Вітоприл - інструкція для медичного застосування

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВІТОПРИЛ^®

(VITOPRIL^®)

Склад:

діюча речовина: лізиноприлу дигідрат:

1 таблетка 2,5 мг містить лізиноприлу дигідрату 2,723 мг, в перерахунку на лізиноприл 2,5 мг;

1 таблетка 5 мг містить лізиноприлу дигідрату 5,445 мг, в перерахунку на лізиноприл 5 мг;

1 таблетка 10 мг містить лізиноприлу дигідрату 10,89 мг, в перерахунку на лізиноприл 10 мг;

1 таблетка 20 мг містить лізиноприлу дигідрату 21,78 мг, в перерахунку на лізиноприл 20 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідро фосфат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль преже латинізований, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, маніт (Е 421).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).   Код АТС С 09А А 03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Моно терапія та/або комбінована терапія.

• Артеріальна гіпертензія;

• симптоматична серцева недостатність;

• короткочасне (6 тижнів) лікування у складі комбінованої терапії гострого інфаркту міокарда (в перші 24 години) зі стабільною гемодинамікою;

• діабетична нефропатія у пацієнтів з інсулінзалежним та цукровим діабетом ІІ типу.

Протипоказання.

• При гіпер чутливості до лізиноприлу або до інших інгібіторів АПФ, або однієї зі складових препарату.

• Ангіо невротичний набряк в анамнезі, у тому числі після   застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк Квінке.

• Первинний гіперальдостеронізм.

• Після трансплантації нирки.

• Кардіогенний шок.

• Гіповолемія.

• Гострий інфаркт міокарда (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст.).

• Стеноз ниркової артерії.

• Гостра ниркова недостатність з підвищеним тиском.

• Тяжка серцева недостатність.

• Тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія.

• У період годування груддю.

• У період вагітності.

• Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Вітоприл^® рекомендовано застосовувати 1 раз на добу, вранці. Препарат застосовують незалежно від прийому їжі. Запивають таблетку достатньою кількістю рідини.

Вітоприл^® 2,5 та 5 мг розламується на дві рівні частини, Вітоприл^®10 та 20 мг розламується на чотири рівні частини.

Артеріальна гіпертензія

Вітоприл^® можна застосовувати як моно терапію та в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.

Початкова доза

Для хворих на артеріальну гіпертензію рекомендована початкова доза становить 2,5 мг. У пацієнтів з нирковою та серцевою недостатністю, з гіповолемією та/або сольовим дефіцитом, або пацієнтів з тяжкою ренальною гіпертензією можливе значне підвищення артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких хворих рекомендована початкова доза Вітоприлу^® становить 2,5-5 мг лізиноприлу/добу, пацієнти мають перебувати під наглядом лікаря. При наявності ниркової недостатності слід застосовувати нижчкі дози препарату.

Підтримуюча доза

Зазвичай підтримуюча доза становить 20 мг один раз на добу. При відсутності бажаного лікувального ефекту після 2-4 тижнів лікування дозу слід збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у тривалому клінічно-контрольованому дослідженні, становила 40 мг/добу.

Лікування хворих із порушенням ниркової функції

На початку лікування Вітоприлом^®  може розвинутись симптоматична гіпотензія, особливо при супутньому застосуванні діуретиків. При можливості слід припинити застосування діуретиків за 2-3 дні до початку лікування Вітоприлом^®. У хворих на артеріальну гіпертензію, яким неможливо відмінити прийом діуретиків, слід розпочинати лікування з 5 мг/добу, а також постійно контролю вати ниркову функцію та рівень калію сироватки крові. Далі дозу поступово підвищують, залежно від рівня артеріального тиску. При необхідності лікування діуретиками відновлюють.

Підвищення дози у хворих із нирковою недостатністю

Дозування препарату у хворих із нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатині ну (див. таб. 1).

Таблиця 1. Схему дозування у хворих із нирковою недостатністю

Кліренс креатині ну (мл/хв)	Початкова доза (мг/добу)
Менше ніж 10 мл/хв (включачи хворих, які знаходяться на гемодіалізі)	2,5 мг*
10-30 мл/хв	2,5-5 мг
31-80 мл/хв	5-10 мг

*- Дозу та/або частоту застосування збільшують залежно від рівня артеріального тиску.

Дозу можна збільшувати до досягнення контролю за рівнем артеріального тиску чи максимально до 40 мг на добу.

Хронічна серцева недостатність

Лізиноприл можна застосовувати комбіновано з діуретичними засобами та препаратами наперстянки чи ß-блокаторами.

Початкова доза становить 2,5 мг Вітоприлу^® щодня вранці. Підтримуючу дозу слід корегувати поступово з поступовим збільшенням дози на 2,5 мг. Підвищення дози здійснювати повільно, не більш ніж на 10 мг, відповідно до індивідуальної чутливості пацієнта. Тимчасові інтервали між підвищенням дози мають становити не менш двох, а бажано й чотирьох тижнів. Не слід перевищувати максимальну добову дозу лізиноприлу, що становить 35 мг.

Гострий інфаркт міокарда у пацієнтів зі   стабільними гемодинамічними показниками

Лізиноприл слід призначати додатково до нітратів (наприклад, внутрішньо венно, підшкірно, у вигляді нітратного шкірного пластиру) і додатково до звичайної стандартної терапії (тромболітики, ацетил саліцилова кислота та бета-блокатори) інфаркту міокарда. Терапію лізиноприлом слід розпочинати протягом 24 годин після появи перших симптомів і проводити доти, поки пацієнт залишається гемодинамічно стабільним.

Початкова доза Вітоприлу становить 5 мг, наступну таблетку Вітоприлу^® 5 мг приймають через 24 години, а через 48 годин приймають 10 мг. Після цього пацієнт може приймати   Вітоприл^® у дозі 10 мг/день. Пацієнтам з низьким систолічним артеріальним тиском (нижче               120 мм рт. ст.) у початковий період терапії або протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда слід призначати нижчу дозу Вітоприлу^® 2,5 мг.

У випадку артеріальної гіпотензії (АТ нижче 100 мм рт. ст.) добова підтримуюча доза не має перевищувати 5 мг і при необхідності можливе зниження дози до 2,5 мг. Якщо, незважаючи на зниження добової дози до 2,5 мг, артеріальна гіпотензія (АТ нижче 90 мм рт. ст. протягом понад 1 години) триває, прийом Вітоприлу^® варто припинити.

Курс підтримуючої терапії має тривати 6 тижнів. Нижча підтримуюча доза лізиноприлу становить 5 мг щодня. При симптомах хронічної серцевої недостатності терапію Вітоприлом^® не припиняють. Вітоприл^® можна призначати сумісно з внутрішньо венним або підшкірним введенням нітрогліцерину.

Режим дозування при помірно зниженій нирковій функції (кліренс креатині ну 30-70 мл/хв) та у пацієнтів літнього віку (від 65 років).

Початкова доза становить 2,5 мг лізиноприлу. Підтримуюча доза, залежно від артеріального тиску, становить 5-10 мг Вітоприлу^® на добу. Не слід перевищувати максимальну дозу, що становить 20 мг лізиноприлу/добу.  

Побічні реакції.

Частота випадків побічної дії визначається так:

дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко                 (≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (≥1/10 000); невідомо (не може бути оцінено внаслідок відсутності даних).

При застосуванні препарату можливі нижченаведені побічні ефекти.

Порушення з боку лімфатичної системи та системи крові

Рідко: зниження концентрацій гемоглобіну та гематокриту.

Дуже рідко: пригнічення кістково-мозкового кровотворення, анемія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцит оз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, ауто імунні захворюваня.

Порушення метаболізму

Дуже рідко: гіпоглікемія.

Порушення з боку нервової системи

Часто: головний біль, запаморочення.

Нечасто: зміни настрою, парестезія, розлади смаку (дисгевзія), розлади рівноваги, розлади сну.

Рідко: сплутаність свідомості.

Невідомо: депресія, втрата свідомості.

Порушення з боку серцево-судинної системи  

Часто: ортостатичні порушення (включаючи гіпотензію), що супроводжуються запамороченням, слабкістю, порушенням зору та непритомністю.

Нечасто: гострий інфаркт міокарда, цереброваскулярні порушення (як наслідок значного зниження тиску), відчуття посиленого серцебиття, тахікардія, феномен Рейно.

Порушення з боку респіраторної системи

Часто: кашель.

Нечасто: риніт.

Дуже рідко: бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Порушення з боку травного тракту та печінки

Часто: діарея, блювання.

Нечасто: нудота, абдомінальний біль, порушення травлення.

Рідко: сухість у роті.

Дуже рідко: панкреатит, кишкова непрохідність, гепатит, холестатична чи гепатоцелюлярна жовтяниця, печінкова недостатність.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини

Нечасто: висипання, свербіж, реакції гіпер чутливості/ангіоневротичні набряки, що вражають обличчя, губи, язик, гортань та/або кінцівки.

Рідко: кропив’янка, алопеція, псоріаз.

Дуже рідко: підсилення потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), синдром Стівенса-Джонсона, ексудативна мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома.

Невідомо: шкірні реакції супроводжувалися пропасницею, міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом та/або позитивним аналізом на антинуклеарні антитіла (Ana-титром), підвищенням ШОЕ, висипаннями, фото чутливістю.

Порушення з боку ниркової системи

Часто: дисфункція нирок.

Рідко: уремія, гостра ниркова недостатність.

Дуже рідко: олігурія/анурія.

Порушення з боку репродуктивної системи

Нечасто: імпотенція.

Рідко: гінекомастія.

Загальні порушення

Нечасто: ожиріння, астенія.

Результати біохімічних лабораторних показників

Нечасто: підвищення концентрації сечовини, креатині ну, ферментів печінки та калію в сироватці крові.

Рідко: підвищення білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія.

Передозування.

Залежно від тяжкості передозування можливий розвиток таких симптомів: тяжка гіпотензія, шок, брадикардія, водно-електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель.

Звичайне лікування полягає у внутрішньо венному введенні сольового розчину. Лізиноприл, активна діюча речовина таблеток Вітоприл^®, видаляється з крові за допомогою гемодіалізу.   Після передозування пацієнтові слід перебувати під постійним лікарським контролем, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Рекомендується постійний контроль з боку лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатині ну в сироватці крові). Якщо передозування мало місце нещодавно, слід вдатися до заходів, що запобігають всмоктуванню та сприяють виведенню препарату (промивання шлунка, застосування абсорбентів та натрію сульфату) протягом 30 хвилин після застосування лізиноприлу. Подальша терапія симптоматична.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не застосовують у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Препарат не застосовують дітям.

Особливості застосування.  

Розпочинати терапію Вітоприлом^® з приводу хронічної серцевої недостатності у стаціонарних умовах рекомендується таким категоріям пацієнтів:

• за умови комбінованої терапії діуретиків, особливо високими дозами (наприклад, фуросемідом у дозі понад 80 мг);

• із сольовим або об’ємним дефіцитом (гіпонатріємією з рівнем натрію меншим за                        130 мМоль/л або гіповолемією);

• з наявною артеріальною гіпотензією;

• з нестабільною серцевою недостатністю;

• зі зниженою функцією нирок;

• при терапії високими дозами судинорозширювальних засобів;

• пацієнтам віком   старше 70 років.

Слід особливо контролю вати концентрації електролітів сироватки крові і креатині ну, а також періодично проводити аналіз крові на початку терапії та у пацієнтів з групи високого ризику (пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів з дифузними захворюваннями), а також у пацієнтів, які приймають імунодепресанти, цитостатики, алопуринол і прокаїнамід.

Симптоматична гіпотензія

Вітоприл^® здатний, особливо одразу після прийому, спричиняти різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою гіпертензією, але частіше виникає у   пацієнтів із сольовим або об'ємним дефіцитом, спричиненим терапією діуретиками, низкосольовою дієтою, блюванням, діареєю або діалізом. Симптоматична  гіпотензія відзначена головним чином у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю у сполученні з нирковою недостатністю, що виникла в результаті цього або без такої, а також у пацієнтів, які одержують високі дози петльових діуретиків з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок.

Прийом Вітоприлу^® цим пацієнтам слід розпочинати під постійним контролем лікаря, бажано в умовах стаціонару, у низьких дозах і з ретельним коригуванням доз. Одночасно слід контролю вати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Рекомендується, якщо можливо, припинити терапію діуретиками.

Це повною мірою стосується хворих на стенокардію та церебральну ангіопатію, у яких різке зниження артеріального тиску загрожує інфарктом міокарда або   інсультом.

У випадку розвитку гіпотензії пацієнта слід перевести у лежаче положення і, якщо це можливо, перорально або внутрішньо венно відкоригувати водний баланс. У разі розвитку асоційованої з гіпотензією брадикардії показане застосування атропіну. Після успішного лікування гіпотензії, спричиненої початковою дозою, залишається необхідність у ретельному корегуванні дози препарату. Якщо негостра артеріальна гіпотензія у пацієнтів із серцевою недостатністю стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні терапії діуретиками або Вітоприлом^®. По змозі   терапію діуретичними засобами слід припинити   за 2-3 дні до початку терапії Вітоприлом^®.

Гіпотензія з гострим інфарктом міокарда

При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію Вітоприлом^®, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском 100 мм рт. ст. і нижче або при наявності кардіогенного шоку. При систолічному артеріальнму тиску 100 мм рт. ст. і нижче підтримуючу дозу варто зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. При гострому інфаркті міокарда прийом Вітоприлу^® може призводити до тяжкої гіпотензії. При стійкій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст. протягом більш ніж 1 години) терапію лізиноприлом варто припинити.

Пацієнтам з тяжкою формою серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда Вітоприл^® слід призначати тільки у випадку стабільності гемодинамічного стану.

Стеноз устя аорти та мі тральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Слід з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з перешкодою відтоку крові з лівого шлуночка. При гемодинамічно значимій обструкції Вітоприл^® протипоказаний.

Ниркова недостатність

Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (рівнем креатині ну нижче 30 мл/хв) і пацієнтам на діалізі Вітоприл^® протипоказаний. Лізиноприл застосовують з особливою обережністю пацієнтам зі зниженою функцією нирок. Пацієнти цієї групи потребують зменшення дози або подовження інтервалу між дозами.

Про розвиток ниркової недостатності на фоні терапії Вітоприлом^® повідомлялося   в основному   у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або наявною дисфункцією нирок (включаючи стеноз ниркової артерії). При своєчасному виявленні і відповідному лікуванні ниркова недостатність, спричинена   терапією Вітоприлом^®, має тимчасовий оборотний характер.

У деяких пацієнтів з гіпертензією, не ускладненою клінічно вираженою дисфункцією нирок, відзначається підвищення рівня сечовини і креатині ну, спричинене сумісним застосуванням Вітоприлу^® та діуретиків. У цьому випадку можуть знадобитися зниження дози інгібітора АПФ або відміна діуретиків, а також розгляд можливої наявності не виявленого стенозу ниркової артерії.

Лікування гострого інфаркту міокарда Вітоприлом^® не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, для якої властивий підвищений рівень креатині ну сироватки (вище                 177 µмоль/л (2,0 мг/дл) та/або протеїнурією понад 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок протягом терапії Вітоприлом^® (кліренс креатині ну сироватки нижче 30 мл/хв   або вдвічі збільшений рівень креатині ну сироватки при його визначенні до лікування), Вітоприл^® слід відмінити.

Набряки тканин/ангіо невротичний набряк

Мають місце   повідомлення про ангіоневротичні набряки обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи Вітоприл^®. Набряки можуть розвитися в будь-який час протягом курсу терапії. У таких випадках Вітоприл^® слід негайно відмінити, а пацієнт має перебувати під постійним лікарським контролем. У випадках набряку, обмеженого обличчям та губами, стабілізація стану хворого розпочинається і при відсутності лікування, але рекомендується призначення антигістамінних засобів, що полегшують симптоматику.

Пацієнтам з ангіоневротичними набряками в анамнезі, не асоційованими з терапією інгібіторами АПФ, властивий високий ризик розвитку ангіо невротичного набряку при терапії інгібіторами АПФ.

Ангіоневротичні набряки язика, голосової щілини та гортані можуть мати характер, що загрожує життю. Негайні заходи включають підшкірне введення 0,3-0,5 мг адреналіну або повільне внутрішньо венне введення 0,1 мг адреналіну (відповідно до інструкції для медичного застосування) водночас із постійним контролем ЕКГ та артеріального тиску. Пацієнт підлягає госпіталізації. Протягом щонайменш 12-24 годин пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом до моменту, коли з’явиться впевненість у повному зникненні симптоматики.

Артеріальна нирково-судинна гіпертензія/стеноз ниркової артерії

У пацієнтів з артеріальною нирково-судинною гіпертензією та наявним однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії застосування Вітоприлу^® призводить до ризику різкого зниження артеріального тиску і розвитку ниркової недостатності; ризик підвищується при сумісному застосуванні діуретиків. Навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії ниркова недостатність може супроводжуватися лише незначною зміною показників креатині ну сироватки крові. Тому лікування таких хворих слід здійснювати у стаціонарі під пильним контролем лікаря, розпочинати з низької дози, а збільшення дози має бути поступовим і обережним. У перший тиждень терапії варто припинити   лікування діуретиками і здійснювати моніторинг функції нирок.

Анафілактоїдні реакції у хворих, які знаходяться на гемодіалізі

Пацієнтам на тривалому гемодіалізі Вітоприл^® протипоказаний. При сумісному застосуванні Вітоприлу^® та полі (акрилнітрил, натрій-2-метилалілсульфонат)-високо проникної мембрани (наприклад, AN 69) при діалізі або гемофільтрації існує ризик реакції гіпер чутливості (псевдо анафілактичної реакції) аж до розвитку шоку. Серед перших проявів анафілаксії − набряк обличчя, почервоніння шкіри, артеріальна гіпотензія та задишка. Симптоми   розвиваються протягом кількох хвилин після початку гемодіалізу. Рекомендується використання інших мембран для діалізу, або застосування інших лікарських засобів для лікування гіпертензії або серцевої недостатності міокарда.

ЛПНЩ-аферез десенсибілізація

При аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з декстрану сульфатом, застосування інгібіторів АПФ може призвести до анафілактичних реакцій, які можуть   загрожувати життю. Анафілактичні реакції, які загрожують життю (наприклад, зниження артеріального тиску, задишка, блювання, алергійні шкірні реакції) можуть також розвиватися при застосуванні Вітоприлу^® на фоні десенсибілізаційної терапії при укусах комах (наприклад, бджіл або ос).

При неминучості ЛПНЩ − аферезу або десенсибілізуючої терапії при укусах комах, Вітоприл^® слід тимчасово замінити іншим антигіпертензивним лікарським засобом (не інгібітором АПФ), який буде ефективним при недостатності міокарда.

Печінкова недостатність

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з розвитком холестатичної жовтяниці, що прогресує до фульмінантного некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм даної патології є невідомим. При розвитку жовтяниці чи підвищенні рівня печінкових ферментів у хворих, яким застосовують лікування Вітоприлом^®, слід припинити застосування даного препарату та провести відповідне лікування.

Нейтропенія/агранулоцит оз

Спостерігалися поодинокі випадки нейтропенії та агранулоцит озу при терапії Вітоприлом^® пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Ці випадки поодинокі у пацієнтів з неускладненим перебігом гіпертензії, але частіші у пацієнтів з нирковою недостатністю, особливо якщо вони також страждають на   розлади судинної системи або сполучних тканин (наприклад, системний червоний вовчак або дерматосклероз), або у пацієнтів, яким одночасно проводять імунодепресивну терапію. У цих пацієнтів слід регулярно контролю вати кількість лейкоцитів. Нейтропенія та агранулоцит оз мають у такому випадку оборотній характер при умові відміни інгібітора АПФ. Пацієнтам, у яких у період терапії Вітоприлом^® розвивається підвищення температури, лімфаденоз та/або фарингіт, слід негайно проконсультуватися у лікаря та зробити аналіз крові.      

Расова приналежність

Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіо невротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у європеоїдних хворих. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект Вітоприлу^® є менш вираженим, унаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Кашель

Відомі випадки появи кашлю у хворих, яким застосовували лікування Вітоприлом^®. Зазвичай кашель є непродуктивним, персистуючим та зникає після відміни прийому препарату.

Оперативні втручання/анестезія

У пацієнтів при оперативному втручанні та анестезії засобами, що знижують артеріальний тиск, Вітоприл^® блокує утворення ангіотензину II внаслідок компенсації секреції реніну. Якщо гіпотензія є результатом дії цього механізму, її корекцію слід здійснювати за допомогою поповнення об’єму рідини.

Підвищений рівень калію у сироватці крові (гіперкаліємія)

У пацієнтів з наявною нирковою або серцевою недостатністю лікування Вітоприлом^® може спровокувати гіперкаліємію. Лікування калій зберігаючи ми діуретиками або препаратами калію як підтримуюча терапія не рекомендується, оскільки це може призвести до істотного підвищення сироваткового рівня калію в сироватці крові. Однак якщо показана терапія даними препаратами, рівень калію слід регулярно контролю вати протягом усього курсу терапії.

Пацієнти літнього віку

Реакція на терапію інгібіторами АПФ у літніх пацієнтів, як видно, перевищує таку у молодших пацієнтів. Для пацієнтів віком старше 65 років рекомендується нижча початкова доза (2,5 мг) Вітоприлу^® з постійним контролем артеріального тиску та ниркової функції.

Хворі на цукровий діабет

Хворим на цукровий діабет, що застосовують пероральні протидіабетичні препарати чи інсулін, слід ретельно контролю вати рівень глікемії протягом усього періоду лікування інгібіторами АПФ.

Літій

Не рекомендовано застосовувати Вітоприл^® у комбінації з літієм.

Застереження

У пацієнтів з групи високого ризику (пацієнтів із сольовим та/або водним дефіцитом, наприклад, після діалізу, блювання, діареї, що супроводжує терапію діуретичними засобами, а також пацієнтів із серцевою недостатністю або ренальною гіпертензією) можливий розвиток тяжкої форми гіпотензії.

Таким чином, рекомендується компенсація сольового та об’ємного дефіциту перед початком лікування Вітоприлом^® та/або припинення терапії діуретиками за 2-3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ. У пацієнтів цієї групи терапію слід розпочинати з найменшої дози − 2,5 мг лізиноприлу 1 раз на добу вранці.

Цим пацієнтам необхідно перебувати під постійним медичним наглядом щонайменше 8 годин − переважно у стаціонарних умовах   після прийому першої дози, а також після кожного підвищення дози Вітоприлу^® та/або діуретичних засобів, щоб уникнути неконтрольованого різкого зниження артеріального тиску. Це стосується також пацієнтів, хворих на стенокардію або цереброваскулярні оклюзійні порушення, у яких різке падіння артеріального тиску загрожує розвитком інфаркту міокарда або інсульту.

У пацієнтів зі злоякісною артеріальною гіпертензією або тяжкою серцевою недостатністю розпочинати терапію Вітоприлом^® потрібно в умовах стаціонару.

У випадку переривання або припинення застосування препарату у пацієнтів з гіпертензією може знову підвищитись артеріальний тиск, а у пацієнтів із серцевою недостатністю можуть   відновитися її прояви.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами.

Вивчення впливу препарату на здатність керувати авто транспортом або працювати з іншими потенційно небезпечними механізмами не проводилося. Однак треба брати до уваги, що здатність керувати авто транспортом чи іншими потенційно небезпечними механізмами або працювати без надійної підтримки може бути порушена внаслідок можливого запаморочення та стомлюваності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики

Як правило, сумісне з Вітоприлом^® застосування діуретиків підвищує антигіпертензивний ефект Вітоприлу^®. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у тих, у кого терапія діуретиками була розпочата нещодавно, іноді відзначається зниження артеріального тиску при сумісному прийомі Вітоприлу^®. Ризик симптоматичної гіпотензії протягом лікування лізиноприлом можна зменшити відміною діуретичних засобів перед початком терапії Вітоприлом^®.

Потрібно з особливою безпекою призначати препарат з діуретиками особливо пацієнтам із захворюваннями нирок та людям літнього віку. Під час лікування потрібно слідкувати за артеріальним тиском та своєчасно контролю вати рівень електролітів (калію, натрію, хлору, кальцію) та функціональних ниркових проб у плазмі крові.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або застосування препаратів калію

Після застосування калій зберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики на зразок спіронолактону, триамтерену або амілориду, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень сироваткового калію. У разі потреби застосування перерахованих вище засобів при наявній гіпокаліємії слід проводити з особливою обережністю та під постійним контролем рівня сироваткового калію.

Антигіпертензивні засоби

При одночасному застосуванні Лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами (блокатори α, ß-адренорецепторів, антагоністи іонів кальцію, блокатори рецепторів ангіотензину-ІІ) потенціююється гіпотензивний ефект препарату.

При комбінованому застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами потрібно розпочинати лікування Лізиноприлом з низьких доз та ретельно контролю вати артеріальний тиск та пульс (не менше 3 разів на добу) та/або перебувати під наглядом лікаря.

Між різними представниками групи інгібіторів АПФ можлива перехресна чутливість.

Знеболювальні і протизапальні засоби (ацетил саліцилова кислота, індометацин)

Можуть послабляти гіпотензивний ефект Вітоприлу^®. Також можливе підвищення рівня калію у сироватці крові та порушення ниркової функції. Дані зміни є оборотними. У пацієнтів з порушенням ниркової функції рідко може розвинутись гостра ниркова недостатність, особливо у хворих літнього віку та де гідратованих хворих.

Препарати літію

Терапія препаратами літію та іншими засобами, що прискорюють елімінацію натрію, може призвести до уповільнення виведення літію. Отже, під час застосування препаратів літію концентрація сироваткового літію має перебувати під постійним контролем.

Етанол

Iнгібітори АПФ потенціюють ефект етанолу. Етанол підвищує артеріальний тиск, знижуючи ефект інгібіторів АПФ.

Анестетики, наркотичні та снодійні засоби

При застосуванні Лізиноприлу із засобами для наркозу, міо релаксантами, що мають гіпотензивну дію, наркотичними аналгетиками, снодійними засобами та антидепресантами посилюється гіпотензивний ефект препарату.

У випадку одночасного застосування з анестетиками, що мають гіпотензивну дію, під час наркозу Лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, підвищуючи (вторинно) активність реніну плазми крові, що призводить до значних коливань артеріального тиску під час операції. У випадку, якщо після прийому Лізиноприлу минуло менше 72 годин і є необхідність проведення анестезії, у предопераційному періоді або під час операції потрібно збільшити ОЦК, призначивши сольові колоїдні, кристалоїд ні та плазмозамінюючі розчини.

Симпатоміметичні засоби

Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Супутнє застосування алопуринолу, препаратів, що пригнічують   захисну реакцію організму (цитостатиків, імунодепресантів, системних глюкокортикоїдів) і прокаїнаміду підвищує ризик розвитку лейкопенії.

Тромболітики

При сумісному застосуванні з тромболітиками (стрептокіназа, металізе, актилізе тощо) існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Потрібно обережно призначати Лізиноприл пацієнтам, яким вводився тромболітик упродовж 6-12 годин після введення останнього.

Пероральні гіпоглікемічні засоби (похідні сульфонілсечовини – метформін, бігуаніди – глібенкламід тощо) та інсулін при сумісному застосуванні з Лізиноприлом можуть посилювати гіпотензивний ефект у перші тижні комбінованої терапії.

При одночасному застосуванні з естрогенами, за рахунок затримки рідини в організмі, може знизитися антигіпертензивна дія препарату.

Пероральні антидіабетичні засоби (наприклад, похідні сульфонілсечовини, бігуаніди) та інсулін

Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижуючий ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії.

Антацидні засоби

Прийом антацидних засобів, колестераміну, сорбентів знижують всмоктування Лізиноприлу зі шлунково-кишкового тракту, що може знизити гіпотензивний ефект препарату. У випадку необхідності застосування сорбентів та антацидних засобів, останні потрібно прийняти за     1,5-2 години до застосування Лізиноприлу.

Натрію хлорид

Знижує гіпотензивний і полегшуючий серцеву недостатність ефекти Вітоприлу^®.

Препарати золота

При застосуванні ін’єкційних форм золота (наприклад, ауротіомалат натрію) можуть виникати нітриоїдні реакції (симптоми вазодилятації, включаючи почервоніння, нудоту, запаморочення, гіпотензію).

Цитостатики

При застосуванні з засобами, що мають мієлосупресивну дію, підвищується ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцит озу.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з Лізиноприлом можуть призводити до розвитку лейкопенії.

Діаліз

При проведенні діалізної терапії та одночасного застосування Лізиноприлу існує ризик виникнення анафілактоїдних реакцій при використанні високо проточних полі акрилонітрильних металсульфонатних мембран (наприклад, AN 69).

Інше

Лізиноприл можна застосовувати з гліцеролтринітратом для внутрішньо венного або трансдермального використання.

При одночасному застосуванні Лізиноприлу з дигоксином та нітратами клінічно значущих побічних реакцій не зареєстровано.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лізиноприл являє собою інгібітор ферменту пептидил дипиптидази, який каталізує конверсію ангіотензину I у вазоконстриктор ний пептид, ангіотензин II. Інгібірування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, підвищення концентрації реніну та зниження секреції альдостерону. АПФ ідентичний   кініназі II. Хоча механізм зниження артеріального тиску здійснюється через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка відіграє основну роль у регуляції кров’яного тиску, лізиноприл має антигіпертензивну дію і в пацієнтів з низьким рівнем реніну у плазмі.

Фармакокінетика. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 7 годин після перорального прийому препарату. У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда відзначається тенденція до тривалішго часу досягнення пікової концентрації у плазмі крові. При багаторазовому прийманні період напів виведення становить 12,6 години.

Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові.

При зниженій функції нирок зменшується і ниркове виведення лізиноприлу. Воно стає клінічно суттєвим при швидкості гломерулярної фільтрації менш ніж 60 мл/хв. Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації препарату у плазмі крові та вищі показники AUC, ніж у пацієнтів молодшого віку. Лізиноприл виводять з організму   за допомогою діалізу.

При екскретуванні препарату з сечею   в середньому абсорбується близько 29 % лізиноприлу (25-50 %) з між індивідуальною варіацією в 6-60 % при дозах (5-80 мг).

Лізиноприл не метаболізується і усі абсорбовані з’єднання екскретуються з сечею у незмінному   вигляді.   На абсорбцію лізиноприлу не впливає одночасне вживання їжі.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі двоопуклі круглі таблетки з рискою посередині з обох боків (для таблеток по 2,5 мг, 5 мг) та   хрестоподібною рискою посередині з обох боків (для таблеток по 10 мг, 20 мг), з насічкою «2,5», «5», «10», «20» відповідно.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ^оС (для таблеток 2,5 мг), не вище  30 ^оС (для таблеток по 5 мг, 10 мг та 20 мг) в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

«СТАДА Арцнайміттель АГ».

Місцезнаходження.

Стадаштрассе  2-18, D-61118 Бад Фільбель, Німеччина.

 

СОСТАВ И ФОРМА ВЫПУСКА:

табл. 2,5 мг блистер, № 10, № 30

Лизиноприл

2,5 мг

1 таблетка 2,5 мг содержит 2,723 мг лизиноприла дигидрата, что соответствует 2,5 мг лизиноприла.

№  UA/3886/01/01 от 29.10.2010 до 29.10.2015

табл. 5 мг блистер, № 10, № 30

Лизиноприл

5 мг

1 таблетка 5 мг содержит 5,445 мг лизиноприла дигидрата, что соответствует 5 мг лизиноприла.

№  UA/3886/01/02 от 29.10.2010 до 29.10.2015

табл. 10 мг блистер, № 10, № 30

Лизиноприл

10 мг

1 таблетка 10 мг содержит 10,89 мг лизиноприла дигидрата, что соответствует 10 мг лизиноприла.

№  UA/3886/01/03 от 29.10.2010 до 29.10.2015

табл. 20 мг блистер, № 10, № 30

Лизиноприл

20 мг

1 таблетка 20 мг содержит 21,78 мг лизиноприла дигидрата, что соответствует 20 мг лизиноприла.
Прочие ингредиенты: маннитол, кальция гидрофосфат дигидрат, крахмал кукурузный, крахмал прежелатинизированный, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат.

№  UA/3886/01/04 от 29.10.2010 до 29.10.2015

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА:

Фармакодинамика. Лизиноприл представляет собой ингибитор фермента пептидил дипиптидазы, который катализирует конверсию ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид, ангиотензин II. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации в плазме крови ангиотензина II, повышению концентрации ренина и снижению секреции альдостерона. АПФ идентичен кининазе II. Хотя механизм снижения АД осуществляется посредством угнетения ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, которая играет основную роль в регуляции АД, лизиноприл оказывает антигипертензивное действие и у пациентов с низким уровнем ренина в плазме крови.
Фармакокинетика. С_max в плазме крови достигается через 7 ч после перорального приема препарата. У пациентов с острым инфарктом миокарда отмечается тенденция к пролонгации достижения С_max в плазме крови. При многократном приеме Т_½ составляет 12,6 ч.
Лизиноприл не связывается с белками плазмы крови.
При нарушении функции почек снижается и почечный клиренс лизиноприла. Он становится клинически значимыми при скорости клубочковой фильтрации менее 60 мл/мин. Для пациентов пожилого возраста характерны более высокие концентрации препарата в плазме крови и более высокие показатели AUC, чем у пациентов более молодого возраста. Лизиноприл выводится из организма с помощью диализа.
При экскретировании препарата с мочой в среднем выводится около 29% лизиноприла (25–50%) с межиндивидуальной вариабельностью 6–60% при дозах 5–80 мг.
Лизиноприл не метаболизируется, и все его соединения экскретируются с мочой в неизменном виде. На абсорбцию лизиноприла не влияет одновременное употребление пищи.

ПОКАЗАНИЯ:

Монотерапия и/или комбинированная терапия. АГ; симптоматическая сердечная недостаточность; кратковременное (6 нед) лечение в составе комбинированной терапии острого инфаркта миокарда (в первые 24 ч) со стабильной гемодинамикой; диабетическая нефропатия у пациентов с инсулинзависимым и сахарным диабетом II типа.

ПРИМЕНЕНИЕ:

Витоприл рекомендуется применять 1 раз в сутки утром. Препарат применяют независимо от приема пищи. Таблетку запивают достаточным количеством жидкости.
Витоприл 2,5 и 5 мг разламывается на 2 равные части, Витоприл 10 и 20 мг разламывается на 4 равные части.
АГ
Витоприл можно применять как монотерапию и в комбинации с другими антигипертензивными препаратами.
Начальная доза
Для больных АГ рекомендуемая начальная доза составляет 2,5 мг. У пациентов с почечной и сердечной недостаточностью, с гиповолемией и/или дефицитом, или пациентов с тяжелой почечной гипертензией возможно значительное повышение АД после приема начальной дозы. Для таких больных рекомендуемая начальная доза Витоприла составляет 2,5–5 мг лизиноприла в сутки, пациенты должны находиться под наблюдением врача. При почечной недостаточности следует применять минимальные дозы препарата.
Поддерживающая доза
Обычно поддерживающая доза составляет 20 мг/сут. При отсутствии желаемого терапевтического эффекта после 2–4 нед лечения дозу следует повысить. Максимальная доза препарата, которую применяли в длительном контролируемом клиническом исследовании, составила 40 мг/сут.
Лечение больных с нарушением функции почек
В начале лечения Витоприлом может развиться симптоматическая гипотензия, особенно при одновременном применении диуретиков. При возможности следует прекратить применение диуретиков за 2–3 дня до начала лечения Витоприлом. У больных АГ, у которых невозможна отмена приема диуретиков, следует начинать лечение с 5 мг/сут, а также постоянно контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Далее дозу постепенно повышают в зависимости от уровня АД. При необходимости лечение диуретиками восстанавливают.
Повышение дозы у больных с почечной недостаточностью
Дозировка препарата у больных с почечной недостаточностью зависит от клиренса креатинина (таблица).
Таблица

Клиренс креатинина, мл/мин	Начальная доза, мг/сут
<10 (включая больных, которые находятся на гемодиализе)	2,5*
10–30	2,5–5
31–80	5–10

*Дозу и/или частоту применения повышают в зависимости от уровня АД.
Дозу можно повышать до достижения контроля за уровнем АД или максимально до 40 мг/сут.
Хроническая сердечная недостаточность
Лизиноприл можно применять комбинации с диуретиками и препаратами наперстянки или блокаторами β-адренорецепторов.
Начальная доза составляет 2,5 мг Витоприла ежедневно утром. Поддерживающую дозу следует корректировать постепенно с повышением дозы на 2,5 мг. Повышение дозы проводят медленно, не более чем на 10 мг, в соответствии с индивидуальной чувствительностью пациента. Временные интервалы между повышением дозы должны составлять не менее 2 нед, а желательно и 4 нед. Не следует превышать максимальную суточную дозу лизиноприла, которая составляет 35 мг.
Острый инфаркт миокарда у пациентов со стабильными гемодинамическими показателями
Лизиноприл назначают дополнительно к нитратам (например в/в, п/к, в виде нитратсодержащего трансдермального пластыря) и к обычной стандартной терапии (тромболитики, ацетилсалициловая кислота и блокаторы β-адренорецепторов) инфаркта миокарда. Терапию лизиноприлом следует начинать в течение 24 ч после появления первых симптомов и проводить до тех пор, пока у пациент остается стабильная гемодинамика.
Начальная доза Витоприла составляет 5 мг, следующую таблетку Витоприла 5 мг принимают через 24 ч, а через 48 ч — 10 мг. После этого пациент может принимать Витоприл в дозе 10 мг/сут. Пациентам с низким систолическим АД (<120 мм рт. ст.) в начальный период терапии или в течение первых 3 дней после инфаркта миокарда назначают минимальную дозу Витоприла 2,5 мг.
В случае артериальной гипотензии (АД <100 мм рт. ст.) суточная поддерживающая доза не должна превышать 5 мг и при необходимости возможно ее снижение до 2,5 мг. Если несмотря на снижение суточной дозы до 2,5 мг возникает артериальная гипотензия (АД <90 мм рт. ст. на протяжении более 1 ч), прием Витоприла следует прекратить.
Курс поддерживающей терапии должен длиться 6 нед. Минимальная поддерживающая доза лизиноприла составляет 5 мг ежедневно. При симптомах хронической сердечной недостаточности терапию Витоприлом не прекращают. Витоприл можно назначать одновременно с в/в или п/к введением нитроглицерина.
Режим дозирования при умеренно сниженной функции почек (клиренс креатинина 30–70 мл/мин) и у пациентов пожилого возраста (старше 65 лет)
Начальная доза составляет 2,5 мг лизиноприла. Поддерживающая доза, в зависимости от АД, составляет 5–10 мг Витоприла в сутки. Не следует превышать максимальную дозу, которая составляет 20 мг/сут.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ:

 

• гиперчувствительность к лизиноприлу или к другим ингибиторам АПФ, или одному из компонентов препарата;
• ангионевротический отек в анамнезе, в том числе после применения ингибиторов АПФ, идиопатический и наследственный отек Квинке;
• первичный гиперальдостеронизм;
• после трансплантации почки;
• кардиогенный шок;
• гиповолемия;
• острый инфаркт миокарда (систолическое АД <90 мм рт. ст.);
• стеноз почечной артерии;
• ОПН с АГ;
• тяжелая сердечная недостаточность;
• тяжелая артериальная или реноваскулярная гипертензия;
• период беременности и кормления грудью;
• детский возраст.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ:

частота случаев побочных эффектов определяется так: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); редко (≥1/10 000 до <1/1000); очень редко (≥1/10 000); неизвестно (не может быть оценено по причине отсутствия данных).
Со стороны лимфатической системы и системы крови
Редко: снижение концентрации гемоглобина и гематокрита. Очень редко: угнетение костномозгового кроветворения, анемия, лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, лимфаденопатия, аутоиммунные заболевания.
Нарушения метаболизма
Очень редко: гипогликемия.
Со стороны нервной системы
Часто: головная боль, головокружение. Нечасто: изменения настроения, парестезия, расстройства вкуса (дисгевзия), нарушение равновесия, нарушение сна. Редко: спутанность сознания. Неизвестно: депрессия, потеря сознания.
Со стороны сердечно-сосудистой системы
Часто: ортостатические нарушения (включая гипотензию), сопровождающиеся головокружением, слабостью, нарушением зрения и потерей сознания. Нечасто: острый инфаркт миокарда, цереброваскулярные нарушения (как следствие значительного снижения АД), ощущение усиленного сердцебиения, тахикардия, феномен Рейно.
Со стороны респираторной системы
Часто: кашель. Нечасто: ринит. Очень редко: бронхоспазм, синусит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония.
Со стороны ЖКТ и печени
Часто: диарея, рвота. Нечасто: тошнота, боль в животе, нарушения пищеварения. Редко: сухость во рту. Очень редко: панкреатит, кишечная непроходимость, гепатит, холестатическая или гепатоцеллюлярная желтуха, печеночная недостаточность.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки
Нечасто: сыпь, зуд, реакции гиперчувствительности/ангионевротический отек, проявляющийся отеком лица, губ, языка, гортани и/или конечности. Редко: крапивница, алопеция, псориаз. Очень редко: повышенное потоотделение, пузырчатка, токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), синдром Стивенса — Джонсона, экссудативная мультиформная эритема, кожная псевдолимфома. Неизвестно: кожные реакции сопровождались лихорадкой, миалгией, артралгией, васкулитом, эозинофилией, лейкоцитозом и/или положительным результатом определения антинуклеарных антител (Ana–титром), повышением СОЭ, сыпью, фотосенсибилизацией.
Со стороны почек
Часто: дисфункция почек. Редко: уремия, ОПН. Очень редко: олигурия / анурия.
Со стороны репродуктивной системы
Нечасто: импотенция. Редко: гинекомастия.
Общие нарушения
Нечасто: ожирение, астения.
Результаты биохимических лабораторных показателей
Нечасто: повышение концентрации мочевины, креатинина, ферментов печени и калия в сыворотке крови. Редко: повышение билирубина в сыворотке крови, гипонатриемия.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ:

начинать терапию Витоприлом по поводу хронической сердечной недостаточности в стационарных условиях рекомендуется таким категориям пациентов: при одновременной терапии диуретиками, особенно в высоких дозах (например фуросемидом в дозе >80 мг); с дегидратацией и дефицитом электролитов (гипонатриемия <130 ммоль/л или гиповолемия); с имеющейся гипотензией; с декомпенсированной сердечной недостаточностью; с нарушенной функцией почек; при одновременной терапии сосудорасширяющими средствами в высоких дозах; пациентам в возрасте старше 70 лет.
Необходимо регулярно контролировать концентрацию электролитов и креатинина в сыворотке крови, а также периодически проводить анализ крови в начале терапии и у пациентов группы высокого риска (с почечной недостаточностью и диффузными заболеваниями соединительной ткани), а также у больных, принимающих иммунодепрессанты, цитостатики, аллопуринол и прокаинамид.
Симптоматическая гипотензия
Витоприл способен, особенно сразу после приема, вызывать резкое снижение АД. Симптоматическая гипотензия редко развивается у пациентов с неосложненной АГ, чаще — у пациентов с гиповолемией или дефицитом электролитов, вызванными терапией диуретиками, соблюдением бессолевой диеты, рвотой, диареей или при проведении диализа. Симптоматическая гипотензия чаще возникает у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью в сочетании с почечной недостаточностью или без таковой, а также у больных, получающих петлевые диуретики в высоких дозах, с гипонатриемией или нарушением функции почек. Прием Витоприла эти пациенты могут начинать под постоянным врачебным контролем, желательно в условиях стационара, в низких дозах и с тщательной коррекцией доз. Одновременно необходимо контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Рекомендуется по возможности прекратить терапию диуретиками.
Это в полной мере касается пациентов со стенокардией и патологией мозговых сосудов, у которых резкое снижение АД угрожает развитием инфаркта миокарда или ишемического инсульта.
В случае развития артериальной гипотензии пациента следует перевести в горизонтальное положение и провести коррекцию ОЦК посредством пероральной или в/в регидратации. При развитии ассоциированной с гипотензией брадикардии показано применение атропина. После успешного устранения гипотензии, вызванной первой дозой, сохраняется необходимость в тщательном подборе дозы препарата. При симптоматической гипотензии у пациентов с сердечной недостаточностью может возникнуть необходимость в снижении дозы и/или отмене диуретиков или Витоприла. По возможности терапию диуретиками следует прекратить за 2–3 дня до начала терапии Витоприлом.
Гипотензия с острым инфарктом миокарда
При остром инфаркте миокарда нельзя начинать терапию Витоприлом, если из-за предыдущего лечения сосудорасширяющими препаратами существует риск дальнейшего серьезного ухудшения гемодинамических показателей. Это касается пациентов с систолическим АД ≤100 мм рт. ст. или с кардиогенным шоком. При систолическом АД ≤100 мм рт. ст. поддерживающую дозу следует снизить до 5 мг или временно до 2,5 мг. При остром инфаркте миокарда прием Витоприла может приводить к развитию тяжелой артериальной гипотензии. При устойчивой гипотензии (систолическое АД <90 мм рт. ст. на протяжении >1 ч) терапию лизиноприлом следует прекратить.
Пациентам с тяжелой формой сердечной недостаточности после острого инфаркта миокарда Витоприл необходимо назначать только при стабильности гемодинамического состояния.
Стеноз устья аорты и митральный стеноз/гипертрофическая кардиомиопатия
Следует с осторожностью назначать ингибиторы АПФ пациентам с нарушением оттока крови из левого желудочка. При гемодинамически значимой обструкции Витоприл противопоказан.
Почечная недостаточность
Пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (уровень креатинина <30 мл/мин) и пациентам, находящимся на диализе, Витоприл противопоказан. Лизиноприл применяют с особой осторожностью у пациентов со сниженной функцией почек. Эти группы нуждаются в снижении дозы препарата или увеличении интервала между приемами.
О развитии почечной недостаточности на фоне терапии Витоприлом сообщалось в основном у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или имеющейся дисфункцией почек (включая стеноз почечной артерии). При своевременном выявлении и соответствующем лечении почечная недостаточность, обусловленная терапией Витоприлом, имеет временный обратимый характер.
У некоторых пациентов с АГ, неосложненной клинически выраженной дисфункцией почек, отмечают повышение уровня мочевины и креатинина, вызванное сочетанным применением Витоприла и диуретиков. В этом случае могут понадобиться снижение дозы ингибитора АПФ или отмена диуретика, а также исключение возможности наличия ранее не выявленного стеноза почечной артерии.
Лечение острого инфаркта миокарда Витоприлом не показано пациентам с признаками дисфункции почек, при которой отмечаются повышенный уровень креатинина в сыворотке крови (>177 мкмоль/л (2,0 мг/дл)) и/или протеинурия >500 мг/сут. При развитии дисфункции почек на протяжении терапии Витоприлом (клиренс креатинина <30 мл/мин или в 2 раза повышен уровень креатинина в сыворотке крови по сравнению с его уровнем, определенным до начала лечения) прием препарата следует отменить.
Отеки тканей/ангионевротический отек
Сообщалось о случаях ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, включая Витоприл. Отеки могут развиться в любое время в течение курса терапии. В таких случаях прием препарата следует немедленно отменить, а пациент должен находиться под постоянным врачебным контролем. При отеке, ограниченном лицом и губами, стабилизация состояния больного наступает и при отсутствии лечения, однако рекомендуется применение антигистаминных средств, уменьшающих выраженность симптомов.
Для пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе, не ассоциированным с терапией ингибиторами АПФ, характерен повышенный риск развития ангионевротического отека при терапии ингибиторами АПФ.
Ангионевротический отек языка, голосовой щели и гортани могут иметь характер, угрожающий жизни. Неотложные меры включают п/к введение 0,3–0,5 мг адреналина или медленное введение 0,1 мг адреналина (согласно инструкции по применению) при постоянном контроле ЭКГ и АД. Пациент подлежит госпитализации. На протяжении не менее 12–24 ч пациент должен находиться под постоянным наблюдением до момента полного исчезновения симптомов.
Вазоренальная АГ/стеноз почечной артерии
У пациентов с вазоренальной АГ и с наличием одно- или двустороннего стеноза почечной артерии применение Витоприла приводит к риску резкого снижения АД и развития почечной недостаточности; риск повышается при одновременном применении диуретиков. Даже у пациентов с односторонним стенозом почечной артерии почечная недостаточность может сопровождаться лишь незначительными изменениями показателей креатинина в сыворотке крови. Поэтому лечение таких больных следует осуществлять в стационаре под контролем врача, оно должно начинаться с минимальной дозы, а повышение дозы должно быть постепенным и осторожным. В первую неделю терапии следует прекратить лечение диуретиками и осуществлять мониторинг функции почек.
Анафилактоидные реакции у больных, находящихся на гемодиализе
Пациентам, находящимся на длительном гемодиализе, Витоприл противопоказан. Одновременное применение Витоприла и поли(акрилнитрил, натрий-2-метилалилсульфонат)-высокопроточной мембраны (например AN 69) при диализе или гемофильтрации существует риск реакции гиперчувствительности (псевдоанафилактической реакции) вплоть до развития шока. Среди первых проявлений анафилаксии — отек лица, покраснение кожи, артериальная гипотензия и одышка. Симптомы развиваются в течение нескольких минут после начала гемодиализа. Рекомендуется использование мембран для диализа или применение лекарственных средств для лечения гипертензии или сердечной недостаточности.
ЛПНП-аферез, десенсибилизация
При аферезе ЛПНП с декстрана сульфатом применение ингибиторов АПФ может привести к анафилактическим реакциям, которые могут угрожать жизни. Анафилактические реакции, угрожающие жизни (например снижение АД, одышка, рвота, аллергические кожные реакции), могут также развиваться при применении Витоприла на фоне десенсибилизации при укусах насекомых (например пчел или ос).
При необходимости проведения ЛПНП-афереза или десенсибилизации при укусах насекомых, Витоприл следует временно заменить другим антигипертензивным препаратом (не ингибитором АПФ), который будет эффективным при сердечной недостаточности.
Печеночная недостаточность
Очень редко прием ингибиторов АПФ ассоциируется с развитием холестатической желтухи, прогрессирующей в фульминантный некроз и (иногда) приводящий к летальному исходу. Механизм данной патологии является неизвестным. При развитии желтухи или повышении уровня печеночных ферментов у больных, которым назначают лечение Витоприлом, следует прекратить применение данного препарата и провести соответствующее лечение.
Нейтропения/агранулоцитоз
Отмечали отдельные случаи нейтропении и агранулоцитоза при терапии Витоприлом у пациентов с АГ. Эти случаи единичны у пациентов с неосложненным течением гипертензии, но чаще у больных с почечной недостаточностью, особенно при наличии сопутствующих заболеваний сосудистой системы или соединительной ткани (например системная красная волчанка или дерматосклероз), или у пациентов, которым одновременно проводят иммунодепрессивную терапию. У этих пациентов следует регулярно контролировать количество лейкоцитов. Нейтропения и агранулоцитоз носят обратимый характер при условии отмены ингибитора АПФ. Пациентам, у которых в период терапии Витоприлом развиваются лихорадка, лимфаденопатия и/или фарингит, требуются консультация врача и проведение клинического анализа крови.
Расовая принадлежность
Ингибиторы АПФ могут вызвать более выраженный ангионевротический отек у пациентов негроидной расы, чем европеоидной. Также у данной группы больных гипотензивный эффект Витоприла менее выражен вследствие преобладания низких фракций ренина.
Кашель
Известны случаи появления кашля у больных, у которых применяли Витоприл. Обычно кашель является непродуктивным, персистирующим и исчезает после отмены препарата.
Оперативные вмешательства/анестезия
У пациентов при оперативном вмешательстве и анестезии средствами, снижающими АД, Витоприл блокирует образование ангиотензина II вследствие компенсации секреции ренина. Если гипотензия является результатом действия этого механизма, ее следует корректировать с помощью восполнения ОЦК.
Повышенный уровень калия в сыворотке крови (гиперкалиемия)
У пациентов с почечной или сердечной недостаточностью лечение Витоприлом может спровоцировать гиперкалиемию. Лечение калийсберегающими диуретиками или препаратами калия не рекомендуется, это может привести к выраженному повышению уровня калия в сыворотке крови. Однако если показана терапия данными препаратами, уровень калия следует регулярно контролировать на протяжении всего курса терапии.
Пациенты пожилого возраста
Реакция на терапию ингибиторами АПФ у пациентов пожилого возраста превышает таковую у более молодых пациентов. Для пациентов в возрасте старше 65 лет рекомендуется минимальная начальная доза (2,5 мг) Витоприла с постоянным контролем АД и функции почек.
Больные сахарным диабетом
Больным сахарным диабетом, применяющим пероральные противодиабетические препараты или инсулин, следует тщательно контролировать уровень гликемии в течение всего периода лечения ингибиторами АПФ.
Литий
Не рекомендуется применять Витоприл в комбинации с препаратами лития.
Предостережение
У пациентов группы высокого риска (с гиповолемией и/или водным дефицитом электролитов, возникшими, например, после диализа, рвоты, диареи, терапии диуретиками, а также у больных с сердечной недостаточностью или вазоренальной АГ) возможно развитие тяжелой формы артериальной гипотензии. Поэтому рекомендуется провести компенсацию нарушений водно-электролитного баланса до начала лечения Витоприлом и/или прекращение терапии диуретиками за 2–3 дня до начала терапии ингибиторами АПФ. У пациентов этой группы терапию необходимо начинать с минимальной дозы (2,5 мг лизиноприла 1 раз в сутки утром). Эти пациенты должны находиться под постоянным медицинским контролем, по крайней мере 8 ч — предпочтительно в условиях стационара после приема первой дозы, а также после каждого повышения дозы Витоприла и/или диуретических средств во избежание неконтролируемого резкого снижения АД. Это касается также и пациентов со стенокардией или нарушениями мозгового кровообращения, у которых резкое снижение АД угрожает развитием инфаркта миокарда или ишемического инсульта.
У больных со злокачественной АГ или тяжелой сердечной недостаточностью начинать терапию Витоприлом следует в условиях стационара.
В случае прерывания терапии или отмены препарата у пациентов с АГ может снова повыситься АД, а у больных с сердечной недостаточностью могут восстановиться ее проявления.
Период беременности и кормления грудью. Препарат не применяют в период беременности и кормления грудью.
Дети. Препарат не применяют у детей.
Влияние на способность управлять транспортными средствами или другими механизмами. Изучение влияния препарата на способность управлять транспортными средствами или работать с другими потенциально опасными механизмами не проводилось. Однако надо учитывать, что способность управлять транспортными средствами или другими потенциально опасными механизмами или работать без надежной поддержки может быть нарушена вследствие возможного головокружения и утомляемости.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ:

Диуретики
Как правило, сочетанное с Витоприлом применение диуретиков повышает антигипертензивный эффект Витоприла. У пациентов, принимающих диуретики, особенно у тех, у кого терапия диуретиками была начата недавно, иногда отмечают снижение АД при сочетанном приеме Витоприла. Риск развития симптоматической гипотензии на протяжении лечения лизиноприлом можно снизить, отменив диуретики перед назначением Витоприла.
Калийсберегающие диуретики или препараты калия
После применения калийсберегающих диуретиков уровень калия в крови продолжает повышаться, особенно у пациентов со сниженной функцией почек. Ингибиторы АПФ уменьшают выведение калия, вызванное диуретиками. Калийсберегающие диуретики (спиронолактон, триамтерен или амилорид), а также препараты калия и пищевые добавки, содержащие калий, могут существенно повышать уровень калия в сыворотке крови. В случае необходимости применения вышеуказанных средств при гипокалиемии их следует применять с особой осторожностью и под постоянным контролем уровня калия в сыворотке крови.
Антигипертензивные средства
При одновременном применении лизиноприла с другими антигипертензивными препаратами (блокаторы α-, β-адренорецепторов, антагонисты ионов кальция, блокаторы рецепторов ангиотензина II) потенцируется гипотензивный эффект препарата.
При комбинированном применении с другими антигипертензивными средствами лечение Лизиноприлом начинают с низких доз с постоянным контролем АД и ЧСС (не менее 3 раз в сутки) и/или под наблюдением врача.
Между различными представителями группы ингибиторов АПФ возможна перекрестная чувствительность.
Обезболивающие средства и НПВП (ацетилсалициловая кислота, индометацин)
Могут ослаблять гипотензивный эффект Витоприла. Также возможно повышение уровня калия в сыворотке крови и нарушение функции почек. Данные изменения являются обратимыми. У пациентов с нарушением функции почек редко может развиться ОПН, особенно у больных пожилого возраста и дегидратированных больных.
Препараты лития
Терапия препаратами лития и другими средствами, ускоряющими элиминацию натрия, может привести к замедлению выведения лития. Следовательно, при применении препаратов лития концентрация сывороточного лития должна находиться под постоянным контролем.
Этанол
Ингибиторы АПФ потенцируют эффект этанола. Этанол повышает АД, снижая эффект ингибиторов АПФ.
Анестетики, наркотические и снотворные средства
При применении лизиноприла со средствами для наркоза, миорелаксантами, оказывающими гипотензивное действие, наркотическими анальгетиками, снотворными средствами и антидепрессантами усиливается гипотензивный эффект препарата.
В случае одновременного применения с анестетиками, оказывающими гипотензивное действие, во время наркоза лизиноприл может блокировать образование ангиотензина II, повышая (вторично) активность ренина в плазме крови, что приводит к значительным колебаниям АД во время операции. В случае, если после приема лизиноприла прошло менее 72 ч и есть необходимость проведения анестезии, в предоперационный период или во время операции необходимо увеличить ОЦК, назначив солевые коллоидные, кристаллоидные и плазмозаменяющие р-ры.
Симпатомиметические средства
Могут ослаблять гипотензивный эффект ингибиторов АПФ.
Одновременное применение аллопуринола, препаратов, подавляющих защитную реакцию организма (цитостатиков, иммунодепрессантов, системных ГКС), и прокаинамида повышается риск развития лейкопении.
Тромболитики
При одновременном применении с тромболитиками (стрептокиназа, метализе, актилизе и т.д.) существует риск развития артериальной гипотензии. Необходимо с осторожностью назначать лизиноприл пациентам, которым вводили тромболитик в течение 6–12 ч после введения последнего.
Пероральные гипогликемические средства (производные сульфонилмочевины — метформин, бигуаниды — глибенкламид и др.) и инсулин при одновременном применении с лизиноприлом могут усиливать гипотензивный эффект в первые недели комбинированной терапии.
При одновременном применении с эстрогенами, за счет задержки жидкости в организме, может снизиться антигипертензивное действие препарата.
Пероральные противодиабетические средства (производные сульфонилмочевины, бигуаниды) и инсулин
Ингибиторы АПФ способны повышать гипогликемизирующий эффект антидиабетических средств, особенно в течение 1-й недели при одновременном применении.
Антацидные средства
Прием антацидных средств, колестирамина, сорбентов снижает всасывание лизиноприла в ЖКТ, что может снизить гипотензивный эффект препарата. В случае необходимости применения сорбентов и антацидных средств, последние необходимо принять за 1,5–2 ч до применения лизиноприла.
Натрия хлорид
Снижает гипотензивный эффект Витоприла и эффект уменьшения выраженности сердечной недостаточности.
Препараты золота
При применении инъекционных форм золота (например ауротиомалат натрия) могут возникать симптомы вазодилатации, включая покраснение, тошноту, головокружение, гипотензию.
Цитостатики
При применении со средствами, оказывающими миелосупрессивное действие, повышается риск развития нейтропении и/или агранулоцитоза.
Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, ГКС, прокаинамид при одновременном применении с лизиноприлом могут приводить к развитию лейкопении.
Диализ
При проведении диализной терапии и одновременном применении лизиноприла существует риск возникновения анафилактических реакций при использовании высокопроточных полиакрилонитрильных металсульфонатных мембран (например AN 69).
Другое
Лизиноприл можно применять с глицеролтринитратом для в/в или трансдермального использования.
При одновременном применении лизиноприла с дигоксином и нитратами клинически значимых побочных реакций не зарегистрировано.

ПЕРЕДОЗИРОВКА:

в зависимости от тяжести передозировки возможно развитие таких симптомов: тяжелая гипотензия, шок, брадикардия, водно-электролитные нарушения и почечная недостаточность.
Обычно лечение заключается во в/в введении солевых р-ров. Лизиноприл выводится из крови при гемодиализе. После передозировки пациент должен находиться под постоянным врачебным контролем, желательно в отделении интенсивной терапии. Рекомендуется постоянный контроль лабораторных показателей (определение уровня электролитов и креатинина в сыворотке крови). Если препарат был принят недавно, показано промывание желудка, применение энтеросорбентов и натрия сульфата (на протяжении 30 мин после применения лизиноприла). В дальнейшем проводят симптоматическую терапию.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ:

при температуре не выше 25 °С.