Ванкум - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВАНКУМ

(VANCUM)

Склад.

Діюча речовина: vancomycine;

1 флакон містить: ванкоміцину (у вигляді ванкоміцину гідро хлориду) 500 мг або     1000 мг

допоміжні речовини: натрію гідроксид, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій, азот.

Лікарська форма. Пopoшoк для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики. Код АТС J01X A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

• Тяжкі інфекції, спричинені грам позитивними мікро організмами, при непереносимості інших антибактеріальних препаратів, включаючи пеніциліни та цефалоспорини, в т. ч. тяжкі стафілококові інфекції у пацієнтів з непереносимістю до пеніциліні в та цефалоспоринів або при стафілококовій резистентності до інших антибіотиків, включаючи метицилін;

• ендокардити, в т. ч. як профілактика при небезпеці ендокардиту у стоматологічних або хірургічних пацієнтів;

• остеомієліт, септицемія, інфекції нижніх дихальних шляхів (пневмонії), інфекції шкіри і м’яких тканин.

Протипоказання.

Гіпер чутливість до активної речовини або до будь-яких наповнювачів препарату.

Спосіб застосування та дози.

Перед застосуванням слід зробити шкірні проби на переносимість.

Препарат показаний тільки для внутрішньо венного застосування.

Доза повинна бути підібрана індивідуально, з урахуванням стану функції нирок. Для того, щоб визначити концентрацію, рекомендовано брати зразок крові на другу добу лікування перед наступною дозою та знову через 1 годину після завершення ін фузійного введення. Ці зразки не повинні показувати концентрацію більше ніж          15 мг/л і 50 мг/л, відповідно. Рекомендується визначати концентрації 2 - 3 рази на тиждень.

Для уникнення псевдо алергічних реакцій та флебітів необхідно вводити препарат повільним внутрішньо венним вливанням (протягом принаймні 60 хвилин). Об’єм вливання не повинен перевищувати 10 мг/хвилину. Максимальна добова доза становить 2 г на добу. Концентрація ре конституйованого розчину ванкоміцину для дорослих не повинна перевищувати 5 мг/мл.   Курс лікування   в середньому 7 - 10 діб.

Пацієнти з нормальною функцією нирок:

Дорослі: 500 мг внутрішньо венно кожні 6 годин або 1 г кожні 12 годин (30мг/кг/добу). Динаміку можна побачити звичайно протягом 48 - 72 годин. Повний курс лікування визначається перебігом, тяжкістю інфекції та клінічною відповіддю пацієнта.  

Діти (старше 1 місяця): 40 мг/кг/добу доза повинна бути поділена (наприклад 10/мг/кг кожні 6 годин) та розчинена у кількості рідини, що застосовується більше ніж 24 години.

Новонароджені діти (повний курс):

Новонароджені діти у віці 0 - 7 діб: стартова доза становить 15 мг/кг, продовжуючи по 10 мг/кг кожні 12 годин.

Новонароджені діти у віці 7 - 30 діб: стартова доза становить 15 мг/кг, продовжуючи по 10 мг/кг кожні 8 годин.

Недоношені діти потребують корекцію дози, через зменшення ниркової функції.

Визначення рівнів сироватки та індивідуального дозування з огляду на вік та масу тіла може бути необхідним для недоношених дітей.

Застосування у хворих з порушенням функції нирок: доза повинна бути пристосована, для уникнення токсичних рівнів сироватки. Рівні сироватки слід перевіряти регулярно. Відповідне порушення ниркової функції у людей літнього віку повинно бути враховано.

Наступна таблиця може використовуватися для хворих з порушенням функції нирок. Доза Ванкуму (в мг) повинна бути приблизно 15 мл/хвилину клуб очкової фільтрації. Стартова доза 15 мг/кг.

Кліренс креатініну (мл/хв)                 Доза Ванкуму (год./мг/доба)        

                    > 100               2000 - 1500

             100 - 70            1500 - 1000

             70 - 30                     1000 - 500

             20                  300

             10                  150

Коли відома лише концентрація креатині ну в плазмі крові, то для обчислення кліренсу креатині ну використовують формулу (виходячи зі статі, маси тіла і віку хворого). Отриманий кліренс креатині ну (мл/хв) є тільки розрахунковою величиною. Необхідно провести вимірювання кліренсу креатині ну.         

     Чоловіки:       Вага (кг) • 140 - вік (роки)

             72 • креатині ну сироватки (мл мг/100)

     Жінки: 0.85 коєфіцієнт •, обчислення за вищенаведеною формулою.

Якщо можливо, то кліренс креатині ну   повинен визначатися.

При анурії рекомендовано вводити стартову дозу - 15 мг/кг, підтримуючу – приблизно 1,9 мг/кг/добу.

Застосування у хворих з порушенням функції печінки: ті ж самі застереження, як і для хворих з порушенням функції нирок.

Супутнє застосування з аміноглікозидами: максимальна доза ванкоміцину – 500 мг кожні 8 годин. Пацієнтів необхідно ретельно обстежувати на ознаки нефро- та ото токсичності.

Застосування ванкоміцину повинно бути припинено до корекції дози при ознаках порушення функції нирок.

Побічні реакції.

Побічні реакції у зв’язку зі швидким внутрішньо венним вливанням ванкоміцину:

У місці введення - флебіти та псевдо алергічні реакції.

З боку сечовидільної системи: нефротоксична дія з розвитком ознак ниркової недостатності (у хворих, які застосовують одночасно аміноглікозиди, а також у пацієнтів із захворюванням нирок в анемнезі).

З боку системи кровотворення: оборотна нейтропенія, лейкопенія, тромбоцит опенія, еозинофілі я, рідко – агрунулоцитоз.

З боку нервової системи: запаморочення, шум у вухах, головний біль.

З боку системи травлення: можливе виникнення нудоти, блювання, діареї, псевдомембранозного коліту.

Алергічні та імунологічні реакції: шкірний свербіж, кропив’янка, артеріальна гіпотензія, задишка, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та васкуліт.

Протягом чи незадовго після швидкого введення можуть виникнути анафілактичні реакції, включаючи гіпотонію, припливи крові до верхньої половини тулуба, біль і м’язовий спазм у грудях і спині, шок. Рідко - зупинка серця.

Реакції зменшуються, коли введення препарату зупинено між 20 хвилинами та               2 годинами. Ванкум повинен вводитись повільно (протягом більше ніж 60 хвилин).

Про ото токсичність повідомляли пацієнти, які застосовували високі дози або супутньо приймали інші ото токсичні препарати або мали раніше порушення ниркової функції.

Передозування.

При порушенні функції печінки може виникнути накопичення препарату, що призведе до високих концентрацій препарату у сироватці крові. Ознаки нефро- та ото токсичності можуть збільшуватися у пацієнтів з підвищеними концентраціями препарату у сироватці крові (> 35 мкг/мл через годину після введення або > 10 мгк/мл безпосередньо перед введенням).

Оскільки ванкоміцин виводиться переважно внаслідок клуб очкової фільтрації, накопичення може виникнути, якщо ниркова функція знижена через вікові фактори, основну хворобу, використання нефротоксичних препаратів (аміноглікозидів, цисплатину, амфотерицину та інших) або через зменшення об’єму (наприклад у результаті супутнього застосування сечогінних засобів). Якщо підозрюється порушення ниркової функції, концентрації сироватки крові повинні бути перевірені та підібрана доза.

У випадку передозування слід припинити лікування або зменшити дозу препарату. Рекомендовано призначити адекватну ре гідратацію, підтримати адекватну клуб очкову фільтрацію та спостерігати за рівнями концентрації у сироватці крові. Ванкоміцин   погано виводиться за допомогою діалізу. При підвищенні кліренсу ванкоміцину рекомендовано великий об’єм гемодіалізу, гемофільтрації та гемоперфузії з полісульфоновими смолами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки немає достатніх клінічних даних відносно застосування ванкоміцину у вагітних, його застосовувати не рекомендується. Ванкоміцин надходить у грудне молоко. Якщо застосування препарату важливіше для пацієнта, ніж годування груддю, останнє треба припинити.

Особливості застосування.

У випадку гострої анурії або кохлеарного ушкодження ванкоміцин слід застосовувати тільки за життєвими показаннями.

У хворих з порушенням функції нирок або при супутньому застосуванні аміноглікозидів необхідно регулярно перевіряти ниркову функцію та підібрати відповідну дозу.

Швидке введення (наприклад декілька хвилин) може спричинити гіпотензію, включаючи шок і рідко - зупинку серця. Ванкоміцин повинен бути введений повільно внутрішньо венно протягом не менше ніж 60 хвилин, для уникнення швидких реакцій, пов’язаних з введенням.

Ванкоміцин ото токсичний, його застосування необхідно уникнути у пацієнтів з порушенням слуху та рекомендується контролю вати функції нирок і слуху, концентрацію ванкоміцину в сироватці крові і за необхідності коригувати дозу. Початку глухоти може передувати дзвін у вухах. Ризик слухового ушкодження частіший у людей літнього віку. Досвід з іншими антибіотиками показав, що глухота може зберігатись, незважаючи на припинення лікування.

Ванкоміцин необхідно застосовувати із обережністю пацієнтам, що мають алергію до тейкопланіну,   починаючи з взаємних реакцій між ванкоміцином та тейкопланіном.

Гематологічне дослідження, аналіз сечі, дослідження печінкових та ниркових функцій слід виконувати регулярно у всіх пацієнтів, що застосовують ванкоміцин.

Постійний контроль білих клітин крові пацієнта рекомендується при довго тривалому лікуванні ванкоміцином та супутньому застосуванні препаратів, які можуть зумовити нейтропенію, що має оборотний характер.

Ванкум повинен використовуватись зі специфічним застереженням у недоношених дітей, через їх ниркову незрілість і можливе збільшення концентрації препарату у сироватці крові. Концентрації ванкоміцину в крові повинні бути ретельно перевірені.

Довготривале лікування ванкоміцином може призвести до збільшення бактеріальних штамів, стійких до препарату. Можуть виникнути вторинні інфекції, спричинені кандидозом. Тому необхідне ретельне дослідження пацієнта.

Ниркова та слухова функції повинні періодично перевірятися, рівні ванкоміцину у сироватці крові повинні досліджуватись у пацієнтів з порушенням функції нирок і людей літнього віку.

Ванкум показаний тільки для внутрішньо венного застосування через можливий ризик некрозів. Ризик венозного подразнення мінімізований.

Для уникнення потенційно несприятливих реакцій, пов’язаних з супутнім прийомом анестетик ів, введення ванкоміцину необхідно проводити за 60 хвилин до анестезії.

Безпека та ефективність ванкоміцину, що застосовують інтратекально, не були встановлені, тому препарат не слід вводити таким способом.

Про псевдомембранозний коліт інформували майже з усіма антибактеріальними препаратами, включаючи ванкоміцин.

Тому важливо не пропустити цей діагноз у пацієнтів, що мають діарею, яка може початися після прийому антибактеріальних препаратів.

Особливості приготування розчину для інфузії.

Порошок ванкоміцину тільки для внутрішньо венного застосування.

Розчин необхідно готувати безпосередньо перед застосуванням.

Розчиніть вміст кожного флакона із розрахунку 500 мг на 10 мл води для ін’єкцій, рН дорівнює від 2,8 до 4,5. Збовтати, щоб розчинити всі часточки та візуально оцінити їх відсутність. Після цього розвести у 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або у 5 % розчині глюкози та вводити внутрішньо венно.

Розчиніть вміст кожного флакона із розрахунку 1000 мг на 20 мл води для ін’єкцій, рН від 2,8 до 4,5. Збовтати, щоб розчинити всі часточки та візуально оцінити їх відсутність. Після цього розвести хоч би у 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або у 5 % розчині глюкози та вводити внутрішньо венно.

Від невикористаного препарату необхідно позбутися відповідно до місцевих правил.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами

Вплив на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або іншими механізмами незначний. Може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід врахувати при керуванні авто транспортом або при виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Супутнє застосування іншого потенційно нефро- чи ото токсичного   медичного препарату може посилити токсичність. Потрібно ретельне обстеження, особливо пацієнтів з супутнім застосуванням аміноглікозидів. У таких випадках доза ванкоміцину повинна бути зменшена максимум до 500 мг кожні 8 годин.

Супутнє застосування ванкоміцину та препаратів, що застосовуються в анестезіології, було пов’язане з еритемою, кропив’янкою, гіпотензією і анафілактичними реакціями.

Можливий збільшений ризик виникнення нейром’язової блокади при застосуванні ванкоміцину і   нейром’язових блокаторів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії: ванкоміцин – трициклічний глікопептидний антибіотик з молекулярною масою 1440. 1 г ванкоміцину відповідає 0,67 ммоль. Серед інших дій ванкоміцин   порушує синтез клітинної стінки бактерій, проникність цитоплазматичної мембрани і синтез РНК бактерій на більш ранній стадії, ніж лактамні антибіотики.

Чутливість: ванкоміцин особливо активний проти грам позитивних мікро організмів типу стафілококів, стрептококів, ентерококів, пневмококів і клостридій. Резистентний до грам негативної флори.

Фармакокінетика.

Внутрішнє введення 1 г ванкоміцину більше ніж за 60 хвилин призводить до максимальної плазмової концентрації 60 - 65 мг/л після завершення введення, 25 -       35 мг/л - після 2 годин і приблизно 8 мг/л - після 11 годин. Період напів виведення ванкоміцину з плазми крові – 4 - 6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Приблизно 75 % дози, що вводять, виділяється з сечею за перші 24 години. Виведення з плазми крові – приблизно 0,058 л/кг/год., середнє ниркове виділення – 0,048 л/кг/год. Ниркова дисфункція уповільнює виділення ванкоміцину. У пацієнтів з   однією ниркою період напів виведення – 7,5 доби. Повне систематичне та ниркове виділення ванкоміцину може бути скорочене у людей літнього віку через природне зменшення клуб очкової фільтрації.

Ванкоміцин на 55 % зв’язується з білками плазми.

Після внутрішньо венного введення ванкоміцину його інгібуючі концентрації знаходяться у плевральних, перикардіальних і синовіальних рідинах, в сечі, в перитонеальній діалізованій рідині та в тканині вушка передсердя. Незважаючи на погане проникнення через м’яку мозкову оболонку в нормі, ванкоміцин в умовах її запалення добре проникає в спинномозкову рідину.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білий до майже білого ліофілізат.

Несумісність.

Ванкоміцин має низький рН фактор і тому може викликати осадження інших медичних препаратів. Для того, щоб уникнути цього необхідно шприці для підшкірних ін’єкцій і катетери для внутрішньо венного введення промивати рідиною з натрію хлоридом      0,9 %. Ванкоміцин не можна змішувати з іншими медичними препаратами.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище  25 º С. Зберігати в недоступному для дітей місці!

Готові розчини Ванкуму залишаються стійкими протягом 24 годин при температурі 2 - 8 º С.

Упаковка. По 0,5 г або по 1,0 г у флаконі, 1 флакон у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Страйдес Арколаб Лімітед, Індія.

Місцезнаходження. Страйдес Хаус Білекахаллі Банерхата Роад Бангалоре – 560 076 Індія.

Заявник. Актавіс груп АТ, Ісландія.

Фармакодинамика. Ванкомицин — трициклический гликопептидный антибиотик с молекулярной массой 1440. 1 г ванкомицина соответствует 0,67 ммоль. Ванкомицин нарушает синтез клеточной стенки бактерий, проницаемость цитоплазматической мембраны и синтез РНК бактерий на более ранней стадии, чем лактамные антибиотики.
Ванкомицин активен против грамположительных микроорганизмов: стафилококков, стрептококков, энтерококков, пневмококков и клостридий. Неактивен в отношении грамотрицательной флоры.
Фармакокинетика. При введении 1 г ванкомицина в течение 60 мин максимальная концентрация препарата (60–65 мг/л) достигается после окончания введения, 25–35 мг/л — спустя 2 ч и приблизительно 8 мг/л — спустя 11 ч после введения. Период полувыведения ванкомицина из плазмы крови — 4–6 ч у пациентов без нарушения функции почек. Приблизительно 75% препарата выделяется с мочой в первые 24 ч. Выведение из плазмы крови — около 0,058 л/кг/ч, средний почечный клиренс — 0,048 л/кг/ч. При почечной дисфункци замедляется выведение ванкомицина. У пациентов с единственной почкой период полувыведения составляет 7,5 ч. Полное почечное выведение ванкомицина может быть снижено у пациентов пожилого возраста ввиду естественного снижения клубочковой фильтрации.
Ванкомицин на 55% связывается с белками плазмы крови.
После в/в введения ванкомицина ингибирующие концентрации препарата достигаются в плевральной, перикардиальной и синовиальной жидкостях, в моче, в перитонеальной диализной жидкости и в ткани ушка предсердия. Несмотря на плохое проникновение через мягкую мозговую оболочку в норме, при ее воспалении ванкомицин хорошо проникает в СМЖ.

— тяжелые инфекции, вызванные грамположительными микроорганизмами, при непереносимости других антибактериальных препаратов, включая пенициллины и цефалоспорины, в том числе тяжелые стафилококковые инфекции у пациентов с непереносимостью пенициллинов и цефалоспоринов или при резистентности стафилококкока к другим антибиотикам, включая метициллин;
эндокардиты, в том числе для профилактики возникновения эндокардита при стоматологических или хирургических вмешательствах;
остеомиелит, септицемия, инфекции нижних дыхательных путей (пневмония), инфекции кожи и мягких тканей.

перед применением следует провести кожную пробу на переносимость.
Препарат предназначен только для в/в применения.
Доза должна быть подобрана индивидуально, с учетом состояния функции почек. Для определения концентрации препарата в плазме крови рекомендуют брать образец крови во 2-е сутки лечения перед введением следующей дозы препарата и снова через 1 ч после окончания инфузии. Концентрация не должна быть 15 мг/л и 50 мг/л соответственно. Рекомендуют определять концентрацию 2–3 раза в неделю.
Во избежание псевдоаллергических реакций и флебитов препарат следует вводить в/в инфузионно медленно (на протяжении по крайней мере 60 мин). Объем вливания не должен превышать 10 мг/мин. Максимальная суточная доза — 2 г. Концентрация приготовленного р-ра ванкомицина для взрослых не должна превышать 5 мг/мл. Курс лечения — в среднем 7–10 сут.
Пациенты без нарушения функции почек
Взрослые: 500 мг в/в каждые 6 ч или 1 г каждые 12 ч (30 мг/кг/сут). Динамика в состоянии пациента при применении препарата обычно видна на протяжении 48–72 ч. Полный курс лечения определяется течением, тяжестью инфекции и клиническим ответом пациента на терапию.
Новорожденные дети (полный курс)
Новорожденные дети в возрасте 0–7 сут: начальная доза составляет 15 мг/кг, затем — по 10 мг/кг каждые 12 ч.
Новорожденные дети в возрасте 7–30 сут: начальная доза составляет 15 мг/кг, затем — по 10 мг/кг каждые 8 ч.
Недоношенным детям следует корректировать дозу ввиду снижения функции почек, также может возникнуть необходимость в определении концентрации препарата в плазме крови и индивидуальном дозировании с учетом возраста и массы тела ребенка.
Дети в возрасте старше 1 мес: начальная доза — 40 мг/кг/сут, которую следует разделить (например 10 мг/кг каждые 6 ч); препарат растворяют в жидкости, годной к применению 24 ч.
Нарушение функции почек
Дозу корректируют во избежание достижения токсичного уровня в плазме крови. Регулярно контролируют концентрацию препарата в плазме крови. Также следует учитывать соответствующее нарушение функции почек у пациентов пожилого возраста.
При дозировании препарата для пациентов с нарушением функции почек используют таблицу, приведенную ниже. Доза Ванкума (мг) должна быть приблизительно равна 15 мл/мин клубочковой фильтрации. Начальная доза — 15 мг/кг.

Когда известна только концентрация креатинина в плазме крови, то для вычисления клиренса креатинина используют формулу (исходя из пола, массы тела и возраста пациента). Полученный клиренс креатинина (мл/мин) является только расчетной величиной. По возможности следует определить клиренс креатинина.
Мужчины:
Масса тела (кг) • 140 — возраст (лет)
Клиренс креатинина = ————————————————————————————————————
72 • креатинин плазмы крови (мг/мл/100)
Женщины: 0,85 • клиренс креатинина для мужчин (определенный по вышеприведенной формуле).
При анурии рекомендуемая начальная доза — 15 мг/кг, поддерживающая доза — приблизительно 1,9 мг/кг/сут.
Нарушение функции печени
Режим дозирования препарата, как и для пациентов с нарушением функции почек.
Сочетанное применение с аминогликозидами
Максимальная доза ванкомицина — 500 мг каждые 8 ч. Пациентов необходимо тщательно обследовать на предмет выявления признаков нефро- и ототоксичности. Применение ванкомицина прекращают до коррекции дозы при возникновении симптомов нарушения функции почек.
Приготовление р-ра для инфузии
Ванкомицин предназначен только для в/в применения. Р-р готовят непосредственно перед применением. Растворяют содержимое каждого флакона из расчета 500 мг на 10 мл воды для инъекций, pH — 2,8–4,5. Взбалтывают для растворения всех частичек вещества. После этого разводят в 100 мл 0,9% р-ра натрия хлорида для инъекций или 5% р-ра глюкозы.
Растворяют содержимое каждого флакона из расчета 1000 мг на 20 мл воды для инъекций, pH — 2,8–4,5. Взбалтывают для растворения всех частичек вещества. После этого разводят в 200 мл 0,9% р-ра натрия хлорида для инъекций или 5% р-ра глюкозы.
Неиспользованный препарат утилизируют.

повышенная чувствительность к активному веществу или другим компонентам препарата.

связаны с быстрой в/в инфузией ванкомицина:
в месте введения: флебиты и псевдоаллергические реакции;
со стороны мочевыделительной системы: проявление нефротоксического действия с развитием признаков почечной недостаточности (при одновременном применении аминогликозидов, а также у пациентов с заболеваниями почек в анемнезе);
со стороны системы крови: обратимая нейтропения, лейкопения, тромбоцитопения, эозинофилия; редко — агранулоцитоз;
со стороны ЦНС: головокружение, шум в ушах, головная боль;
со стороны ЖКТ: возможно возникновение тошноты, рвоты, диареи, псевдомембранозного колита;
аллергические и иммунологические реакции: кожный зуд, крапивница, артериальная гипотензия, одышка, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз и васкулит.
На протяжении или незадолго после быстрого введения могут возникать анафилактические реакции, включая гипотензию, прилив крови к верхней половине туловища, боль и спазм мышц груди и спины, шок; редко — остановка сердца.
Проявления уменьшаются, если введение препарата прекращено между 20 мин и 2 ч. Ванкум следует вводить медленно (на протяжении 60 мин).
Есть сообщения об ототоксичности Ванкума при применении препарата в высокой дозе или сочетанном применении с другими ототоксичными препаратами, а также при нарушении функции почек.

при острой анурии или кохлеарном повреждении ванкомицин применяют только по жизненным показаниям.
При нарушении функции почек или при сопутствующем применении аминогликозидов необходимо регулярно контролировать функцию почек и корректировать дозу.
Быстрое введение (например в течение нескольких минут) может вызвать гипотензию, включая шок и редко — остановку сердца. Ванкомицин следует вводить в/в медленно на протяжении не менее 60 мин во избежание развития реакций, связанных с быстрым введением препарата.
Ванкомицин ототоксичен, следует избегать применения препарата при нарушении слуха и рекомендуют контролировать функции почек и слуха, концентрацию ванкомицина в плазме крови и при необходимости корректировать дозу. Возникновению глухоты может предшествовать звон в ушах. Риск нарушения слуха выше у пациентов пожилого возраста. Опыт применения других антибиотиков показал, что глухота может сохраняться, несмотря на прекращение лечения.
Ванкомицин применяют с осторожностью при аллергии к тейкопланину, учитывая возможность перекрестной аллергии между ванкомицином и тейкопланином.
Следует регулярно проводить гематологическое исследование, анализ мочи, исследование функции печени и почек при применении ванкомицина.
При продолжительном лечении ванкомицином и сопутствующем применении препаратов, которые могут обусловить транзиторную нейтропению, необходим постоянный контроль лейкограммы пациента.
С осторожностью применяют Ванкум у недоношенных детей ввиду их почечной незрелости и возможного повышения концентрации препарата в плазме крови. Концентрацию ванкомицина в плазме крови следует постоянно контролировать.
Продолжительное лечение ванкомицином может привести к увеличению бактериальных штаммов, устойчивых к препарату. Могут возникать вторичные инфекции (кандидоз). Поэтому необходимо обследование пациента.
Ванкум предназначен только для в/в применения ввиду возможного риска возникновения некроза. Риск развития раздражения интимы вены минимизирован.
Для профилактики потенциально неблагоприятных реакций, связанных с сопутствующим применением анестетиков, введение ванкомицина следует проводить за 60 мин до анестезии.
Безопасность и эффективность ванкомицина при интратекальном введении не установлены, поэтому не следует применять данный способ введения препарата.
Есть сообщения о развитии псевдомембранозного колита при применении антибактериальных препаратов, включая ванкомицин. Пациентов с диареей, развившейся после приема антибактериальных препаратов, тщательно обследуют.
Применение в период беременности и кормления грудью не рекомендуется, поскольку нет достаточных клинических данных относительно применения ванкомицина. Ванкомицин проникает в грудное молоко. При необходимости применения препарата кормление грудью прекращают.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с механизмами. Препарат незначительно влияет на скорость реакции. Может снижаться способность к концентрации внимания, что следует учитывать при управлении транспортными средствами и работе с механизмами.

сочетанное применение с другим потенциально нефро- или ототоксичным лекарственным препаратом может повышать токсичность препарата. Необходимо обследование пациентов, особенно при сочетанном применении с аминогликозидами. В таких случаях доза ванкомицина должна быть снижена до 500 мг каждые 8 ч.
Одновременное применение ванкомицина и препаратов, применяемых в анестезиологии, может приводить к развитию эритемы, крапивницы, артериальной гипотензии и анафилактическим реакциям.
Возможно повышение риска возникновения нейромышечной блокады при применении ванкомицина и блокаторов нейромышечной передачи.
Ванкомицин имеет низкую pH и поэтому может вызывать осаждение других медицинских препаратов. Во избежание этого шприцы и катетеры промывают р-ром натрия хлорида 0,9%. Ванкомицин нельзя смешивать с другими лекарственными препаратами.

при нарушении функции печени может возникнуть кумуляция препарата с высокой концентрацией препарата в плазме крови. Признаки нефро- и ототоксичности могут быть более выраженными при повышенной концентрации препарата в плазме крови (35 мкг/мл через 1 ч после введения или 10 мгк/мл непосредственно перед введением).
Поскольку ванкомицин выводится преимущественно путем клубочковой фильтрации, кумуляция может возникать при снижении функции почек в связи с возрастом, основным заболеванием, применением нефротоксичных препаратов (аминогликозиды, цисплатин, амфотерицин и др.) или уменьшением ОЦК (например в результате сопутствующего применения мочегонных средств). При подозрении на нарушение функции почек определяют концентрацию препарата в плазме крови и подбирают соответствующую дозу.
В случае передозировки лечение прекращают или снижают дозу препарата. Рекомендована адекватная регидратация, поддержание адекватной клубочковой фильтрации и регулярный контроль концентрации препарата в плазме крови. Ванкомицин плохо выводится с помощью диализа. При повышении клиренса ванкомицина рекомендован большой объем гемодиализа, гемофильтрации и гемоперфузии с полисульфоновыми смолами.

в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 °C. Готовый р-р Ванкума сохраняет свою активность на протяжении 24 ч при температуре 2–8 °C.