Зипрекса адера - інструкція для медичного застосування

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ЗИПРЕКСА  АДЕРА

          (ZYPREXA  ADHERA)

Склад:

діюча речовина: 1 флакон містить 210, 300 або 405 мг оланзапіну, що еквівалентно 483, 690 або 931 мг оланзапіну памоату моногідрату;

розчинник: натрію кармелоза, маніт (Е 421), полісорбат 80, вода для ін’єкцій. Кислота хлористоводнева та натрію гідроксид можуть додаватись для балансування рівня рН.

Лікарська форма. Порошок для приготування суспензії для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.                                                                                              

Показання. Підтримуюче лікування шизофренії при довго тривалому лікуванні пацієнтів, які позитивно відреагували на пероральний прийом оланзапіну.  

Протипоказання. Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якої з допоміжних речовин. Пацієнти з відомим ризиком закрито кутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози.  Тільки для внутрішньом’язового введення.   Не вводити внутрішньо венно чи підшкірно. Препарат вводиться шляхом глибокої ін’єкції в сідничну ділянку кваліфікованим медпрацівником. Після кожної ін′ єкції пацієнт повинен знаходитиcя під наглядом кваліфікованого персоналу щонайменше 3 години. Слід переконатися, що пацієнт в задовільному стані, орієнтується і відсутні будь-які ознаки передозування.

Перед призначенням препарату Зипрекса Адера, пацієнти спочатку повинні застосовувати пероральний оланзапін з метою встановлення відповідної терапевтичної дози.

Препарат ефективний для підтримуючого лікування шизофренії в дозах 150-300 мг кожні 2 тижні або 300 – 405 мг кожні 4 тижні.   Максимальна доза не повинна перевищувати        300 мг/2 тижні або 405 мг/4 тижні.

Для визначення першої дози препарату Зипрекса Адера для пацієнтів, які приймають оланзапін перорально, та для тих, які раніше приймали цей препарат, необхідно застосувати схему співвідношення, наведену в таблиці 1.   На початку лікування титрування дози не є необхідним.

Таблиця 1.

Рекомендована схема співвідношення доз оланзапіну для перорального застосування та препарату Зипрекса   Адера.

Доза та інтервали між прийомами можуть змінюватись відповідно до клінічної реакції пацієнта.   Зміна дози чи інтервалу між прийомами можуть розглядатись не раніше, ніж через 2 тижні після призначення попередньої дози.

Пацієнти літнього віку: низька початкова доза (150 мг/4 тижні) зазвичай не призначається, але може призначатись пацієнтам від 65 років у випадках, коли це обґрунтовано клінічними факторами. Не рекомендується призначати препарат Зипрекса Адера пацієнтам старше 75 років.

Пацієнти з порушенням функції нирок чи печінки: рекомендується призначати низьку початкову дозу (150 мг/4 тижні).   У випадку печінкової недостатності середнього ступеня (цироз А чи В за шкалою Чайлда-П’ю)   призначається початкова доза 150 мг/4 тижні, підвищення якої можливе, але вимагає обережності.

Інструкції щодо приготування суспензії для ін’єкцій та введення препарату.

Розчинення.

Етап 1: Компонування та підготовка матеріалів.

Упаковка містить:

• один флакон порошку Зипрекса Адера   для приготування суспензії для ін’єкцій

• один флакон розчинника Зипрекса Адера для парентерального застосування

• один шприц на 3 мл

• три голки для ін’єкцій.

Рекомендується використовувати рукавички, оскільки препарат може подразнювати шкіру.

Порошок Зипрекса Адера для приготування суспензії для ін’єкцій необхідно розчиняти тільки розчинником Зипрекса Адера для парентерального застосування, який є в комплекті, із застосуванням стандартних методів асептики для приготування речовин для парентерального застосування.

Порошок Зипрекса Адера для приготування суспензії для ін’єкцій не можна змішувати в шприці з іншими лікарськими засобами, окрім розчинника для парентерального застосування.

Етап 2: Визначення необхідної кількості розчинника для приготування суспензії.

Таблиця 2.

Інформація про кількість розчинника, необхідного для приготування суспензії з порошку Зипрекса Адера.

Флакон містить надлишок розчинника, що необхідно для розчинення.

Етап 3: Приготування суспензії Зипрекса Адера.

1. Струснути порошок, легенько постукуючи пальцем по флакону.   Додати у флакон з порошком Зипрекса Адера необхідну кількість розчинника.  

2. Випустити повітря для вирівнювання тиску у флаконі.

3. Видалити голку, тримаючи флакон у вертикальному положенні для запобігання витіканню розчинника.

4. Рівномірно та сильно постукувати флаконом по твердій пружній поверхні до повного розчинення порошку.

5. Суспензія повинна бути жовтого кольору та непрозорою.   Візуально переконайтеся, що у флаконі відсутні грудки.   Нерозчинений порошок має вигляд світло-жовтих сухих грудок, які концентруються на дні флакона. За наявності грудок необхідно продовжити змішування постукуванням.  

6. Сильно струшуйте флакон, доки суспензія не стане рівномірною щодо кольору та структури.

7. Якщо при струшуванні утворюється піна, поставте флакон на поверхню, щоб піна спала.

Готова суспензія може зберігатись у флаконі протягом 24 годин. Якщо вона не застосовується через деякий час після приготування, необхідно струснути флакон перед застосуванням. Спеціальні умови зберігання непотрібні.   Не зберігати в холодильнику, не заморожувати.

Введення. Етап 1: Введення препарату Зипрекса Адера.

Таблиця 3.

У нижченаведеній таблиці подано інформацію про кінцевий об’єм суспензії для введення.   Концентрація суспензії 150 мг/мл.

Використовуючи другу голку, повільно наберіть необхідну кількість суспензії.   У флаконі може залишитись невелика кількість суспензії.

2. Випустіть повітря та переконайтеся в тому, що в шприці знаходиться необхідна кількість суспензії.

3. Для ін’єкції використовуйте третю голку.

4. Після набирання суспензії в шприц негайно введіть її пацієнту.

5. Виберіть та підготуйте зону для введення препарату в сідничній ділянці.                 НЕ ВВОДИТИ ВНУТРІШНЬОВЕННО.

Після введення голки в м’яз рекомендується проводити аспірацію протягом декількох секунд, щоб пересвідчитись у відсутності крові.   Якщо в шприці з’являється кров, необхідно зупинити процедуру та приготувати нову суспензію.   Ін’єкцію необхідно робити повільно, натискаючи рівномірно. Масаж зони ін’єкції не рекомендується.

6. Утилізуйте шприц, голки та залишки розчинника належним чином. Флакон використовується лише один раз.

Побічні реакції. Постін’єкційний синдром, пов’язаний з введенням препарату Зипрекса Адера викликає симптоми, характерні для передозування оланзапіном.   Клінічні ознаки та симптоми включають запаморочення, збентеження, дезорієнтацію, розлади мовлення, порушення ходи, слабкість або зниження свідомості від незначного заспокоєння до коми.  

Інші побічні ефекти, що спостерігались у пацієнтів, які проходили лікування препаратом Зипрекса Адера, були подібні до тих, що відзначались при лікуванні оланзапіном для перорального застосування.   Виявлено тільки один побічний ефект препарату Зипрекса Адера, який спостерігався значно частіше – седативний ефект.   Серед всіх пацієнтів, які пройшли лікування цим препаратом, седативний ефект спостерігався в 4,7% випадків.

Випадки побічних реакцій у місці введення становили приблизно 8%. Найчастіше повідомлялося про біль (5%) у місці введення препарату; вузлові потовщення,   еритему, неспецифічні реакції у місці введення, подразнення, набряки, синці, кровотечі, нечутливість. Дані випадки виникали приблизно у  0,1 –  1,1 % пацієнтів.

Нижченаведена таблиця побічних ефектів була отримана виходячи з результатів перорального призначення оланзапіну, але побічні реакції можуть виникати і внастідок призначення препарату Зипрекса Адера.

Таблиця 4

Передозування.                                                                                                                           Симптоми. Частими симптомами передозування (>10%) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстра пірамідальні симптоми, а також зниження свідомості від седації до коми. Інші серйозні наслідки передозування включають марення, конвульсії, кому, іноді розвивається злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірація, артеріальна гіпер- чи гіпотензія, аритмії серця (<2% випадків при передозуванні) та зупинка серця та дихання.   Повідомляється про летальні випадки при гострому передозуванні препарату для перорального застосування при дозі навіть в 450 мг, але також є дані про застосування при гострому передозуванні після прийому 2 г оланзапіну.  

Лікування. Специфічного антидоту оланзапіну не існує. Рекомендується симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів згідно з клінічною картиною, а також лікування артеріальної гіпотензії, серцевої недостатності та підтримка дихання. Не рекомендується застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметичні препарати з бета-агоністичною активністю, оскільки бета-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію.   Контроль серцево-судинної системи потрібен для попередження виникнення аритмій. Суворий медичний контроль та спостереження повинні тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Належні та добре контрольовані дослідження дії препарату у вагітних жінок не проводились.   Пацієнти повинні повідомити свого лікаря про вагітність або бажання завагітніти під час лікування оланзапіном.   Оланзапін можна призначати вагітним жінкам тільки в тому випадку, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали   оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість. Матері у період лікуваня повинні утримуватися від годуванням груддю.    

Діти. Не застосовують.

Особливості застосування.

Перехід на інші антипсихотичні препарати: Не існує накопичених даних щодо переходу пацієнтів із препарату Зипрекса Адера на інші антипсихотичні медичні препарати. Завдяки повільному розчиненню солі оланзапіну памоату, що призводить до тривалого виведення, що закінчується приблизно через             6 – 8 місяців після останньої ін′ єкції, необхідне медичне обгрунтування переходу на інший антипсихотичний медичний препарат, особливо протягом перших 2 місяців після припинення застосування препарату Зипрекса Адера.

На початку лікування препаратом Зипрекса Адера додатковий пероральний прийом оланзапіну не є необхідним.   Додатковий пероральний прийом оланзапіну в дозах до         20 мг/добу при лікуванні препаратом Зипрекса Адера був дозволений при проведенні відкритих клінічних випробувань, але системного вивчення взаємодії цих препаратів не проводилось.

Систематичні дослідження ефективності препарату у пацієнтів літнього віку (>65 років), а також у пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю не проводились.   Якщо підібрані дози оланзапіну для перорального застосування добре переносяться та ефективні, препарат Зипрекса Адера не потрібно призначати.

Стать: початкова доза та діапазон доз однакові для чоловіків та жінок.  

Курці: початкова доза та діапазон доз однакові як для тих, хто курить, так і для тих, хто не курить.

За наявності більш ніж одного фактора уповільнення метаболізму (жіноча стать, літній вік, ті, хто не курить) може виникнути необхідність зниження дози.   Підвищення дози за   необхідності вимагає обережності.    

Взагалі, як для інших препаратів для внутрішньом’язового введення, необхідно застосовувати відповідну техніку введення з метою запобігання ненавмисному введенню в судину або підшкірному введенню.

Застосування у пацієнтів з гострим збудженням або психотичним станом. Зипрекса Адера не повинна застосовуватись для лікування пацієнтів із шизофренією з гострим збудженням або психотичним станом.

Постін′ єкційний синдром. Випадки, що свідчили про ознаки та симптоми,   пов′ язані з передозуванням оланзапіном, були зареєстровані у пацієнтів внаслідок введення препарату   Зипрекса Адера. Дані випадки виникали у < 0,1 % ін′ єкцій та приблизно в 1,4 % пацієнтів. У більшості пацієнтів виникали симптоми седатації (від незначного заспокоєння до коми) та/або   порушення свідомості (включаючи запаморочення, дезорієнтацію, збентеження та інші когнітивні порушення).   Перші ознаки та симптоми, пов’язані з вищезазначеним, можуть виникати протягом 1 години після введення препарату, а повне одужання в усіх випадках наставало протягом 24-72 годин після введення.   Пацієнтів необхідно попереджати про цей можливий ризик та спостерігати за ними в призначених для цього місцях протягом 1 години після введення препарату Зипрекса Адера. Необхідно впевнитись, що пацієнт не втратив свідомості, орієнтується у просторі і що в нього відсутні ознаки передозування.   Якщо виникає підозра на передозування, необхідно продовжувати ретельне спостереження та моніторинг доти, доки обстеження покаже відсутність ознак та симптомів.

Психози, пов′ язані з деменцією, та/або порушення поведінки. Оланзапін не призначений для   лікування психозів, пов′язаних з деменцією, та/або порушень поведінки, а також не рекомендується для застосування у даних групах пацієнтів у зв′ язку   з підвищенням смертності та ризику цереброваскулярних випадків. Фактори ризику, які можуть викликати підвищення смертності, включають вік > 65 років, дизфагія, заспокоєння, недоїдання та зневоднення, легеневі стани (пневмонія з або без аспірації), супутнє застосування бензодіазепінів. Проте   випадки смертності були вищі при пероральній терапії оланзапіном, ніж у пацієнтів, які приймали плацебо, незалежно від факторів ризику.

Хвороба Паркінсона. Оланзапін не рекомендується застосовувати в лікуванні медикаментозно індукованого (агоніст допаміну) психозу при хворобі Паркінсона.   При пероральному прийомі препарату часто відзначалось прогресу вання симптомів хвороби Паркінсона та галюцинації,   крім того, препарат не був ефективнішим за плацебо в лікуванні психозу.  

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС). ЗНС – потенційно небезпечний для життя стан, пов’язаний з нейролептичною терапією.   При пероральному прийомі оланзапіну ЗНС виникає досить рідко.   Клінічними проявами ЗНС є гіперрефлексія, м’язова ригідність, психічні порушення та ознаки автономної нестабільності (аритмічний пульс та порушення артеріального тиску, тахікардія, діафорез та аритмія).   Також можуть мати місце підвищення креатинінфосфокінази, міоглобінурія (рабдоміоліз) та гостра ниркова недостатність.   При появі симптомів ЗНС чи сильному безпричинному підвищенні температури при відсутності інших проявів ЗНС необхідно відмінити всі нейролептичні препарати, включаючи оланзапін.

Гіперглікемія і цукровий діабет. Гіперглікемія та/чи загострення діабету у вигляді кето ацидозу або коми є дуже поодинокими побічними ефектами, у тому числі мали місце декілька летальних випадків. У деяких випадках перед виникненням цих ускладнень відзначалось підвищення маси тіла, що може бути фактором схильності до діабету. Рекомендований ретельний клінічний моніторинг пацієнтів з діабетом та пацієнтів, схильних до діабету.

Зміни ліпідів. Зміни ліпідів слід відповідно лікувати, частково у пацієнтів з дизліпідемією, а також у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну. У пацієнтів, які лікувалися за допомогою антипсихотичних препаратів, включаючи   препатат Зипрекса Адера, слід контролю вати рівень ліпідів регулярно,   відповідно до вказівок щодо застосування антипсихотичних засобів.

Антихолінергічна активність. Антихолінергічна активність спостерігалася дуже рідко.   Однак, з огляду на обмеженість даних про дію оланзапіну за наявності супутніх захворювань, призначати препарат при гіпертрофії простати, функціональній непрохідності кишечнику чи подібних станах слід вкрай обережно.

Показники печінкової функції.   Досить часто реєструвалось підвищення печінкових трансаміназ (АЛТ, АСТ), особливо на початку лікування.   Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення діяльності печінки, станами, пов’язаними з печінковою недостатністю, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначається обережно.   Якщо в процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом та, можливо, знизити дозу препарату.   При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), оланзапін необхідно відмінити.

Нейтропенія. Як і при лікуванні іншими нейролептичними препаратами, при низькому рівні лейкоцитів або нейтрофілів з будь-якої причини, лікуванні препаратами, які можуть спричинити нейтропенію, медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пригніченні кісткового мозку, спричиненого супутніми захворюваннями, опроміненням чи хіміотерапією, гіпереозинофілії та мієлопроліферативних захворюваннях оланзапін призначають обережно.   При комбінованому лікуванні оланзапіном та валпроатом нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування

Гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, тошнота або блювання були зареєстровані дуже рідко (<0,01%), коли пероральний прийом оланзапіну раптово припинявся.

QT-інтервал: оланзапін не викликав довго тривалої пролонгації абсолютних інтервалів QT та QTс.   Однак, як і при лікуванні іншими нейролептиками, призначати оланзапін у комбінації з препаратами, які можуть викликати пролонгацію інтервалу QTс, необхідно обережно, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з вродженим синдромом пролонгації інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією чи гіпомагнезіємією.  

Тромбоемболія: під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялись дуже рідко (< 0,01%).   Зв’язок між оланзапіном та тромбоемболією не встановлено.   Однак, беручи до уваги те, що у пацієнтів з шизофренією часто розвивається схильність до тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та застосовувати всі необхідні попереджувальні заходи.

Вплив на ЦНС:   обережність необхідна при комбінуванні препарату з іншими ліками, які впливають на центральну нервову систему, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну.  

Епілептичні напади: пацієнтам, у яких бувають напади, та у випадках підвищеного ризику виникнення епілептичних нападів, оланзапін призначають обережно.   При лікуванні оланзапіном напади виникають рідко.   В більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія: Зниження кількості випадків дискінезії. Однак ризик пізньої дискінезії зростає при довго тривалому лікуванні препаратом.   Якщо під час прийому препарату Зипрекса Адера виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його.   Після відміни препарату ці симптоми можуть тимчасово погіршитись або навіть з’явитись знову.

Постуральна гіпотензія: в ході клінічних досліджень, під час лікування оланзапіном у пацієнтів літнього віку постуральна гіпотензія спостерігалась досить рідко.   Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску пацієнтам віком від 65 років.  

Досвід щодо безпеки у пацієнтів літнього віку: інформація щодо застосування препарату Зипрекса Адера у пацієнтів старше 75 років відсутня. Внаслідок фізіологічних змін та   зменшення м′ язової маси, дану лікарську форму не рекомендується застосовувати у пацієнтів літнього віку.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботу з іншими механізмами. Оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення, слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з обладнанням, а також слід враховувати можливість інтраваскулярних ускладнень, пов’язаних з ненавмисним введенням препарату у судину, які можуть призвести до симптомів передозування оланзапіну.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Пацієнтам, які приймають препарати, що можуть викликати артеріальну гіпотензію або заспокоєння, препарат призначається обережно.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну: оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну для перорального використання.

Стимуляція CYP1A2: метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та карбамазепіном, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну.   Спостерігалось незначне або середнє підвищення кліренсу оланзапіну.   Клінічні наслідки, найімовірніше, будуть незначними, але рекомендується клінічний нагляд та, за   необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2: флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну.   Середнє збільшення   С_max оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54% у жінок, які не курили, та 77% у чоловіків-курців.   Середній рівень зростання AUC становив відповідно 52% та 108%.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній, магній) чи циметидин майже не впливають на фармакокінетичні властивості оланзапіну.  

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів: оланзапін може послаблювати дію прямих та непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А 2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4).   Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин, як трициклічні антидепресанти (які представляють, в основному, шлях CYP2D6, варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А 2) або діазепам (CYР 3А 4 та 2С 19).

Відсутня також взаємодія при паралельному введенні літію чи біперидену.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату в плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після супутнього прийому оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Оланзапін – це нейролептичний засіб, який застосовується проти маній та для стабілізації настрою.   Чинить фармакологічну дію на декілька рецепторних систем. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 nM) – серотоніну 5НТ_2А/2С, 5-НТ₃, 5-НТ₆; допаміну  D₁, D₂, D₃, D₄, D₅, холінергічними мускариновими рецепторами m1-m5, α-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н₁. Оланзапін вибірково зменшує запалення мезолімбічних   (А 10) допамінергічних нейронів, в той же час майже не впливаючи на стріарні (А 9) шляхи, які задіяні в рухових функціях.   Оланзапін послаблював обумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості.   На відміну від інших нейролептиків, підвищує реактивність в тесті на анксіолітичні властивості.  

Ефективність препарату Зипрекса Адера в лікуванні та контролі шизофренії співвідноситься з встановленою ефективністю оланзапіну для перорального застосування.

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), проведена пацієнтам, які проходили лікування препаратом Зипрекса Адера (300 мг/4 тижні), показала 60% або вище блокування рецептора D₂ через 6 місяців після початку лікування, що збігається з даними, отриманими в процесі лікування оланзапіном для перорального застосування.

Фармакокінетика. Оланзапін метаболізується печінкою шляхом кон’югації та окиснення.   Основний циркулюючий метаболіт – 10-N глюкуронід.   Цитохроми Р₄₅₀-CYP1А 2 та       Р₄₅₀-CYP2D6 беруть участь у формуванні метаболітів N-диметилу та 2-гідроксиметилу; фармакологічна активність обох метаболітів значно менша in vivo, ніж активність оланзапіну у випробуваннях на тваринах. Основна фармакологічна активність – від вихідного компонента – оланзапіну.

Після одноразової внутрішньом’язової ін’єкції препарату в м’язовій тканині одразу починається повільне розчинення солі олазапіну памоату, що забезпечує повільне постійне вивільнення оланзапіну протягом більш ніж 4 тижнів. На 8-12 тижні вивільнення зменшується.   На початку лікування препаратом Зипрекса Адера прийом додаткових нейролептиків непотрібен. Результатом комбінації профілю вивільнення та режиму дозування (внутрішньом’язова   ін’єкція кожні два або чотири тижні) є постійна концентрація оланзапіну у плазмі.   Оланзапін визначається в плазмі протягом декількох місяців після останнього введення препарату.   Період напіврозпаду оланзапіну після введення препарату становить 30 днів   порівнянно з 30 годинами після перорального застосування.   Повне виведення з організму – через 6-8 місяців після останньої ін’єкції.

Абсорбція оланзапіну з препарату Зипрекса Адера є повною.  

Розподіл оланзапіну для перорального застосування відбувається швидко. При концентрації від 7 до 1000 нг/мл зв′ язування оланзапіну з протеїнами плазми становить 93%.   У плазмі оланзапін зв′ язується з альбуміном та α-1-кислим глікопротеїном.   Після прийому оланзапіну для перорального застосування кліренс плазми нижчий у жінок (18,9 л/год), ніж у чоловіків (27,3 л/год), а також у тих, хто не курить (18,6 л/год), ніж у курців (27,7 л/год).   Подібна різниця між жінками та чоловіками, а також між тими, хто не курить, та курцями спостерігалась під час клінічних випробувань препарату.   Однак вплив статевого фактору та куріння на кліренс оланзапіну невеликий у порівнянні з загальною варіабельністю між особами.

Після повторної внутрішньом’язової ін’єкції препарату Зипрекса Адера в дозі 150 або   300 мг кожні два тижні, від 10% до 90 % незміненої концентрації оланзапіну в плазмі становили між 4,2 та 73,2 нг/мл.   При дозі від 150 до 405 мг, яка вводиться шляхом внутрішньом’язової ін’єкції кожних два або чотири тижні, фармакокінетичні властивості оланзапіну є лінійними.   Протягом перших трьох місяців лікування препаратом спостерігалось накопичення оланзапіну, але при довго тривалому лікуванні  (12 місяців) додаткового накопичення не було у пацієнтів, які отримували до 300 мг препарату кожні два тижні.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості. Порошок для приготування суспензії для ін’єкцій:

тверда речовина жовтого кольору в прозорому скляному флаконі. Розчинник для парентерального застосування: прозорий, від безбарвного до жовтого кольору розчин, в прозорому скляному флаконі.

Несумісність. Порошок Зипрекса Адера для приготування суспензії для ін’єкцій необхідно розчиняти тільки розчинником Зипрекса Адера для парентерального застосування та не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 2 роки.

Суспензія (після розчинення у флаконі) – 24 години.

Після переливання у шприц суспензія повинна бути використана відразу.

Умови зберігання. Зберігати при температурі нижче 30⁰ С у недоступному для дітей місці. Не зберігати у холодильнику. Не заморожувати. Після розчинення суспензію у флаконі зберігати при температурі нижче 30⁰ С не більше 24 годин.

Упаковка. Флакон з порошком по 210 мг, 300 мг або 405 № 1 у комплекті з розчинником 3 мл у флаконі № 1, шприцем та 3 голками у пластиковому контейнері.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Елі Ліллі енд Компані.

Місцезнаходження. 46221 Індіанаполіс, Індіана, США.

Пакувальник. Ліллі Фарма Фертигунг унд Дістрибьюшн ГмбХ& Ко. КГ. Тайшвег 3, 35396 Гіссен, Німеччина.

Інструкція відсутня