним ризиком захворювання, відчуття серцебиття і тахікардія, феномен Рейнода, гіперемія обличчя.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічна альвеолярна/еозинофільна пневмонія, задишка, інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку травної системи: пронос, блювання, нудота, запор, зменшення апетиту, диспепсія, абдомінальний біль, розлади шлунка, сухість у роті, глосит, панкреатит, кишкова ангіоедема.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення печінкових ферментів та рівня білірубіну в сироватці крові, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність*.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: м'язові спазми.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: шкірне висипання і свербіж, ангіоневротичний набряк (обличчя, губ, язика, голосових зв'язок і набряк гортані); кропив'янка, гіперемія шкіри, облисіння, псоріаз, посилене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри**.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функцій нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія, протеїнурія.

З боку репродуктивної системи та грудних залоз: імпотенція, гінекомастія.

З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

Загальний вплив на організм у цілому: втома, астенія, біль у грудях.

Лабораторні показники: підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

*Дуже рідко мали місце повідомлення про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнтам, у яких на тлі терапії розвинулася жовтяниця або виникло значне підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити застосування препарату і пройти належне медичне обстеження.

**Комплекс симптомів може включати одну або більше ознак: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (ПАНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.

Інфекції і інвазії: сіаладеніт.

З боку системи крові і лімфатичної системи:  лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія,  гемолітична анемія, пригнічення діяльності кісткового мозку.

Метаболічні та пов'язані з харчуванням порушення: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, порушення балансу електролітів (включаючи гіпонатріємію, гіпокаліємію, гіпохлоремічний алкалоз і гіпомагніємію, гіперкальціємію), збільшення холестерину і тригліцеридів; подагра, втрата апетиту.

З боку психіки:  занепокоєння, депресія, зміни настрою,  порушення сну, дезорієнтація, сонливість, нервозність.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, судоми, парестезія, сплутаність свідомості.

З боку органів зору: тимчасово розфокусований зір, ксантопсія.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку серця: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

З боку судин: некротизуючий ангиніт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес, що включає пневмонію та набряк легень.

З боку травної системи:  сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання, запор.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), панкреатит, холецистит, біль, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини: реакції фоточутливості, висипання, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака і реактивація шкірного вовчака, кропив'янка, анафілактична реакція, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, пурпура.

З боку кістково-м'язової системи: м'язові спазми, м'язова слабкість.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: ниркова дисфункція, інтерстиціальний нефрит.

З боку статевих органів: статеві розлади.

Загальний вплив на організм у цілому: втома, гарячка, виснаження.

Термін придатності.

3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати в оригинальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток в блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Алкалоїд АД-Скоп’є.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Бульвар Олександра Македонського, 12, Скоп’є, 1000, Республіка Македонія.

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 20 мг + 12,5 мг, № 30

Лизиноприл

20 мг

Гидрохлоротиазид

12,5 мг

№ UA/10253/01/01 от 26.11.2009 до 26.11.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Лизиноприл — ингибитор АПФ, подавляет образование ангиотензина II, приводит к вазодилатации и снижению АД. Несмотря на то что лизиноприл сам по себе является антигипертензивным препаратом, даже у пациентов с АГ с низким уровнем ренина одновременный прием с гидрохлоротиазидом приводит к более выраженному снижению АД.
Лизиноприл снижает потерю калия, вызванную гидрохлоротиазидом.
Гидрохлоротиазид — тиазидный диуретик, обладает антигипертензивными свойствами. Применение гидрохлоротиазида в монотерапии приводит к увеличению секреции ренина.
Фармакокинетика. Лизиноприл медленно и неполностью абсорбируется после приема внутрь. Наличие пищи в ЖКТ не влияет на абсорбцию. Полное выведение препарата происходит медленнее у пациентов пожилого возраста.
Время достижения C_max лизиноприла после приема внутрь достигается в течение 6–8 ч.
Объем всасывания лизиноприла составляет около 25%. Лизиноприл не связывается с белками плазмы крови. У пациентов с почечной недостаточностью распределение лизиноприла аналогично таковому пациентов с нормальной функцией почек при уровне клубочковой фильтрации 30 мл/мин или ниже.
Лизиноприл проходит через ГЭБ незначительно. Лизиноприл не подвергается значительному метаболизму и выделяется в основном почками в неизмененном виде. Нет данных о проникновении лизиноприла в грудное молоко. При повторном дозировании Т_½ лизиноприла составляет около 12 ч.
Гидрохлоротиазид, быстро абсорбируется после приема внутрь. Гидрохлоротиазид связывается с белками плазмы крови. Распределение гидрохлоротиазида существенным образом ограничено в организме, внеклеточной жидкости и почках. Проникает через плацентарный барьер, но не через гематоэнцефалический барьер.
Гидрохлоротиазид практически не метаболизируется. При наблюдении за уровнем гидрохлоротиазида в плазме крови в течение 24 ч было отмечено, что его Т_½ составляет от 5–6 до 14–8 ч. Не менее 61% принятой внутрь дозы гидрохлоротиазида выделяется почками в неизмененном виде в течение 24 ч. Он проникает сквозь плаценту и экскретируется в грудное молоко.

ПОКАЗАНИЯ:

мягкая и умеренная АГ, требующая комбинированной терапии.

ПРИМЕНЕНИЕ:

дозы назначают индивидуально для каждого пациента в зависимости от его состояния. Рекомендованная начальная доза лизиноприла для взрослых — 5–10 мг/сут.
Дальнейшая коррекция дозы зависит от полученного клинического эффекта, обычно стабильный терапевтический эффект отмечают через 2–4 нед приема препарата. Рекомендованная поддерживающая доза — 1 таблетка Скоприл плюс 1 раз в сутки. Максимальная доза — 2 таблетки 1 раз в сутки. Принимают внутрь, независимо от приема пищи.
Данная доза (1 таблетка Скоприл плюс, содержащая 20 мг лизиноприла) не подходит на начальных этапах подбора дозы (5 мг), так как не предназначена для разделения на 4 равные части с адекватным распределением действующего вещества в каждой из этих частей.
При почечной недостаточности ввиду того, что тиазиды могут быть неадекватными диуретиками для применения у пациентов с почечными нарушениями при клиренсе креатинина ≤30 мл/мин (умеренная или тяжелая почечная недостаточность), Скоприл плюс не следует применять в качестве начальной терапии у этой группы пациентов.
Скоприл плюс можно применять у пациентов с клиренсом креатинина 30–80 мл/мин, только если необходимые дозы лизиноприла и гидрохлоротиазида могут быть достигнуты с помощью приема таблеток Скоприл плюс.
Предшествующая мочегонная терапия. После приема начальной дозы препарата возможно появление симптоматической гипотензии. Ее появление отмечают у пациентов с водно-солевым нарушением в результате предшествующей мочегонной терапии. Если возможно, мочегонная терапия должна быть прекращена за 2–3 дня до начала лечения лизиноприлом.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

• гиперчувствительность к действующим веществам либо другим компонентам препарата, другим производным сульфонамида;
• ангионевротический отек в анамнезе, вызванный предшествующим приемом ингибиторов АПФ; наследственный или идиопатический ангионевротический отек;
• анурия, аортальный стеноз или гиперкалиемия;
• тяжелые нарушения функции почек (клиренс креатинина ≤30 мл/мин) и печени;
• период беременности и кормления грудью;
• детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

со стороны сердечно-сосудистой системы: постуральная гипотензия, инфаркт миокарда или цереброваскулярный инсульт, возможно появление вторичной до выраженной артериальной гипотензии у пациентов с повышенным риском заболевания, ощущение сердцебиения и тахикардия; сердечные аритмии.
Со стороны кровеносной и лимфатической системы: снижение уровня гемоглобина и гематокрита, тромбоцитопения, лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, увеличение лимфатических узлов и аутоиммунная болезнь, апластическая анемия, пурпура.
Со стороны ЦНС: головокружение, головная боль, парестезия, изменение вкуса, нарушение сна, спутанность сознания, возбужденное состояние, изменение настроения, бессонница, депрессия.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: мышечные спазмы.
Со стороны органов зрения: временно расфокусированное зрение, ксантопсия.
Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: головокружение.
Со стороны дыхательной системы: кашель, ринит, бронхоспазм, синусит, аллергическая альвеолярная/эозинофильная пневмония, респираторный дистресс, включающий пневмонию и отек легких.
Со стороны пищеварительной системы: диарея, рвота, тошнота, абдоминальная боль, расстройство желудка, сухость во рту, панкреатит, кишечная ангиоэдема, гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), желтуха и печеночная недостаточность; воспаление слюнных желез, судороги, диарея, запор, снижение аппетита.
Со стороны мочевыделительной системы: почечная дисфункция, уремия, острая почечная недостаточность, олигурия/анурия; глюкозурия, интерстициальный нефрит.
Со стороны иммунной системы: анафилактическая реакция.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: импотенция, гинекомастия.
Поражения кожи и подкожно-жировой клетчатки: кожная сыпь и зуд, гиперсензитивный/ангионевротический отек (лица, губ, языка, голосовых связок и/или гортани, конечностей); крапивница, алопеция, псориаз, усиленное потоотделение, пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса — Джонсона, мультиформная эритема; фоточувствительность, кожные реакции, подобные системной красной волчанке, и реактивация кожной волчанки.
Комплекс симптомов может включать один или более признаков: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, положительные антинуклеарные антитела, увеличение СОЭ, эозинофилия и лейкоцитоз, сыпь, фоточувствительность или другие дерматологические проявления.
Метаболические и связанные с питанием: гипогликемия; гипергликемия, гиперурикемия, гипокалиемия и гипонатриемия, повышение уровня холестерина и триглицеридов, анорексия.
Гепатобилиарные нарушения: желтуха (внутрипеченочный холестаз) и панкреатит.
Сосудистые нарушения: феномен Рэйнода, некротизирующий ангинит (васкулит, кожный васкулит).
Общее воздействие на организм в целом: усталость, астения, лихорадка.
Лабораторные показатели: повышение уровня креатинина и мочевины в сыворотке крови; повышение печеночных ферментов; гиперкалиемия, повышение уровня билирубина в сыворотке крови и гипонатриемия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

у пациентов, которые потеряли много жидкости и электролитов вследствие предыдущего лечения диуретиками, после приема препарата Скоприл плюс могут возникнуть симптомы артериальной гипотензии. Чтобы этого избежать, прием диуретиков необходимо прекратить за 2–3 дня до начала лечения препаратом Скоприл плюс.
Пациенты перед применением препарата Скоприл плюс должны быть проинформированы о возможных признаках ангионевротического отека, чтобы своевременно прекратить прием препарата и обратиться к врачу (трудности при глотании и дыхании, отек лица, конечностей, глаз, рта, языка).
Артериальная гипотензия и водно-электролитный дисбаланс. У некоторых пациентов при антигипертензивной терапии может проявиться симптоматическая гипотензия. Редко отмечают у пациентов с мягкой АГ из-за водно-электролитного дисбаланса (обезвоживание, гипонатриемия, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемия или гипокалиемия), предшествующей мочегонной терапии, бессолевой диеты, диализа или диареи, рвоты. У данных пациентов следует периодически контролировать уровень электролитов в сыворотке крови.
При артериальной гипотензии, пациент должен быть в положении лежа; при необходимости следует ввести в/в физиологический раствор. Временная гипотензивная реакция не является противопоказанием к дальнейшему лечению. Для последующего восстановления эффективного объема крови и АД необходимо снижение дозы или переход на монотерапию одним из активных веществ препарата.
Хирургическое вмешательство/общая анестезия. При обширных хирургических вмешательствах, а также при применении других лекарственных средств, вызывающих снижение АД, лизиноприл, блокируя образование ангиотензина II, может вызывать выраженное непрогнозируемое снижение АД.
Метаболические и эндокринные эффекты. Терапия тиазидами может снизить толерантность глюкозы. Может потребоваться регулирование доз антидиабетических средств, включая инсулин. Тиазиды могут снизить выделение кальция из мочи и вызвать неустойчивое и незначительное повышение уровня кальция в сыворотке крови. Гиперкальциемия может свидетельствовать о скрытом гиперпаратиреоидизме. Тиазиды должны быть отменены перед проведением функциональных тестов паращитовидной железы.
Повышение уровня холестерина и триглицеридов может быть связано с тиазидной мочегонной терапией. Терапия тиазидными диуретиками может ускорить гиперурикемию и/или подагру у определенных пациентов. Однако лизиноприл может повысить уровень мочевой кислоты и таким образом уменьшить выраженность гиперурикемического эффекта гидрохлоротиазида.
Гиперчувствительность/ангионевротический отек. Ангионевротический отек лица, верхних и нижних конечностей, губ, языка, надгортанника и/или гортани отмечали редко у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, включая лизиноприл. Это может произойти в любое время, в таких случаях применение препарата Скоприл плюс следует немедленно прекратить и назначить соответствующий контроль до полного исчезновения симптомов.
В случае, когда отек отмечают только на лице и губах, общее состояние обычно нормализируется без интервенции, хотя антигистаминные препараты оказываются эффективными. Ангионевротический отек гортани может быть фатальным. Когда наступает поражение языка, надгортанника или гортани, возможна воздушная обструкция, поэтому требуется соответствующая терапия. Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе, не связанным с терапией ингибитором АПФ, могут попасть в группу риска развития ангионевротического отека, получая ингибитор АПФ.
У пациентов, находящихся на терапии тиазидами, могут появиться реакции гиперчувствительности (с или без наличия в анамнезе аллергии или БА). При применении тиазидов могут наступить обострение или активация системной красной волчанки.
Анафилактоидные реакции при перепончатокрылой десенсибилизации (Hymenoptera Desensitisation). У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ в течение десенсибилизации с перепончатокрылым ядом (например пчелиный или осиный яд), редко отмечают опасные для жизни анафилактоидные реакции. Этих реакций можно избежать, временно прекратив прием ингибитора АПФ перед каждой десенсибилизацией.
Кашель. Характерный непродуктивный постоянный кашель выявляют при приеме ингибиторов АПФ, который исчезает по прекращении терапии. Кашель, вызванный ингибитором АПФ, необходимо дифференцировать от кашля при других заболеваниях.
Бессолевая диета. Следует назначать с осторожностью пациентам, находящимся на бессолевой диете.
Аортальный стеноз/гипертрофическая кардиомиопатия. Ингибиторы АПФ следует назначать с осторожностью пациентам с обструкцией выводящего тракта левого желудочка.
С осторожностью назначают пациентам с ишемической болезнью сердца или цереброваскулярным заболеванием, так как выраженное снижение АД может привести к инфаркту миокарда или цереброваскулярному инсульту.
Нарушения функции почек. Тиазиды, возможно, могут быть неадекватными диуретиками для применения у пациентов с почечными нарушениями, также они неэффективны при клиренсе креатинина ≤30 мл/мин (умеренная или тяжелая почечная недостаточность).
Скоприл плюс не следует назначать пациентам с почечной недостаточностью (клиренс креатинина <80 мл/мин), кроме тех случаев, когда титрование дозы отдельных активных веществ препарата демонстрирует приемлемость присутствующей в комбинации дозы. У некоторых пациентов с АГ, без предыдущего очевидного заболевания почек было отмечено повышение уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови (в основном незначительное и временное) при одновременном применении препарата Скоприл плюс. При необходимости дозу препарата можно снизить или активные вещества препарата применять индивидуально.
У некоторых пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки, леченных ингибитором АПФ, отмечали обычно обратимое повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови. В случае появления этих признаков во время приема препарата лечение следует прекратить.
Пациенты на гемодиализе. Скоприл плюс не рекомендуется пациентам с почечной недостаточностью, находящимся на гемодиализе. Частые случаи анафилактических реакций отмечали также у пациентов, находящихся на гемодиализе с использованием высокопроточных мембран (например AN 69), которые одновременно принимали ингибиторы АПФ. У данной группы пациентов рекомендуется для диализа либо использовать мембрану другого типа, либо другой антигипертензивный препарат.
Анафилактоидные реакции при аферезе ЛПНП. У пациентов при лечении ингибиторами АПФ во время процедуры афереза ЛПНП с помощью декстран-сульфатной абсорбции редко отмечали угрожающие для жизни анафилактоидные реакции. Во избежание развития этих реакций перед каждой процедурой афереза следует временно прекращать прием ингибиторов АПФ.
Заболевания печени. С осторожностью следует применять тиазиды у пациентов с нарушениями функции печени или прогрессивным заболеванием печени, так как незначительные изменения водно-солевого и электролитного баланса могут вызвать внезапную печеночную кому.
Применение в период беременности и кормления грудью
Противопоказано применение препарата Скоприл плюс в период беременности и кормления грудью. При установлении беременности прием препарата следует прекратить.
Прием ингибиторов АПФ во II и III триместр беременности оказывает неблагоприятное воздействие на плод (возможны выраженное снижение АД, почечная недостаточность, гиперкалиемия, гипоплазия черепа, внутриутробная смерть). Данных о негативном влиянии препарата на плод при применении его в I триместр беременности нет. За новорожденными и детьми грудного возраста, которые подверглись внутриутробному воздействию ингибиторов АПФ, рекомендуется вести тщательное наблюдение для своевременного выявления выраженного снижения АД, олигурии и гиперкалиемии.
Женщинам детородного возраста до назначения препарата следует исключить беременность.
Лизиноприл проникает через плаценту, но нет данных о его проникновении в грудное молоко.
Доказано, что тиазиды выделяются в грудное молоко.
Учитывая возможность возникновения серьезных осложнений у новорожденных, на период лечения препаратом необходимо отменить грудное вскармливание.
Дети. Нет данных о безопасности и эффективности применения у детей, поэтому препарат Скоприл плюс противопоказано применять у этой категории пациентов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами
Учитывая возможность появления таких побочных явлений, как головокружение, выраженная артериальная гипотензия, спутанность сознания, при применении препарата Скоприл плюс рекомендовано воздержаться от управления транспортными средствами или работы с другими механизмами.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

антидиабетические препараты. Лизиноприл может снижать резистентность к инсулину у больных сахарным диабетом, а гидрохлоротиазид может снижать эффективность пероральных противодиабетических средств и инсулина, что может привести к риску развития гипогликемии из-за снижения уровня глюкозы в крови. Вполне вероятно, что данное явление происходит в течение первых недель комбинированного лечения и у пациентов с почечной недостаточностью.
Лизиноприл. Можно комбинировать с блокаторами β-адренорецепторов, антагонистами кальция. Прием эстрогенов с препаратом Скоприл плюс может обусловить повышение АД. Активированный уголь, тетрациклины, антациды снижают всасывание препарата. Сочетанное применение лизиноприла с петлевыми диуретиками (этакриновой кислотой, фуросемидом) может привести к развитию артериальной гипотензии различной степени выраженности. При одновременном приеме лизиноприла с НПВП (ацетилсалициловая кислота, ибупрофен и др.), а также с р-ром натрия хлорида отмечают снижение гипотензивного эффекта. Индометацин при применении с лизиноприлом повышает опасность развития гиперкалиемии.
Гидрохлоротиазид. Усиливает токсичность дигоксина. Взаимодействие гидрохлоротиазида и метилдопы может привести к внутрисосудистому гемолизу. Существует риск опасного взаимодействия гидрохлоротиазида с хинидином, когда из-за вызванной гидрохлоротиазидом гипокалиемии повышается риск развития желудочковой фибрилляции. Гидрохлоротиазид может снизить выделение амантадина почками.
Литий. Диуретики и ингибиторы АПФ снижают почечный клиренс лития и повышают риск развития его токсичности. Одновременный прием данных препаратов противопоказан.
Антациды. Вызывают снижение биодоступности ингибиторов АПФ.
Колестирамин и колестипол. Наличие анионообменных смол приводит к снижению абсорбции гидрохлоротиазида. Одноразовые дозы колестирамина или колестипола связываются с гидрохлоротиазидом и снижают его абсорбцию в ЖКТ.
Циклоспорин. В комбинации с ингибиторами АПФ повышается риск развития гиперкалиемии.
Наркотические лекарственные средства, антипсихотики, трициклические антидепрессанты, алкоголь. Комбинация с ингибиторами АПФ может вызвать постуральную гипотензию, а также усилить выведение электролитов, в частности калия, и таким образом усилить гипокалиемию, вызванную гидрохлоротиазидом.
Другие средства. При одновременном применении с индометацином снижается антигипертензивный эффект препарата Скоприл плюс. У некоторых пациентов с нарушенной функцией почек, получающих лечение НПВП, одновременное применение ингибиторов АПФ может привести к дальнейшему нарушению почечной функции. Но эти эффекты обычно обратимы. При одновременном применении с другими препаратами, вызывающими постуральную гипотензию, также может усилиться антигипертензивный эффект препарата Скоприл плюс.
Недеполяризующие миорелаксанты. Тиазиды могут повысить восприимчивость к тубокурарину.
Аллопуринол, цитостатические или иммуносупрессивные препараты, системные кортикостероиды или прокаинамид. Могут привести к повышенному риску развития лейкопении при одновременном применении с ингибиторами АПФ.
Сердечные гликозиды. Токсичность наперстянки может повыситься из-за гипокалиемии, вызванной тиазидами.
Триметоприм. Одновременное применение ингибиторов АПФ с триметопримом повышает риск развития гипокалиемии.
Соталол. Одновременное применение с диуретиками может вызвать гипокалиемию.
Симпатомиметики. Могут снизить антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ; пациентов необходимо тщательно контролировать для получения желаемого эффекта.
Барбитураты или наркотические лекарственные средства. Могут вызвать усиление ортостатической гипотензии.
Кортикостероиды. Обострение электролитного дисбаланса, особенно гипокалиемии.
Прессорные амины, например эпинефрин. Снижается реакция прессорных аминов, но недостаточно для того, чтобы исключить их применение.
НПВП. У некоторых пациентов применение препаратов этой группы может снизить мочегонный, натрийуретический и антигипертензивный эффект диуретиков.
Добавки калия. Применение добавок калия, калийсберегающих средств или заменителей солей, содержащих калий, особенно у пациентов с нарушениями функции почек, может привести к значительному повышению уровня сывороточного калия. При одновременном приеме препарата Скоприл плюс с вышеуказанными веществами необходимо внимательное их применение и регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

симптомы. Артериальная гипотензия, гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия и обезвоживание организма.
Лечение. Симптоматическое и поддерживающее. Вызвать рвоту и промыть желудок (промывание желудка целесообразно в случае, если после приема препарата прошло меньше 4 ч). Провести коррекцию обезвоживания, электролитного дисбаланса и артериальной гипотензии в установленном порядке.
В случае развития ангионевротического отека следует ввести п/к 0,3–0,5 мл эпинефрина и десенсибилизирующие средства. Лизиноприл может быть выведен из организма с помощью гемодиализа.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 25 °С