Солерон - інструкція для медичного застосування

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

СОЛЕРОН 100

(SOLERONE 100)

СОЛЕРОН 200

(SOLERONE 200)

Склад:

діюча речовина: амісульприд;

1 таблетка містить амісульприду 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілм етилцелюлоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби.

Код АТС  N05A L05.

Клінічні характеристики.

Показання.  Лікування психозів, особливо гострих або хронічних шизофренічних порушень, що супроводжуються позитивними симптомами (наприклад, марення, галюцинації, розлади мислення) і/або негативними симптомами (наприклад, афективна тупість, відсутність емоційності та уникання спілкування), в тому числі у пацієнтів з переважно негативною симптоматикою.

Протипоказання. Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату. Діагностована або підозрювана феохромоцитома. Діагностовані або підозрювані пролактин залежні пухлини, наприклад, пролактин ома гіпофіза та рак молочних залоз. Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатині ну < 10 мл/хв). Одночасне застосування із сультопридом і дофамінергічними агоністами, такими як амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін, крім хворих на хворобу Паркінсона (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Уроджена галактоземія, синдром порушення абсорбції глюкози або галактози, дефіцит лактази (через вміст у складі препарату лактози). Вагітність. Період годування груддю. Дитячий вік до 15 років (через відсутність клінічних даних).

Спосіб застосування та дози. Застосовують дорослим та дітям віком від 15 років внутрішньо, незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.

Якщо добова доза не перевищує 400 мг, препарат слід приймати один раз на добу. Дозу більше 400 мг слід розділити на 2 прийоми на добу.

Для пацієнтів з переважно негативною симптоматикою рекомендована доза становить від 50 (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг на добу. Дозу підбирають індивідуально. Оптимальна доза становить приблизно 100 мг на добу.

Для пацієнтів зі змішаними негативними та позитивними симптомами дози необхідно підбирати таким чином, щоб забезпечити максимальний контроль позитивних симптомів, тобто 400 – 800 мг на добу. Підтримуюча доза повинна встановлюватися індивідуально, на рівні мінімально ефективних доз.

При гострих психотичних епізодах рекомендована початкова доза становить 400 –   800 мг, максимальна добова доза – не більше  1200 мг. Підтримуюча доза повинна встановлюватися індивідуально, на рівні мінімально ефективних доз.

Ниркова недостатність. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при нирковій недостатності з кліренсом креатині ну 30–60 мл/хв добову дозу необхідно знизити наполовину, а при нирковій недостатності з кліренсом креатині ну 10–30 мл/хв – до третини.

Оскільки препарат слабо метаболізується в організмі, зниження його дози при порушеннях функції печінки непотрібно.

Значна частина   хворих на шизофренічні порушення змушена приймати препарат постійно, щоб уникнути загострень. Тривалість лікування, підбір дози та величина підтримуючої дози встановлюються індивідуально.  

Побічні реакції.

З боку нервової системи:

часто - безсоння, тривога, ажитація, екстра пірамідні симптоми (тремор, артеріальна гіпертензія, гіперсалівація, акатизія, гіпокінезія). Інтенсивність цих симптомів звичайно помірна, вони частково оборотні без відміни Солерону при призначенні антихолінергічної антипаркінсонічної терапії. Частота розвитку екстра пірамідних симптомів залежить від дози препарату та дуже низька у хворих, які приймають препарат у дозі 50 – 300 мг на добу для усунення переважно негативних симптомів;

рідко - сонливість вдень;

дуже рідко - гостра дистонія (спастична кривошия, окулогірний криз, тризм). Цей стан є оборотним і не потребує відміни Солерону завдяки застосуванню антихолінергічних антипаркінсонічних засобів; пізня дискінезія, що характеризується мимовільними рухами переважно язика і/або мімічних м’язів обличчя, розвивається   звичайно при тривалому застосуванні препарату (антихолінергічні антипаркінсонічні засоби при цьому неефективні, вони можуть спричиняти погіршення стану); судоми; злоякісний нейролептичний синдром.

Ендокринні порушення: часто – оборотне підвищення рівня пролактину в сироватці   крові (проходить після відміни препарату), яке може викликати галакторею, аменорею, гінекомастію, нагрубання молочних залоз, імпотенцію та фригідність; збільшення маси тіла.

З боку травного   тракту:   рідко – запор, нудота, блювання, сухість у роті.

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – артеріальна гіпотензія і брадикардія, збільшення інтервалу QТ на ЕКГ; у поодиноких випадках – шлуночкова тахіаритмія   типу мерехтіння-тріпотіння.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення активності ферментів печінки, особливо трансаміназ.

З боку імунної системи: дуже рідко – алергічні реакції. 

Передозування.   Можливе посилення відомих фармакологічних ефектів препарату, таких як сонливість, седативний ефект, артеріальна гіпотензія, екстра пірамідні симптоми; кома. Специфічний антидот амісульприду невідомий.  

При гострому передозуванні показані підтримуюча терапія, моніторинг життєво важливих функцій організму, особливо контроль ЕКГ до повної нормалізації стану пацієнта. При появі виражених екстра пірамідних симптомів призначають антихолінергічні засоби. Застосування гемодіалізу не є ефективним.

Застосування у період вагітності або годування   груддю.

Безпека застосування Солерону вагітними не встановлена, тому застосування препарату не рекомендується.

Не відомо, чи проникає амісульприд у  грудне молоко, тому годування груддю протипоказане. 

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату для лікування дітей віком до   15 років не встановлена.

Особливості застосування.

Солерон слід застосовувати тільки в тому випадку, коли не можна уникнути нейролептичної терапії.

Як і при застосуванні інших нейролептиків, можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому, який характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня креатинфосфокінази в крові. При розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи Солерон, необхідно відмінити.

Солерон може спричинити дозозалежне подовження інтервалу QТ на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій типу мерехтіння-тріпотіння. Ризик появи серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у випадку уродженого або набутого довгого інтервалу QТ (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал QТ).

Якщо клінічна ситуація дозволяє, до застосування препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія нижче 55 уд./хв, гіпокаліємія, уроджений подовжений інтервал QТ,

одночасне заcтосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію               (< 55 уд./хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу QТ. Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.

Солерон може знижувати судомний поріг, тому протягом усього курсу лікування препаратом необхідне особливе спостереження за пацієнтами із судомами в анамнезі.

Пацієнтам літнього віку препарат необхідно призначати з особливою обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту.

Необхідно з особливою обережністю застосовувати препарат при хворобі Паркінсона.

Препарат містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами. Препарат може спричиняти сонливість, внаслідок чого здатність керувати транспортними засобами або виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги, може бути ослаблена.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації.

Дофамінергічні агоністи, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін), – за винятком застосування у хворих на хворобу Паркінсона. Дофамінергічні агоністи та нейролептики є взаємними антагоністами. При екстра пірамідному синдромі, спричиненому нейролептиками, замість дофамінергічних агоністів рекомендується застосовувати антихолінергічні препарати.

Сультоприд (бензамідний нейролептик) – підвищення ризику появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння.

Не рекомендуються комбінації.

Лікарські засоби, які можуть спричиняти тахіаритмію типу мерехтіння-тріпотіння:

анти аритмічні препарати Iа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і III класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол) та інші препарати, такі як бепридил, цисаприд, дифеманіл, внутрішньо венний еритроміцин, мізоластин, внутрішньо венний вінкамін, галофантрин, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, пентамідин, внутрішньо венний спіраміцин, – підвищення ризику появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. По можливості слід відмінити   препарати, які спричиняють тахіаритмію типу мерехтіння-тріпотіння. Якщо такої комбінації препаратів уникнути не вдається, до початку лікування необхідно перевірити інтервал QТ на ЕКГ, лікування проводити під контролем ЕКГ.

Алкоголь – посилення седативного ефекту нейролептиків і зниження пильності. Необхідно уникати вживання алкоголю та застосування ліків, що містять алкоголь, під час лікування Солероном.

Леводопа – взаємний антагонізм дії леводопи та нейролептиків. Для лікування хворих на хворобу Паркінсона рекомендується застосовувати мінімальні ефективні дози обох препаратів.

Дофамінергічні агоністи, крім леводопи (амантадин, апоморфін, бромокриптин, каберголін, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, хінаголід, ропінірол, селегілін), – які застосовують для лікування хворих на хворобу Паркінсона. Дофамінергічні агоністи та нейролептики є взаємними антагоністами. Агоністи дофамінергічних рецепторів   можуть спричиняти або посилювати психотичні порушення. Якщо лікування нейролептиками необхідно хворому на хворобу Паркінсона, який приймає дофамінергічний препарат, дозу його слід поступово знизити до повної відміни (раптова відміна може призвести до розвитку злоякісного нейролептичного синдрому).

Комбінації, що потребують обережного застосування.

Препарати, які спричиняють брадикардію (блокатори кальцієвих каналів: дилтіазем, верапаміл; бета-блокатори, крім соталолу; клонідин, гуанфацин; мефлохін; препарати наперстянки, інгібітори холін естерази: донезпепзил, ривастигмін, такрин, амбемоніум, галантамін, піридостигмін, неостигмін),   підвищують ризик появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. Необхідний клінічний і ЕКГ-контроль.

Препарати, які можуть спричиняти гіпокаліємію (діуретики, що виводять калій, стимулювальні проносні, внутрішньо венний амфотерицин В, глюкокортикоїди, тетракосактид, підвищують ризик появи шлуночкових аритмій, особливо тахіаритмії типу мерехтіння-тріпотіння. Гіпокаліємію необхідно скоригувати до початку застосування препарату. Потрібен контроль електролітного балансу, ЕКГ, стану хворого.

Комбінації, які слід брати до уваги.

Антигіпертензивні препарати (всі) – адитивна дія, підвищення ризику розвитку постуральної гіпотензії.

Інші засоби, що чинять депресивну дію на ЦНС: похідні морфіну; барбітурати; бензодіазепіни та інші анксіолітики; снодійні препарати; седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін); блокатори                 Н₁-рецепторів із седативною дією; антигіпертензивні засоби центральної дії; нейролептики; баклофен; талідомід, пізотифен – посилення центральної депресії, порушення пильності та швидкості реакції.

Бета-блокатори при серцевій недостатності: бісопролол, карведилол, метопролол – судинорозширювальна дія, ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної (адитивний ефект).

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Амісульприд є антипсихотичним засобом, що належить до класу заміщених бензамідів. Амісульприд селективно, з високою спорідненістю зв'язується з субтипами D₂/D₃ дофамінергічних рецепторів. Амісульприд не має спорідненості з рецепторами серотоніну, гістаміну, з адренергічними і холінергічними рецепторами.

При застосуванні у високих дозах він блокує переважно дофамінергічні нейрони, що локалізуються в мезолімбічних структурах, а не в стріарній системі. Ця специфічна спорідненість пояснює переважно антипсихотичну дію амісульприду.

У низьких дозах він переважно блокує пресинаптичні D₂/D₃–рецептори, що пояснює його дію на негативні симптоми шизофренії.

У контрольованому (з галоперидолом) подвійному сліпому клінічному дослідженні за участю хворих на гостру шизофренію амісульприд достовірно полегшував вираженість вторинних негативних симптомів захворювання значно більшою мірою, ніж галоперидол.

Після прийому амісульприду відзначається два абсорбційних піки: один досягається швидко, через годину після введення дози, а інший – між 3-ю і 4-ю годиною після прийому. Концентрація в плазмі становить відповідно 39±3 і 54±4 нг/мл після прийому дози 50 мг.

Об’єм розподілу становить 5,8 л/кг. Оскільки зв’язування з білками плазми є низьким (16%), взаємодія з іншими препаратами малоймовірна.

Фармакокінетика. Абсолютна біодоступність становить 48%. Амісульприд слабо метаболізує в організмі: ідентифіковані два ін активних метаболіти, що становлять приблизно 4% від введеної дози. Кумуляції амісульприду не відбувається, його фармакокінетика залишається незміненою після прийому повторних доз. Період напів виведення амісульприду дорівнює приблизно 12 годинам після перорального прийому.

Амісульприд виводиться незміненим із сечею. Після внутрішньо венного введення 50%   дози виділяється із сечею, причому 90% цієї кількості виводиться протягом перших    24 годин. Нирковий кліренс становить   приблизно 20 л/год   або 330 мл/хв.

Багата вуглеводами їжа (що містить до 68% рідини)   достовірно знижує AUC (площа під кривою концентрація/час), T_max (час досягнення максимальної концентрації) і C_max (максимальна концентрація) амісульприду в крові. Подібних змін цих параметрів не відзначено після приймання жирної їжі.  

У зв’язку з тим, що амісульприд слабо підлягає метаболізму, немає необхідності знижувати дозу Солерону для пацієнтів з порушенням функції печінки.

Період напів виведення у пацієнтів з нирковою недостатністю не змінюється, але загальний кліренс зменшується в 2,5 – 3 рази. AUC амісульприду при легкій формі ниркової недостатності збільшується вдвічі, а при помірній недостатності – майже в десять разів. Проте практичний досвід застосування препарату обмежений, і немає результатів із застосування доз, що перевищують 50 мг.

Амісульприд слабо підлягає діалізу.

  Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки круглої форми, з подвійно опуклою поверхнею, білого або майже білого кольору, з рискою.

Термін придатності.  3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей   місці,   при температурі не вище 25 ° С .

Упаковка.  

По 10 таблеток у блістерах; по 1 або 3 блістери у пачках картонних.

Категорія відпуску.  

За рецептом.

Виробник.

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Місцезнаходження.

Україна, 03124, м. Київ, бульв. І. Лепсе, 8.

СОЛЕРОН (SOLERON)

AMISULPRIDUM     N05A L05
Фарма Старт

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:
СОЛЕРОН 100

табл. 100 мг, № 10, № 30 Амисульприд 100 мг

№ UA/10209/01/01 от 03.11.2009 до 03.11.2014
СОЛЕРОН 200

табл. 200 мг, № 10, № 30 Амисульприд 200 мг

№ UA/10209/01/02 от 03.11.2009 до 03.11.2014

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Амисульприд — антипсихотическое средство, принадлежащее к классу замещенных бензамидов. Амисульприд селективно, с высоким сродством связывается с субтипами D2/D3 дофаминергических рецепторов. Амисульприд не обладает сродством к рецепторам серотонина, гистамина, адренергическими и холинергическими рецепторами.
При применении в высоких дозах он блокирует преимущественно дофаминергические нейроны, которые локализуются в мезолимбических структурах, а не в стриарной системе. Это специфическое сродство объясняет преимущественно антипсихотическое действие амисульприда.
В низких дозах он преимущественно блокирует пресинаптические D2/D3-рецепторы, что объясняет его действие на негативные симптомы шизофрении.
В контролируемом (с галоперидолом) двойном слепом клиническом исследовании при участии больных с острой шизофренией амисульприд достоверно облегчал выраженность вторичных негативных симптомов заболевания значительно в большей степени, чем галоперидол.
После приема амисульприда отмечается два абсорбционных пика: один достигается быстро, через 2 ч после введения дозы, а другой — между 3 и 4-м часом после приема. Концентрация в плазме составляет соответственно 39±3 и 54±4 нг/мл после приема дозы 50 мг.
Объем распределения составляет 5,8 л/кг. Поскольку связывание с белками плазмы низкое (16%), взаимодействие с другими препаратами маловероятно.
Фармакокинетика. Абсолютная биодоступность составляет 48%. Амисульприд слабо метаболизирует в организме: идентифицированы два неактивных метаболита, составляющих около 4% от введенной дозы. Кумуляция амисульприда не происходит, его фармакокинетика остается неизмененной после приема повторных доз. T1/2 амисульприда равен приблизительно 12 ч после перорального приема.
Амисульприд выводится в неизмененном виде с мочой. После в/в введения 50% дозы выделяется с мочой, причем 90% этого количества выводится на протяжении первых 24 ч. Почечный клиренс составляет около 20 л/ч, или 330 мл/мин.
Богатая углеводами пища (содержащая до 68% жидкости) достоверно снижает AUC, Tmax и Cmax амисульприда в крови. Подобных изменений этих параметров не отмечены после приема жирной пищи.
В связи с тем, что амисульприд слабо подвергается метаболизму, нет необходимости в снижении дозы Солерона для пациентов с нарушением функции печени.
T1/2 у пациентов с почечной недостаточностью не меняется, но общий клиренс снижается в 2,5–3 раза. AUC амисульприда при легкой форме почечной недостаточности увеличивается в 2 раза, а при умеренной недостаточности — почти в 10 раз. Однако практический опыт применения препарата ограничен, нет результатов из применения доз, превышающих 50 мг.
Амисульприд слабо подлежит диализу.

ПОКАЗАНИЯ:

лечение психозов, особенно острых или хронических шизофренических нарушений, которые сопровождаются положительными симптомами (например мечтание, галлюцинации, расстройства мышления) и/или негативными симптомами (например аффективная тупость, отсутствие эмоциональности и уход от общения), в том числе у пациентов с преимущественно негативной симптоматикой.

ПРИМЕНЕНИЕ:

применяют взрослым и детям в возрасте от 15 лет внутрь, независимо от приема пищи. Таблетку следует глотать не разжевывая, запивая достаточным количеством воды.
Если суточная доза не превышает 400 мг, препарат следует принимать 1 раз в сутки. Дозу выше 400 мг следует разделить на 2 приема в сутки.
Для пациентов с преимущественно негативной симптоматикой рекомендованная доза составляет от 50 (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг/сут. Дозу подбирают индивидуально. Оптимальная доза составляет приблизительно 100 мг/сут.
Для лиц со смешанными негативными и положительными симптомами дозы необходимо подбирать таким образом, чтобы обеспечить максимальный контроль положительных симптомов, то есть 400–800 мг/сут.
При острых психотических эпизодах рекомендованная начальная доза составляет 400–800 мг, максимальная суточная доза — не больше 1200 мг. Поддерживающая доза должна устанавливаться индивидуально, на уровне минимально эффективных доз.
Почечная недостаточность. Поскольку амисульприд выделяется почками, при почечной недостаточности с клиренсом креатинина 30–60 мл/мин суточную дозу необходимо снизить наполовину, а при почечной недостаточности с клиренсом креатинина 10–30 мл/мин — на треть.
Поскольку препарат слабо метаболизируется в организме, снижение его дозы при нарушении функции печени не требуется.
Значительная часть больных с шизофреническими нарушениями вынуждена принимать препарат постоянно, во избежание обострения. Продолжительность лечения, подбор дозы и величина поддерживающей дозы устанавливаются индивидуально.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

повышенная чувствительность к действующему веществу или любому компоненту препарата. Диагностированная или подозреваемая феохромоцитома. Диагностированные или подозреваемые пролактинзависимые опухоли, например пролактинома гипофиза и рак молочной железы. Тяжелая почечная недостаточность (клиренс креатинина <10 мл/мин). Одновременное применение с сультопридом и дофаминергическими агонистами, такими как амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лизурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол, селегилин, кроме больных болезнью Паркинсона (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Врожденная галактоземия, синдром нарушения абсорбции глюкозы или галактозы, дефицит лактазы (в связи с содержанием в составе препарата лактозы).
Период беременности и кормления грудью. Детский возраст до 15 лет (в связи с отсутствием клинических данных).

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

Со стороны нервной системы:
часто — бессонница, тревога, ажитация, экстрапирамидные симптомы (тремор, АГ, гиперсаливация, акатизия, гипокинезия). Интенсивность этих симптомов обычно умеренно выражена, они частично обратимы без отмены Солерона при применении антихолинергической антипаркинсонической терапии. Частота развития экстрапирамидных симптомов зависит от дозы препарата и очень низкая у больных, принимающих препарат в дозе 50–300 мг/сут для устранения преимущественно негативных симптомов;
редко — сонливость днем;
очень редко — острая дистония (спастическая кривошея, окулогирный криз, тризм). Это состояние является обратимым и не нуждается в отмене Солерона благодаря применению антихолинергических антипаркинсонических средств; поздняя дискинезия, которая характеризуется непроизвольными движениями преимущественно языка и/или мимических мышц лица, развивается обычно при продолжительном применении препарата (антихолинергические антипаркинсонические средства при этом неэффективны, они могут вызывать ухудшение состояния); судороги; злокачественный нейролептический синдром.
Со стороны эндокринной системы:
часто — обратимое повышение уровня пролактина в сыворотке крови (нормализуется после отмены препарата), которое может вызвать галакторею, аменорею, гинекомастию, нагрубание молочных желез, импотенцию и фригиднисть; увеличение массы тела.
Со стороны ЖКТ:
редко — запор, тошнота, рвота, сухость во рту.
Со стороны сердечно-сосудистой системы:
очень редко — артериальная гипотензия и брадикардия, увеличение интервала Q–Т на ЭКГ; в единичных случаях — желудочковая тахиаритмия по типу мерцания/трепетания.
Со стороны гепатобилиарной системы:
очень редко — повышение активности ферментов печени, особенно трансаминаз.
Со стороны иммунной системы: очень редко — аллергические реакции.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

Солерон следует применять только в том случае, когда нельзя избежать нейролептической терапии.
Как и при применении других нейролептиков, возможно развитие злокачественного нейролептического синдрома, который характеризуется гипертермией, ригидностью мышц, дисфункцией периферической нервной системы, нарушением сознания, повышением уровня КФК крови. При развитии гипертермии, особенно при применении препарата в высоких дозах, все антипсихотические препараты, включая Солерон, необходимо отменить.
Солерон может вызвать дозозависимое увеличение интервала Q–Т на ЭКГ, что повышает риск появления опасных желудочковых аритмий по типу мерцания/трепетания. Риск появления серьезных желудочковых аритмий возрастает при брадикардии, гипокалиемии, в случае врожденного или приобретенного увеличения интервала Q–Т (комбинация с препаратами, удлиняющими интервал Q–Т).
Если клиническая ситуация позволяет, до применения препарата рекомендуется убедиться в отсутствии факторов, способствующих развитию данного нарушения ритма: брадикардия <55 уд./мин, гипокалиемия, врожденное удлинение интервала Q–Т, одновременное применение препаратов, которые могут быть причиной выраженной брадикардии (<55 уд./мин), гипокалиемия, снижение сердечной проводимости или удлинение интервала Q–Т. Больным, которым необходимо продолжительное лечение нейролептиками, до начала лечения необходимо сделать ЭКГ.
Солерон может снижать судорожный порог, поэтому на протяжении всего курса лечения препаратом необходимое особое наблюдение за состоянием пациентов с судорогами в анамнезе.
Пациентам пожилого возраста препарат необходимо назначать с особой осторожностью в связи с вероятным риском развития артериальной гипотензии или седативного эффекта.
Следует с особой осторожностью применять препарат при болезни Паркинсона.
Солерон содержит лактозу, поэтому не рекомендован для применения пациентам с недостаточностью лактазы, галактоземией или синдромом нарушения всасывания глюкозы или галактозы.
Применение в период беременности и кормления грудью. Безопасность применения Солерона в период беременности не установлена, поэтому применение препарата не рекомендуется.
Неизвестно, проникает ли амисульприд в грудное молоко, поэтому во время приема препарата кормление грудью противопоказано.
Дети. Безопасность и эффективность применения препарата у детей в возрасте до 15 лет не установлена.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Препарат может служить причиной сонливости, вследствие чего способность управлять транспортными средствами или выполнять работы, требующие повышенного внимания, может быть нарушена.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Комбинации, применение которых противопоказано.
Дофаминергические агонисты, кроме леводопы (амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лизурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол, селегилин) — исключая применение при болезни Паркинсона. Дофаминергические агонисты и нейролептики являются взаимными антагонистами. При экстрапирамидном синдроме, вызванном нейролептиками, вместо дофаминергических агонистов рекомендуется применять антихолинергические препараты.
Сультоприд (бензамидный нейролептик) — повышение риска появления желудочковых аритмий, особенно тахиаритмии по типу мерцания/трепетания.
Комбинации, применение которых не рекомендовано.
Лекарственные средства, которые могут вызывать тахиаритмию по типу мерцания/трепетания:
•антиаритмические препараты Iа класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид) и III класса (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
•некоторые нейролептики (тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, циамемазин, сульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол) и другие препараты, такие как бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для в/в введения, мизоластин, винкамин для в/в введения, галофантрин, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, пентамидин, спирамицин для в/в введения — повышение риска появления желудочковых аритмий, особенно тахиаритмии по типу мерцания/трепетания. По возможности следует отменить препараты, которые вызывают тахиаритмию по типу мерцания/трепетания. Если такой комбинации препаратов избежать не удается, до начала лечения необходимо провести контроль ЭКГ и интервала Q–Т, лечение проводить под постоянным контролем ЭКГ.
Алкоголь — усиление седативного эффекта нейролептиков и снижение концентрации внимания. Необходимо избегать употребление алкоголя или применения лекарственных средств, содержащих алкоголь, во время лечения Солероном.
Леводопа — взаимный антагонизм действия леводопы и нейролептиков. Для лечения болезни Паркинсона рекомендуется применять минимальные эффективные дозы обоих препаратов.
Дофаминергические агонисты, кроме леводопы (амантадин, апоморфин, бромокриптин, каберголин, энтакапон, лизурид, перголид, пирибедил, прамипексол, хинаголид, ропинирол, селегилин), которые применяют для лечения болезни Паркинсона. Дофаминергические агонисты и нейролептики являются взаимными антагонистами. Агонисты дофаминергических рецепторов могут вызывать или усилить психотические нарушения. Если лечение нейролептиками необходимо больному с болезнью Паркинсона, который принимает дофаминергический препарат, дозу его следует постепенно снизить до полной отмены (внезапная отмена может привести к развитию злокачественного нейролептического синдрома).
Комбинации, применение которых требует особой осторожности.
Препараты, применение которых является причиной брадикардии (блокаторы кальциевых каналов: дилтиазем, верапамил; блокаторы β-адренорецепторов, кроме соталола; клонидин, гуанфацин; мефлохин; препараты наперстянки, ингибиторы холинестеразы: донепезил, ривастигмин, такрин, амбемониум, галантамин, пиридостигмин, неостигмин), повышают риск появления желудочковых аритмий, особенно тахиаритмии по типу мерцания/трепетания. Необходим клинический и ЭКГ-контроль.
Препараты, которые могут вызывать гипокалиемию (диуретики, выводящие калий, стимулирующие перистальтику слабительные средства, амфотерицин для в/в введения, ГКС, тетракозактид), повышают риск появления желудочковых аритмий, особенно тахиаритмии по типу мерцания/трепетания. Коррекцию уровня калия необходимо провести до начала применения препарата. Требуется проведение контроля электролитного баланса, ЭКГ, состояния больного.
Комбинации, применение которых следует принимать во внимание
Антигипертензивные препараты (все) — аддитивное действие, повышение риска развития постуральной гипотензии.
Другие средства, оказывающие депрессивное действие на ЦНС: производные морфина; барбитураты; бензодиазепины и другие анксиолитики; снотворные препараты; седативные антидепрессанты (амитриптиллин, доксепин, миансерин, миртазапин, тримипрамин); блокаторы Н1-рецепторов с седативным действием; антигипертензивные средства центрального действия; нейролептики; баклофен; талидомид, пизотифен — усиление депрессии со стороны ЦНС, нарушение внимательности и скорости реакции.
Блокаторы β-адренорецепторов при сердечной недостаточности: бисопролол, карведилол, метопролол — сосудорасширяющее действие, риск развития артериальной гипотензии, особенно ортостатической (аддитивный эффект).

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

возможно усиление известных фармакологических эффектов препарата, таких как сонливость, седативный эффект, артериальная гипотензия, экстрапирамидные симптомы; кома. Специфический антидот амисульприда неизвестен.
При острой передозировке показана поддерживающая терапия, мониторинг жизненно важных функций организма, особенно контроль ЭКГ до полной нормализации состояния пациента. При появлении выраженных экстрапирамидных симптомов назначают антихолинергические средства. Применение гемодиализа не является эффективным.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 ?С .